Ухвала суду № 141175849, 27.10.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/39737/26

Провадження № 2-з/761/406/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Савчук Ю.Н.,

розглянувши у приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва заяву позивача адвоката Туніка Геннадія Володимировича про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асап Корп» про стягнення заборгованості за договором про надання правничої допомоги, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асап Корп» (далі - ТОВ «Асап Корп») про стягнення заборгованості за договором про надання правничої допомоги в загальному розмірі 480 849,74 грн, з яких 390 174,30 грн - гонорар, 87 789,22 грн - пеня, 2 886,22 грн - 3 % річних.

Ухвалою суду від 08 жовтня 2026 року відкрито провадження у справі.

25 жовтня 2026 року через підсистему «Електронний суд» позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на грошові кошти, що належать відповідачу ТОВ «Асап Корп» і містяться на всіх його рахунках у банках, інших фінансових установах та у небанківських надавачів платіжних послуг, а також на рахунках, що будуть відкриті після постановлення ухвали про забезпечення позову, у межах суми позову - 480 849,74 грн, до набрання законної сили рішенням суду.

Заяву обґрунтовано тим, що до ухвалення рішення відповідач може вчинити дії, спрямовані на виведення (перерахування) грошових коштів у сумі 780 348,60 грн, отриманих у результаті наданої правничої допомоги у справі № 902/85/18 про банкрутство ДП «Ладижинський завод «Екстра» ПАТ «Укрмедпром», що може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду.

Позивач також посилається на те, що відповідач ігнорує претензії від 07.06.2026, 16.06.2026 та 31.08.2026, відмовляється підписувати акт приймання-передачі робіт і добровільно сплачувати гонорар, а відтак, на його думку, існує ризик невиконання рішення суду. Крім того, позивач зазначає, що саме відповідач має доводити неспівмірність заходів забезпечення, а арешт просить накласти не на всі кошти відповідача, а лише в межах ціни позову - 480 849,74 грн, тому такий захід, на його думку, є співмірним, не погіршить майновий стан відповідача та не призведе до невиправданого обмеження його прав.

Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

З врахуванням наведеного, сторони в судове засідання не викликались, оскільки суд прийшов до висновку про розгляд вказаної заяви за їх відсутності у відповідності до положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України.

При цьому, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши заяву про забезпечення позову та надані до неї документи, дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Тобто, умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй Постанові 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).

У постанові ВП ВС від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 зазначено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Тобто можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.3-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року N 9).

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, із якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся / має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на позивача.

Позивачем не наведено жодних доказів на підтвердження того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останніх до ухвалення судового рішення у справі, або захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення потрібно буде докласти значних зусиль та витрат.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову і яким чином цей захід реалізує мету його вжиття.

Згідно ч. 1, 2 ст. 151 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

З матеріалів заяви вбачається, що між сторонами виник спір щодо оплати гонорару за договором про надання правничої допомоги. Водночас суд, вирішуючи питання про забезпечення позову, не досліджує обґрунтованість позовних вимог по суті, а оцінює лише наявність підстав для вжиття заходу забезпечення позову та його відповідність вимогам закону.

Позивач не надав суду жодних доказів того, що відповідач після пред`явлення претензій чи позову вчиняє або готується вчиняти дії щодо відчуження майна, виведення коштів або іншого ухилення від виконання своїх зобов`язань. Те, що відповідач залишив без відповіді та без задоволення претензії позивача і не підписав акт приймання-передачі робіт, свідчить про наявність спору щодо розміру і підстав заборгованості, однак саме по собі не доводить наявності реальної загрози невиконання майбутнього рішення суду. Також не наведено доказів того, що відповідач перебуває у скрутному фінансовому становищі, має ознаки неплатоспроможності, а його кошти чи майно зменшуються або вибувають із його володіння. З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а також Єдиного державного реєстру судових рішень не вбачається, що відповідач перебуває у стані припинення або що щодо нього відкрито провадження у справі про банкрутство.

Доводи заявника про наявність ризику невиконання рішення суду зводяться до припущення, що відповідач може вчинити дії щодо виведення (перерахування) коштів, отриманих у справі № 902/85/18.

Отже, позивачем не доведено суду, що відповідач вживає заходи щодо відчуження належного йому майна чи виведення коштів із рахунків, відкритих у банківських установах, а твердження позивача про такі наміри є лише припущеннями.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона доводить обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Заявник, який просить вжити заходів забезпечення позову, повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування відповідного заходу.

Верховним Судом у постановах від 03.03.2023 у справі №905/448/22 та від 06.12.2023 у справі №917/805/23 зроблено наступні висновки щодо застосування норм процесуального закону.

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, які знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

За таких умов вимога подання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїми коштами) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Отже, вимога доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїми коштами буде свідчити про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушить баланс інтересів сторін.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

Вказана норма імперативно встановлює, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками накладення арешту.

У разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22.

Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідача (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнтів) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема, спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ними рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує їх права; зазначити про наявність у них на відкритих ними рахунках у банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідачів на відкритих ними рахунках в банківських установах та належного їм майна в межах спірної суми.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у cправі № 905/448/22 виснував, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення позову судом береться до уваги те, що заявник просить накласти арешт на грошові кошти на рахунках юридичної особи в межах суми заборгованості, що складає 480 849,74 грн., а відтак відповідач не буде позбавлений можливості розпорядитися грошовими коштами на рахунках в межах, що перевищують суму боргу.

Однак позивачем не подано суду інформації про кількість та номери рахунків та перелік банківських установ, де відкриті такі рахунки відповідачем, суми наявних коштів на цих рахунках. Вказана інформація відповідно до ст.62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст.1076 ЦК України становить банківську таємницю і позивач не був позбавлений можливості подати суду клопотання про її витребування. Накладення арещту на грошові кошти на рахунках відповідача навіть в межах суми боргу в розмірі 480 849,74 грн. може порушити баланс інтересів сторін з огляду на те, що арешт на грошові кошти на суму 480 849,74 грн. буде обліковуватися на всіх без винятку рахунках відповідача, а відтак загальна сума арештованих коштів може значно перевищити суму 480 849,74 грн., в той час, коли заходи забезпечення позову застосовуються судом у випадку наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

При цьому судом береться до уваги те, що під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову судам слід враховувати, що такими заходами не повинна блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Вказане відповідає правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постанові від від 25.01.2021 у справі № 902/775/20.

Позивач просить накласти арешт на кошти на всіх рахунках відповідача, у тому числі на рахунках, які будуть відкриті після постановлення ухвали. Відповідач є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність. Арешт грошових коштів на всіх його рахунках створює реальну загрозу блокування поточної господарської діяльності відповідача, зокрема неможливості виплати заробітної плати, розрахунків з бюджетом та з іншими контрагентами, що може порушити права та законні інтереси третіх осіб, які не є учасниками цього процесу.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що доведення існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь позивача у даному випадку не вимагається, однак позивач не обґрунтував, що вжиття заявленого заходу забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами, крім того, вжиття заходів забезпечення позову порушить баланс інтересів сторін та інших осіб, оскільки накладення арешту на грошові кошти на всіх рахунках відповідача може призвести до неможливості виплати заробітної плати, проведення розрахунків із контрагентами та сплати податків та зборів.

Отже, встановлені процесуальиим законом підстави для вжиття заходів забезпечення позову відсутні.

При цьому позивач не позбавлений можливості подати заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, що відповідатиме критеріям адекватності та співмірності, оскільки позбавить відповідача як власника лише правомочністю щодо розпорядження майном, в той час, коли володіти та користуватися таким майном відповідач буде в змозі.

Згідно ч. 6 ст. 153 ЦПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

З врахуванням ч. 7 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Оскільки суд дійшов висновку про безпідставність заяви про забезпечення позову, то, в силу приписів ст.154 ЦПК України підстави у застосуванні зустрічного забезпечення також відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 149, 150, 151, 153, 353-354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Асап Корп» у цивільній справі № 761/39737/26 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асап Корп» про стягнення заборгованості за договором про надання правничої допомоги - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст. 261 ЦПК України.

Суддя: