Рішення № 141157075, 02.11.2026, Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

179/1110/26

2/179/1115/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2026 року с-ще Магдалинівка

Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

в складі: головуючого - судді Чорної А.О.,

секретаря судового засідання Пантєлєєвої Д.А.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, третя особа Магдалинівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, третя особа Магдалинівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_3 . За життя мати позивачки склала заповіт, який був посвідчений секретарем виконкому Гупалівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області 22.12.2006, відповідно до якого мати заповіла позивачці земельну ділянку.

18.11.2025 державним нотаріусом Магдалинівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

В зазначеній постанові нотаріуса було зазначено, що заповіт містить недоліки, незрозумілості та не відповідає порядку форми його заповнення:

-має помилку в даті складання;

-не зазначене місце складання заповіту;

-не належним чином зазначений ідентифікаційний номер заповідача;

-у змісті заповіту вказано заповітне розпорядження замість заповідального;

-посвідчений напис на заповіті не відповідає формі (додатку № 6 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів);

-відсутній відбиток гербової печатки виконавчого комітету;

-на день відкриття спадщини на 01.04.2022 заповіт не був внесений до спадкового реєстру, згідно інформаційної довідки зі спадкового реєстру від 01.04.2022 за № 68756023. Реєстраційний запис про даний заповіт з`явився тільки 19.09.2024 згідно витягу, який був наданий спадкоємицею за № 78424750.

За правильність змісту, заповнення та нотаріальне посвідчення заповіту несе відповідальність особа, яка його посвідчує (нотаріус чи уповноважена особа). Сам заповідач відповідає за достовірність наданих даних, законність своїх побажань та особисте волевиявлення.

Нотаріус визначила частку позивача у спадщині .

Позивач просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом від 22.12.2006 на частини земельної ділянки, загальною площею 5,670 га, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Гупалівської сільської ради Новомосковського (Магдалинівського) району Дніпропетровської області, кадастровий номер: 1222381500:01:001:0254.

Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 18.06.2026 цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, третя особа Магдалинівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом прийнята до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 03.09.2026 витребувано у державного нотаріуса Магдалинівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області копію спадкової справи після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою суду від 28.09.2026 закрито підготовче провадження та цивільна справа призначена до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених у позовній заяві та просила позовні вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що він є пенсіонером за віком. Він повідомляв нотаріуса, що взагалі не претендує на частку спадщини на земельну ділянку, яку їх мати заповіла його сестрі. Нотаріус йому роз`яснив, що він не може подавати заяву про відмову від своєї обов`язкової частки та роз`яснив, що усі питання необхідно вирішувати у судовому порядку.

Представник відповідача Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі.

Вислухавши доводи сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК).

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є матір`ю позивача ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданого 20.11.1965, серії НОМЕР_1 та свідоцтвом про укладання шлюбу, виданого 24.05.1986, серії НОМЕР_2 .

Згідно свідоцтва про смерть вбачається, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За життя, ОСОБА_3 22.12.2006 склала заповіт, який посвідчений виконкомом Гупалівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області.

Згідно копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ІІ-ДП № 044310 ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 5,670 га, що розташована на території Гупалівської сільської ради, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що власником земельної ділянки, загальною площею 5,670 га, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Гупалівського старостинського округу № 1 Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер: 1222381500:01:001:0254 є ОСОБА_3 на підставі рішення органу місцевого самоврядування від 05.03.2001, державний акт від 21.11.2001, серія ІІ-ДП № 044310.

Згідно копії спадкової справи № 55/2022 від 01.04.2022 вбачається, що відповідач ОСОБА_2 01.04.2022 звернувся з заявою про прийняття спадщини за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 матері ОСОБА_3 .

На підставі заяви відповідача була заведена спадкова справа.

26.04.2022 з заявою про прийняття спадщини за заповітом звернулася позивач ОСОБА_5 .

18.11.2025 позивач ОСОБА_5 подала нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку.

18.11.2025 державним нотаріусом Магдалинівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

В зазначеній постанові нотаріуса було зазначено, що заповіт містить недоліки, незрозумілості та не відповідає порядку форми його заповнення:

-має помилку в даті складання;

-не зазначене місце складання заповіту;

-не належним чином зазначений ідентифікаційний номер заповідача;

-у змісті заповіту вказано заповітне розпорядження замість заповідального;

-посвідчений напис на заповіті не відповідає формі (додатку № 6 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів);

-відсутній відбиток гербової печатки виконавчого комітету;

-на день відкриття спадщини на 01.04.2022 заповіт не був внесений до спадкового реєстру, згідно інформаційної довідки зі спадкового реєстру від 01.04.2022 за № 68756023. Реєстраційний запис про даний заповіт з`явився тільки 19.09.2024 згідно витягу, який був наданий спадкоємицею за № 78424750.

Також у постанові зазначено, що спадкоємцем на обов`язкову частку у спадщині згідно ст. 1241 ЦК України є син спадкодавця ОСОБА_2 , який прийняв спадщину за законом шляхом подачі заяви від 01.04.2022.

Отже, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 , які прийняли спадщину, що підтверджується копією спадкової справи № 55/2022.

В силу положень статті 1216 ЦК України спадкування це перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до положень статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1260-1265 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

У відповідності до положень ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , враховуючи положення ст. 1261 ЦК України, являється спадкоємцем за законом першої черги. Позивач ОСОБА_1 також є спадкоємцем за законом першої черги, разом з цим за життя ОСОБА_3 22.12.2006 склала заповіт, який посвідчений виконкомом Гупалівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, яким земельну ділянку заповіла ОСОБА_1 .

Згідно ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Повнолітні діти спадкодавця мають право на обов`язкову частку лише за умови їх непрацездатності.

Рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2014 у справі № 1-1/2014 від 11 лютого 2014 року стосується офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України (справа про право на обов`язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця).

Конституційний Суд України, розкриваючи зміст поняття „повнолітні непрацездатні діти, що використовується в абзаці першому частини першої статті 1241 Кодексу щодо права на обов`язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях частини третьої статті 75 Сімейного кодексу, який відносить до категорії „непрацездатні інвалідів I, II та III групи, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття „непрацездатний.

Водночас сам факт призначення особі пенсії за вислугу років до досягнення встановленого законом пенсійного віку не завжди свідчить про її непрацездатність у розумінні спадкового законодавства.

Отже, обов`язкова частка у спадщині це законодавча гарантія майнових прав визначеного кола близьких родичів спадкодавця. Вона діє незалежно від змісту заповіту, однак для її отримання спадкоємець має своєчасно прийняти спадщину та підтвердити наявність передбачених законом підстав.

Як встановлено в судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 має пенсійне посвідчення серії НОМЕР_3 , вид пенсії за віком, відповідач своєчасно прийняв спадщину та на підставі його заяви була заведена спадкова справа.

Таким чином, спадкоємцем на обов`язкову частку у спадщині згідно ст. 1241 ЦК України є син спадкодавця ОСОБА_2 , який прийняв спадщину за законом шляхом подачі заяви від 01.04.2022.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування одержують спадкоємці за законом.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представників не допускається (ст. 1234 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Відповідно до ст. 1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Заповіт є одностороннім правочином, а тому він повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Право на заповіт може бути здійснене протягом усього життя особи й охоплює як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Кваліфікація заповіту як нікчемного з мотивів розширеного розуміння вимог до його форми й порядку його посвідчення, про які згадується в ч. 1 ст. 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні й після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права передбачає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (яка діяла на час посвідчення заповіту та втратила чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11.11.2011 року), нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких рішенням виконкому відповідної ради покладено вчинення цих дій.

Згідно з абз. 3 п. 33 цієї Інструкції заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем.

Згідно п. 35 Інструкції посадова особа виконавчого комітету перевіряє, чи не

містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству. Заповіт повинен бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини.

Згідно п. 40-1 Інструкції відомості про посвідчення посадовими особами заповітів

підлягають обов`язковому внесенню до Спадкового реєстру у порядку, передбаченому Положенням про Спадковий реєстр.

Згідно п. 18 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 22/5 від 25.08.1994 року (яка діяла на час посвідчення заповіту та втратила чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11.11.2011 року) нотаріальне посвідчення заповітів здійснюється шляхом вчинення посвідчувальних написів на відповідному документі, який підписується посадовою особою виконавчого комітету з прикладенням гербової печатки виконавчого комітету Ради народних депутатів.

Текст посвідчувального напису може бути надрукований на друкарській машинці або написаний чорнилом від руки ясно, чітко, без підчисток, вільні місця повинні бути прокреслені, дописки та інші виправлення - застережені.

Для вчинення посвідчувальних написів можуть застосовуватися штампи з текстом відповідного напису.

Посвідчувальний напис на дорученні, заповіті вміщується після підпису громадянина на тій же сторінці чи на звороті документа.

Якщо посвідчувальний напис не вміщується на відповідному документі, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа аркуші паперу. У цьому випадку аркуші, на яких викладено текст документа, і аркуш з посвідчувальним

написом прошнуровуються і пронумеровуються, кількість аркушів завіряється підписом посадової особи виконавчого комітету з прикладенням гербової печатки виконавчого комітету Ради народних депутатів.

Для викладення посвідчувального напису чи його продовження допускається також підклейка аркуша паперу з прикладенням гербової печатки виконавчого комітету Ради народних депутатів, частина відбитку якої повинна знаходитися на підклеєному аркуші.

Прикріплення і підклейка аркушів паперу для посвідчувального напису при засвідченні вірності копії документа, а також для напису на дублікаті документа не допускається.

Умова щодо зазначення дати складання заповіту виконана 22.12.2026. Заповіт підписаний особисто заповідачем та посадовою особою виконавчого комітету. Заповіт зареєстрований у реєстрі № 226, містить печатку.

Виходячи з наведеного, фактично заповіт ОСОБА_3 , відповідає усім необхідним вимогам щодо складання заповіту, не є нікчемним чи недійсним, не оспорюється відповідачем по справі.

Відповідно до вимог ст. 56, 57 Закону України «Про нотаріат» (яка діяла на час посвідчення заповіту) та «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України» затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25.08.1994 № 25/5 (яка діяла на час посвідчення заповіту та втратила чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11.11.2011 року) посвідчення, зміну та скасування заповіту покладається на посадову особу виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.

Нотаріальні дії, дійсно мають вчинюватися у суворій відповідності з встановленими для даного органу або службової особи компетенцією і порядком їх вчинення, не допускаючи при цьому як потурання відхилення від зазначеного порядку, так і формального скасування нотаріальної дії, коли ці відхилення не вплинули на її вчинення. На цьому зокрема наголошує Верховний Суд в Постанові від 10 червня 2019 року у справі № 727/6176/16-ц.

Формальне недотримання затвердженої форми посвідчувального напису на заповіті не свідчить про невідповідність змісту заповіту волевиявленю спадкодавця. Не спростовують змісту заповіту і досліджені в судовому засіданні матеріали справи.

Заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Зазначений висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року, справа № 515/1104/17, провадження № 61-38820св18; від 27 березня 2019 року, справа № 491/1528/15-ц, провадження № 61-23620св18.

Реєстрація заповіту у Спадковому реєстрі не залежить від волі спадкодавця, а є технічною дією, від якої не залежить зміст заповіту і дата його посвідчення. Чинні вимоги закону не встановлюють порушення термінів внесення інформації до Спадкового реєстру, у зв`язку з чим не можуть бути підставою для визнання заповіту недійсним.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 січня 2019 року, справа № 301/2702/16-ц, провадження № 61-26329св18; у постанові від 08 травня 2019 року, справа № 343/2271/16-ц, провадження № 61-32св19.

За текстом заповіту, його було складено у двох примірниках, один з яких залишається на зберіганні у справах виконкому, а другий видається заповідачу. 22.12.2006 заповіт посвідчений секретарем виконкому Гупалівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області Сільман Н.С. Особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено. Заповіт зареєстровано у реєстрі за № 226. Стягнуто державного мита 0,85 грн. Заповіт підписаний заповідачем ОСОБА_3 , містить підпис секретаря Гупалівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області та відбиток круглої печатки.

Відтак, ОСОБА_1 має право на спадкування за заповітом, який посвідчено уповноваженою посадовою особою органу місцевого самоврядування, але який не було зареєстровано у Спадковому реєстрі. Посилання нотаріуса про неможливість прийняття такого заповіту є безпідставними, оскільки виявлені порушення не свідчать про те, що волевиявлення заповідача під час посвідчення заповіту не було вільним та не відповідало його волі.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За змістом частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того, чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Тобто, дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у статті 1269 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Згідно з пп. 4.10. п. 4 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцями ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_3 заповіла належну їй земельну ділянку на підставі державного акту від 21.11.2001, серії ІІ-ДП № 044310, своїй дочці ОСОБА_1 .

Після смерті матері відповідач та позивач звернулися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та на підставі заяви відповідача ОСОБА_2 було відкрито спадкову справу № 55/2022. Таким чином, відповідач ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом прийняв спадщину після смерті матері. Позивач ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом прийняла спадщину після смерті матері. Відповідач ОСОБА_2 на момент відкриття спадщини є спадкоємцем на обов`язкову частку у спадщині згідно ст. 1241 ЦК України, а тому має право на частки спірної земельної ділянки. Інші спадкоємці до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини не зверталися.

Позивачу ОСОБА_1 постановою державного нотаріуса Магдалинівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області від 18.11.2025 було відмовлено у вчинені нотаріальної дії.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Суд враховує положення статей 1296-1299 ЦК України, відповідно до яких питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

У постановах Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 227/3750/19, від 28.04.2022 у справі № 352/494/16-ц та інших зроблено правовий висновок про те, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

При цьому у даних постановах Верховний Суд доходив висновку про те, що наявність постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстави неможливості надання спадкоємцем усіх необхідних для видачі свідоцтва документів свідчить про наявність перешкод для оформлення спадщини у нотаріальному порядку і є підставою для задоволення позову про визнання права власності на спадкове майно.

Тому суд вважає, що позовні вимоги позивача про визнання права власності на частини земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з цим, суд приходить до висновку, що Чернеччинська сільська рада Самарівського району Дніпропетровської області є неналежним відповідачем у даній справі.

Належним відповідачем у спорах про визнання права власності на майно у порядку спадкування є спадкоємці, тобто особи, визначені за заповітом або за законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Аналогічна правова позиці викладена Верховним Судом у постанові від 16.02.2022 по справі № 752/3435/16.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за пред`явленим позовом. Встановлення цієї умови є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Для визнання відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу, яка має виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Зазначені висновки узгоджуються з постановою Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, де зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Предметом спору у цій справі є визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, а тому відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Судом встановлено, що з заявою про прийняття спадщини до майна померлої ОСОБА_3 до нотаріальної контори звернувся ОСОБА_2 . За його заявою заведено спадкову справу № 55/2022.

Позивач, звернувшись з позовом до суду, окрім відповідача ОСОБА_2 , визначила відповідачем Чернеччинську сільську раду Самарівського району Дніпропетровської області.

З огляду на викладені вище обставини, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог позивача до Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області слід відмовити, оскільки позовні вимоги заявлені нею до неналежного відповідача.

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених поданими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, третя особа Магдалинівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на частини земельної ділянки, загальною площею 5,670 га, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер: 1222381500:01:001:0254.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач - Чернеччинська сільська рада Самарівського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 20241361, юридична адреса: вул. Савченко Романа, буд. 40а, с. Гупалівка, Самарівський район, Дніпропетровська область.

Третя особа - Магдалинівська державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ 02890819, юридична адреса: вул. Центральна, 32, с-ще Магдалинівка, Самарівський район, Дніпропетровська область.

Суддя А.О. Чорна