Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 420/34471/26
УХВАЛА
02 листопада 2026 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Соколенко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРЕГ» про забезпечення позову від 30.10.2026 року в адміністративній справі №420/34471/26
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду 30 жовтня 2026 року надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРЕГ» (код ЄДРПОУ 31094942, місцезнаходження: 65005, м. Одеса, вул. Бугаївська, 60) до Управління реклами Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 37114047, місцезнаходження: 65022, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д), Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 25830211, місцезнаходження: 65022, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «ТАТ ОЙЛ» (код ЄДРПОУ 42759541), про визнання протиправними та скасування припису та направлення на демонтаж, визнання протиправними дій щодо примусового демонтажу інформаційних елементів та зобов`язання повернути демонтовані інформаційні елементи.
Одночасно з поданням позовної заяви ТОВ «БЕРЕГ» звернулося до суду із заявою про забезпечення адміністративного позову, в якій просить суд:
- зупинити дію припису Управління реклами Одеської міської ради від 28.07.2025 року №0120/3619 щодо конструкцій, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 54, до набрання законної сили судовим рішенням у цій адміністративній справі або до скасування відповідного заходу забезпечення позову судом;
- зупинити дію направлення Управління реклами Одеської міської ради на демонтаж від 02.10.2026 року №122/01-21 щодо конструкцій, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 54, до набрання законної сили судовим рішенням у цій адміністративній справі або до скасування відповідного заходу забезпечення позову судом;
- заборонити Управлінню реклами Одеської міської ради та КУ «Одесреклама» Одеської міської ради до набрання законної сили судовим рішенням у цій адміністративній справі здійснювати будь-які дії, спрямовані на подальший примусовий демонтаж конструкцій, розташованих на автозаправній станції за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 54, на підставі припису від 28.07.2025 №0120/3619 та направлення на демонтаж від 02.10.2026 року №122/01-21, зокрема щодо стаціонарної наземної конструкції розміром 1,5 Ч 6 м;
- заборонити КУ «Одесреклама» Одеської міської ради до набрання законної сили судовим рішенням у цій адміністративній справі здійснювати відчуження, передачу третім особам, утилізацію, знищення або інші дії щодо розпорядження двома інформаційними конструкціями, демонтованими на автозаправній станції за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 54, на підставі направлення на демонтаж від 02.10.2026 року №122/01-21, демонтаж яких оформлено актом №494, за винятком дій, необхідних для забезпечення їх належного зберігання.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначає, що на підставі договору купівлі-продажу від 01.05.2025 року та акта приймання-передачі ТОВ «БЕРЕГ» набуло право власності на автозаправну станцію, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 54, разом із майном, визначеним відповідним договором та додатками до нього. Заявник вказує, що 18.07.2025 року складено акт фіксації №003770/25, на підставі якого Управлінням реклами Одеської міської ради винесено припис від 28.07.2025 року №0120/3619 щодо демонтажу конструкцій, розташованих за вказаною адресою.
На думку заявника, зазначений припис не містить належної індивідуалізації відповідних конструкцій, зокрема їх кількості, точного місця розташування та інших характеристик, що унеможливлює однозначне встановлення об`єктів, на які поширюється дія припису.
Крім того, заявник зазначає, що 02.10.2026 року Управлінням реклами Одеської міської ради видано направлення на демонтаж №122/01-21, на виконання якого КУ «Одесреклама» здійснено примусовий демонтаж двох інформаційних конструкцій, що оформлено актом демонтажу №494.
При цьому, як стверджує заявник, на території автозаправної станції залишилася стаціонарна наземна конструкція розміром 1,5 Ч 6 м, яка за своїми характеристиками може відповідати одному з об`єктів, зазначених у спірному приписі.
На переконання заявника, оскільки оскаржуваний припис не скасовано, а матеріали щодо повного обсягу його виконання відсутні, існує ризик подальшого примусового демонтажу конструкції, яка залишилася на території автозаправної станції.
Також заявник посилається на відсутність у нього підтверджених відомостей про фактичне місцезнаходження, умови зберігання та стан уже демонтованих конструкцій, у зв`язку із чим вважає необхідним заборонити відповідачу вчиняти дії щодо їх відчуження, передачі третім особам, утилізації або знищення.
Заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до істотного ускладнення ефективного судового захисту та виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позовних вимог.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши наведені заявником доводи та наявні матеріали, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначених цією статтею заходів забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
- очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, законодавцем передбачено дві самостійні підстави для застосування заходів забезпечення адміністративного позову, наявність хоча б однієї з яких за умови належного обґрунтування може бути підставою для вжиття судом відповідних заходів.
Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено шляхом зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта, заборони відповідачу вчиняти певні дії, встановлення обов`язку відповідача вчинити певні дії, а також заборони іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Частиною другою статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
За своєю правовою природою забезпечення адміністративного позову є тимчасовим заходом судового захисту, спрямованим на збереження можливості ефективного поновлення порушених прав та інтересів особи до вирішення спору по суті.
Водночас застосування таких заходів не є автоматичним наслідком звернення особи до суду з адміністративним позовом або оскарження рішення суб`єкта владних повноважень.
Саме по собі існування спору між сторонами, незгода позивача з прийнятим суб`єктом владних повноважень рішенням, а також можливість настання певних несприятливих наслідків у майбутньому не свідчать про безумовну необхідність забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності заявлених заходів, забезпечення збалансованості інтересів сторін та інших учасників справи, наявності безпосереднього зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, а також імовірності істотного ускладнення чи неможливості ефективного судового захисту в разі невжиття таких заходів.
При цьому суд має враховувати не лише інтереси особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, а й можливі наслідки застосування відповідних заходів для інших осіб, зокрема суб`єктів владних повноважень, на яких законом покладено здійснення відповідних управлінських функцій.
Забезпечення позову не повинно підміняти собою вирішення адміністративного спору по суті, створювати для позивача переваги у спірних правовідносинах або призводити до фактичного задоволення позовних вимог до встановлення судом правомірності чи протиправності оскаржуваних рішень та дій.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, особа, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна належним чином обґрунтувати необхідність застосування відповідних заходів та навести обставини, які свідчать про існування передбачених частиною другою статті 150 КАС України підстав для їх застосування.
Суд зазначає, що обґрунтування необхідності забезпечення позову не може зводитися виключно до загальних посилань на можливість порушення прав заявника або припущень щодо ймовірного вчинення відповідачами певних дій у майбутньому.
Натомість заявник повинен навести конкретні обставини, які дозволяють суду встановити необхідність тимчасового судового захисту, а також пояснити, яким саме чином невжиття кожного із заявлених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист його прав.
Оцінюючи обґрунтованість заяви ТОВ «БЕРЕГ» про забезпечення позову, співмірність заявлених заходів із предметом адміністративного спору, а також наведені заявником обставини, суд виходить із такого.
Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, предметом оскарження у цій адміністративній справі є припис Управління реклами Одеської міської ради від 28.07.2025 року №0120/3619, направлення на демонтаж від 02.10.2026 року №122/01-21, а також дії щодо примусового демонтажу інформаційних конструкцій, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 54.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що на виконання оскаржуваного направлення КУ «Одесреклама» вже здійснено демонтаж двох інформаційних конструкцій, водночас на території автозаправної станції залишилася стаціонарна наземна конструкція розміром 1,5 Ч 6 м, щодо якої, на переконання позивача, існує ризик подальшого примусового демонтажу.
Крім того, заявник зазначає про відсутність підтверджених відомостей щодо місцезнаходження, фактичного стану та умов зберігання демонтованих конструкцій, у зв`язку із чим вважає необхідним застосувати заходи, спрямовані на запобігання їх відчуженню, утилізації або знищенню.
Оцінюючи наведені доводи, суд зазначає наступне.
Насамперед суд звертає увагу, що із самої заяви про забезпечення позову вбачається, що дії з примусового демонтажу двох інформаційних конструкцій уже були здійснені, про що, за твердженням заявника, складено акт демонтажу №494.
Таким чином, у відповідній частині оскаржуване направлення на демонтаж уже було реалізовано шляхом вчинення фактичних дій.
Водночас застосування такого заходу забезпечення позову, як зупинення дії направлення на демонтаж, саме по собі не має наслідком відновлення попереднього фактичного стану, повернення демонтованих конструкцій або усунення наслідків уже вчинених дій.
Питання правомірності прийняття відповідного направлення, законності проведеного демонтажу та наявності підстав для повернення демонтованого майна становлять предмет спору у даній справі, що буде вирішуватись під час розгляду справи по суті.
При цьому суд враховує, що факт часткового виконання оскаржуваного направлення не виключає можливості його подальшої реалізації щодо інших об`єктів. Однак така обставина сама по собі не звільняє заявника від необхідності обґрунтувати наявність передбачених статтею 150 КАС України підстав для застосування конкретних заходів забезпечення позову.
Щодо доводів заявника про існування загрози подальшого демонтажу стаціонарної наземної конструкції розміром 1,5 Ч 6 м суд зазначає, що наведені обставини не дають достатніх підстав для висновку про наявність безпосередньої загрози здійснення відповідних дій до вирішення спору по суті.
Зокрема, заявником не конкретизовано, якими саме діями відповідачів після проведення демонтажу двох інформаційних конструкцій підтверджується намір здійснити подальший демонтаж зазначеної стаціонарної конструкції, а також не наведено відомостей про визначення строків проведення таких робіт або прийняття окремих рішень щодо її демонтажу.
Саме лише перебування на території автозаправної станції конструкції, яка, за припущенням заявника, може відповідати одному з об`єктів, зазначених в оскаржуваному приписі, не є безумовним підтвердженням того, що відповідна конструкція підлягає подальшому примусовому демонтажу.
При цьому заявник одночасно стверджує про відсутність належної індивідуалізації конструкцій в оскаржуваному приписі, що, на його думку, унеможливлює однозначне визначення об`єктів, на які поширюється його дія.
Отже, питання щодо того, чи охоплюється зазначена стаціонарна конструкція оскаржуваним приписом та направленням на демонтаж, потребує дослідження змісту відповідних документів, встановлення фактичних обставин їх прийняття та оцінки доказів під час розгляду справи по суті.
На стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не може виходити з наперед установленої належності відповідної конструкції до переліку об`єктів, які підлягають демонтажу, без належного підтвердження таких обставин.
Суд також зазначає, що посилання заявника на можливість настання негативних майнових наслідків у разі подальшого демонтажу конструкцій не є самостійною та безумовною підставою для застосування заходів забезпечення позову.
Для застосування відповідних заходів необхідно встановити не лише можливість виникнення негативних наслідків, а й обставини, які свідчать про те, що невжиття тимчасового судового захисту може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист чи поновлення прав позивача.
Натомість наведені у заяві обставини щодо можливого подальшого демонтажу конструкції переважно ґрунтуються на припущенні заявника про продовження відповідачами виконання оскаржуваного припису.
За таких обставин суд не вбачає достатнього обґрунтування необхідності застосування заявлених заходів забезпечення позову у вигляді зупинення дії припису від 28.07.2025 №0120/3619 та направлення на демонтаж від 02.10.2026 №122/01-21, а також, заборони відповідачам здійснювати подальші дії щодо примусового демонтажу конструкцій.
Окремо суд надає оцінку вимозі заявника про заборону КУ «Одесреклама» здійснювати відчуження, передачу третім особам, утилізацію, знищення або інші дії щодо розпорядження двома вже демонтованими інформаційними конструкціями.
Як вбачається зі змісту заяви, необхідність застосування такого заходу позивач обґрунтовує відсутністю у нього підтверджених відомостей про місцезнаходження демонтованого майна, умови його зберігання та фактичний стан.
Разом із тим сама по собі необізнаність заявника щодо місця перебування та умов зберігання майна не є достатнім підтвердженням існування загрози його відчуження, утилізації або знищення.
У заяві не наведено конкретних обставин, які б свідчили про прийняття КУ «Одесреклама» рішення щодо відчуження чи утилізації відповідних конструкцій, передачі їх третім особам або вчинення інших дій, наслідком яких може стати втрата майна чи неможливість його повернення.
Водночас суд враховує, що необхідність збереження вже демонтованого майна може бути пов`язана із забезпеченням ефективного судового захисту, зокрема у разі заявлення вимоги про його повернення.
Однак наявність такого зв`язку сама по собі не свідчить про обов`язковість застосування відповідного заходу забезпечення позову без встановлення обставин, які підтверджують необхідність тимчасового судового втручання.
Отже, наведені заявником доводи не дають суду достатніх підстав для висновку про те, що за відсутності заборони на розпорядження демонтованими конструкціями їх повернення у разі задоволення позову буде істотно ускладнене або неможливе.
Крім того, суд звертає увагу, що заявлена заборона охоплює широке коло можливих дій щодо майна, тоді як необхідність обмеження кожної із таких дій заявником окремо не обґрунтована.
За таких обставин суд доходить висновку, що заявником не наведено достатніх підстав для застосування заходу забезпечення позову у вигляді заборони КУ «Одесреклама» розпоряджатися вже демонтованими інформаційними конструкціями.
Суд також звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає необхідність зіставлення негативних наслідків, які можуть настати внаслідок застосування заходів забезпечення позову, з негативними наслідками, які можуть виникнути в разі невжиття таких заходів, з урахуванням характеру спірних правовідносин, предмета позову та прав і законних інтересів усіх заінтересованих осіб.
При цьому суд повинен враховувати, що забезпечення позову є тимчасовим процесуальним заходом, застосування якого має бути обумовлене конкретними обставинами справи та спрямоване виключно на забезпечення ефективного судового захисту, а не на створення для однієї зі сторін переваг до вирішення спору по суті.
У цій справі заявник просить суд фактично зупинити реалізацію оскаржуваних актів Управління реклами Одеської міської ради та встановити заборону на вчинення відповідачами широкого кола дій, пов`язаних із демонтажем конструкцій та розпорядженням уже демонтованим майном.
Водночас зазначені заходи безпосередньо стосуються здійснення відповідачами покладених на них повноважень у сфері контролю за розміщенням рекламних конструкцій та виконання відповідних рішень.
Суд зазначає, що сам по собі факт звернення особи до суду з вимогами про визнання протиправними та скасування актів суб`єкта владних повноважень не є підставою для автоматичного зупинення дії таких актів чи встановлення заборони на їх виконання.
Інший підхід фактично означав би можливість зупинення реалізації будь-якого оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень виключно з підстав незгоди особи з його прийняттям, що не відповідає правовій природі інституту забезпечення адміністративного позову.
Разом із тим суд враховує, що тимчасове обмеження здійснення владних повноважень саме по собі не виключає можливості забезпечення позову за наявності передбачених законом підстав.
Однак у цьому випадку заявником не наведено достатнього обґрунтування того, що застосування всіх заявлених обмежень є необхідним та співмірним способом забезпечення ефективного судового захисту.
Зокрема, заявником не обґрунтовано, чому саме зупинення дії припису та направлення на демонтаж у повному заявленому обсязі, одночасно із забороною вчинення подальших дій щодо демонтажу конструкцій та розпорядження демонтованим майном, є необхідним для запобігання істотному ускладненню ефективного захисту його прав.
При цьому суд звертає увагу, що заявлені заходи забезпечення позову не повинні призводити до невиправданого обмеження повноважень відповідачів поза межами, об`єктивно необхідними для збереження можливості виконання майбутнього судового рішення.
Щодо посилань заявника на протиправність припису від 28.07.2025 року №0120/3619 та направлення на демонтаж від 02.10.2026 року №122/01-21 суд зазначає таке.
Наведені заявником доводи про неналежну індивідуалізацію конструкцій, відсутність визначення їх точної кількості, місця розташування та інших характеристик стосуються правомірності прийняття оскаржуваних актів та підлягають перевірці під час розгляду адміністративної справи по суті.
Встановлення наявності чи відсутності порушень відповідачами вимог законодавства під час винесення припису, оформлення направлення на демонтаж та здійснення відповідних дій потребує дослідження належних доказів, встановлення фактичних обставин справи та надання їм правової оцінки.
Водночас на стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не здійснює повного дослідження обґрунтованості позовних вимог та не вирішує питання щодо законності оскаржуваних актів по суті.
Зі змісту заяви про забезпечення позову не вбачається таких очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень та дій відповідачів, які могли б бути встановлені судом без необхідності дослідження обставин адміністративного спору по суті.
Саме лише твердження позивача про порушення відповідачами вимог законодавства не свідчить про наявність очевидних ознак протиправності у розумінні пункту 2 частини другої статті 150 КАС України.
Суд наголошує, що висновок про відсутність на цій стадії підстав для забезпечення позову не є висновком про правомірність оскаржуваних актів та дій відповідачів і не визначає результату розгляду адміністративної справи по суті.
Крім того, суд зазначає, що забезпечення позову є самостійним процесуальним інститутом, застосування якого залежить від наявності визначених процесуальним законом підстав, а не від попередньої оцінки перспектив задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що наведені заявником обставини не є достатніми для встановлення передбачених частиною другою статті 150 КАС України підстав для вжиття заявлених заходів забезпечення адміністративного позову.
Зокрема, заявником не обґрунтовано належним чином, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього судового рішення або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав та інтересів позивача.
Водночас припущення щодо можливого подальшого демонтажу інших конструкцій або відчуження, утилізації чи знищення вже демонтованого майна без достатнього обґрунтування відповідних ризиків не можуть бути покладені в основу судового рішення про забезпечення позову.
Крім вказаного судом вище, також слід зазначити, що оскаржувані припис та направлення, дію яких позивач просить суд зупинити видані на ім`я ТОВ «ТАТ ОЙЛ», яке орендує у позивача автозаправну станцію за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 54, згідно договору оренди від 02.05.2025 року.
При цьому, позивач не зазначає, які саме його права будуть порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову, зважаючи на те, що вказана автозаправна станція знаходиться в оренді ТОВ «ТАТ ОЙЛ», якому й видані оскаржувані припис та направлення.
Суд також звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи за наявності встановлених законом підстав.
Отже, відмова у задоволенні цієї заяви не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду із заявою про забезпечення позову в разі виникнення нових обставин, які свідчитимуть про необхідність застосування відповідних заходів.
З огляду на викладене, оцінивши доводи заявника, характер спірних правовідносин, предмет позову, співмірність заявлених заходів забезпечення позову та співвідношення інтересів сторін, суд доходить висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення заяви товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРЕГ» про забезпечення адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 120, 150, 151, 152, 154, 241, 243, 256, 294 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРЕГ» про забезпечення позову від 30.10.2026 року у справі №420/34471/26 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.
Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України.
Суддя О.М. Соколенко
Судове рішення № 141153203, Одеський окружний адміністративний суд було прийнято 02.11.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 420/34471/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: