Рішення № 141151455, 03.11.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 року справа №320/10680/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, про визнання протиправними та скасування рішень і зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 31.01.2025 № 29 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну та виданої на його підставі посвідки на постійне проживання;

- визнати протиправним та скасувати рішення від 06.02.2025 №80112300024212 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання;

- поновити дозвіл на імміграцію та зобов`язати відповідача видати посвідку на постійне проживання;

- направити інформацію про видалення відомостей щодо відкликання дозволу та недійсності посвідки до відповідних органів і повідомити територіальну громаду для недопущення змін у її реєстрі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 відкрито провадження у справі. Суд витребував у третьої особи документи, що слугували джерелами відомостей її подання. У відповіді від 05.06.2025 третя особа повідомила, що інших доказів, крім уже поданих листів, не має.

Ухвалою від 26.08.2025 суд призначив судово-психіатричну експертизу та зупинив провадження у справі. Надалі представник позивача подав висновок експертизи з цивільної справи та рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17.11.2025 про визнання позивача недієздатним, а також відкликав клопотання про призначення експертизи в цій справі.

Ухвалою від 25.02.2026 суд поновив провадження. В ухвалі від 25.03.2026, зазначив про відсутність потреби в додатковому експертному дослідженні, суд зобов`язав Державну установу «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» повернути матеріали справи без виконання експертизи. Установа повернула матеріали до суду, що підтверджено її листом із відміткою суду про отримання.

18.05.2026 представник позивача подав клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_3 як законного представника позивача.

До клопотання додано копію рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30.03.2026 у справі № 752/30330/25, яке набрало законної сили 30.04.2026 та яким Чураєву Наргіз призначено опікуном над її сином ОСОБА_4 , визнаним недієздатним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17.11.2025 у справі № 752/10273/25.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 56 КАС України права, свободи та інтереси недієздатних фізичних осіб у суді захищають їхні законні представники, які самостійно здійснюють процесуальні права та обов`язки особи, яку представляють. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 59 КАС України повноваження опікуна підтверджуються рішенням про призначення опікуном. Ураховуючи наведене, суд розглядає справу за участю ОСОБА_3 як законного представника позивача.

Відповідно до статті 262 КАС України за встановленого судом порядку провадження справа розглядається на підставі поданих сторонами письмових доказів та пояснень.

Позов обґрунтовано тим, що подання органу СБУ не містить належних доказів конкретних дій позивача, які становлять загрозу національній безпеці чи громадському порядку. На думку позивача, ДМС обмежилася відтворенням подання, не перевірила його фактичних підстав, не врахувала тривалого проживання в Україні, сімейних зв`язків і стану здоров`я. Відмову в оформленні посвідки позивач вважає похідною від відкликання дозволу.

Відповідач заперечив проти позову. Він послався на повноваження СБУ виявляти загрози державній безпеці, на подання від 07.01.2025 № 51/9/2-40098 та на висновок ДМС від 31.01.2025. На переконання відповідача, ці матеріали давали достатні підстави відкликати дозвіл та посвідку, а відтак відмовити у видачі нової посвідки.

Третя особа також заперечила проти позову та підтвердила викладені у своєму поданні висновки. Вона зазначила, що певні відомості одержані під час виконання завдань у сфері державної безпеки та не можуть бути розкриті у повному обсязі. У поясненнях третя особа вказала на можливість використання позивача спецслужбами Російської Федерації, зокрема з урахуванням особливостей його стану здоров`я.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, судом встановлено наступне.

З наданих матеріалів убачається, що 10.06.2013 позивачеві, який на той час був неповнолітнім, разом із матір`ю надано дозвіл на імміграцію в Україну. 16.05.2018 його документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 .

18.12.2024 позивач звернувся із заявою про обмін посвідки через її непридатність для використання. Рішенням від 24.12.2024 № 80112300024014 відповідач відмовив у її оформленні на підставі підпункту 3 пункту 62 Порядку № 321. У матеріалах справи наведено як причину розбіжність між місяцем народження в паспорті та свідоцтві про народження. Це рішення не становить предмета цього позову.

27.01.2025 позивач повторно подав заяву-анкету № 205045903 про обмін посвідки, а також документ про сплату платежу за її оформлення. Документи щодо дати народження, долучені сторонами до справи, містять відомості про 01.06.2000 та 01.07.2000. Чи усунули документи, подані за повторною заявою, раніше встановлену розбіжність, у рішенні від 06.02.2025 відповідач не вирішував.

Поданням від 07.01.2025 № 51/9/2-40098 Головне управління СБУ у м. Києві та Київській області запропонувало відкликати дозвіл на імміграцію позивача. У поданні зазначено, що позивач нібито підтримує політику провладної партії Таджикистану, прибув до Києва за вказівкою спецслужб Російської Федерації, які планують використати його для встановлення зв`язків із посадовими особами, правоохоронцями та військовослужбовцями й одержання відомостей про військові частини. Подання не визначає часу, місця та способу вчинення позивачем конкретних дій з одержання або передання таких відомостей.

У висновку від 31.01.2025 відповідач виклав наведені в поданні твердження, описав загальні повноваження органів у сфері безпеки, стан воєнного часу та матеріали імміграційної справи. Висновок не містить результатів перевірки індивідуальних обставин, наведених СБУ. ДМС не надала підтверджень, що до ухвалення рішення витребувала від ініціатора подання додаткові матеріали чи оцінювала потребу одержати інші доступні відомості. Щодо незапрошення позивача ДМС зазначила, що його пояснення не могли вплинути на остаточне рішення та попереднє інформування могло зашкодити інтересам безпеки.

Рішенням від 31.01.2025 № 29 відповідач відкликав дозвіл на імміграцію, наданий позивачеві 10.06.2013, на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», а також видану на його підставі посвідку серії НОМЕР_1 . Окремим рішенням від 06.02.2025 № 80112300024212 відповідач відмовив в оформленні (видачі) посвідки за заявою від 27.01.2025, пославшись лише на підпункт 9 пункту 62 Порядку № 321.

Подані медичні матеріали містять виписні епікризи за 2018 і 2019 роки та березень 2025 року, окремі сторінки медичних карт, висновок судово-психіатричної експертизи від 17.09.2025 і рішення суду від 17.11.2025. Вони підтверджують тривалість захворювання та потребу оцінювати індивідуальні обставини позивача. Пізніші медичні документи не доводять автоматично відсутності кожної з дій, про які заявила СБУ, станом на січень 2025 року.

Не погоджуючись із рішенням відповідача від 31.01.2025 №29 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну та виданої на його підставі посвідки на постійне проживання, а також рішенням від 06.02.2025 №80112300024212 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання, позивач звернувся до суду з цим позовом

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить із такого.

Суд застосовує норми матеріального права в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На час прийняття рішення № 29 пункт 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» допускав відкликання дозволу, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України або громадському порядку в Україні. Частина друга цієї статті пов`язувала відкликання дозволу з відкликанням посвідки, виданої на його підставі. Для застосування пункту 2 належить установити фактичні дії конкретного іммігранта й обґрунтувати характер пов`язаної з ними загрози. Кримінальний вирок або доведення вини у вчиненні злочину ця підстава не вимагає.

Пункти 21 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983, передбачають розгляд подання уповноваженого органу та його всебічне вивчення ДМС. У разі потреби ДМС запитує додаткові відомості та запрошує іммігранта для пояснень. Тому сама відсутність запрошення не є безумовною підставою для скасування рішення; оцінюється, чи обґрунтовано орган визначив достатність наявної інформації для рішення з настільки істотними наслідками.

Компетенція СБУ щодо оцінювання загроз державній безпеці не викликає сумніву. Її подання є належним приводом до розгляду питання ДМС і письмовим доказом викладених у ньому тверджень. Проте подання не є рішенням про відкликання дозволу і не звільняє орган, який таке рішення ухвалює, від перевірки його фактичного підґрунтя. Відомості з обмеженим доступом можуть вимагати спеціального порядку дослідження, але посилання на їх секретність саме по собі не усуває судового контролю за рішенням і не замінює доказування.

У наданому поданні твердження про прихильність позивача до політики партії та загальну позицію іноземної держави не описують його власних дій, що становлять передбачену законом загрозу. Твердження про прибуття до Києва за вказівкою спецслужб та заплановане одержання відомостей стосується безпеки безпосередніше, однак матеріали не містять даних, які дозволяють перевірити, коли й у яких обставинах позивач одержав таку вказівку, встановив відповідні контакти, збирав або передавав інформацію. У поданні змішані твердження про нібито встановлені факти і припущення щодо можливого майбутнього використання особи.

Після витребування судом джерел цих тверджень СБУ повідомила, що інших доказів, крім поданих листів, не має. Її пізніші пояснення розвивають припущення про можливе залучення позивача, однак не наводять перевірюваних відомостей про його власні конкретні дії станом на 31.01.2025. Суд не робить висновку про відсутність загроз, які загалом можуть виникати внаслідок діяльності іноземних спецслужб; у цій справі предметом перевірки є фактична підстава застосування пункту 2 частини першої статті 12 саме до позивача.

ДМС не показала, яким способом перевірила ці твердження та зіставила їх із відомостями про особу позивача. Посилання у висновку на те, що його пояснення не матимуть значення, є наперед визначеною оцінкою доказу, який орган вирішив не одержувати. Матеріали щодо тривалого проживання позивача в Україні, його батьків і стану здоров`я свідчать також про істотність наслідків рішення для приватного та сімейного життя, які вимагали індивідуальної оцінки пропорційності. Наявні медичні документи самі по собі не спростовують можливості будь-якої поведінки з боку позивача, проте підтверджують потребу перевіряти, чи відповідає описана СБУ версія його індивідуальним обставинам.

Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 30.10.2025 у справі № 560/5955/23: подання правоохоронного органу підлягає перевірці ДМС, а для встановлення підстави, пов`язаної із загрозою безпеці, необхідна оцінка конкретних дій особи й усіх істотних обставин. Верховний Суд у зазначеній справі застосовував попередню редакцію статті 12 Закону України «Про імміграцію» та направив справу на новий розгляд. Суд враховує її висновки щодо стандарту перевірки, застосовуючи у цьому спорі редакцію закону, чинну 31.01.2025.

Отже, відповідач не довів обґрунтованості встановлення передбаченої пунктом 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» підстави для відкликання дозволу. Висновок ДМС і прийняте на його підставі рішення № 29 не відповідають вимогам частини другої статті 2 КАС України. Це рішення належить визнати протиправним та скасувати разом із рішенням про відкликання посвідки, викладеним у ньому.

Рішення від 06.02.2025 № 80112300024212 обґрунтовано виключно підпунктом 9 пункту 62 Порядку № 321 відкликанням дозволу на імміграцію та посвідки. Інших самостійних підстав у ньому не наведено. Оскільки рішення № 29 є протиправним та підлягає скасуванню, юридична підстава оскарженої відмови відпадає. Це зумовлює визнання відмови протиправною та її скасування.

Разом із тим спірна заява від 27.01.2025 є заявою про обмін посвідки; її розгляд передбачає перевірку поданих документів і передбачених Порядком № 321 умов. Наявність попередньої відмови від 24.12.2024 за підпунктом 3 пункту 62 та документів із різними відомостями про дату народження не дозволяє суду на підставі наявних матеріалів встановити, що за повторною заявою виконано всі умови для безпосередньої видачі посвідки. Водночас відповідач не вирішив питання про цю розбіжність у рішенні від 06.02.2025; попередня відмова не може автоматично замінити оцінки документів, поданих 27.01.2025.

За частиною четвертою статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача прийняти рішення на користь позивача, коли всі визначені законом умови для нього виконано і прийняття рішення не передбачає свободи розсуду щодо його змісту. З огляду на невирішені питання щодо документів належним способом захисту є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 27.01.2025 з урахуванням правової оцінки суду.

Щодо вимог направити повідомлення про видалення записів до інших органів та територіальної громади суд зазначає, що матеріали не підтверджують факту відмови відповідача виконати наслідки судового рішення, яке набере законної сили, чи конкретної бездіяльності щодо виправлення відомостей після такого рішення. Формулювання вимог, зокрема про недопущення майбутніх змін у реєстрі громади, спрямоване на можливі подальші порушення. Крім того, № 80112300024212 є номером рішення про відмову від 06.02.2025, а не номером раніше виданої посвідки серії НОМЕР_1 ; тому суд не може без уточнення предмета запису наказати вилучити з реєстру відомості про «посвідку № НОМЕР_2 ». У цій частині підстав для покладення на відповідача запропонованих позивачем окремих обов`язків немає. Цей висновок не звільняє ДМС від обов`язку виконати рішення суду та привести відомості у відповідність до нього в порядку, визначеному законодавством.

За частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. У справах щодо протиправності рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача відповідно до частини другої цієї статті.

Оцінивши доводи позивача, заперечення відповідача і третьої особи та матеріали, на яких ґрунтуються оскаржувані рішення, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправними та скасування рішення від 31.01.2025 №29 про відкликання дозволу на імміграцію і посвідки на постійне проживання та рішення від 06.02.2025 №80112300024212 про відмову в оформленні (видачі) посвідки, а також зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 27.01.2025 з урахуванням правової оцінки суду. У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Оскільки матеріали не містять належних відомостей про суму понесених позивачем судових витрат, суд не визначає до стягнення конкретної суми. Питання підтверджених витрат вирішується за правилами статей 139 і 143 КАС України, якщо відповідні докази та заяви подані у встановленому порядку.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 31.01.2025 № 29 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 .

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 06.02.2025 №80112300024212 про відмову ОСОБА_5 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання.

4. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву-анкету ОСОБА_1 від 27.01.2025 № 205045903 щодо обміну посвідки на постійне проживання та прийняти за результатами її розгляду рішення з урахуванням правової оцінки суду, наведеної в цьому рішенні.

5. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.