Рішення № 141151453, 03.11.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 року м. Київ №640/25128/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві зобов`язати вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просив зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 22.09.2019.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 01.04.2020, яке Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 16.09.2020 залишив без змін, відмовив у позові.

Постановою Верховного Суду від 26.09.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.04.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2020 у справі №640/25128/19 - скасовано, а справу №640/25128/19 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2022 вказану позовну заяву прийнято до провадження.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 17.10.2023 справа розподілена судді Лисенко В.І.

Згідно з частиною другою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Ухвалою суду від 07.11.2023 справу прийнято до провадження судді Лисенко В.І.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.08.2019 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про призначення пенсії за віком, надавши необхідні документи, зокрема трудову книжку та документи, що підтверджують страховий стаж. Листом від 02.12.2019 №291783/03 відповідач відмовив у призначенні позивачу пенсії за віком. Позивач не погоджується з такою відмовою, оскільки вважає, що відповідачем безпідставно не зараховано до його страхового стажу період роботи з 11.02.1987 по 19.01.1989 у зв`язку з неналежним оформленням записів у трудовій книжці, а також період здійснення підприємницької діяльності. На підтвердження трудової діяльності позивачем надано трудову книжку, записи якої підтверджують періоди його роботи, зокрема з 11.02.1987 по 01.10.1989 у Територіальному виробничо-експлуатаційному управлінні зв`язку №5, а також інші періоди роботи. Крім того, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця №619136 від 26.04.2004 позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, а згідно з інформацією Державної податкової служби за період 2004 2012 років обліковувався як платник єдиного податку. За розрахунком позивача, його страховий стаж станом на 22.09.2019 становить 28 років 9 місяців 23 дні, що, на його думку, є достатнім для призначення пенсії за віком. Посилаючись на те, що відповідач безпідставно не врахував зазначені періоди до страхового стажу та, як наслідок, неправомірно відмовив у призначенні пенсії, позивач просить визнати протиправною відмову Пенсійного фонду України та зобов`язати відповідача призначити йому пенсію за віком з 22.09.2019.

Відповідач заперечує проти задоволення позову та зазначає про те, що за результатами розгляду заяви позивача страховий стаж становив 20 років 9 місяців 18 днів, що було недостатнім для призначення пенсії за віком у 2019 році, для чого необхідно було не менше 26 років страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи позивача з 11.02.1987 по 19.01.1989, оскільки відповідний запис у трудовій книжці оформлений неналежним чином та не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок. Також відповідач зазначає, що періоди здійснення підприємницької діяльності після 01.07.2000 зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків у встановленому законодавством розмірі. Відповідно до даних персоніфікованого обліку необхідні відомості про сплату страхових внесків за спірний період відсутні. Відповідач вважає, що рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії прийнято відповідно до вимог законодавства, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Ухвалою суду від 24.02.2026 витребувано докази у справі.

Ухвалою суду від 11.08.2026 застосовано до Головного управління Державної податкової служби в м.Києві захід процесуального примусу шляхом накладення штрафу в порядку частини першої статті 149 Кодексу адміністративного судочинства України: стягнуто в дохід Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в м.Києві штраф у сумі 3328,00 грн на рахунок Державної судової адміністрації України. Застосовано до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві захід процесуального примусу шляхом накладення штрафу в порядку частини першої статті 149 Кодексу адміністративного судочинства України: стягнуто в дохід Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві штраф у сумі 3328,00 грн (три тисячі триста двадцять вісім гривень) на рахунок Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795; місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5).

На виконання ухвали суду Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 17.08.2026 № 2600-0704-7/137335 повідомило, що надати відомості з реєстру застрахованих осіб щодо сплати ОСОБА_1 страхових внесків за період з 26.04.2004 по 31.12.2008 неможливо, оскільки за цей період фізичною особою-підприємцем звітність з персоніфікованого обліку не подавалася.

На виконання ухвали суду Головне управління ДПС у м. Києві листом від 29.05.2026 №640/25128/19/8256/26 повідомило, що платник податків ОСОБА_1 з реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_1 не перебуває на обліку в ГУ ДПС у м. Києві. У зв`язку з цим надати запитувану судом інформацію щодо зазначеної особи неможливо. Водночас відповідач зазначив, що для однозначної ідентифікації платника податків та надання відповідної інформації необхідно уточнити його прізвище, ім`я, по батькові або реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Також, на виконання ухвали суду ГУ ДПС у м. Києві листом від 08.10.2026 № 32129/5/26-15-12-07-01 надало інформацію щодо перебування ОСОБА_1 на спрощеній системі оподаткування у 2004 2009 роках та відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела і суми отриманих ним доходів за 2004 2008 роки. Водночас, податковий орган повідомив про відсутність можливості надати інформацію щодо сплати податків та єдиного соціального внеску за зазначений період.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком з 22 вересня 2019 року.

За результатами розгляду заяви та поданих документів, зокрема паспорта, трудової книжки, виписки з ЄДР, довідки Головного управління ДФС у м. Києві від 22.10.2019 та ідентифікаційного коду, відповідач листом від 02.12.2019 №291783/03 повідомив позивача про відмову у призначенні пенсії. Підставою для відмови визначено недостатність страхового стажу. За даними відповідача, страховий стаж позивача становив 20 років 9 місяців 18 днів. Одночасно зазначено, що до страхового стажу позивача не були зараховано періоди роботи: з 11.02.1987 по 19.01.1989, оскільки запис оформлений не належним чином відповідно до п.2.3 - 2.5, п. 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок від 29.07.1993 №58; страховий стаж по довідці № 7865/фоп/26-15-33-17-15 від 22.10.2019, оскільки відповідно до п. 3.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно зараховується за умови сплати страхових і внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Позивач не погодився з такою відмовою, вважаючи, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу період роботи з 11 лютого 1987 року по 19 січня 1989 року, а також період здійснення ним підприємницької діяльності. У зв`язку з цим звернувся до суду з позовом про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.04.2020 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2020 зазначене рішення залишено без змін.

Не погодившись із судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою. Верховний Суд постановою від 26.10.2022 скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу №640/25128/19 на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою для цього стало неповне встановлення судами обставин, що мають значення для вирішення спору, зокрема щодо зарахування до страхового стажу періоду підприємницької діяльності позивача з 26.04.2004 по 31.12.2008.

Верховний Суд встановив, що відповідач визнавав страховий стаж позивача у розмірі 20 років 9 місяців 18 днів, а період роботи з 14.02.1987 по 19.01.1989 тривалістю 1 рік 11 місяців 25 днів не був врахований відповідачем. З урахуванням цього підтвердженим судом було визнано стаж у розмірі 22 років 1 місяця 12 днів. Водночас для вирішення спору необхідно було встановити, чи правомірно не враховано період з 26.04.2004 по 31.12.2008, протягом якого позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Таким чином, предметом спору під час нового розгляду є правомірність неврахування відповідачем до страхового стажу позивача спірного періоду підприємницької діяльності та, як наслідок, наявність у позивача необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії) Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Згідно частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга стаття 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Положеннями статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

В силу вимог абзацу першого пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Як вбачається з копії трудової книжки серії НОМЕР_2 від 27.05.1977 (запис №14) ОСОБА_1 у період з 11.02.1987 по 19.01.1989 працював у територіальному виробничому управлінні зв`язку №5 та перебував за кордоном у Лівії.

Суд звертає увагу на те, що головним документом, який підтверджує стаж та характер роботи є трудова книжка.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що період роботи позивача з 11.02.1987 по 19.01.1989 не підлягає зарахуванню до страхового стажу у зв`язку з неналежним оформленням відповідного запису в трудовій книжці відповідно до пунктів 2.3 2.5, 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58.

Так, спірний запис про період роботи позивача з 11.02.1987 по 19.01.1989 був внесений до трудової книжки до набрання чинності Інструкцією №58, а тому вимоги зазначеної Інструкції не можуть застосовуватися до оцінки правильності оформлення такого запису ретроспективно.

При цьому наявність певних недоліків в оформленні запису в трудовій книжці не може бути безумовною підставою для неврахування відповідного періоду трудової діяльності особи, якщо з такого запису можливо достовірно встановити факт роботи, період роботи та підприємство, на якому особа працювала.

Як встановлено судом, запис №14 у трудовій книжці серії НОМЕР_2 містить відомості про роботу ОСОБА_1 у період з 11.02.1987 по 19.01.1989 у територіальному виробничому управлінні зв`язку №5, а також відповідні дати початку та припинення роботи. Зазначений запис не містить виправлень, закреслень чи інших очевидних ознак недостовірності, які б ставили під сумнів факт роботи позивача у зазначений період.

Крім того, відповідно до пункту 1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Верховний Суд також виходить із того, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудову діяльність працівника, а виявлення неточностей у її оформленні не свідчить про недостовірність відомостей щодо фактичної роботи.

Отже, посилання відповідача на положення пунктів 2.3 2.5, 2.14 Інструкції №58 як на підставу для неврахування спірного періоду є безпідставним, оскільки відповідачем не доведено недостовірність внесених до трудової книжки відомостей або відсутність факту роботи позивача у зазначений період.

За таких обставин суд дійшов висновку, що період роботи ОСОБА_1 з 11.02.1987 по 19.01.1989 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача при вирішенні питання про призначення пенсії за віком.

Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи згідно з довідкою №7865/фоп/26-15-33-17-15 від 22.10.2019, суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про страховий стаж, визначені Порядком №637.

Згідно з пунктом 4 Порядку №637 періоди провадження фізичними особами підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування за період з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а за період з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

При цьому постановою правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 31.07.2014 за №895/25672, до Порядку №22-1 внесено зміни щодо порядку підтвердження періодів здійснення фізичною особою підприємницької діяльності.

Так, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали таку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується відповідними документами, визначеними Порядком №22-1, а з 01 січня 2004 року довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження здійснення підприємницької діяльності та отримання доходу у спірний період позивачем надано довідку Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 22.10.2019 №7865/ФОП/26-15-33-17-15, складену на підставі поданих платником податків податкових звітів та декларацій.

Зі змісту вказаної довідки вбачається, що позивач як фізична особа підприємець, платник єдиного податку, упродовж спірного періоду здійснював підприємницьку діяльність та подавав до контролюючого органу відповідну звітність із зазначенням отриманого доходу.

Зокрема, за 2004 рік позивачем подано звіт суб`єкта малого підприємництва фізичної особи платника єдиного податку від 05.01.2005, відповідно до якого загальна сума доходу за 2004 рік становила 46 558,00 грн.

За 2005 рік позивачем подано звіт суб`єкта малого підприємництва фізичної особи платника єдиного податку від 04.01.2006, згідно з яким загальна сума доходу за 2005 рік становила 140 900,00 грн.

За 2006 рік подано звіт суб`єкта малого підприємництва фізичної особи платника єдиного податку від 02.01.2007, у якому зазначено загальну суму доходу за 2006 рік у розмірі 184 700,00 грн.

За 2007 рік позивачем подано звіт суб`єкта малого підприємництва фізичної особи платника єдиного податку від 03.01.2008, відповідно до якого загальна сума доходу за 2007 рік становила 180 000,00 грн.

За 2008 рік позивачем подано звіт суб`єкта малого підприємництва фізичної особи платника єдиного податку від 02.01.2009, згідно з яким загальна сума доходу за 2008 рік становила 186 710,00 грн.

Отже, надана позивачем довідка контролюючого органу містить конкретні відомості щодо подання ним звітності за кожен рік спірного періоду з 2004 по 2008 роки, а також відображає задекларовані ним суми доходу за кожен із зазначених років.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт здійснення позивачем підприємницької діяльності у спірний період та декларування ним доходу від такої діяльності.

Водночас відповідач, заперечуючи проти зарахування зазначеного періоду до страхового стажу, посилається на те, що вказана довідка підтверджує лише факт отримання позивачем доходу та не є документом, який підтверджує сплату страхових внесків (єдиного внеску) за відповідний період.

Таким чином, спірним у цій частині є питання наявності належних та достатніх доказів сплати позивачем страхових внесків (єдиного внеску) за період здійснення підприємницької діяльності з 26.04.2004 по 31.12.2008 та, відповідно, наявності правових підстав для зарахування цього періоду до страхового стажу при призначенні пенсії за віком.

Водночас суд погоджується з відповідачем у тому, що наявність у позивача доходу від підприємницької діяльності та подання відповідної податкової звітності не є безпосереднім доказом сплати страхових внесків за спірний період, оскільки довідка від 22.10.2019 №7865/ФОП/26-15-33-17-15 не містить відомостей про суми сплачених страхових внесків (єдиного внеску).

Разом з тим, з огляду на висновки Верховного Суду у цій справі, відсутність відповідних відомостей у реєстрі застрахованих осіб не може бути достатньою підставою для висновку про несплату позивачем страхових внесків. Тому для правильного вирішення спору необхідно встановити, чи підтверджується іншими доказами факт сплати позивачем обов`язкових платежів за період з 26.04.2004 по 31.12.2008.

На виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 11.08.2026 у справі № 640/25128/19 Головним управлінням ДПС у м. Києві на адресу суду надіслано лист від 08.10.2026 № 32129/5/26-15-12-07-01, до якого долучено інформацію щодо перебування ОСОБА_1 на обліку як фізичної особи підприємця та системи оподаткування (додаток 1), а також відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела та суми нарахованого (виплаченого) доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за запитуваний період (додаток 2).

Згідно з інформацією, наданою ГУ ДПС у м. Києві, відповідно до документів, що містяться в обліковій справі фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , останній перебував на спрощеній системі оподаткування з 01.07.2004 до 31.12.2004 на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку серії В № 511824 від 15.06.2004; з 01.01.2005 до 31.12.2005 на підставі свідоцтва серії НОМЕР_3 від 14.12.2004; з 01.01.2006 до 31.12.2006 на підставі цього ж свідоцтва, яке було продовжено; з 01.01.2007 до 31.12.2007 на підставі свідоцтва серії НОМЕР_4 від 13.12.2006; з 01.01.2008 до 31.12.2008 на підставі свідоцтва серії НОМЕР_5 від 11.12.2007; з 01.01.2009 до 31.12.2009 на підставі зазначеного свідоцтва, яке було продовжено.

Крім того, податковим органом повідомлено, що станом на дату надання відповіді ОСОБА_1 перебуває на обліку у Правобережній ДПІ ГУ ДПС у м. Києві як фізична особа, яка отримувала доходи від підприємницької діяльності, однак припинена, але не знята з обліку.

Додаток 2 містить відомості з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб платників податків за 2004 2008 роки, сформовані у розрізі звітних періодів, із зазначенням податкових агентів, джерел та сум нарахованого і виплаченого доходу, а також сум нарахованого та перерахованого податку і військового збору. Зокрема, у цих відомостях зазначено інформацію про доходи, отримані позивачем від низки суб`єктів господарювання, серед яких ВАТ «Завод керамік», ПФ «Бронт», ТОВ «Укргренпромснаб ЛТД», ТОВ «Вестукрінвест», ТОВ «Енергомашекономсервіс», ТОВ «Трейд ЛТД», ТОВ «Агро» та інші.

Водночас ГУ ДПС у м. Києві зазначило про відсутність можливості надати інформацію щодо сплати податків та єдиного соціального внеску за запитуваний судом період. Як підставу такого обмеження податковий орган навів те, що функції контролю за нарахуванням та сплатою єдиного соціального внеску покладено на Державну податкову службу України з 01.10.2013.

Отже, наданими ГУ ДПС у м. Києві документами підтверджується перебування ОСОБА_1 на спрощеній системі оподаткування у період з 01.07.2004 до 31.12.2009, а також наявність у Державному реєстрі відомостей про джерела та суми його доходів за 2004 2008 роки. Разом із тим зазначені документи не містять безпосередніх відомостей про суми та дати сплати позивачем страхових внесків за цей період.

Пунктом 6 Указу Президента України від 03.07.1998 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» передбачалося, що суб`єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником окремих податків та зборів, зокрема збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Водночас пунктом 2 цього Указу було встановлено, що суб`єкт підприємницької діяльності фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України, а отримані кошти розподіляються, зокрема, у розмірі 42 відсотків до Пенсійного фонду України.

Таким чином, законодавством, чинним у спірний період, передбачався механізм спрямування частини сплаченого фізичною особою підприємцем єдиного податку до Пенсійного фонду України.

Разом із тим, із наведених положень Указу № 727/98 вбачається, що відповідний розподіл здійснювався саме із суми сплаченого єдиного податку. Отже, для підтвердження сплати страхових внесків має бути встановлено не лише перебування особи на спрощеній системі оподаткування, а й факт сплати нею єдиного податку у відповідні звітні періоди.

Як установлено судом, згідно з інформацією ГУ ДПС у м. Києві, ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування з 01.07.2004 до 31.12.2009, що підтверджується свідоцтвами про сплату єдиного податку, зазначеними у додатку 1 до листа ГУ ДПС у м. Києві від 08.10.2026 № 32129/5/26-15-12-07-01.

Водночас зазначені свідоцтва підтверджують право позивача застосовувати спрощену систему оподаткування у відповідні періоди, проте не містять відомостей про фактичне внесення ним єдиного податку за кожний місяць здійснення підприємницької діяльності.

Додаток 2 до зазначеного листа містить відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела та суми нарахованого і виплаченого позивачу доходу, а також суми нарахованого та перерахованого податку і військового збору за відповідні звітні періоди. Однак такі відомості не містять повної інформації про фактичну сплату позивачем єдиного податку за кожний місяць спірного періоду та суми коштів, які відповідно до пункту 2 Указу № 727/98 були спрямовані до Пенсійного фонду України.

При цьому суд ураховує, що у листі від 08.10.2026 ГУ ДПС у м. Києві прямо повідомило про відсутність можливості надати інформацію щодо сплати податків та єдиного соціального внеску за запитуваний період. Таким чином, надані податковим органом документи не дають змоги встановити конкретні суми та дати сплати позивачем єдиного податку, а також обсяги коштів, перерахованих до Пенсійного фонду України за спірний період.

Суд також ураховує, що відповідно до пункту 4 Порядку підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з 01.01.2004 до 31.12.2017 зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Отже, визначальною умовою зарахування спірного періоду до страхового стажу є встановлення факту сплати страхових внесків, а не лише підтвердження державної реєстрації особи як фізичної особи підприємця чи її перебування на спрощеній системі оподаткування.

Оцінивши надані докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що документи, отримані від ГУ ДПС у м. Києві на виконання ухвали суду про витребування доказів, підтверджують перебування позивача на спрощеній системі оподаткування та наявність відомостей про отримані ним доходи, проте не підтверджують фактичної сплати єдиного податку за кожний місяць спірного періоду та, відповідно, перерахування належної частини таких коштів до Пенсійного фонду України.

З огляду на викладене, за відсутності належних доказів фактичної сплати страхових внесків за спірний період суд не вбачає правових підстав для його зарахування до страхового стажу позивача.

Водночас суд зазначає, що зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 11.02.1987 по 19.01.1989 не зумовлює виникнення у нього права на призначення пенсії за віком станом на 22.09.2019.

Так, відповідно до встановлених Верховним Судом у цій справі обставин, страховий стаж позивача, визнаний відповідачем, становив 20 років 9 місяців 18 днів. З урахуванням періоду роботи з 11.02.1987 по 19.01.1989 загальна тривалість страхового стажу позивача становить 22 роки 1 місяць 12 днів.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції, чинній на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії, у 2019 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років виникало за наявності страхового стажу не менше 26 років.

Отже, навіть з урахуванням періоду роботи, який підлягає зарахуванню за результатами судового розгляду, страховий стаж позивача є меншим за встановлений законом мінімум, необхідний для призначення пенсії за віком у 2019 році.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимога позивача про зобов`язання відповідача призначити йому пенсію за віком з 22.09.2019 задоволенню не підлягає, оскільки визначена законом умова щодо необхідної тривалості страхового стажу відсутня.

Разом з тим суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У цій справі встановлено, що відповідач безпідставно не врахував до страхового стажу позивача період роботи з 11.02.1987 по 19.01.1989, посилаючись на недоліки оформлення відповідного запису в трудовій книжці. Водночас такий запис дає можливість установити факт та період роботи позивача, а його недоліки не спростовують достовірності відомостей про трудову діяльність.

З огляду на викладене, з метою ефективного захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 11.02.1987 по 19.01.1989.

При цьому підстав для зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період підприємницької діяльності з 26.04.2004 по 31.12.2008 судом не встановлено, оскільки факт сплати страхових внесків за цей період належними доказами не підтверджений.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом виходу за межі позовних вимог та зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 11.02.1987 по 19.01.1989. У задоволенні вимоги про зобов`язання призначити пенсію за віком з 22.09.2019, а також у частині зарахування періоду підприємницької діяльності з 26.04.2004 по 31.12.2008 належить відмовити.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, а позовні вимоги задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 256,13 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ - 42098368, вул.Бульварно-Кудрявська, буд.16, м.Київ, 04053) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) період роботи з 11 лютого 1987 року по 19 січня 1989 року.

У задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 256 (двісті п`ятдесят шість) грн 13 коп

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.