Рішення № 141150453, 02.11.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 листопада 2026 рокуСправа № 320/20329/26 ЗП/280/86/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Національного університету оборони України (просп. Повітряних Сил, буд. 28, м. Київ, 03049, ЄДРПОУ 07834530) до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (просп. Берестейський, буд. 50, м. Київ, 03057, код ЄДРПОУ 35008087) про визнання протиправними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

Національний університет оборони України звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій просив суд визнати протиправними та скасувати постанову про накладення штрафу в розмірі 10200 грн. винесеної головним державним виконавцем Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2; постанову про накладення штрафу в розмірі 10200 грн. винесеної головним державним виконавцем Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постанови головного державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 про накладення на Національний університет оборони України штрафу на користь держави у розмірі по 10200,00 грн. за кожною із постанов, на думку позивача, є протиправною та підлягає скасуванню. З огляду на вказане, позовну заяву просить задовольнити.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року адміністративну справу 320/20329/26 за позовом Національного університету оборони України до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов передати за підсудністю до Запорізького окружного адміністративного суду.

Адміністративна справа № 320/20329/16 надійшла на адресу Запорізького окружного адміністративного суду 23 вересня 2026 року.

Ухвалою судді від 28 вересня 2026 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку із несплатою судового збору.

06 жовтня 2026 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 12 жовтня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №320/20329/26. Також вказаною ухвалою судді від відповідача витребувано матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_2 та виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Відповідач правом на подання відзиву у строки, встановлені ухвалою судді від 12 жовтня 2026 року одержаною в підсистемі «Електронний суд» 12 жовтня 2026 року, не скористався.

Проте, 15 жовтня 2026 року надав до суду витребувані ухвалою судді від 12 жовтня 2026 року докази по справі.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року у справі № 280/1863/24:

- визнано протиправними дії Національного університету оборони України, які полягають у здійсненні розрахунку та виплати ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2018 рік станом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01 лютого 2020 року по 23 січня 2024 року;

- зобов`язано Національний університет оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-1Х Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01 лютого 2020 року по 31 січня 2021 року, та встановленого Законом України від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01 лютого 2021 року по 31 січня 2022 року, та встановленого Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01 лютого 2022 року по 31 січня 2023 року, та встановленого Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ Про державний бюджет України на рік, станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01 лютого 2023 року по 23 січня 2024 року, з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язано Національний університет оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, виходячи з розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ Про державний бюджет України на 2023 рік, станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.

Не погодившись із вищезазначеним судовим рішенням Національний університет оборони України звернувся до Третього апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року апеляційну скаргу Національного університету оборони України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року в адміністративній справі №280/1863/24 задоволено частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року в адміністративній справі №280/1863/24 змінено.

В абзаці другому резолютивної частини рішення суду слова та цифри «за період з 01 лютого 2020 року по 23 січня 2024 року» замінено словами та цифрами «за період з 01 лютого 2020 року по19 травня 2023 року».

В абзаці третьому резолютивної частини рішення суду слова та цифри «за період з 01 лютого 2023 року по 23 січня 2024 року» замінено словами та цифрами «за період з 01 лютого 2023 року по 19 травня 2023 року».

Додано абзац четвертий резолютивної частини рішення, яким в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

26 грудня 2024 року ОСОБА_1 видано виконавчі листи по справі, які пред`явлено ним до виконання до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Станом на 03 лютого 2025 року Університетом рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року частково виконано, а саме включено ОСОБА_1 до наказу начальника Національного університету оборони України (по стройовій частині) від 03 лютого 2025 року № 34 щодо виплати суми, необхідної для виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду.

З метою своєчасного виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року, для виділення кошторисних призначень, 08 липня 2025 року вих. № 182/3/954 направлено на адресу начальника забезпечувального фінансового органу (Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України) основну заявку-розрахунок на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення. В подальшому, щомісячно направлялись до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України основні заявки-розрахунки на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення.

27 січня 2025 року вх. 1293 на адресу Університету надійшли постанови про відкриття виконавчого провадження від 22 січня 2025 року ВП №76917090 та ВП № НОМЕР_1 за виконавчими листами Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/1863/24, виданих ОСОБА_1 26 грудня 2024 року.

19 березня 2025 року головному державному виконавцю Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ Лебедєвій Людмилі направлено лист у якому роз`яснено, що з метою виконання рішення суду, Університетом включено ОСОБА_1 до наказу начальника Національного університету оборони України (по стройовій частині) від 03 лютого 2025 року № 34 щодо виплати суми, необхідної для виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду.

Окрім цього Університетом щомісячно продовжували подаватись до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України заяки - розрахунки з розрахунком необхідної потреби в коштах на виконання рішень судів за КЕКВ 2800.

23 березня 2026 року на меседжер державного виконавця та продубльовано на електронну адресу, надану державним виконавцем (vdvs.sol@ukr.net) направлено лист яким проінформовано, що кошти на виконання рішень судів виділені. Університетом вживаються заходи для якнайшвидшого проведення виплат. Водночас, в окремих випадках відсутність актуальних реквізитів стягувачів ускладнила своєчасне перерахування коштів, у зв`язку з чим здійснюється їх уточнення. Висловлено прохання утриматися від застосування заходів примусового впливу, надавши можливість завершити виконання судових рішень у найкоротший строк.

26 березня 2026 року державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу, якими встановлено, що рішення суду боржником не виконано. Накладено на боржника штраф на користь держави у розмірі по 10200 грн. за двома виконавчими листами, виданими ОСОБА_1 26 грудня 2024 року у справі № 280/1863/24.

09 квітня 2026 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, якими встановлено, що рішення суду боржником не виконано. Причини невиконання рішення суду боржником не повідомлено у зв`язку із чим до органу досудового розслідування направлено повідомлення про вчинення керівником боржника кримінального правопорушення для притягнення останнього до кримінальної відповідальності за ознаками злочину, передбаченого статті 382 КК України, тобто невиконання судового рішення.

Зазначені вище постанови про накладення штрафу від 26 березня 2026 року, на думку представника позивача, є необґрунтованими та такими, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства, у зв`язку з цим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає, зокрема, Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1404-VIII).

Засади виконавчого провадження визначені частиною першою статті 2 Закону №1404, зокрема, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3)законності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

За визначеннями, наведеними у частині другій статті 15 Закону №1404, стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ, а боржником - визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Отже, враховуючи вказані норми, боржником у виконавчому провадженні щодо виконання судового рішення зобов`язального характеру є особа, визначена у такому судовому рішенні, на яку покладено обов`язок особисто вчинити таку дію чи утриматися від її виконання.

Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у вказаному Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, вказаним Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до вказаного Закону, а також рішеннями, які відповідно до вказаного Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених вказаним Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктами 1 та 16 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до вказаного Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

У частинах четвертій, п`ятій статті 19 Закону № 1404-VIII встановлено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Боржник зобов`язаний:

1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення;

2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій;

3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України;

4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини;

5) своєчасно з`являтися на вимогу виконавця;

6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

В абзаці першому частини шостої статті 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Статтею 26 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина п`ята), за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (частина шоста).

За правилами частини першої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону № 1404-VIII).

Згідно частини третьої статті 63 Закону № 1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

З вищевикладеного слідує, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Відповідно до частин першої, другої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 вказаного Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Отже, накладання штрафу можливе лише у разі невиконання боржником без поважних причин рішення суду.

Тобто, приймаючи рішення про наявність чи відсутність підстав для застосування штрафу державний виконавець зобов`язаний не лише встановити сам факт невиконання рішення, а й встановити причини та впевнитися у відсутності поважних причин його невиконання. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Згідно з частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Так, відповідно до частини 1 статті 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.

За приписами частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до статей 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов`язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов`язань, у судовому порядку.

Згідно із усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21 листопада 2018 року у справі №373/436/17, від 15 травня 2020 року у справі №812/1813/18, від 21 травня 2020 року у справі №310/6910/16-а та від 19 лютого 2020 року у справі №821/1491/17, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

У постанові Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі №804/2076/17 зазначено, що сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.

Застосовуючи наведені норми права до спірних правовідносин, суд виходить з того, що сам по собі факт невиконання судового рішення у встановлений державним виконавцем строк не є достатньою та безумовною підставою для накладення на боржника штрафу.

Обов`язковою умовою застосування штрафу відповідно до статей 63, 75 Закону № 1404-VIII є встановлення державним виконавцем того, що рішення суду не виконано саме без поважних причин.

Як вбачається з постанов головного державного виконавця від 26 березня 2026 року у виконавчому провадженні №76917090 та ВП № НОМЕР_1 про накладення штрафу, державним виконавцем зазначено про невиконання боржником рішення суду повному обсязі, однак не наведено мотивів, з яких виконавець дійшов висновку про відсутність поважних причин такого невиконання.

Оскаржувані постанови не містять оцінки повідомлень та пояснень боржника щодо причин невиконання рішення суду в частині фактичної виплати коштів, не містить аналізу бюджетного фінансування позивача, наявності або відсутності відповідних асигнувань, а також не містить висновку про те, що Національний університет оборони України мав реальну можливість виконати судове рішення у встановлений строк, але безпідставно цього не зробив.

Натомість матеріалами справи підтверджено, що позивач вчиняв дії, спрямовані на виконання судового рішення від 10 травня 2024 року по справі №280/1863/24.

Так, станом на 03 лютого 2025 року Університетом рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року частково виконано, а саме включено ОСОБА_1 до наказу начальника Національного університету оборони України (по стройовій частині) від 03 лютого 2025 року № 34 щодо виплати суми, необхідної для виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду.

Так як Університет не є розпорядником бюджетних коштів, з метою своєчасного виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року, для виділення кошторисних призначень, 08 липня 2025 року вих № 182/3/954 направлено на адресу начальника забезпечувального фінансового органу (Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України) основну заявку-розрахунок на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення на липень 2025 року. В подальшому, щомісячно направлялись до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України основні заявки-розрахунки на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення.

Отже, наявними у справі доказами підтверджується, що невиконання судового рішення у справі № 280/1863/24 в частині фактичної виплати коштів зумовлене не бездіяльністю або ухиленням позивача від виконання судового рішення, а відсутністю належного бюджетного фінансування.

Відповідачем не надано суду доказів того, що станом на 26 березня 2026 року у позивача були наявні відповідні бюджетні асигнування та реальна можливість здійснити виплату за судовим рішенням, однак позивач безпідставно не вчинив таких дій.

Також відповідачем не доведено, що державним виконавцем до винесення постанови про накладення штрафу витребувано додаткові пояснення або документи щодо причин невиконання рішення, перевірено обставини бюджетного фінансування, а також встановлено відсутність об`єктивних перешкод для виконання судового рішення.

Таким чином, державний виконавець, приймаючи постанови від 26 березня 2026 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 та виконавчому провадженні № НОМЕР_1, фактично ототожнив сам факт невиконання судового рішення з невиконанням без поважних причин, що не відповідає змісту статей 63, 75 Закону № 1404-VIII.

Суд зазначає, що накладення штрафу на боржника у такій категорії справ має правове значення лише за умови, якщо невиконання рішення залежало від волі боржника та останній мав реальну можливість виконати судове рішення у встановлений строк. За відсутності відповідних бюджетних асигнувань штраф не усуває об`єктивної перешкоди для виконання судового рішення та не сприяє виділенню бюджетних коштів.

У спірних правовідносинах позивач довів, що ним вчинялися залежні від нього дії для виконання судового рішення, а саме здійснено розрахунок належних до виплати сум, повідомлено державного виконавця про обставини виконання рішення, а також фактично виконано рішення суду.

Оцінивши постанови головного державного виконавця від 26 березня 2026 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 та виконавчому провадженні № НОМЕР_1 за наведеними критеріями, суд доходить висновку, що вони прийняті без належного з`ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без оцінки поважності причин невиконання судового рішення, а тому є необґрунтованими.

За таких обставин суд дійшов висновку, що постанови про накладення штрафу по 10 200 грн від 26 березня 2026 року винесені головним державним виконавцем Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в межах виконавчого провадження №76917090 та ВП № НОМЕР_1 є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(пункт 58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки позивач є суб`єктом владних повноважень, а доказів понесення ним судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, матеріали справи не містять, розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись статтями 14, 243-246, 287, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Національного університету оборони України - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати: постанову про накладення штрафу в розмірі 10200 грн. винесеної головним державним виконавцем Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, а також постанову про накладення штрафу в розмірі 10200 грн. винесеної головним державним виконавцем Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду у строк згідно з частиною 6 статті 287 КАС України, а саме: протягом 10 днів з дати проголошення (підписання).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Рішення виготовлено в повному обсязі 02 листопада 2026 року.

Суддя Д.В. Татаринов