Рішення № 141150443, 02.11.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 листопада 2026 року (09:05)Справа № 280/9074/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул. Смілянська, буд.23; код ЄДРПОУ 21366538), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

31.08.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач), за участю третьої особи: Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі третя особа), в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 19.02.2026 №084250004932 про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком;

зобов`язати відповідача призначити позивачу дострокову пенсію за віком згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 11 лютого 2026 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач після досягнення 50-річного віку, звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, згідно п.3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як мати особи з інвалідністю з дитинства, яка її виховала і, відповідно, має право на призначення дострокової пенсії за віком. Рішенням від 19.02.2026 №084250004932 позивачу відмовлено в призначені пенсії. За результатами розгляду документів доданих до заяви до страхового стажу не було зараховано періоди роботи згідно вкладки від 03.09.1993 НОМЕР_2 , оскільки згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом МАУ, МЮУ та МСЗНУ №58 від 29.07.1993, вкладиш без трудової книжки вважається не дійсним, крім того, за наданими документами неможливо визначити час настання інвалідності (довідка від 13.01.2025 № 01/03 не відповідає вимогам пункту 2.18 Порядку та подана без зазначення підстав). Щодо відмови відповідача зарахувати період роботи згідно вкладишу від 03.09.1993 НОМЕР_2 позивач зазначає, що оформлення вкладишу до трудової книжки серія НОМЕР_2 , який був оформлений посадовою особою, за відсутності на час оформлення бланків трудових книжок, при первинному працевлаштуванні, містить всі необхідні відомості про прийняття на роботу, звільнення, номера відповідних наказів та підписи посадових осіб, необхідні печатки, підписи особи, яка є відповідальною за видачу трудових книжок, так і власника трудової книжки, та пришитий до трудової книжки НОМЕР_3 . тобто є її невід`ємною частиною, що відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993. Щодо до неможливості визначення часу настання інвалідності, позивач зазначає, що довідкою Комунального некомерційного підприємства «Гуляйпільська міська лікарня» Гуляйпільської міської ради було підтверджено що ОСОБА_2 , син позивачки, з народження мав інвалідність, яка була встановлена в 2002 році з діагнозом G80.2. Крім того, на адвокатський запит була отримана відповідь згідно якої вбачається, що позивачка перебувала на обліку в ГУ ПФУ Запорізької області як отримувач соціальної пенсії по інвалідності на ОСОБА_2 (інваліда з дитинства) у період з 01.08.2002 по 05.06.2019. Таким чином, долучені позивачем документи свідчать, що захворювання дитини позивача, які стали підставою для отримання інвалідності, призначення соціальної допомоги з однорічного віку дитини були в нього до настання шестирічного віку. З урахуванням вищезазначеного просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 07.09.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

18.09.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 54075), в якому зазначає, що З аналізу змісту пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV необхідними умовами для призначення дострокової пенсії за віком як матері дитини з інвалідністю є: - досягнення 50-річного віку;- наявність трудового стажу не менше 15 років;- документи які підтверджують момент настання інвалідності у дитини (що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до досягнення шестирічного віку);- виховання дитини з інвалідністю до 6-річного віку здійснювалося матір`ю. Однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства. За результатами розгляду документів, доданих позивачем до заяви про призначення пенсії, встановлено, що страховий стаж становить 26 років 11 місяців 17 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно вкладишу до трудової книжки від 03.09.1993 НОМЕР_2 , оскільки відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок вкладиш без трудової книжки вважається недійсним. За наданими документами не можливо неможливо визначити час настання інвалідності, довідка від 13.01.2025 №01/03 не відповідає вимогам п. 2.18 Порядку та видана без зазначення підстав. На підставі поданих позивачем документів, ГУ ПФУ в Черкаській області прийнято рішення від 19.02.2026 №084250004932 про відмову у призначені пенсії. Просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

24.09.2026 до суду від представника третьої особи надійшли письмові пояснення (вх. № 55642), в яких останній зазначає, що відповідно до п.2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акту огляду МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. За наданими документами неможливо визначити час настання інвалідності (довідка від 13.01.2025 №01/03 не відповідає вимогам п.2.18 Порядку та видана без зазначення підстав). Оскільки, у позивачки відсутнє право на пенсію згідно пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», рішенням ГУ ПФУ в Черкаській області від 19.02.2026 № 08450004932 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії. Просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент звернення до суду виповнилось повних 52 роки.

У позивача є син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до довідки КНП «Гуляйпільська міська лікарня» Гуляйпільської міської ради від 13.01.2025 №01/03, ОСОБА_1 є опікуном ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому дійсно була встановлена інвалідність з 2002 по 2007 рік з діагнозом G80.2.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ №396353 від 10.06.2021, ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності, причини: інвалід з дитинства.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №162194 від 22.05.2023, ОСОБА_2 встановлено ІІІ групу інвалідності, причини: інвалід з дитинства.

11.02.2026 позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства згідно статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням ГУ ПФУ в Черкаській області від 19.02.2026 №084250004932, позивачу відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства згідно п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У рішенні зазначено, що пенсійний вік, визначений пунктом 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 50 років. Необхідним страховий стаж, визначений пунктом 3 частий першої етап і 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 15 років. Страховий стаж особи становить 26 років 11 місяців 17 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно вкладишу до трудової книжки від 03.09.1993 НОМЕР_2 , оскільки відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок вкладиш без трудової книжки вважається недійсним. За наданими документами неможливо визначити час настання інвалідності (довідка від 13.01.2025 №01/03 не відповідає вимогам п.2.18 Порядку та видана без зазначення підстав).

Вважаючи рішення відповідача про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства протиправними, позивач звернулася із даним позовом до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV(далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV, право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

Пункт 3 Розділу Прикінцеві положення Закону №1058-IV передбачає, що матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому, до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Аналогічні приписи містяться і у статті 17 Закону №1788-ХІІ, відповідно до якої жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.

Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу).

За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.

Закон України від 21.03.1991 №875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні » (далі - Закон №875-ХІІ) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до статті 2 Закону №875-ХІІ, особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Стаття 3 Закону №875-ХІІ визначає, що інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Інвалідність дитині встановлюється лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я за результатами проведеної медико-соціальної експертизи дитини у порядку, визначеному законодавством.

Окрім цього, Закон України від 06.10.2005 №2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №2961-IV), згідно його преамбули, визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.

Відповідно до абзацу другого статті 1 Закону №2961-IV, яка визначає терміни, які вживаються у цьому Законі: дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.

Абзац 3 статті 1 Закону №2961-IV визначає, що інвалідність - міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав на рівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до частини 12 статті 7 Закону №2961-IV Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1) встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини 1 статті 115 Закону).

Пункти 2.17, 2.18 Порядку №22-1 визначають, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.

Визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акту огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Тобто, такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058-IV.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а зазначила, що Верховний Суд України у постанові від 27.05.2014 у справі №21-133а14 висловив обґрунтовану позицію про те, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України №1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про тлумачення поняття «інвалід з дитинства» як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років, оскільки визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 досягнула віку 50 років та має страховий стаж не менше 15 років. Вказана обставина відповідачами не заперечується.

Матеріалами справи також підтверджується, що позивач є матір`ю ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІІ групи з дитинства, інвалідність встановлена безстроково.

Відповідно до довідки КНП «Гуляйпільська міська лікарня» Гуляйпільської міської ради від 13.01.2025 №01/03, ОСОБА_1 є опікуном ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому дійсно була встановлена інвалідність з 2002 по 2007 рік з діагнозом G80.2.

Окрім того, відповідно до лита ГУ ПФУ в Запорізькій області від 21.08.2026 №0800-0904-8/72996, ОСОБА_1 перебувала на обліку в Головному управлінні як отримувач соціальної пенсії по інвалідності на ОСОБА_2 (інваліда з дитинства) у період з 01.08.2002 по 05.06.2019.

Беручи до увагу вищезазначене, суд висновує, що інвалідність ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 була встановлена у 2002 році за діагнозом G80.2, тобто до досягнення ним шестирічного віку.

Наведені обставини у їх сукупності свідчать про те, що позивач має право на призначення дострокової пенсії відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача ГУ ПФУ в Черкаській області у рішенні від 19.02.2026 №084250004932 на те, що за наданими документами неможливо визначити час настання інвалідності (довідка від 13.01.2025 №01/03 не відповідає вимогам п.2.18 Порядку та видана без зазначення підстав), оскільки позивачка є внутрішньо переміщеною особою та зареєстрованим місцем проживання є: АДРЕСА_2 , на момент звернення із заявою про призначення пенсії у м.Гуляйполі були запеклі бої, в подальшому м. Гуляйполе повністю окуповане та відсутність у позивача можливості надати відповідну довідку внаслідок знаходження документів на тимчасово непідконтрольній українській владі території, не позбавляє позивача права на отримання пенсії.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 23 січня 2018 року у справі № 583/392/17, від 30 жовтня 2018 року у справі №234/3038/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 360/1628/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 235/2773/17 та від 04 березня 2020 року у справі № 235/2008/17, від 08 квітня 2020 року у справі №242/1568/17.

Також, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на те, що відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок вкладиш без трудової книжки вважається недійсним.

Безспірно, за приписами п. 3.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58) у разі, коли у трудовій книжці заповнені всі сторінки відповідних розділів, її доповнюють вкладишем. Вкладиш вшивається до трудової книжки, заповнюється і ведеться власником або уповноваженим ним органом за місцем роботи працівника у такому ж порядку, що й трудова книжка. Без неї вкладиш вважається недійсним.

Так, суд зазначає, що вкладиш до трудової книжки серія НОМЕР_2 , містить всі необхідні відомості про прийняття на роботу, звільнення, номера відповідних наказів та підписи посадових осіб, необхідні печатки, підписи особи, яка є відповідальною за видачу трудових книжок, так і власника трудової книжки, та пришитий до трудової книжки НОМЕР_3 , тобто є її невід`ємною частиною, що відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993.

Відтак, суд дійшов висновку, що рішення ГУ ПФУ в Черкаській області від 19.02.2026 №084250004932 про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Обираючи спосіб захисту прав позивачки, суд враховує, що відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаних норм у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.

У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб`єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Крім того, Верховний Суд, зокрема у постановах від 11 лютого 2020 року у справі №0940/2394/18, від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 дійшов подібного висновку та вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.

Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Такої ж думки дотримується Верховний суд у постанові від 09.05.2024 у справі №580/3690/23.

Суд бере до уваги, що заяви позивача про призначення пенсії розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області за принципом екстериторіальності.

Отже, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності.

Тка ж правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 та від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.

Враховуючи, що відповідачем не наведено інших специфічних доводів неможливості призначення позивачу пенсії, аніж досліджених під час розгляду справи, суд вважає, що порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити з 11.02.2026 ОСОБА_1 , пенсію за віком на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України). Оскільки суб`єктом владних повноважень у справі було ГУ ПФУ в Черкаській області, то з бюджетних асигнувань цього органу повинні бути присуджені позивачу судові витрати зі сплати судового збору, документально підтверджені у сумі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул. Смілянська, буд.23; код ЄДРПОУ 21366538), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 19.02.2026 №084250004932.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 11.02.2026.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 02.11.2026.

Суддя Ю.В. Калашник