Єдиний державний реєстр судових рішень ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2026 рокуСправа № 160/28299/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свергун І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Дніпрі адміністративну справу за позовом адвоката Клешні Вячеслава Валентиновича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Клешні Вячеслава Валентиновича (далі представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №045750022721 від 05.08.2026 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 27.07.2026 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «є» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом України №213-VIII від 02.03.2015, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019, з урахуванням при визначенні права на пенсію всього страхового стажу позивача, набутого станом на дату звернення 27.07.2026, у тому числі страхового стажу, набутого після 11.10.2017.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач є громадянином України, майстром спорту України міжнародного класу. Спортивне звання підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 , виданим 08.07.1996.
Довідкою Міністерства молоді та спорту України № 2043/16 від 16.03.2023 та записами трудової книжки підтверджується робота позивача за контрактами на посаді спортсмена-інструктора штатної команди національної збірної команди України з боротьби дзюдо у відповідні періоди в межах часу з 01.01.1997 до 31.05.2006.
Сукупна тривалість такого стажу перевищує шість років, а самим відповідачем в оскаржуваному рішенні визначено стаж за вислугу років позивача тривалістю 7 років 7 місяців. Зі складу збірної позивач вибув 31.05.2006 у зв`язку зі звільненням за власним бажанням.
У документах спортивного відомства по батькові позивача подекуди зазначено як « ОСОБА_2 », тоді як у паспорті - « ОСОБА_3 ». Водночас сукупність ідентифікаційних даних - прізвище та ім`я, дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , відомості трудової книжки та взаємопов`язані первинні документи - дозволяє ідентифікувати зазначені відомості як такі, що стосуються позивача.
27.07.2026 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «є» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII.
За принципом екстериторіальності заяву було визначено для розгляду Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області. Саме цей орган ухвалив індивідуальний адміністративний акт - рішення № 045750022721 від 05.08.2026 про відмову у призначенні пенсії.
В оскаржуваному рішенні відповідач встановив: страховий стаж позивача на дату звернення - 26 років 3 місяці 23 дні; страховий стаж станом на 11.10.2017 - 19 років 9 місяців; стаж за вислугу років станом на 11.10.2017 - 7 років 7 місяців.
Таким чином, за результатами розгляду заяви відповідач не заперечував ані спортивного звання позивача, ані наявності стажу за вислугу років тривалістю 7 років 7 місяців, а єдиною вирішальною підставою для відмови визначив відсутність у позивача станом на 11.10.2017 загального стажу тривалістю 25 років. При цьому самим відповідачем встановлено, що на дату звернення страховий стаж позивача вже становив 26 років 3 місяці 23 дні.
Позивач вважає рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії протиправним, у зв`язку з чим, звертається до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.09.2026 відкрито провадження в адміністративній справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано у відповідача докази.
24.09.2026 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову з таких підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 27.07.2026 звернувся до територіальних органів Пенсійного форду України з заявою про призначення пенсії за вислугу років. Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Одеській області прийнято рішення № 045750022721 від 05.08.2026 (даліРішення) про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пунктом е статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення у зв`язку з відсутністю станом на 11.10.2017 необхідного стажу за вислугу років 25 років. Право набудете 20.04.2036.
За наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування страховий стаж склав 26 років 03 місяці та 23 дні. Страховий стаж особи на 11 жовтня 2017 становить 19 років 09 місяців. Стаж за вислугу років станом на 11 жовтня 2017 складає 07 років 07 місяців.
За результатами розгляду документів доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1990 по 24.06.1992 згідно диплому НОМЕР_3 від 25.06.1992 на території Республіки Білорусь, оскільки необхідно документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період.
З наведеного вбачається, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії.
Відповідач також зазначає, що позовна вимога в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити позивачеві пенсію за вислугу років не може бути задоволена, оскільки це є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
24.09.2026 представник позивача подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що між сторонами фактично відсутній спір щодо тривалості страхового стажу позивача на дату звернення, оскільки відповідач самостійно встановив його у розмірі 26 років 3 місяці 23 дні. Не заперечується відповідачем і наявність у позивача стажу за вислугу років тривалістю 7 років 7 місяців. Отже, спір у цій справі має насамперед правовий, а не фактичний характер та полягає у визначенні того, чи правомірно відповідач обмежив можливість врахування страхового стажу позивача датою 11.10.2017. Також представник позивача звернув увагу на внутрішню суперечливість оскарженого рішення, в якому відмову мотивовано відсутністю 25 років «стажу за вислугу років», тоді як цей стаж визначено самим відповідачем у розмірі 7 років 7 місяців.
24.09.2026 на виконання вимог ухвали суду від 15.09.2026 відповідач надав копії документів електронної пенсійної справи позивача.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив такі фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до посвідчення № НОМЕР_2 , виданого Міністерством України у справах молоді і спорту, ОСОБА_1 08.07.1996 присвоєно спортивне звання майстра спорту України міжнародного класу з боротьби дзюдо.
Згідно з довідкою Міністерства молоді та спорту України №2043/16 від 16.03.2023 ОСОБА_1 дійсно працював за контрактом на посаді спортсмена-інструктора штатної команди національної збірної команди України з боротьби дзюдо з 01.01.1997 по 31.12.1997, з 01.01.1998 по 31.12.1998, з 01.01.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.03.2002 по 31.12.2002, з 01.01.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.01.2005 по 31.12.2005, з 01.01.2006 по 31.12.2006, звільнений 31 травня 2006 року за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України (наказ Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту від 24.05.2006 №119-с).
Відомості про прийняття позивача 01.01.1997 на посаду спортсмена-інструктора штатної команди України з дзюдо (за контрактом) та про його звільнення 31.05.2006 за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України містяться також у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_4 (записи №1, №5).
27.07.2026 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років.
За принципом екстериторіальності заяву позивача передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №045750022721 від 05.08.2026 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років. В оскаржуваному рішенні зазначено, що відповідно до пункту «є» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням висновків Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 пенсії за вислугу років призначаються спортсменам, які мають особливі заслуги перед фізкультурним рухом, заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу членам збірних команд, при стажі роботи станом на 11.10.2017 не менше 25 років та перебуванні у складі збірних команд України не менше 6 років незалежно від віку. За наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування страховий стаж склав 26 років 03 місяці та 23 дні. Страховий стаж особи на 11 жовтня 2017 становить 19 років 09 місяців. Стаж за вислугу років станом на 11 жовтня 2017 складає 07 років 07 місяців. До страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1990 по 24.06.1992 згідно з дипломом НОМЕР_3 від 25.06.1992 на території Республіки Білорусь, оскільки необхідно документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період. Відмову мотивовано відсутністю станом на 11.10.2017 необхідного стажу за вислугу років 25 років, а також зазначено: «Право набудете 20.04.2036».
Згідно з формою РС-право, сформованою відповідачем, до стажу позивача як спортсмена (з позначкою «Спортсмени майстри спорту») зараховано періоди з 01.01.1997 по 31.12.2001 (5 років), з 01.03.2002 по 31.12.2003 (1 рік 10 місяців) та з 01.09.2005 по 31.05.2006 (9 місяців), що разом становить 7 років 7 місяців. Загальний страховий стаж позивача з урахуванням перетину періодів становить 26 років 3 місяці 23 дні.
Копію рішення №045750022721 від 05.08.2026 направлено позивачу листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.08.2026.
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Пунктом «є» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII) у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII, було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають спортсмени заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу члени збірних команд при загальному стажі роботи не менше 20 років у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (далі Закон №213-VIII) до пункту «є» статті 55 Закону №1788-XII внесено зміни, відповідно до яких необхідну тривалість загального стажу роботи для зазначеної категорії спортсменів збільшено з 20 до 25 років.
На виконання вимог пункту «є» статті 55 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №583 затверджено Порядок призначення і виплати пенсій за вислугу років заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу членам збірних команд України (далі Порядок №583), пунктом 1 якого (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2015 №529) передбачено, що пенсії за вислугу років призначаються спортсменам, які мають особливі заслуги перед фізкультурним рухом, заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу при стажі роботи не менше 25 років і перебуванні в складі збірних команд України не менше 6 років незалежно від віку. До стажу роботи зараховується перебування вказаних осіб у складі збірних команд України, а також інші види діяльності, передбачені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Стаж, який дає право на пенсію за вислугу років, обчислюється на підставі трудової книжки та інших документів, що підтверджують перебування в складі збірних команд України, а також у разі наявності звання заслуженого майстра спорту або майстра спорту міжнародного класу. Пенсії за вислугу років призначаються і виплачуються за умови вибуття вказаних осіб зі збірних команд України.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII.
Конституційний Суд України у зазначеному рішенні виходив з того, що законодавче збільшення тривалості стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, погіршило умови реалізації права на пенсійне забезпечення відповідних категорій осіб та нівелювало юридичну природу пенсії за вислугу років.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з 04.06.2019 положення статті 55 Закону №1788-XII, у тому числі пункту «є», у редакції Закону №213-VIII втратили чинність, а до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт «є» статті 55 Закону №1788-XII у редакції, що діяла до внесення змін Законом №213-VIII, якою для спортсменів заслужених майстрів спорту, майстрів спорту міжнародного класу членів збірних команд передбачено наявність загального стажу роботи не менше 20 років.
Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
З огляду на наведене, положення пункту 1 Порядку №583 в частині вимоги щодо наявності загального стажу роботи не менше 25 років, які відтворюють визнане неконституційним законодавче регулювання, не можуть застосовуватися всупереч пункту «є» статті 55 Закону №1788-XII в редакції, що підлягає застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019. Водночас Порядок №583 підлягає застосуванню в іншій частині, зокрема щодо вимог про перебування у складі збірних команд України не менше 6 років, порядку обчислення стажу та вибуття зі складу збірних команд України.
Аналогічний підхід до застосування пункту «є» статті 55 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку №583 виходячи із загального стажу роботи не менше 20 років застосовано Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 20.01.2026 у справі №160/25015/25.
Разом з тим суд звертає увагу, що у спірних правовідносинах питання про те, який саме поріг загального стажу (20 чи 25 років) підлягає застосуванню, не є визначальним, оскільки, як встановлено відповідачем, на дату звернення страховий стаж позивача становив 26 років 3 місяці 23 дні, тобто перевищував обидва зазначені пороги. Підставою для відмови в призначенні пенсії слугувало саме неврахування відповідачем стажу, набутого позивачем після 11.10.2017.
Щодо правомірності обмеження стажу датою 11.10.2017 суд зазначає таке.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017, розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV) доповнено пунктом 2-1, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Водночас Закон №1788-XII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019, не містить обмежень щодо врахування для визначення права на пенсію за вислугу років стажу, набутого після 11.10.2017.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 (провадження №11-209заі21), встановивши колізію між нормами Закону №1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України та нормами Закону №1058-IV, дійшла висновку, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду не погодилася з посиланням органу Пенсійного фонду України на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VIII мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії, як на таке, що свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-XII, і зазначила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-XII всі інші положення, чого зроблено не було.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 у справі № 240/24/21 (адміністративне провадження №К/9901/34084/21) зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 з одного боку, та Законом №1058-IV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11 жовтня 2017 року (пункт 24). Колегія суддів дійшла висновку, що обмеження пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугу років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права (пункт 29).
Встановивши, що єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії була відсутність достатнього станом на 11.10.2017 стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, тоді як станом на день звернення із заявою про призначення пенсії стаж особи відповідав вимогам статті 55 Закону №1788-XII (пункт 32), Верховний Суд у справі №240/24/21 визнав протиправним та скасував рішення органу Пенсійного фонду України про відмову та зобов`язав його призначити пенсію за вислугу років з дати звернення.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Хоча справа № 240/24/21 стосувалася іншої категорії осіб, визначених статтею 55 Закону № 1788-XII (пункт «в»), та спеціального стажу, сформульований Верховним Судом висновок стосується застосування пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, який однаково пов`язує з датою 11.10.2017 наявність як вислуги років, так і стажу, необхідних для призначення пенсії за вислугу років за статтями 52, 54 та 55 Закону №1788-XII. Тому зазначений висновок є релевантним і до спірних правовідносин щодо врахування загального стажу при призначенні пенсії за вислугу років спортсмену відповідно до пункту «є» статті 55 Закону №1788-XII.
Отже, до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019, а наявність у особи стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «є» статті 55 Закону №1788-XII, підлягає оцінці станом на дату її звернення із заявою про призначення пенсії, з урахуванням стажу, набутого після 11.10.2017. Відповідні доводи відповідача, засновані на пунктах 2-1 та 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, суд відхиляє з урахуванням наведених висновків Верховного Суду.
Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, позивач має спортивне звання майстра спорту України міжнародного класу, присвоєне 08.07.1996; перебував у складі штатної команди національної збірної команди України з боротьби дзюдо, при цьому стаж за вислугу років, визначений самим відповідачем, становить 7 років 7 місяців, тобто перевищує встановлену Порядком №583 тривалість перебування у складі збірних команд України не менше 6 років; 31.05.2006 позивач вибув зі складу збірної команди у зв`язку зі звільненням за власним бажанням; на дату звернення із заявою про призначення пенсії 27.07.2026 страховий стаж позивача становив 26 років 3 місяці 23 дні.
Таким чином, станом на дату звернення позивач відповідав усім умовам, передбаченим пунктом «є» статті 55 Закону №1788-XII та Порядком №583, для призначення пенсії за вислугу років, а наявний у нього страховий стаж перевищував не лише 20 років, а й застосований відповідачем 25-річний поріг.
Суд також зауважує, що підставою для відмови в оскаржуваному рішенні зазначено відсутність станом на 11.10.2017 «необхідного стажу за вислугу років 25 років», тоді як у цьому ж рішенні відповідач визначив стаж за вислугу років позивача у розмірі 7 років 7 місяців, а страховий стаж станом на 11.10.2017 19 років 9 місяців. Наведене свідчить про неналежну вмотивованість оскаржуваного рішення, оскільки з його змісту неможливо однозначно встановити, який саме вид стажу відповідач вважав недостатнім.
Зазначення в оскарженому рішенні про те, що позивач набуде право 20.04.2036, з урахуванням сформованої відповідачем форми РС-право, в якій алгоритмом розрахунку визначено «пенсія за віком (ЗУ №1058)», стосується права позивача на пенсію за віком і не має правового значення для вирішення питання про призначення пенсії за вислугу років, яка відповідно до пункту «є» статті 55 Закону №1788-XII призначається незалежно від віку.
Посилання відповідача на незарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1990 по 24.06.1992 на території Республіки Білорусь не впливає на висновки суду, оскільки необхідний стаж набутий позивачем і без урахування зазначеного періоду, а вимога про зарахування цього періоду до стажу позивачем не заявлялася.
Доводи відповідача про неподання позивачем доказів, передбачених пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, суд відхиляє, оскільки оскаржене рішення не містить посилань на непідтвердження будь-яких періодів роботи позивача, крім зазначеного періоду навчання, а тривалість страхового стажу та стажу за вислугу років визначена відповідачем на підставі поданих позивачем документів та відомостей реєстру застрахованих осіб. Розбіжностей в ідентифікаційних даних позивача у поданих документах, які б ставили під сумнів їх належність позивачу, відповідач в оскарженому рішенні не встановив.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності оскарженого рішення, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №045750022721 від 05.08.2026 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, є протиправним та належить до скасування.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Дискреційним є повноваження, яке надає суб`єкту владних повноважень можливість обирати з кількох юридично допустимих варіантів рішення. Натомість у спірних правовідносинах законодавство не надає відповідачу права вибору: за наявності встановлених законом умов орган Пенсійного фонду України зобов`язаний призначити пенсію.
У цій справі заяву позивача розглянуто відповідачем по суті, тривалість страхового стажу позивача та стажу за вислугу років визначена самим відповідачем, наявність у позивача спортивного звання та факт його вибуття зі складу збірної команди відповідачем не заперечуються, а єдиною підставою відмови стало неправильне застосування відповідачем норм матеріального права. За таких обставин суд дійшов висновку, що всі умови для призначення позивачу пенсії за вислугу років виконано, а тому доводи відповідача про втручання суду в його дискреційні повноваження є безпідставними.
Згідно з частиною першою статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, визначених цією статтею. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (пункт 64) погодилася з висновком про те, що пенсія має бути призначена з дати звернення до пенсійного органу з відповідною заявою.
З огляду на викладене, ефективним способом захисту порушеного права позивача, який забезпечить його реальне відновлення, є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яким прийнято оскаржуване рішення, призначити позивачу з 27.07.2026 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «є» статті 55 Закону №1788-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019, з урахуванням при визначенні права на пенсію всього страхового стажу позивача, набутого станом на дату звернення 27.07.2026, у тому числі страхового стажу, набутого після 11.10.2017.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн, що підтверджується квитанцією про сплату №9602-2199-7053-8932 від 10.09.2026.
Доводи відповідача про неможливість стягнення судового збору з посиланням на положення бюджетного законодавства та порядок використання коштів Пенсійного фонду України суд відхиляє, оскільки питання розподілу судових витрат врегульовано спеціальною нормою частини першої статті 139 КАС України.
Отже, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судовий збір у розмірі 1064,96 грн.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов адвоката Клешні Вячеслава Валентиновича в інтересах ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська область, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 05.08.2026 № 045750022721 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 з 27.07.2026 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «є» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом України №213-VIII від 02.03.2015, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019, з урахуванням при визначенні права на пенсію всього страхового стажу, набутого станом на дату звернення 27.07.2026, у тому числі страхового стажу, набутого після 11.10.2017.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири грн 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.О. Свергун
Судове рішення № 141149491, Дніпропетровський окружний адміністративний суд було прийнято 02.11.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 160/28299/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: