Ухвала суду № 141149185, 02.11.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

02 листопада 2026 року Справа № 160/30811/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі питання про закриття провадження в адміністративній справі №160/30811/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ: 21910427) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

28 вересня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач), що надійшла в підсистемі «Електронний Суд», в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в здійсненні виплати нарахованої пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2026 року перерахованої на підставі судових рішень, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», без застосування вимог постанови Кабінету Міністрів України №157 від 14.02.2025 року «Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду України і внесення змін до Порядку покриття тимчасових касових розривів Пенсійного фонду України, пов`язаних з виплатою пенсій» та вимог постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2026 року №1046 «Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання)»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.09.2026 виплату пенсії ОСОБА_1 перерахованої на підставі судових рішень, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», без застосування вимог постанови Кабінету Міністрів України №157 від 14.02.2025 року «Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду України і внесення змін до Порядку покриття тимчасових касових розривів Пенсійного фонду України, пов`язаних з виплатою пенсій» та вимог постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2026 року №1046 «Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання)», виплативши заборгованість, з урахуванням виплачених сум.

Позов обґрунтовано посиланнями на протиправність дій відповідача щодо невиплати позивачу нарахованої пенсії з дотриманням вимог законодавства.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/30811/26 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/30811/26 та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

Вирішуючи питання про закриття провадження у справі суд зазначає наступне.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2024 року в адміністративній справі № 160/24802/24 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області:

- поновити з 01 червня 2024 року нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з урахуванням індексації відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», з урахуванням індексації передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», з урахуванням раніше виплачених сум;

- поновити з 01 вересня 2024 року нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з урахуванням щомісячної доплати до пенсії в розмірі 2000,00 грн. передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №713 від 14 липня 2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 року в адміністративній справі № 160/5593/26 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.12.2025 року виплату пенсії ОСОБА_1 перерахованої на підставі судових рішень, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», без застосування вимог «Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821.

Суд звертає увагу на наявність актуального правового висновку Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що міститься у постанові від 15.09.2026 року у справі № 580/490/26.

Цей правовий висновок не існував станом на дату прийняття рішення суду у справі 160/5593/26, однак існує станом на дату постановлення даної ухвали, в зв`язку з чим підлягає врахуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача до суду є неналежне, на його думку, виконання відповідачем судового рішення в іншій справі.

Отже, спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі (обчислену певним чином), оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду в іншій справі, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення (передусім застосування постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання)» від 19.08.2026 року № 1064 (далі Постанова №1046).

Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.

При цьому встановлений Кодексом адміністративного судочинства України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.

При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

Підставою для звернення позивача до суду є те, що відповідач, виконуючи судове рішення в інших справах, застосував положення Постанови №1046 (та відповідні положення Порядку №157 в редакції Постанови №1046).

Фактично доводи позивача зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував Постанову №1046, яка, на думку позивача, не підлягала застосуванню або була застосована помилково. Проте, така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.

За таких обставин застосування Постанови № 1046 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Саме тому предметом незгоди позивача є не самостійна правомірність Постанови №1046, а правомірність її застосування відповідачем під час виконання судового рішення в іншій справі.

Отже, якщо застосування Постанови №1046 відбулося виключно під час виконання судового рішення в іншій справі, а позивач пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.

Суд зазначає, що питання щодо нарахування та виплати пенсії позивачу, які виникли у зв`язку з виконанням рішення суду в іншій справі, перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом спору у зазначеній справі та стосуються належності виконання покладеного на відповідача судовим рішенням обов`язку.

За таких обставин, суд констатує, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, у зв`язку з чим законним та обґрунтованим є висновок про наявність підстав для закриття провадження в цій справі.

Якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства. Відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.09.2026 року у справі № 580/490/26.

Поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.03.2023 року у справі №990/15/23, від 22.03.2018 року у справі у справі №800/559/17.

Враховуючи викладене, суд не роз`яснює позивачу до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї справи, оскільки судом вже зроблено правовий висновок про те, що ця справа не може розглядатися в будь-якій юрисдикції.

Враховуючи вищевикладене, провадження в цій справі підлягає закриттю.

Керуючись ст. ст. 238, 248, 250, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження в адміністративній справі №160/30811/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини 2 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення з тими самими позовними вимогами не допускається.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко