Рішення № 141146209, 29.10.2026, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

29 жовтня 2026 рокум. Чернігівсправа № 927/653/26Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, за участю секретаря судового засідання Балан Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали позовної заявиза позовом Компанії «Byrass Consultants Limited» (код РНПП 541645442) 1660, Cyprus, Nicosia, Karpenisi str., 30до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації 119049, російська федерація, м. москва, вул. житня, будинок 14, будівля 1про стягнення 129 703,24 доларів СШАза відсутності представників сторін, які у судове засідання не з`явилися

В судовому засіданні 29.10.2026, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було підписано скорочене рішення.

ВСТАНОВИВ:

06 липня 2026 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява від 01.07.2026 № 384 Компанії «Byrass Consultants Limited» до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування шкоди в розмірі 129 703,24 доларів США, спричиненої збройною військовою агресією відповідача.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 13.07.2026 постановлено:

позовну заяву від 01.07.2026 № 384 Компанії «Byrass Consultants Limited» про стягнення 129 703,24 доларів США залишити без руху;

зобов`язати Компанію «Byrass Consultants Limited» протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху подати до господарського суду разом із заявою про усунення недоліків:

позовну заяву, оформлену з додержанням вимог, передбачених ст. 162 Господарського процесуального кодексу України;

відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України «Про міжнародне приватне право» надати суду легалізований у встановленому порядку документ, що є доказом правосуб`єктності суб`єкта господарювання (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо);

роз`яснити Компанії «Byrass Consultants Limited», що в разі неусунення всіх недоліків заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Ухвала суду від 13.07.2026 направлена позивачу до його електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», доставлена до електронного кабінету 13.07.2026 14:21.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 13.07.2026 є такою, що отримана позивачем 13.07.2026.

20.07.2026, у встановлений судом процесуальний строк, з метою усунення виявлених недоліків, позивачем через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області подані запитувані документи.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 27.07.2026 постановлено:

прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі;

здійснювати розгляд позовної заяви за правилами загального позовного провадження;

призначити розгляд позовної заяви в підготовчому засіданні на 25 серпня 2026 року;

зобов`язати позивача здійснити переклад даної ухвали на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції російської федерації та в Посольство російської федерації в Республіка Польща (або іншої дипломатичної установи російської федерації) з наданням суду відповідних доказів;

встановити процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня розміщення ухвали про відкриття провадження у справі на офіційному веб-порталі судової влади України;

викликати для участі в судовому засіданні представника Компанії «Byrass Consultants Limited» в якості позивача. Повідомити позивача, що у разі його неявки в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійде заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору;

викликати для участі в судовому засіданні представника російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації в якості відповідача. Повідомити відповідача, що його неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду справи.

Постановляючи ухвалу від 27.07.2026, суд виходив з наступного:

відповідно до ч.1 ст.79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

У даній справі, позивач звернувся до суду з позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок збройної агресії та вчинення протиправних дій на тимчасово окупованих територіях зі сторони російської федерації на території України.

У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

У таких висновках суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

У п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

У міжнародному праві, зокрема Декларації про принципи міжнародного права щодо дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН від 24.10.1970, кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий деліктний виняток (англ. «tortexсeption»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Визначаючи, чи поширюється на рф судовий імунітет у даній справі, суд врахував таке: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої юридичній особі внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, тимчасової окупації, оточення та протиправних дій на захоплених територіях; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана рф, яка порушила принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).

Крім того, юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто, у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й рф, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Як Україна, так і рф на момент спричинення шкоди позивачу були учасницями міжнародних договорів, а саме:

- Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 р. (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція була підписана і Україною, і рф та була ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 № 16-ФЗ;

- Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 (далі - Угода). Наведена Угода була підписана і Україною, і рф та була ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII; РФ - постановою верховної ради РФ від 9 жовтня 1992 року № 3620-1.

Станом на час винесення рішення суду у даній справі, Україна відповідно до Закону України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX зупинила дію у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь та вийшла з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, а також відповідно до Закону України від 12 січня 2023 року № 2855-IX вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992. Проте суд застосовує вказані нормативні акти, як такі, що діяли на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно із ст. 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

Відповідно до ст. 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб`єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

Згідно із п.п. «г» п. 1 ст. 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.

Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до п. 4 ст. 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб`єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов`язків по відношенню до господарюючих суб`єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.

Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі росія), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, пп. «г» п. 1 ст. 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб`єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання.

Відтак, з урахуванням положень статті 1, пп. «г» п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним судом за місцем заподіяння шкоди.

Згідно із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, після початку війни в Україні, а саме з 2014 року, суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно яких підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а, отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що, звертаючись із позовом до російської федерації, для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави російської федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та російською федерацією з цього питання.

При цьому судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, відповідно до якої національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).

Отже, суд доходить висновку про застосування у даній справі «деліктного винятку», відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у юридичної особи України, навіть з іноземною країною, зокрема, й російською федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Крім того, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.

За приписами ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до частини 1 статті 122 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно Закону України від 12.01.2023 № 2855-ІХ, який набрав чинності з 05.02.2023, Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 9, ст. 66).

За зверненням Міністерства юстиції України, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Таким чином з метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи необхідно вручити відповідачу копію позовної заяви та процесуальні документи по даній справі у перекладі на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності через Міністерство юстиції України.

Разом з тим у зв`язку із порушенням російською федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією від 14.02.1992.

Відтак діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію російської федерації проти України.

З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку із припиненням поштового сполучення.

Відтак, взявши до уваги вищенаведене, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів про відкриття провадження у справі № 927/653/26 дипломатичними каналами, суд дійшов висновку про подальше повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cn.arbitr.gov.ua.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Крім того, інформація про час та місце проведення судового засідання була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним.

Додатково суд зобов`язував позивача здійснити переклад всіх процесуальних документів по даній справі на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції російської федерації та в Посольство російської федерації в Республіці Польща (або іншої дипломатичної установи російської федерації) з наданням суду відповідних доказів.

Позивач належним чином був повідомлений про дату, час та місце проведення призначеного на 25.08.2026 підготовчого засідання, що підтверджується наявною в матеріалах справи роздрукованою з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд».

04.08.2026 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява від 03.08.2026 № 444 позивача про проведення призначеного на 25.08.2026 підготовчого засідання за відсутності його повноважного представника; одночасно позивач повідомив про підтримання ним позовних вимог в повному обсязі та просив їх задовольнити.

17.08.2026 через систему «Електронний суд» позивачем до Господарського суду Чернігівської області подані докази виконання вимог суду, викладених у вищезгаданій ухвалі від 27.07.2026.

Разом з тим, з огляду на перебування судді А.С. Сидоренка у щорічній відпустці у період з 10.08.2026 по 04.09.2026 включно призначене на 25.08.2026 підготовче засідання не відбулось, про що сторони були повідомлені листом від 11.08.2026 № 927/653/26/901/26 Господарського суду Чернігівської області.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 08.09.2026 постановлено:

призначити підготовче засідання на 24 вересня 2026 року;

повідомити позивача про призначення судового засідання, а також про те, що у разі його неявки в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійде заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору;

повідомити відповідача про призначення судового засідання, а також про те, що його неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду позовної заяви;

зобов`язати позивача здійснити переклад даної ухвали на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції російської федерації та в Посольство російської федерації в Республіка Польща (або іншої дипломатичної установи російської федерації) з наданням суду відповідних доказів.

Позивач належним чином був повідомлений про дату, час та місце проведення призначеного на 24.09.2026 підготовчого засідання, що підтверджується наявною в матеріалах справи роздрукованою з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», однак процесуальним правом на участь у ньому не скористався.

09.09.2026 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява від 09.09.2026 № 498 позивача про проведення призначеного на 24.09.2026 підготовчого засідання за відсутності його повноважного представника; одночасно позивач повідомив про підтримання ним позовних вимог в повному обсязі та просив їх задовольнити.

22.09.2026 через систему «Електронний суд» позивачем до Господарського суду Чернігівської області подані докази виконання вимог суду, викладених у вищезгаданій ухвалі від 08.09.2026.

У підготовчому засіданні 24.09.2026 було з`ясовано, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення даного підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 24.09.2026 постановлено:

продовжити строк підготовчого провадження на тридцять днів;

призначити підготовче засідання на 15 жовтня 2026 року;

повідомити позивача про призначення судового засідання, а також про те, що у разі його неявки в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійде заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору;

повідомити відповідача про призначення судового засідання, а також про те, що його неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду позовної заяви;

зобов`язати позивача здійснити переклад даної ухвали на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції російської федерації та в Посольство російської федерації в Республіка Польща (або іншої дипломатичної установи російської федерації) з наданням суду відповідних доказів.

Позивач належним чином був повідомлений про дату, час та місце проведення призначеного на 15.10.2026 підготовчого засідання, що підтверджується наявною в матеріалах справи роздрукованою з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд».

Відповідач був повідомлений про дату, час та місце проведення даного підготовчого засідання шляхом розміщення на офіційному веб-порталі Судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cn.arbitr.gov.ua відповідного оголошення.

Процесуальним правом на участь у призначеному на 15.10.2026 підготовчому засіданні сторони не скористалися.

У встановлений судом процесуальний строк відповідачем до Господарського суду Чернігівської області відзив на позовну заяву поданий не був.

01.10.2026 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява від 30.09.2026 №555 позивача про проведення призначеного на 15.10.2026 підготовчого засідання за відсутності його повноважного представника; одночасно позивач повідомив про підтримання ним позовних вимог в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Також 01.10.2026 через систему «Електронний суд» позивачем до Господарського суду Чернігівської області подані докази виконання вимог суду, викладених у вищезгаданій ухвалі від 24.09.2026.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 15.10.2026 постановлено:

закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 29 жовтня 2026 року;

викликати для участі в судовому засіданні представника Компанії «Byrass Consultants Limited» в якості позивача. Повідомити позивача, що у разі його неявки в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійде заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору;

викликати для участі в судовому засіданні представника російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації в якості відповідача. Повідомити відповідача, що його неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду справи;

зобов`язати позивача здійснити переклад даної ухвали на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції російської федерації та в Посольство російської федерації в Республіка Польща (або іншої дипломатичної установи російської федерації) з наданням суду відповідних доказів.

Позивач належним чином був повідомлений про дату, час та місце проведення призначеного на 29.10.2026 підготовчого засідання, що підтверджується наявною в матеріалах справи роздрукованою з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд».

Відповідач був повідомлений про дату, час та місце проведення даного підготовчого засідання шляхом розміщення на офіційному веб-порталі Судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cn.arbitr.gov.ua відповідного оголошення.

Процесуальним правом на участь у призначеному на 29.10.2026 підготовчому засіданні сторони не скористалися.

22.10.2026 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява від 22.09.2026 позивача про проведення призначеного на 29.10.2026 судового засідання за відсутності його повноважного представника; одночасно позивач повідомив про підтримання ним позовних вимог в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Також 22.10.2026 через систему «Електронний суд» позивачем до Господарського суду Чернігівської області подана заява від 22.10.2026 №584, додатками до якої є докази виконання вимог суду, викладених у вищезгаданій ухвалі від 15.10.2026.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

згідно зі Свідоцтвом (том 2, а.с.-22) позивач як суб`єкт господарювання зареєстрований 16.11.1999.

Як свідчать матеріали справи (видане на підставі рішення виконкому Чернігівської міської ради від 21.04.2008 № 91 Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 05.05.2008), позивач є власником нежитлової будівлі, розташованої за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Полуботка гетьмана (вул. Свердлова), буд. 6; опис об`єкта будівля відділення банку літ. А-3 загальною площею 1035,2 м2; форма власності власність міжнародних організацій і юридичних осіб інших держав; частка 1/1.

На підставі рішення від 06.05.2008 була проведена державна реєстрація права власності позивача на вказаний вище об`єкт нерухомості; реєстраційний номер 23142463; тип об`єкта нежитлова будівля; адреса об`єкта: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Полуботка гетьмана (вул. Свердлова), буд. 6; номер запису 2157 в книзі 13 (Витяг № 18717720 від 06.05.2008 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий Комунальним підприємством «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради).

Факт реєстрації за позивачем права власності на вказаний об`єкт нерухомості підтверджується також наявною в матеріалах справи Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (сформована 07.06.2016 № 60827531).

Відповідний об`єкт нерухомості був прийнятий в експлуатацію на підставі Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, 19.08.2023, у проміжок часу з 12:00 до 14:00 внаслідок ракетного удару із невстановленого виду озброєння зазнала пошкоджень нежитлова будівля загальною площею 1035,2 м2, розташована за адресою: м. Чернігів, вул. Полуботка гетьмана, 6, яка на праві власності належить позивачу.

За фактом обстрілу м. Чернігова Слідчим відділом УСБУ у Чернігівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22023270000000152 від 19.08.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України.

Листом від 25.08.2023 № 70.3-4859/70.02/1 Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області повідомило позивача про те, що оскільки факт пожежі 19.08.2023 за адресою: вул. Полуботка, 6, м. Чернігів, не зафіксовано, огляд нежитлової будівлі за вказаною адресою посадовими особами Головного управління не проводився, відповідно документи за результатами огляду не складались.

31.08.2023 позивач звернувся до Управління СБУ в Чернігівській області із заявою (від 30.08.2023 № 583) щодо включення його як потерпілої особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22023270000000152 від 19.08.2023.

Також 31.08.2023 позивач звертався із заявою (від 30.08.2023 № 582) до Чернігівської міської ради з проханням проведення комісійного обстеження нежитлової будівлі загальною площею 1035,2 м2, що знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Полуботка гетьмана, 6, що постраждала внаслідок збройної агресії російської федерації 19.08.2023 в проміжок часу з 12:00 до 14:00 та внести відповідну інформацію до реєстру пошкодженого майна.

Відповідне обстеження було проведено 03.10.2023, про що був складений Акт № 205 комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації.

Зі змісту Акту вбачається, що загальна характеристика пошкоджень об`єкта наступна:

орієнтовна дата пошкодження об`єкта: 19.08.2023,

ймовірні причини пошкодження об`єкта: у результаті дії вибухової хвилі, уламків боєприпасу;

характеристика пошкоджень (з орієнтовним обсягом пошкоджень):

фундамент: неможливо встановити,

зовнішні стіни, фасад: пошкоджено (орієнтовно 0%, 50%),

дах/покрівля: пошкоджено (орієнтовно 60%, 80%),

внутрішні стіни/перегородки: пошкоджено (орієнтовно 0%, 15%),

підлоги: не пошкоджено,

заповнення віконних та дверних прорізів: пошкоджено (орієнтовно 80%),

інженерні мережі та обладнання: пошкоджено (орієнтовно 5%),

інші конструкції та елементи будівлі: пошкоджено (орієнтовно 30%).

Інформація щодо виконаних на дату обстеження ремонтно-відновлювальних робіт: ремонтно-відновлювальні роботи не виконувалися.

Висновок: категорія пошкоджень ІІ. Потребує технічного обстеження.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що 22.09.2023 між позивачем та фізичною особою-підприємцем Мисливцем Юрієм Михайловичем був укладений Договір № 13 з метою проведення останнім обстеження нежитлової будівлі по вул. Гетьмана Полуботка, 6 в м. Чернігові, пошкодженої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України (ДК 021:2015 код 7163000-3 Послуги з технічного огляду та випробувань).

На виконання умов Договору ФОП Мисливцем Ю.М. були вчинені відповідні дії та складений 05.10.2023 Звіт про виконання обстеження нежитлової будівлі по вул. Гетьмана Полуботка, 6 в м. Чернігові, пошкодженої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

За результатами проведеного обстеження експертом зроблені висновки стосовно того, що під час візуального обстеження фасадних стін та внутрішніх приміщень виявлені наступні дефекти та пошкодження:

-руйнування віконних та дверних заповнень,

-розтріскування несучих стін в результаті вибухової хвилі,

-розтріскування цегляних перегородок,

-розтріскування та осколкові пошкодження перегородок з ГКЛ,

-руйнування внутрішнього опорядження,

-осколкові пошкодження покриття будівлі,

-руйнування несучих елементів покрівлі будівлі,

-пошкодження інженерних комунікацій будівлі.

В будівлі наявні пошкоджені конструкції, технічний стан яких кваліфіковано як «непридатний до нормальної експлуатації» (категорія І), тому загальний технічний стан будівлі слід класифікувати як «непридатний до нормальної експлуатації».

За класифікаційними ознаками будівлю можна віднести до І категорії пошкоджень.

Загальний відсоток пошкодження будівлі в цілому становить 38%.

Факт пошкодження належного позивачу об`єкту нерухомості підтверджується також наявними в матеріалах справи фотознімками.

26.12.2023 (вх. №841) позивачем отриманий лист від 11.12.2023 № 74/12/5582 Слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Чернігівській області з повідомленням про визнання Компанії потерпілою у кримінальному провадженні № 22023270000000152 від 19.08.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України (аналогічна за змістом інформація була отримана позивачем 18.12.2023 (вх. № 829/780) і від Чернігівської обласної прокуратури (лист від 18.12.2023 № 18-2378-23)).

Наведене вище свідчить, що відповідні руйнування належного позивачеві нерухомого майна є наслідком збройної агресії відповідача.

З метою усунення спричинених відповідачем пошкоджень та руйнувань та відновлення об`єкту нерухомості позивачем укладались відповідні договори у зв`язку з чим ним були понесені відповідні витрати у загальному розмірі 4 925 505,78 грн, що еквівалентно 129 703,24 дол. США (відповідний еквівалент визначався позивачем з урахуванням встановленого Національним банком України офіційним курсом гривні до долара США на дату проведення оплати Компанією товару/тієї чи іншої отриманої послуги), а саме:

1) 23.08.2023 укладений Договір підряду з фізичною особою-підприємцем Кішем Ернестом Ернестовичем, предметом якого є виконання останнім робіт по виготовленню металевих дверей в кількості 2 шт; вартість всіх робіт складає 56 700,00 грн.

За результатами виконання вказаного правочину 23.08.2023 була оформлена накладна та сформований рахунок-фактура № 14 від 23.08.2023 (оплачений згідно з платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 382 від 28.08.2023 на суму 56 700,00 грн);

2) 20.08.2023 та 22.08.2023 фізичною особою-підприємцем Кунтишем Романом Геннадійовичем були сформовані рахунки-фактури №СФ-0000004 на суму 81 000,00 грн, №СФ-0000005 на суму 74 730,00 грн та №СФ-0000007 на суму 23 000,00 грн; предметом відповідних господарських операцій було, зокрема, придбання металопластикових дверей, вікон.

Вказані рахунки були оплачені позивачем згідно з платіжними інструкціями кредитового переказу коштів №378 від 28.08.2023 на суму 81 000,00 грн, №379 від 28.08.2023 на суму 74 730,00 грн та №380 від 28.08.2023 на суму 23 000,00 грн;

3) 22.08.2023 укладений Договір співпраці № 9 з фізичною особою-підприємцем Никитенко Іриною Степанівною, предметом якого є поставка і передача у власність позивачу товару в асортименті.

За результатами виконання вказаного правочину 23.08.2023 був сформований рахунок-фактура №227 на суму 169 473,96 грн, 28.08.2023 накладна №234 на суму 75 640,00 грн, 29.08.2023 рахунок-фактура №236 на суму 81 559,09 грн.

Отриманий товар був оплачений позивачем згідно з платіжними інструкціями кредитового переказу коштів №381 від 28.08.2023 на суму 169 473,96 грн, №386 від 01.09.2023 на суму 75 640,00 грн, №387 від 01.09.2023 на суму 81 559,09 грн;

4) 01.09.2023 укладений Договір підряду № 1 з фізичною особою-підприємцем Докою Юрієм Валерійовичем, предметом якого є виконання підрядних робіт по заміні вікон та дверей.

Факт виконання відповідних робіт на суму 157 991,58 грн підтверджується Кошторисом №1 від 01.09.2023; Актом №1 приймання-передачі виконаних підрядних робіт по заміні вікон та двері від 29.09.2023; рахунком №65 від 01.09.2023, що був оплачений позивачем 06.09.2026 (платіжна інструкція кредитового переказу коштів №389 від 06.09.2023);

5) фізичною особою-підприємцем Кішем Ернестом Ернестовичем були надані послуги позивачу на суму 3 600,00 грн щодо встановлення замка, ручки (рахунок-фактура №16 від 19.09.2023, накладна від 21.11.2023, платіжна інструкція кредитового переказу коштів №391 від 21.09.2023 на суму 3 600,00 грн);

6) 22.09.2023 укладений Договір № 13 з фізичною особою-підприємцем Мисливцем Юрієм Михайловичем, предметом якого є надання послуг/виконання робіт останнім з приводу обстеження нежитлової будівлі по вул. Гетьмана Полуботка, 6 в м. Чернігові, пошкодженої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

Вартість робіт/послуг, яка була оплачена позивачем, становить 40 000,00 грн (Протокол погодження договірної ціни на надання послуг; Акт здачі-прийняття виконаних робіт; рахунок №10 від 22.09.2023; платіжна інструкція кредитового переказу коштів №392 від 27.09.2023 на суму 40 000,00 грн);

7) 12.09.2023 укладений Договір № 12/09 з Приватним підприємством «Монтажгазхімзахист», предметом якого є здійснення останнім «Капітального ремонту системи опалення за адресою: м. Чернігів, вул. Г.Полуботка, 6, що здійснюється в 2023 році»; вартість робіт встановлена згідно із договірною ціною і складала 162 500,00 грн без ПДВ.

Факт виконання відповідних робіт та оплата їх позивачем підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень 2023 р.; Актом приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2023 року; Підсумковою відомістю ресурсів; Договірною ціною на будівництво Капітальний ремонт системи опалення за адресою: м. Чернігів, вул. Г.Полуботка, 6, що здійснюється в 2023 році; Зведеним кошторисним розрахунком вартості об`єкта будівництва, складеним за поточними цінами станом на 06 вересня 2023 р.; Локальним кошторисом на будівельні роботи №02-01-01 на ремонт системи опалення; Підсумковою відомістю ресурсів; рахунком №1 від 12.09.2023; платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №393 від 02.10.2023 на суму 162 500,00 грн;

8) в жовтні 2023 року позивач отримав послуги від Приватного багатопрофільного підприємства фірми «ГАЗ-ПЛЮС» з технічного обслуговування газового котла до 50 кВт вартістю 1 900,00 грн, що підтверджується Актом наданих послуг; рахунком-фактурою №Г-0019 від 19.10.2023; платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №396 від 20.10.2023 на суму 1 900,00 грн;

9) 25.10.2023 укладений Договір підряду № 19-10/23 з фізичною особою-підприємцем Живенко Світланою Віталіївною, предметом кого є капітальний ремонт покрівлі нежитлового будинку по вул. Гетьмана Полуботка, 6 в м. Чернігів; вартість якого становить 1 767 020,59 грн (з урахуванням Додаткової угоди №1 від 26.12.2023).

Факт виконання відповідних робіт та оплата їх позивачем підтверджується Договірними цінами на будівництво Капітальний ремонт покрівлі нежитлового будинку по вул. Гетьмана Полуботка, 6 в м. Чернігів, що здійснюється в 2023 році; Локальним кошторисом на будівельні роботи №02-01-02 на вогнезахист; Локальним кошторисом на будівельні роботи №02-01-01 на загально-будівельні роботи; Підсумковими відомостями ресурсів; довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2023 р.; Актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2023 року; рахунками-фактурами №25 від 26.10.2023 на суму 799 835,71 грн, №39 від 27.12.2023 на суму 616 818,65 грн, №7 від 19.01.2024 на суму 167 349,17 грн, №17 від 14.02.2024 на суму 183 006,97 грн; платіжними інструкціями кредитового переказу коштів №397 від 27.10.2023 на суму 799 835,71 грн, №404 від 28.12.2023 на суму 616 818,65 грн, №411 від 08.02.2024 на суму 167 349,17 грн, №414 від 16.02.2024 на суму 183 006,97 грн;

10) 19.02.2024 укладений Договір підряду №19-02/24 з фізичною особою-підприємцем Живенко Світланою Віталіївною, предметом кого є капітальний ремонт нежитлового будинку по вул. Гетьмана Полуботка, 6 в м. Чернігів; вартість якого становить 859 468,86 грн (з урахуванням Додаткової угоди №1 від 14.03.2024).

Факт виконання відповідних робіт та оплата їх позивачем підтверджується Договірними цінами на будівництво Капітальний ремонт нежитлового будинку по вул. Гетьмана Полуботка, 6 в м. Чернігів, що здійснюється в 2024 році; довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за березень 2024 р.; довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за квітень 2024 р.; Актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2024 року; Актом №2 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2024 року; Підсумковими відомостями ресурсів; Актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2024 року; рахунками-фактурами №19 від 19.02.2024 на суму 303 938,23 грн, №39 від 05.03.2024 на суму 245 913,86 грн, №52 від 15.03.2024 на суму 58 024,37 грн, №34 від 14.03.2024 на суму 125 796,20 грн, №43 від 12.04.2024 на суму 125 796,20 грн; платіжними інструкціями кредитового переказу коштів №427 від 22.02.2024 на суму 303 938,23 грн, №509 від 06.03.2024 на суму 245 913,86 грн, №535 від 18.03.2024 на суму 58 024,37 грн, №536 від 21.03.2024 на суму 125 796,20 грн, №543 від 12.04.2024 на суму 125 796,20 грн;

11) 12.04.2024 укладений Договір підряду №12-04/24 з фізичною особою-підприємцем Живенко Світланою Віталіївною, предметом кого є капітальний ремонт фасаду нежитлового будинку по вул. Гетьмана Полуботка, 6 в м. Чернігів; вартість якого становить 1 370 931,79 грн.

Факт виконання відповідних робіт та оплата їх позивачем підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за травень 2024 р.; Договірною ціною на будівництво Капітальний ремонт фасаду нежитлового будинку по вул. Гетьмана Полуботка, 6 в м. Чернігів, що здійснюється в 2024 році; Актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2024 року; Підсумковою відомістю ресурсів; рахунками-фактурами №45 від 12.04.2024 на суму 685 465,90 грн, №52 від 14.05.2024 на суму 685 465,90 грн; платіжними інструкціями кредитового переказу коштів №544 від 23.04.2024 на суму 685 465,90 грн, №550 від 16.05.2024 на суму 685 465,90 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок ціни позову, суд погоджується із загальним розміром суми, заявленої до стягнення (з урахуванням її доларового еквіваленту).

Як вже було вказано вище позивач зазначає, що саме російська федерація, як держава, збройні формування якої 19.08.2023 вчинили черговий акт збройної агресії проти України, є відповідальною за завдану юридичній особі шкоду та повинна її відшкодувати.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статті 15, 16 Цивільного кодексу України передбачають, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно зі ст.317, 321, 386 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За правилами ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Ухвалюючи дане рішення суд зазначає, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Мала проти України», «Богатова проти України»).

Більш того, у визначення справедливого судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні фактичні та юридичні обставини справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Станкевич проти Польщі»).

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі «Де Куббер проти Бельгії» та у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як «явну помилку» (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення Європейського суду з прав людини «Хамідов проти Росії»).

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/7511/20.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року «Про Заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Відповідно до статей 1 та 2 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

У преамбулі Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вказано, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

19.08.2023 Слідчим відділом Управління Служби Безпеки України в Чернігівській області, у зв`язку зі здійсненим 19.08.2023 близько 11 год. 30 хв. обстрілом центральної площі м. Чернігова, драматичного театру та прилеглих територій, в результаті якого знищено цивільний об`єкт та загинули люди, зареєстровано кримінальне провадження № 22023270000000152; правова кваліфікація кримінального правопорушення ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України.

Компанію «Byrass Consultants Limited» визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 22023270000000152 від 19.08.2023 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України, що підтверджується листом від 11.12.2023 № 74/12/5582 від 11.12.2023 Слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Чернігівській області.

В даному випадку матеріалами справи підтверджується, що саме внаслідок збройної агресії з боку російської федерації проти України позивачу завдана шкода у формі реальних збитків, тобто втрат, яких Компанія зазнала у зв`язку з пошкодженням належного їй об`єкту нерухомості, розташованого у м. Чернігові по вул. Гетьмана Полуботка, 6.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

Cуд враховує, що захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.

Крім того, згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватися із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ обмеження права на справедливий суд, зокрема, шляхом застосування судового імунітету держави, є таким, що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).

Російська федерація порушує норми міжнародного права, оскільки вчиняє збройну агресію проти України, тому на неї не поширюється судовий імунітет, вона не може посилатись на імунітет від судового переслідування в Україні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року справі № 760/17232/20-ц.

За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

За таких умов, пред`явлення позовних вимог до російської федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Звертаючись з даним позовом позивач надав, зокрема, Звіт про виконання обстеження нежитлової будівлі по вул. Гетьмана Полуботка, 6 в м. Чернігові, пошкодженої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, складений експертом фізичною особою-підприємцем Мисливцем Юрієм Михайловичем.

Зі змісту даного доказу вбачається, що за результатами проведеного обстеження встановлено, що у будівлі наявні пошкоджені конструкції, технічний стан яких кваліфіковано як «непридатний до нормальної експлуатації» (категорія І), тому загальний технічний стан будівлі слід класифікувати як «непридатний до нормальної експлуатації»; загальний відсоток пошкодження будівлі в цілому становить 38%.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

За правилами ч.2 ст.224 Господарського Кодексу України (чинного у період завдання позивачу майнової шкоди) під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До розміру реальних збитків (витрат, які позивач зробив для відновлення належного йому на праві власності пошкодженого об`єкта нерухомості) належить вартість реально понесених ним витрат, спрямованих на відновлення ним будівлі, розташованої по вул. Гетьмана Полуботка, 6 у м. Чернігові, у розмірі 4 925 505,78 грн, що еквівалентно 129 703,24 дол. США.

Підсумовуючи викладене, суд встановив, що позивачем доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування реальних збитків (втрат, які позивач зазнав у зв`язку з пошкодженням належного йому майна).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків у даному випадку є законною, обґрунтованою та документально доведеною; крім того є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відповідного відшкодування.

На підставі вищевикладеного, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Оскільки при зверненні до суду з даним позовом позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», останній, з урахуванням результату вирішення даного спору, підлягає стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України в розмірі 86 712,32 грн.

Керуючись ст.123, 129, 165, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Компанії «Byrass Consultants Limited» до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення 129 703,24 доларів США задовольнити повністю.

Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119049, російська федерація, м. москва, вул. житня, будинок 14, будівля 1) на користь Компанії «Byrass Consultants Limited» (1660, Cyprus, Nicosia, Karpenisi str., 30; код РНПП 541645442) шкоду у розмірі 129 703,24 доларів США.

Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119049, російська федерація, м. москва, вул. житня, будинок 14, будівля 1) в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783; Банк отримувача Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету 22030106) 86 712 грн 32 коп. судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Зобов`язати позивача здійснити переклад даного рішення на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції російської федерації та в Посольство російської федерації в Республіка Польща (або іншої дипломатичної установи російської федерації) з наданням суду відповідних доказів.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складене та підписане 03.11.2026.

Суддя А.С. Сидоренко