Рішення № 141145285, 30.10.2026, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.10.2026м. СумиСправа № 920/939/26

Господарський суд Сумської області у складі судді Короленко В.Л., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи №920/939/26

за позовом Комунального закладу Центр культурних послуг Тростянецької міської ради (вул. Миру, буд. 7, м. Тростянець, Охтирський р-н, Сумська обл., 42600; код за ЄДРПОУ 36635820),

до відповідача: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Суми (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 165, м. Суми, 40021; код за ЄДРПОУ 26622590),

про стягнення 53361,56 грн

установив:

31.07.2026 позивач звернувся з позовом, відповідно до якого просить стягнути з відповідача 53361,56 грн заборгованості згідно з договором № 460 від 17.02.2025 про спільне тимчасове користування нерухомим майном та 3328,00 грн судового збору.

31.07.2026 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №920/939/26 призначено до розгляду судді Короленко В.Л.

Ухвалою від 04.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/939/26 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; установлено сторонам строки для надання заяв по суті справи.

21.08.2026 відповідач подав відзив на позов (вх №4354), відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову, зауваживши, що позивачем не доведена, що сума позовних вимог є витратами, які підлягають відшкодуванню КЕВ м. Суми.

Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався.

Поданий відповідачем відзив на позовну заяву (вх №4354 від 21.08.2026) прийнятий судом до розгляду та долучений до матеріалів справи.

Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом заяв по суті справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Відповідно до статті 233 ГПК України за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи судом ухвалене рішення у даній справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд установив наступне.

17.02.2025 між Комунальним закладом Центр культурних послуг Тростянецької міської ради (далі сторона 1, позивач), Військовою частиною (далі сторона 2) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Суми (далі сторона 3, відповідач) укладено договір №460 спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном (далі договір).

Відповідно до п. 1.1 договору сторона 1 надає стороні 2 можливість на спільне тимчасове безоплатне користування нерухомим майном сторони 1: інвентарний номер 101310014, загальною площею 248,0 кв.м, (далі - майно), відповідно до наказу №59дск від 07.02.2025.

Згідно з п. 2.2 договору спільне користування майном не тягне за собою виникнення в сторони 2 будь-якого права на це майно, крім права спільного тимчасового використання цього майна на умовах та праві, що передбачено цим договором.

Відповідно до п. 2.3 договору обов`язок щодо складання акту передачі майна стороні 2, а також акту повернення майна покладається на сторону 1.

Спільне тимчасове користування майном здійснюється на безоплатній основі (п. 3.1 договору).

У пункті 3.2 договору визначено, що сторона 3 зобов`язана відшкодувати стороні 1 всі витрати за комунальні послуги, що були отримані стороною 2 за час дії цього договору.

Відповідно до п. 3.3 договору всі відшкодування за отримані комунальні послуги сторони 2 за цим договором сплачуються стороною 3, але виключно за погодженням із нею.

Згідно з п. 3.4 договору відшкодування за отримані комунальні послуги здійснюються на підставі договору відшкодування, який укладається протягом 10 (десяти) днів з дня надання стороною 2 розрахунків потреби.

Відповідно до п. 3.5 договору підставою для відшкодування стороною 3 за сторону 2 комунальних послуг є виставлені рахунки постачальними організаціями, що надають комунальні послуги стороні 1. З метою відшкодування комунальних послуг сторона 1 зобов`язана виставити рахунки стороні 3 та надати копії рахунків, що виставлені стороні 1 постачальними організаціями, що надають комунальні послуги.

Сторона 2 обов`язується укласти із стороною 1 та стороною 3, договори на відшкодування вартості спожитих комунальних послуг окремо за кожним видом комунальних послуг (п. 4.9 договору).

Згідно з п. 4.10 договору у разі звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування ним сторона 2 зобов`язана повідомити сторону 1 та сторону 3 про це не пізніше ніж за 5 днів до дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування нерухомим майном.

Відповідно до п. 8.2 договору сторона 3 зобов`язана відшкодовувати стороні 1 вартість комунальних послуг, що спожиті стороною 2 у процесі виконання цього договору.

Цей договір розпочинає свою дію з моменту його підписання та діє до 31.12.2025 включно. Сторони домовилися, що відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України умови договору розповсюджуються на відносини, що склалися між сторонам з 01.01.2025 (п. 10.1 договору).

Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна, згідно договору №460 спільного тимчасового безоплатного користування від 17.02.2025 сторона 1 передала, а сторона 2 прийняла в користування майно за договором.

Позивач у позові зауважив, що стороною 1 систематично, з вересня 2025 року по грудень 2025 року, через представників сторони 2 надавалися акти наданих послуг за договором про відшкодування витрат з надання послуг електропостачання. Інформація про реєстрацію вказаних вище договору та актів в органах Казначейства України у позивача відсутня. За період з 01.09.2025 по 31.12.2025 позивачем було сплачено власні кошти у сумі 53361,56 грн з ПДВ за спожиту стороною 2 електроенергію. Від сторони 3 на розрахункові рахунки сторони 1 не надходили кошти на погашення наявної заборгованості з відшкодування електроенергії. Позивач наголошує, що сума заборгованості, що обліковується за відповідачем внаслідок невідшкодування спожитих стороною 2 комунальних послуг з надання електроенергії, становить 53361,56 грн., а саме: за вересень 2025 року - 19799,52 грн; за жовтень 2025 року 13215,74 грн; за листопад 2025 року 11079,90 грн; за грудень 2025 року 9266,40 грн.

Позивач у позовній заяві зазначив, що договір про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію, що скріплений підписом та печатками сторони 1 не містить підпису та печатки сторони 3.

Позивач наголошує, що позивач направив відповідачу претензію від 24.03.2026 №1, в якій просив посприяти у вирішенні питання погашення суми заборгованості в розмірі 59163,54 грн за спожиті комунальні послуги стороною 2, а також погодити та підписати повторно проєкт договору про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та акт виконаних робіт з урахуванням всіх наданих підтвердних документів та надіслати на зазначену адресу відповідь. Станом на 01.07.2026 року позивач не отримав договори на відшкодування електроенергії та акти виконаних робіт за вересень - грудень 2025 року.

Позивач вважає, що неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором в частині відшкодування вартості спожитих комунальних послуг стороною 2 та не підписання з балансоутримувачем нежитлової будівлі договору на відшкодування витрат за спожиту електричну енергію, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 53 361,56 грн стало підставою звернення з даним позовом.

У відзиві на позов відповідач зауважив, що КЕВ м. Суми є державною установою, що здійснює діяльність та видатки відповідно до бюджетного законодавства України. Відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Згідно зі статтею 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. КЕВ м. Суми не заперечує, що бюджетне законодавство саме по собі не може використовуватися як спосіб заперечення вже доведеного та належним чином виниклого цивільного чи господарського зобов`язання. Разом з тим, відповідач наголошує, позивач не довів, що до КЕВ м. Суми взагалі перейшло конкретне, погоджене та належним чином оформлене грошове зобов`язання у сумі 53361,56 грн.

У статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині 1 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до укладеного сторонами спору договору між позивачем та відповідачем виникли правовідносини щодо оренди нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання ( ст. 610 ЦК України).

Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ст. 617 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до матеріалів справи за умовами договору, сторони не встановили безумовного механізму, за яким будь-які витрати сторони 1 автоматично стають заборгованістю сторони 3. Навпаки, договором визначено послідовність дій та документальне оформлення, необхідні для здійснення конкретного відшкодування.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів в підтвердження того, що передбачений пунктом 3.4 договору окремий договір відшкодування витрат за комунальні послуги у 2025 році між КЕВ м. Суми та КЗ «Центр культурних послуг» Тростянецької міської ради був укладений.

Разом з тим, позивач у позові зазначає, що у березні 2026 року КЗ «Центр культурних послуг» через представників сторони 2 передав КЕВ м. Суми два примірники договорів на відшкодування витрат з надання послуг з електропостачання згідно з договором, однак підписаного КЕВ м. Суми примірника договору позивач не отримав. Отже, сам позивач визнає відсутність укладеного сторонами договору відшкодування. При цьому зазначений договір не є формальністю, оскільки пунктом 3.4 договору сторони прямо визначили його як підставу здійснення відшкодування.

Відповідно, за відсутності укладеного договору відшкодування суд погоджується з відповідачем, що позивач не довів виникнення у КЕВ м. Суми грошового зобов`язання саме в спірній сумі, яку позивач просить стягнути в судовому порядку. Сам факт наявності загального положення пункту 3.2 договору про відшкодування комунальних послуг не звільняє позивача від обов`язку довести виконання погодженого сторонами механізму реалізації такого обов`язку та виникнення конкретного зобов`язання у визначеній ним сумі.

За змістом пунктів 3.3-3.5 договору конкретне відшкодування пов`язане з погодженням відповідних витрат із стороною 3, наданням розрахунку потреби, укладенням договору відшкодування, наданням рахунків постачальних організацій, документальним оформленням відповідних послуг. Зазначених доказів позивач суду не надав.

Таким чином, саме сукупність зазначених обставин повинна підтверджувати виникнення конкретного обов`язку відповідача щодо сплати відповідної суми.

Разом з тим, позивач не надав доказів того, що у 2025 році між сторонами було погоджено конкретний розмір витрат, що підлягає відшкодуванню, та оформлено відповідні договірні відносини щодо такого відшкодування.

Позивачем до матеріалів справи не надано підписаного КЕВ м. Суми договору відшкодування, погодженого КЕВ м. Суми розрахунку, погоджених актів наданих послуг, документа про погодження обсягу електричної енергії, документа про погодження вартості електричної енергії, іншого документа, який би свідчив про прийняття КЕВ м.Суми зобов`язання сплатити саме 53 361,56 грн. Зокрема, відсутні належні докази, які б дозволяли встановити: обсяг електричної енергії, спожитої саме стороною 2, показники засобів обліку за відповідні періоди, застосовані тарифи, рахунки постачальних організацій, фактичну вартість спожитої електричної енергії, факт оплати позивачем саме відповідних сум, підстави формування кожної складової заявленої заборгованості.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідно до матеріалів справи позивачем не доведено, що зазначена позивачем сума є саме витратами, що підлягають відшкодуванню КЕВ м. Суми. Суд наголошує, що з наданих матеріалів позову неможливо встановити зазначені обставини, та позивачем не доведено причинно-наслідковий зв`язок між понесеними ним витратами та конкретним грошовим зобов`язанням відповідача.

Відповідно до статей 73, 74, 79 ГПК України саме на позивача покладається обов`язок довести сукупність обставин, необхідних для задоволення позову, а саме наявність правової підстави для стягнення, виконання передбаченого договором порядку відшкодування, укладення передбаченого пунктом 3.4 договору відшкодування або наявність іншої належної правової підстави для стягнення, погодження КЕВ м. Суми відповідних витрат, факт та розмір фактично понесених позивачем витрат, їх безпосередній зв`язок із споживанням електричної енергії стороною 2, правильність розрахунку 53361,56 грн, надання та отримання документів, передбачених договором, настання строку виконання конкретного грошового зобов`язання.

Суд наголошує, що належних та достатніх доказів на підтвердження зазначених обставин позивачем не надано.

На підставі наведеного, суд погоджується з відповідачем про відсутність правових підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача 53361,56 грн.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до матеріалів справи позивачем не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову. Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позову.

При ухваленні рішення у справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до платіжної інструкції від 24.07.2026 №225 позивачем при зверненні до суду сплачено 3328,00 грн судового збору.

У статті 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати позивача суд покладає на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256, ст. 257 ГПК України).

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повне рішення складено та підписано 03.11.2026.

СуддяВ.Л. Короленко