Рішення № 141145028, 23.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/4923/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р. В.,

при секретарі судового засідання Дюльгер С. В.,

розглянувши справу № 916/4923/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код ЄДРПОУ 42399676)

до відповідача - Комунального некомерційного підприємства «Херсонський обласний госпіталь ветеранів війни» Херсонської обласної ради (73000, Херсонська обл., м. Херсон, проспект Ушакова, буд. 65; код ЄДРПОУ 01983766)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Херсонської обласної ради (73000, Херсонська обл., м. Херсон, площа Свободи, буд. 1; код ЄДРПОУ 24121079)

про стягнення 1 442 783,54 грн;

представники сторін:

від позивача - Верхацький І. В. (в режимі відеоконференції),

відповідача - не з`явився,

від третьої особи - Глущенко А. П. (в режимі відеоконференції),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення із Комунального некомерційного підприємства «Херсонський обласний госпіталь ветеранів війни» Херсонської обласної ради грошових коштів у загальному розмірі 1 442 783,54 грн, з яких: 905 123,54 грн основного боргу; 271 196,80 грн пені; 63 115,52 грн 3% річних; 203 347,68 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 10.11.2021 між ним та відповідачем укладено договір постачання природного газу № 20-1060/21-БО-Т, на виконання умов якого позивач у період з листопада 2021 року по грудень 2022 року передав відповідачу природний газ загальною вартістю 1 977 250,32 грн. Водночас, як стверджує позивач, відповідач здійснив оплату за отриманий природний газ лише частково, на суму 1 072 126,78 грн, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 905 123,54 грн, яка залишилася несплаченою всупереч умовам договору та встановленим строкам розрахунків.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором, позивач, з урахуванням положень пункту 7.2 договору та статей 549, 611 ЦК України, нарахував відповідачу пеню в розмірі 271 196,80 грн за період з 16.02.2022 по 15.08.2023, виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України. Крім того, на підставі статті 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 3 % річних у розмірі 63 115,52 грн за період з 16.02.2022 по 30.09.2024 та інфляційні втрати в розмірі 203 347,68 грн за період з 01.05.2022 по 30.09.2024.

Ухвалою від 11.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/4923/24, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.12.2024, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.

18.11.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач частково не погоджується із заявленими позовними вимогами, визнаючи факт постачання природного газу в період з листопада 2021 року по грудень 2022 року та наявність заборгованості за його оплату в розмірі 905 123,54 грн, водночас заперечуючи проти стягнення пені в розмірі 271 196,80 грн, 3 % річних у розмірі 63 115,52 грн та інфляційних втрат у розмірі 203 347,68 грн. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що часткова оплата вартості отриманого природного газу в сумі 1 072 126,78 грн здійснювалася в межах наданих бюджетних асигнувань, тоді як погашення решти заборгованості у 2022 році було неможливим у зв`язку з тимчасовою окупацією міста Херсона та відсутністю відповідного фінансування з обласного бюджету. При цьому, за твердженням відповідача, у 2023 2024 роках погашення заборгованості за спожитий у 2021 2022 роках природний газ також було неможливим без відповідного рішення суду, оскільки бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, а відповідач є лише отримувачем бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Департамент здоров`я Херсонської обласної державної адміністрації. Також відповідач вважає, що позивач своїм несвоєчасним зверненням до суду, яке відбулося лише в листопаді 2024 року, штучно збільшив розмір нарахованих штрафних санкцій та інших платежів. Посилаючись на статті 613, 616 ЦК України та статтю 221 ГК України, відповідач стверджує про прострочення кредитора, який, на його думку, не вчинив необхідних дій для забезпечення можливості погашення заборгованості після деокупації міста Херсона, та вважає, що наведені обставини є підставою для відмови у стягненні заявлених додаткових нарахувань. Крім того, відповідач зазначає про недотримання позивачем передбаченої договором процедури досудового врегулювання спору, посилаючись на пункти 11.1, 11.2 та підпункт 4 пункту 6.4 договору, а також пункт 9 розділу VII Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496. На думку відповідача, позивач мав забезпечити прозорий та справедливий механізм досудового вирішення спору шляхом переговорів і консультацій, у зв`язку з чим відповідач вважає, що між сторонами фактично відсутній спір щодо постачання природного газу та оплати його вартості. З огляду на викладене відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат у повному обсязі.

21.11.2024 представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

21.11.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він заперечує проти доводів відповідача, зазначаючи, що останній не навів обґрунтованих підстав, які б спростовували заявлені позовні вимоги. Позивач наголошує, що відповідач зобов`язаний був своєчасно та в повному обсязі оплатити поставлений природний газ, а відсутність бюджетного фінансування та коштів на рахунках не звільняє його від виконання грошового зобов`язання. Щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат позивач зазначає, що передбачені статтею 625 ЦК України нарахування не є штрафними санкціями, а становлять особливий спосіб захисту майнових прав кредитора, у зв`язку з чим підлягають стягненню незалежно від вини боржника та причин невиконання ним грошового зобов`язання. Стосовно пені позивач вказує, що її нарахування передбачено пунктом 7.2 договору та здійснено відповідно до умов договору і вимог законодавства, зокрема виходячи з подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. Заперечуючи проти зменшення пені, позивач наголошує, що відповідач не надав доказів свого скрутного матеріального становища, обставин, які унеможливлювали своєчасне виконання зобов`язання, або вжиття ним заходів для погашення заборгованості. Водночас позивач звертає увагу на власний майновий стан, зазначаючи, що за результатами дев`яти місяців 2023 року його збиток становив 10,4 млрд грн, а тому при вирішенні питання про зменшення пені суд має враховувати майнові інтереси обох сторін. Крім того, позивач вважає, що відсутність коштів та бюджетного фінансування не є винятковими обставинами, які дають підстави для звільнення відповідача від відповідальності або зменшення неустойки, а задоволення відповідного клопотання відповідача нівелюватиме правове призначення пені як засобу захисту кредитора від несвоєчасного виконання грошового зобов`язання. З огляду на викладене позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою від 11.12.2024 зупинено провадження у справі до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23.

Ухвалою від 28.10.2025 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 17.11.2025.

10.11.2025 представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Того ж дня від відповідача надійшов ще один відзив на позовну заяву, в якому повторно викладено заперечення проти позовних вимог у частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат. Зокрема, відповідач зазначає, що визнає факт постачання природного газу в період із листопада 2021 року до грудня 2022 року та здійснення часткової оплати в сумі 1 072 126,78 грн, однак погашення решти заборгованості в розмірі 905 123,54 грн у 2022 році було неможливим у зв`язку з тимчасовою окупацією міста Херсона та відсутністю відповідного фінансування з обласного бюджету. На думку відповідача, погашення цієї заборгованості у 2023-2024 роках також було неможливим без відповідного судового рішення, оскільки бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, а відповідач є лише отримувачем бюджетних коштів. Відповідач вважає, що несвоєчасне звернення позивача до суду призвело до штучного збільшення сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат. У цьому контексті посилається на положення статей 613, 616 ЦК України та статті 221 ГК України, стверджуючи, що позивач допустив прострочення кредитора, оскільки не вчинив дій, необхідних для забезпечення можливості погашення заборгованості після деокупації міста Херсона. Крім того, відповідач повторно наголошує на недотриманні позивачем передбаченої договором та Правилами постачання природного газу процедури досудового врегулювання спору, посилаючись, зокрема, на пункти 11.1, 11.2 та підпункт 4 пункту 6.4 договору, а також пункт 9 розділу VII зазначених Правил.

Водночас щодо вимоги про стягнення основного боргу відповідач просить суд врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, не наводячи при цьому окремого розгорнутого обґрунтування застосування цих висновків до спірних правовідносин. З огляду на викладене відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, а вимогу про стягнення основного боргу розглянути з урахуванням зазначеної постанови Верховного Суду.

Суд зазначає, що оскільки відповідачем уже було подано відзив на позовну заяву, а Господарським процесуальним кодексом України не передбачено подання повторного відзиву як окремої заяви по суті справи, суд розцінює поданий 10.11.2025 документ не як відзив на позовну заяву, а як додаткові письмові пояснення відповідача, які підлягають оцінці судом разом з іншими матеріалами справи.

14.11.2025 від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі, де він зазначає, що правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 та від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вони стосуються інших правовідносин, а положення статей 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у відповідній редакції не поширювалися на територію міста Херсона до 20.03.2022. Позивач наголошує, що поширення передбачених зазначеними нормами обмежень на інші тимчасово окуповані території потребувало окремого рішення Кабінету Міністрів України, яке прийняте не було. При цьому, на думку позивача, сам факт окупації території не є достатньою підставою для автоматичного застосування таких обмежень. Також позивач звертає увагу, що правова позиція Верховного Суду у справі № 908/1162/23 наразі оспорюється в межах розгляду справи № 280/5808/23, яку ухвалою від 05.11.2025 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання про відступ від відповідних правових висновків, у зв`язку з чим вважає передчасним їх застосування. Крім того, позивач зазначає, що правовідносини з постачання природного газу регулюються спеціальним законодавством у сфері функціонування ринку природного газу, зокрема Законом України «Про ринок природного газу», Правилами постачання природного газу та Кодексом газорозподільних систем. За твердженням позивача, законодавство передбачає спеціальну процедуру обмеження або припинення газопостачання, яка потребує завчасного повідомлення споживача, а тому постачання газу не могло бути припинене одномоментно у зв`язку з початком окупації. Водночас позивач наголошує, що Кабінет Міністрів України покладав на нього спеціальні обов`язки щодо постачання природного газу без встановлення відповідних територіальних обмежень. З огляду на викладене позивач вважає, що положення статей 13 та 13-1 зазначеного Закону не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а відтак відсутні підстави для відмови у стягненні основного боргу та перерахунку заявлених до стягнення додаткових нарахувань. Просить долучити додаткові пояснення до матеріалів справи та врахувати наведені в них обставини під час ухвалення судового рішення.

Ухвалою від 17.11.2025 зупинено провадження у справі № 916/4923/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення.

18.02.2026 до суду надійшла заява представника Херсонської обласної ради про залучення останньої до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалою від 17.04.2026 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 18.05.2026.

Ухвалою від 18.05.2026 заяву представника Херсонської обласної ради про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача задоволено, залучено до участі у справі № 916/4923/24 Херсонську обласну раду в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, якій запропоновано надати письмові пояснення по суті справи з урахуванням ст. 168 ГПК України - до 05.06.2026. Цією ж ухвалою відкладено підготовче засідання на 08.06.2026.

28.05.2026 від Херсонської обласної ради до суду надійшли письмові пояснення по справі. Херсонська обласна рада у письмових поясненнях заперечує проти задоволення позову та вважає заявлені вимоги необґрунтованими. Зазначає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» як спеціального законодавства, тоді як посилання позивача на Правила постачання природного газу, затверджені постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, є помилковим, оскільки, на думку Ради, під час тимчасової окупації норми регуляторного законодавства на відповідній території не застосовуються. Також Рада посилається на наявність форс-мажорних обставин, зумовлених військовою агресією Російської Федерації та тимчасовою окупацією Херсонської міської територіальної громади з 01.03.2022 до 11.11.2022. Стверджує, що в цей період відповідач був позбавлений можливості виконувати грошові зобов`язання, зокрема через передбачену частиною шостою статті 13 зазначеного Закону заборону переказу коштів між тимчасово окупованою та іншою територіями України. У зв`язку із цим вважає неправомірним нарахування плати за природний газ, поставлений у березні - липні та листопаді - грудні 2022 року, а вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних - похідними від вимоги про стягнення основного боргу. Крім того, Херсонська обласна рада посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, вважаючи правовідносини у цій справі подібними до тих, що розглядаються у справі № 916/4923/24. Водночас зазначає, що справа № 280/5808/23, на перегляд якої очікував суд, не є подібною до цієї справи з огляду на відмінність предмета, суб`єктного складу та періоду виникнення правовідносин. З огляду на викладене Рада просить відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості та штрафних санкцій у повному обсязі.

05.06.2026 до суду надійшло клопотання позивача про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/1218/23.

Підготовче засідання, призначене на 08.06.2026, не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою від 08.06.2026 повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання призначено на 01.07.2026.

01.07.2026 представник позивача у засіданні повідомив про неактуальність його клопотання від 05.06.2026 щодо зупинення провадження у справі, у зв`язку з чим останнє було залишено судом без розгляду.

Ухвалою від 01.07.2026, яку занесено до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 27.07.2026.

10.07.2026 до суду надійшло клопотання позивача про долучення доказів поденного споживання природного газу, в якому він зазначає, що на підтвердження обсягів поставленого природного газу позивачем разом із позовною заявою було подано підписані сторонами акти приймання-передачі, які містять відомості про загальний обсяг поставки за кожен місяць. Водночас, з огляду на наявність різної судової практики Верховного Суду щодо застосування статей 3, 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», зокрема щодо моменту визначення території тимчасово окупованою та моменту застосування встановлених цим Законом обмежень, позивач вважає за доцільне надати додаткові докази, які містять відомості про поденне споживання природного газу відповідачем у спірний період. На підтвердження зазначеного позивач посилається на ухвалу Верховного Суду від 25.06.2026 у справі № 908/3166/25 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. У зв`язку з викладеним позивач просить прийняти та долучити до матеріалів справи відповідь Оператора газотранспортної системи від 03.07.2026 № ТОВВИХ-26-13735 із додатком № 1, що містить інформацію про поденне споживання природного газу відповідачем за відповідним ЕІС-кодом.

Того ж дня позивачем було подано до суду клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/3166/25, в обґрунтування якого він зазначає, що ухвалою Верховного Суду від 25.06.2026 справу № 908/3166/25 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з наявністю різної судової практики щодо застосування статей 3, 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», зокрема щодо моменту набуття територією статусу тимчасово окупованої та моменту поширення на неї передбачених цим Законом обмежень. Позивач звертає увагу, що у зазначеній ухвалі Верховний Суд навів аргументи щодо незалежності статусу тимчасово окупованої території від наявності відповідного рішення уповноваженого органу державної влади, а також щодо можливості застосування положень статті 13 Закону з огляду на загальновідомий факт окупації відповідної території. При цьому Верховний Суд констатував наявність неоднакової судової практики з цього питання та необхідність забезпечення її єдності. Обґрунтовуючи необхідність зупинення провадження, позивач посилається на положення статті 36 та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», принципи правової визначеності та юридичної передбачуваності, а також відповідні рішення Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини. Вважає, що застосування судами різних підходів до тлумачення зазначених положень законодавства призводить до правової невизначеності, а вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/3166/25 матиме значення для правильного застосування норм права у цій справі. З огляду на викладене, посилаючись на пункт 7 частини першої статті 228 та пункт 11 частини першої статті 229 ГПК України, позивач просить зупинити провадження у справі № 916/4923/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/3166/25.

13.07.2026 від Херсонської обласної ради надійшли письмові заперечення проти клопотання позивача про зупинення провадження у справі.

Ухвалою від 16.09.2026, яку занесено до протоколу судового засідання, суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Втім, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22.07.2026 справу № 908/3166/25 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. Отже, на момент розгляду клопотання позивача зазначена ним справа вже не перебувала на розгляді Великої Палати Верховного Суду, а тому відсутня фактична обставина, з якою пункт 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України пов`язує можливість зупинення провадження у справі.

Ухвалою від 16.09.2026, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.10.2026.

У судовому засіданні, яке відбулось 14.10.2026, представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача заперечував проти задоволення позову.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

14.10.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та в порядку ст. 219 ГПК України відклав його проголошення на 23.10.2026.

23.10.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, суд встановив наступне.

10.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (Постачальник) та Комунальним некомерційним підприємством «Херсонський обласний госпіталь ветеранів війни» Херсонської обласної ради (Споживач) було укладено Договір постачання природного газу № 20-1060/21-БО-Т (далі - Договір), згідно з п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.

Пунктом 2.1. (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 28.12.2021) та підпунктом 2.1.3. цього пункту Договору передбачено, що загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за Договором у період з листопада 2021 року по грудень 2022 року становить 156,54278 тис. куб. метрів та складається із сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору. Розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до п. 2.4. Договору перегляд та коригування замовлених Споживачем обсягів природного газу за цим Договором може відбуватися шляхом підписання Сторонами додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду. Споживач зобов`язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати Постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим Договором. В будь-якому випадку обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до пункту 3.5 цього Договору, вважається фактично використаним за цим Договором обсягом природного газу.

Згідно з п. 3.1. Договору Постачальник передає Споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ Споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.5. Договору).

Споживач зобов`язується надати Постачальнику не пізніше 5-го (п`ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акта надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий розрахунковий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС та Кодексу ГРМ. На підставі отриманих від Споживача даних та даних остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акта приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником Постачальника. Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акта зобов`язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання. У випадку неповернення Споживачем підписаного оригіналу акта до 15-го (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними Споживача та даними остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього Договору (пп. 3.5.1.-3.5.4. п. 3.5. Договору).

Звірка фактично використаного обсягу газу за цим Договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться Сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений Споживачу обсяг газу згідно з даними Інформаційної платформи Оператора ГТС (п. 3.6. Договору).

Всього ціна газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 554,00 грн (п. 4.1. Договору).

Відповідно до п. 4.2. Договору у разі зміни тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи та/або коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді, вони є обов`язковими для Сторін за цим Договором з дати набрання чинності відповідних змін.

Згідно з п. 5.1. Договору оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:

- 70% вартості фактично переданого відповідно до акта приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;

- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта приймання передачі природний газ здійснюється Споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акта приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.

Пунктом 5.3. Договору визначено, що Споживач зобов`язаний своєчасно та у повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього Договору.

Згідно з пп. 4 п. 6.3. Договору Постачальник має право отримати оплату за переданий за цим Договором природний газ в розмірі та в строки, визначені цим Договором.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством України і цим Договором (п. 7.1. Договору).

Відповідно до п. 7.2. Договору у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до "31" грудня 2022 року (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення Договору можливе за взаємною згодою Сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору (п. 13.1. Договору).

У матеріалах справи наявні копії підписаних позивачем та відповідачем актів приймання-передачі природного газу, а саме:

- від 30.11.2021 за період листопада 2021 року на суму 124 863,14 грн (обсяг споживання 7,54278 тис. куб. м);

- від 31.12.2021 за період грудня 2021 року на суму 346 167,22 грн (обсяг споживання 20,91140 тис. куб. м);

- від 31.01.2022 за період січня 2022 року на суму 364 342,18 грн (обсяг споживання 22,00932 тис. куб. м);

- від 28.02.2022 за період лютого 2022 року на суму 236 754,24 грн (обсяг споживання 14,30194 тис. куб. м);

- від 31.03.2022 за період березня 2022 року на суму 327 595,18 грн (з урахуванням коригуючого акту від 25.04.2022) (обсяг споживання 19,80732 тис. куб. м);

- від 30.04.2022 за період квітня 2022 року на суму 159 401,50 грн (обсяг споживання 9,63786 тис. куб. м);

- від 31.05.2022 за період травня 2022 року на суму 38 294,69 грн (обсяг споживання 2,31332 тис. куб. м);

- від 30.06.2022 за період червня 2022 року на суму 26 219,22 грн (обсяг споживання 1,58386 тис. куб. м);

- від 30.07.2022 за період липня 2022 року на суму 11 295,12 грн (обсяг споживання 0,68232 тис. куб. м);

- від 30.11.2022 за період листопада 2022 року на суму 60 901,75 грн (обсяг споживання 3,67900 тис. куб. м);

- від 31.12.2022 за період грудня 2022 року на суму 281 416,08 грн (обсяг споживання 17,00000 тис. куб. м).

За вказаними актами позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 1 977 250,32 грн.

Об`єми поставленого позивачем на користь відповідача природного газу підтверджуються листом ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» від 03.07.2026 № ТОВВИХ-26-13735 з додатками у вигляді витягів з інформаційної платформи відомостей щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS0001430LQ00S (т. 2 а.с. 34-42).

Відповідно до інформації АТ «Ощадбанк» про надходження коштів на рахунок ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», за договором постачання природного газу № 20-1060/21-БО-Т від 10.11.2021 відповідачем здійснено такі оплати:

28.12.2021 - 124 863,14 грн;

14.02.2022 - 100 960,00 грн та 209 993,00 грн;

25.02.2022 - 35 214,22 грн;

16.03.2022 - 364 342,18 грн;

30.12.2022 - 34 372,44 грн;

01.05.2023 - 202 381,80 грн.

Загальна сума перерахованих відповідачем коштів становить 1 072 126,78 грн.

Предметом позову є вимоги про стягнення з відповідача 905 123,54 грн основного боргу, 271 196,80 грн пені, 63 115,52 грн 3% річних та 203 347,68 грн інфляційних втрат.

Розрахунки заявлених до стягнення сум наявні у матеріалах справи (т. 1 а.с. 50-60).

Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд керується наступним.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договору.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Суд встановив, що 10.11.2021 між позивачем та відповідачем укладено Договір постачання природного газу, відповідно до умов якого позивач зобов`язався поставити відповідачу природний газ, а останній зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.

За даними Інформаційної платформи Оператора ГТС, наданими ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» в листі від 03.07.2026 № ТОВВИХ-26-13735, споживач з EIC-кодом 56XS00001RBLA002 був закріплений в Реєстрі споживачів постачальника ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» в період з 13.11.2021 по 31.12.2022.

Також, за даними Інформаційної платформи Оператора ГТС, наданими ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» в додатках до зазначеного листа, обсяг природного газу, використаний відповідачем та внесений в алокацію позивача як постачальника становить:

- з 13.11.2021 по 30.11.2021 - 7542,78 куб. м;

- з 01.12.2021 по 31.12.2021 - 20911,40 куб. м;

- з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 22009,32 куб. м;

- з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 14301,94 куб. м;

- з 01.03.2022 по 31.03.2022 - 19807,32 куб. м;

- з 01.04.2022 по 30.04.2022 - 9637,86 куб. м;

- з 01.05.2022 по 31.05.2022 - 2313,32 куб. м;

- з 01.06.2022 по 30.06.2022 - 1583,86 куб. м;

- з 01.07.2022 по 31.07.2022 - 682,32 куб. м;

- з 01.08.2022 по 31.08.2022 - 0,00 куб. м;

- з 01.09.2022 по 30.09.2022 - 0,00 куб. м;

- з 01.10.2022 по 31.10.2022 - 0,00 куб. м;

- з 01.11.2022 по 30.11.2022 - 3679,00 куб. м;

- з 01.12.2022 по 31.12.2022 - 17000,00 куб. м.

Вказані обсяги природного газу відповідають тим, що містяться в наданих позивачем актах приймання-передачі природного газу.

З приводу позовних вимог в частині стягнення з відповідача 905 123,54 грн основного боргу, суд зазначає таке.

Місцезнаходженням відповідача, відповідно до інформації, отриманої з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є: Херсонська обл., м. Херсон, проспект Ушакова, буд. 65.

За визначенням ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Слід зазначити, що суд зупиняв провадження у цій справі до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в касаційному порядку судових рішень у справі № 908/1162/23.

Так, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на об`єкті, який знаходиться у місті Мелітополі.

Предметом розгляду Об`єднаною палатою було питання застосування частини 2 статті 13 та частини 2 статті 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3)

Так, у справі № 908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема виснував, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Як зазначила Об`єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

З огляду на викладене у постанові у справі № 908/1162/23, Об`єднана палата виснувала про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Об`єднана палата, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі № 908/1162/23 про відмову в позові, зазначила про те, що підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду у справі № 908/1162/23 відповідно до положень частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив Постанову № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 (в редакції наказу від 26.05.2026 № 987), м. Херсон Херсонської області було тимчасово окуповано з 01.03.2022 по 11.11.2022.

Крім того, суд вважає, що факт тимчасової окупації м. Херсон у період з 01.03.2022 по 11.11.2022 є загальновідомою обставиною.

Відтак, суд констатує, що позивач у даній справі частково нарахував відповідачу основний борг за період, коли територія місцезнаходження відповідача вже перебувала в тимчасовій окупації, а саме: з 01.03.2022 по 31.03.2022, з 01.04.2022 по 30.04.2022, з 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 31.07.2022.

Відповідно до частини 1 статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» її положення застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті (частина 2 статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

Таким чином, враховуючи те, що факт окупації міста Херсон у період з 01.03.2022 по 11.11.2022 є загальновідомим фактом, а також враховуючи положення статті 13-1 Закону № 1207-VII, у березні, квітні, травні, червні та липні 2022 року постачання природного газу не повинно було здійснюватися позивачем.

Дані обставини, на переконання суду, є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за поставлений природний газ на загальну суму 562 805,71 грн, а саме: за період з 01.03.2022 по 31.03.2022 на суму 327 595,18 грн, з 01.04.2022 по 30.04.2022 на суму 159 401,50 грн, з 01.05.2022 по 31.05.2022 на суму 38 294,69 грн, з 01.06.2022 по 30.06.2022 на суму 26 219,22 грн та з 01.07.2022 по 31.07.2022 на суму 11 295,12 грн.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що доведення/не доведення позивачем обставин фактичної поставки природного газу на тимчасово окуповану територію та споживання його відповідачем у спірний період, як і здійснення оплати за нього, не має правового значення для вирішення спору у даній справі.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04.11.2025 у справі № 911/1353/23.

Не приймає суд і посилання позивача на відсутність окремого рішення Кабінету Міністрів України про поширення передбачених статтями 13 та 13-1 Закону обмежень на територію міста Херсона.

Так, у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що правовий статус тимчасово окупованої території в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 зазначеного Закону не залежить від ухвалення відповідним органом державної влади окремого рішення про визнання такої території тимчасово окупованою. Рішення уповноваженого органу в цьому випадку має інформаційне, а не правовстановлювальне значення, оскільки підтверджує дату початку або припинення фактичної окупації.

При цьому передбачена законом можливість поширення окремих обмежень рішенням Кабінету Міністрів України стосується іншої категорії територій, визначеної пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, та не може ототожнюватися з правовим режимом територій, визначених пунктом 1 цієї частини.

Наведений підхід підтверджений Верховним Судом у постанові від 02.09.2026 у справі № 916/1675/23, у якій суд відхилив аналогічні доводи щодо необхідності окремого рішення Кабінету Міністрів України для застосування передбачених статтями 13 та 13-1 Закону обмежень, а також врахував факт тимчасової окупації Херсонської міської територіальної громади з 01.03.2022 до 11.11.2022.

У свою чергу, правомірним є нарахування позивачем основного боргу за природний газ, поставлений у листопаді 2022 р. на суму 60 901,75 грн та у грудні 2022 р. на суму 281 416,08 грн.

При цьому суд враховує, що 3,67900 тис. куб. м природного газу на суму 60 901,75 грн було поставлено відповідачу у листопаді 2022 р., але вже після деокупації м. Херсон - з 15.11.2022 по 30.11.2022, що підтверджується інформацією ТОВ «Оператор ГТС України» про поденне споживання природного газу відповідачем.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу за спожитий природний газ підлягають частковому задоволенню - на суму 342 317,83 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як убачається з наданого позивачем розрахунку, відповідні нарахування здійснено у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошових зобов`язань з оплати природного газу, поставленого у грудні 2021 року, лютому, березні, квітні, травні, червні, липні, листопаді та грудні 2022 року.

Водночас, як установлено судом вище, підстави для стягнення вартості природного газу, поставленого у березні - липні 2022 року, відсутні. Відтак, нараховані позивачем у зв`язку з простроченням оплати такого природного газу пеня, 3 % річних та інфляційні втрати також не підлягають стягненню.

Разом із тим судом установлено, що відповідач допустив прострочення виконання грошових зобов`язань з оплати природного газу, поставленого у грудні 2021 року та лютому 2022 року, а також у листопаді та грудні 2022 року, заборгованість за яким суд визнав обґрунтованою в загальному розмірі 342 317,83 грн.

Так, за несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язання з оплати природного газу, поставленого у грудні 2021 року, позивачем нараховано пеню в розмірі 173,66 грн та 3 % річних у розмірі 26,05 грн за період прострочення з 16.02.2022 по 24.02.2022.

За несвоєчасне виконання зобов`язання з оплати природного газу, поставленого у лютому 2022 року, позивачем нараховано пеню в загальному розмірі 50 010,28 грн та 3 % річних у розмірі 7 049,84 грн. Крім того, за цим зобов`язанням позивачем нараховано інфляційні втрати в розмірі 40 939,69 грн за період з травня 2022 року по квітень 2023 року.

За несвоєчасне виконання зобов`язання з оплати природного газу, поставленого у листопаді 2022 року на суму 60 901,75 грн, позивачем нараховано пеню в розмірі 15 100,30 грн, 3 % річних у розмірі 3 114,75 грн та інфляційні втрати в розмірі 6 688,87 грн.

За несвоєчасне виконання зобов`язання з оплати природного газу, поставленого у грудні 2022 року на суму 281 416,08 грн, позивачем нараховано пеню в розмірі 68 896,82 грн, 3 % річних у розмірі 13 698,82 грн та інфляційні втрати в розмірі 28 736,95 грн.

Перевіривши наведені розрахунки в частині зобов`язань з оплати природного газу, поставленого у грудні 2021 року, лютому, листопаді та грудні 2022 року, суд установив, що вони відповідають умовам договору, фактичним обставинам щодо обсягів поставленого природного газу, вартості відповідних зобов`язань, датам і сумам здійснених відповідачем оплат, а також періодам прострочення виконання грошових зобов`язань.

За таких обставин суд погоджується з розрахунками позивача в частині нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат за зобов`язаннями з оплати природного газу, поставленого у грудні 2021 року, лютому, листопаді та грудні 2022 року, та доходить висновку про обґрунтованість відповідних вимог у таких розмірах: пеня - 134 181,06 грн, 3 % річних - 23 889,46 грн, інфляційні втрати - 76 365,51 грн».

Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 134 181,06 грн пені, суд водночас вбачає наявність підстав для зменшення її розміру до 20 000,00 грн, з огляду на наступне.

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 904/12429/16.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов`язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

У цій справі суд бере до уваги, що відповідач є комунальним некомерційним підприємством «Херсонський обласний госпіталь ветеранів війни» Херсонської обласної ради.

Згідно зі Статутом відповідача, затвердженим рішенням Херсонської обласної ради, підприємство створене з метою надання медичних послуг ветеранам війни та іншим визначеним у Статуті категоріям осіб, здійснює некомерційну господарську діяльність, а отримані доходи не можуть розподілятися між засновником, працівниками та іншими пов`язаними особами.

Отже, з огляду на положення Статуту, відповідач створений не з метою одержання та розподілу прибутку, а для забезпечення суспільно значущої функції у сфері охорони здоров`я, зокрема медичного обслуговування ветеранів війни. Ця обставина, на переконання суду, має істотне значення для оцінки співмірності заявленої до стягнення неустойки та наслідків порушення відповідачем грошового зобов`язання.

Разом із тим суд бере до уваги встановлені у справі обставини, пов`язані з тимчасовою окупацією міста Херсона у період з 01.03.2022 до 11.11.2022, а також доводи відповідача щодо ускладнення його фінансово-господарської діяльності та можливості здійснення розрахунків у цей період.

При цьому суд наголошує, що зазначені обставини не є підставою для звільнення відповідача від виконання грошових зобов`язань у тій частині, в якій позовні вимоги визнані судом обґрунтованими. Вони враховуються саме як обставини, що мають значення для визначення співмірного розміру відповідальності у вигляді пені.

Оцінюючи ступінь виконання відповідачем договірних зобов`язань, суд установив, що загальна вартість природного газу, поставленого за договором, становила 1 977 250,32 грн, з яких відповідачем сплачено 1 072 126,78 грн.

Зокрема, матеріалами справи підтверджується здійснення відповідачем платежів за поставлений природний газ, у тому числі погашення заборгованості за грудень 2021 року та лютий 2022 року. Водночас заборгованість за листопад і грудень 2022 року в загальному розмірі 342 317,83 грн залишилася непогашеною.

Суд враховує, що прострочення виконання грошового зобов`язання було тривалим, а відповідач не здійснив повного розрахунку за поставлений природний газ. Водночас наявність часткових оплат та подальше погашення окремих періодів заборгованості свідчать про те, що відповідач не ухилявся від виконання договору в цілому, хоча й не забезпечив належного та своєчасного виконання всіх своїх зобов`язань.

Окремо суд бере до уваги співвідношення заявленої до стягнення пені з розміром основного боргу, який суд визнав обґрунтованим.

Так, розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача до застосування положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, становить 134 181,06 грн, що складає приблизно 39,2 % від суми основного боргу в розмірі 342 317,83 грн.

При цьому суд враховує, що крім пені, з відповідача підлягають стягненню також 3 % річних у розмірі 23 889,46 грн та інфляційні втрати у розмірі 76 365,51 грн, нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що 3 % річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою не є неустойкою, а становлять передбачені законом наслідки прострочення грошового зобов`язання. Водночас їх стягнення поряд із пенею є обставиною, яка підлягає врахуванню під час оцінки загального майнового навантаження на боржника та забезпечення співмірності відповідальності наслідкам порушення зобов`язання.

Таким чином, у цій справі майнові наслідки прострочення грошового зобов`язання для відповідача не обмежуються стягненням пені, оскільки одночасно з нею підлягають стягненню інфляційні втрати та 3 % річних.

Суд також бере до уваги, що позивач у своїх поясненнях посилався на значні збитки, яких він зазнав унаслідок здійснення господарської діяльності. Водночас для вирішення питання про зменшення пені визначальним є не лише загальний фінансовий стан кредитора, а й співвідношення конкретної неустойки з наслідками порушення саме того зобов`язання, яке є предметом спору. Тому самі лише загальні посилання на збитковість діяльності позивача не можуть бути безпосередньо ототожнені з розміром майнових втрат, спричинених простроченням відповідача у цій справі.

Оцінивши наведені обставини у їх сукупності, зокрема соціальну спрямованість діяльності відповідача, його некомерційний статус, обставини здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану та тимчасової окупації міста Херсона, часткове виконання договірних зобов`язань, тривалість прострочення, співвідношення розміру пені із сумою основного боргу, а також одночасне стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

При визначенні конкретного розміру пені суд виходить із необхідності збереження її правового призначення як заходу забезпечення виконання зобов`язання та виду цивільно-правової відповідальності, який має стимулювати боржника до належного виконання зобов`язань і забезпечувати захист майнового інтересу кредитора.

Зменшення пені до 20 000,00 грн, що становить приблизно 5,8 % від суми основного боргу, на переконання суду, забезпечує розумний баланс інтересів сторін, не нівелює відповідальність відповідача за порушення договірного зобов`язання та водночас запобігає покладенню на нього надмірного майнового тягаря з огляду на встановлені у справі обставини.

При цьому суд наголошує, що визначений розмір пені не є таким, що фактично звільняє відповідача від відповідальності, а становить реальну грошову суму, яка підлягає стягненню на користь позивача поряд із основним боргом, інфляційними втратами та 3 % річних.

За таких обставин суд вважає справедливим, розумним та співмірним зменшити розмір пені з 134 181,06 грн до 20 000,00 грн.

За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 342 317,83 грн основного боргу, 20 000,00 грн пені, 23 889,46 грн 3 % річних та 76 365,51 грн інфляційних втрат.

Надаючи оцінку доводам учасників справи, суд врахував, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене суд вважає, що при розгляді даної справи судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За приписами ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, на відповідача підлягають покладенню понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 921,05 грн.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19 та від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19, відповідно до яких у разі зменшення судом розміру неустойки судовий збір покладається на відповідача повністю, без урахування такого зменшення.

Керуючись ст. 73, 74-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Херсонський обласний госпіталь ветеранів війни» Херсонської обласної ради (73000, Херсонська обл., м. Херсон, проспект Ушакова, буд. 65; код ЄДРПОУ 01983766) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код ЄДРПОУ 42399676) 342 317,83 грн основного боргу, 20 000,00 грн пені, 23 889,46 грн 3 % річних, 76 365,51 грн інфляційних втрат, 6 921,05 грн витрат зі сплати судового збору.

3. В решті позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 23 жовтня 2026 р. Повне рішення складено та підписано 02 листопада 2026 р.

Суддя Р.В. Волков