Рішення № 141144520, 03.11.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2026Справа № 910/16333/25

За позовом Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазтрейдинг»

про стягнення 711031,01 грн

Суддя Котков О.В.

без повідомлення (виклику) учасників судового процесу

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазтрейдинг» про стягнення 711031,01 грн, з яких 568 115,78 грн основного боргу, 30 360,58 грн 3% річних та 112 554,65 грн інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що на виконання договору про постачання електричної енергії споживачу №13 від 05.01.2024 він сплатив відповідачу за електричну енергію, спожиту у січні 2024 року, грошові кошти у сумі 5 971 932,73 грн, тоді як вартість електричної енергії, визначена за формулою, встановленою Додатком 2 до договору, становить 5 403 816,95 грн. Різницю у розмірі 568 115,78 грн позивач вважає безпідставно отриманими відповідачем коштами, у зв`язку з чим просить стягнути її на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, а також нараховані на цю суму відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційні втрати за період з 13.03.2024 по 23.12.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2026 позовну заяву передано за виключною підсудністю до Господарського суду Івано-Франківської області.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.01.2026 скасовано, справу №910/16333/25 направлено до Господарського суду міста Києва для розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2026 відкрито провадження у справі №910/16333/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

23.06.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що спірні кошти були сплачені позивачем у межах договірних правовідносин, а тому до моменту встановлення судом факту безпідставного набуття коштів у відповідача не виник обов`язок щодо їх повернення та відсутні підстави вважати його таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання. Крім того, відповідач вказав, що відповідальність за порушення законодавства у сфері публічних закупівель відповідно до статті 44 Закону України «Про публічні закупівлі» та статті 164-14 Кодексу України про адміністративні правопорушення несуть посадові особи замовника, а стягнення з постачальника коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України є не передбаченою законом санкцією. У відзиві відповідач також просив перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та поставив позивачу письмові запитання в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, частково задоволено клопотання відповідача та зобов`язано позивача у строк до 25.08.2026 надати відповіді на запитання.

13.08.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява з відповідями на запитання відповідача, в якій позивач також просив поновити строк на подання доказів та долучити до матеріалів справи акт-коригування №УГТ00001049 від 08.09.2025 приймання-передачі електричної енергії до акту № УГТ00000126 та аудиторський звіт №526/22/АЗ від 02.10.2025.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

05.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укргазтрейдинг» (постачальник) та Івано-Франківською квартирно-експлуатаційною частиною (району) (споживач) за результатами відкритих торгів UA-2023-12-08-020046-a укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу № 13 (далі - Договір), відповідно до п. 2.1 якого постачальник постачає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб об`єктів електроспоживання споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої електричної енергії відповідно до умов договору, в порядку та на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до п. 5.1 Договору загальна ціна цього Договору становить 63 284 481,00 грн з ПДВ.

Згідно з п. 5.2 Договору ціна за одиницю товару включає тариф на послуги з передачі електричної енергії, що затверджується НКРЕКП, та всі інші складові вартості за одиницю товару, необхідні для виконання цього Договору, та не включає вартість послуг з розподілу електричної енергії. Ціна на одиницю товару з урахуванням всіх її складових встановлюється у Додатку 2 до Договору.

У п. 5.3.3 Договору сторони погодили, що акти приймання-передачі товару (електричної енергії) мають містити порядок розрахунку ціни за одиницю товару за відповідний розрахунковий період відповідно до порядку, визначеного в Додатку 2 до Договору. Підписанням акта приймання-передачі товару сторони погоджують зміну ціни за одиницю товару.

Відповідно до п. 5.7 Договору фактична ціна поставки Товару визначається щомісяця (розрахунковий період) після завершення розрахункового періоду та змінюється відповідно до зміни середньозваженої ціни на ринку «на добу наперед» у відповідний розрахунковий період, в якому здійснюється оплата за Товар, та/або у випадку зміни тарифу на передачу електричної енергії, який включений до складу ціни Товару за цим Договором та затверджується НКРЕКП, у порядку, визначеному в Додатку 2 до Договору «Комерційна пропозиція», шляхом внесення змін до цього Договору у письмовій формі, а саме шляхом підписання Сторонами відповідних Актів приймання-передачі товару (електричної енергії).

Згідно з п. 5.8 Договору ціна Товару вважається погодженою з моменту підписання обома Сторонами Акту приймання-передачі Товару (електричної енергії) (проставлення останнього підпису однією зі сторін Договору).

Пунктом 2.1 Додатку 2 до Договору визначено, що фактична ціна за одиницю (кВт*год) з ПДВ для споживача групи Б за розрахунковий місяць розраховується за формулою: Цф = (Цсз + Тпер + V) х 1,2, де Цсз - середньозважена ціна РДН за розрахунковий період (календарний місяць) без ПДВ, що формується оператором ринку та публікується на його вебсайті; Тпер - тариф на послуги з передачі електричної енергії, затверджений НКРЕКП, який діє для розрахункового періоду, без ПДВ; V - торгівельна надбавка постачальника відповідно до тендерної пропозиції, яка не може змінюватись протягом строку дії договору, без ПДВ. Вартість за розрахунковий період розраховується за формулою R = Цф х W, де W - фактичний обсяг споживання електричної енергії за розрахунковий період.

Пунктом 13.4.6 Договору передбачено, що істотні умови Договору можуть змінюватися у разі зміни ціни за одиницю Товару та/або ціни Договору у випадку зміни регульованих тарифів на передачу електричної енергії, що затверджуються НКРЕКП, зміни середньозважених цін на електроенергію на ринку «на добу наперед», що застосовуються в цьому Договорі, відповідно до порядку, встановленого у Додатку 2 до Договору.

Відповідно до акту №УГТ00000126 приймання-передачі електричної енергії відповідач поставив, а позивач спожив у січні 2024 року 1038770 кВт·год електричної енергії за ціною 4,79086863623 грн за 1 кВт·год без ПДВ на загальну суму 5 971 932,73 грн з ПДВ. Вказана ціна дорівнює ціні тендерної пропозиції, визначеній у п. 1.1 Додатку 2 до Договору.

12.03.2024 позивач сплатив відповідачу грошові кошти у сумі 5 971 932,73 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №201 від 12.03.2024.

Як вже зазначалось, позивачем до матеріалів справи були надані додаткові докази, а саме - акт-коригування №УГТ00001049 від 08.09.2025 та аудиторський звіт №526/22/АЗ від 02.10.2025, разом з якими останнім було подане клопотання про поновлення строку на їх подання.

Відповідно до частин 2, 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно зі статтею 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, відмова у прийнятті доказу, достовірність якого підтверджена підписом самого відповідача, суперечила б наведеним положенням закону.

З урахуванням викладеного, суд визнає причини пропуску строку на подання доказів поважними, поновлює позивачу цей строк та долучає до матеріалів справи акт-коригування №УГТ00001049 від 08.09.2025 та аудиторський звіт №526/22/АЗ від 02.10.2025.

Так, 08.09.2025 сторонами складено та підписано акт-коригування №УГТ00001049 приймання-передачі електричної енергії до акту №УГТ00000126, відповідно до якого ціну електричної енерії за січень 2024 року визначено у розмірі 4,33511 грн за 1 кВт*год без ПДВ, а вартість спожитої електричної енергії - у сумі 5 403 818,65 грн з ПДВ. Різниця за вказаним актом становить 568 114,08 грн, у тому числі ПДВ - 94685,68 грн.

Акт-коригування №УГТ00001049 від 08.09.2025 підписаний директором відповідача Слюсаренком С.О. та уповноваженими особами позивача, і скріплений печатками сторін.

При цьому, аудиторським звітом №526/22/АЗ від 02.10.2025 Служби внутрішнього аудиту Міністерства оборони України також встановлено завищення вартості послуг з постачання електричної енергії у січні 2024 року на суму 568 115,78 грн з ПДВ внаслідок невідповідності складової тарифу умовам договору, що визначається за формульним розрахунком.

Доказів повернення відповідачем позивачу грошових коштів у сумі 568 114,08 грн. станом на дату розгляду справи суду не надано.

Оцінюючи подані сторонами докази та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів. До такого договору застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки (частини 1, 2 статті 714 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Верховний Суд у постанові від 13.08.2024 у справі №922/4431/23 зазначив, що в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як встановлено судом, відповідно до п. 5.2, 5.7, 13.4.6 Договору, зміст яких наведено вище, ціна електричної енергії за кожен розрахунковий період визначається за формулою, встановленою Додатком 2 до Договору, і може змінюватися лише у зв`язку зі зміною середньозваженої ціни на ринку «на добу наперед» та тарифу на передачу електричної енергії. Акти приймання-передачі повинні містити розрахунок ціни відповідно до цієї формули, а підписанням акта сторони погоджують ціну за відповідний розрахунковий період (п. 5.3.3, 5.8 Договору).

Аналогічну підставу для зміни ціни передбачено підпунктом 7 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, відповідно до якого істотні умови договору про закупівлю можуть змінюватися у разі зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS, регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку «на добу наперед», що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Згідно з частиною 2 статті 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 зазначила, що із системного тлумачення норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю.

Підписавши акт-коригування №УГТ00001049 від 08.09.2025, сторони в порядку, передбаченому п. 5.7, 5.8 Договору, погодили, що вартість електричної енергії за січень 2024 року за умовами Договору становить 5 403 818,65 грн з ПДВ. Підписання обома сторонами акта-коригування свідчить про досягнення згоди щодо скоригованої вартості та відсутність спору щодо її розміру.

До 08.09.2025 ціну електричної енергії за січень 2024 року фіксував підписаний сторонами акт №УГТ00000126 (п. 5.8 Договору). Підписавши акт-коригування, сторони замінили цю ціну на визначену за формулою, у зв`язку з чим з 08.09.2025 правова підстава утримання відповідачем 568 114,08 грн відпала, і в нього виник обов`язок повернути ці кошти позивачу відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, відповідач поставив позивачу електричну енергію за січень 2024 року в повному обсязі, а позивач сплатив відповідачу за неї 5 971 932,73 грн, тобто, на 568 114,08 грн більше вартості, визначеної відповідно до умов Договору. Кошти, сплачені понад погоджену сторонами вартість, є виконаним однією зі сторін у зобов`язанні, правова підстава утримання якого відпала, а тому вимога про їх повернення ґрунтується на частині 1 та пункті 3 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Щодо розміру безпідставно отриманих коштів суд зазначає, що позивач визначив їх у сумі 568 115,78 грн, застосувавши у розрахунку ціну 5,202130363 грн за 1 кВт·год з ПДВ.

Доводи відповідача, викладені у відзиві, про те, що ціна електричної енергії обчислювалась відповідно до формульного розрахунку, визначеного в Додатку 2 до Договору, спростовуються актом-коригуванням №УГТ00001049 від 08.09.2025, підписаним самим відповідачем, яким ціну електричної енергії за січень 2024 року зменшено до 4,33511 грн за 1 кВт·год без ПДВ та визначено різницю у сумі 568 114,08 грн.

За змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Так, відповідач не надав доказів на підтвердження відповідності ціни, застосованої в акті №УГТ00000126, формулі, визначеній Додатком 2 до Договору.

Натомість факт сплати позивачем коштів понад вартість електричної енергії, визначену за умовами Договору, підтверджується актом-коригуванням №УГТ00001049 від 08.09.2025, підписаним обома сторонами, та узгоджується із висновками аудиторського звіту №526/22/АЗ від 02.10.2025.

Оцінивши подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про доведеність факту сплати позивачем на користь відповідача грошових коштів у сумі 568 114,08 грн понад вартість електричної енергії, спожитої у січні 2024 року.

Заперечень щодо змісту чи достовірності акту-коригування №УГТ00001049 від 08.09.2025 відповідач не подав, інших доказів на підтвердження іншого розміру ціни чи вартості електричної енергії за січень 2024 року суду не надав.

Водночас сторони в акті-коригуванні №УГТ00001049 від 08.09.2025 погодили ціну 4,33511 грн за 1 кВт·год без ПДВ та вартість електричної енергії за січень 2024 року у сумі 5 403 818,65 грн з ПДВ. Відповідно до п. 5.8 Договору саме ця ціна є погодженою сторонами.

Отже, позивач сплатив понад погоджену вартість 568 114,08 грн (5971932,73 грн - 5403818,65 грн), що відповідає різниці, зазначеній в акті-коригуванні №УГТ00001049 від 08.09.2025.

Проте, судом встановлено, що заявлена позивачем сума, в розмірі 568 115,78 грн, перевищує суму, визначену сторонами в акті-коригуванні №УГТ00001049 від 08.09.2025, в розмірі 568 114,08 грн, на 1,70 грн.

Отже, підстав для стягнення 1,70 грн суд не вбачає.

Суд відхиляє заперечення відповідача з посиланням на статтю 44 Закону України «Про публічні закупівлі», статтю 164-14 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтю 92 Конституції України, оскільки предметом спору не є визнання недійсними додаткових угод чи притягнення до відповідальності за порушення законодавства у сфері публічних закупівель, а повернення коштів, сплачених понад ціну, визначену самим Договором.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України в такому разі є не санкцією, а способом відновлення майнового стану сторін, а адміністративна відповідальність посадових осіб замовника не виключає цивільно-правового обов`язку постачальника повернути надмірно отримане.

Як зазначалося вище, доказів повернення відповідачем позивачу грошових коштів у сумі 568 114,08 грн станом на дату розгляду справи суду не надано.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Обов`язок відповідача повернути позивачу грошові кошти у сумі 568 114,08 грн, сплачені понад вартість електричної енергії, визначену за умовами Договору, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростований.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача 568 114,08 грн безпідставно отриманих коштів підлягають задоволенню.

Крім того, позивач заявляє до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 30 360,58 грн та інфляційні втрати у розмірі 112 554,65 грн за період з 13.03.2024 по 23.12.2025.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 дійшла висновку, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду.

Як встановлено судом, до 08.09.2025 вартість електричної енергії за січень 2024 року визначалася підписаним сторонами актом №УГТ00000126 (п. 5.8 Договору), відповідно до якого позивач і здійснив оплату 12.03.2024. Вартість у меншому розмірі сторони погодили 08.09.2025, підписавши акт-коригування №УГТ00001049. Саме з цього моменту сума 568 114,08 грн стала сплаченою понад погоджену вартість, а у відповідача виник обов`язок її повернути.

Відповідно до наведеного висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №910/3831/22 виконати таке зобов`язання відповідач повинен був відразу після того, як підстава отримання коштів відпала; це зобов`язання не виникає з рішення суду.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, прострочення відповідача з повернення коштів у сумі 568 114,08 грн починається з 09.09.2025.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю.

Отже, нарахування інфляційних втрат та 3% річних можливе лише за період, протягом якого існувало прострочення виконання основного грошового зобов`язання.

Як зазначалося вище, позивач нарахував 3% річних у розмірі 30 360,58 грн та інфляційні втрати у розмірі 112 554,65 грн на суму 568 115,78 грн за період з 13.03.2024 по 23.12.2025.

При цьому позивач виходив з того, що прострочення виникло з наступного дня після здійснення ним оплати за платіжною інструкцією №201 від 12.03.2024.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що на дату здійснення оплати вартість електричної енергії за січень 2024 року визначалася актом №УГТ00000126 у сумі 5 971 932,73 грн, а вартість у меншому розмірі 5 403 818,65 грн сторони погодили 08.09.2025, підписавши акт-коригування №УГТ00001049.

Отже, за період з 13.03.2024 по 08.09.2025 прострочення виконання грошового зобов`язання з повернення коштів не було, і підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат за цей період немає.

Суд самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості (постанови Верховного Суду від 05.03.2018 у справі №910/1389/18, від 14.01.2021 у справі №922/2216/18).

Здійснивши перерахунок на суму 568 114,08 грн за період з 09.09.2025 по 23.12.2025 (106 днів), суд встановив, що стягненню підлягають 3% річних у розмірі 4 949,60 грн (568 114,08 грн х 3% х 106 днів / 365 днів).

Згідно з постановою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Оскільки прострочення виникло 09.09.2025, вересень 2025 року враховується; оскільки визначений позивачем період закінчується 23.12.2025, грудень 2025 року також враховується. Із застосуванням індексів інфляції за вересень 2025 року (100,3%), жовтень 2025 року (100,9%), листопад 2025 року (100,4%) та грудень 2025 року (100,2%) сукупний індекс інфляції за цей період становить 101,81%, а інфляційні втрати - 10286,99 грн (568114,08 грн х 1,003 х 1,009 х 1,004 х 1,002 - 568114,08 грн).

Отже, вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню у розмірі 4 949,60 грн, а інфляційних втрат - у розмірі 10 286,99 грн. Підстав для стягнення 25 410,98 грн 3% річних та 102 267,66 грн інфляційних втрат суд не вбачає.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазтрейдинг» підлягають частковому задоволенню.

Так, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 568 114,08 грн безпідставно отриманих коштів, 4 949,60 грн 3% річних та 10 286,99 грн інфляційних втрат. В іншій частині позову суд відмовляє.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем згідно з платіжною інструкцією № 555 від 24.12.2025 сплачено судовий збір у розмірі 8 532,37 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, на відповідача покладається судовий збір у розмірі 7000,21 грн (8532,37 грн х 583 350,67 грн / 711 031,01 грн).

Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 119, 129, 232, 233, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазтрейдинг» (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, буд. 25-Б, приміщення 1; ідентифікаційний код: 44544025) на користь Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) (76014, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Національної Гвардії, буд. 14Г; ідентифікаційний код: 08494013) безпідставно отримані кошти у розмірі 568 114 (п`ятсот шістдесят вісім тисяч сто чотирнадцять) грн 08 коп., 3% річних у розмірі 4 949 (чотири тисячі дев`ятсот сорок дев`ять) грн 60 коп., інфляційні втрати у розмірі 10 286 (десять тисяч двісті вісімдесят шість) грн 99 коп. та судовий збір у розмірі 7000 (сім тисяч) грн 21 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Північного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 03 листопада 2026.

Суддя О.В. Котков