Рішення № 141144012, 03.11.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2026м. ДніпроСправа № 904/5365/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Дупляка С.А.,

без повідомлення (виклику) учасників справи,

дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/5365/26

за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕКСПРЕСС-ТРАНС"

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІРМА "ВІЗАРД ЛТД"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕКСПРЕСС-ТРАНС" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІРМА "ВІЗАРД ЛТД" (далі - відповідач) про стягнення 159.371,00 грн основної заборгованості, 1.126,51 грн трьох процентів річних та 318,26 грн інфляційних втрат.

Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/5365/26 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2026.

Ухвалою від 09.09.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

20.10.2026 через систему "Електронний суд" надійшла зустрічна позовна заява (сформована в системі 19.10.2026) ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІРМА "ВІЗАРД ЛТД" (далі - відповідач) до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕКСПРЕСС-ТРАНС" (далі - позивач), у якій відповідач у справі просить суд стягнути з позивача у справі на свою користь збитки, завдані неналежним виконанням договору перевезення, у розмірі 9.630,00 євро та договірну неустойку у розмірі 16.200,00 євро.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/5365/26 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.10.2026.

Через систему "Електронний суд" 20.10.2026 від відповідача надійшло клопотання, у якому відповідач просить суд прийняти та розглянути заяву відповідача про поновлення процесуального строку на подачу зустрічної позовної заяви, визнати поважними причини пропуску процесуального строку на подачу зустрічної позовної заяви та поновити строк на подачу зустрічної позовної заяви, прийняти зустрічну позовну заяву до спільного розгляду з первісним позовом.

Ухвалою від 23.10.2026 у задоволенні клопотання заявника про поновлення процесуального строку відмовлено, зустрічний позов з доданими до нього документами повернуто заявнику.

Через систему "Електронний суд" 20.10.2026 від відповідача надійшло клопотання, у якому відповідач просить суд прийняти та розглянути заяву відповідача про поновлення процесуального строку на подачу відзиву, визнати поважними причини пропуску процесуального строку на подачу відзиву та поновити строк на подачу відзиву, прийняти відзив та врахувати при винесенні рішення.

Клопотання вмотивовано тим, що ухвалу про відкриття провадження у справі відповідачу було надіслано до Електронного кабінету через систему «Електронний суд» 09.09.2026. Водночас її паперовий примірник суд направив відповідачу засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» 17.09.2026. Відповідач паперовий примірник ухвали отримав 02.10.2026, що підтверджується відомостями поштового відстеження за трекінг-номером R0 728 2802 012. Представник відповідача - адвокат Гудименко О.М. - приєдналася до матеріалів справи в системі «Електронний суд» 07.10.2026, що підтверджується «Карткою руху документа».

З огляду на те, що паперовий примірник ухвали від 09.09.2026 у справі №904/5365/26 відповідач отримав 02.10.2026, перебіг установленого судом п`ятнадцятиденного строку для подання відзиву розпочався 03.10.2026. Останній день цього строку - 17.10.2026 - припадає на вихідний день (суботу), тому відповідно до ч. 4 ст. 116 ГПК України останнім днем строку є перший після нього робочий день, тобто 19.10.2026.

Через систему "Електронний суд" 22.10.2026, з урахуванням корегувань, внесених заявою, яка надійшла до суду 23.10.2026, від позивача надійшли заперечення на клопотання про поновлення процесуального строку на подачу відзиву.

Розглянувши клопотання відповідача про поновлення процесуального строку на подачу відзиву, господарський суд дійшов таких висновків.

Ухвалою від 09.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Встановлено відповідачу(ам) п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач(і) має(ють) право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, власні заяви чи клопотання, подання яких передбачене положеннями ГПК України, (у разі наявності), а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 165 ГПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду копія відзиву та доданих до нього документів, в т.ч. заяв чи клопотань, відповідач(і) зобов`язаний(і) надіслати іншим учасникам справи, докази чого надати суду разом з відзивом (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).

Отже ухвалою від 09.09.2026 встановлено відповідачу(ам) п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Разом із цим, як зазначив Верховний Суд у постановах від 29.06.2022 у справі №906/184/21, від 18.11.2022 у справі №922/3337/21, з 05.10.2021 офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд" підсистема відеоконференцзв`язку, у зв`язку з чим відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.

Відповідно до ч. 5-7 ст. 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

В умовах воєнного чи надзвичайного стану у разі знеструмлення електромережі суду чи настання інших обставин, які унеможливлюють функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, суд може вручати особі, яка зареєструвала електронний кабінет, будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, у паперовій формі.

Відповідно до п. 17 гл. 1 розд. ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Суд встановив, що ухвала суду від 09.09.2026 була доставлена до електронного кабінету відповідача 10.09.2026 о 09 год 18 хв (довідка про доставку міститься у справі).

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до положень ч.. 1, 4 ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Таким чином, ухвала від 09.09.2026 вважається врученою відповідачу 10.09.2026.

Відповідно, строк для подачі відзиву тривав до 25.09.2026.

Однак відзив було сформовано відповідачем у електронному кабінеті лише 19.10.2026, тобто прострочення склало майже місяць.

У клопотанні про поновлення процесуального строку відповідач помилково зазначає, що ним пропущено строк фактично на один день, у той час як пропуск строку становить майже місяць і поважності причин такого значного пропуску строку відповідач не наводить.

А тому суд не встановив поважності причин пропуску відповідачем строку на подання відзиву.

Крім того, ст. 113 ГПК України визначено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Ухвалою від 09.09.2026 визначено, що відповідачу(ам) встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Тобто такий строк встановлений судом.

За приписами ч. 1-5 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Одночасно із поданням заяви про поновлення (продовження) процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Зі змісту наведеної процесуальної норми вбачається, що суд може поновити лише пропущений процесуальний строк, що встановлений законом (а не судом). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №914/2848/22.

Водночас, за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з цим, на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена.

За вказаних обставин, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про поновлення строку.

Через систему "Електронний суд" 20.10.2026 від відповідача надійшов відзив.

Через систему "Електронний суд" 26.10.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Через систему "Електронний суд" 27.10.2026 від відповідача надійшла заява у якій відповідач просить суд прийняти та розглянути його заяву про поновлення процесуального строку на подачу заяви із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження; визнати поважними причини пропуску процесуального строку на подачу заяви із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та поновити строк на її подачу.

Заява про поновлення процесуального строку на подачу заяви із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження вмотивована таким.

Відповідач, з огляду на фактичне отримання паперового примірника ухвали 02.10.2026, добросовісно орієнтувався саме на цю дату.

Відповідач повідомив, що суд направив відповідачу ухвалу двома способами: до Електронного кабінету 09.09.2026 та паперовим примірником рекомендованим листом 17.09.2026, який відповідач отримав лише 02.10.2026. Відповідач вважає, що добросовісно визначав строки для вчинення процесуальних дій з дати фактичного отримання паперового примірника ухвали.

Відповідач зауважив, що потребував професійної правничої допомоги. Адвокат Гудименко О. М. приєдналася до матеріалів справи в підсистемі «Електронний суд» 07.10.2026, що підтверджується «Карткою руху документа». Після цього адвокату необхідно було ознайомитися з матеріалами справи, проаналізувати обставини спору та докази і сформувати правову позицію відповідача.

Відповідач вважає, що не допустив невиправданого зволікання. Після приєднання представника до матеріалів справи 07.10.2026 адвокат ознайомилася з матеріалами справи, проаналізувала доводи позивача та подані ним докази, сформувала правову позицію відповідача, після чого відповідач підготував і подав до суду відзив на позовну заяву та подає це клопотання. Відповідач не ухилявся від участі у справі і не має на меті затягування її розгляду. Навпаки, він прагне, щоб спір було вирішено повно, всебічно та об`єктивно з урахуванням його заперечень.

Розглянувши клопотання відповідача про поновлення процесуального строку на подачу заперечень проти розгляду справи за правилами загального позовного провадження, господарський суд дійшов таких висновків.

Ухвалою від 09.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження), оскільки ціна позову складає 160.815,77 грн, що відповідає 48 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В ухвалі про прийняття позовної заяви до розгляду відповідача повідомлено про наявність права подати заяву із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

Разом із цим, як зазначив Верховний Суд у постановах від 29.06.2022 у справі №906/184/21, від 18.11.2022 у справі №922/3337/21, з 05.10.2021 офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд" підсистема відеоконференцзв`язку, у зв`язку з чим відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.

Відповідно до ч. 5-7 ст. 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

В умовах воєнного чи надзвичайного стану у разі знеструмлення електромережі суду чи настання інших обставин, які унеможливлюють функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, суд може вручати особі, яка зареєструвала електронний кабінет, будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, у паперовій формі.

Відповідно до п. 17 гл. 1 розд. ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Суд встановив, що ухвала суду від 09.09.2026 була доставлена до електронного кабінету відповідача 10.09.2026 о 09 год 18 хв (довідка про доставку міститься у справі).

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до положень ч.. 1, 4 ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Таким чином, ухвала від 09.09.2026 вважається врученою відповідачу 10.09.2026.

Відповідно, строк для подачі для подачі заяви із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження тривав до 15.09.2026.

Однак заява із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження була сформовано відповідачем у електронному кабінеті лише 27.10.2026, тобто прострочення склало більше місяця.

Суд бере до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Строк розгляду даної справи триває до 09.11.2026 включно, а відповідач фактично просить суд розпочати розгляд справи за правилами загального позовного провадження за 12 календарних днів до закінчення строку розгляду справи, що може призвести до затягування її розгляду.

Суд не встановив поважності причин пропуску відповідачем строку на подання заяви із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Крім того, ст. 113 ГПК України визначено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Ухвалою від 09.09.2026 визначено, що у відповідача(ів) право подати заяву із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження триває протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали

Тобто такий строк встановлений судом.

За приписами ч. 1-5 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Одночасно із поданням заяви про поновлення (продовження) процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Зі змісту наведеної процесуальної норми вбачається, що суд може поновити лише пропущений процесуальний строк, що встановлений законом (а не судом). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №914/2848/22.

Водночас, за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з цим, на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена.

За вказаних обставин, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про поновлення строку.

Того ж дня, 27.10.2026, через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява, у якій відповідач просить суд прийняти до розгляду заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та задовольнити заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

З огляду на позицію відповідача суд звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Частиною 5 ст. 12 ГПК України унормовано, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приймаючи рішення здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження) суд встановив, що ціна позову становить 160.815,77 грн, що відповідає 48 (сорока восьми) прожитковим мінімумам для працездатних осіб, тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Спір стосується заборгованості за двома міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR).

При цьому, бажання сторін у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, висловлені ними в заявах, письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення справи до розгляду з викликом її учасників.

Суд враховує практику Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини" (Axen v. Germany), заява №8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії" (Varela Assalino v. Portugal), заява №64336/01.

Так, Європейський суд з прав людини вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів. У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із вищевказаних справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії, а тому обставина відсутності відкритого розгляду не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд створює учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи, шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2019 у справі №924/174/18 та від 18.02.2019 у справі №756/5081/14-ц.

До того ж, як зазначив Верховний Суд у постанові від 18.06.2024 у справі №909/1179/23, питання про розгляд справи в порядку письмового провадження чи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не залежить від волевиявлення осіб, які беруть участь у справі, а залежить від конкретних обставин справи.

Отже, враховуючи наведені положення ГПК України та практику Європейського суду з прав людини, з огляду на те, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, беручи до уваги характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку, про відсутність виключних обставин для призначення у даній справі судового засідання з викликом сторін або для переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

При цьому суд враховує право відповідача на подачу до суду відповідних письмових пояснень (доказів) згідно з положеннями ГПК України.

Таким чином, під час прийняття рішення у даній справі суд врахував та надав оцінку всім аргументам учасників справи.

Через систему "Електронний суд" 02.11.2026 від відповідача надійшли заперечення, у яких відповідач просить суд: прийняти ці заперечення на відповідь на відзив до розгляду та долучити їх до матеріалів справи №904/5365/26; не приймати до розгляду та не враховувати при ухваленні рішення докази, подані позивачем разом із відповіддю на відзив (знімки GPS-трекера за 15.05.2026, 18.05.2026, 19.05.2026; супровідний лист №942 від 12.06.2026; лист-вимогу від 11.08.2026; опис вкладення від 11.08.2026), як подані з порушенням ч. 2, 4, 8 ст. 80 ГПК України; на підставі ч. 6 ст. 91 ГПК України витребувати у позивача для огляду оригінали: супровідного листа вих. №942 від 19.05.2026, супровідного листа вих. №942 від 12.06.2026, CMR №000209 від 07.05.2026 та CMR №494798 від 07.05.2026, а у разі їх неподання - не брати до уваги їх копії; на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227, п. 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України зупинити провадження у справі №904/5365/26 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/13944/26 за позовом відповідача до позивача, що перебуває у провадженні Господарського суду міста Києва; за результатами розгляду справи відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Через систему «Електронний суд» 02.11.2026 від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів, у якому відповідач просить суд задовольнити клопотання відповідача про витребування доказів; витребувати у позивача та зобов`язати надати до суду у встановлений судом строк:

2.1. оригінал супровідного листа вих. №942 від 19.05.2026 з усіма додатками;

2.2. оригінал супровідного листа вих. №942 від 12.06.2026 з усіма додатками;

2.3. журнал (реєстр) вихідної кореспонденції за період з 19.05.2026 по 12.06.2026 або засвідчений витяг з нього щодо документа вих. №942;

2.4. оригінали CMR №000209 від 07.05.2026 та CMR №494798 від 07.05.2026 (примірники перевізника);

2.5. оригінали Акта надання послуг №942 від 19.05.2026 та рахунку на оплату №942 від 19.05.2026;

2.6. оригінали описів вкладення до відправлення ТОВ «Нова пошта» №59001678803509 від 12.06.2026 (у разі оформлення) та до цінного листа від 11.08.2026;

2.7. оригінали електронних доказів - вихідні дані (звіти) системи GPS-моніторингу щодо транспортного засобу НОМЕР_1 / НОМЕР_2 за період з 07.05.2026 по 19.05.2026 у форматі системи моніторингу з метаданими, а також документи про найменування системи моніторингу, її оператора, ідентифікатор GPS-пристрою та його встановлення на зазначеному транспортному засобі;

2.8. документи, що підтверджують здійснення перевезення за Заявкою №02 від 30.04.2026 транспортним засобом НОМЕР_1 / НОМЕР_2 під керуванням водія

ОСОБА_1 разі неподання позивачем оригіналів витребуваних документів - не брати до уваги їх копії, подані позивачем, відповідно до ч. 6 ст. 91, ч. 5 ст. 96 ГПК України.

Розглянувши клопотання відповідача про витребування доказів, суд дійшов таких висновків.

У своєму клопотанні відповідач зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Відповідно до ч. 2 ст. 81 ГПК України у клопотанні зазначається: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, та причини його неотримання

Суд відзначає, що таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в ч. 2 та 3 ст. 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Суд встановив, що в якості доказів до клопотання про витребування документів відповідач долучив квитанцію про надсилання поданого до суду клопотання про витребування доказів. Водночас відповідач не вказав, які заходи вжив самостійно для отримання визначених ним доказів та не надав суду докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цих доказів. З огляду на викладене клопотання відповідача про витребування доказів задоволенню не підлягає.

Через систему «Електронний суд» 02.11.2026 від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/13944/26 за позовом відповідача до позивача, що розглядається Господарським судом міста Києва.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

30.04.2026 між сторонами було підписано договір-заявку на перевезення автомобільним транспортом №02 (далі - заявка №02 від 30.04.2026), згідно із умовами якої позивач зобов`язався виконати на користь відповідача перевезення вантажу не пізніше 18.05.2026. Ставка за перевезення визначена у розмірі 3.100 євро (грн по курсу НБУ на день розвантаження).

Перевезення вантажу міжнародного сполучення за маршрутом визначеним у заявці №02 від 30.04.2026: Україна - Німеччина - Франція було виконано позивачем належним чином та у повному обсязі, без будь-яких зауважень або заперечень з боку вантажоодержувача та замовника перевезення. Зазначене підтверджується наявністю підпису уповноваженої особи та відтиску печатки вантажоодержувача у графі 24 Міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) №000209 від 07.05.2026 (містить відмітки про відправлення та одержання вантажу 19.05.2026) та (CMR) №494798 від 07.05.2026 (містить відмітки про відправлення та одержання вантажу 19.05.2026). На виконання умов Заявки №02 від 30.04.2026 позивач надіслав відповідачу оригінали документів для здійснення оплати (рахунок, акт надання послуг, CMR та заявку) поштовим перевізником ТОВ «Нова пошта», що підтверджується листом вих.№942 від 19.05.2026 та Експрес-накладною ТОВ «Нова пошта» №59001678803509 від 12.06.2026, які були одержані 15.06.2026.

Позивач зауважив, що відповідач акт надання послуг не підписав, про наявність недоліків у надісланих документах не повідомив, оплату наданих послуг не здійснив.

Відповідач не виконав зобов`язання щодо оплати послуг з перевезення вантажу за ставкою 3.100 євро, що становить 159.371,00 грн по курсу НБУ на день розвантаження (станом на 19.05.2026), з оплатою після розвантаження 14-21 днів, тобто до 09.06.2026.

Позивач стверджує, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 159.371,00 грн по договору-заявці на перевезення автомобільним транспортом №02 від 30.04.2026.

З метою досудового врегулювання спору позивач 17.08.2026 на юридичну адресу відповідача надіслав вимогу про сплату заборгованості в розмірі 159.371,00 грн та повторно пакет документів для здійснення оплати цінним листом №R020970027840 від 17.08.2026, яка була вручена відповідачу 27.08.2026, що підтверджується деталями трекінгу поштового відправлення №R020970027840 від 17.08.2026.

Оскільки станом на день подачі позовної заяви заборгованість сплачена не була, позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач заперечує твердження позивача про те, що CMR №000209 містить відмітки про одержання вантажу 19.05.2026 та підпис уповноваженої особи.

Відповідно до супровідного листа позивача вих.№942 від 19.05.2026, до листа додано не акт №942, а «Акт виконаних робіт №919 від 13.05.2026» (2 екземпляри). Акту №942 від 19.05.2026 у переліку додатків немає.

При цьому, Акт №919 датований 13.05.2026, тобто складений до завершення перевезення: згідно з CMR №494798 вантаж отримано у пункті розвантаження лише 19.05.2026.

За таких обставин, сам факт отримання відповідачем поштового відправлення за експрес-накладною ТОВ «Нова пошта» №59001678803509 від 12.06.2026 не підтверджує ухилення від підписання акту надання послуг.

Позивач зазначає у позовній заяві, що «Відповідач не виконав зобов`язання щодо оплати послуг з перевезення вантажу за ставкою 3.100 євро, що становить 159.371,00 грн по курсу НБУ на день розвантаження 19.05.2026», з оплатою після розвантаження 14-21 днів, тобто до 09.06.2026". Тобто, позивач обчислює вартість перевезення за курсом НБУ на 19.05.2026 - дату власного прострочення, а не на погоджену сторонами дату розвантаження 18.05.2026.

Проте, станом на 18.05.2026 офіційний курс НБУ гривні до євро становив 51.2606.

За таких умов, ставка 3.100 євро складає 158.907.86 грн, що на 463.14 грн є меншим від заявленої суми позивачем.

При цьому позивачем також здійснено розрахунок заявлених до стягнення штрафних санкцій виходячи із суми основного боргу 159.371,00 грн, яка перевищує вартість перевезення, визначену за офіційним курсом НБУ станом на погоджену сторонами дату розвантаження - 18.05.2026.

Договір-заявка на перевезення автомобільним транспортом №02 від 30.04.2026 містить обов`язкову умову про надсилання оригіналів документів Новою Поштою до відділення №1 у м. Дніпро на отримувача ТОВ «Фірма Візард ЛТД», код ЄДРПОУ 41156891, Коростельова А. А. тел.: НОМЕР_3 . Проте, супровідний лист вих.№942 і рахунок №942 датовані 19.05.2026, однак, як видно з експрес-накладної ТОВ «Нова пошта» №59001678803509, відправлення оформлено лише 12.06.2026, а отримано відповідачем 15.06.2026 - вже після дати, яку сам позивач вважає кінцевою датою оплати (09.06.2026). При цьому, зазначений супровідний лист за вих.№942 від 19.05.2026 містить позначку позивача, що він надсилається саме «для оплати за надані послуги».

До отримання документів 15.06.2026 відповідач не може вважатися таким, що прострочив виконання.

Доводи позивача щодо відзиву відповідача на позовну заяву

Як свідчить зміст CMR №000209 від 07.05.2026, яка в силу вимог ст. 4, 9 Конвенції є первинним доказом укладення договору перевезення, одержувач вантажу TST Speditions GmbH An der L 437, 67578 Gimbsheim - отримав вантаж, про що свідчить відтиск печатки одержувача у графі №24 CMR №000209.

Транспортний засіб позивача НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , яким керував при перевезенні водій Бурцев Олексій обладнаний GPS-трекером, який визначає географічні координати об`єкта через супутникові системи та передає їх на комп`ютер, що допомагає контролювати маршрут, швидкість, витрату палива та захищає від викрадення.

Згідно інформації GPS-трекера автомобіля НОМЕР_1 , НОМЕР_2 за 15.05.2026:

15.05.2026 о 09:09:57 годин - автомобіль позивача прибув за адресою вантажоодержувача TST Speditions GmbH An der L 437, 67578 Gimbsheim для розвантаження;

15.05.2026 о 09:26:08 годин - автомобіль залишив місце розвантаження вантажоотримувача.

Згідно інформації GPS-трекера автомобіля НОМЕР_1 , НОМЕР_2 за 18.05.2026:

18.05.2026 о 16:03:48 годин - автомобіль позивача прибув за адресою вантажоодержувача Wizard Societe par Actions Simplifiee Avion (62210), France, 224 Boulevard Henri Martel для розвантаження;

18.05.2026 автомобіль не було розвантажено.

Згідно інформації GPS-трекера автомобіля НОМЕР_1 , НОМЕР_2 за 19.05.2026:

19.05.2026 о 14:42:52 годин - автомобіль позивача залишив місце розвантаження вантажоотримувача.

Зазначене підтверджується наявністю підпису уповноваженої особи, дати та відтиску печатки вантажоодержувача у графі 24 CMR №494798 від 07.05.2026.

Згідно із п. 1 Заявки №02 від 30.04.2026, завантаження/митне оформлення та розвантаження/митне очищення здійснюється протягом 2 діб з моменту прибуття транспорту.

Отже, розвантаження доставленого вантажу згідно CMR №000209 від 07.05.2026 відбулося 15.05.2026, а розвантаження доставленого вантажу згідно CMR №494798 від 07.05.2026 відбулося 19.05.2026, хоча фактично автомобіль прибув під розвантаження 18.05.2026 о 16:03:48 годині.

Після розвантаження вантажу 19.05.2026, позивач повідомив відповідача листом вих.№942 від 19.05.2026 про надані послуги та надіслав рахунок на оплату №942 від 19.05.2026 на суму 159.371,00 грн по курсу НБУ на день розвантаження 19.05.2026, як визначено умовами Заявки №02 від 30.04.2026.

Крім цього, були також надіслані CMR №000209 та CMR №494798, договір-заявка №02 та Акт виконаних робіт №919 від 13.05.2026 на суму 134.268,16 грн, оскільки станом на 19.05.2026 акт не був підписаний, а сума боргу не була сплачена по виконаному договору-заявці №01 від 30.04.2026, на даний час триває судовий спір щодо стягнення суми боргу (справа №904/6071/26).

На виконання умов Заявки №02 від 30.04.2026 позивач направив відповідачу оригінали документів для здійснення оплати (рахунок, акт надання послуг, CMR та заявку) поштовим перевізником ТОВ «Нова пошта», що підтверджується листом вих.№942 від 12.06.2026 та Експрес-накладною ТОВ «Нова пошта» №59001678803509 від 12.06.2026, які були одержані 15.06.2026.

Крім цього, 11.08.2026 позивач повторно направив відповідачу рахунок на оплату №942 від 19.05.2026, Акт надання послуг №942 від 19.05.2026 та договір-заявку №02 від 30.04.2026, докази відправлення (опис вкладення у цінний лист та накладна) додаються.

17.08.2026 на юридичну адресу відповідача було надіслано Вимогу про сплату заборгованості в розмірі 159.371,00 грн та повторно пакет документів для здійснення оплати цінним листом №R020970027840 від 17.08.2026, яка була вручена відповідачу 27.08.2026, що підтверджується деталями трекінгу поштового відправлення №R020970027840 від 17.08.2026.

Позивач наголосив, що відповідач акт надання послуг не підписав, про наявність недоліків у надісланих документах не повідомив, оплату наданих послуг не здійснив.

Згідно із умовами заявки №02 від 30.04.2026, ставка за перевезення: 3.100 євро (грн по курсу НБУ на день розвантаження) після розвантаження 14-21 днів.

Оскільки вказана ставка була встановлена сторонами договору за два перевезення по CMR №000209 та CMR №494798, сторонами було досягнуто домовленості, що ставку 3.100 євро (грн по курсу НБУ на день розвантаження) позивач буде розраховувати на дату не першого розвантаження вантажу, а на дату другого розвантаження вантажу, оскільки після першого розвантаження вантажу, послуги позивачем будуть ще не надані в повному обсязі по Заявці №02.

Враховуючи умови договору, позивачем було обчислено ставку за перевезення 3.100 євро на день розвантаження другого вантажу по CMR №494798 - 19.05.2026, що по курсу НБУ становить 159.371,00 грн.

Доводи відповідача щодо відповіді на відзив

Відповідач зауважив, що до відповіді на відзив позивач уперше долучив: (1) зображення «GPS трекер за 15.05.2026.jpg», «GPS трекер за 18.05.2026.jpg», «GPS трекер за 19.05.2026.jpg»; (2) «Супроводжувальний лист 942 від 12.06.2026»; (3) «Лист вимога про підписання та повернення документів від 11.08.2026»; (4) «Опис вкладення у цінний лист від 11.08.2026 та докази направлення». Крім того, у тексті відповіді на відзив позивач посилається на вимогу від 17.08.2026 та трекінг поштового відправлення №R020970027840.

Також відповідач вказав, що усі перелічені документи та дані існували до звернення позивача до суду (03.09.2026): дані GPS - за 15- 19.05.2026, листи - від 12.06.2026 та 11.08.2026, Вимога - від 17.08.2026, відправлення вручено 27.08.2026. Отже перебували у розпорядженні позивача, жодних об`єктивних перешкод для їх подання разом з позовом не існувало, клопотання в порядку ч. 4 ст. 80 ГПК України позивач не заявляв, а причин пропуску строку у відповіді на відзив позивач не наводить взагалі.

З огляду на викладене, відповідач просить суд не приймати до розгляду та не враховувати зазначені докази на підставі ч. 8 ст. 80 ГПК України. Водночас зазначає, що навіть у разі їх оцінки судом, вони не підтверджують позицію позивача.

У графі 24 CMR №000209 відсутні дата отримання вантажу та підпис уповноваженої особи одержувача. Сам лише відтиск печатки без підпису та дати не дає можливості встановити ані того, коли саме, ані того, ким і в якому обсязі вантаж був прийнятий. Таким чином, первинний документ, який за законом і КДПВ є належним засобом доказування доставки, на думку відповідача, не підтверджує дати доставки.

Позивачем не доведено належного направлення документів для оплати, а строк виконання грошового зобов`язання на дату подання позову не настав.

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/13944/26 за позовом відповідача до позивача про відшкодування збитків, завданих простроченням доставки вантажу та стягнення договірної неустойки за договором-заявкою на перевезення автомобільним транспортом.

На думку відповідача справа №910/13944/26 є взаємопов`язаною з цією справою, оскільки: обидва спори виникли між тими самими сторонами з одних і тих самих договірних відносин щодо надання позивачем послуг з міжнародного автомобільного перевезення вантажів на замовлення відповідача; предметом доказування в обох справах є належність виконання перевізником своїх зобов`язань, зокрема дотримання погоджених строків доставки вантажу, з наслідками, передбаченими ст. 17, 19, 23 КДПВ та ст. 610 - 611 ЦК України; у справі №910/13944/26 будуть встановлені обставини порушення позивачем договірних зобов`язань та розмір його грошових зобов`язань перед відповідачем, що безпосередньо впливає на обсяг взаємних грошових вимог сторін та можливість їх зарахування (ст. 601 ЦК України), а отже на наявність і розмір заборгованості, заявленої до стягнення у цій справі; обставини, встановлені рішенням у справі №910/13944/26 після набрання ним законної сили, матимуть преюдиційне значення для цієї справи (ч. 4 ст. 75 ГПК України), а самостійне встановлення цих обставин Господарським судом Дніпропетровської області створює ризик ухвалення суперечливих судових рішень щодо одних і тих самих правовідносин.

За таких обставин, як вважає відповідач, розгляд цієї справи до вирішення справи №910/13944/26 є об`єктивно неможливим, а зупинення провадження відповідатиме завданням господарського судочинства (ст. 2 ГПК України) та забезпечить повне і всебічне з`ясування обставин справи.

Отже відповідач просить суд зупинити провадження у справі №904/5365/26 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/13944/26.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладання договору; надання послуг; настання строку оплати послуг; повної/часткової оплати послуг; правомірності нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Суд встановив, що між позивачем (перевізник) та відповідачем (замовник) був укладений договір-заявка на перевезення автомобільним транспортом (заявка №02 від 30.04.2026) (далі - договір).

Ставка за перевезення 3.100 євро (грн по курсу НБУ на день розвантаження). Після розвантаження 14-21 день.

Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної СМR 494798 від 07.05.2026 вантаж доставлено 19.05.2026. Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної СМR 000209 від 07.05.2026 вантаж доставлено.

Для оплати послуг позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №942 від 19.05.2026 на суму 159.371,00 грн.

До справи долучено акт надання послуг від 19.05.2026 №942 на суму 159.371,00 грн, який підписаний з боку позивача.

З метою досудового врегулювання спору позивач надіслав на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості разом із рахунком на оплату та актом наданих послуг.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову позивач визначив 159.371,00 грн основної заборгованості, 1.126,51 грн трьох процентів річних, 318,26 грн інфляційних втрат.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.

Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 908 ЦК України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу, відповідно до ст. 909 ЦК України, одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1). Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі (ч. 2).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором перевезення вантажу.

Факт надання послуг підтверджено актом надання послуг від 19.05.2026 №942 на суму 159.371,00 грн, який підписаний з боку позивача та міжнародними товарно-транспортними накладними СМR 494798 від 07.05.2026, які містять відмітки про одержання вантажу.

Вказані докази суд визнає належними з огляду на таке.

У відзиві відповідач вказав, що вантаж, який доставлено 19.05.2026 є таким, який доставлений з порушенням погодженого сторонами строку, проте не заперечив факт поставки вантажу.

Міжнародні товарно-транспортні накладні СМR 494798 від 07.05.2026 та СМR 000209 від 07.05.2026 містять відмітки про одержання вантажу.

У договорі-заяві №02 від 30.04.2026 визначено дату розвантаження не пізніше 18.05.2026. Станом на листопад 2026 року відсутні претензії відповідача, що вантаж не був доставлений, докази розірвання вказаного договору відсутні.

Суд взяв до уваги, що неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.

Таких висновків також дотрималася і об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2023 у справі №914/2355/21 та Верховний Суд у справі №911/1981/20 від 05.10.2023.

Не підписуючи акти виконаних робіт, наданих позивачем, відповідач не позбавляється обов`язку здійснювати виплати, передбачені відповідним договором, а позивач - можливості реалізувати належні йому зустрічні права та захистити їх у судовому порядку. Так, ст. 530 ЦК України пов`язує виконання зобов`язання як із настанням певного визначеного сторонами строку (терміну), так і за його відсутності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.05.2026 у cправі №916/1879/25.

У постанові від 22.08.2023 у cправі №910/14570/21 Верховний Суд також зазначив, що факт здійснення господарської операції може підтверджуватися не лише первинними документами, а й іншими доказами в їх сукупності, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (надання послуг).

Таким чином передання і прийняття послуг на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального надання послуг за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття послуг у строк, визначений договором.

За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг, як зі сторони замовника, так і виконавця, суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.

Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання-передачі без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам). Правові наслідки створює саме господарська операція (в даному випадку надання послуг), а не первинні документи.

Така ж правова позиція висвітлена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.08.2023 у справі №914/131/22.

Датою розвантаження визнається 19.05.2026, тобто дата зазначена у міжнародній товарно-транспортній накладні СМR 000209 від 07.05.2026 поряд з відміткою про одержання вантажу.

Для визначення дати, на яку береться курс гривні до курсу євро, має значення фактична дата розвантаження вантажу, тобто та яка вказана міжнародній товарно-транспортній накладній, а не визначена договором, про що прямо зазначено в умовах договору-заявки на перевезення автомобільним транспортом, а саме ставка 3.100 євро вираховується по курсу НБУ на дату розвантаження.

Станом на 19.05.2026 офіційний курс євро до гривні становив 51,41 грн за 1 євро.

Вартість наданих позивачем відповідачу послуг складає 159.371,00 грн (3.100 євро х 51,41 грн). Отже розрахунок позивача правильний.

Строк оплати послуг є таким, що тривав до 09.06.2026 включно.

Відповідач за отримані від позивача послуги не розрахувався. Докази зворотного відсутні.

Таким чином позовні вимоги про стягнення 159.371,00 грн визнаються обґрунтованими, документально доведеними і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував до стягнення з відповідача три проценти річних за період з 10.06.2026 до 03.09.2026 на суму 1.126,51 грн та інфляційні втрати за період прострочення з 10.06.2026 до 31.07.2026 на суму 318,26 грн.

Відповідач не надав контррозрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Господарський суд перевірив розрахунки трьох процентів річних та інфляційних втрат і визнав їх арифметично та методологічно правильними, а вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач довів обставини наявності спірної заборгованості у повному обсязі.

Водночас, належних доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у заявах по суті, відповідач суду не надав.

Суд зауважує, що для вирішення спору по суті не має значення вміст супровідних листів позивача, адресованих відповідачу, оскільки вирішальне значення для правильного рішення по суті має факт доставки позивачем на адресу відповідача вантажу. В укладеному між сторонами договорі-заявці на перевезення вантажу автомобільним транспортом визначено ставку за перевезення. Факт перевезення вантажу суд визнав підтвердженим.

Відповідно до ст. 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Відкладальна обставина повинна мати вірогідний характер, однак сторонам завчасно невідомо, чи матиме місце така обставина; при цьому сторони не можуть впливати на настання такої обставини. Обумовлення сторонами виникнення між ними певного господарсько-правового зобов`язання настанням певної обставини може здійснюватись саме на етапі укладення договору, тобто сторони визначають, що при умові настання погодженої умови між сторонами виникнуть відповідні правовідносини за договором. Однак, настання такої умови впливає на настання прав і обов`язків у обох сторін договору.

Обов`язок відповідача оплатити послугу виникає в силу закону (ст. 903 ЦК України) та не залежить від факту передачі будь-яких документів для оплати.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 29.09.2009 у справі №37/405 про те, що ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, а відсутність рахунку-фактури не звільняє покупця від обов`язку з оплати поставленого товару. Від зазначеної правової позиції не відступив Верховний Суд при прийнятті рішень у справах №923/712/17 (постанова від 22.05.2018) та №925/2028/15 (постанова від 21.01.2019), а також не вбачає за необхідне відступати колегія суддів Верховного Суду при розгляді даної справи №918/537/18.

Договір-заявка містить ставку за перевезення - після розвантаження 14-21 днів, тобто вирішальне значення має сам факт розвантаження.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №904/5365/26 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/13944/26 за позовом відповідача до позивача, що перебуває в провадженні Господарського суду міста Києва.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

За частиною 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Водночас як верховенство права, так і розумність строків розгляду справи судом належать до основних засад (принципів) господарського судочинства за частиною 3 цієї ж статті.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі №910/17615/20, зазначив, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Таким чином для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати: - чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; - чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Саме по собі твердження про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.

Вказаний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №910/12694/18, від 17.04.2019 у справі №924/645/18, від 20.12.2019 у справі №910/13234/18, від 13.09.2019 у справі №912/872/18, від 21.02.2019 у справі №910/974/18.

При цьому п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Оцінюючи доводи відповідача, суд враховує, що предметом розгляду у цій справі є встановлення факту надання послуг з перевезення вантажу та наявності (відсутності) оплати наданих послуг з боку відповідача.

Зазначені обставини входять до предмета доказування у цій справі та можуть бути встановлені господарським судом самостійно на підставі наявних і поданих сторонами доказів, а тому підстави для зупинення провадження у справі відсутні.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви (у розмірі 2.662,40 грн) покладаються на відповідача.

Суд надає роз`яснення, що відповідно до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Водночас ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8 для сплати судового збору у разі подання до суду документів у електронній формі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22 наголосила, що при поданні позову через Електронний суд судовий збір розраховується з понижуючим коефіцієнтом.

Позовна заява у справі №904/5365/26 була сформована в системі «Електронний суд», а тому правомірним є застосування ставки судового збору з понижуючим коефіцієнтом.

Ціна позову становить 160.815,77 грн.

За подання позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 3.328,00 грн (підтверджується платіжною інструкцією №7227 від 02.09.2026 на суму 3.328,00 грн) замість 2.662,40 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду зокрема внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відтак, у позивача наявна можливість повернути судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 7.000,00 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги.

На підтвердження здійснених позивачем витрат надано копія договору про надання правничої допомоги №28-2/08 від 28.08.2026, укладеного між Адвокатським бюро «Гончар та партнери» та позивачем, за умовами якого бюро надає позивачу послуги з правничої допомоги, копію акту надання послуг №46 від 04.09.2026 до договору про надання правничої допомоги №28-2/08 від 28.08.2026, копію рахунку на оплату №46 від 04.09.2026, копію платіжної інструкції №7240 від 04.09.2026 про оплату юридичних послуг та детальний опис робіт (наданих послуг) від 03.09.2026 по договору №28-2/08 про надання правничої допомоги від 28.08.2026.

Відповідач заперечує проти задоволення зазначеної вимоги, оскільки витрати на професійну правничу допомогу мають відповідати критеріям реальності, необхідності, обґрунтованості, розумності та співмірності з обсягом фактично виконаної адвокатом роботи та складністю справи.

Відповідач стверджує, що на підтвердження заявлених позивачем витрат до позовної заяви додано лише ордер адвоката, тоді як договір про надання правничої допомоги та детальний розрахунок витрат із зазначенням обсягу виконаних робіт, наданих послуг і витраченого часу відсутні. За таких обставин, на думку відповідача, подані позивачем документи не дають можливості встановити погоджений сторонами розмір гонорару, перевірити обсяг фактично наданої правничої допомоги та оцінити обґрунтованість заявленої до стягнення суми у розмірі 7.000,00 грн.

Відповідач вважає, що вимога позивача про стягнення 7.000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу є документально необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Позивач заперечує проти позиції відповідача та вказує, що висновки відповідача не відповідають дійсним обставинам, оскільки 10.09.2026 позивачем подано до суду заяву про розподіл судових витрат із додатками.

Суд встановив, що між 28.08.2026 між Адвокатським бюро «Гончар та партнери» (далі - бюро) і позивачем був укладений договір №28-2/08 від 28.08.2026 про надання правничої допомоги (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого бюро зобов`язується надавати клієнту правничу допомогу в об`ємах та у терміни, що передбачені цим договором, а клієнт надавати бюро всі необхідні для виконання цього договору матеріали, інформацію, документацію тощо, прийняти і оплатити надану правничу допомогу в розмірах, порядку і формах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 1.2 договору, клієнт доручає, а бюро приймає на себе зобов`язання:

1.2.1. Вивчити Договір-заявку на перевезення автомобільним транспортом №02 від 30.04.2026, CMR 000209, CMR 494798, первинну бухгалтерську документацію та інші документи на підставі яких у відповідача виникла заборгованість у розмірі 159.371,00 грн.

1.2.2. Надати консультацію клієнту та рекомендації щодо правової позиції.

1.2.3. Підготувати позовну заяву про стягнення основного боргу 159.371,00 грн, інфляційних збитків, 3% річних з відповідача, подати документи до суду.

1.2.4. Представляти інтереси клієнта у судових засіданнях з правами наданими згідно п. 1.3 цього договору.

Відповідно до п. 3.1 договору, вартість 1 години правничої допомоги становить - 1.750,00 грн без ПДВ.

Згідно з п. 3.2 договору, вартість правничої допомоги передбаченої пп. 1.2.1. - 1.2.3 п. 1.2 договору становить 7.000,00 грн без ПДВ:

за вивчення договору-заявки на перевезення автомобільним транспортом №02 від 30.04.2026, CMR 000209, CMR 494798, первинної бухгалтерської документації та інших документів на підставі яких у відповідача виникла заборгованість у розмірі 159.371,00 грн та надання консультації клієнту, рекомендацій щодо правової позиції - 1 година, вартість 1.750,00 грн без ПДВ;

за підготовку позовної заяви про стягнення основного боргу 159.371,00 грн, інфляційних збитків, 3% річних з відповідача, подачу документів до суду - 3 годин робіт, вартість 5.250,00 грн без ПДВ.

Даний договір, відповідно до п. 4.2, набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2026 (включно), а в частині виконання зобов`язань сторін до їх повного виконання.

Згідно з п. 3.5 договору, виконані роботи оформлюються Актом надання послуг, який підписується сторонами.

До справи долучено підписаний з боку бюро та позивача акт надання послуг №46 від 04.09.2026 на суму 7.000,00 грн.

Бюро виставило позивачу рахунок №46 від 04.09.2026 на суму 7.000,00 грн.

Згідно платіжної інструкції, позивачем було здійснено оплату у сумі 7.000,00 грн.

Статтею 15 ГПК України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

З урахуванням вищезазначених вимог закону при визначені розміру правничої допомоги суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява №19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21).

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказаний правовий висновок наведений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Також Об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 - 6 ст. 126 ГПК України).

Вартість за домовленістю сторін становить 7.000,00 грн (п. 3.2 договору).

Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на оплату професійної правової допомоги у розмірі 7.000,00 грн.

Відповідно до п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №910/12876/19 (провадження №12-94гс20) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Суд взяв до уваги правові висновки, викладені у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12.05.2021 у справі №235/4969/19 про те, що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником, а отже є визначеним.

Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі№922/1964/21 (провадження №12-14гс22) зазначено, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (п. 168). У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Верховний Суд у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 дійшов висновку, що якщо договором з адвокатом передбачено фіксовану вартість правничої допомоги, то детальний опис робіт не є обов`язковим, оскільки в такому разі розмір гонорару адвоката не залежить від обсягу послуг і часу, витраченого адвокатом, а отже є визначеним.

Суд встановив, що між позивачем та адвокатським бюро визначено фіксовану вартість правничої допомоги (у сумі 7.000,00 грн).

Суд зауважує, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Дослідивши надані позивачем докази, якими підтверджуються витрати на професійну правничу допомогу, суд враховує такі критерії визначення розміру витрат на правову допомогу: категорію справи, обсяг виконаної роботи під час розгляду справи, а саме: складання позову, заяви про зменшення позовних вимог та відповіді на відзив.

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).

Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведену у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі №908/2702/21, відповідно до яких під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у ч. 5-7 ст. 129 ГПК України і не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Суд вважає обґрунтованим розмір гонорару адвоката за надання правової допомоги у розмірі 7.000,00 грн, а отже визнається таким, що підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином суд відзначає, що гонорар за правничу допомогу є фіксованим у розмірі 7.000,00 грн, а доданий детальний опис робіт не є обов`язковим, оскільки в такому разі розмір гонорару адвоката не залежить від обсягу послуг і часу, витраченого адвокатом, а отже є визначеним.

А тому слід виходити саме із фіксованого гонорару у сумі 7.000,00 грн, який і покладає на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІРМА "ВІЗАРД ЛТД" (49081, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Старозаводська, будинок 21-Д; ідентифікаційний код 41156891) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕКСПРЕСС-ТРАНС" (02660, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕРВОНОГВАРДІЙСЬКА, будинок 5, офіс 4; ідентифікаційний код 33739797) 159.371,00 грн (сто п`ятдесят дев`ять тисяч триста сімдесят одну грн 00 к.) основної заборгованості, 1.126,51 грн (одну тисячу сто двадцять шість грн 51 к.) трьох процентів річних, 318,26 грн (триста вісімнадцять грн 26 к.) інфляційних втрат, 2.662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві грн 40 к.) судового збору, 7.000,00 грн (сім тисяч грн 00 к.) витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.А. Дупляк