Ухвала суду № 141141791, 26.10.2026, Броварський міськрайонний суд Київської області

справа № 361/13313/25

провадження № 4-с/361/62/26

УХВАЛА

щодо розгляду скарги

26 жовтня 2026 року м. Бровари

Броварський міжрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Ведмідь Н.В.,

за участі секретаря судового засідання Чуняк В.О.,

представника приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка І.Р. - Прибильського В.Г.,

розглянувши скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка Ігоря Романовича, заінтересовані особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка І.Р. у виконавчому провадженні № 80875914, відкритому на підставі виконавчого документа про стягнення з нього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1096-9708 від 07.10.2022.

У скарзі заявник просить визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця, яка полягає у незнятті арешту з коштів на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ «Сенс Банк», на який, за його твердженням, надходить заробітна плата; зобов`язати приватного виконавця зняти арешт із зазначеного рахунку; повернути списані 20.08.2026 кошти в сумі 6 259,86 грн; а також заборонити одночасне звернення стягнення на заробітну плату та кошти на вказаному банківському рахунку.

Обґрунтовуючи скаргу, заявник зазначає, що на виконанні у приватного виконавця перебуває виконавче провадження № 80875914, у межах якого постановою від 29.04.2026 накладено арешт на кошти боржника, зокрема на кошти, розміщені на рахунку в АТ «Сенс Банк».

Заявник посилається на те, що його роботодавець - ТОВ «Заммлер Україна» здійснює утримання із заробітної плати в розмірі 20 відсотків та перераховує відповідні суми в межах виконавчого провадження. Водночас, за твердженням заявника, кошти, що залишаються після утримання із заробітної плати, додатково списуються з його банківського рахунку, унаслідок чого він позбавляється можливості вільно розпоряджатися коштами, необхідними для забезпечення повсякденних потреб.

Заявник також зазначає, що звертався до приватного виконавця із заявами про зняття арешту з коштів на банківському рахунку, однак арешт не було знято. На його думку, такі дії та бездіяльність порушують вимоги законодавства про виконавче провадження, оскільки призводять до фактичного стягнення коштів понад установлені законом межі відрахувань із заробітної плати.

Представник приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка І.Р. - адвокат Прибильський В.Г. подав до суду письмові заперечення на скаргу ОСОБА_1 , у яких просив відмовити в її задоволенні у повному обсязі. 9а.с. 84-103)

На обґрунтування заперечень представник зазначив, що 29.04.2026 приватним виконавцем відкрито виконавче провадження №80875914 на підставі виконавчих листів про стягнення з боржника на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованості за кредитним договором. Того ж дня винесено постанову про арешт коштів боржника, яку представник вважає такою, що прийнята відповідно до вимог статей 48, 52, 56 Закону України «Про виконавче провадження».

Заперечуючи проти доводів скаржника щодо незаконності арешту коштів на рахунку в АТ «Сенс Банк», представник посилався на те, що скаржником не надано належних доказів використання цього рахунку виключно для отримання заробітної плати. Зокрема, відповідно до банківської виписки за період з 01.04.2026 до 22.07.2026 на рахунок надходили не лише кошти від роботодавця, а й перекази від третіх осіб. Крім того, рахунок не має підтвердженого спеціального режиму використання, а банківська установа не повідомляла приватного виконавця про наявність законодавчих обмежень щодо накладення на нього арешту.

Також представник зазначив, що 11.05.2026 приватним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника за місцем його роботи в ТОВ «Заммлер Україна» з відрахуванням 20 % доходу, а також постанову про визначення поточного рахунку боржника для здійснення видаткових операцій у межах суми, що не перевищує двох мінімальних заробітних плат протягом календарного місяця. На думку представника, вжиті заходи забезпечують скаржнику можливість користуватися частиною коштів та не свідчать про порушення його права на отримання заробітної плати.

Крім того, представник заперечував проти вимоги про повернення 6 259,86 грн, зазначаючи, що скаржником не надано доказів фактичного стягнення цієї суми. Вважав, що вимога про повернення коштів за своєю суттю є вимогою про їх стягнення, яка не може бути предметом розгляду в порядку судового контролю за виконанням судових рішень. Також звертав увагу на те, що виконавчі документи та дії, на підставі яких, за твердженням скаржника, відбулося списання коштів, не скасовані та не визнані неправомірними.

Стосовно обраного скаржником способу захисту представник зазначив, що процесуальне законодавство не передбачає заявлення в межах розгляду такої скарги вимоги про визнання бездіяльності виконавця протиправною. Посилався на положення частини другої статті 451 ЦПК України, відповідно до якої за результатами розгляду скарги суд у разі її обґрунтованості визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними та зобов`язує державного або приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Крім того, представник вказав, що скаржником пропущений строку звернення до суду.

Також представник повідомив про намір стягнути з іншої сторони судові витрати, попередньо визначивши витрати на поштове відправлення в сумі 500,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

З огляду на викладене представник приватного виконавця просив відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 у повному обсязі та вирішити питання про розподіл судових витрат.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка І.Р. - Прибильський В.Г. просив відмовити в задоволені скарги, посилаючись на її необґрунтованість.

В судове засідання заявник ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 не з`явилися, причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного документу до електронного кабінету представнику заявника.

Представник заінтересованої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» в судове засідання не з`явився, причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного документу до електронного кабінету.

Відповідно до частини другої статті 450 Цивільного процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного або приватного виконавця, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду скарги, не є перешкодою для її розгляду.

Суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги й заперечень, заслухавши пояснення представника приватного виконавця, дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує його виконання у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, під час здійснення примусового виконання судового рішення необхідно забезпечити дотримання як принципу обов`язковості судового рішення, так і передбачених законом гарантій прав боржника, зокрема щодо оплати праці та встановлених законом обмежень звернення стягнення на відповідні доходи.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання судових рішень становить сукупність дій визначених цим Законом органів і осіб, спрямованих на примусове виконання рішень, які проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 5 зазначеного Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби, а у передбачених законом випадках - на приватних виконавців.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, діяти неупереджено, ефективно, своєчасно й у повному обсязі, вчиняти виконавчі дії та приймати рішення у порядку й у спосіб, установлені виконавчим документом і цим Законом.

Водночас здійснення виконавцем повноважень щодо примусового виконання судового рішення не звільняє його від обов`язку дотримуватися встановлених законом обмежень щодо звернення стягнення на окремі види майна та доходів боржника.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного чи приватного виконавця під час виконання судового рішення порушено їхні права чи свободи.

Згідно зі статтею 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд у разі встановлення її обґрунтованості визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними та зобов`язує виконавця або іншу відповідальну особу усунути порушення. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність вчинені відповідно до закону, у межах повноважень виконавця і право заявника не порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із матеріалів справи вбачається, що постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка І.Р. від 29.04.2026 відкрито виконавче провадження № 80875914 з примусового виконання виконавчого документа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованості в розмірі 45 689,00 грн та судового збору в розмірі 2 422,40 грн (а.с. 15).

Постановою приватного виконавця від 29.04.2026 у межах зазначеного виконавчого провадження накладено арешт на кошти боржника, що містяться на рахунках у банківських установах, крім коштів на рахунках зі спеціальним режимом використання та коштів, накладення арешту або звернення стягнення на які заборонено законом (а.с. 16).

Постановою приватного виконавця від 11.05.2026 у межах зазначеного виконавчого провадження звернено стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у розмірі 20 % доходів щомісяця до погашення загальної суми заборгованості (а.с. 17).

Заявник не заперечує самого факту відкриття виконавчого провадження та наявності невиконаного судового рішення, однак вважає, що накладення та подальше незняття арешту з рахунку, на який зараховується заробітна плата, порушує його права.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає, зокрема, в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Звернення стягнення на кошти на рахунках боржника здійснюється з дотриманням установлених законом обмежень.

За змістом частини другої статті 48 цього Закону не допускається накладення арешту та/або звернення стягнення на кошти на рахунках, щодо яких законом установлено відповідну заборону.

Згідно з частиною першою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт майна (коштів) накладається шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або постанови про опис та арешт майна.

Водночас сам факт накладення арешту на кошти на поточному рахунку фізичної особи не означає, що арешт у подальшому може поширюватися на кошти, щодо яких законом установлено обмеження звернення стягнення. Питання правомірності збереження арешту має вирішуватися з урахуванням правової природи коштів, фактичних обставин їх надходження та наданих сторонами доказів.

Відповідно до частини першої статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у випадках, передбачених законом, зокрема за відсутності або недостатності коштів та майна боржника для покриття належних до стягнення сум, а також у випадках виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

Статтею 70 Закону України «Про виконавче провадження» визначено розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів боржника. Розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

За іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, із заробітної плати боржника може бути утримано до погашення у повному обсязі заборгованості 20 відсотків.

У постанові від 20.04.2022 у справі № 756/8815/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не може бути накладений арешт на кошти, які складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами, а також на кошти заробітної плати поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати. Якщо такий арешт накладено, він підлягає зняттю. Водночас зазначене обмеження не поширюється на кошти, які перебувають на рахунку та не є коштами заробітної плати.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зняття арешту з коштів, які складають заробітну плату, здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі поданих боржником документів, які підтверджують статус таких коштів, або на підставі повідомлення банку про заборону накладення арешту на відповідний рахунок.

Отже, для вирішення питання про правомірність незняття арешту з коштів на рахунку заявника необхідно встановити не лише факт надходження на нього заробітної плати, а й те, чи підтверджують надані виконавцю документи правову природу конкретних коштів, на які поширюються встановлені законом обмеження, та чи наявні підстави для зняття арешту з усіх коштів на рахунку або їх частини.

Згідно з частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець знімає арешт з усього майна або його частини у випадках, передбачених цією нормою, зокрема в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, які перебувають на ньому, заборонено законом.

Із наданої заявником виписки АТ «Сенс Банк» за період з 01.04.2026 до 17.07.2026 вбачається, що на рахунок № НОМЕР_1 надходили кошти із зазначенням призначення платежу «заробітна плата». Водночас виписка містить також операції із зарахування переказів з картки на картку та інші операції, не позначені як виплата заробітної плати (а.с. 22-27).

Крім того, у виписці відображено списання коштів у межах виконавчого провадження, зокрема 10 000 грн 28.05.2026, 7 000 грн 11.06.2026, 7 000 грн 15.06.2026, 8 000 грн 22.06.2026 та 8 000 грн 06.07.2026. Загальна сума зазначених операцій становить 40 000 грн.

Таким чином, подана виписка підтверджує, що рахунок використовувався для зарахування заробітної плати, однак водночас містить відомості про надходження коштів іншого походження. Вона не підтверджує, що всі кошти, які перебували на рахунку протягом зазначеного періоду, складалися виключно із заробітної плати заявника.

Суд ураховує, що зарахування на рахунок коштів іншого походження саме собою не спростовує факту надходження заробітної плати та не усуває необхідності дотримання встановлених законом обмежень щодо стягнення таких коштів. Водночас наявність на рахунку коштів різного походження має значення для оцінки вимоги про зняття арешту з усіх коштів на рахунку, оскільки правовий режим заробітної плати не може автоматично поширюватися на всі інші кошти, що надходять на той самий рахунок.

Із наданого роботодавцем ТОВ «Заммлер Україна» звіту про здійснення відрахування та виплати від 20.08.2026 вбачається, що із заробітної плати ОСОБА_1 у травні, червні та липні 2026 року здійснювалися утримання в розмірі 20 відсотків, а загальна сума перерахованих у межах виконавчого провадження коштів за вказаний період становила 11 734,80 грн (а.с. 18).

Вказаний документ підтверджує здійснення роботодавцем утримань із заробітної плати заявника та перерахування відповідних коштів у межах виконавчого провадження. Однак сам по собі він не дає змоги встановити, що конкретна сума 6 259,86 грн, яку було списано з банківського рахунку 20.08.2026, складалася виключно із заробітної плати після здійснення передбачених законом утримань, а також не підтверджує, що таке списання призвело до перевищення встановленого законом граничного розміру відрахувань із заробітної плати.

При цьому суд бере до уваги, що виписка за рахунком за період з 01.08.2026 до 21.08.2026 містить відомості про списання 20.08.2026 коштів у сумі 6 259,86 грн. Отже, сам факт здійснення відповідної банківської операції підтверджений матеріалами справи.

Разом із тим наявність такої операції сама по собі не є достатньою підставою для висновку про її неправомірність. Для цього необхідно встановити, що списані кошти за своїм походженням були саме тією частиною заробітної плати, на яку відповідно до закону не могло бути звернено стягнення, або що внаслідок одночасного утримання коштів роботодавцем та їх списання з рахунку було перевищено встановлені законом межі відрахувань.

Матеріали справи підтверджують надходження на рахунок заробітної плати та здійснення роботодавцем відрахувань у розмірі 20 відсотків. Водночас на рахунок надходили також кошти іншого походження, а надані документи не дають змоги встановити, з яких саме коштів сформувалася сума 6 259,86 грн, списана 20.08.2026, та чи була вона частиною заробітної плати, яка залишилася після здійснення роботодавцем передбачених законом утримань.

Суд також ураховує, що передбачене статтею 70 Закону України «Про виконавче провадження» обмеження стосується розміру відрахувань із заробітної плати, а не загальної суми всіх коштів, які можуть перебувати на банківському рахунку боржника. Тому для встановлення факту перевищення допустимого розміру стягнення необхідно співвіднести суми фактично утриманої роботодавцем заробітної плати із сумами, списаними з рахунку саме за рахунок коштів заробітної плати, а не інших надходжень.

За таких обставин суд не має достатніх підстав вважати доведеним, що списання 6 259,86 грн відбулося саме за рахунок захищених законом коштів заробітної плати після здійснення передбачених законом утримань та призвело до перевищення граничного розміру відрахувань.

Вимога про повернення зазначеної суми також не може бути задоволена лише на підставі встановлення факту її списання. У межах розгляду скарги відповідно до статей 447, 451 ЦПК України суд перевіряє правомірність конкретних рішень, дій чи бездіяльності виконавця та за наявності порушення зобов`язує його усунути таке порушення. Однак заявником не доведено, що саме внаслідок неправомірної дії чи бездіяльності приватного виконавця з рахунку заявника було списано кошти, які не могли бути об`єктом стягнення, а також не встановлено достатніх підстав для покладення на виконавця обов`язку повернути зазначену суму.

Оцінюючи вимогу про зняття арешту з усього рахунку, суд ураховує, що рахунок заявника не підтверджено як рахунок зі спеціальним режимом використання, а виписка містить відомості про зарахування коштів різного походження. Тому встановлення факту зарахування на рахунок заробітної плати саме собою не є достатньою підставою для зняття арешту з усіх коштів, які надходять на цей рахунок.

Щодо вимоги заявника заборонити одночасне звернення стягнення на заробітну плату та кошти на банківському рахунку суд зазначає таке.

Закон України «Про виконавче провадження» передбачає різні заходи примусового виконання судового рішення, застосування яких залежить від обставин виконавчого провадження, наявності майна та коштів боржника, а також вимог закону. Саме по собі одночасне здійснення виконавчих дій щодо заробітної плати та коштів на рахунках не свідчить автоматично про незаконність таких дій.

Водночас застосування відповідних заходів не може призводити до стягнення понад суму, що підлягає стягненню за виконавчим документом, або до порушення встановлених законом обмежень щодо відрахувань із заробітної плати. Дотримання таких обмежень має оцінюватися з урахуванням фактичних сум, списаних та перерахованих у межах конкретного виконавчого провадження, а також правової природи списаних коштів.

Заявлена вимога про загальну заборону одночасного звернення стягнення на заробітну плату та кошти на рахунку не конкретизує, які саме дії виконавця, за яких фактичних обставин та в якому обсязі мають бути заборонені для усунення встановленого порушення. При цьому судом не встановлено, що внаслідок одночасного застосування зазначених заходів відбулося стягнення понад суму, визначену виконавчим документом, або перевищено встановлені законом межі відрахувань із заробітної плати. Тому підстав для задоволення цієї вимоги суд не вбачає.

Окремо суд перевірив доводи представника приватного виконавця щодо пропуску строку звернення зі скаргою.

Відповідно до статті 449 ЦПК України скаргу на рішення, дію або бездіяльність виконавця може бути подано до суду в десятиденний строк із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права чи свободи, а щодо постанови про відкладення проведення виконавчих дій у триденний строк із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав.

Пропущений строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яке має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку та за відсутності поважних причин для його поновлення і відповідного клопотання скарга залишається без розгляду.

Для визначення початку перебігу цього строку суд має з`ясувати, яке саме рішення, дію чи бездіяльність оскаржує заявник, коли він дізнався або повинен був дізнатися про відповідне порушення та чи подано скаргу в межах установленого законом строку.

У цій справі заявник оскаржує не лише постанову про арешт коштів від 29.04.2026, а й подальшу бездіяльність приватного виконавця щодо незняття арешту після звернень заявника, а також стверджуване списання коштів 20.08.2026.

Сам по собі факт попереднього звернення заявника до суду з аналогічною скаргою 29.07.2026 може свідчити про його обізнаність на цю дату щодо обставин, які були предметом попереднього звернення. Однак він не дає підстав вважати, що строк звернення пропущено щодо всіх вимог, заявлених у цій скарзі, без установлення змісту попередньої скарги та тотожності оскаржуваних дій чи бездіяльності.

Крім того, вимога щодо списання коштів 20.08.2026 стосується окремої банківської операції, яка відбулася після попереднього звернення до суду. Тому строк оскарження цієї операції не може обчислюватися з дати, що передувала її вчиненню.

За таких обставин доводи представника приватного виконавця про пропуск строку звернення зі скаргою не є самостійною підставою для залишення всієї скарги без розгляду. Водночас наведені обставини враховуються судом під час оцінки того, які саме рішення, дії чи бездіяльність були предметом оскарження та чи доведено порушення прав заявника.

Таким чином, судом установлено факт надходження на рахунок заявника заробітної плати, здійснення роботодавцем утримань у розмірі 20 відсотків, а також наявність на рахунку інших надходжень та списань коштів. Однак надані докази не дають змоги встановити, що списані 20.08.2026 кошти в сумі 6 259,86 грн були саме тією частиною заробітної плати, на яку законом заборонено звертати стягнення, або що внаслідок одночасного утримання коштів роботодавцем та списання з рахунку було перевищено встановлені законом межі відрахувань.

Отже, за результатами розгляду скарги суд не встановив достатніх підстав для висновку про неправомірність оскаржуваної бездіяльності приватного виконавця. У зв`язку з цим у задоволенні скарги належить відмовити.

Щодо судових витрат суд зазначає, що відповідно до статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, розподіляються судом за результатами її розгляду. Водночас представником приватного виконавця у поданих запереченнях зазначено лише попередній розрахунок витрат на поштове відправлення в сумі 500,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн. Саме по собі зазначення попереднього розрахунку не підтверджує фактичного понесення таких витрат та їх розміру. За відсутності належних доказів фактичного понесення витрат і відповідного підтвердження їх розміру підстав для їх стягнення суд не вбачає.

Керуючись статтями 19, 43, 129-1 Конституції України, статтями 1, 5, 18, 48, 56, 59, 68, 70 Закону України «Про виконавче провадження», статтями 12, 81, 447-453, 259-261, 268 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка Ігоря Романовича, заінтересовані особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили, якщо її не скасовано, у разі повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, закриття апеляційного провадження або відмови у задоволенні апеляційної скарги.

Повний текст ухвали буде складено протягом п`яти днів з дня проголошення її вступної та резолютивної частини.

Суддя Н.В. Ведмідь