Рішення № 141139702, 29.10.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Єдиний унікальний номер справи 183/142/26

Провадження № 2/183/76/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 року м. Самар Дніпропетровської області

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Майної Г. Є.,

з участю секретаря судового засідання - Федорової Є. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 13 лютого 2022 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 74868673 в електронній формі. За його умовами позикодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти шляхом перерахування на банківський рахунок із використанням реквізитів електронного платіжного засобу, а позичальник - повернути позику у визначений строк і сплатити проценти.

14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 14/06/21. Позивач зазначив, що за реєстром боржників № 11 від 27 жовтня 2023 року до нього перейшло право вимоги до відповідача на суму 25 440,27 грн, з яких 14 652,00 грн - основний борг, 10 788,27 грн - проценти. Після відступлення права вимоги відповідач, за твердженням позивача, платежів не здійснював. Позивач просить стягнути зазначену заборгованість та судові витрати.

Відзив на позов на адресу суду не надходив.

Ухвалою судді від 16 березня 2026 року постановлено про прийняття позовної заяви до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін і відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою сторонам було установлено строки для подання відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив на позовну заяву, а також заперечень.

У судове засідання представник позивача не з`явився, в прохальній частині позовної заяви просив розглядати справу без участі представника, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не подавав.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Судом установлено, що на підтвердження позовних вимог надано копію договору позики № 74868673 від 13 лютого 2022 року, складеного від імені ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 . Відповідно до пункту 1 позикодавець зобов`язується передати позичальнику кошти шляхом перерахування на його банківський рахунок із використанням реквізитів електронного платіжного засобу. Пунктом 2 визначено суму позики 14 652,00 грн, строк позики 30 днів, фіксовану базову ставку 1,99 % на день; у таблиці зазначено дату надання - 13 лютого 2022 року та останній день повернення - 15 березня 2022 року. Процентна ставка за понадстрокове користування - 2,70 % на день, яка за текстом договору не застосовується в період карантину. Орієнтовна загальна вартість позики зазначена в сумі 23 399,24 грн.

Згідно з пунктом 4 договору проценти нараховуються щоденно на залишок позики, включаючи дати отримання та повернення. У додатку № 1 - таблиці обчислення загальної вартості кредиту - зазначено 30 днів користування, 14 652,00 грн основного боргу, 8 747,24 грн процентів і 23 399,24 грн загальної суми платежу. Договором передбачено можливість продовження строку користування позикою на погоджених сторонами умовах, проте додаткової угоди або іншого підтвердження фактичного продовження строку за цим договором позивач не надав.

Пункти 20-23 договору визначають його укладення в електронній формі та підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором. У копії зазначено ідентифікацію та верифікацію позичальника через систему BankID НБУ. У реквізитах платіжного засобу номер картки наведено в маскованому вигляді: НОМЕР_1 .

Позивач надав договір факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року та додаткові угоди до нього, зокрема № 7 від 13 червня 2022 року і № 12 від 27 жовтня 2023 року. За пунктом 1.2 договору факторингу право вимоги переходить у момент підписання акта прийому-передачі відповідного реєстру боржників. Надано акт прийому-передачі реєстру № 11 від 27 жовтня 2023 року та платіжну інструкцію № 20397 від 31 жовтня 2023 року на суму 1 100 804,37 грн про оплату відступлення прав вимоги згідно з додатковою угодою № 12.

У наданому витязі з реєстру боржників № 11 від 27 жовтня 2023 року зазначено ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , договір № 74868673 від 13 лютого 2022 року, основний борг 14 652,00 грн, проценти 10 788,27 грн, пеню 0,00 грн, загальну суму 25 440,27 грн. Реєстр підтверджує зміст відступленої вимоги, але не містить відомостей про фактичне зарахування коштів на рахунок позичальника.

Заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на кредитному договорі та відступленні права вимоги за ним і підлягають оцінці відповідно до положень Цивільного кодексу України.

Зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. (ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України).

У п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства (ч.7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (ч.8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний правочин може бути підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями частини першої статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Зобов`язання, згідно із ст. 526 ЦК України, має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Порушення боржником умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки стаття 629 ЦК встановлює принцип обов`язковості виконання договору.

Крім того, ч. 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом із тим, застосування наслідків, передбачених ст. 625 ЦК України, можливе лише за наявності встановленого судом факту існування грошового зобов`язання та його прострочення боржником.

Обов`язок позичальника повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними передбачає фактичне надання цих коштів кредитодавцем. Саме погодження умов кредитування не звільняє позивача від доказування виконання обов`язку з надання кредиту.

Отже, обов`язок відповідача щодо повернення кредиту, сплати процентів, а також відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання можуть мати місце виключно за умови доведення факту надання позивачем кредитних коштів.

Водночас, відповідно до ст. 81 ЦПК України, обов`язок доказування таких обставин покладається на позивача.

У той же час, суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження перерахування за вказаним договором кредитних коштів відповідачу з огляду на таке.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. На підставі первинних документів для контролю та впорядкування оброблення даних можуть складатися зведені облікові документи. Тому відомості про фактичну видачу кредиту та рух коштів мають бути підтверджені доказами здійснення відповідної операції.

Згідно з Переліком типових документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №578/5 до первинних документів, які фіксують факт виконання операції та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і у податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.

Відповідно до пунктів 62, 63 Розділу 4 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №115 (далі-Положення), виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

Отже, виписка з рахунку, що містить відомості про відповідну операцію та належні реквізити, може підтверджувати списання або зарахування коштів. Водночас відповідно до статті 89 ЦПК України жодний доказ не має заздалегідь установленої сили; суд оцінює кожний доказ окремо та всі докази у сукупності.

Пункт 51 Розділу 3 Положення встановлює, що первинні документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи, який/яка склав/склала документ/від імені якого/якої складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Залежно від характеру операції та технології оброблення облікової інформації до первинних документів можуть уключатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції). Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі.

Також п.52 Розділу 3 Положення вказує, що первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку, а унесення виправлень до первинних документів не допускається (п.53 Розділу 3 Положення).

Розрахунок заборгованості є похідним від відомостей про фактичні операції. За відсутності документів, з яких можна встановити надання кредиту, його розмір та рух коштів, сам розрахунок не є достатнім підтвердженням виконання кредитодавцем свого обов`язку.

Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі -Закон), який діяв час виникнення спірних правовідносин, як спеціальний закон визначає загальні на засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Відповідно до п. 16.1. ст. 16. Закону до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Згідно з ч. 22.1 ст. 22 Закону, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.

Таким чином, факт надання кредитних коштів має підтверджуватися доказами фактичного здійснення платіжної операції, оціненими судом у сукупності з іншими матеріалами справи.

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

На підтвердження наявності заборгованості позивач надав розрахунок за договором № 74868673 за період з 27 жовтня 2023 року до 22 серпня 2025 року. Вже на початок цього періоду відображено основний борг 14 652,00 грн і проценти 10 788,27 грн. Надалі наведено незмінний залишок та нульові платежі. Розрахунок не відображає конкретної операції надання позики 13 лютого 2022 року і не містить документа про виконання переказу, його ідентифікатора, даних надавача платіжних послуг або підтвердження зарахування коштів на рахунок відповідача.

Позивачем не надано виписки з рахунку, виконаного розрахункового документа, повідомлення надавача платіжних послуг чи іншого доказу, за яким можна було б перевірити фактичне перерахування ОСОБА_1 14 652,00 грн.

Суд оцінює договір, відомості про електронний підпис і верифікацію через BankID НБУ, таблицю загальної вартості кредиту, реєстр боржників, акт передачі реєстру та розрахунок заборгованості у сукупності. Договір передбачає майбутнє передання коштів і не містить окремого посвідчення позичальником уже здійсненого одержання позики. Верифікація особи та електронне підписання не тотожні зарахуванню коштів, а облік вимоги сторонами факторингу не усуває необхідності довести її фактичне виникнення.

Крім того, у таблиці загальної вартості кредиту визначено 8 747,24 грн процентів, тоді як у реєстрі та розрахунку зазначено 10 788,27 грн. Різниця становить 2 041,03 грн. Розрахунок починається більш ніж через рік після погодженого строку повернення та не розкриває, за які саме дні й на якій підставі сформовано цю різницю. Доказів продовження строку не надано. Самої арифметичної відповідності певній кількості днів недостатньо для встановлення фактичного періоду користування коштами та правової підстави їх нарахування.

Таким чином, надані докази в їх сукупності не є достатніми для висновку про фактичне надання відповідачу позики за договором № 74868673 від 13 лютого 2022 року та про існування боргу в заявленому розмірі.

Заміна кредитора не створює для боржника нового зобов`язання та не звільняє нового кредитора від доказування існування первісної вимоги. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

У постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17 вказано, що за загальним правилом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, покладається на позивача.

Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин. У позовній заяві представник ТОВ «ФК «ЄАПБ» просив також розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача на підставі наявних у справі доказів, клопотання про надання суду додаткових доказів, витребування відповідних доказів та інших документів не заявляв.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

За таких обставин, суд висновує, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з їх недоведеністю.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати покладаються на сторону позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження юридичної особи за адресою: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30;

- відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Рішення суду складено і підписано 29 жовтня 2026 року.

Суддя Г.Є. Майна