Рішення № 141137070, 03.11.2026, Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №943/1764/26

Провадження № 2/943/1669/2026

03 листопада 2026 року м. Буськ

Буський районний суд Львівської області у складі судді Коса І.Б, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду в м. Буську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

позивач ТОВ «ФК «ЕЙС», через представника Сахарову О.І., звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 01 жовтня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №449051405 у формі електронного документа з використанням електронного підпису відповідача, згідно якого відповідач отримав у первісного кредитора грошові кошти в розмірі 13500,00 грн., перерахованих на банківську картку відповідача, які він зобов`язався повернути та сплатити відсотки за користування отриманими кредитними коштами. Проте, відповідач не виконав належним чином своїх кредитних зобов`язань перед первісним кредитором, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку відповідач добровільно не сплачує, зокрема на момент подання позову загальна сума заборгованості становить 36220,50 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 13500 грн; заборгованість за несплаченими відсотками в сумі 22720,50 грн., що підтверджується випискою із особового рахунку за період: 05.06.2025 15.06.2026. Крім того, згідно договорів факторингу первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги вищевказаної заборгованості на користь ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», яке за Договором факторингу №05/06/25-Е від 05.06.2025 року відступило право вимоги за цим кредитом згідно акту приймання-передачі Реєстру боржників за цим договором на користь позивача ТОВ «ФК «ЕЙС», до якого перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Кредитним договором №449051405 від 01.10.2020 року на загальну суму заборгованості в розмірі 36220,50 грн. Оскільки відповідач добровільно не погашає вказану заборгованість за кредитом, що стало приводом для звернення позивача до суду із цим позовом. Крім того, представник позивача просить стягнути із відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.

Ухвалою судді від 22.09.2026 року, після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача, який не є підприємцем, вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Крім того, вищевказаною ухвалою суду від 22.09.2026 року, в порядку вимог статті 84 ЦПК України, задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів щодо перерахування відповідачу кредитних коштів. Так, постановлено витребувати у АТ КБ «ПриватБанк» виписки про рух коштів по рахунку, відкритого для обслуговування банківської картки № НОМЕР_1 , із підтвердженням факту зарахування кредитних коштів за період із 01.10.2020 року по 06.10.2020 року в сумі 13500,00 грн., що надійшла до суду згідно листа АТ КБ «ПриватБанк» (вх. №7402/26 від 12.10.2026) із доданою до нього Випискою по рахунку НОМЕР_2 , відкритому до платіжної картки № НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 ович за період із 01.10.2020 року по 06.10.2020 року.

Відповідач ОСОБА_1 своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву в установлений судом строк та спосіб не скористався.

Ураховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали та з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи із таких мотивів.

Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно частини першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами п`ятою сьомою статті 81 цього Кодексу передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 01 жовтня 2020 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Договір №449051405 у формі електронного документа з використанням електронного підпису відповідача, згідно якого відповідач отримав у кредит грошові кошти в сумі 13 500,00 грн. строком дії договору 19 днів, зі сплатою процентної ставки за користування кредитом у розмірі 1,62% від суми кредиту на день (у випадку користування кредитом понад цей строк застосовується процентна ставка в розмірі 1,70% відсотків від суми кредиту за кожний день користування ним), які зобов`язався повернути та сплатити проценти за користування кредитом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» вищевказаний договір укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором (абзац другий ч. 1 ст. 12 цього Закону).

Так, на виконання зазначених вище вимог законодавства, відповідачем ОСОБА_1 підписано вищевказаний Кредитний договір №449051405 від 01.10.2020 року своїм електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора «MNV22WK7», введеного 01.10.2020 року о 17:22:23 год.

Як убачається із матеріалів справи, що 01 жовтня 2020 року первісний кредитор у цій справі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало взяті на себе зобов`язання за вищевказаним кредитним договором у повному обсязі, надавши відповідачу ОСОБА_1 кредит, відповідно до умов укладеного Кредитного договору №449051405 від 01.10.2020, шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 13 500,00 грн. на банківську картку відповідача ОСОБА_1 , що підтверджується Випискою по рахунку НОМЕР_2 , відкритому до платіжної картки № НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 ович за період із 01.10.2020 року по 06.10.2020 року, що надійшла до суду згідно листа АТ КБ «ПриватБанк» (вх. №7402/26 від 12.10.2026).

Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України).

Нормою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у статті 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у статті 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч. 12 ст. 11 цього Закону).

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст. 205, ст. 207 ЦК України).

Згідно правового висновку Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 вересня 2020 року в справі №732/670/19, Суд виснував про безпідставність доводів позичальника, який покликався на те, що він не підписував кредитний договір у електронній формі та не погоджував його істотні умови, а також про відсутність правових підстав для визнання недійсним вказаного кредитного договору, підписаного позивачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що передбачено положеннями Закону України «Про електронну комерцію», а за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. При цьому, Судом констатовано, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору, як комбінація цифр і/або букв, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Тотожні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2020 року в справі №404/502/18, де Суд, відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору в електронній формі, виснував, що без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 констатовано, що при оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Відтак, суди встановили, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому, особа через особистий кабінет на вебсайті відповідача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання кнопки «погоджуюсь», після чого ТОВ «Гоуфінгоу» надіслало позивачу за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який позивач і використала для підтвердження підписання кредитного договору.

Подібні правові висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року в справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 року в справі №234/7159/20 (суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині).

Крім того, згідно правового висновку Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 04 грудня 2023 року в справі №212/10457/21, Суд, встановивши, що оспорювані позивачем відповідні кредитні договори укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договори укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідних договорів недійсними.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року в справі №757/40395/20, від 20 червня 2022 року в справі №757/40396/20 та інших, які обґрунтовано враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні спору. У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивачем не доведено порушення його прав при укладенні відповідних договорів, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення договорів від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на його рахунок.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Згідно частини першої статті 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (ч. 13 ст. 11 цього Закону).

Згідно абзацу другого частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частинами другою і третьої статті 100 ЦПК України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній корпії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис, а також у паперових копіях електронного доказу, що не вважається письмовим доказом.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно частини шостої статті 11 цього Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відтак, ураховуючи встановлене, суд приходить до висновку, що відповідач ознайомився та погодився із умовами електронного Договору №449051405 від 01.10.2020, який відповідач ОСОБА_1 підписав одноразовим ідентифікатором «MNV22WK7» у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Згідно цього Договору відповідач отримав у позивача грошові кошти у розмірі 13 500,00 грн. на банківську картку відповідача ОСОБА_1 , що підтверджується Випискою по рахунку НОМЕР_2 , відкритому до платіжної картки № НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 ович за період із 01.10.2020 року по 06.10.2020 року, що надійшла до суду згідно листа АТ КБ «ПриватБанк» (вх. №7402/26 від 12.10.2026).

В силу приписів статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статей 525, 611, 612, 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 512 ЦК кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Згідно частини першої статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).

Так, згідно договорів факторингу первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги вищевказаної заборгованості на користь ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», яке за Договором факторингу №05/06/25-Е від 05.06.2025 року відступило право вимоги за цим кредитом згідно акту приймання-передачі Реєстру боржників за цим договором на користь позивача ТОВ «ФК «ЕЙС», до якого перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Кредитним договором №449051405 від 01.10.2020 року на загальну суму заборгованості в розмірі 36220,50 грн.

За відсутності будь-яких інших доказів у справі щодо розміру заборгованості відповідача перед позивачем та погашення ним такої заборгованості, суд вважає доведеним факт наявності заборгованості останнього перед позивачем на загальну суму в розмірі 17 655,30 грн., чого відповідач не спростував, що є заборгованістю за простроченим тілом кредиту та нарахованими процентами у межах 19-денного строку за користування кредитом, що підлягають стягненню із відповідача на користь позивача саме в цій частині.

Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Як убачається із матеріалів справи, що згідно п. 1.2 Кредитного договору №449051405 від 01.10.2020 року відповідач і первісний кредитор домовилися про те, що кредит надається строком на 19 днів (тобто до 20.10.2020), зі сплатою відсотків за користування цим кредитом у розмірі 1,62% на день протягом 19 днів із дня укладення цього Договору.

Крім того, згідно п. 1.6 Кредитного договору №449051405 від 01.10.2020 року передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути Товариству кредит, нараховані проценти згідно п. 1.3 (1,62% від суми Кредиту за кожний день ним) цього Договору не пізніше строку, вказаного в п. 1.2 цього Договору.

В силу приписів п. 1.7 цього Кредитного договору розрахунок сукупної вартості Кредиту за Дисконтною процентною ставкою та Термін платежу згідно строку передбаченого п. 1.2 цього Договору, зазначені в Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток №1 до Договору).

Так, між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Додаток №1 до Договору №449051405 від 01.10.2020 року, яким сторони визначили Графік розрахунків та сукупну вартість Кредиту, де вони фактично підтвердили чинність п. 1.2, п. 1.3, п. 1.6 цього Договору, зокрема, що кредит в сумі 13500 грн. надано строком на 19 днів зі сплатою 1,62% протягом вказаного строку, а також обумовлено, що загальний розмір нарахованих процентів за користування цим кредитом становить в сумі 4155,30 грн., а всього 17655,30 грн.

Натомість, згідно долученої до позовної заяви Виписки з особового рахунку за Кредитним договором №449051405 від 01.10.2020, слідує, що проценти за користування цим кредитом первісним кредитодавцем ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» нараховані за період із 05.06.2025 року по 15.06.2026 року, що суперечить п. 1.2, п. 1.3, п. 1.6, п. 1.7 Договору №449051405 від 01.10.2020, оскільки проценти за користування кредитом нараховані за 22.05.2021 року, отже за спливом обумовленого строку кредитування.

Разом із тим, суд вважає, що пункт 1.4 Договору №449051405 від 01.10.2020 року, яким передбачено, що у випадку користування Кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 цього Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між Сторонами застосовується Базова процентна ставка в розмірі 1,70% від суми Кредиту за кожний день користування кредитом, не підлягає застосуванню, оскільки таким не передбачено строку, як істотної умови кредитного договору, а також суперечить узгодженому сторонами Графіку розрахунків (Додаток №1 до Договору №449051405 від 01.10.2020), що є невід`ємною частиною цього Договору.

Більше того, згідно п. 4.3 Договору №449051405 від 01.10.2020 передбачено, що проценти, нараховані після закінчення строку надання Кредиту, визначеного в п. 1.2 цього Договору, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, що суперечить п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, в силу якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 21 січня 2025 року справа №751/3052/23 виснував, що тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Крім того, 04 липня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19». Відповідно до Закону «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п. 15 якими зазначено, що у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит банком, у період дії карантину або/та у 30 денний строк після дня завершення дії такого карантину позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь позикодавця неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. Отже, з урахування вищевказаного, на період дії карантину (із 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року) законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками).

Відтак, зважаючи на те, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України на період дії карантину та в подальшому через запровадження 24 лютого 2022 року в Україні воєнного стану, що на сьогодні не припинений та не скасований, а спірний розмір відсотків за понадстрокове користування кредитом на невизначений строк, а тому заявлені представником позивача вимоги про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості по відсотках за понадстрокове користування кредитом суд вважає безпідставним.

Крім того, як виснувала Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також пеню, застосовувати штрафні санкції, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Таким чином, суд вважає, що нарахування відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору (узгодженого строку протягом 19 днів) є безпідставним. Відтак, у межах строку дії договору у кредитодавця було право нараховувати проценти в розмірі 4155,30 грн. (13500 грн х 1,62% х 19 днів = 4155,30 грн), які також сторони визначили в Додатку №1 до Договору №449051405 від 01.10.2020 року, яким первісний кредитор і відповідач визначили Графік розрахунків та сукупну вартість Кредиту, яка становить 17655,30 грн., що складається із тіла кредиту в сумі 13500 грн. та узгодженого сторонами цього договору розміру відсотків за користування кредитом протягом обумовленого строку (19 днів) в сумі 4155,30 грн.

Ааналогічний правовий висновок щодо безпідставності нарахування відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору та відмови судом у стягненні таких відсотків викладений у постанові Львівського апеляційного суду від 16 жовтня 2026 року в справі №943/1129/25.

За таких обставин суд приходить до переконання, що заявлені позовні вимоги слід задовольнити частково, а тому із відповідача на користь позивача слід стягнути загальну суму заборгованості у розмірі 17655,30 грн., що складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 13500 грн. та заборгованості за процентами у розмірі 4155,30 грн.

Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 2662,40 грн., що підтверджено платіжним дорученням, яке міститься у матеріалах справи. Таким чином, із відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становитиме 1297,76 грн. (17655,30/36220,50х2662,40).

Разом із тим, суд вважає, що заявлені представником позивача до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн. підлягають до часткового відшкодування, виходячи із таких мотивів.

Зокрема, частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року в справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як убачається із матеріалів справи, що 20 січня 2026 року між позивачем ТОВ «ФК «ЕЙС» та Адвокатським бюро «Тимошенко та партнери» укладено Договір про надання правничої допомоги №20/01/26-01 та Додаткова угода №25771109804 до цього Договору від 19.06.2026 року та Акт прийому-передачі наданих послуг за цим Договором від 25.06.2026, згідно якого АБ «Тимошенко та партнери» надало послуги позивачу щодо: складання позовної заяви (кількістю 2 год., вартістю 5000 грн.), вивчення матеріалів справи (кількістю 2 год., вартістю 1000 грн.), підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів на рахунок боржника (кількістю 1 год., вартістю 500 грн.), підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів на рахунок боржника (кількістю 1 год., вартістю 500 грн.), що загалом складає 7000 грн.

Однак, суд констатує, що розмір витрат на правничу допомогу повинен бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт чи наданих послуг; витраченим адвокатом часом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони чи публічним інтересом до справи.

Натомість, аналізуючи розмір гонорару адвоката на дотримання вимог співмірності, суд, з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), враховуючи, що адвокатом фактично було надано правову допомогу шляхом складення позовної заяви та клопотання про витребування доказів, а відтак заявлений до відшкодування представником позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн., суд вважає завищеним.

Крім того, відповідно до Додаткової постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року в справі №201/14495/16-ц фактично констатовано право суду самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правову допомогу. Зокрема, розподіляючи витрати особи на професійну правничу допомогу, Верховний Суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. При цьому, колегія суддів самостійно визначила їх розмір, що підлягає відшкодуванню, виходячи з критерію їх розумної необхідності. Зокрема, ураховуючи характер виконаної адвокатом роботи (аналіз касаційної скарги, складання та оформлення відзиву на касаційну скаргу, аналіз судової практики), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи (підготовка відзиву), критерію необхідності подання відзивів на касаційну скаргу та значимості таких дій у справі, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн, а на користь третьої особи - 1500 грн.

Відтак, аналізуючи вищенаведені фактичні обставини справи, релевантне законодавство та судову практику його застосування, із огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи (складення позовної заяви та клопотання про витребування доказів), а справа розглянута без повідомлення (виклику) сторін у справі, отже суд приходить до переконання про часткову обгрунтованість заявлених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. та, ураховуючи приписи п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, вищевказаний розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягають стягненню із відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 1462,32 грн. (17655,30/36220,50х2662,40х3000).

Ураховуючи викладене, та керуючись статтями ст.ст. 2, 4, 10, 12, 76-80, 81, 82, 89, 133, 137, 141, 178, 223, 247, 259, 260, 263, 264, 265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість в сумі 17655,30 грн. (сімнадцять тисяч шістсот п`ятдесят п`ять гривень 30 копійок) та судовий збір у розмірі 1297,76 грн. (одну тисячу двісті дев`яносто сім гривень 76 копійок).

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» понесені витрати на правову допомогу в розмірі 1462,32 грн. (одну тисячу чотириста шістдесят дві гривень 32 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивачка: ТОВ «ФК «ЕЙС» (02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, оф. 13; код ЄДРПОУ 42986956).

Представник позивача: Сахарова Ольга Ігорівна (02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, оф. 13, РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: ОСОБА_1 ович ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Суддя: І. Б. Кос