Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 522/22780/16-а
Провадження № 2-а/522/18/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2026 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючої судді Домусчі Л.В.,
за участі секретаря судового засідання Мазовецької А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської міської ради, треті особи - Департамент екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації, Управління культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут Харківпроект», про визнання незаконним та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просили визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 19 жовтня 2016 року № 1316-VІІ «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) м. Одеси».
Підставами позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначили наступне: нестворення погоджувальної комісії під час проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проекту плану зонування території (зонінгу) м. Одеси в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 року № 555; непроведення громадських слухань щодо спірного проекту рішення в порядку, передбаченому Статутом територіальної громади м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 25.08.2011 року № 1240-VI; порушення послідовності дій щодо розроблення плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, визначеної у п. 6 ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011 «Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)»; порушення процедури прийняття регуляторних актів, встановленої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»; порушення порядку скликання сесії міської ради, на якій прийняте оскаржуване у цій справі рішення; порушення порядку оприлюднення проекту рішення міської ради «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) м. Одеси»; відсутність погоджень містобудівної документації від Міністерства культури України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України; необхідність проведення наукової археологічної експертизи проекту плану зонування території (зонінгу) м. Одеси; відсутність у складі містобудівної документації зони земель історико-культурного призначення ІК; порушення положень Земельного кодексу України та Водного кодексу України щодо прибережної захисної смуги; невідповідність положень плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, затвердженого оскаржуваним рішенням, Генеральному плану м. Одеси, затвердженому рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року № 6489-VI, внаслідок зменшенням території зелених насаджень, передбачених у Генеральному плані м. Одеси.
Представник Одеської міської ради у відзиві на позовну заяву посилається на таке: відсутність у позивачів порушеного права згідно із оскаржуваним рішенням; відсутність у позивачів права звертатися до суду також в інтересах необмеженого кола членів територіальної громади міста Одеси; постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2017 року у справі № 815/148/17, що набрала законної сили, спростовано більшість підстав позовних вимог у цій справі; оскаржуване рішення прийнято виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом; утворення погоджувальної комісії є правом, а не обов`язком міської ради, згідно із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», та законодавство не визначає погоджувальну комісію обов`язковою складовою громадських слухань, а доцільність її утворення визначається відповідним органом місцевого самоврядування, що забезпечує проведення громадських слухань; проведення громадських слухань щодо містобудівної документації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 року № 555 є саме тим проведенням громадських слухань, що передбачені ст. 23 Статуту територіальної громади міста Одеси, що і було дотримано відповідачем; з боку Одеської міської ради та замовника Плану зонування були вжиті всі передбачені законодавством у сфері містобудівної діяльності заходи, спрямовані на забезпечення можливості всіма членами територіальної громади, в тому числі позивачами, взяти участь у громадських слуханнях; Виходячи з норм ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011 «Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)», погодження, проведення громадських слухань та затвердження Зонінгу є єдиним етапом, та наведення у цій Настанові складових цього етапу у певному порядку не може розглядатись як обов`язкова для виконання черговість виконання цих складових етапу, адже наведена норма лише визначає перелік процедур, які мають бути вчинені на цьому етапі, а не черговість їх виконання; законодавство не містить обов`язку погодження саме проекту плану зонування території (зонінгу) м. Одеси з Міністерством культури України та Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, у той час як усі необхідні погодження перед затвердженням містобудівної документації було отримано; план зонування території як різновид містобудівної документації не є програмою або проектом містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт, виконання яких може негативно позначитися на стані об`єктів археологічної спадщини, їх територій та зон охорони, що виключає обов`язок розробника цієї документації забезпечувати його наукову археологічну експертизу та подальше погодження; у ч. 8 ст. 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що план зонування території не підлягає експертизі, у той час як постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 року № 548 затверджено Порядок проведення експертизи містобудівної документації, у п. 2 якого наведено перелік містобудівної документації, яка підлягає експертизі, до якого плани зонування території не віднесено; відповідно до ч. 10 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та п. 4 ст. 23 Регламенту Одеської міської ради VII скликання, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 11.11.2015 року № 1-VII,рішення про скликання сесії ради відповідно до частин четвертої, шостої та восьмої цієї статті доводиться до відома депутатів і населення не пізніш як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках не пізніш як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд ради, у той час як законодавством не визначено, що саме слід розуміти під винятковими випадками, які дозволяють зменшити загальний строк завчасного повідомлення про скликання сесій міської ради, у зв`язку з чим таке поняття має суто суб`єктивний та оціночний характер, та винятковість випадків застосовується на розсуд особи, яка відповідно до вимог законодавства забезпечує скликання сесії; проект спірного рішення був оприлюднений з дотриманням встановленого у ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» 20-денного строку; системний аналіз положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» надає підстави стверджувати, що у випадку невиконання розпорядником публічної інформації обов`язку оприлюднювати проекти рішень, які підлягають обговоренню, оскарженню взагалі підлягає не рішення, прийняте відповідним органом за таким проектом, а безпосередньо дії особи, відповідальної за таке оприлюднення, у свою чергу, скасування рішення, прийнятого без попереднього оприлюднення його проекту, жодним чином не сприятиме поновленню прав осіб на доступ до публічної інформації, адже не призведе до забезпечення доступу позивача до публічної інформації, а відтак, не виконуватиме завдання адміністративного судочинства; обов`язковим є не визначення зони під назвою «Зона земель історико-культурного призначення (ІК)», як зазначають позивачі, а саме визначення самих зон, щодо яких передбачені окремі обмеження, пов`язані із законодавством України у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, і фіксування історичних ареалів, і такі зони планом зонування визначені; планування територій м. Одеси, що, в тому числі, передбачає вирішення питань розробки та затвердження генерального плану міста Одеси, плану зонування території та детальних планів територій в межах м. Одеси, чинним законодавством віднесено до компетенції Одеської міської ради та її виконавчих органів, на які законом фактично покладено обов`язок щодо реалізації регулювання планування територій; законодавство визначає, що прибережні захисні смуги встановлюються не містобудівною, а землевпорядною документацією, та не ставить у залежність можливість розроблення та затвердження містобудівної діяльності із фактом встановлення в порядку, передбаченому законодавством, прибережної захисної смуги, у той час як на схемах плану зонування території (зонінгу) м. Одеси відображена запропонована Генеральним планом м. Одеси прибережна захисна смуга, що жодним чином не порушує вищезгаданих норм законодавства; в межах зони Р-2, яка у Плані зонування відповідає пляжній зоні, не передбачено можливості будівництва капітальних споруд; оскаржуване рішення не є регуляторним актом, що виключає необхідність застосування процедур, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»; план зонування території (зонінгу) м. Одеси, затверджений оскаржуваним рішенням, не суперечить Генеральному плану м. Одеси, затвердженому рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року № 6489-VI; оскаржуване рішення не є нормативно-правовим актом; повноваження міської ради з планування території на місцевому рівні, в тому числі затвердження містобудівної документації відповідного змісту (зокрема, плану зонування) є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією ради, а заявлені позовні вимоги є формою втручання в дискреційні повноваження Одеської міської ради з планування території міста Одеси та виходить за межі завдань адміністративного судочинства; позивачами невірно обраний спосіб захисту порушеного права, адже оскаржуване рішення може бути лише визнано нечинним, а не скасованим; саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом, а тому навіть можливі формальні невідповідності під час підготовки проекту оскаржуваного рішення, на які посилаються позивачі у підставах позову, не можуть мати наслідком скасування рішення, прийнятого в межах повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені законодавством; оскаржуване рішення Одеської міської ради від 19.10.2016 року №1316-VII «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) м. Одеси» вже неодноразово оскаржувалося в судовому порядку, за результатами чого воно не було скасовано або визнано нечинним судами.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, управління архітектури та містобудування Одеської міської ради заперечувала проти задоволення позову, підтримавши у своїх запереченнях та поясненнях позицію відповідача (т.3 а.с.37-35, 164-173).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, департамент екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації письмових пояснень не надавали.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, управління культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації надало до суду пояснення, в яких зазначило, що управлінням в межах компетенції розглянуто проект плану зонування території (зонінг) м. Одеси, за результатами якого управлінням з урахуванням рішення консультаційної ради з питань охорони культурної спадщини Одеської області надана документація повернута розробниками на доопрацювання та виправлення недоліків, після коригування яких управлінням рекомендовано погодити цю документацію за умови доповнення проекту переліком пам`яток та об`єктів культурної спадщини, що виявлені та визначені з 2008 року по сьогоднішній день, але не відображені на історико-архітектурному опорному плані м. Одеса, затвердженому наказом Міністерства культури і туризму України від 20.06.2008 року № 728/0/16-08, та акцентовано увагу на необхідності в подальшому актуалізації історико-архітектурного опорного плану м. Одеса.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, ТОВ «Інститут «Харківпроект» заперечувало проти задоволення заявленого позову, наголосивши у своїх письмових поясненнях, що з огляду на використання абсолютної більшості пам`яток за громадським, житловим, спеціальним та іншими видами функціонального призначення та відсутності у складі вихідних даних ДЗК з визначенням призначення територій пам`яток як земель історико-культурного призначення функціональне використання територій пам`яток культурної спадщини визначено відповідно до генерального плану, а таке рішення обговорювалось та підтримано під час погодження проекту на засіданні консультативної ради з питань охорони культурної спадщини. Також третя особа зазначила, що в складі вихідних даних на проектування відсутні затверджені у встановленому порядку землевпорядні проекти щодо встановлення прибережної захисної смуги, у зв`язку з чим остання відображена у відповідності до Генерального плану у вигляді пропозиції по встановленню меж прибережно-захисної смуги, а стосовно невідповідності плану зонування території (зонінгу) м. Одеси Генеральному плану м. Одеси поінформувала, що відповідно до державних будівельних норм Генеральний план призначений для обґрунтування довгострокової стратегії розвитку, а не конкретних локальних планувальних рішень, його розрахункові показники є орієнтовними, розрахунок потреби в рекреаційних зонах базується на демографічних показниках, а озеленені території знаходяться у різних функціональних зонах, а не тільки у рекреаційній, тоді як в плані зонування функціональне зонування конкретних ділянок визначено відповідно до переважної функції цих ділянок, що не заперечує необхідності озеленення цих територій у відповідності до ДБЕ 360-92.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26.12.2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачі оскаржили його в апеляційному порядку.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2018 року Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішено задовольнити частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2017 року у справі № 522/22780/16-а змінити, виключивши з її мотивувальної частини положення, в яких надається правова оцінка рішенню Одеської міської ради від 19.10.2016 року № 1316-VІІ «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) м. Одеси». В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2017 року у справі № 522/22780/16-а залишено без змін.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Одеська міська рада, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, МихайликО.С. та ОСОБА_2 оскаржили його в касаційному порядку.
Постановою Верховного Суду від 15.10.2019 року касаційні скарги Одеської міської ради та Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Михайлика О.С. та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 26.12.2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2018 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвалою суду від 20.11.2019 року прийнято до розгляду адміністративну справу у загальному позовномупровадженні та призначено підготовче засідання на 16.12.2019 року.
16.12.2019 року електронною поштою до суду надійшло клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Оксюти В.В., відповідно якого просив матеріали адміністративної справи передати за підсудністю до Одеського окружного адміністративного суду. В обґрунтування клопотання зазначено, що справи щодо оскарження рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів) суб`єкта владних повноважень, в тому числі органів місцевого самоврядування, підсудні окружному адміністративному суду.
У підготовче засідання 16.12.2019 року з`явились Кузаконь М.В., Михайлик О.С., представник позивача Оксюта В.В., представник ОМР - Вінюков В.М., представник третьої особи Мельникова Т.В. Представник Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації надав суду клопотання про розгляд справи без участі представника. Представник ОМР надав суду відзив на позовну заяву. Сторона позивача підтримала клопотання про передачу справи до окружного адміністративного суду просили задовольнити. Представники відповідача та третьої особи заперечували у задоволенні клопотання про зміну підсудності справи.
Ухвалою суду від 16.12.2019 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про передачу справи на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду. Розгляд справи відкладено на 20.01.2020 року.
Згідно з протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16.12.2019 року у справі № 522/22780/16-а на виконання ст. 264 КАС України здійснено опублікування оголошення щодо розгляду у Приморському районному суді м. Одеси адміністративної справи № 522/22780/16-а у відповідному друкованому виданні друкованому засобі масової інформації місцевого розповсюдження газеті «Наш город» від 20.12.2019 року № 21, оригінал якої надано суду міською радою.
У підготовче засідання 11.03.2020 року з`явились ОСОБА_3 , не з`явились ОСОБА_1 , та адвокат Оксюта В.В., з`явився представник ОМР - Вінюков В.М., не з`явились представники третіх осіб, про час і місце судового засідання сповіщались належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Представник ОМР - Вінюков В.М. просив задовольнити його клопотання від 10.02.2020 року про призначення по справі будівельно-технічної судової експертизи, яку доручити проведення Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз, на вирішення якої поставити наступне питання:
- Чи відповідає План зонування (зонінгу) м. Одеси, затверджений рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016р. №1316-VII , вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва (ДБН, ДСТУ тощо)? Якщо не відповідає, то в чому полягають невідповідності?
ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні клопотання, оскільки справа вже на розгляді знаходить з 2016 року та це лише затягне її розгляд не невизначений час.
Ухвалою суду від 11.03.2020 року по справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої були поставлені наступні питання:
1) Чи відповідає план зонування (зонінгу) м. Одеси, затверджений рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 року №1316-VII, наступним вимогам:
- містобудівної документації, а саме чи наявні в ньому зони «земель історико-культурного призначення ІК» (ДСТУ-Н Б Б 1.1.-12:2011 п. 5.20)?
- вимогам природоохоронного законодавства чи містяться межі встановлених прибережних захисних смуг (не відображені) та чи їх віднесено до рекреаційної зони з активним відпочинком Р-2 та Р-3 з порушенням режиму їх використання?
- змісту Генерального плану м. Одеси (п. 4), а саме, чи зменшено територію земельних насаджень?
2) Якщо не відповідає, то в чому полягають невідповідності?
На час проведення експертизи провадження у справі було зупинено.
Зазначена ухвала суду оскаржувалась позивачем ОСОБА_2 , проте ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2020 року повернута апелянту.
11.08.2020 року на адресу суду надійшов лист з Одеського науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України разом з клопотанням експерта про надання додаткових матеріалів, а саме: просять звернутися за інформацією щодо наявності земель історико-культурного призначення в місті Одесі до ГУ Державного земельного кадастру в Одеській області.
Матеріали адміністративної справи були повернуті до суду 11.08.2020 року разом із клопотанням судових експертів про надання додаткових матеріалів.
Із 03.08.2020 року по 04.09.2020 року суддя Домусчі Л.В. перебувала у відпустці, матеріали справи отримала 07.09.2020 року.
Ухвалою суду від 07.09.2020 року поновлено провадження у даній справі та призначено підготовче засідання на 18.09.2020 року.
У підготовчому засідання 18.09.2020 року представник позивачів адвокат Оксюта В.В. заперечував проти витребування даної інформації, оскільки вважає, що в цьому не має потреби і витребування вказаних документів лише призведе до затягування розгляду справи. При цьому зазначив, що суд не ставив питання в ухвалі про наявність в м. Одесі земель історико-культурного значення. Позивачі підтримали думку представника.
Представник відповідача просив задовольнити клопотання.
Інші учасники судового процесу в засідання не з`явились, про час і місце засідання сповіщались належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Суд, розглянувши клопотання судових експертів Томішинець Л.В., Мещерякова В.М. та лист від 31.07.2020 року вважає, що дане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки в ухвалі суду про призначення судової експертизи від 11.03.2020 року суд ставив наступне питання:
1) Чи відповідає План зонування (зонінгу) м. Одеси, затверджений рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016р. №1316-VII наступним вимогам:
- містобудівної документації, а саме чи наявні в ньому зони «земель історико-культурного призначення ІК» (ДСТУ-Н Б Б 1.1.-12:2011 п.5.20 )?
Тобто суд не ставив питання щодо наявності в м. Одесі земель історико-культурного призначення.
Ухвалою суду від 18.09.2020 року матеріали справи № 522/22780/16-а повернуто експертам Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для продовження проведення експертного дослідження згідно ухвали суду від 11.03.2020 року за наявними у матеріалах справи документами. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.
Не погоджуючись із ухвалою від 18.09.2020 року Одеська міська рада оскаржила її в апеляційному порядку.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2020 року апеляційну скаргу Одеської міської ради задоволено частково, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18.09.2020 року про відмову у задоволенні клопотання експертів про надання додаткових доказів скасовано, прийнято нове судове рішення, яким клопотання експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз про надання додаткових матеріалів по справі №522/22780/16-а задоволено та вирішено зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області згідно до ухвали Приморського районного суду м.Одеси від 11.03.2020 року про призначення судової будівельно-технічної експертизи у справі № 522/22780/16-а, надати Одеському науково-дослідного інституту судових експертиз інформацію щодо наявності земель історико-культурного призначення в місті Одесі.
Судом протягом 4 років вживалися заходи щодо контролю здійснення судової будівельно-технічної експертизи у справі № 522/22780/16-а, шляхом надсилання відповідних запитів до експертної установи щодо стану проведення експертного дослідження.
До суду 30.01.2025 року з Одеського науково-дослідницького інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшли матеріали справи № 522/22780/16-а разом з Висновком експерта № 21-1043 судової будівельно-технічної експертизи від 27.11.2024 року.
Матеріали справи суддя отримала 31.01.2025 року.
04.02.2025 року, з 11.02.2025 року по 21.02.2025 року суддя Домусчі Л.В. перебувала у відпустці.
Ухвалою суду від 24.02.2025 року по справі поновлено провадження та призначено підготовче засідання на 14.04.2025 року.
До суду 31.03.2025 року надійшло клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Свида К.В., відповідно якого просила матеріали адміністративної справи передати за підсудністю до Одеського окружного адміністративного суду.
В обґрунтування клопотання зазначено, що справи щодо оскарження рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів) суб`єкта владних повноважень, в тому числі органів місцевого самоврядування, підсудні окружному адміністративному суду.
До суду 02.04.2025 року від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення.
До суду 11.04.2025 року від представника Одеської міської ради Степанчук В.В. надійшли заперечення на клопотання адвокат Свида К.В. про передачу справу за підсудністю до Одеського окружного адміністративного суду.
В обґрунтування заперечень зазначено, що провадження у даній справі відкрито ухвалою суду від 30.11.2016 року, під час чинності попередньої редакції КАС України. Частина 3 статті 30 чинної редакції КАС України передбачає, що справа, прийнята адміністративним судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому адміністративному суду. Таким чином, положеннями КАС України передбачено повноваження суду першої інстанції передати адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду виключно у випадку встановлення порушень правил територіальної юрисдикції. Жодних інших підстав для передачі справи, у тому числі, у випадку порушення правил предметної юрисдикції процесуальним законодавством не передбачено.
У зв`язку з замінуванням Приморського районного суду м. Одеси та евакуацією співробітників суду розгляд справи, призначений на 14.04.2025 року, відкладено на 12.05.2025 року.
До суду 09.05.2025 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Свида К.В. надійшла заява про виклик експерта.
У зв`язку з замінуванням Приморського районного суду м. Одеси та евакуацією співробітників суду розгляд справи, призначений на 12.05.2025 року, відкладено на 02.06.2025 року.
У підготовче засідання 02.06.2025 року з`явились ОСОБА_2 та його представник адвокат Свида К.В., представник ОМР Вінюков В.М.
Інші учасники справи про причини неявки суд не повідомили.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Свида К.В. підтримала клопотання про передачу справи до окружного адміністративного суду, просила задовольнити, оскільки наразі дана справа не підсудна Приморському районному суду м. Одеси як місцевому загальному суду як адміністративному суду. ОСОБА_2 підтримав свого представника.
Представник ОМР - Вінюков В.М. заперечував проти клопотання про зміну підсудності справи та пояснив, що це питання в 2019 року вже порушувалось та було відмовлено у задоволенні такого клопотання. Частина 3 статті 30 чинної редакції КАС України передбачає, що справа, прийнята адміністративним судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому адміністративному суду. Таким чином, положеннями КАС України передбачено повноваження суду першої інстанції передати адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду виключно у випадку встановлення порушень правил територіальної юрисдикції. Жодних інших підстав для передачі справи, у тому числі, у випадку порушення правил предметної юрисдикції процесуальним законодавством не передбачено.
Ухвалою суду від 02.06.2025 року у задоволенні клопотання адвоката Свида К.В. про передачу справи на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду відмовлено.
Представника ОСОБА_2 - адвокат Свида К.В. просила задовольнити її клопотання про виклик у судове засідання судових експертів.
Протокольною ухвалою суд клопотання адвоката Свида К.В. задовольнив частково та викликав судового експертам Джум О.О. для дачі пояснень згідно ч. 5 с. 101 КАС України, в іншій частині клопотання відмовив.
Представник ОМР - Вінюков В.М. просив залучити їх пояснення після висновку експерта від 02.04.2025 року.
Ухвалою суду від 02.06.2025 року підготовче провадження у справі закрито, та призначено до судового розгляду по суті на 15.07.2025 року.
Судове засідання, призначене на 15.07.2025 року, у зв`язку з неявкою представників відповідача, позивача ОСОБА_1 та третіх осіб було відкладено на 18.09.2025 року.
В судове засідання 18.09.2025 року з`явились позивач ОСОБА_2 його представник адвокат Свида К.В., представник відповідача, не з`явились інші учасники справи. Представник адв. Свида К.В. надавала пояснення по справі, підтримавши позовні вимоги з викладених в ньому підстав, з посиланням на недотримання вимог засад регуляторної політики, не створенням погоджувальної комісії, порушенням послідовності вчинення дій,проект не було погоджено з Міністерством культури , з Мінрегіонбудом, не проведено експертизу з урахуванням Закону України «Про охорону археологічної спадщини»,, всупереч настанов ДСТУ, відсутня зона земель історико-культурного значення, межі прибережних смуг. Позивач Кузаконь М. підтримав пояснення свого представника, просив позов задовольнити, також відповіді що він не подавав пропозицій на громадських слуханнях.
Представник відповідача Вінюков В.М. позов не визнав, підтримавши надані всі письмові пояснення та відзив, та зазначив, що вважає що позивачами не доведено існування конкретного спору, фізична особа не може подавати позов в інтересах всієї громади, а позивачі не подавали своїх пропозицій, не має підстав для об`єктивного створення погоджувальної комісії, було відкладено на 05.11.2025 року. зазначив, що всі такі ж підстави позовних вимог вже розглядались судами у справах №815/148/17 та №522/11054/16-а, по справі оголошено перерву до 05.11.2025р.
У судовому засіданні, що відбулося 05.11.2025 року, представник відповідача продовжив свої пояснення , заперечуючи проти його задоволення, заперечуючи необхідність погодження ПЗТ з Міністерствами, пропозиції громадськості було оприлюднено у вигляд таблиці, та інше. Вважає, що ПЗТ відповідає вимогам законодавства та його положення було фактично реалізовано. Наголосив про відсутність порушення прав позивачів та обрання ними неправильного способу захисту прав. Зазначив, що вважає права позивачів такими що не є порушеними. Оголошено перерву до 11.11.2025 року.
07.11.2025 року до суду надійшло клопотання представника Одеської міської ради Вінюкова В.М. про відкладення розгляду справи.
У судове засідання 11.11.2025 року учасники справи не з`явилися, 07.11.2025 року до суду надійшло клопотання представника Одеської міської ради Вінюкова В.М. про відкладення розгляду справи. Судове засідання було відкладено на 19.11.2025 року.
У судове засідання 19.11.2025 року учасники справи не з`явилися, розгляд справи було відкладено на 10.12.2025 року.
У судовому засіданні, що відбулося 10.12.2025 року, з`явились позивач ОСОБА_2 , його представник- адвокат Свида К.О., представник відповідача Вінюков В.М., не з`явився ОСОБА_1 , та треті особи.
Представник позивача адвокат Свида К.Ю. надала додаткові пояснення за позовом, зазначивши що фактичні обставини позову не змінились, суд може вийти за межі позовних вимог, право на участь в громадських обговореннях ніяк не впливає на законність таких рішень, інтереси позивачів спрямовані на захист інтересів громади, хоч і не звертались в інтересах громади. На клопотання представника відповідача оголошено перерву до 17.12.2025 року .
Судове засідання, призначене на 17.12.2025 року, було відкладено у зв`язку з відсутністю електропостачання та тривогою на 11.02.2026 року.
У зв`язку з неякою судового експерта Джум О.О. інших учасників справи, оголошено перерву по справі до 10.03.26 року.
В судове засідання 10.03.2026 з`явились позивач ОСОБА_2 , його представник - адвокат Свида К.О., представник відповідача Вінюков В.М., судовий експерт Джум О.О., не з`явився ОСОБА_1 , та треті особи.
Судовий експерт Джум О.О. підтримала наданий нею висновок від 27.11.2024р.пояснила, що вона досліджувала зонінг та містобудівну документацію, і це відноситься до завдань будівельно-технічної експертизи та аналізувала лише надану документацію. В м.Одесі не визначено жодного заповідника, за своїм змістом землі ІКП наявні, створено комплексну охоронну зону. Межі прибережних захисних смуг затверджених рішенням ОМР не встановлено, хоча вони відображені у містобудівному планувальному розумінні. ПЗТ визначає види зон і тому не порівнювалась площа зелених насаджень та яка не була конкретно визначена. Суд перейшов до стадії дослідження доказів, оголошено перерву на 26.03.2026 року.
У судовому засіданні, яке відбулося 26.03.2026 року, за явкою позивача ОСОБА_3 , адвоката Свиди К.В., представника відповідача суд продовжив дослідження доказів з поясненнями учасниками справи, (т.1-2) оголошено перерву по справі до 28.05.2026 року.
Судове засідання, призначене на 28.05.2026 року, було відкладено у зв`язку з клопотанням адв. Свиди К., неявкою позивачів, на 17.06.2026 року.
У судовому засіданні, яке відбулося 17.06.2026 року, з`явились позивач ОСОБА_3 , адв. Свида К.. представника відповідача та третьої особи, та суд задовольнив клопотання представника третьої особи та залучив як правонаступника Департаменту архітектури та містобудування ОМР у зв`язку з ліквідацією шляхом об`єднання на Департамент архітектури, містобудування та земельних ресурсів ОМР, по справі продовжено дослідження доказів по справі (т.3-5) оголошено перерву по справі до 14.07.2026 року.
Судове засідання, призначене на 14.07.2026 року, за присутності позивача ОСОБА_3 , адв. Свида К.В. представника відповідача, продовжено досліджувати докази (т.6-8), та у зв`язку з тривогою оголошено перерву на 09.09.2026 року.
В судовому засіданні, призначене на 09.09.2026 року продовжено досліджуватись докази (т.8-10), оголошено перерву до 19.10.2026 року.
У судовому засіданні 19.10.2026р. позивач ОСОБА_2 та його представник адвокат Свида К.В. підтримали заявлений адміністративний позов та надали додаткові пояснення. ОСОБА_3 зазначив, що дане рішення ОМР має на його думку негативні наслідки для міста Одеси, забудовуються прибережні смуги, центр міста, тобто це рішення впливає на розвиток міста .
Представники відповідача ОМР Вінюков В.М. та Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин ОМР Карапиш К.В. заперечували проти задоволення заявленого позову.
Позивач ОСОБА_1 , представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів, ТОВ «Інститут «Харківпроект», департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації, управління культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суд не повідомили.
Суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення 20.10.2026 року.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 25.03.2015 року Одеською міською радою прийнято рішення № 6490-VI «Про розробку плану зонування території (зонінгу) м. Одеси», відповідно до якого вирішено розробити план зонування території (зонінг) м. Одеси на основі генерального плану м. Одеси, розробленого державним підприємством «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Дніпромісто» імені Ю.М. Білоконя». Замовником зазначеної містобудівної документації у рішенні визначено управління архітектури та містобудування Одеської міської ради.
В подальшому 19.10.2016 року Одеською міською радою прийнято рішення № 1316-VІІ «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) м. Одеси» (далі Рішення № 1316-VII).
Оспорюване рішення було прийнято відповідно до пункту 42 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 16, 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статті 12 Закону України «Про основи містобудування», Порядку розроблення містобудівної документації, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року № 290, на виконання пункту 3.3. рішення Одеської міської ради від 25 березня 2015 року № 6489-VI «Про затвердження Генерального плану м. Одеси» та пункту 1 рішення Одеської міської ради від 25 березня 2015 року № 6490-VI «Про розробку плану зонування території (зонінгу) м. Одеси» Одеською міською радою прийнято рішення від 19 жовтня 2016 року № 1316-VІІ «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) м. Одеси», яким вирішено:
1. затвердити план зонування території (зонінгу) м. Одеси, розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю «Інститут Харківпроект»;
2. Управлінню архітектури та містобудування Одеської міської ради, Департаменту інформації та зв`язків із громадськістю Одеської міської ради протягом встановленого Законом строку забезпечити оприлюднення матеріалів даної містобудівної документації та цього рішення у відповідних засобах масової інформації;
3. Контроль за виконання цього рішення покласти на постійну комісію Одеської міської ради з питань планування забудови територій, міського дизайну та архітектури.
Згідно статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцева рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
До нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово. Таким чином оспорюване рішення відноситься до нормативно-правового акту, прийнятого Одеською міською радою.
Зазначені правовідносини регулюються Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про основи місце будування», Водного кодексу України, Земельного кодексу України та інших підзаконних актів.
Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Згідно зі ст. 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на дату прийняття Рішення № 1316-VII) (далі Закон) планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
Відповідно до п. 42 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.
Пунктом 3.3 рішення Одеської міської ради від 25.03.2015 року № 6489-VI «Про затвердження Генерального плану м. Одеси» та пунктом 1 рішення Одеської міської ради від 25.03.2015 року № 6490-VI «Про розробку плану зонування території (зонінгу) м. Одеси» передбачено вжиття заходів щодо розроблення містобудівної документації з реалізації та уточнення положень Генерального плану м. Одеси та розроблення плану зонування території (зонінг) м. Одеси на основі генерального плану м. Одеси, розробленого державним підприємством «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Дніпромісто» імені Ю.М. Білоконя», відповідно.
Вищенаведені рішення Одеської міської ради, на підставі яких прийнято Рішення № 1316-VII, є чинними, не скасовані та не оскаржуються.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29.05.2019р. по справі № 520/9778/13 вважає, що спори, які виникають за участю суб`єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону план зонування території (зонінг) містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону містобудівна документація затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.
Згідно із ч. 2 ст. 18 Закону план зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів.
Відповідно до ч. 6 ст. 18 Закону склад, зміст, порядок розроблення плану зонування території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Так, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16.11.2011 року № 290 затверджено Порядок розроблення містобудівної документації (у редакції, чинній станом на дату прийняття Рішення № 1316-VII) (далі Порядок № 290), що визначає механізм розроблення або внесення змін до містобудівної документації з планування території на державному рівні в частині схем планування окремих частин території України та містобудівної документації з планування території на регіональному і місцевому рівнях.
Згідно з п. 4.7 Порядку № 290 план зонування території як окрема містобудівна документація розробляється для всієї території населеного пункту або для її частини (кварталу, мікрорайону, іншого планувального утворення), першочергово для історичних ареалів; інвестиційно привабливих територій; сформованих селищних територій існуючої забудови, де передбачаються окремі локальні перетворення, можлива реконструкція або розміщення окремих будівель і споруд.
Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що розроблення та затвердження плану зонування території населених пунктів є складовою планування і забудови територій, функції із забезпечення якої на місцевому рівні покладено на органи місцевого самоврядування, до виключних повноважень яких прямо віднесені питання затвердження містобудівної документації на місцевому рівні, до якої віднесено в тому числі план зонування території населеного пункту. Відтак, приймаючи оскаржуване у справі рішення, Одеська міська рада діяла в межах повноважень, віднесених до її компетенції чинним законодавством України.
Проаналізувавши правову природу оскаржуваного правового акта, суд відхиляє доводи Одеської міської ради щодо його не віднесення до нормативно-правових актів з посиланням на висновок експертів у галузі права та публічного управління Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України від 22.08.2018 року № 01/13/513, адже Верховний Суд у постанові від 15.10.2019 року у цій справі наголосив на такому:
«48. У статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції на час розгляду справи апеляційним судом, визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін;
2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;
3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;
5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;
6) у визначених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-5 частини першої цієї статті.
49. Отже, за загальним правилом, суд апеляційної інстанції не вправі направити адміністративну справу на новий судовий розгляд, оскільки за критерієм реалізації процедури доказування такий адміністративний суд має достатню компетенцію для вирішення справи по суті.
50. Між тим, у силу вимог статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції на час розгляду справи апеляційним судом, та частин першої та другої статті 308 цього Кодексу, суд апеляційної інстанції мав перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
51. Разом з тим, змінюючи рішення суду першої інстанції з підстав порушення ним норм процесуального права, апеляційний суд не перевірив встановлені обставини справи та не переглянув по суті рішення суду першої інстанції, обмежившись посиланням на порушення ним норм процесуального права.
52. В свою чергу суд першої інстанції, розглядаючи справу, не врахував, що предметом спору у справі є нормативно-правовий акт органу місцевого самоврядування, особливості провадження у якій визначено статтею 117 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції на час звернення позивача до суду з позовом».
Зважаючи на викладене суд приходить до висновку, що цей спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно планування територій на місцевому рівні.
Таким чином, оскаржуване рішення є нормативно-правовим актом, а розгляд справи має здійснюватися згідно з вимогами ст. 264 КАС України.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суд також відхиляє доводи Одеської міської ради щодо того, що позивачі не мають право на оскарження Рішення № 1316-VII, адже згідно з ч. 2 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Аналогічні приписи містила ст. 171 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивачів із позовом до суду). У той же час згідно з ч. 3 ст. 264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Однією з підстав обґрунтування позову зазначено доводи про порушення процедури проведення громадських слухань, що, на думку позивачів, полягає у нестворенні погоджувальної ради в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 року № 555, а також у непроведенні громадських слухань в порядку, передбаченому Статутом територіальної громади м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 25.08.2011 року № 1240-VI (далі Статут), що був чинний на час прийняття оскаржуваного рішення міської ради.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема, плани зонування територій підлягають громадським слуханням, а частиною 2 цієї статті визначено, що затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, зазначеної у частині першій цієї статті, без проведення громадських слухань щодо проектів такої документації забороняється.
За змістом ч. 11 ст. 21 зазначеного Закону порядок проведення громадських слухань визначає Кабінет Міністрів України. На виконання наведеної норми Закону постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 року № 555 затверджений Порядок проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні (у редакції, чинній станом на дату прийняття Рішення № 1316-VII) (далі Порядок № 555), який визначає механізм проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні: генеральних планів населених пунктів, планів зонування та детальних планів територій.
Частиною 3 ст. 21 Закону та п. 3 Порядку № 555 регламентовано, що сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи зобов`язані забезпечити: 1) оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні з прогнозованими правовими, економічними та екологічними наслідками; 2) оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні та доступ до цієї інформації громадськості; 3) реєстрацію, розгляд та узагальнення пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні; 4) узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками містобудівної документації на місцевому рівні через погоджувальну комісію (у разі її утворення); 5) оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні.
Частиною 5 вказаної статті та п. 6 Порядку № 555 визначено, що оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні є підставою для подання пропозицій громадськості до відповідного органу місцевого самоврядування. Оприлюднення розроблених в установленому законодавством порядку проектів містобудівної документації за змістом п. 4 Порядку № 555 здійснюється не пізніш як у місячний строк з дня їх подання розробником до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради шляхом розміщення матеріалів (планшетів, макетів) у визначеному органом місцевого самоврядування місці та інформування громадян через розповсюдження брошур і повідомлень, засоби масової інформації, що поширюються на відповідній території, а також розміщення інформації на офіційному веб-сайті відповідного органу місцевого самоврядування.
У п. 5 Порядку № 555 закріплено, що повідомлення про початок процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості у проекті містобудівної документації має містити: 1) інформацію про мету, склад та зміст містобудівної документації, викладену у скороченій та доступній для широкої громадськості формі; 2) основні техніко-економічні показники, зокрема графічні матеріали, що відображають зміст містобудівної документації; 3) відомості про замовника та розробника проектів містобудівної документації та підстави для їх розроблення; 4) інформацію про місце і строки ознайомлення з проектом містобудівної документації; 5) інформацію про посадову особу органу місцевого самоврядування, відповідальну за організацію розгляду пропозицій; 6) відомості про строк подання і строк завершення розгляду пропозицій; 7) інформацію стосовно запланованих інформаційних заходів (презентація, прилюдне експонування, телевізійні програми, публічні конференції тощо).
Судом встановлено, що з метою організації належного проведення громадських слухань щодо проекту плану зонування території (зонінгу) м. Одеси замовником відповідної містобудівної документації, яким визначено управління архітектури та містобудування м. Одеси, 21.04.2016 року забезпечено оприлюднення розробленого ТОВ «Інститут Харківпроект» проекту плану зонування території (зонінгу) м. Одеси на офіційному сайті Одеської міської ради (omr.gov.ua) за посиланням: http://omr.gov.ua/ua/news/82463 - українська версія сайту, розділ «Новини» (оприлюднено о 09:58 год.).
За цим посилання було розміщено повідомлення управління архітектури та містобудування Одеської міської ради про проведення громадських слухань за проектом «План зонування території (зонінг) м. Одеси», які проводились з 21 квітня по 16 травня 2016 року.
Разом з повідомленням оприлюднені такі матеріали: пояснювальна записка, схема зонування Київського району, схема зонування Малиновського району, схема зонування Приморського району, схема зонування Суворовського району; історико-архітектурний опорний план: Правила охорони і використання історичних ареалів, План червоних ліній магістральних вулиць.
Також, як і зазначалось у зазначеному повідомленні, матеріали проекту «План зонування території (зонінг) м. Одеси» були представлені з 21.04.2016 року по 16.05.2016 року у холі приміщення Приморської районної адміністрації м. Одеса за адресою: м. Одеса вул. Канатна, 134.
Оголошення про проведення громадських слухань з приводу обговорення проекту містобудівної документації плану зонування території (зонінгу) м. Одеси у період з травня 2015 року по вересень 2016 року, також оприлюднене газети «Одеський вісник» від 23.04.2016 року № 15.
Суд критично оцінює зміст листа редакції газети «Одесский вестник» від 09.12.2016 року № 102/01-06, в якому йдеться про те, що у цій газеті міською радою не розміщувалося оголошення про проведення громадських слухань з приводу обговорення проекту містобудівної документації плану зонування території (зонінгу) м. Одеси у період з травня 2015 року по вересень 2016 року, адже він спростовується змістом газети «Одеський вісник» від 23.04.2016 року № 15. Крім того, листом редакції газети «Одесский вестник» від 16.02.2017 року представника позивачів повідомлено про помилковість наданої раніше інформації та у відповідь на запит зазначено, що згадане повідомлення розміщувалось у випуску газети «Одесский вестник» від 23.04.2016 року № 15 на сторінці 13.
Крім того, судом встановлено, що 21.04.2016 року відбулась презентація плану зонування території (зонінгу) м. Одеси в адміністративній будівлі Одеської міської ради, розташованій за адресою: м. Одеса, пл. Думська, 1, в ході якої забезпечувалось її пряму інтернет-трансляцію. Інформацію про доступ до відеозапису зазначеної трансляції за посиланням http://www.youtube.com/watch?v=RyMG9kdkcsg також оприлюднено на офіційному сайті Одеської міської ради на сторінці, на якій розміщене повідомлення про проведення згаданих громадських слухань (http://omr.gov.ua/ru/news/82461).
Після доопрацювання за результатами проведених громадських обговорень та погоджень містобудівної документації проект «План зонування території (зонінг) м. Одеси» оприлюднено 19.08.2016 року на офіційному сайті Одеської міської ради у розділі «Новини» за посиланням http://omr.gov.ua/ru/news/86695/.
Сам проект рішення міської ради «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, яким передбачалось затвердити вищезгадану містобудівну документацію, також неодноразово оприлюднювався на офіційному сайті Одеської міської ради, а саме:
- 30.05.2016 року - на офіційному сайті Одеської міської ради omr.gov.ua розміщено повідомлення про проведення 30.06.2016 року сесії Одеської міської ради. Повідомлення за посиланням http://omr.gov.ua/ru/news/83951/ оприлюднено у розділі «Новини» разом з посиланням на проекти рішень. Проекти рішень на сесію також розміщено у розділі сайту «Нормативні акти, проекти рішень міськради» http://omr.gov.ua/acts/рrojects/counsil/38690/. Безпосередньо проект рішення «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) м. Одеси» оприлюднено під назвою «proekt_49» у розділі «Проекти рішень на сесію 30.06.2016р.»;
- 18.06.2016 року - на офіційному сайті Одеської міської ради omr.gov.ua оприлюднено повторне повідомлення про проведення 30.06.2016 року сесії Одеської міської ради за посиланням http://omr.gov.ua/ru/news/84723/. Повідомлення розміщено разом з порядком денним сесії міської ради та проектами рішень. Проект рішення «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) м.Одеси» оприлюднено під назвою «proekt_3.17.» розміщено у розділі «Проекти рішень на сесію 30.06.2016р.»;
- 23.08.2016 року - на офіційному сайті Одеської міської ради omr.gov.ua розміщено повідомлення про проведення 21.09.2016 року сесії Одеської міської ради. Повідомлення за посиланням http://omr.gov.ua/ua/news/86861/ оприлюднено у розділі «Новини» разом з посиланням на проекти рішень. Проекти рішень на сесію також розміщено у розділі сайту «Нормативні акти, проекти рішень міськради» http://omr.gov.ua/acts/рrojects/counsil/38690/. Проект рішення «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) м. Одеси» оприлюднено під назвою «proekt_25» у розділі «Проекти рішень на сесію 21.09.2016р.»;
- 09.09.2016 року - на офіційному сайті Одеської міської ради omr.gov.ua оприлюднено повторне повідомлення про проведення 21.09.2016 року сесії Одеської міської ради за посиланням http://omr.gov.ua/ua/news/87524/. Повідомлення розміщено разом з порядком денним сесії міської ради та містило посилання для завантаження відповідних проектів рішень. Проект рішення «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) м. Одеси» під назвою «proekt_3.18» розміщено у розділі «Проекти рішень на сесію 21.09.2016р.»;
- 18.10.2016 року - на офіційному сайті Одеської міської ради omr.gov.ua розміщено інформаційне повідомлення про скликання XI позачергової сесії Одеської міської ради VII скликання, що відбулась 19.10.2016 року, із зазначенням часу і місця проведення сесії, а також основних питань, рекомендованих для розгляду на сесії ради. Повідомлення за посиланням http://omr.gov.ua/ua/news/88903 оприлюднено у розділі «Новини». Проект рішення «Про затвердження плану зонування території «зонінгу» м. Одеси» оприлюднено 18.10.2016 о 18:26 год. у розділі сайту «Нормативні акти, Проекти рішень міськради» за посиланням http://omr.gov.ua/acts/рrojects/counsil/88928. Зазначений проект рішення Одеської міської ради оприлюднено разом з доопрацьованим планом зонування території (зонінгу) м. Одеси.
З огляду на вищевикладені обставини, суд вбачає, що безпосередньо проект спірної містобудівної документації та проект рішення, яким передбачалось затвердження цієї документації, неодноразово оприлюднювались, починаючи з 21.04.2016 року, тобто майже за пів року до дати пленарного засідання, на якому відбулось затвердження відповідної документації.
При цьому, виходячи з положень п. 4 Порядку № 555, оприлюднення розроблених в установленому законодавством порядку проектів містобудівної документації, зокрема, здійснюється шляхом розміщення матеріалів (планшетів, макетів) у визначеному органом місцевого самоврядування місці.
Доказів, які б підтверджували обмеження позивачам доступу до містобудівної документації та проекту оскаржуваного рішення, матеріали справи не містять. Позивачами не зазначено також про обставини, які б перешкоджали безпосередньо ними ознайомленню з цією документацією, а тому суд відхиляє їх посилання на недостатність вжитих заходів з метою доведення до відома населення змісту розробленого проекту містобудівної документації.
Згідно з п. 9 Порядку № 555 відповідно до частини шостої статті 21 Закону пропозиції подаються громадянами у письмовому вигляді із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові, місця проживання, особистим підписом і повинні містити обґрунтування з урахуванням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів та правил.
Судом встановлено, що в ході проведення громадських слухань у період з 21.04.2016 року по 16.05.2016 року за проектом плану зонування території (зонінгу) м. Одеси надійшло 82 зауваження та пропозиції, які розглянуті уповноваженим органом та більшість з яких була врахована та передана для відповідних коригувань розробнику містобудівної документації, що підтверджується протоколом громадських слухань від 17.05.2016 року № 19, складеним особою, відповідальною за організацію громадських слухань, протоколом архітектурно-містобудівної ради від 18.05.2016 року № 8 та наявною у матеріалах плану зонування таблицею результатів розгляду пропозицій громадськості щодо проекту плану зонування (зонінгу) території м. Одеси.
Судом також встановлено, що позивачі не були позбавлені брати участь у вищезазначених громадських слуханнях, своїх пропозицій та зауважень до спірної містобудівної документації в ході їх проведення не надавали.
Відповідно до ч. 8 ст. 21 Закону для розгляду спірних питань, що виникають у процесі громадських слухань, може утворюватися погоджувальна комісія. Погоджувальна комісія протягом двох тижнів після її створення розглядає спірні питання, зафіксовані у протоколі громадських слухань, та ухвалює рішення про врахування або мотивоване відхилення цих пропозицій (зауважень). У разі неспроможності погоджувальної комісії врегулювати спірні питання між сторонами остаточне рішення приймає відповідний орган місцевого самоврядування. Урегульовані погоджувальною комісією спірні питання між сторонами або прийняті відповідним органом місцевого самоврядування рішення є підставою для внесення змін до проекту відповідної документації.
У п. 11 Порядку № 555 також зазначено, що у разі наявності пропозицій громадськості, рішення про врахування яких розробник і замовник не можуть прийняти самостійно або мають місце спірні питання, особи, які забезпечують роботу з розгляду пропозицій громадськості, повідомляють про це відповідному органу місцевого самоврядування для прийняття останнім рішення щодо утворення погоджувальної комісії.
Аналізуючи наведені положення законодавства України, суд дійшов висновку, що утворення погоджувальної комісії не є обов`язковим під час проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, а є правом відповідного органу місцевого самоврядування, що також підтверджується листом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 10.12.2015 року № 7/14-14571, в якому зазначено, що законодавство не визначає погоджувальну комісію обов`язковою складовою громадських слухань, а доцільність її утворення визначається відповідним органом місцевого самоврядування, що забезпечує проведення громадських слухань.
Крім того, враховуючи ненадання позивачами під час проведення зазначених громадських слухань жодних пропозицій та зауважень до спірної містобудівної документації, відсутні підстави стверджувати про виникнення під час громадських слухань будь-яких спірних питань, які б безпосередньо стосувалися прав, свобод чи інтересів позивачів та мали б бути усунуті шляхом утворення погоджувальної комісії та у кінцевому результаті розгляду цією комісією спірних пропозицій та зауважень позивачів та прийняття за ними відповідного рішення.
Суд при цьому критично оцінює посилання позивачів на існування інших спірних питань від інших осіб, які не стосуються наданих ними пропозицій та зауважень, однак, на їх думку, вимагали утворення погоджувальної комісії та які за змістом позову підтверджуються оприлюдненими результатами розгляду та врахування пропозицій громадськості щодо проекту плану зонування території м. Одеси.
Зі змісту таблиці результатів розгляду пропозицій громадськості щодо проекту плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, про яку згадують позивачі, вбачається, що у ній наведено перелік пропозицій, які надійшли під час проведення громадських слухань щодо спірної містобудівної документації, їх короткий зміст та результати їх розгляду, а саме, визначено, враховані чи не враховані відповідні пропозиції. Інформації про наявність спірних питань у згаданій таблиці не міститься, а факти неврахування окремих пропозицій громадськості в рамках проведення громадських слухань відповідно до Порядку № 555, що становить суть їх розгляду уповноваженим органом, не може розглядатись як підтвердження наявності спірного питання, вирішення якого вимагає утворення погоджувальної комісії.
Відсутність вимог законодавства України щодо обов`язкового характеру утворення погоджувальної комісії, перебування цього питання у площині дискреційних повноважень відповідача, недоведеність належними засобами доказування існування підстав, які б вказували на необхідність утворення погоджувальної комісії, а також віднесення ч. 8 ст. 21 Закону повноважень щодо остаточного вирішення спірних питань щодо проекту містобудівної документації до компетенції міської ради, яка її і затверджувала, свідчать про необґрунтованість зазначеного доводу позивачів як підстави для визнання оскаржуваного у справі рішення протиправним та його скасування.
З приводу посилання позивачів на те, що план зонування не відповідає вимогам п. 17 Порядку № 555, відповідно до якого матеріали щодо розгляду пропозицій громадськості є невід`ємною складовою частиною містобудівної документації, оскільки відповідний план зонування був оприлюднений без зазначених матеріалів, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що матеріали щодо розгляду пропозицій громадськості за результатами проведення громадських слухань щодо проекту Плану зонування території (зонінгу) м. Одеси окремо оприлюднені на офіційному сайті Одеської міської ради після їх опрацювання у вигляді таблиці результатів розгляду пропозицій громадськості щодо вказаного проекту за посиланням: http://omr.gov.ua/ru/news/84730/.
Отже, згадані обставини не можуть розглядатись як підстава для скасування рішення, яким затверджено План зонування, адже питання оприлюднення матеріалів містобудівної документації жодним чином не впливають на законність безпосередньо містобудівної документації та рішення, яким вона затверджена,у той час як матеріали щодо розгляду пропозицій громадськості також були оприлюднені належним чином.
Досліджуючи питання дотримання відповідачем процедури проведення громадських слухань щодо проекту спірного рішення, суд також виходить з такого.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада має право проводити громадські слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов`язковому розгляду органами місцевого самоврядування. Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади.
У ст. 23 Статуту територіальної громади міста Одеси, визначено порядок організації та проведення громадських слухань. Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 23 Статуту громадські слухання є формою безпосередньої участі членів міської громади у здійсненні місцевого самоврядування, що передбачена законодавством України. Предметом громадських слухань можуть бути будь-які питання, віднесені до відання місцевого самоврядування. Не можуть бути предметом громадських слухань питання, що суперечать Конституції та чинному законодавству України, а також не віднесені до відання міської ради та її органів. Громадські слухання можуть бути обов`язковими та ініціативними.
Згідно з ч. 5 ст. 23 Статуту обов`язкові громадські слухання проводяться у випадках:
- обговорення проектів містобудівної документації відповідно до законодавства про регулювання містобудівної діяльності - за ініціативою виконавчого органу міської ради з питань архітектури та містобудування;
- обговорення проектів тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до законодавства про житлово-комунальні послуги - за ініціативою виробників та виконавців відповідних послуг;
- обговорення проектів регуляторних актів органів міського самоврядування відповідно до законодавства про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності - за ініціативою розробників проектів регуляторних актів, передбачених планами підготовки цих проектів, та за погодженням з юридичним департаментом міської ради та профільною постійною комісією міської ради;
- обговорення інших питань, які відповідно до законодавства України вимагають проведення громадських слухань - за ініціативою виконавчих органів міської ради та інших суб`єктів, передбачених відповідним законодавством.
З наведеного випливає, що за змістом Статуту громадські слухання у випадках обговорення проектів містобудівної документації мають відбуватися відповідно до законодавства про регулювання містобудівної діяльності, проведення яких, як встановлено судом, відбувається в порядку, передбаченому ст. 21 Закону та Порядком № 555, та які фактично проведені стосовно проекту плану зонування території (зонінгу) м. Одеси.
У ст. 24 Статуту регламентована особлива процедура проведення громадських слухань, яка, виходячи з положень ст. 23 Статуту, застосовується у випадках проведення ініціативних громадських слухань або обов`язкових громадських слухань з обговорення інших питань, аніж наведені в абзацах 2-4 ч. 5 ст. 23 Статуту, що містять бланкетні норми, які відсилають до актів спеціального законодавства.
З урахуванням наведеного суд критично оцінює твердження позивачів про недотримання відповідачем процедури проведення громадських слухань, встановленої у Статуті, оскільки перед прийняттям оскаржуваного у справі рішення було забезпечено проведення процедури громадських слухань відповідно до законодавства про регулювання містобудівної діяльності, які і мали бути проведеними у даному випадку відповідно до положень Статуту.
У зв`язку з цим безпідставними суд вважає доводи позивачів стосовно необхідності забезпечення проведення громадських слухань щодо проекту плану зонування території (зонінгу) м. Одеси декілька разів за різними процедурами, враховуючи поряд з іншим сутність громадських слухань як одного з механізмів безпосередньої участі територіальної громади у місцевому самоврядуванні та її взаємодії з обраними органами місцевого самоврядування, що полягає у доведенні до відома територіальної громади намірів органів місцевого самоврядування у вирішенні віднесених до їх компетенції питань, ознайомленні із відповідними проектами з метою отримання, розгляду і, за наявності правових підстав, врахування пропозицій та зауважень заінтересованих осіб, що у повній мірі реалізовано під час підготовки до прийняття оскаржуваного у цій справі рішення міської ради, чим забезпечено права всіх зацікавлених осіб, в тому числі і позивачів, на участь у місцевому самоврядуванні під час вирішення питання затвердження відповідної містобудівної документації.
Пунктом 2 частини 1 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації»(далі у редакції, чинній на дату прийняття Рішення № 1316-VII) передбачено, що розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати проекти рішень, що підлягають обговоренню.
Частинами 2, 3 цієї статті встановлено, що інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов`язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.
При цьому для оприлюднення проектів нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблених відповідними розпорядниками, визначений особливий строк, виходячи з якого такі проекти мають оприлюднюватися не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.
Аналіз наведених норм права дозволяє стверджувати, що йдеться про оприлюднення проектів рішень саме з метою їх обговорення у порядку, передбаченому чинними актами законодавства. Проекти рішень місцевих рад, які підлягають обговоренню, визначаються нормами окремих законів України, зокрема «Про регулювання містобудівної діяльності». При цьому оприлюднення такого проекту є необхідним для надання пропозицій та зауважень, що само по собі передбачає можливі зміни оприлюдненого раніше проекту та його розгляд вже з врахованими зауваженнями та пропозиціями.
Поряд з цим, жодної норми щодо обов`язку оприлюднення доопрацьованих проектів рішень, які підлягають обговоренню, законодавством, чинним на момент прийняття оскаржуваного рішення та оприлюднення його проекту, не передбачено. Це ж стосується й містобудівної документації, порядок оприлюднення проектів якої регламентований актами законодавства у сфері містобудування, зокрема, Законом №3038-VI та Порядком № 555.
Суд вважає, що враховуючи той факт, що проект розробленої містобудівної документації вперше був оприлюднений ще 21.04.2016 року, Одеською міською радою не допущено порушеньЗакону України «Про доступ до публічної інформації» щодо завчасного оприлюднення проектів актів, які нею планувалось розглянути.
Отже, суд приходить до висновку, що Одеською міською радою у встановленому законодавством порядку забезпечено право позивачів на участь в обговоренні відповідного проекту рішення та проекту містобудівної документації, надано можливість у встановлений законом спосіб ознайомитись із ними та надати свої пропозиції, у зв`язку з чим посилання позивачів на порушення встановленої процедури оприлюднення проекту оскаржуваного рішення не приймається судом як підстава для його скасування.
Суд також приймає до уваги, що питання дотримання міською радою вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» під час прийняття оскаржуваного рішення міської ради вже було предметом дослідження у суді в рамках розгляду судової справи № 815/148/17 за позовом громадської організації «Спілка юристів Одеської області» до Одеської міської ради, Державної екологічної інспекції Північно-західного регіону Чорного моря про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 19.10.2016 року № 1316-VII «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) м. Одеси» та визнання протиправною бездіяльності Державної екологічної інспекції Північно-західного регіону Чорного моря стосовно непроведення заходів із внесення Одеській міській раді вимоги щодо приведення у відповідність до статті 88 Водного кодексу України та статті 60 Земельного кодексу України плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, затвердженого Одеською міською радою рішенням від 19.10.2016 року № 1316-VII.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2017 року у справі 815/148/17, яка набрала законної сили 28.03.2017 року, у задоволенні заявленого адміністративного позову було відмовлено.
При цьому, підстави позовних вимог у справі № 815/148/17 з питання дотримання міською радою вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» під час прийняття Рішення № 1316-VII є аналогічними відповідним підставам позову у цій справі № 522/22780/16-а.
Суд також звертає увагу на те, що пунктом 2 частини 1 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (станом на час оприлюднення) передбачено, що розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати проекти рішень, що підлягають обговоренню. Частинами 2, 3 цієї статті встановлено, що інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов`язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.
Суд погоджується з тим, що аналіз наведеної норми права дозволяє стверджувати, що йдеться про оприлюднення проектів рішень саме з метою їх обговорення у порядку, передбаченому чинними актами законодавства і є необхідним для надання пропозицій та зауважень.
Поряд з цим, данною нормою щодо обов`язку оприлюднення доопрацьованих проектів рішень, чинними актами законодавства не передбачено.
Крім того, суд виходить з того, що положеннями ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
У ст. 24 цього Закону закріплено, що відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації, в тому числі за неоприлюднення інформації, несуть особи, винні у вчиненні таких порушень.
Системний аналіз наведених положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» надає підстави стверджувати, що у випадку невиконання розпорядником публічної інформації обов`язку оприлюднювати проекти рішень, які підлягають обговоренню, оскарженню взагалі підлягає не рішення, прийняте відповідним органом за таким проектом, а безпосередньо дії особи, відповідальної за таке оприлюднення.
У свою чергу, скасування рішення, прийнятого без попереднього оприлюднення його проекту, жодним чином не сприятиме поновленню прав осіб на доступ до публічної інформації, адже не призведе до забезпечення доступу позивача до публічної інформації, а відтак, не виконуватиме завдання адміністративного судочинства, що полягає у захисті порушених прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд наголошує, що в даному випадку такий спосіб захисту не є релевантним до інтересу, за захистом якого звернувся позивач. Спосіб захисту права повинен відповідати характеру порушення. Обрання способу захисту, який не може захистити порушене право, тобто невірного способу захисту, є підставою для відмови у задоволенні позову (постанова від 05.08.2019 року у справі № 522/18588/17).
Відносно тверджень позивача щодо порушення Одеською міською радою передбаченого порядку скликання сесії, на якій прийняте спірне рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 10 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та п. 4 ст. 23 Регламенту Одеської міської ради VII скликання, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 11.11.2015 року № 1-УІІ, рішення про скликання сесії ради відповідно до частин четвертої, шостої та восьмої цієї статті доводиться до відома депутатів і населення не пізніш як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках - не пізніш як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд ради.
Так, 18.10.2016 року видане розпорядження Одеського міського голови № 1036 «Про скликання та порядок денний XI позачергової сесії Одеської міської ради VII скликання», яке оприлюднене на офіційному сайті Одеської міської ради у той же день.
Крім того, 18.10.2016 року на офіційному сайті Одеської міської ради у розділі «Новини» розміщене інформаційне повідомлення про скликання XI позачергової сесії Одеської міської ради VII скликання, що відбулась 19.10.2016 року, із зазначенням часу і місця проведення сесії, а також основних питань, рекомендованих для розгляду на сесії ради, за посиланнями: рос. версія http://omr.gov.ua/ra/news/88902/ (оприлюднено 18.10.2016 року о 16:28 год.); укр. версія http://omr.gov.ua/ua/news/88903 (оприлюднено 18.10.2016 року о 16:35 год.).
Суд погоджується з доводами представника відповідача Одеської міської ради відносно того, що законодавством не визначено, що саме слід розуміти під винятковими випадками, які дозволяють зменшити загальний строк завчасного повідомлення про скликання сесій міської ради, у звязку з чим таке поняття має суто суб`єктивний та оціночний характер, та винятковість випадків застосовується на розсуд особи, яка відповідно до вимог законодавства забезпечує скликання сесії.
При цьому відсутність законодавчої регламентації можливості застосування винятків із загального правила, передбаченого ч. 10 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключає й правові підстави для скасування рішень місцевих рад, прийнятих на скликаних у винятковому порядку сесіях, лише з причин недостатнього обґрунтування винятковості скликання такої сесії, адже це питання перебуває поза правовим регулюванням та стосується певних дискреційних повноважень посадової особи, яка відповідно до закону має право скликати сесії ради та в цьому питанні наділена певною свободою вибору у прийнятті рішення, в тому числі й щодо застосування винятків.
Крім того, судом встановлено, що на розгляд позачергової сесії міської ради, пленарне засідання якої відбулось 19.10.2016 року, винесено низку питань, які потребували термінового невідкладного розгляду міською радою, повязаних із змінами до бюджету м. Одеси за рекомендаціями Міністерства фінансів України, виходом Одеської міської ради з ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса», право на який виникло у звязку з невиконанням ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» свого зобовязання за мировою угодою, затвердженою рішенням Одеського апеляційного господарського суду, що у будь-якому випадку зумовило скликання сесії міської ради у скорочені строки. У звязку з чим, судом приймаються до уваги твердження представника відповідача, що поряд з цим, враховуючи актуальність та тривалий час попередньої підготовки проекту рішення «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) м. Одеси», зазначене питання також було включено до попереднього порядку денного відповідної сесії.
Відтак, враховуючи факт оприлюднення спірного проекту містобудівної документації за шість місяців до його розгляду на пленарному засіданні ради, проведення процедури громадських слухань та інших узгоджень відповідного проекту рішення, суд вважає, що застосування виняткового порядку скликання сесії, на якій розглянуте спірне питання, не може бути підставою для скасування відповідного рішення міської ради.
Аналогічні висновки також зроблені у постанові Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2017 року у справі 815/148/17.
Крім того, суд вважає необґрунтованими твердження позивачів про те, що під час розроблення плану зонування (зонінгу) території м. Одеси відповідачем було порушено послідовність вчинення дій щодо його розроблення, яка, на думку позивачів, передбачає необхідність проведення громадських слухань лише після погодження містобудівної документації.
Так, самі позивачі в обґрунтування наведеного вище твердження посилаються на положення п. 6 ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011 «Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)» (далі - Настанова), допустивши при цьому вільне трактування положень цього пункту.
У п. 6.1 Настанови визначено, що основними етапами розроблення Зонінгу є: І етап - аналітичний - збір та аналіз вихідної інформації; ІІ етап - зонування території та розроблення пояснювальної записки; ІІІ етап - погодження, проведення громадських слухань та затвердження Зонінгу; ІУ етап - розробка проектів землеустрою щодо впорядкування території населеного пункту (у разі відсутності плану земельно-господарського устрою у складі генерального плану населеного пункту).
При цьому у зазначеному пункті також міститься пояснення, відповідно до якого на III етапі здійснюється погодження проектних пропозицій Зонінгу з місцевими органами виконавчої влади та з організацією розробником генерального плану, проведення громадських слухань, затвердження Зонінгу.
Виходячи з наведених норм, погодження, проведення громадських слухань та затвердження Зонінгу є єдиним етапом, та наведення у Настанові складових цього етапу у певному порядку не може розглядатись як обов`язкова для виконання черговість виконання цих складових етапу, адже наведена норма лише визначає перелік процедур, які мають бути вчинені на цьому етапі, а не черговість їх виконання.
Жодних прямих вимог про те, що громадські слухання мають проводитись лише після отримання погоджень містобудівної документації зазначена норма не встановлює. Крім того, одночасне вжиття заходів з метою погодження містобудівної документації та проведення громадських слухань не свідчить про порушення установленої черговості.
Разом з тим, судом встановлено, що Одеською міською радою усі необхідні погодження містобудівної документації були отримані, громадські слухання проведені, внаслідок яких враховано окремі обґрунтовані пропозиції громадськості, рішення про затвердження містобудівної документації прийнято, тобто всі складові III етапу були виконані, у зв`язку з чим зазначені позивачами обставини не призвели до настання негативних наслідків для процедури підготовки проекту містобудівної документації, в тому числі й для позивачів, та не можуть розглядатись як достатня підстава для скасування оскаржуваного у справі рішення.
Також суд відхиляє посилання позивачів на обов`язковість отримання під час розроблення плану зонування території (зонінгу) м. Одеси погоджень містобудівної документації від Міністерства культури України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року № 318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (далі Порядок № 318).
Відповідно до п. 10 Порядку № 318 історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування.
За змістом положень п. 16 Порядку № 318 для кожного історичного ареалу визначаються режим використання та конкретні обмеження господарської діяльності на його території, які встановлюються правилами охорони та використання історичних ареалів населених місць. Правила охорони та використання історичних ареалів населених місць повинні враховуватися під час розроблення місцевих містобудівних програм, містобудівної документації. Розроблення містобудівної документації є першочерговим для міст, що включені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Для зазначених міст місцеві містобудівні програми, містобудівна документація затверджуються відповідними радами за погодженням з Мінкультури або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини та Мінрегіоном.
Як випливає з наведеної норми, містобудівна документація для історичних місць підлягає альтернативному погодженню Мінкультури або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.
Листом від 08.07.2016 року № 01-13/1346 план зонування території (зонінг) м. Одеси отримав погодження від управління культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації як спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини, а тому вимоги п. 16 Порядку № 318 не порушені.
Суд також враховує лист Міністерства культури України від 13.10.2016 року № 1600/10/53-16, у якому зазначено, що плани зонування територій населених міст є різновидом містобудівної документації та мають повністю відповідати Генеральному плану розвитку міста, складовою частиною якого є відповідний історико-архітектурний опорний план. Необхідність погодження зонінгів, розроблених у відповідності до чинних Генеральних планів міст, з авторами (розробниками) історико-архітектурного плану, а також з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, чинним пам`яткоохоронним законодавством не передбачена, тобто план зонування території м. Одеси не потребує обов`язкового погодження з Міністерством культури України. Разом з тим, це Міністерство повідомило, що якщо територія, для якої розроблено зонінг, розташована у межах історичного ареалу міста, відповідна документація повинна бути співвідносна режимам, встановленим історико-архітектурним опорним планом. Цю функцію, на переконання Міністерства, здатен виконати місцевий орган охорони культурної спадщини, що і було дотримано у даному випадку.
Зміст листа Міністерства культури України від 23.01.2017 року № 60/19-3/55-17, в якому повідомлено про те, що Одеська міська рада не направляла проект плану зонування (території) зонінгу м. Одеси до зазначеного Міністерства, на що посилаються позивачі в обгрунтування позову, вищенаведеного не спростовує.
Крім того, судом враховано, що у листі Міністерства культури України від 02.12.2016 року № 1952/10/53-16 наголошено на необхідності погодження ним саме проектної, а не містобудівної документації. Зокрема, у вказаному листі зазначено наступне: «Якщо план зонування території розробляється на території, де знаходяться пам`ятки національного значення, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, історичні ареали, а також програми і проекти, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини, відповідна проектна документація повинна бути погоджена в межах компетенції з Мінкультури.
Якщо ж таке зонування охоплює територію розташування пам`яток місцевого значення, їх зони охорони, відповідна проектна документація повинна бути погоджена з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органом охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій».
Суд також відхиляє посилання позивачів про відсутність повторних погоджень управління культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації після доопрацювання розробленої містобудівної документації, адже судом встановлено, що відповідна документація надавалась зазначеним органам виконавчої влади з урахуванням усунення наданих ними же зауважень, а позитивні погодження цих органів отримані лише після опрацювання ними такого доопрацьованого проекту містобудівної документації.
Крім того, судом встановлено, що листом управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 09.09.2016 року № 01-12/218 до управління культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації направлений доопрацьований варіант містобудівної документації, а листом управління від 06.07.2016 року № 01-12/302 доопрацьований варіант проекту направлений на адресу департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації.
Також судом враховано, що управління культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та департамент екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації у цій справі є третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Проте, жоден із зазначених органів не заперечує правомірність плану зонування (території) зонінгу м. Одеси, затвердженого оскаржуваним рішенням, а також не висловлював позицію незгоди з його змістом.
Щодо доводів позову про необхідність отримання погодження від Мінрегіонбуду, суд виходить з такого.
Як вбачається, зміст п. 16 Порядку № 318, на який посилаються позивачі в обґрунтування своїх вимог, не визначає, яка конкретно містобудівна документація міст, включених до Списку історичних населених місць України, потребує погодження Мінрегіону.
Виходячи із загального змісту та назви Порядку № 318, він спрямований на правову регламентацію визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, а не правову регламентацію порядку розроблення містобудівної документації, що визначається іншими спеціальними правовими актами.
Зокрема, пунктом 4.9 Порядку № 290 визначено, що замовник розроблення містобудівної документації з планування території на місцевому рівні звертається до обласної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим (для міст обласного та республіканського Автономної Республіки Крим значення), Мінрегіону України (для міст Києва та Севастополя) щодо визначення державних інтересів для їх урахування під час розроблення генерального плану населеного пункту.
Ці положення відповідають визначеним в абз. 3 пп. 8 п. 3 Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30.04.2014 року № 197 (у редакції, чинній на дату прийняття Рішення № 1316-VII), повноваженням Мінрегіону України щодо управління у сфері містобудування шляхом планування територій на державному рівні, визначення державних інтересів для їх урахування під час розроблення містобудівної документації та проведення моніторингу за дотриманням законодавства у сфері містобудування; проведення містобудівного моніторингу на державному рівні.
Втім, як випливає із зазначеної норми, звернення до Мінрегіону України з метою визначення державного інтересу в межах його компетенції для міст-обласних центрів та під час розроблення плану зонування території Порядком № 290 не передбачено, а відповідні повноваження Мінрегіону України стосуються іншої містобудівної документації.
Крім того, суд враховує, що у Положенні про архітектурно-містобудівну раду Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, затвердженому наказом Мінрегіону від 22.02.2012 року № 76 (у редакції, чинній на дату прийняття Рішення № 1316-VII), визначено, що архітектурно-містобудівна рада Мінрегіону, яка є дорадчим органом Мінрегіону, що утворюється для професійного колегіального розгляду й обговорення містобудівних, архітектурних рішень та містобудівної документації, розглядає не всі проекти містобудівної документації, а лише проекти Генеральної схеми планування території України, окремих частин територій України, спільних проектів містобудівної документації транскордонних регіонів, схем проходження транскордонних коридорів та зон їх впливів, схем планування територій Автономної Республіки Крим, областей, генеральних планів міст Києва, Севастополя, Сімферополя, обласних центрів, історико-архітектурних опорних планів населених пунктів), а також зміни до цієї документації.
Крім того, відповідно до листа Мінрегіону України від 31.01.2017 року № 7/14-1058 розгляд та погодження проектів планів зонування території, розроблених як окремий документ, не належить до компетенції згаданого Міністерства.
З наведеного випливає відсутність інтересу вказаного центрального органу виконавчої влади у погодженні містобудівної документації, що затверджена оскаржуваним у справі рішенням, яке враховується судом під час розгляду справи як позиція відповідного органу про відсутність у розробленій документації державного інтересу, що потребує його погодження.
Суд також приймає до уваги, що питання меж та режимів використання зон охорони пам`яток культурної спадщини (в тому числі археологічних пам`яток) та історичних ареалів міста Одеси врегульовано наказом Міністерства культури і туризму України від 20.06.2008 року № 728/0/16-08 «Про затвердження науково-проектної документації щодо визначення зон охорони пам`яток, меж і режимів використання історичних ареалів м. Одеси та занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України».
Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону, яка регулює питання розроблення генерального плану населеного пункту, для населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, в межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об`єкти культурної спадщини.
Відповідно до розділу 12 Основних положень Генерального плану
м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року №6489-VI, у проекті Генерального плану м. Одеси використана в якості вихідних даних і розглядається як його складова частина науково-дослідна робота «Історико-архітектурний опорний план, проект зон охорони пам`яток, визначення меж і режимів використання історичних ареалів м. Одеси», розроблена Науково-дослідним інститутом пам`яткоохоронних досліджень (м. Київ) у 2007 році, і затверджена наказом Міністерства культури і туризму України від 20.06.2008р. №728/0/16-08.
У свою чергу, План зонування території (зонінг) м. Одеси розроблений на основі Генерального плану м. Одеси.
Надаючи оцінку посиланням позивачів про необхідність проведення наукової археологічної експертизи проекту плану зонування (території) зонінгу м. Одеси, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць з урахуванням експертного висновку за результатами наукової археологічної експертизи зазначених проектів.
Статтею 7 цього Закону визначено, що до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради належить погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт, виконання яких може позначитися на стані пам`яток місцевого значення, їх територій і зон охорони, з урахуванням експертного висновку за результатами наукової археологічної експертизи зазначених проектів.
У ст. 12 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» закріплено, що інститут археології Національної академії наук України є державною науковою установою у сфері дослідження археологічної спадщини, що відповідно до законодавства здійснює наукову археологічну експертизу програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт, виконання яких може негативно позначитися на стані об`єктів археологічної спадщини, їх територій та зон охорони.
За змістом вищезгаданих норм законодавства експертизі та погодженню Міністерством культури України підлягають не всі програми або проекти, які реалізуються на території населеного пункту, в межах якого знаходиться археологічна пам`ятка або пам`ятках національного значення, а лише ті, які безпосередньо передбачають певні перетворення, виконання яких може негативно позначитися на стані об`єктів культурної (археологічної) спадщини.
У той же час, план зонування території як різновид містобудівної документації не є програмою або проектом містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт, виконання яких може негативно позначитися на стані об`єктів археологічної спадщини, їх територій та зон охорони, що виключає обов`язок розробника цієї документації забезпечувати його наукову археологічну експертизу та подальше погодження.
Крім того, суд враховує, що у ч. 8 ст. 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що план зонування території не підлягає експертизі. Згідно з ч. 4 ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» порядок проведення експертизи містобудівної документації визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї норми Закону постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 року № 548 затверджено Порядок проведення експертизи містобудівної документації (у редакції, чинній на дату прийняття Рішення № 1316-VII), у п. 2 якого наведено перелік містобудівної документації, яка підлягає експертизі, до якого плани зонування території не віднесено.
Суд також відхиляє посилання позивачів на лист інституту археології НАН України від 29.11.2016 року № 125/01-10-670, у якому наведено, що«…питання про затвердження проекту містобудівної документації населеного пункту, на території якого знаходиться археологічна пам`ятка місцевого значення, то наукова археологічна експертиза необхідна (Закон України «Про охорону археологічної спадщини»)», адже він не є належним та допустимим доказом необхідності такого погодження, оскільки його зміст суперечить законодавству та інститут археології НАН України не є уповноваженим суб`єктом з надання роз`яснень з даного питання.
В обґрунтування позову позивачі також зазначають про порушення Одеською міською радою під час прийняття оскаржуваного рішення процедури розроблення та прийняття регуляторних актів, регламентованої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»(далі у редакції, чинній на дату прийняття Рішення № 1316-VII).
Разом з тим, суд погоджується з доводами Одеської міської ради відносно того, що прийняте нею рішення не є регуляторним актом, що виключає необхідність застосування згаданих процедур, з огляду на наступне.
Критерії віднесення тих чи інших нормативно-правових актів до регуляторних актів, порядок їх розробки, обговорення та прийняття, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Так, згідно з преамбулою Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» цей Закон визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.
У свою чергу, відповідно до приписів ст. 1 вказаного нормативно-правового акта державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Також ст. 1 вищезгаданого Закону встановлено, що регуляторний акт це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Системний аналіз наведених норм законодавства свідчить, що обов`язковими ознаками регуляторного акта виступають: 1) спрямованість акта на вдосконалення правового регулювання господарських відносин або адміністративних відносин між регуляторними органами та субєктами господарювання; 2) встановлення, зміна чи скасування таким актом норм права, які застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб.
При цьому встановлення, зміна чи скасування регуляторним актом норм права у визначеній сфері має визначати принципово новий спосіб правового регулювання господарських відносин або адміністративних відносин між регуляторними органами та субєктами господарювання, впроваджувати, змінювати або скасовувати певні механізми впливу на ведення господарської діяльності шляхом використання окремих економічних та правових засобів регулювання (впровадження необхідності проведення обов`язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб, встановлення порядку проходження відповідних адміністративно-господарських процедур тощо). Наведене випливає, зокрема, із ст. 3 вищезазначеного Закону.
Саме в цьому полягає сама суть державної регуляторної політики у сфері господарських відносин, з використанням якої держава в особі своїх органів покликана забезпечити ефективний вплив (вчинення певних активних зважених дій чи прийняття рішень) на економічні й соціальні процеси, оптимізацію адміністративно-правового регулювання економічних відносин. Вплив державного регулювання здійснюється на основі встановлення і дії таких принципів, за яких процес створення нового регуляторного акта максимально відповідав би потребам суспільства і підтримувався адекватними заходами державного забезпечення, при цьому не створював би невиправданого процедурного навантаження на субєкт господарювання. Фактично йдеться про забезпечення балансу між інтересами окремих субєктів господарювання, що здебільшого полягає в отриманні прибутку, та суспільними інтересами, в тому числі інтересами держави в цілому та окремих споживачів результатів господарської діяльності.
Повноваження міських рад із затвердження планів зонування територій встановлені законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про основи містобудування».
Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи містобудування» до компетенції міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства, зокрема, планів зонування територій.
Суд погоджується з позицією відповідача, що затвердження плану зонування території населеного пункту, виходячи з положень ст. 2та ч. 1 ст. 16 Закону, є складовою планування територій на місцевому рівні, що само по собі не може розглядатись як регулювання господарської діяльності та виключає регуляторний характер відповідного акта міської ради, адже фактично зводиться до прогнозування розвитку територій; забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку територій; взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій; визначення і раціонального взаємного розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і обєктів; встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
Частиною 1 статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.
Як вбачається з наведеної норми законодавства, регулювання господарської діяльності у сфері містобудування не відноситься до мети розроблення плану зонування території. При цьому необхідно враховувати, що план зонування території є невідривно повязаним із іншою містобудівною документацією - генеральним планом відповідного населеного пункту та є лише доповненням його положень.
Відповідно до ч. 2 наведеної статті план зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
Основним документом зонінгу відповідно до п. 4.7. ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011 «Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)» є схема зонування, яка розробляється в цифровій формі у місцевій системі координат, прив`язаній до державної системи координат, що дозволяє формувати її електронне зображення або отримувати її аналоговий документ на паперових носіях необхідного масштабу.
На схемі зонування територія населеного пункту поділяється на територіальні зони, для кожної з яких встановлюється містобудівний регламент, яким визначаються види дозволеного (переважні та супутні) використання земельних ділянок; граничні параметри дозволеного будівництва, реконструкції об`єктів будівництва відповідно до Порядку надання умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх складу та змісту, затвердженого наказом Мінрегіону України від 07.07.2011 року № 109.
При цьому, як вбачається зі змісту Плану зонування території (зонінг) м. Одеси, передбачені для функціональних зон регламенти здебільшого містять посилання на чинні акти законодавства, державні будівельні норми та інші документи, які встановлюють містобудівні умови та обмеження для окремих категорій об`єктів будівництва, що можуть розміщуватися в межах тієї чи іншої зони.
Аналіз наведених норм законодавства надає підстави стверджувати, що зміст регулювання у плані зонування спрямований на об`єкт, яким є територія, а не на субєкти, до яких віднесено субєктів господарювання, або правові відносини у сфері господарської діяльності, а план зонування територій населеного пункту не передбачає удосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання шляхом встановлення нових правил здійснення тієї чи іншої господарської діяльності. Отже, такий акт не містить обов`язкового критерію віднесення акта до категорії регуляторних - правове регулювання господарських відносин або адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.
Крім того, частиною 2 ст. 1 зазначеного Закону містобудівна документація, до якої відноситься й план зонування територій, визначено інструментом державного регулювання планування територій, а не інструментом державного регулювання господарської діяльності, в чому міг би виражатись регуляторний характер такого акта.
Згідно із частиною 6 статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» склад, зміст, порядок розроблення плану зонування території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Порядок розроблення містобудівної документації, зокрема, плану зонування затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 16.11.2011 року № 290.
Крім того, окремі особливості розроблення плану зонування території (зонінгу) передбачені національним стандартом України ДСТУ-Н Б Б. 1.1-12:2011 «Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)», затвердженим Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.
Отже, законодавець передбачив чітке розмежування порядків розробки нормативно-правових актів регуляторного характеру та нормативно-правових актів у сфері містобудування.
Більш того, для розроблення та затвердження містобудівної документації законодавцем передбачено більш складну порівняно із прийняттям регуляторних актів процедуру, яка передбачає особливі механізми врахування державних та громадських інтересів, в тому числі і врахування пропозицій суб`єктів господарювання.
Зазначена позиція знаходить підтвердження в абзаці 7 частини 2 статті 3 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», відповідно до якої дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов`язаної з прийняттям державних норм і правил у сфері містобудування за винятком випадків, коли у положеннях зазначених документів містяться вимоги до суб`єктів господарювання щодо проведення обов`язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб.
При цьому, позивач у позові не наводить жодних правових обґрунтувань, з яких він виходить, вважаючи оскаржуваний акт регуляторним, та не вказує, які саме його положення мають ознаки регуляторного акта, що свідчить про необґрунтованість зазначених тверджень.
Також суд враховує, що відповідно до п. 5.2. Настанови текстова частина зонінгу надається у вигляді пояснювальної записки і може містити додатки, що містять нормативні правові акти або витяги з них, а також інші документи, які необхідні для впровадження зонінгу.
З цією метою у розділах 6-8 Пояснювальної записки плану зонування території (зонінгу) м. Одеси наведені окремі витримки з чинних нормативно-правових актів, які визначають окремі аспекти впровадження зонінгу на практиці. Наведені вище положення не запроваджують нових прав або обовязків для субєктів господарювання, не встановлюють, змінюють чи скасовують норми та не регулюють адміністративні відносини між субєктами господарювання та органами влади, а мають інформаційний пояснювальний узагальнюючий характер щодо реалізації окремих процедур, що цілком відповідає сутності Пояснювальної записки як такої, яка покликана пояснити окремі положення зонінгу, а не регулювати відповідні правовідносини.
Так, питання зонального погодження врегульовані у Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженому наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 року № 109. Порядок забудови та використання земельних ділянок, які на момент затвердження зонінгу не відповідають його вимогам, регламентовані у розділі 4 Настанови. Порядок зміни виду використання земельної ділянки, а також умови, підстави та принципи вилучення земельних ділянок, інших обєктів нерухомого майна регламентовані Земельним кодексом України та Законом України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності». Внесення доповнень та змін до зонінгу, в тому числі за ініціативою юридичних та фізичних осіб, а також умови визнання об`єктів невідповідними плану зонування визначені у розділах 4 та 6 Настанови.
Таким чином, зазначені положення Пояснювальної записки покликані в інформативних цілях забезпечити роз`яснення загального порядку проходження окремих процедур, здійснення яких відбувається на підставі інших актів законодавства, що регулюють відповідні питання, у зв`язку з чим не мають обов`язкового для виконання характеру та не є положеннями регуляторного характеру.
Аналогічні висновки також зроблені у постанові Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2017 року у справі 815/148/17.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11.03.2020 року у справі № 522/22780/16-а призначено судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання:
1) Чи відповідає план зонування (зонінгу) м. Одеси, затверджений рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 року №1316-VII, наступним вимогам:
- містобудівної документації, а саме чи наявні в ньому зони «земель історико-культурного призначення ІК» (ДСТУ-Н Б Б 1.1.-12:2011 п. 5.20)?
- вимогам природоохоронного законодавства чи містяться межі встановлених прибережних захисних смуг (не відображені) та чи їх віднесено до рекреаційної зони з активним відпочинком Р-2 та Р-3 з порушенням режиму їх використання?
- змісту Генерального плану м.Одеси (п. 4), а саме, чи зменшено територію земельних насаджень?
2) Якщо не відповідає, то в чому полягають невідповідності?
Проведення експертизи доручено судом Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
На виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 11.03.2020 року у справі № 522/22780/16-а ОНДІСЕ проведено відповідну судову будівельно-технічну експертизу, за результатами якої складено висновок експерта від 27.11.2024 року № 21-1043, згідно із яким вирішено:
«1, 2. За результатами аналізу документів, наявних в матеріалах справи №522/22780/16-в, та проведених досліджень містобудівної документації, діючої на території м. Одеса, можливо зробити висновок:
- На графічній частині Плану зонування (зонінгу) м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 № 1316-VI, позначення зони «Земель історико-культурного призначення (ІК)», зокрема землі історико-культурного призначення (ІК), на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), відсутнє як таке, що з одного боку не відповідає п.5.20 ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011 «Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)» в частині назви зони, але, з огляду на зміст, відповідає, а саме, метою визначення зони ІК є саме визначення зон, щодо яких встановлюється спеціальний режим використання, обумовлений законодавством про охорону культурної спадщини.
Так, на території міста Одеси, відповідно до зонінгу, визначені декілька ділянок зон регулювання забудови з відмінними режимами використання територій.
Найважливішими з них, в плані збереження традиційної об`ємно-просторової композиції міста, є зони регулювання забудови навколо охоронних зон дискретно розташованих пам`яток, охоплюють прилеглі квартали або ділянки забудови і встановлюються для збереження оточення, в основному, невеликими будівлями:
- зона регулювання забудови в порту (ІК-П, ІК-ЛА), що прилягає до вулиці Приморської;
- зона регулювання забудови на Молдаванці (ІК-М).
Зони охоронюваного ландшафту.
Оскільки в Одесі історичний центр і пам`ятки архітектури та містобудування зберегли в багатьох випадках тісний зв`язок з природним оточенням і формують разом з ними своєрідні архітектурно-ландшафтні приморські комплекси, для їх збереження встановлені зони охоронюваного ландшафту (ІК-Л).
Зони охорони археологічного культурного шару (об`єктів археологічної спадщини) (ІК-А).
Крім того, для забезпечення встановлення планувальних обмежень щодо забудови земельних ділянок, розташованих в межах територій пам`яток, їх зон охорони та історичних ареалів м. Одеса, відповідно до нормативної документації та науково-проектної документації «Історико-архітектурний опорний план м. Одеса. Проект зон охорони. Визначення меж історичних ареалів», затверджений Наказом Міністерства культури України від 20.06.2008 №728/0/16-08, на основі якої розробляється план зонування території м. Одеси, виділено комплексні охоронні зони з перспективою перетворення в майбутньому на історико-культурну заповідну територію.
Отже, враховуючи викладене можливо зробити висновок, що на Плані зонування (зонінгу) м. Одеси, затвердженому рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 №1316-VI, зони «земель історико-культурного призначення» наявні, тобто План зонування (зонінгу) м. Одеси, затверджений рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 № 1316-VI, відповідає вимогам містобудівної документації.
- відповідно до:
а) ч.6 ст.88 Водного кодексу України:
У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.
Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.
б) ч.3 ст.60 Земельного кодексу України та ч.6. ст.. 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.
Згідно інформації, яка є у вільному доступі у мережі інтернет, встановлено, що рішенням Одеської міської ради від 10.06.2015 року № 6760-VI надано згоду на розробку проекту землеустрою з організації та встановлення меж прибережної захисної смуги уздовж Чорного моря, Куяльницького та Хаджибейського лиманів на території м. Одеси. Однак, відповідний проект землеустрою ще не затверджений та межі прибережної захисної смуги не встановлені.
Крім того, згідно п.7 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зонування території здійснюється з дотриманням вимоги щодо відображення меж прибережних захисних смуг.
Отже, відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території, розробляється на підставі Генерального плану м. Одеси, у зв`язку з чим не може ігнорувати його положень, тому Планом зонування було запропоновано (що це пропозиція зазначено у Пояснювальній записці та в умовних позначеннях на схемах зонінгу) до встановлення меж прибережної захисної смуги Чорного моря землевпорядною документацією визначити її в межах, що надані чинним Генеральним планом м. Одеси.
Стосовно порушення режиму використання прибережних захисних смуг, то враховуючи вищенаведене, встановлено, що у межах зони Р-2, яка у Плані зонування відповідає пляжній зоні, та у зоні Р-3 не передбачено можливості будівництва капітальних споруд, не пов`язаних із функціонуванням відповідної рекреаційної зони.
Таким чином, План зонування (зонінгу) м. Одеси, затверджений рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 р. № 1316-УН, відповідає вимогам природоохоронного законодавства відображені у Плані зонування (зонінгу) м. Одеси, затвердженому рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 №1316-VI, пропозиції меж прибережної захисної смуги Чорного моря, території яких, серед інших, віднесені до рекреаційних зон Р-2 та Р-3, відповідають встановленим цими зонами видам використання.
- План зонування території м. Одеси, виходячи з нормативних положень, не вирішує питання щодо зміни (зменшення або збільшення) території земельних насаджень, а зокрема, визначає територіальні зони та відповідні види дозволеного використання земельних ділянок в них.
Згідно із Зонінгом зелені насадження віднесені до відповідних видів використання земельних ділянок в межах територіальних зон Зонінгу (переважні, супутні, допустимі відповідно).
Через відсутність у текстовій частині Плану зонування території м. Одеси (зонінг) розміру площі зелених насаджень загального користування в гектарах, визначити зменшилась чи ні зона зелених насаджень у порівнянні із зазначеною площею у п. 4 Основних положень текстової частини Генерального плану «Планувальна структура та функціональне зонування» в м. Одеса не надається можливим».
Згідно зі ст. 108 КАС України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.
В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на відсутність у складі містобудівної документації зони земель історико-культурного призначення ІК, що спростовується висновком експерта, у якому зазначено, що на Плані зонування (зонінгу) м. Одеси, затвердженому Рішенням №1316-VI, зони «земель історико-культурного призначення» наявні.
Також в обґрунтування позову позивачі посилаються на те, що міською радою порушено вимоги Водного кодексу України та Земельного кодексу України під час прийняття оскаржуваного Рішення № 1316-VII, яке вони пов`язують із відсутністю у Плані зонування прибережної захисної смуги.
Втім, це спростовуються висновком експерта, згідно з яким План зонування «…відповідає вимогам природоохоронного законодавства відображені у Плані зонування (зонінгу) м. Одеси, затвердженому рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 №1316-VI, пропозиції меж прибережної захисної смуги Чорного моря, території яких, серед інших, віднесені до рекреаційних зон Р-2 та Р-3, відповідають встановленим цими зонами видам використання».
Також суд враховує, що законодавство, що діяло на момент прийняття Рішення №1316-VI визначає, що прибережні захисні смуги встановлюються не містобудівною, а земелвпорядною документацією, та не ставить у залежність можливість розроблення та затвердження містобудівної діяльності із фактом встановлення в порядку, передбаченому законодавством, прибережної захисної смуги.
Така позиція підтверджується Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України у листі від 25.11.2016 року № 8/14.3-1244-16, наданому у відповідь на запит Одеської міської ради, згідно з яким затвердження містобудівної документації, в тому числі плану зонування території, не прив`язано до наявності або відсутності проектів землеустрою щодо встановлених меж прибережних захисних смуг.
При цьому, суд враховує, що рішенням Одеської міської ради від 10.06.2015 року № 6760-VI надано згоду на розробку проекту землеустрою з організації та встановлення меж прибережної захисної смуги уздовж Чорного моря, Куяльницького та Хаджибейського лиманів на території м. Одеси. Суд зауважує, що на сьогоднішній день відповідний проект землеустрою досі не затверджений та межі прибережної захисної смуги не встановлені.
У свою чергу, на схемах плану зонування території (зонінгу) м. Одеси відображена запропонована Генеральним планом м. Одеси прибережна захисна смуга, що жодним чином не порушує вищезгаданих норм законодавства.
Крім того, в обґрунтування позову позивачі посилалася на невідповідність положень містобудівної документації, затвердженої оскаржуваним Рішенням № 1316-VII, Генеральному плану м. Одеси, затвердженому рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року № 6489-VI, що виражається, на думку позивачів, у зменшенні території зелених насаджень, передбачених у Генеральному плані м. Одеси.
Втім, за результатами проведення відповідної судової експертизи зроблено висновок, що «План зонування території м. Одеси, виходячи з нормативних положень, не вирішує питання щодо зміни (зменшення або збільшення) території земельних насаджень, а зокрема, визначає територіальні зони та відповідні види дозволеного використання земельних ділянок в них», а тому підстави позову з цього питання також підлягають відхиленню.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що Одеською міською радою доведено належними та допустимими доказами, що при прийнятті оскаржуваного рішення вона діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законом.
Крім того, при вирішенні справи суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень (пп. 1);визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пп. 2).
Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень (пп. 1);визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пп. 2).
Аналогічні положення містила й попередня редакція КАС України (до 15.12.2017 року), яка також передбачала, що нормативно-правовий акт може бути лише визнаний нечинним.
Відповідно до ст. 9 ст. 264 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
Згідно із ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень (п. 1); визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (п. 2).
Отже, як вбачається, КАС України унормовано, що скасованими можуть бути лише індивідуальні акти чи окремі його положення, у той час як нормативно-правові акти чи окремі його положення можуть бути лише визнані нечинними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 520/12022/17, з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 08.12.2009 року, зазначено, що такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), який випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, у моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
У вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду процитовані й абзаци четвертий, п`ятий постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7, де судам, зокрема, роз`яснено, що визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.
Отже, індивідуальні акти визнаються незаконними (протиправними) та скасовуються, а нормативно-правові акти визнаються нечинними.
При цьому, відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальної дії та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, у моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) акт індивідуальної дії є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
Виходячи із усього викладеного вище, слід констатувати, що втрачання чинності оскаржуваним рішенням може обумовити зміну правовідношень, пов`язаних із ним, лише на перспективу без зворотнього ефекту.
Можливість втрачання чинності правовим актом лише на майбутнє обумовлено тим, що у разі скасування правових актів з ретроспективним ефектом були би підірвані принципи правової визначеності, стабільності суспільних відносин, це призвело би до порушення балансу між можливими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення, в суспільних інтересах.
Так, згідно з листом департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 05.09.2019 року № 01-11/3188 положення Плану зонування, затвердженого Рішенням № 1316-VII, фактично були реалізовані наступними шляхами:
- підготовлено та надано фізичним та юридичним особам 785 містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок;
- підготовлено та надано 529 будівельних паспортів забудови земельних ділянок;
- підготовлено та надано 4073 паспорта прив`язки тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності;
- підготовлено та надано 1779 висновків та інформації щодо відповідності або невідповідності намірів відведення земельної ділянки чинній містобудівній документації;
- затверджено 5 детальних планів території.
Крім того, звертаємо увагу, що як вказувалося вище згідно із ч. 3 ст. 2 Закону містобудівна документація розробляється на паперових і електронних носіях на оновленій картографічній основі в цифровій формі як набори профільних геопросторових даних у державній геодезичній системі координат УСК-2000 і єдиній системі класифікації та кодування об`єктів будівництва для формування баз даних містобудівного кадастру.
Отже, у тому числі з урахуванням положень Плану зонування, затвердженого Рішенням № 1316-VII, сформована база даних містобудівного кадастру у місті Одеса (http://ombk.odessa.ua/kadastr).
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону №3038-VI містобудівний кадастр державна система зберігання і використання геопросторових даних про територію, адміністративно-територіальні одиниці, екологічні, інженерно-геологічні умови, інформаційних ресурсів будівельних норм, державних стандартів і правил для задоволення інформаційних потреб у плануванні територій та будівництві, формування галузевої складової державних геоінформаційних ресурсів.
Згідно із ч. 2 ст. 22 Закону містобудівний кадастр ведеться уповноваженими органами містобудування та архітектури, які можуть утворювати для цього служби містобудівного кадастру.
Відповідно до п. 26 Положення про містобудівний кадастр, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 року№ 559, ведення містобудівного кадастру здійснюється уповноваженими органами містобудування та архітектури шляхом формування і актуалізації інформаційних ресурсів містобудівного кадастру відповідного рівня після отримання, систематизації, узагальнення та реєстрації відомостей і документів, що надійшли від базових суб`єктів містобудівного кадастру, визначених у пункті 13 цього Положення, рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо планування і забудови території та результатів містобудівного моніторингу.
Крім того, відповідно до листа департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 10.09.2019 року № 0119/2275-09-02 приймаючи до уваги прийняте Одеською міською радою Рішення № 1316-VII, за наслідками розглянутих департаментом комунальної власності Одеської міської ради звернень і клопотань, які надійшли для розгляду з відповідними документами і матеріалами та отриманою інформацією (висновків) департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради щодо відповідності запитаних заявниками (громадянами та суб`єктами господарювання) земельних ділянок генеральному плану та іншої містобудівної документації (зонінгу), керуючись ст.ст. 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України, Одеською міською радою, з моменту прийняття вище вказаного рішення та по теперішній час, було прийнято велику кількість рішень, що свідчить про фактичну реалізацію положень Плану зонування.
Зокрема, з вказаного листа від 10.09.2019 року № 0119/2275-09-02 вбачається, що починаючі з грудня 2016 року Одеською міською радою було прийнято всього 3313 рішень, а саме:
- про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок 1447 рішень;
- про передачу у власність громадянам земельних ділянок 998 рішень;
- про наданнядозволу юридичним особам, фізичним особам-підприємцям на розробку проектів землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок 474 рішення;
- про надання в оренду, постійне користування земельних ділянок юридичним особам, фізичним особам-підприємцям 394 рішення.
З грудня 2016 року та включно по січень 2019 року Одеською міською радою було прийнято 107 рішень про надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок для подальшого продажу та 88 рішень про продаж земельних ділянок.
Крім вказаного, за зазначений період прийнято 102 рішення про поновлення договорів оренди землі та внесення змін до них.
Суд погоджується з доводами Одеської міської ради, що у випадку скасування Рішення № 1316-VII воно вважатиметься таким, що не породжувало жодних правових наслідків від моменту його прийняття, у той час, з викладеного вище вбачається, що з урахуванням положень плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, затвердженого цим Рішенням № 1316-VII (за весь час його дії), велика кількість осіб вже реалізувало та/або реалізовує передбачені законодавством права. Тобто скасування Рішення № 1316-VII може призвести до порушення прав вказаних осіб та настання для них негативних наслідків, що не відповідатиме «гарантії стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, яка породжує у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, на забезпечення якої наполягає Конституційний Суд України у рішенні від 16.04.2009 року №7-рп/2009.
Таким чином, у даному випадку позивачами невірно обрано спосіб захисту порушеного права, адже оскаржуване рішення за своєю правовою природою не може бути скасовано в силу закону, а може бути лише визнаний нечинним, вимоги про що у даному випадку позивачами не заявлені.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Згідно з ч.1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
При розв`язанні спору суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім доречним аргументам і суттєвим обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку що позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 26, 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст,ст. 1, 16-18, 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.ст. 6, 7, 12 Закону України «Про охорону археологічної спадщини», ст.ст. 12, 17 Закону України «Про основи містобудівної діяльності», ст.ст. 2-9, 72-78, 90, 108, 242, 246, 250, 251, 255, 264, 293-297 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської міської ради, треті особи: Департамент екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації, Управління культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут Харківпроект», про визнання незаконним та скасування рішення відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України.
Повний текст рішення суду складено 02.11.2026 року.
Суддя Домусчі Л.В.
Судове рішення № 141135332, Приморський районний суд м. Одеси було прийнято 20.10.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 522/22780/16-а. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: