Ухвала суду № 141134711, 05.10.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/10240/15-ц

Провадження № 4-с/761/134/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Савчук Ю.Н.

за участю секретаря Фортуни М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Капіталресурс» на дії та бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ), заінтересовані особи: боржник ОСОБА_1 , Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

ВСТАНОВИВ:

Представник скаржника Петрийчук А.Б.. звернувся до суду зі скаргою на дії та рішення органу примусового виконання рішень.

У вказаній скарзі представник скаржника просить суд про визнання неправомірними та скасування постанов Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про скасування арешту коштів та майна боржника., поновити арешти та зобов`язання відновити виконавчі дії.

10.08.2026 року представником ТОВ «Капіталресурс» подано заяву про зміну та виправлення поцесуального статусу учасників справи, залучення учасника справи та уточнення прохальної частини скарги.

27.08.2026 року представником ТОВ «Капіталресурс» подано клопотання про залишення уточненої скарги від 10.08.2026 року без розгляду.

27.08.2026 року представником ТОВ «Капіталресурс» подано скаргу у новій редакції, у якій він просить суд замінити стягувача у виконавчому провадженні, поновити строк на оскарження постанови, зобов`язати відділ ДВС скасувати постанову про зняття арешту з майна та коштів боржника та відновити дії у виконавчому провадженні.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16.06.2025 року скаргу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

19.08.2026 року Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подано заперечення на скаргу, яке обгрунтовано тим, що усі дії в межах виконавчого провадження було вчинено з дотриманням вимог закону, скаржник не є стороною виконавчого провадження, а відтак не вправі оскаржувати рішення чи дії відділу ДВС. Крім того, скаргу подано порушенням встановленого законом строку.

Представник скаржника в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в судовому засіданні проти задоволення скарги заперечив.

Дослідивши матеріали скарги, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до положень статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Статтею 449 ЦПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

У частині п`ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Верховний Суд в своїх рішеннях неодноразово вказував, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно виходити з того, що у ЦПК України не міститься переліку поважних причин пропуску строку, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга залишається без розгляду та повертається заявникові.

Строк звернення до суду зі скаргою на дії державного, приватного виконавця є не строком позовної давності, а процесуальним строком, а тому у разі його пропуску, скарга може бути розглянута по суті лише після вирішення питання про його поновлення, оскільки, відповідно до статті 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 в справі № 466/948/19 зроблено висновок, що з`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» ч. 1 ст.449 ЦПК України, ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі №143/950/19 (провадження № 61-21057св19), від 28 грудня 2020 року в справі №501/3532/18 (провадження № 61-14723св19), від 03 лютого 2021 року в справі №2-1441/10 (провадження № 61-17257св20).

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі №466/948/19 вказано, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

Зі скаргою до суду представник скаржника звернулася через систему «Електронний суд» 29.07.2026 року, в той час, коли оскаржувану постанову про скасування арешту винесено 25.05.2026 року. Однак Договір факторингу № 8-22-08/2025, на підставі якого було АТ КБ «ПриватБанк» відступлено право вимоги до боржника ОСОБА_1 , укладено 22.08.2025 року. При підготовці заяви про заміну сторони виконавчого провадження скаржнику стало відомо про скасування арешту майна та коштів боржника. 09.06.2026 року ТОВ «Капіталресурс» було подано скаргу начальнику Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на постанову про скасування арешту. Скаргу було обгрунтовано тим, що підставою для винесення постанови слугувала довідка АТ КБ «ПриватБанк» від 15.05.2026 року, у якій зазначено, що заборгованість за кредитним договором до ОСОБА_1 відступлена ТОВ «Капіталресурс». Листом від 25.06.20206 року начальником відділу ДВС було відмовлено у задоволенні скарги. 24.06.2026 року та 26.06.2026 року скаржник звернувся зі скаргою до начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, проте листом від 09.07.2026 року у задоволенні скарги було відмовлено з посиланням на те, що ТОВ «Капіталресурс» не є стороною виконавчого провадження.

Зі скаргою до суду ТОВ «Капіталресурс» звернувся 29.07.2026 року, тобто з порушенням строку, передбаченого ст. 449 ЦПК України та ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».

У скарзі скаржник порушив питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду із скаргою, обґрунтувавши це поважністю причин пропуску цього строку.

За змістом ст.81 ЦПК України обов`язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону.

При зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця, саме на скаржника покладається обов`язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.

Відповідно до ст. 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно зі ст. 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

В частині другій статті 449 ЦПК України передбачено, що пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Судом роз`яснюється, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для заявника подати у встановлений законом строк скаргу до суду. Це також ті обставини, що вказують на безпосереднє унеможливлення або ускладнення можливості вчинення процесуальних дій у визначених законом строк, що виникли об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк.

Крім того, поважність причин пропущеного строку для подання скарги пов`язана не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на заявника.

Перелік причин, які слід вважати поважними, законодавцем не зазначено, а тому суд відповідно до ст. 89 ЦПК України дає оцінку поважності причин за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У рішенні по справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03 ЄСПЛ зазначено: «Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. the United Kingdom в ід 21 лютого 1975 року, Серія А N 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Guerin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року).

В постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі N 755/8494/16-ц вказано про те, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. За своєю суттю ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі №641/7824/18 (провадження № 61-10355св19)).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 320/7888/16-ц вказано, що стосується дотримання процесуальних строків, то, слід вважати, що сторони повинні таких дотримуватись та пропуск таких, за загальним правилом, призводить до втрати права особою на вчинення певної процесуальної дії у даному випадку на подання скарги.

Згідно п. 5 постанови Пленуму ВСУ № 14 від 26.12.2003 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено, залишається без розгляду.

Оскільки скаржник не є стороною виконавчого провадження, дотримання встановленого законом строку для оскарження дій та рішень державного виконавця судом не оцінюється. Перебіг такого строку розпочнеться для скаржника після набрання законної сили ухвалою суду про заміну сторони виконавчого провадження- стягувача.

Щодо порушеного права скаржника суд зазначає наступне.

Згідно інформації, яка міститься у автоматизованій системі виконавчого провадження, на виконанні у державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва, який видано 29.10.2015 у справі № 761/10240/15-ц про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приват банк" боргу в розмірі 10 955,83 грн.

Зазначене виконавче провадження відкрито 18.02.2016. Того ж дня державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно що належить ОСОБА_1 .

15.06.2016 державним виконавцем відповідно до пункту 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

18.05.2026 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшла заява боржника від 18.05.2026 щодо зняття арешту з його майна, до якої додано довідку АТ КБ "Приватбанк" від 15.05.2026 № 7UG5634717542CEC, у якій зазначено, що ОСОБА_1 станом на 15.05.2026 не має заборгованості перед АТ КБ "ПриватБанк".

23.05.2026 боржником сплачено виконавчий збір та витрати виконавчого провадження. На підставі розпорядження державного виконавця від 26.05.2026 кошти в розмірі 1 095,58 грн. перераховано на користь держави як виконавчий збір (платіжна інструкція № 19394) та в розмірі 457,92 грн. перераховано на користь Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України як витрати виконавчого провадження (платіжна інструкція № 19395).

26.05.2026 державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Савчуком К.П. винесено постанову про зняття арешту з майна, якою знято арешт з усього майна, що належить ОСОБА_1 .

22.08.2025 року між ТОВ «Капіталресурс» та АТ КБ «ПриватБанк» укладено Договір факторингу № 8-22-08/2025, на підставі якого було відступлено право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором.

Відповідно до п. 4 Договору моментом переходу до Фактора Прав вимоги є день підписання сторонами Акту приймання-передачі відповідного Реєстру боргових зобов`язань за формою, що наведена у Додатку № 2 до цього Договору.

Як вбачається із Витягу з Реєстру боргових зобов`язань, від АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Капіталресурс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 29.10.2015 року №SAMDN52000117762314 у розмірі 10 955,83 грн.

При підготовці заяви про заміну сторони виконавчого провадження скаржнику стало відомо про скасування арешту майна та коштів боржника.

09.06.2026 року ТОВ «Капіталресурс» було подано скаргу начальнику Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на постанову про скасування арешту. Скаргу було обгрунтовано тим, що підставою для винесення постанови слугувала довідка АТ КБ «ПриватБанк» від 15.05.2026 року, у якій зазначено, що заборгованість за кредитним договором до ОСОБА_1 відступлена ТОВ «Капіталресурс».

Листом від 25.06.20206 року № 21440/21.10-26 начальником відділу ДВС було відмовлено у задоволенні скарги з посиланням на те, що ТОВ «Капіталресурс» не є стороною виконавчого провадження.

24.06.2026 року та 26.06.2026 року скаржник звернувся зі скаргою до начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Листом від 09.07.2026 року № 23127/4.2-26/вх.25936/4-26, який надійшов ТОВ «Капіталресурс» 21.07.2026 року, ВХ. № 2154-4559622, у задоволенні скарги було відмовлено з посиланням на те, що ТОВ «Капіталресурс» не є стороною виконавчого провадження.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII та Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV у редакцій чинній на момент виникнення обставин щодо накладення арешту).

15.06.2016 державним виконавцем відповідно до пункту 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

За змістом п.2 ч.1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент винесення постанови) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

26.05.2026 державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Савчуком К.П. винесено постанову про зняття арешту з майна, якою знято арешт з усього майна, що належить ОСОБА_1 , з посиланням на ст.59 Закону України "Про виконавче провадження".

Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII встановлено підстави та порядок зняття арешту із майна, накладеного в межах виконавчого провадження.

Частиною п`ятою статті 59 цього Закону встановлено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Підстав для зняття арешту, що встановлені ст.59 Закону, судом не встановлено.

У постанові про зняття арешту з майна боржника державним виконавцем зазначено, що заборгованість боржника перед стягувачем відсутня, що підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 15.05.2026 року.

Однак, як вбачається з довідки АТ КБ «Приватбанк» від 15.05.2026 року, боржник ОСОБА_1 станом на 15.05.2026 року не має заборгованості перед банком, права вимоги за кредитним договором було відступлено 11.09.2026 року АТ КБ «Приватбанк» новому кредитору ТОВ «Капіталресурс».

Отже, державному виконавцю на момент винесення постанови було достеменно відомо, що заборгованість боржника перед кредитором відсутня не у зв`язку із її повним погашенням, а з відступленням права вимоги.

За змістом ч.5 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент винесення постанови) повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

За таких обставин новий кредитор був вправі подати заяву про заміну сторони виконавчого провадження та клопотати про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа без виконання, оскільки виконавче провадження не було завершеним. Виконавчий документ був лише повернутий стягувачеві.

Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, чинній на момент винесення постанови про скасування арешту, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Згідно з приписами статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у попередній редакції у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження, у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або до іншого органу, який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту.

Однак в даному випадку виконавче провадження не було завершене, а виконавчий документ був повернутий стягувачеві.

За таких обставин у державного виконавця були відсутні встановлені законом підстави для скасування арешту.

Правильність такої правової позиції підтверджується і викладеним в Постанові ВП ВС від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24)., де зазначено наступне.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та в такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом установлених законом строків.

За обставинами справи у 2013 році в межах примусового виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості на майно боржниці було накладено арешт. Листом ДВС її було повідомлено про знищення матеріалів виконавчого провадження у зв`язку із закінченням строку їх зберігання. Заявниця звернулася до органу ДВС із заявою про зняття арешту, однак отримала відмову через те, що борг та виконавчий збір залишилися несплаченими.

Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні скарги, оскільки заявниця не довела обов`язку державного виконавця щодо зняття арешту з її майна при поверненні виконавчого документа стягувачу.

За результатами розгляду справи Велика Палата ВС зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та, відповідно, різні правові наслідки.

Законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: у разі закінчення виконавчого провадження та в разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом установлених законом строків.

Водночас ВП ВС звертає увагу, що законодавець у Законі України № 1404-VIII «Про виконавче провадження», який набрав чинності з 5 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно з поверненням виконавчого документа стягувачу (ч. 3 ст. 37 Закону).

Отже, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у ч. 3 ст. 37 Закону).

Однак, оскільки скаржник не є стороною виконавчого провадження, він не наділений правом на оскарження постанови державного виконавця відповідно до приписів ЦПК України та Закону України "Про виконавче провадження.

Надаючи оцінку доводам скаржника щодо заміни сторони виконавчого провадження, суд бере до уваги наступне.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 516 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (частина перша статті 517 ЦК України).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (частина перша статті 1 Закону про виконавче провадження).

Частина четверта статті 4 Закону про виконавче провадження регулює питання повернення виконавчого документа стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання. Зокрема, однією з підстав відповідно до пункту 2 частини четвертої цієї статті є пропуск встановленого законом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Стаття 11 Закону про виконавче провадження регулює загальні строки виконавчого провадження, а стаття 12 - строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, поновлення пропущеного строку. Строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем (частина перша статті 11 Закону про виконавче провадження). Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону про виконавче провадження).

У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження (частина п`ята статті 15 Закону про виконавче провадження).

22.08.2025 року між ТОВ «Капіталресурс» та АТ КБ «ПриватБанк» укладено Договір факторингу № 8-22-08/2025, на підставі якого було відступлено право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором.

Відповідно до п. 4 Договору моментом переходу до Фактора Прав вимоги є день підписання сторонами Акту приймання-передачі відповідного Реєстру боргових зобов`язань за формою, що наведена у Додатку № 2 до цього Договору.

Як вбачається із Витягу з Реєстру боргових зобов`язань, від АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Капіталресурс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 29.10.2015 року №SAMDN52000117762314 у розмірі 10 955,83 грн.

Відповідно до ст.1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Таким чином, в силу приписів вказаної статті ЦК України обов`язок клієнта відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) кореспондується обов`язку фактора передати в розпорядження клієнта грошові кошти.

Отже, договір факторингу носить оплатний характер.

За змістом п. 2. Договору факторингу ціна договору становить 93 375 000,00 грн. без ПДВ.

П.3 Договору факторингу передбачено, що кошти в сумі 93 375 000,00 грн. сплачені фактором на користь клієнта до укладення цього Договору.

Отже, повний розрахунок між сторонами договору відбувся.

Таким чином, судом встановлено перехід права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 29.10.2015 року №SAMDN52000117762314 у розмірі 10 955,83 грн. від АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Капіталресурс».

Стаття 37 Закону про виконавче провадження регулює підстави для повернення виконавчого документа стягувачу. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (частина п`ята статті 37 Закону про виконавче провадження).

Стаття 39 Закону про виконавче провадження регулює питання закінчення виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац другий частини першої статті 40 Закону про виконавче провадження). Стаття 41 цього Закону регулює питання відновлення виконавчого провадження.

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або із спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки, якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону про виконавче провадження, пункт 1 частини першої статті 26 Закону № 606-XIV). Тобто за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно із строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Інше тлумачення закону (зокрема, про можливість здійснювати заміну сторони виконавчого провадження протягом необмеженого строку, незалежно від того, чи закінчився встановлений строк пред`явлення до виконання наказу) означатиме, що стягувач після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, який не був поновлений судом, матиме можливість «штучно» збільшити цей строк на невизначений термін шляхом відступлення права вимоги іншим особам, таким чином уникнувши законодавчої вимоги щодо строку, що вже безпосередньо впливає на права та інтереси боржника, який не може бути в невизначеному стані протягом тривалого строку. Таке тлумачення може порушити принцип правової визначеності, який є одним з основоположних аспектів верховенства прав.

Велика Палата Верховного Суду не бачить підстав для відступу від зазначеного правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 25 червня 2019 року у справі № 910/10031/13, але, враховуючи кількісну складову різного тлумачення процесуального правонаступництва та заміни сторони виконавчого провадження, вважає за необхідне уточнити його зміст з урахуванням такого.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв`язку із цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього.

Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду.

Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом. Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження.

Підставою для заміни сторони виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України), тобто процесуального правонаступництва в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, є правонаступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і перехід до іншої особи прав чи обов`язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах.

Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії саме виконавчого провадження як юридичного процесу стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни стягувача внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки або пряма вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.

Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником у виконавчому провадженні, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.

Відповідно до висловлених раніше правових висновків Великої Палати Верховного Суду (дивитись mutatis mutandis постанову Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17, пункти 73-75) оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Але заміна учасника справи не обов`язково означає заміну сторони відкритого виконавчого провадження.

На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями статті 55 ЦПК України.

Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п`ятої статті 442 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства.

Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник не позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження, оскільки виконавче провадження відкривається на підставі пред`явлення виконавчого документа до виконання, а частина п`ята статті 442 ЦПК України передбачає можливість заміни стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження (у тому числі повторного за обґрунтованих підстав при повторному зверненні з виконавчим документом, оскільки зазначена стаття ЦПК України цього не виключає, а Закон про виконавче провадження передбачає таку можливість). Отже, наведене в ухвалі Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у цій справі тлумачення стосується лише ситуації, коли виконавче провадження відкрите як юридичний процес, а його сторони набули відповідних прав як сторони відкритого виконавчого провадження. Щодо вчинення інших дій у межах виконавчого провадження, передбачених Законом про виконавче провадження, то процесуальні дії конкретного процесу не можуть здійснюватися поза межами цього процесу, а тому такі дії як процесуальні можуть здійснюватися лише в межах відкритого виконавчого провадження як юридичного процесу. Якщо законом передбачена можливість здійснення інших дій сторін судового процесу, пов`язаних зі здійсненням виконавчого провадження, то для таких дій набуття статусу сторони відкритого виконавчого провадження не вимагається, як-от для заміни стягувача у виконавчому документі відповідно до частини п`ятої статті 442 ЦПК України.

Відповідно до змісту частини п`ятої статті 442 ЦПК України, частини шостої статті 12, пункту 1 частини першої, частини п`ятої статті 26, частини п`ятої статті 37 Закону про виконавче провадження поза межами відкритого виконавчого провадження як юридичного процесу стягувач користується правами у виконавчому провадженні як завершальній стадії судового провадження на підставі відповідного закріпленого статусу у виконавчому документі.

Вчинення процесуальних дій безпосередньо в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, спрямованих на виконання судового рішення, можливе лише за умови відкритого виконавчого провадження.

Також питання про наявність підстав для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, видачі його дубліката чи інших процесуальних питань, які стосуються процедури пред`явлення виконавчого документа до виконання, пов`язані з процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні як юридичному процесі в силу умов частини п`ятої статті 15 Закону про виконавче провадження, а з процесуальним правонаступництвом, передбаченим статтею 55 ЦПК України, - в силу другої частини цієї статті.

Наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом про виконавче провадження (абзац другий частини першої статті 40 цього Закону). Цим Законом передбачена можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону про виконавче провадження у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Водночас після закінчення виконавчого провадження не виключається можливість подальшого руху справи як у межах перегляду рішення суду (апеляційний, касаційний перегляд, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами), так і в межах виконання рішення суду (поворот виконання, оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), а також у зв`язку із судовим контролем за виконанням рішення суду. Тож навіть після закінчення виконавчого провадження в учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов`язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів.

Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва в усіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва.

Зазначене відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/3411/14 (пункти 6.9-6.12, 6.15).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Окреслене завдання включає в себе як своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, так і досягнення мети ефективного захисту порушених прав шляхом своєчасного та ефективного виконання судового рішення.

Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу.

Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Враховуючи, що сформульована у цій справі проблематика стосовно реалізації прав сторін спору на стадії виконання судового рішення, в тому числі в контексті пред`явлення до виконання виконавчого документа та здійснення виконавчого провадження, саме з точки зору такої процесуальної мети має розглядатись процесуальне правонаступництво у цій справі. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва з метою реалізації правонаступником судового рішення у виконавчому провадженні без розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим відповідно до умов законодавства, позбавлене процесуальної мети.

Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закрите, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництва у закритому виконавчому провадженні заявник має здійснювати процесуальні дії, спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати це в комплексі.

Якщо ж виконавче провадження на закінчене, але виконавчий документ був повернутий без виконання стягувачу, визначеному у цьому документі, у його правонаступника є потенційна можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання. Але таке право залежить не тільки від реалізації процесуального правонаступництва, але й дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання, передбачених Законом про виконавче провадження. А якщо ці строки пропущені, то разом з питанням правонаступництва має вирішуватись питання поновлення цих строків, оскільки за відсутності підстав поновлення відсутня дійсна процесуальна мета такого правонаступництва.

Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу.

Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва здійснюється з процесуальною метою реалізації правонаступником прав щодо виконання судового рішення у виконавчому провадженні, відтак потребує розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим.

Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закінчене, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництво, якщо виконавче провадження закінчене, заявник має здійснювати процесуальні дії (наприклад, оскаржити постанову про закінчення виконавчого провадження), спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати ці питання в комплексі.

За відсутності підстав для відновлення закінченого виконавчого провадження відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.

Якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, у його правонаступника є можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання. Якщо ці строки пропущені, то разом з питанням процесуального правонаступництва заявник повинен звернутися з заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. За відсутності підстав для поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.

Скаржником у скарзі не ставилося питання про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва здійснюється з процесуальною метою реалізації правонаступником прав щодо виконання судового рішення у виконавчому провадженні, відтак потребує розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим.

Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закінчене, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництво, якщо виконавче провадження закінчене, заявник має здійснювати процесуальні дії (наприклад, оскаржити постанову про закінчення виконавчого провадження), спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати ці питання в комплексі.

За відсутності підстав для відновлення закінченого виконавчого провадження відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.

Якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, у його правонаступника є можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання. Якщо ці строки пропущені, то разом з питанням процесуального правонаступництва заявник повинен звернутися з заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. За відсутності підстав для поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.

Судом встановлено, що виконавчий лист № 761/10240/15-ц від 29.10.2015 року 15.06.2016 державним виконавцем відповідно до пункту 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" повернуто без виконання стягувачеві ПАТ КБ «Приватбанк».

Станом на 29.10.2015 року була чинною редакція частини першої статті 22 Закону № 606-XIV, згідно з якою виконавчі документи могли бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Строк пред`явлення виконавчих документів до виконання в редакції ст. 12 Закону № 1404-VIII від 2 червня 2016 року становить три роки.

Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення (частина четверта статті 12 Закону про виконавче провадження).

Після переривання перебіг строку починається заново. Час, що минув до переривання строку до нового строку не зараховується. Строк, який минув станом на момент виникнення обставин, що зумовили його переривання, перериватися не може.

Отже, встановлений Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» строк пред`явлення виконавчого документа до виконання перервався у зв`язку із повернення його без виконання, оскільки станом на момент завершення виконавчого провадження цей строк не сплив.

За таких обставин новий строк пред`явлення виконавчого документа до виконання повинен був визначатися на підставі ст. 12 Закону № 1404-VIII від 2 червня 2016 року та становити 3 роки.

Таким чином строк для повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання розпочав свій перебіг з 15.06.2016 року та сплив 15.06.2019 року.

Таким чином строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання стягувачем АТ КБ «Приватбанк» пропущено, питання про поновлення цього строку скаржником не ставиться.

За таких обставин у суду відсутні підстави для заміни сторони виконавчого провадження.

Окрім того заміна сторони виконавчого провадження здійснюється судом на підставі поданої відповідно до ст. 442 ЦПК України заяви, в той час, коли в даному випадку скаржник ставить питання про заміну сторони виконавчого провадження у скарзі на дії та бездіяльність органу державної виконавчої служби.

Для відновлення свого порушеного права скаржнику слід спочатку звернутися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, у якій ставити питання про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, а після набрання такою ухвалою законної сили - звернутися до суду із скаргою на дії та рішення органу ДВС.

Предметом оскарження у цій справі є дії та рішення державного виконавця, вчинені у виконавчому провадженні, яке розпочате на підставі виконавчого листа загального суду, а особливістю є те, що скаргу подано особою, яка не є стороною виконавчого провадження, але уважає, що оскаржуваними рішенням та діями державного виконавця порушено її майнові права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала правову позицію з питань юрисдикції спорів щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця особою, яка не є стороною виконавчого провадження.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Статтею 15 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

З матеріалів справи убачається, що ПАТ «ДПЗКУ» звернулося до адміністративного суду з позовом до приватного виконавця про визнання недійсною і скасування вимогивід 09 січня 2018 року № 59 про заборону продажу зерна кукурудзи в кількості 138 тис. 414 кг, на яке накладено арешт у межах ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 01 листопада 2017 року у справі № 925/1048/17 про стягнення коштів з ТОВ «Нові технології агро культур» на користь ТОВ «Ейпіс Холдинг».

Таким чином, позивач у цій справі (ПАТ «ДПЗКУ»), який не є стороною вказаного виконавчого провадження, оскаржує вимогу приватного виконавця, винесену в межах стягнення коштів з ТОВ «Нові технології агро культур» на користь ТОВ «Ейпіс Холдинг».

Порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, постановлених в порядку господарського судочинства, врегульовано положеннями розділу VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень» Господврського процесуального кодексу України

Частиною першою статті 339 ГПК України WGR України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Ураховуючи те, що ПАТ «ДПЗКУ» не є стороною ВП № НОМЕР_2 і не наділене процесуальним правом щодо оскарження вимоги приватного виконавця від 09 січня 2018 року № 59 в порядку статті 339 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про можливість розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.

При цьому згідно із частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

З огляду на наведені положення статті 339 ГПК України та частини першої статті 287 КАС України Верховний Суд дійшов висновкку, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Отже, скаржник як особа, що не є учасником виконавчого провадження, вправі здійснити захист свого порушеного права шляхом подання позову до суду про оскарження рішення державного виконавця в порядку адміністративного судочинства. Такі спори за приписами КАСУ підсудні місцевим загальним судам як адміністративним.

Враховуючи викладене, скаргу слід залишити без розгляду.

Керуючись ст. ст. 13, 76 - 81, 89, 126 - 127, 259 - 261, 353 - 354, 447 - 449 ЦПК України, суддя -

УХВАЛИВ:

Скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Капіталресурс» на дії та бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ), заінтересовані особи: боржник ОСОБА_1 , Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - залишити без розгляду.

Роз`яснити, що особи, заяви яких залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, мають право звернутися до суду повторно.

Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення та підписання суддею.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя