Ухвала суду № 141123068, 02.11.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Дата ухвалення
02.11.2026
Номер справи
520/32976/26
Номер документу
141123068
Форма судочинства
Адміністративне
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

02 листопада 2026 рокусправа № 520/32976/26

Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Григоров Д.В., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, 5,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61002, код ЄДРПОУ08592313) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області щодо відмови у проведенні розслідування нещасного випадку, який стався 13.12.1996, у період проходження служби в органах внутрішніх справ України та під час якого ОСОБА_1 були отримані тілесні ушкодження;

- зобов`язати ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області провести розслідування нещасного випадку, який стався 13.12.1996, у період проходження служби в органах внутрішніх справ України, під час якого ОСОБА_1 були отримані тілесні ушкодження та оформити його результати з урахуванням вимог «Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи Міністерства внутрішніх справ України», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.12.2002 № 1346.

Ухвалою суду від 19.10.2026р. позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме: надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій вказати підстави та докази на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки звернення до суду обумовлено тим, що під час служби в міліції в грудні 1996 року позивач отримав травму, довідка про стаціонарне лікування ОСОБА_1 датована липнем 1997 року, свідоцтво про хворобу № 169 складено у грудні 2007 році та в ньому, як зазначається в позовній заяві, вказано, що документи про наявність зв`язку з виконанням службових обов`язків не представлені. Відтак, позивач повинен був усвідомлювати порушення свого права принаймні у 2007 році, оскільки повинен був розуміти як непроведення належного розслідування нещасного випадку в зв`язку з проходженням служби в міліції, так і порушення свої прав в зв`язку із цим.

На виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху позивач подав до суду заяву про поновлення пропущеного строку, в якій вказав, що про порушення своїх прав він дізнався з листа відповідача в червні 2026 року. До цього моменту позивач не володів спеціальними юридичними знаннями у сфері військово-лікарської експертизи, не знав, що мало бути проведено службове розслідування нещасного випадку, який стався під час виконання службових обов`язків у зв`язку з проходженням служби в міліції, не міг передбачити, що ГУ МВС України в Харківській області може порушувати права позивача і що не було проведено службове розслідування. Позивач стверджував, що був упевнений в тому, що ГУ МВС України в Харківській області не порушувало його прав, свобод чи інтересів, а якби знав - обов`язково звернувся б до ГУ МВС України в Харківській області.

Також позивач указував, що в червні 2026 року, вивчаючи судову практику, а офіційно - 22.09.2026р., після отримання листа відповіді Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області у відповідь на заяву позивача від 08.09.2026р. з вимогою провести службову перевірку нещасного випадку під час виконання службових обов`язків, ОСОБА_1 усвідомив порушення свого права.

Дослідивши вказану заяву, суд зазначає, що наведені у ній підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду не можуть свідчити про поважність причин пропуску строку звернення до суду та наявність об`єктивних істотних обставин, які б перешкоджали вчасному зверненню позивача до суду.

Суд зазначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

При визначенні поважності причин пропуску строку звернення до суду слід виходити з правової позиції, висловленої Верховним Судом, зокрема, в постанові від 31.05.2023р. у справі № 160/9356/22, згідно якої поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Суд зауважує, що позивач обгрунтовував порушення строку звернення до суду тим, що не знав про порушення свого права, оскільки не розумів, не усвідомлював, розраховував на дотриманням відповідачем вимог законодавства.

Тобто у поданій позивачем заяві зазначено виключно про суб`єктивні обставини, за якими позивач не усвідомлював порушення свого права, хоча, на переконання суду, повинен та мав для цього можливість . Доводів про об`єктивні події реальності, які б завадили позивачу у розумний строк звернутися до ГУ МВС України в Харківській області та з`ясувати те, що ним не було проведено службове розслідування нещасного випадку, а також об`єктивні обставини, які б завадили безпосередньо зверненню до суду, подана ОСОБА_1 заява не містить.

Суд критично ставиться до посилань позивача не те, що він не знав і не розумів, що мало бути проведено службове розслідування нещасного випадку, який стався під час виконання службових обов`язків у зв`язку з проходженням служби в міліції.

Суд зауважує, що за доводами позовної заяви позивач працював в органах внутрішніх справ 31 рік і 9 місяців та був звільнений з посади начальника Валківського РВ ГУ МВС України в Харківській області, а отже при такому тривалому періоді проходження служби, у тому числі і на керівних посадах, позивач повинен був усвідомлювати порядок дій підрозділів МВС при настанні нещасного випадку під час виконання службових обов`язків. Його посилання на те, що це є питанням у сфері військово-лікарської експертизи суперечать позовним вимогам та їх обгрунтуванню , в яких ОСОБА_1 посилається на відомчі нормативні акти МВС, якими врегульовані дії співробітників міліції з проведення розслідування нещасного випадку, в тому числі і керівників відповідного підрозділу МВС.

Що стосується посилань позивача на необхідність забезпечення йому доступу до суду, зроблені з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, то суд зазначає таке.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду за своєю суттю не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і шляхом встановлення строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс та інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії"). Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України»,«Щокін проти України» тощо).

Так, з аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, зазвичай, якщо:

1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»);

2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи «Рябих проти Росії», «Устименко проти України»);

3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи «Безруков проти Росії», «Брумареску проти Румунії»).

При цьому у кожному випадку прийняття національними судами рішення про поновлення строків на звернення до суду або на оскарження судового рішення, ЄСПЛ наголошує на необхідності перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків втручання у принцип res judicata, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні у підставах для поновлення строків (справ «Пономарьов проти України»), а також, чи є обмеження права особи на доступ до суду пропорційним (справа «Мельник проти України»).

Отже, згідно з практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття судом рішення про поновлення строку на звернення до суду мають враховуватися:

1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв`язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об`єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду;

2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін;

3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення;

4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі;

5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-ІV визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" та пункт 54 рішення "Круз проти Польщі").

Аналіз вищезазначеного вказує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.

Законодавче обмеження строку оскарження, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після спливу таких строків відносини вважаються стабільними.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства, пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії).

Крім цього, згідно правової позиції Конституційного Суду України, наведеної у рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не слід розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.

Варто зазначити, що початок перебігу строку звернення до суду визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права. Тому, при визначенні початку цього строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany)

Право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії", зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява N 28090/95, пункт 45).

Співставляючи можливість настання негативних наслідків для позивача в цій справі із необхідністю дотримання принципу правової визначеності, суд ураховує характер спору, його значимість, а також і те, що події, які відносяться до предмету спору та, відповідно, підлягають доказуванню, відбулись 30 років тому, внаслідок чого будь-які надані учасниками спору доказу можуть викривити реальні події, особливо через те, що позивач здебільшого посилається на показання свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.5, 123, 169, 248, 256 293, 295, 297 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати підстави для поновлення строку звернення до суду неповажними.

Позовну заяву повернути позивачу, роз`яснивши можливість повторного звернення до суду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі протягом 15-ти днів апеляційної скарги. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії ухвали.

Суддя Д.В. Григоров

Часті запитання

Який тип судового документу № 141123068 ?

Документ № 141123068 це Ухвала суду

Яка дата ухвалення судового документу № 141123068 ?

Дата ухвалення - 02.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141123068 ?

Форма судочинства - Адміністративне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141123068 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 141123068, Харківський окружний адміністративний суд

Судове рішення № 141123068, Харківський окружний адміністративний суд було прийнято 02.11.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.

Судове рішення № 141123068 відноситься до справи № 520/32976/26

Це рішення відноситься до справи № 520/32976/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа дозволяє пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку інформації. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141123066
Наступний документ : 141123070