Рішення № 141122797, 02.11.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Дата ухвалення
02.11.2026
Номер справи
520/22867/26
Номер документу
141122797
Форма судочинства
Адміністративне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2026 року № 520/22867/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) № 710 від 26.02.2026 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_2 , отримане ним майно (грошові кошти), набуте без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розмірі 511541 гривень 93 копійки (з яких: нарахування 365387,09 грн, ПДФО 65 769,68 грн, ЄСВ 80 385,16 грн) та стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на загальну суму 511 541,93 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваним наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) № 710 від 26.02.2026 року його зобов`язано повернути в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_2 , грошові кошти у розмірі в розмірі 511541 гривень 93 копійки, та визначено їх як безпідставно набуте майно з подальшим їх стягненням. Позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним, таким, що прийнятий з порушенням норм чинного законодавства та без наявності передбачених законом підстав для повернення отриманих коштів, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник відповідача надав суду відзив на позов ОСОБА_1 , в якому просив суд відмовити у задоволені позову.

Представник позивача надав відповідь на відзив, де зазначені аналогічні доводи, як у позовній заяві.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_4 .

ОСОБА_1 молодший сержант проходить військову службу за мобілізацією на посаді штаб-сержанта 3 категорії групи соціального супроводу секції ЦВС штабу військової частини НОМЕР_2 .

В період з 29.09.2023 року до 31.10.2024 року ОСОБА_1 обіймав посаду водія групи забезпечення заходів ЦВС автомобільного взводу роти логістики військової частини НОМЕР_2 . У відповідності до Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року, наказів командира військової частини НОМЕР_2 № 595 від 05.11.2023 року; № 663 від 05.12.2023 року; № 10 від 05.01.2024 року; № 49 від 05.02.2024 року; № 111 від 05.03.2024 року; № 171 від 05.04.2024 року; № 247 від 05.05.2024 року; № 303 від 05.06.2024 року; № 353 від 05.07.2024 року; № 400 від 05.08.2024 року; наказу № 438 від 05.09.2024 року; наказу № 284 від 05.10.2024 року; наказу № 316 від 05.11.2024 року йому було здійснено нараховування та виплату додаткової винагороди під час дії воєнного стану у розмірі 30000,00 грн та 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Відповідно до Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) № 710 від 26.02.2026 року «Про результати додаткової службової перевірки за фактом виявлених під час внутрішнього аудиту порушень фінансово-економічної діяльності військової частини НОМЕР_2 та підпорядкованих військових частин НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 щодо нарахування та виплати додаткової винагороди під час дії воєнного стану слідує, що підставою для наказу про повернення ОСОБА_1 в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_2 , отриманих ним грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розмірі 511541,93 грн слугували висновки за результатами внутрішнього аудиту фінансово-господарської діяльності військових частин НОМЕР_2 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_5 , викладені в Аудиторському звіті НОМЕР_8 територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України № 535/29/1 від 05.02.2025 року.

За результатами внутрішнього аудиту фінансово-господарської діяльності військових частин НОМЕР_2 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_5 Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 14.03.2025 року № 110 (перебіг строку розслідування продовжено Наказом командира від 16.05.2025 року № 251) було призначено та проведено службове розслідування в ході якого ОСОБА_1 надавав пояснення саме з приводу нарахування та виплати йому додаткової грошової винагороди. За результатами розслідування та відповідно до Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 04.06.2025 року № 489 «Про результати службового розслідування за фактом виявлених під час внутрішнього аудиту порушень фінансово-економічної діяльності військової частини НОМЕР_2 », будь-яких неправомірних дій з боку ОСОБА_1 , порушення ним нормативно-правових актів чи обов`язків військової служби, не виконання наказів командира встановлено не було.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правові відносини, пов`язані з проходженням військової служби, регулюються Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-XII), яким військову службу визначено як державну службу особливого характеру, що зумовлює встановлення спеціальних правил проходження служби, дотримання військової дисципліни та реалізації прав і обов`язків військовослужбовців.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини визначені Статутом Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 року (далі - Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.

Відповідно до ст. 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Статтями 26 та 27 Статуту передбачено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Соціальні гарантії військовослужбовців, зокрема питання їх грошового забезпечення, врегульовані Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових виплат. До складу такого забезпечення належать, зокрема, винагороди та доплати, порядок і умови виплати яких визначаються відповідними нормативно-правовими актами.

Особливості виплати додаткової винагороди військовослужбовцям у період дії воєнного стану встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова № 168).

Положеннями Постанови № 168 передбачено диференціацію розміру додаткової винагороди залежно від характеру виконуваних завдань, умов проходження служби та наявності визначених нормативними актами підстав, зокрема участі у бойових діях або виконання бойових (спеціальних) завдань.

Механізм реалізації зазначених положень конкретизовано у відомчих нормативно-правових актах Міністерства оборони України, якими визначаються вимоги до документального підтвердження права на відповідні виплати, а також порядок їх нарахування та здійснення.

Водночас правовідносини, пов`язані з відшкодуванням військовослужбовцями шкоди, заподіяної державі, регулюються спеціальним Законом України від 3 жовтня 2019 року № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі Закон № 160-IX).

За змістом статті 1 Закону № 160-IX матеріальна відповідальність полягає в обов`язку відповідних осіб відшкодувати повністю або частково пряму дійсну шкоду, заподіяну державі з їхньої вини внаслідок визначених законом протиправних дій під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а у передбачених законом випадках також у застосуванні додаткових майнових стягнень.

Частиною першою статті 3 Закону № 160-IX визначено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, заподіяна неправомірним рішенням, невиконанням або неналежним виконанням особою обов`язків військової служби чи службових обов`язків, за винятком обставин, передбачених статтею 9 цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 160-IX необхідними умовами притягнення особи до матеріальної відповідальності є наявність шкоди, протиправність її поведінки, причинний зв`язок між такою поведінкою та заподіяною шкодою, а також вина особи.

Отже, вирішення питання про покладення на військовослужбовця обов`язку відшкодувати кошти потребує встановлення передбачених законом підстав відповідальності. Сам факт виявлення фінансових порушень або визначення певних виплат як надмірних не звільняє уповноважений орган від необхідності з`ясувати обставини, з якими закон пов`язує виникнення такого обов`язку.

Відповідно до частин першої та другої статті 10 Закону № 160-IX відшкодування шкоди здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення відповідних сум із місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, для яких законом установлено інший порядок. За згодою командира особа, яка заподіяла шкоду, може добровільно відшкодувати її повністю або частково, передати рівноцінне майно чи відремонтувати або відновити пошкоджене майно у визначених законом випадках.

Таким чином, видання наказу про відшкодування шкоди має ґрунтуватися на встановлених обставинах, які підтверджують наявність передбачених Законом № 160-IX підстав матеріальної відповідальності конкретної особи.

Разом із тим стаття 1212 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачає обов`язок особи повернути майно, набуте або збережене за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави. Такий обов`язок виникає також у разі, якщо правова підстава, на якій майно було набуте, згодом відпала.

Водночас застосування загальних положень про безпідставне набуття майна має відбуватися з урахуванням спеціальних правил, які регулюють відповідні правовідносини, а також установлених законом обмежень щодо повернення окремих видів виплат.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 1215 ЦК України не підлягають поверненню як безпідставно набуті заробітна плата та платежі, прирівняні до неї, пенсії, допомоги, стипендії та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплату здійснено добровільно, за відсутності рахункової помилки з боку платника та недобросовісності з боку набувача.

У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що наведена норма встановлює загальне правило про неповернення відповідних виплат і визначає винятки з нього, пов`язані з наявністю рахункової помилки або недобросовісністю набувача. При цьому правильність розрахунків, за якими проведено виплату, та добросовісність отримувача презюмуються, а обов`язок довести наявність зазначених винятків покладається на особу, яка вимагає повернення коштів.

Отже, для вирішення цього спору необхідно з`ясувати не лише обставини проведення аудиту та виявлені ним недоліки, а й те, чи були встановлені передбачені законом підстави для покладення на позивача обов`язку повернути отриману додаткову винагороду.

Досліджуючи матеріали справи, суд ураховує, що оскаржуваний наказ командира військової частини від 26 лютого 2026 року № 710 видано за результатами внутрішнього аудиту. Водночас сам факт проведення аудиту та викладення у звіті висновків щодо виплат не є достатнім для безумовного висновку про наявність усіх елементів матеріальної відповідальності конкретного військовослужбовця.

Суд не заперечує можливості використання матеріалів аудиту для встановлення обставин, що мають значення для вирішення питання про відшкодування шкоди. Водночас відповідно до частини четвертої статті 8 Закону № 160-IX окреме розслідування може не призначатися, якщо причини заподіяння шкоди, її розмір та винну особу вже встановлено за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом. Тому визначальним є не сам факт наявності аудиторського звіту, а зміст установлених ним обставин і достатність таких обставин для висновку про наявність передбачених законом підстав відповідальності позивача.

Аудиторський звіт є документом, складеним за результатами контрольного заходу, спрямованого на перевірку фінансово-господарської діяльності, дотримання бюджетної дисципліни та правильності використання бюджетних коштів. Його висновки підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами у справі та не мають наперед установленої сили.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності відповідного рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відтак посилання на результати аудиту саме по собі не звільняє відповідача від обов`язку обґрунтувати законність оскаржуваного наказу та підтвердити обставини, на яких він ґрунтується.

Застосовуючи наведені положення до обставин цієї справи, суд бере до уваги, що відповідач має обґрунтувати, які саме вимоги законодавства було порушено під час нарахування додаткової винагороди позивачу, у чому полягала неправомірність поведінки останнього та яким чином така поведінка спричинила шкоду державі.

Зокрема, матеріали справи мають містити належне обґрунтування того, які саме документи, що підтверджували виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань, не відповідали встановленим вимогам, у чому полягали відповідні недоліки та з яких причин вони свідчили про відсутність права на виплату винагороди. Саме по собі посилання на результати контрольного заходу без належного розкриття зазначених обставин не дає змоги встановити правомірність покладення на позивача майнового обов`язку.

Крім того, відповідач повинен надати докази того, що позивач учинив протиправні дії або допустив протиправну бездіяльність, мав вплив на виникнення спірної виплати чи вчинив інші дії, які відповідно до закону можуть бути підставою для матеріальної відповідальності. Зокрема, значення має наявність або відсутність доказів подання позивачем недостовірних відомостей, приховування обставин, що впливали на право на отримання винагороди, або вчинення інших винних дій, спрямованих на неправомірне одержання коштів.

За відсутності належних доказів зазначених обставин покладення на позивача обов`язку повернути грошові кошти лише з огляду на висновки внутрішнього аудиту не може вважатися достатньо обґрунтованим.

Не змінюють цього висновку й доводи відповідача щодо необхідності виконання рекомендацій, сформульованих за результатами внутрішнього аудиту. Такі рекомендації спрямовані на усунення виявлених недоліків та вдосконалення діяльності відповідної установи. Проте самі по собі вони не замінюють законодавчо визначених підстав і процедури притягнення конкретної особи до матеріальної відповідальності та не можуть бути єдиною правовою підставою для покладення на неї обов`язку повернути кошти.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, реалізація командиром повноважень щодо видання наказу про відшкодування шкоди має відповідати вимогам спеціального законодавства та ґрунтуватися на належно встановлених фактичних обставинах.

Окремої оцінки потребує питання застосування положень трудового законодавства до спірних правовідносин.

У Рішенні Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 розглядалося питання підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб. Посилання на це рішення не звільняє суд від необхідності визначити, чи існує прогалина у правовому регулюванні саме тих відносин, які є предметом цього спору, та чи допускається її заповнення за допомогою норм трудового законодавства.

За загальним підходом у разі врегулювання відповідних відносин спеціальним законом застосуванню підлягають насамперед його положення. Норми трудового законодавства можуть ураховуватися за наявності належних підстав для їх субсидіарного застосування, якщо це не суперечить спеціальному правовому регулюванню.

Статтею 127 Кодексу законів про працю України передбачено, що відрахування із заробітної плати допускаються лише у випадках, установлених законодавством. Зокрема, ця стаття визначає випадки відрахувань для повернення авансу, сум, надмірно виплачених унаслідок рахункових помилок, невитрачених авансів та в інших прямо передбачених законом ситуаціях.

Однак положення статті 127 КЗпП України регулюють відрахування із заробітної плати працівників і не можуть механічно переноситися на правовідносини щодо грошового забезпечення військовослужбовців без урахування особливостей їх правового статусу та спеціального порядку матеріальної відповідальності, установленого Законом № 160-IX.

Так, статтею 6 Закону № 160-IX передбачено випадки, за яких особа несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, завдану з її вини. До таких випадків, зокрема, належать виявлення надлишкових виплат грошових коштів або вчинення інших умисних протиправних дій, приписки в документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних чи обман держави в інший спосіб, а також інші визначені цією статтею обставини.

При цьому сам факт виявлення надлишкової виплати не усуває необхідності врахувати загальні умови матеріальної відповідальності, передбачені статтею 3 Закону № 160-IX, зокрема встановити вину особи та інші юридично значущі обставини, якщо інше прямо не випливає із закону.

Згідно з частинами другою четвертою статті 8 Закону № 160-IX у разі виявлення факту заподіяння шкоди командир (начальник), за загальним правилом, призначає розслідування для встановлення причин її заподіяння, розміру та винних осіб. Таке розслідування проводиться у встановлені законом строки. Водночас окреме розслідування може не призначатися, якщо зазначені обставини вже встановлені за результатами аудиту, перевірки, інвентаризації, досудового розслідування або судом.

Отже, матеріали аудиту можуть бути достатньою підставою для непроведення окремого розслідування лише за умови, що ними встановлено передбачені законом обставини, включно з визначенням винної особи. Відповідно, оцінюючи законність наказу № 710, суд має перевірити, чи містять матеріали аудиту та інші матеріали справи належні відомості, які підтверджують наявність підстав для покладення матеріальної відповідальності саме на позивача.

З матеріалів справи вбачається, що додаткову винагороду позивачу було нараховано та виплачено на підставі відповідних наказів уповноважених посадових осіб, чинних на момент здійснення виплат. Водночас сам факт видання таких наказів не виключає можливості перевірки законності нарахувань, однак вимагає належного обґрунтування підстав для їх подальшого перегляду та стягнення вже виплачених сум.

У межах цього спору відповідач має довести не лише наявність обставин, які, на його думку, свідчать про надмірне нарахування винагороди, а й наявність правових підстав для стягнення відповідних коштів із позивача з урахуванням спеціального законодавства та положень статті 1215 ЦК України, якщо такі положення підлягають застосуванню до спірних виплат.

Матеріали справи не містять належного підтвердження недобросовісності позивача під час отримання додаткової винагороди. Так само не наведено достатніх доказів того, що виплата була наслідком рахункової помилки, а не результатом прийнятих уповноваженими посадовими особами рішень щодо нарахування грошового забезпечення. За таких обставин посилання лише на висновки внутрішнього аудиту не є достатнім для подолання презумпції добросовісності набувача, передбаченої статтею 1215 ЦК України, за умови застосовності цієї норми до спірних правовідносин.

Крім того, як вбачається з наказу командира військової частини від 26 лютого 2026 року № 710, у діях позивача не встановлено порушень, передбачених пунктом 15 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260, на які посилається відповідач.

Відповідач для притягнення позивача до матеріальної відповідальності повинен був встановити причинний зв`язок між бездіяльністю позивача та переплатою грошового забезпечення.

Отже, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 333/7160/17.

Отже враховуючи викладене, суд вказує, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовця є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону № 160-IX, які виключають матеріальну відповідальність.

За відсутності належного обґрунтування того, які саме дії або бездіяльність позивача призвели до виникнення шкоди, у чому полягала його вина та якими доказами підтверджуються ці обставини, покладення на нього обов`язку повернути виплачену додаткову винагороду не може ґрунтуватися виключно на наявності фінансових ризиків, установлених під час внутрішнього аудиту.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи та відсутність належного підтвердження передбачених законом підстав для притягнення позивача до матеріальної відповідальності, суд доходить висновку, що правомірність оскаржуваного наказу в частині покладення на позивача обов`язку повернути відповідні кошти відповідачем не доведена. За таких умов наказ командира військової частини від 26 лютого 2026 року № 710 у відповідній частині не відповідає критеріям правомірності, визначеним законодавством України.

При вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно частин першої-третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі № 520/22867/26 не здійснювати.

Керуючись ст. ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування наказу задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) № 710 від 26.02.2026 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_2 , отримане ним майно (грошові кошти), набуте без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розмірі 511541 гривень 93 копійки (з яких: нарахування 365387,09 грн, ПДФО 65 769,68 грн, ЄСВ 80 385,16 грн) та стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на загальну суму 511 541,93 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Тарасенко І.М.

Часті запитання

Який тип судового документу № 141122797 ?

Документ № 141122797 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141122797 ?

Дата ухвалення - 02.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141122797 ?

Форма судочинства - Адміністративне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141122797 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Відомості про судове рішення № 141122797, Харківський окружний адміністративний суд

Судове рішення № 141122797, Харківський окружний адміністративний суд було прийнято 02.11.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.

Судове рішення № 141122797 відноситься до справи № 520/22867/26

Це рішення відноситься до справи № 520/22867/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку інформації. Це дозволяє результативно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141122793
Наступний документ : 141122798