Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 203/7447/25
Провадження № 2/0203/520/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.10.2026 року Центральний районний суд міста Дніпра в залі суду в місті Дніпрі у складі:
головуючого судді - Ханієвої Ф.М.,
за участю секретаря судового засідання - Кочевської В.Г.,
за участі:
позивача - ОСОБА_1 ,
представників відповідача - Чорної М.Г., Байрамової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С. Мороза» про встановлення факту порушення трудових прав, стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
15.10.2025 року до Центрального районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С. Мороза» про встановлення факту порушення трудових прав, стягнення моральної шкоди, в якій позивач, з урахуванням зміненої редакції позовної заяви від 29.10.2025 року, просить суд:
- визнати факт порушення права ОСОБА_1 на своєчасне отримання відпускних, які були виплачені з порушенням строків;
- встановити, що відповідач порушив трудові права ОСОБА_1 , передбачені ст. 43 Конституції України, ст. 21 Закону України «Про відпустки» та ст. 115 КЗпП України;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн.
І. Стислий виклад позиції учасників справи.
В обґрунтування своїх позовних вимог, з урахуванням зміненої редакції позовної заяви від 29.10.2025 року, позивач зазначила, що вона з 01 вересня 2023 року працює на посаді тренера-викладача у КПНЗ «ДЮСШ №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С. Мороза» Дніпровської міської ради. З 20 липня по 30 серпня 2024 року позивач перебувала у щорічній відпустці, яка включала 24 календарні дні основної відпустки та 18 календарних днів додаткової відпустки, що загалом становить 42 календарні дні. Факт перебування у відпустці підтверджується табелем обліку робочого часу та копіями наказів про надання відпусток. За твердженнями позивача, в порушення вимог ч. 4 ст. 115 КЗпП України та ч. 1 ст. 21 Закону України «Про відпустки», їй було 17 липня 2024 року виплачено лише частину відпускних у розмірі 11 482,28 грн, решта суми - 6 518,84 грн була виплачена їй лише 31 липня 2024 року, тобто із затримкою в 11 календарних днів.
Таким чином, позивач вважає, що відповідач порушив її право на своєчасне отримання відпускних, гарантоване статтею 43 Конституції України, статтею 21 Закону України «Про відпустки» та статтею 115 КЗпП України. Це порушення трудових гарантій призвело до зриву запланованих позивачем заходів, спрямованих на відновлення здоров`я під час щорічної відпустки. У зв`язку з несвоєчасною виплатою відпускних, позивач була позбавлена можливості вчасно розпоряджатися належними їй коштами, що викликало стрес, психологічний дискомфорт і емоційне напруження, а також негативно вплинуло на реалізацію відпочинкових та оздоровчих планів. З метою з`ясування причин порушення її прав, позивач двічі зверталась до адміністрації в усній формі протягом 2024 - 2025 років, однак, зрозумілої відповіді не отримала.
Так, позивач подала письмове звернення 26.05.2025 року щодо надання роз`яснень із затримки виплати по заробітній платі (відпускних). У відповіді від 10.06.2025 року, лист №134, адміністрація повідомила, що порушення стосовно термінів виплати заробітної плати за період відпусток у 2024 році відсутні. Позивач повторно звернулась письмово 11.06.2025 року з вимогою надати копії наказів про відпустку з метою підтвердження належного оформлення та законності нарахування відповідних виплат. Копії документів було надано лише 10.07.2025 року - з порушенням строку, встановленого ч. 2 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», - у 15 календарних днів. До наказів було надано супровідний лист від 10.07.2025 року №156, у якому зазначено, що розрахунок та виплата відпускних були проведені, відповідно до роз`яснень Мінсоцполітики від 01.12.2016 року №1623/13/84-16, та, виходячи з фактично наявних бюджетних асигнувань. Крім того, позивач зверталась до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області з проханням перевірити факт порушення її трудових прав. У відповіді, отриманій у 2025 році, було зазначено, що виплату відпускних роботодавцем здійснено, однак, порушення строків виплати не підтверджено. На думку позивача, фактична затримка виплати відпускних залишилась без належної правової оцінки.
За твердженнями позивача, їй було рекомендовано звернутися до системи безоплатної правової допомоги для захисту прав у судовому порядку, що підтверджує наявність трудового спору. На думку позивача, факт порушення її трудових прав не лише мав місце, а й не визнається роботодавцем досі. У листах адміністрації містяться твердження, що надані позивачу відпустки нібито були двома окремими періодами, що на думку позивача, було спробою перекрутити фактичні обставини, з метою уникнення відповідальності. Це викликало у позивача розчарування та втрату довіри до роботодавця як до суб`єкта, зобов`язаного діяти в межах трудового законодавства України. Позивач зазнала моральних страждань, емоційного виснаження, відчуття несправедливості та пригніченості. Це негативно вплинуло на психоемоційний стан позивача, загальне самопочуття та якість повсякденного життя. Здоров`я позивача, її нервова система та особисте відчуття гідності не можуть бути повноцінно компенсовані в грошовому вимірі.
Крім того, позивач пояснила, що після подання позову виникли нові обставини, які суттєво посилили моральні страждання позивача та мають значення для оцінки розміру відшкодування моральної шкоди. Так, 20 жовтня 2025 року під час службової наради (оперативки) заступник директора з адміністративно-господарської частини ОСОБА_2 повідомила у присутності працівників закладу, що триває судовий процес за участі позивача, висловилась у спосіб, який створював у колективу враження, ніби справа вже вирішена на користь закладу, хоча на той момент рішення суду ще не існувало. У ході цієї ж наради заступник директора з адміністративно-господарської частини ОСОБА_2 публічно заявила, що нібито під час перебування позивача на посаді директора нею було завдано матеріальну шкоду закладу. Такі твердження, на думку позивача, є неправдивими та безпідставними, оскільки будь-яких офіційних документів, актів перевірок чи висновків комісій, які б підтверджували факт завдання шкоди, не існує, та їй не надавались.
Також позивач зазначила, що ОСОБА_2 не працювала у закладі під час виконання нею обов`язків директора, тому не могла мати достовірної інформації про обставини її діяльності. Її висловлювання були зроблені публічно, у присутності колективу, без належних доказів і правових підстав, що свідчить про свідоме поширення недостовірної інформації, спрямованої на приниження її ділової репутації та гідності. Після висунення зазначених обвинувачень позивачу було запропоновано укласти «мирову угоду». Це позивач розцінила як спробу психологічного тиску на неї як на учасника судового процесу. Крім того, під час наради було розголошено інформацію про участь позивача у судовій справі та персональні дані без згоди позивача, що спричинило їй моральне приниження, емоційне виснаження та шкоду її діловій репутації. Адміністрація закладу, у тому числі директор, не вжила жодних заходів для припинення таких дій або захисту прав позивача, що свідчить про бездіяльність та потурання порушенням. Внаслідок зазначених дій позивач зазнала психологічного напруження, моральних страждань, втрати ділової репутації та почуття несправедливості, що істотно збільшує обсяг завданої їй моральної шкоди.
З огляду на викладене, позивач звернулась до суду з позовом про встановлення факту порушення трудових прав, стягнення моральної шкоди.
24.11.2025 року представник відповідача подав до суду відзив на позов із запереченнями проти задоволення позовних вимог, в якому по суті спору просить суд застосувати до позову наслідки спливу позовної давності, що відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України, є підставою для відмови у позові, відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.
Сторона відповідача зазначила, що трудові права позивача не порушувались, всі зобов`язання відповідача по обов`язковим трудовим виплатам на користь позивача виконані в повному обсязі. За твердженнями відповідача, висновок Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, який полягає у тому, що виплата заробітної плати за час основної щорічної відпустки та додаткової відпустки у 2024 році здійснена у відповідності до норм чинного законодавства про працю, відповідає фактичним обставинам. Позивач довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила, - 31.07.2024 року, тобто в день зарахування на свою заробітну картку відпускних за додаткову відпустку.
Отже, виходячи зі встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України, тримісячного строку звернення до суду за вирішенням трудових спорів, строк звернення до суду у позивача сплив 01 листопада 2024 року. Відповідач вважає, що у своїй позовній заяві позивач не наводить жодних доказів поважності причин пропуску позовної давності. Обставини, пов`язані із попередніми судовими провадженнями, на які позивач посилається у позовній заяві, не можна вважати поважними причинами, оскільки вони, зокрема, не є обставинами, що виникли незалежно від волі позивача, яка мала право відповідної вимоги та об`єктивно унеможливили звернення позивача за судовим захистом у період строку позовної давності. Тому відповідач просить суд застосувати до позову наслідки спливу позовної давності та відмовити позивачу у задоволенні позову.
За твердженнями відповідача, позовні вимоги позивача про встановлення факту порушення її трудових прав не можуть бути розглянуті у порядку встановлення факту, що має юридичне значення за усіма критеріями, що визначаються статтями 293, 315 ЦК України. А розгляд в порядку позовного провадження позовних вимог про встановлення факту порушення трудових прав позивача, без заявлення конкретної матеріально-правової вимоги до відповідача, є неможливим. Адже матеріально-правова вимога повинна обґрунтовуватися порушенням відповідачем певних норм законодавства, однак, саме обґрунтування щодо порушення норм законодавства, не може виступати в якості самої позовної вимоги в позовному провадженні.
Відповідач вважає хибними твердження позивача про порушення її права на отримання відпускних, бо відпустки були надані їй нібито окремими періодами, що на думку позивача, є перекручуванням фактичних обставин. Відповідач вказав, що у табелях обліку використання робочого часу і підрахунку заробітку за липень 2024 року та серпень 2024 року, які стосуються позивача, зазначено робочі дні працівника, його дні щорічної основної відпустки та дні додаткової оплачуваної відпустки, усі табелі складено із дотриманням вимог з умовних буквених позначень табелювання. Відповідач наголошує на тому, що з моменту погодження надання відпусток на 2024 рік під підпис було ознайомлено кожного співробітника із двома наказами на два різних види відпусток: щорічної основної відпустки (наказ №71-К від 03.07.2024 року) та додаткової оплачуваної відпустки (наказ №72-К від 03.10.2024 року), що дає розуміння надання двох окремих видів відпусток, які не залежать одна від одної, і за погодженням з керівництвом працівник може взяти такі відпустки у різний одна від одної час, але за умови дотримання вимог законодавства щодо відпусток педагогічного колективу.
Стосовно виплат за основну та додаткову відпустки позивача повідомлено, що відповідно до статті 23 Закону України «Про відпустки», в установах та організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата відпусток провадиться із бюджетних асигнувань на їх утримання. Розрахунок та виплата за надані позивачу відпустки у 2024 році були проведені відповідно у рамках, передбачених у роз`ясненнях Міністерства соціальної політики України, та виходячи з фактично наявних коштів із бюджетних асигнувань на рахунках відповідача. При цьому кожна виплата була нарахована до початку кожного виду відпусток. Крім того, у листі Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №ПС/3/1/1281-3В-25 від 22.07.2025 року, про розгляд звернення позивача, міститься відповідь позивачу про те, що виплата заробітної плати позивачу за час основної щорічної відпустки та додаткової відпустки у 2024 році здійснена у відповідності до норм чинного законодавства про працю. Тим самим Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці фактично підтвердило відсутність в діях відповідача порушень трудових прав позивача.
Також відповідач вважає безпідставними та такими, що не підтверджуються доказами, позовні вимоги про відшкодування позивачу моральної шкоди. Відповідь Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці підтверджує відсутність протиправних дій щодо виплати позивачу відпускних з боку відповідача та його вини.
24.11.2025 року відповідач подав до суду відзив на заяву про збільшення позовних вимог, в якому просить суд відмовити у задоволенні збільшеного розміру моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн. За твердженнями відповідача, обставини, викладені у заяві про збільшення позовних вимог, не стосуються підстав позову. Обговорення на службовій нараді 20.10.2025 року вказаної судової справи не є підставою для збільшення позовних вимог. Проведена 20.10.2025 року службова нарада Навчального закладу взагалі не стосувалась питання несвоєчасної виплати ОСОБА_1 відпускних у 2024 році. Обговорення на нараді питань не стосуються судової справи №203/7447/25, тому не можуть бути підставою для збільшення чи зменшення позовних вимог у справі №203/7447/25. Предметом розгляду цієї справи виступають відносини з виплати ОСОБА_1 відпускних в 2024 році, а не питання проведеної 20.10.2025 року службової наради відповідача. Відповідач вважає, що позивач посилається на обставини, які не підтверджені ніякими доказами.
28.11.2025 року позивач подала до суду відповідь на відзив відповідача на позовну заяву від 15.10.2025 року із збільшеними позовними вимогами від 28.10.2025 року, в якій позивач просить суд не враховувати твердження відповідача, викладені у відзиві на позов, та заперечує проти тверджень відповідача. Позивач пояснила, що строки позовної давності починають обчислюватися з моменту, коли позивач офіційно отримала від адміністрації закладу лист із відмовою визнавати порушення її прав. Зокрема, у листі від 10.06.2025 року №134 на звернення позивача від 26.05.2025 року адміністрація зазначила, що порушення стосовно терміну виплати заробітної плати за період відпусток у 2024 році відсутні. З моменту отримання цього офіційного листа позивач мала право подати позов, адже адміністрація закладу відмовилась визнавати порушення її прав.
Первісна позовна заява була подана позивачем щодо захисту її трудових прав до Чечелівського районного суду міста Дніпра - 14.07.2025 року. Позивач зазначила, що її позов містить конкретні юридично значущі вимоги, від яких безпосередньо залежать матеріально-правові наслідки, зокрема, стягнення моральної шкоди. Тому, за твердженнями позивача, посилання відповідача на положення ст. 315 ЦПК України, не можуть бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі. Також позивач вважає необґрунтованими твердження відповідача про нібито законність двох часткових виплат, а спірна виплата має розглядатися як порушення її трудових прав за весь період щорічної відпустки. Заперечення відповідача щодо відсутності порушення та моральної шкоди є необґрунтованими та спростовуються як законом, так і фактичними обставинами справи.
03.12.2025 року відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких просить суд залишити позовну заяву без розгляду та повернути її позивачу, а також зазначив, що зокрема, у заяві про збільшення позовних вимог позивач посилається на обставини, які не ґрунтуються на обставинах, викладених позивачем у позовній заяві, а саме: нібито директор з адміністративно-господарської частини відповідача ОСОБА_2 створювала у трудовому колективі враження, нібито справа вже вирішена на користь закладу, нібито ОСОБА_2 свідомо поширила недостовірну інформацію, спрямовану на приниження ділової репутації та гідності позивача. Тобто у заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач змінює обставини (підставу позову), на яких ґрунтується вимога позивача про відшкодування на її користь моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн. На думку відповідача, поданням до суду заяви про збільшення розміру позовних вимог та відповіді позивача на відзив відповідача, позивач одночасно змінює предмет і підстави позову.
14.10.2026 року позивач подала до суду письмове клопотання про відшкодування судових витрат, в якому посилається на положення ст. ст. 133, 141 ЦПК України, та просить суд стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати, які складаються з: судового збору у розмірі 2422,40 грн, інших витрат у розмірі 189,00 грн.
Під час судового розгляду справи позивач підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила суд їх задовольнити, підстави звернення до суду з позовом пояснила суду таким чином, як про це викладено у позові, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог. Позивач пояснила, що вона перебувала у відпустці, проте їй була затримана виплата відпускних, порушені її трудові права як працівника. Позивач вважає, що у неї була безперервна відпустка, що складалась із 42-х календарних днів, а не із 2-х відпусток, та слід було одним наказом, а не двома наказами оформлювати її відпустку, накази були однією датою. Проте відпускні були виплачені позивачу із затримкою, що спричинило їй моральні страждання, які вона оцінила у 30 000,00 грн, з урахуванням додаткових обставин, тобто питання діяльності позивача за попередні роки під час її керівництва. Це суттєво вплинуло на емоційний стан позивача. На думку позивача, затримка у виплаті відпускних сталась на 11 (одинадцять) календарних днів. Позивач вважає, що на нараді 20.10.2025 року на неї був здійснений тиск після сформованого негативного образу поганого тренера та запропоновано укласти мирову угоду. Це вплинуло на ділову репутацію позивача.
Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог та просили суд відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що позивач перебувала у відпустці та їй були виплачені відпускні. Проте позивач хотіла отримати всі виплати одноразово. Водночас всі виплати були здійснені відповідачем, відповідно до вимог чинного законодавства України. Виплата заробітної плати була здійснена відповідачем у строк, тобто у 2 (дві) відпустки на 2 (дві) окремі виплати своєчасно. Це також підтвердили допитані в судовому засіданні свідки.
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 29.10.2025 року було задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про поновлення строку для подання позовної заяви про встановлення факту порушення трудових прав, стягнення моральної шкоди, поновлено позивачу ОСОБА_1 строк для подання позовної заяви до Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С.Мороза» про встановлення факту порушення трудових прав, стягнення моральної шкоди, відкрито провадження в цивільній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Ухвалою суду від 04.03.2026 року було задоволено повністю клопотання позивача про виклик свідків в цивільній справі №203/7447/25 та викликано у судове засідання для допиту в якості свідків: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , задоволено повністю заяву представника відповідача про виклик свідків в цивільній справі №203/7447/25 та викликано у судове засідання для допиту в якості свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Ухвалою суду від 04.03.2026 року було задоволено повністю клопотання позивача про надання доказу - аудіозапису в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С.Мороза» про встановлення факту порушення трудових прав, стягнення моральної шкоди, та постановлено оглянути (прослухати) у судовому засіданні електронні докази (аудіозаписи) за їх місцезнаходженням, а саме: у виді аудіофайлу (аудіозапису) в мобільному телефоні позивача - ОСОБА_1 , роз`яснено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1, 2, 3 статті 89 ЦПК України).
Ухвалою суду від 04.03.2026 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду та повернення позовної заяви позивачу в цивільній справі №203/7447/25.
У судове засідання 14.10.2026 року з`явились позивач та представники відповідачів.
Під час судового розгляду справи судом були заслухані усні пояснення учасників справи по суті спору, допитані свідки сторони позивача та свідки сторони відповідача, відповідно до ухвали суду від 04.03.2026 року, досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи, оглянуті (прослухані) аудіозаписи за їх місцезнаходженням, а саме: у виді аудіофайлу (аудіозапису) в мобільному телефоні позивача - ОСОБА_1 , у судовому засіданні 08.07.2026 року, відповідно до ухвали суду від 04.03.2026 року, та у судовому засіданні 14.10.2026 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.09.2023 року працює тренером-викладачем з шахів у Комунальному позашкільному навчальному закладі «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С. Мороза», відповідно до наказу від 01.09.2023 року №50. Це підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 10.08.1988 року.
Відповідно до витягу з наказу Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С. Мороза» Дніпровської міської ради від 03.07.2024 року №71-К «Надання чергової оплачуваної відпустки тренерсько-викладацькому складу за 2023-2024 н.р.», наказано ОСОБА_1 , тренеру-викладачу, з 20 липня по 12 серпня 2024 року (24 календарних днів) надати чергову оплачувану відпустку (п. 1 наказу). Головному бухгалтеру наказано оплатити згідно з чинним законодавством відпускні (п. 2 наказу).
Відповідно до витягу з наказу Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С. Мороза» Дніпровської міської ради від 03.07.2024 року №72-К «Надання додаткової оплачуваної відпустки тренерсько-викладацькому складу за 2023-2024 н.р.», наказано ОСОБА_1 , тренеру-викладачу, з 13 серпня по 30 серпня 2024 року (18 календарних днів) надати додаткову оплачувану відпустку (п. 1 наказу). Головному бухгалтеру наказано оплатити згідно з чинним законодавством відпускні (п. 2 наказу).
Відповідно до табелів обліку використання робочого часу за липень 2024 року та за серпень 2024 року, тренер-викладач ОСОБА_1 з 20 липня по 12 серпня 2024 року перебувала у календарній відпустці, а з 13 серпня по 30 серпня 2024 року - у додатковій (оплачуваній) відпустці.
Відповідно до розрахункових листів за липень та серпень 2024 року, тренеру-викладачу ОСОБА_1 було виплачено заробітну плату за відпустку чергову та додаткову за липень та серпень 2024 року: 140 - відпустка чергова 07/24 - 12 днів - 4703,04 грн, 140 - відпустка чергова 08/24 - 12 днів - 4703,04 грн, 141 - відпустка додаткова 08/24 - 18 днів - 7054,56 грн, заборгованість підприємства на липень 2024 року та серпень 2024 року склала 0,00 грн.
Відповідно до Виписки по картці ОСОБА_1 в АБ «Укргазбанк» за період з 15.07.2024 року по 31.08.2024 року, на рахунок ОСОБА_1 31.07.2024 року було зараховано заробітну плату, згідно з договором 2018/ZP/175-045, у розмірі 6518,84 грн.
Відповідно до листа Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 15.07.2025 року за вих. №Т-1240/ПС-25 «Про розгляд звернення», адресованого ОСОБА_1 , позивачу повідомили, що у своїй відповіді на запит керівництво КПНЗ ДЮСШ №9 ДМР повідомило, що 26.05.2025 року від тренера-викладача КПНЗ ДЮСШ №9 ДМР ОСОБА_1 надійшли: заява від 26.05.2025 року щодо надання роз`яснень по виплаті відпускних за 2024 рік та заява від 26.05.2025 року про надання безперервної оплачуваної відпустки. Після вивчення питання, відповідь щодо даних заяв була надана під особистий підпис ОСОБА_1 - 10.06.2025 року №134. У даному листі були надані роз`яснення, що виплата заробітної плати за період відпустки, як щорічної основної, так і додаткової, проводиться в межах затвердженого помісячного плану асигнувань загального фонду бюджету на 2025 рік і робити перерозподіл коштів щомісяця заборонено. Відпустка була надана наступним чином: щорічна основна: 20.07.2024 року - 12.08.2024 року на 24 календарних днів з виплатою заробітної плати за період щорічної відпустки - 17.07.2024 року; додаткова: 13.08.2024 року - 30.08.2024 року на 18 календарних днів з виплатою заробітної плати за період додаткової відпустки - 31.07.2024 року.
Позивачу роз`яснено, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про відпустки», в установах та організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата відпусток провадиться із бюджетних асигнувань на їх утримання.
У відповідності до роз`яснень Мінсоцполітики від 01.12.2016 року №1623/13/84-16, незалежно від кількості наказів і місяця їх видання, розрахунковий період для обчислення середньої заробітної плати за час відпустки залежить від того, в якому саме календарному місяці, згідно з наказом працівникові надається відпустка. У разі надання щорічної відпустки і додаткової відпустки, початок яких припадає на різні місяці, розрахунок середньої зарплати буде проводитися для кожної відпустки окремо.
ОСОБА_1 була особисто ознайомлена з наказами №71-К від 03.07.2024 року про надання чергової відпустки та №72-К від 03.07.2024 року про надання додаткової відпустки, про що свідчить її підпис, і зауважень чи заперечень у 2024 році від неї не надходило.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про відпустки», заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше, ніж за три дні до її початку.
Виплата заробітної плати ОСОБА_1 за час основної щорічної відпустки та додаткової відпустки у 2024 році здійснена відповідно до норм чинного законодавства про працю.
14.07.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Чечелівського районного суду міста Дніпра з позовом до Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С.Мороза» Дніпровської міської ради про стягнення компенсації за затримку виплати заробітної плати (відпускних).
Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 16.07.2025 року, справа №204/7441/25, провадження №2/204/3700/25, було передано за підсудністю до Центрального районного суду міста Дніпра цивільну справу №204/7441/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С.Мороза» Дніпровської міської ради про стягнення компенсації за затримку виплати заробітної плати (відпускних).
Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 21.08.2025 року, справа №204/7441/25, провадження №2/0203/2367/2025, було прийнято позовну заяву ОСОБА_1 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, відкрито провадження в цивільній справі та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 13.10.2025 року, справа №204/7441/25, провадження №2/0203/2367/2025, було залишено без розгляду та повернуто позивачу змінену позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С.Мороза» Дніпровської міської ради про визнання факту порушення права на своєчасне отримання відпускних, які виплачені з затримкою, встановлення, що відповідачем порушені трудові права позивача, передбачені ст. 43 Конституції України, ст. 21 Закону України «Про відпустки», ст. 115 КЗпП України, для подальшого захисту прав та подання позову про відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 13.10.2025 року, справа №204/7441/25, провадження №2/0203/2367/2025, було прийнято відмову ОСОБА_1 від її позову до Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С.Мороза» Дніпровської міської ради про стягнення компенсації за затримку виплати заробітної плати (відпускних), в порядку ст. 117 КЗпП України, провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С.Мороза» Дніпровської міської ради про стягнення компенсації за затримку виплати заробітної плати (відпускних), в порядку ст. 117 КЗпП України, - закрито.
Позивач зверталась до директора Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С.Мороза» із заявою від 22.10.2025 року щодо порушення її прав, поширення недостовірної інформації та тиску з боку адміністрації, до профспілкового комітету Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С. Мороза» із зверненням щодо публічного приниження, тиску на працівника та захисту трудових прав, а також до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці із зверненням від 22.10.2025 року щодо порушення трудових прав, ознак мобінгу та тиску на працівника.
Відповідно до листа Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С.Мороза», за підписом директора Байрамової А., від 04.11.2025 року за вих. №234, зокрема, повідомлено позивача, що законодавство України не передбачає обов`язку закладу отримувати попередній дозвіл чи погодження щодо обговорення проблемних питань діяльності закладу на оперативній нараді від 20.10.2025 року. Заклад і робочі органи закладу мають право обговорювати та вирішувати питання, які виникають у діяльності закладу, та впливають на можливість здійснення діяльності закладу, можливість фінансувати діяльність закладу. Ініційований ОСОБА_1 відносно закладу судовий спір прямо впливає на можливість діяльності закладу та може спричинити погіршення фінансового стану закладу (у випадку задоволення позову), бо заклад фінансується за рахунок бюджетних асигнувань, отримує кошти з місцевого бюджету, відповідно до затверджених кошторисів, в яких не передбачені судові витрати або виплата грошових коштів за судовими рішеннями. Заклад може стикнутися з проблемами фінансування поточних завдань закладу та виплат заробітної плати працівникам. Також на нараді обговорювались питання щодо проблем із забезпечення теплопостачання будівлі, в якій заклад здійснює свою діяльність, які накопичувались протягом багатьох років роботи закладу та не вирішувались повноцінно до цього часу. Всі перелічені питання прямо впливають на можливість повноцінної роботи закладу та його фінансовий стан, незалежно від того, яка причина таких проблемних питань, та в який період діяльності закладу виникли ці проблемні питання. Тому ці питання і були предметом обговорення на оперативній нараді закладу.
Також у листі відповідач повідомив позивача про те, що можливість укладення мирової угоди передбачена ст. 207 ЦПК України. Тому питання укладення мирової угоди обговорювалось на нараді, як позитивне врегулювання судового спору, що позитивно відзначиться на роботі працівників закладу та дозволить закладу сконцентруватися на освітньому процесі, а не на судових позовах. Ведення протоколів оперативних нарад не передбачено внутрішніми документами закладу.
Відповідно до листа Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С.Мороза», за підписом директора Байрамової А., від 03.12.2025 року за вих. №254, зокрема, повідомлено позивача, що детальна інформація щодо оперативної наради закладу 20.10.2025 року була вже надана позивачу у письмовій формі листом закладу від 03.11.2025 року. Окремо відповідач звернув увагу, що ні судовими рішеннями, ні законодавством України, закладу не заборонено здійснювати свою діяльність, в тому числі шляхом проведення нарад з обговорення питань, які впливають на діяльність закладу. Ініційований ОСОБА_1 судовий трудовий спір із закладом не є закритою інформацією, оскільки закон гарантує право на доступ до інформації. Відповідачем наголошено, що ні законом, ні судом не встановлено режиму закритого розгляду ініційованої ОСОБА_1 відносно закладу судової справи №203/7447/25. З урахуванням цього, діяльність Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С.Мороза, зокрема, проведення оперативних та інших нарад не порушує вимог чинного законодавства України та прийнятих у судовій справі №203/7447/25 ухвал та інших процесуальних документів.
Допитана у судовому засіданні свідок сторони позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пояснила, що вона перебуває у трудових відносинах з позивачем та відповідачем, працює тренером у спортивній школі №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С. Мороза. Свідок зазначила, що 20.10.2025 року на роботі відбулась оперативна нарада, на якій вона дізналась, що ОСОБА_1 є учасником судового процесу та їй було запропоновано укласти мирову угоду. Також свідку відомо, що на нараді поставили до відома позивача господарчі питання щодо промивки системи опалення. На нараді позивачу пропонували укласти мирову угоду та не ставили питання щодо виплати відпускних позивачу. Свідок пояснила, що вона не бачила у застосунку «Вайбер» повідомлення позивача про недобросовісність роботодавця. Свідок бачила, що щось у групі тренерів позивач викладала, але потім видалила, це відбувалось до наради. Свідку не було відомо про судовий процес позивача зі школою. На нараді свідок не зрозуміла з приводу чого між сторонами виник судовий спір.
Допитаний у судовому засіданні свідок сторони позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , пояснив, що він працює тренером-викладачем в КПНЗ «ДЮСШ №9», перебуває у трудових відносинах із сторонами. Свідку відомо, що давно позивач запитувала у бухгалтера та письмово вимагала відповіді щодо виплати відпускних. На нараді свідка не було, бо була оголошена повітряна тривога та він перебував в укритті. Після того, як свідок повернувся з укриття, то побачив позивача, яка перебувала в пригніченому стані. На нараді казали щодо збитків, позивач емоційно питала, чому її звинувачують у збитках. Позивач ставила питання щодо збитків та всі питання були спрямовані до директора. Щодо наявності між сторонами спору про відпускні свідок дізнався у березні 2025 року. Усно позивач зверталась до керівництва щодо відпускних у 2024 році. Свідку відомо про те, що позивач зверталась до бухгалтера, керівництва в червні 2025 року щодо виплати відпускних, а у вересні 2025 року позивач зверталась до Держпраці щодо виплати відпускних, але щодо відповіді Держпраці позивачу свідок нічого не знає. Свідок був присутнім під час емоційної розмови між позивачем та директором щодо діяльності позивача з приводу попередніх років її роботи. Свідок вважає, що позивача образили на нараді, але цього він не чув, бо його на нараді не було, він перебував в укритті. Свідок вважає, що саме адміністрація має відповідати за будь-які господарські питання. Свідок чув тільки емоційну розмову між позивачем та директором. У групі «Вайбер» свідок бачив тільки видалене повідомлення, але його зміст йому невідомий.
Допитаний у судовому засіданні свідок сторони відповідача - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , пояснив, що він перебуває у трудових відносинах із сторонами. Свідок зазначив, що у нього немає будь-яких претензій щодо виплати заробітної плати або відпускних до закладу. Свідок був присутній на нараді 20.10.2025 року. На нараді пояснювали щодо порядку виплати відпускних та пропонували позивачу укласти мирову угоду, обговорювали питання щодо порядку вирішення питань про теплові мережі. Взимку дійсно було холодно у приміщенні школи. Адміністрація ставилась до свідка з повагою, а «нездорова» обстановка в школі, на думку свідка, виникла саме через судові справи. Свідок пам`ятає, що на нараді 20.10.2025 року відбувся діалог між позивачем та керівництвом, під час якого свідок заповнював журнал, а тому не пам`ятає, про що колектив дискутував на нараді. Свідок пам`ятає, що на нараді позивачу запропонували укласти мирову угоду, але він не чув про образи з боку керівництва, бо всі перебували у нормальних робочих стосунках.
Допитаний у судовому засіданні свідок сторони відповідача - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , пояснив, що він перебуває у трудових відносинах із сторонами, та щодо несвоєчасності виплати відпускних стосовно позивача, знає тільки зі слів керівництва. Свідку відомо про те, що Держпраці відповіло, що все було виплачено позивачу, відповідно до вимог чинного законодавства. Свідку відомо, що у чаті в застосунку «Вайбер» у робочій групі, від позивача надійшло повідомлення із відповідями штучного інтелекту на питання про недоброчесність роботодавця. На нараді обговорювали питання щодо виплати відпускних, а також щодо роботи теплової мережі. Свідок вважає, що позивач насторожено реагує на керівництво. Свідок не відчував поганого ставлення керівництва школи до позивача під час наради. Свідок зазначив, що на нараді 20.10.2025 року керівництво повідомило про судову справу та на нараді була присутня більша кількість тренерів. На нараді було сказано, що коли позивач була директором школи, то неякісно вирішувала проблеми закладу. Свідок не бачив нічого негативного або принизливого в обговоренні на нараді поставлених питань. ОСОБА_2 не працювала у закладі під час керівництва позивача.
Під час дослідження у судовому засіданні 08.07.2026 року аудіозаписів за їх місцезнаходженням, а саме: у виді аудіофайлу (аудіозапису) в мобільному телефоні позивача - ОСОБА_1 , з урахуванням пояснень позивача, судом були прослухані розмови, як пояснила позивач, які велись на нараді працівників відповідача - 20.10.2025 року. Суд заслухав, як пояснила позивач, її виступ щодо порушення її трудових прав та приниження її честі та гідності на нараді - 20.10.2025 року. Далі, як пояснила позивач, на нараді виступала директор ОСОБА_8 , яка проінформувала трудовий колектив про надходження позову, про судовий процес, а потім виступала сама позивач, яка оголошувала свою позицію щодо звинувачень у здійсненні господарської діяльності під час зайняття нею посади директора школи. Як пояснила позивач суду після прослуховування аудіозапису, цей аудіозапис був зроблений 20.10.2025 року приховано без офіційного оголошення іншим тренером школи - ОСОБА_9 , який був допитаний в якості свідка, а потім на нараді 20.10.2025 року він передав цей аудіофайл позивачу.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу визнання факту порушення права ОСОБА_1 на своєчасне отримання відпускних, які були виплачені з порушенням строків, встановлення того, що відповідач порушив трудові права ОСОБА_1 , передбачені ст. 43 Конституції України, ст. 21 Закону України «Про відпустки» та ст. 115 КЗпП України, стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн.
ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до положень ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю.
У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника.
Відповідно до положень ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Так, до загальних умов цивільно-правової відповідальності відносяться: 1) протиправний характер поведінки (дій чи бездіяльності) особи, на яку передбачається покласти відповідальність (чи настання інших спеціально передбачених законом або договором обставин); 2) наявність у потерпілої особи шкоди або збитків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою порушника і наступними шкідливими наслідками; 4) вина правопорушника.
Сукупність перерахованих умов, за загальним правилом необхідних для покладання цивільно-правової відповідальності на конкретну особу, називається складом цивільного правопорушення. Відсутність хоча б одного із зазначених умов відповідальності, як правило, виключає її застосування. Встановлення даних умов здійснюється саме у зазначеній черговості, оскільки відсутність одного з попередніх умов позбавляє сенсу встановлення інших (наступних) умов.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 року, справа №908/2138/16, за якою для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, за відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, зокрема відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За змістом положень ст. 2-2 КЗпП України, мобінг (цькування) - це систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.
Формами психологічного та економічного тиску, зокрема, є :
- створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери (погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги);
- безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція (незапрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи місця);
- нерівність можливостей для навчання та кар`єрного росту;
- нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації;
- безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень);
- необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу.
Вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням). Вчинення мобінгу (цькування) заборонено. Особи, які вважають, що вони зазнали мобінгу (цькування), мають право звернутися із скаргою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та/або до суду (постанова ВС від 22 січня 2026 року у справі №642/2981/24).
Відповідно до положень ст. 115 КЗпП України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено трудовим або колективним договором.
Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
Іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.
Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про відпустки», установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про відпустки», тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами України, а також трудовим та/або колективним договором і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.
Відповідно до положень ст. 21 Закону України «Про відпустки», визначено порядок оплати відпусток: заробітна плата працівникам за весь час відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено законодавством, трудовим або колективним договором.
Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв`язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Працівникам, які мають право на соціальні відпустки, передбачені статтями 17 і 18 цього Закону, виплачується державна допомога на умовах, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» та іншими нормативно-правовими актами України.
Відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про відпустки», нагляд за додержанням законодавства про відпустки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, а також іншими уповноваженими на це державними органами.
Контроль за додержанням законодавства про відпустки здійснюють у межах своєї компетенції центральні та місцеві органи виконавчої влади та профспілкові органи.
Відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про відпустки», особи, винні в порушенні законодавства про відпустки, несуть відповідальність згідно з законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про, зокрема, встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до абзацу 3 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до положень ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до положень ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц, провадження №14456цс18, від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17, провадження № 12-104гс19).
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається в разі пред`явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу в справі. Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше, як на підставі заяви, поданої й оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.
Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами. В разі подання позову з недодержанням правил підсудності й наступного саме закриття провадження у справі, а не відмови або повернення позову, подання такого позову перериває перебіг позовної давності.
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або ускладненим. При цьому, наголосив у постанові Верховний Суд, очевидно, що перебування справи в провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного й розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів у порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи й позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.
Вказані правові висновки викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 р. у справі № 902/326/16 та від 24.09.2019 р. у справі №922/1151/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 р. у справі № 922/1467/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2020 р. у справі № 904/1080/19.6.14 та від 28 жовтня 2020 року у справі №910/10963/19.
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви №22083/93 і №22095/93, § 51)).
Відповідно до положень ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до чинної редакції ст. 233 КЗпП України, частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з Рішенням Конституційного Суду №1-р/2025 від 11.12.2025.
Так, відповідно до рішення Конституційного Суду №1-р/2025 від 11.12.2025 року, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, що містять інформацію щодо предмета доказування. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Згідно з роз`ясненнями, наданими в п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
Відповідно до положень ст. 236 ЦПК України, зміст особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб може бути досліджений у відкритому судовому засіданні або оголошений за клопотанням учасника справи лише за згодою осіб, визначених Цивільним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 302 ЦК України, фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до положень ст. 308 ЦК України, фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.
Фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов`язані з демонтажем виставки чи запису, відшкодовуються цією фізичною особою.
Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.
Відповідно до положень ст. 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб ? на свій вибір.
Відповідно до положень ст. 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд дотримувався позиції, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру» (див. рішення від 7 серпня 1996 р. у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), п. 25, Reports 1996-III). Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом» (див. рішення у справі «Прітті проти Сполученого Королівства» (Pretty v. the United Kingdom), заява № 2346/02, п. 61, ECHR 2002 III). Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16 грудня 1992 р. у справі «Нємець проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А № 251-В) [21].
Аналогічний підхід відображено й у Рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 р. №2-рп/2012, який відзначив, що особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності, яка здійснюється, зокрема, під час виконання особою функцій держави або органів місцевого самоврядування.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі №755/8130/23 (провадження № 61-3194св24) зазначено, що у справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача (абзац перший частини другої статті 81 ЦПК України).
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що процесуальний обов`язок позивача - навести фактичні дані, які підтверджують, що він, маючи певну захищену ознаку, зазнав на її підставі дискримінаційного поводження, зокрема без раціонального (об`єктивного та достатнього) обґрунтування опинився у гіршому становищі порівняно з іншими людьми, які такої ознаки не мають. А роботодавець за наявності цих даних має їх спростувати.
Інакше кажучи, позивач має довести сукупність фактичних даних, які підтверджують дискримінаційне поводження з ним. Так, для прямої дискримінації - це те, що: 1) позивач намагався реалізувати певне право, яке йому гарантоване законом, міжнародним договором тощо; 2) під час реалізації цього права він зазнав різниці у ставленні порівняно з іншими особами, які перебувають у подібній із ним ситуації (позивач має правильно обрати зразок для порівняння - групу осіб, порівняно з якими він за аналогічної ситуації зазнав різниці у ставленні); 3) ця різниця пов`язана з певною захищеною ознакою, притаманною позивачеві; 4) така різниця зумовила настання для позивача негативних наслідків; 5) відсутнє раціональне (об`єктивне та достатнє) обґрунтування цієї різниці; 6) різниця у ставленні до позивача не є пропорційною меті відповідного розрізнення.
За наявності таких мотивів позивача відповідач має довести, що: 1) право, яке намагався реалізувати позивач, не є для нього гарантованим; або 2) під час реалізації цього права позивач не зазнав різниці у ставленні, чи позивач неправильно обрав порівнювану групу як зразок для демонстрування різниці у ставлення до нього, зокрема не перебуває з цією групою в аналогічній ситуації; або 3) в основі різниці у ставленні немає жодної захищеної ознаки позивача; або 4) різниця у ставленні до позивача була, але вона не зумовила для нього негативних наслідків; або 5) існує раціональне (об`єктивне та достатнє) обґрунтування різниці у ставленні до позивача порівняно з іншою групою, з якою він себе порівнює (зі зразком для порівняння), зокрема є мета, яку відповідач має досягнути внаслідок різниці у ставленні; 6) різниця у ставленні до позивача пропорційна тій меті, яка була поставлена під час проведення розрізнення, тобто дозволяє досягнути цієї мети у найменш обтяжливий для позивача спосіб.
Якщо доказування позивачем прямої дискримінації передбачає, зокрема, встановлення різниці у ставленні до нього порівняно з іншими особами, яких він зазначив як зразок для порівняння, то доказування позивачем непрямої дискримінації передбачає встановлення відмінності у наслідках формально однакового ставлення (засобами доказування такої відмінності можуть бути, зокрема, статистичні дані, які учасники справи мають надати суду).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4 та 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19)).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20) (провадження №12-83гс21)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Аналіз викладених вище норм чинного законодавства України, судової практики, встановлених судом обставин справи вказує на те, що питання про поновлення строку звернення до суду з позовом було вирішено судом у встановленому законом порядку, визнано поважними причини пропуску такого строку, поновлено позивачу строк звернення до суду та у суду відсутні правові підстави для застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності. Водночас у ході судового розгляду справи судом була встановлена відсутність порушення відповідачем трудових прав позивача, а відповідно, і відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди. Оскільки судом не було встановлено наявності загальних умов цивільно-правової відповідальності, а саме протиправного характеру поведінки (дій чи бездіяльності) відповідача, причинного зв`язку між діями відповідача і можливими наступними шкідливими наслідками для позивача, вина відповідача. Своєю чергою, позивач не довела належними та допустимими доказами того, що дії чи бездіяльність відповідача призвели до будь-яких шкідливих наслідків для неї, які не довела, які саме це були дії чи бездіяльність.
Так, у ході судового розгляду справи судом було встановлено, що позивач дізналась про порушення, на її думку, своїх трудових прав, після надходження листа відповідача від 10.06.2025 року №134, наданого їй у відповідь на звернення від 26.05.2025 року, а з позовом до суду вперше вона звернулась - 14.07.2025 року. Суд враховує те, що ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 16.07.2025 року, справа №204/7441/25, провадження №2/204/3700/25, позов ОСОБА_1 було передано за підсудністю до Центрального районного суду міста Дніпра цивільну справу №204/7441/25, а ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 13.10.2025 року, справа №204/7441/25, провадження №2/0203/2367/2025, було прийнято відмову ОСОБА_1 від її позову та закрито провадження у справі. Тобто строк позовної давності переривався. З новим позовом до відповідача щодо захисту порушених, на її думку, трудових прав, позивач звернулась до Центрального районного суду міста Дніпра - 15.10.2025 року, тобто через два дні після закриття провадження у справі №204/7441/25, провадження №2/0203/2367/2025, дотримавшись встановленого законом строку звернення до суду.
Суд бере до уваги і те, що клопотання позивача про поновлення строку для подання позовної заяви суд вирішив в ухвалі суду від 29.10.2025 року та поновив позивачу ОСОБА_1 строк для подання позовної заяви до Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С. Мороза» про встановлення факту порушення трудових прав, стягнення моральної шкоди, відкрив провадження в цивільній справі. Крім того, рішенням Конституційного Суду №1-р/2025 від 11.12.2025 року, було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, та вдруге питання щодо пропуску позивачем строку звернення до суду розглядалось судом за клопотанням відповідача та було вирішено судом ухвалою суду від 04.03.2026 року, якою було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви позивача.
З огляду на викладене, суд відхиляє як безпідставну заяву відповідача про застосування до позову наслідків пропуску позовної давності.
Також у ході судового розгляду справи судом було встановлено, що позивач всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надала суду доказів на підтвердження своїх доводів щодо вчинення стосовно неї порушення її трудових прав, психологічного тиску, принижень зі сторони відповідача, наявності ознак мобінгу, а також несвоєчасної виплати відпускних за спірний період.
Так, судом встановлено, що наказами відповідача від 03.07.2024 року позивачу були надані дві відпустки: основна щорічна - чергова оплачувана відпустка: у період з 20 липня по 12 серпня 2024 року (24 календарних днів) - з виплатою за період щорічної відпустки - 17.07.2024 року, тобто до початку відповідної відпустки, та додаткова оплачувана відпустка: у період з 13 серпня по 30 серпня 2024 року (18 календарних днів) - з виплатою за період додаткової відпустки - 31.07.2024 року, тобто до початку відповідної відпустки.
Отже, відпускні були виплачені позивачу з дотриманням вимог ст. 115 КЗпП України та ст. 21 Закону України «Про відпустки», тобто до початку відповідних відпусток: до початку основної щорічної - чергової оплачуваної відпустки - 17.07.2024 року та до початку додаткової оплачуваної відпустки - 31.07.2024 року. Судом не було встановлено будь-яких порушень трудових прав позивача щодо своєчасності виплати відпускних, відповідно до положень ст. 43 Конституції України, ст. 115 КЗпП України та ст. 21 Закону України «Про відпустки». Суд відхиляє як безпідставні хибні твердження позивача про те, що їй мала бути надана одна суцільна відпустка за відповідною одноразовою виплатою відпускних, оскільки такі ґрунтуються на припущеннях та нічим не доводяться.
Крім того, наданий позивачем аудіозапис розмови на нараді, як пояснила сама позивач, від 20.10.2025 року, на підтвердження вказаних фактів, є неналежним та недопустимим доказом. Суд враховує те, що позивач у судовому засіданні пояснила, що співрозмовники, яких чутно на аудозаписі, не надавали своєї згоди на запис їх розмови. Наданий суду аудіозапис здійснювала не сама позивач, а її колега - інший тренер, як вказала позивач, який перебував на нараді, а потім передав позивачу цей аудіофайл. Водночас ані сторонами, ані судом на цьому аудіозаписі не ідентифіковано співрозмовників, не встановлено дату, час та місце, коли та де така розмова відбувалася. При цьому будь-яких судових експертиз для підтвердження відповідності голосів конкретним особам позивачем не заявлялось, такі не проводились і на замовлення самого позивача. Представники відповідачів у судовому засіданні пояснили, що їх ніхто на нараді не попереджував про здійснення аудіозаписів наради.
Отже, надані суду та досліджені у судовому засіданні аудіозаписи за їх місцезнаходженням, здійснені приховано, іншою особою, за відсутності спільної згоди осіб, розмову яких записано. Попередження про те, що вказана розмова вже записується, аудіозапис не містить. Здійснення звукового запису голосу осіб без їх згоди, порушує право на охорону особистих інтересів таких осіб. Тому відсутні відомості про те, що такий аудіозапис отриманий у встановленому законом порядку, а отже, є недопустимим доказом. При відтворенні вказаного аудіозапису судом встановлено, що на ньому міститься розмова, де особи, які ведуть розмову, виступають, дискутують між собою з приводу певних трудових професійних питань, поставлених на обговорення. Проте будь-яких принижень ділової репутації та гідності особи, цькувань з посиланням на особу позивача, прослухані судом аудіозаписи не містять. Тим більше, за оцінкою суду, позивачем не доведено, що розмови осіб на аудіозаписі містять спроби психологічного тиску, розголошення персональних даних, спрямовані на моральне приниження, емоційне виснаження та шкоду діловій репутації позивача. Не вказує на це, за оцінкою суду, і оголошення про судовий процес, який є відкритим, та обговорення можливості укладення мирової угоди. Суд враховує і те, що аудіозапис приватної розмови є втручанням у приватне життя особи, що включає і ділові перемовини, що містять розмови професійного характеру, в тому числі трудового колективу на нараді.
Викладене вище підтверджується і показаннями свідків, допитаних в судовому засіданні, які не надали суду показань щодо порушення трудових прав позивача або завдання їй моральної шкоди, внаслідок обговорення на нараді 20.10.2025 року робочих питань, у тому числі тих, що постали після звернення позивача до суду або стосувались виконання професійних обов`язків позивачем за час її керівництва школою.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С.Мороза» про встановлення факту порушення трудових прав, стягнення моральної шкоди, є необґрунтованим та нічим не доведеним, ґрунтується на припущеннях, недопустимих та неналежних доказах.
З приводу вирішення питання про розподіл судових витрат, суд на підставі положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням сплаченого позивачем судового збору у загальному розмірі 2422,40 грн, тобто за дві пов`язані між собою позовні вимоги немайнового характеру (пункти 2, 3 прохальної частини позову) - у розмірі 1211,20 грн, та одну позовну вимогу майнового характеру (пункт 4 прохальної частини позову), з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 29.10.2025 року, - у розмірі 1211,20 грн, відповідно до квитанції №265882546 від 14.10.2025 року на суму 2422,40 грн, та витрат на поштові пересилання у загальному розмірі 189,00 грн, а також з урахуванням мотивів суду щодо відмови у задоволенні позову, зазначає, що судові витрати у справі покладаються на позивача та їй не відшкодовуються.
V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви та вирішення питання про розподіл судових витрат.
Суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С. Мороза» про встановлення факту порушення трудових прав, стягнення моральної шкоди, з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
При цьому, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати у справі покладаються на позивача та їй не відшкодовуються.
Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 137, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального позашкільного навчального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №9 ім. міжнародного гросмейстера О.С. Мороза» про встановлення факту порушення трудових прав, стягнення моральної шкоди - відмовити.
Судові витрати у справі покладаються на позивача та їй не відшкодовуються.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 21.10.2026 року.
Суддя Ф.М. Ханієва
Судове рішення № 141117832, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська було прийнято 14.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 203/7447/25. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: