Рішення № 141110496, 28.10.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/32555/26

Провадження № 2/761/15057/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Романишеної І.П.,

за участі секретаря Гончаренка Ю.А.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представник відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (далі по тексту - відповідачі) про стягнення заборгованості.

В позовній заяві представник позивача просив суд: стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 57 814,18 грн., яка складається з заборгованості за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 87,12 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 85,12 грн., три відсотки річних у розмірі 25,03 грн., за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 22 081,66 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 4 449,46 грн., три відсотки річних у розмірі 1 387,41 грн., пені у розмірі 1 688,01 грн., заборгованості за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 21 513,88 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 2 210,89 грн., три відсотки річних у розмірі 755,77 грн., пені в розмірі 919,52 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії в розмірі 1 609,11 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 1 001,20 грн. та судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 3328,00 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи позовної заяви.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, а з 01.11.2021, у зв`язку із зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води. Відповідачі зареєстровані у кв. АДРЕСА_1 , яка під`єднана до внутрішньо будинкової системи тепло та водопостачання, а отже є споживачами послуг з централізованого опалення та гарячої води, яку постачає позивач. Разом з тим, відповідачі в повному обсязі не оплачують надані позивачем послуги, внаслідок чого за ними обліковується зазначена вище сума заборгованості. Відповідачі в добровільному порядку заборгованість не сплачують, тому позивач звернувся до суду на захист порушеного права.

Провадження у суді та позиція сторін щодо предмету спору.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13.08.2026 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20.08.2026р. відкрито провадження у даній цивільній справі розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у відповідності до ст. 274 ЦПК України.

Протокольною ухвалою суду від 28.10.2026 року не прийнято відзив відповідача, оскільки не містить підпису ОСОБА_1 .

Водночас, судом долучено докази, які долучені до відзиву.

Ухвалою суду від 28.10.2026 року закрито провадження в частині вимог щодо стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 22 081,66 грн.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Подала заяву про розгляд справи за її відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Сторона відповідача1 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, зазначивши, що гаряча вода до квартири не постачалася, штрафні санкції нараховані у період заборонений законодавставом, абонентська плата не підтверджується розрахунком та переліком наданого абонентського обслуговування, також просила застосувати строки позовної давності.

Відповідач2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши пояснення сторони відповідача1, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Фактичні обставини спірних правовідносин сторін встановлені судом.

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме: з 01.05.2018 до 31.10.2021 є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води( послуги з ЦО/ЦПГВ); з 01.11.2021 у зв`язку із зміною законодавства, Позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).

На виконання вимог законодавства, КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», на підставі типових договорів, підготовлені та опубліковані/оприлюднені:

- договір про надання послуг з ЦО/ЦПГВ опублікований в газеті «Хрещатик» від № 34 (5085) (надалі - Договір);

- щодо договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ, відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово комунальні послуги» від 09.11.2017, у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Позивачем, на виконання вимог чинного законодавства, на своєму веб-сайті https://kte.kmda.gov.ua/ukladannya-dogovoru-z-kp-kyyivteploen/ оприлюднені типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води.

Квартира АДРЕСА_1 , під`єднана до внутрішньобудинкової системи тепло та водопостачання, про що свідчать надані позивачем докази.

Згідно даних з Єдиного державного демографічного реєстру відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно наданих представником позивача документів за вищевказаною адресою: значиться відкритим особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Відповідачі від послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01.11.2021 від послуг з ТЕ/ПГВ, у встановленому чинним законодавством порядку, не відмовлялися (не відключалися).

Отже, виникнення цивільних прав та обов`язків, між позивачем та відповідачами підтверджується діями сторін, а саме: позивач щомісячно надає відповідачам послуги з ЦО/ЦПГВ, а з 01.11.2021 послуг з ТЕ/ПГВ, надсилає відповідачам платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а відповідачі споживають надані послуги та зобов`язані оплатити їх вартість.

За період розгляду справи відповідачем1 сплачено заборгованість за постачання теплової енергії у загальному розмірі 22 657,59 грн. на рахунок позивача № НОМЕР_2 .

З акта виконання монтажних робіт №113331, складеного представником ФОП ОСОБА_4., вбачається, що 13.02.2020 року за адресою: АДРЕСА_2 були проведені наступні роботи: встановлення запірної арматури (заглушки) з метою відключення від системи гарячого водопостачання. ГВП опломбовано №С56201822.

Надалі, 13.02.2020 року представником ФОП ОСОБА_4. складено акт про зняття лічильників водопостачання.

20.02.2020 року ПрАТ АК "Київводоканал" складено акт про приймання на абонентський облік засобів обліку води.

Надалі, представником СП "Енергозбут" КП "Київтеплоенерго" слюсаром ДК ДУПС ОСОБА_5 складено акт обстеження, з якого вбачається, що лічильник ГВП відсутній, видний видимий розрив, встановлена заглушка, заглушка опломбована пломбою сонтрол № НОМЕР_3 .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правовідносини у сфері наданих послуг з ЦО/ЦПГВ регулювалися Законом України «Про житлово - комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-ІУ та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила 630).

Правовідносини у сфері надання послуг з ТЕ/ПГВ регулюються Законом України «Про житлово - комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-УІП, Постановою КМУ від 11.12.2019 № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води» (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 11.12.2019№ 1182) та Постановою КМУ від 21.08.2019 № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії» (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830).

Відповідно до п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених (далі - Правила) споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Частиною 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» (далі - Закон) передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до ч. З ст. 24 Закону основним обов`язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Станом на дату подання позовної заяви письмовий договір між позивачем та відповідачами не укладений.

Однак, відсутність укладеного договору не звільняє споживачів від сплати за фактично надані послуги.

Зазначена практика правозастосування правових норм у сфері оплати житлово-комунальних послуг є сталою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі 712/8916/17, постанови Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 369/3682/16-ц, від 07 лютого 2024 року у справі № 372/2236/21).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.11.2024 року у справі №463/6799/18.

Розрахунки з відповідачами за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими Постачальнику Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими відповідними Розпорядженнями КМДА, за кожну відпущену Гігакалорію.

Отже, за період постачання позивачем теплової енергії у гарячій воді при оформленні щомісячно рахунку-фактури останнім застосовувався діючий тариф на теплову енергію, що підтверджується щомісячним обліковим записом до Договору.

Позивачем належним чином здійснювалось постачання теплової енергії та гарячої води до приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується корінцями нарядів, які наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ст. ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 319, 322 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Питання відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання житлових будинків регулюється Правилами № 630, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року та Порядком відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води (далі - Порядок), затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.07.2019 року № 169.

Правилами передбачено відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води багатоквартирних будинків з ініціативи споживачів. Споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до вимог зазначених Правил самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Власники квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, приєднаного до ЦО та ГВП, мають право відокремити (відключити) свою квартиру чи нежитлове приміщення від ЦО та ГВП у разі, якщо на день набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» не менше як половина квартир та нежитлових приміщень цього будинку відокремлена (відключена) від ЦО та ГВП, та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні.

Для відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП власник квартири чи нежитлового приміщення багатоквартирного будинку звертається до органу місцевого самоврядування з письмовою заявою в довільній формі із зазначенням причини відокремлення (відключення) та подає інформацію про намір влаштування системи індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) такої квартири чи нежитлового приміщення.

Для відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення власник забезпечує розроблення проекту відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення від ЦО та ГВП, який виготовляється відповідно до державних будівельних норм і правил та має забезпечити ізоляцію транзитних стояків, а також, у разі потреби, перенесення транзитних стояків.

Для виконання робіт із відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП власник квартири чи нежитлового приміщення повідомляє виконавця відповідної комунальної послуги та виконавців робіт з обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання та постачання гарячої води про своє рішення щодо відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП шляхом подання письмової заяви в довільній формі, у якій зазначається наявність підстави для такого рішення згідно із Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

До заяви додається копія витягу з протоколу засідання Комісії про розгляд питання щодо відокремлення (відключення) такої квартири чи нежитлового приміщення від ЦО та ГВП, а також копія проекту такого відокремлення (відключення).

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та відповідачем склалися договірні відносини, позивачем надавалися житлово-комунальні послуги, за які відповідачі зобов`язані були сплачувати грошові кошти, а тому факт виконання позивачем своїх зобов`язань щодо надання житлово-комунальних послуг не може ставитись судом під сумнів.

При цьому відповідачі від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлялися, доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, останніми не надано.

Крім того згідно п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у багатоквартирних будинках, у яких на день набрання чинності цим Законом не менш як половина квартир та нежитлових приміщень відокремлена (відключена) від мереж централізованого опалення, власники квартир та нежитлових приміщень, приєднаних до таких мереж, не зобов`язані, але мають право виключно за власним рішенням у встановленому порядку відокремити (відключити) від них свою квартиру чи нежитлове приміщення та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.07.2019 № 169 «Про затвердження Порядку відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води» визначено процедуру відключення власників (співвласників) будівель, у тому числі житлових будинків, квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків (далі - споживачі) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Порядок відокремлення (відключення) власників квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків від централізованого опалення та гарячого водопостачання передбачає майже аналогічні етапи. Проте, важливо зазначити, що власники квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, приєднаного до системи централізованого опалення та гарячого водопостачання, мають право відокремити (відключити) свою квартиру чи нежитлове приміщення від централізованого опалення та гарячого водопостачаня у разі, якщо на день набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (закон набрав чинності 10.12.2017, введений в дію 01.05.2019) не менше як половина квартир та нежитлових приміщень цього будинку відокремлена (відключена) від централізованого опалення та гарячого водопостачання, та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому

Таким чином, для звільнення від оплати за житлово-комунальні послуги споживач повинен не лише фактично не користуватися послугами, а відмовитися в установленому порядку від їх отримання.

Матеріали справи не містять доказів відмови відповідачів від мереж централізованого опалення у встановленому чинним законодавством порядку, натомість підключення до мереж централізованого опалення та постачання гарячої води будівлі за адресою АДРЕСА_2 , у якому знаходиться квартира, у якій зареєстровані відповідачі, свідчить про надання послуг позивачем.

З огляду на викладені норми законодавства, суд вважає, що процедура відключення від мереж гарячого водопостачання у відповідності до вимог нормативно-правових актів відповідачем дотримана не була.

Отже, доводи сторони відповідача про відсутність в приміщенні гарячого водопостачання за відсутності належного документального оформлення у відповідності до норм чинних нормативно-правових актів не свідчать про те, що відповідачі не споживали відповідну послугу та про відсутність підстав для стягнення з відповідачів заборгованості.

У Постановах Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 908/1349/19, від 12.03.2021 у справі №487/955/18 викладене висновки, що самовільне відключення споживача від внутрішньобудинкових систем опалення або здійснення такого відключення з порушенням встановленої законодавством процедури не припиняє статусу такого суб`єкта як споживача відповідних комунальних послуг, не звільняє його від необхідності укладення договору на постачання таких послуг та їх оплати.

Верховним Судом у постанові від 14 липня 2023 року у справі №910/21848/21 зазначено: «п. 109. Споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (пункти 24, 25 Правил №630)».

Відповідно до правової позиції стосовно змісту п.п. 25, 26, 20. п. З Правил, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року по справі № 6-1706 цс15: «Самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання. Підведення централізованого опалення до стояка в межах нежитлових приміщень, які належать відповідачу свідчать про виконання послуг позивачем, а відповідач при не оформленні у встановленому порядку відключення від централізованої мережі, незалежно від фактичного споживання цієї послуги,зобов`язаний відшкодувати завдані внаслідок цього позивачу збитки у розмірі неоплаченої вартості споживання цих послуг».

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачами не надано належних доказів щодо відключення від послуги гарячого водопостачання у встановленому законодавством порядку.

Що стосується заявлених позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних за надані житлово-комунальні послуги, суд зазначає наступне.

Оскільки правовідносини, які складися між сторонами, є грошовими зобов`язаннями у силу вимог статті 509 ЦК України, тому позивач має право на отримання заборгованості за надані послуги централізованого опалення та централізоване постачання гарячої водиіз урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Платежі, встановлені у ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер.

Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 , від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

З матеріалів справи вбачається, що позивач по справі реалізував своє право на пред`явлення позову до відповідачів про стягнення заборгованості, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 87,12 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 85,12 грн., три відсотки річних у розмірі 25,03 грн., за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 22 081,66 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 4 449,46 грн., три відсотки річних у розмірі 1 387,41 грн., пені у розмірі 1 688,01 грн., заборгованості за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 21 513,88 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 2 210,89 грн., три відсотки річних у розмірі 755,77 грн., пені в розмірі 919,52 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії в розмірі 1 609,11 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 1 001,20 грн.

Проте, відповідачем1 сплачено лише заборгованість з централізованого постачання теплової енергії, без урахування індексу інфляції за весь час прострочення, пені, а також три проценти річних від простроченої суми.

Таким чином, оскільки відповідачі своєчасно зобов`язання не виконали з оплати послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, то КП «Київтеплоенерго» відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, має право на стягнення інфляційних втрат, а також трьох відсотків річних.

Також суд відхиляє доводи сторони відповідача, що штрафні санкції нараховані у період заборонений законодавставом, оскільки з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що інфляційні втрати, 3% річних та пеня нараховані з урахуванням вимог постанови КМУ від 05.03.2022 №206.

Щодо пропуску позивачем строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У частині першій статті 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача - сплату коштів частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового місячного платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором про надання послуг з центрального постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), платежі вносяться споживачем не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, виконавець в свою чергу має право вимагати сплату прострочених щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Правовий висновок щодо застосування строків позовної давності до щомісячних платежів викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження 14-10цс18).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України).

Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме: забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з подальшими змінами, з 12.03.2020 на всій території України встановлений карантин.

Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 до 30.06.2023.

Беручи до уваги вищевказані положення постанов Кабінету Міністрів України, встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв з 12.03.2020 до 30.06.2023.

Також, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжено і триває по теперішній час.

Законом України від 15.03.2022 (набув чинності 17.03.2022) «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту: «19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Окрім того, Законом України від 08.11.2023 № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» було внесені зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України: пункт 19 викладено у наступній редакції: «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Закон набрав чинності 30.01.2024.

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності від 14.05.2025 № 4434-IX, який набрав чинності 04.09.2025 пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Оскільки заявлена позивачем заборгованість формувалася починаючи з вересня 2018, трирічний строк позовної давності за відповідними щомісячними платежами спливав починаючи з вересня 2021 року, тобто припадав на період дії карантину та воєнного стану, в силу чого перебіг позовної давності був продовжений законом і на момент звернення позивача до суду у травні 2026 року строк пропущений не був.

Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд звертає увагу на те, що відповідачами в ході розгляду справи розрахунок позивача не спростовано та не надано з цього приводу будь-яких належних доказів.

Крім того, відповідно до ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов`язаний, зокрема забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.

Зі змісту ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вбачається, що споживач, зокрема зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

В порядку ст. 141 ЦПК України суд вважає на необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача сплачений останнім судовий збір за звернення до суду з даним позовом у розмірі 3 328,00 грн, тобто по 1 664 грн. з кожного.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 259, 263-267, 279, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість в загальному розмірі 35 732,52 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір в розмірі 1 664,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір в розмірі 1 664,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»: м. Київ, вул. І.Франка, буд.5, ЄДРПОУ 40538421;

ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_4 ;

ОСОБА_3 : АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_5 .

Повний текст рішення складено 02.11.2026 року.

СУДДЯ І.П.РОМАНИШЕНА