Ухвала суду № 141106506, 02.11.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057)705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

УХВАЛА

02.11.2026м. ХарківСправа № 922/3758/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши заяву про видачу судового наказу про стягнення 16 444,63 грн.

заявникТовариство з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта"(03026, м. Київ, Столичне шосе, буд. 103, корпус 1, поверх 9; код ЄДРПОУ: 31316718)боржникФізична особа-підприємець Дорофєєв Богдан Сергійович( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 )ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" звернулося до Господарського суду Харківської області із заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Дорофєєва Богдана Сергійовича заборгованості за договором про надання послуг з організації перевезень відправлень у розмірі 16 444,63 грн.

Дослідивши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" про видачу судового наказу про стягнення з Фізичної особи-підприємця Дорофєєва Богдана Сергійовича заборгованості за договором про надання послуг з організації перевезень відправлень, суд дійшов висновку про відмову у його видачі з огляду на наступне.

За змістом частин 1, 2 статті 147 Господарського процесуального кодексу України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.

Відповідно до частини 3 статті 147 ГПК України заявником та боржником у наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи підприємці.

Згідно з частиною 1 статті 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як вбачається зі змісту заяви, ТОВ «Нова Пошта» обґрунтовує заявлену вимогу неналежним виконанням Дорофєєвим Богданом Сергійовичем зобов`язань з оплати послуг з організації перевезень відправлень, наданих на підставі договору про надання послуг з організації перевезень відправлень.

Заявник зазначає, що договір укладено шляхом приєднання замовника до його умов відповідно до статті 634 Цивільного кодексу України, а заяву про приєднання прийнято експедитором 07.04.2021 та підписано за допомогою сервісу «Електронний підпис».

Водночас із поданих документів вбачається, що стороною договору як замовником виступає фізична особа Дорофєєв Богдан Сергійович, який підписав заяву про приєднання саме як фізична особа, а не фізична особа - підприємець.

При цьому заявником не надано доказів того, що на момент укладення договору Дорофєєв Богдан Сергійович діяв саме як суб`єкт підприємницької діяльності, а договірні правовідносини виникли у зв`язку зі здійсненням ним підприємницької діяльності.

Однак, сама по собі державна реєстрація фізичної особи як підприємця не означає, що така особа в усіх правовідносинах виступає виключно як суб`єкт господарювання.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Статтями 25, 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.

У свою чергу наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №2-7615/10, від 05.06.2018 у справі №522/7909/16-ц).

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №916/1261/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі №548/981/15-ц також звернула увагу, що наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах.

Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

Разом з цим суд зазначає, що за положеннями статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).

Як вбачається із специфікацій, підписаних бухгалтером ТОВ «Нова Пошта», Дорофєєвим Богданом Сергійовичем здійснювалися відправлення товару, а саме: аксесуарів до мобільних пристроїв (захисного скла, кабелів, чохлів тощо).

При цьому, фізична особа може бути власником товару (телефонних аксесуарів) і відправляти його через експедитора ТОВ «Нова Пошта» як для особистих потреб, так і з метою подальшого продажу.

Суд зауважує, що права власника володіти, користуватися та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, не зобов`язує власника використовувати таке майно лише з господарською метою, а відтак і не є критерієм для визначення юрисдикції спору.

Отже, визначальним у цьому випадку є не лише наявність у Дорофєєва Богдана Сергійовича статусу фізичної особи підприємця, а й характер правовідносин, з яких виникла заявлена до стягнення заборгованість.

В даному випадку заявник не обґрунтував та не надав належних доказів на підтвердження того, що на момент підписання заяви про приєднання до договору Дорофєєв Богдан Сергійович діяв саме як фізична особа підприємець, а не як фізична особа, та що договірні правовідносини, з яких виникла заявлена до стягнення заборгованість, були пов`язані зі здійсненням ним саме підприємницької діяльності.

Оскільки договір, на підставі якого заявник обґрунтовує виникнення грошового зобов`язання, укладений із фізичною особою, а доказів того, що остання діяла під час його укладення саме як фізична особа підприємець, заявником не надано, суд позбавлений можливості дійти висновку про виникнення між сторонами господарських правовідносин, які могли б бути предметом розгляду в порядку наказного провадження відповідно до частини 3 статті 147 ГПК України.

Водночас пункт 2.1.1 договору про надання послуг з організації перевезення відправлень, яким визначено коло осіб, що можуть виступати замовниками за договором, не спростовує встановленої судом обставини, що заява про приєднання від 07.04.2021 підписана Дорофєєвим Богданом Сергійовичем саме як фізичною особою, а не фізичною особою підприємцем. Саме лише визначення договором фізичних осіб підприємців як можливих замовників не підтверджує, що конкретна особа приєдналася до договору в такому статусі, оскільки вирішальне значення має зміст оформленої заяви про приєднання та зазначені в ній відомості про замовника.

Крім того, суд звертає увагу на обставини, наведені заявником щодо підтвердження факту надання послуг та погодження їх вартості.

Як стверджує заявник, на виконання умов підпункту 3.1.3 пункту 3.1, пункту 5.3 договору експедитор надав замовнику послуги, які були відображені в актах, а саме:

- акт №НП-013563750 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 20 січня 2025 року на суму 3 098,50 грн.;

- акт №НП-013627956 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31 січня 2025 року на суму 4 871,00 грн.;

- акт №НП-013720016 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 10 лютого 2025 року на суму 2 551,00 грн.;

- акт №НП-013806413 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 20 лютого 2025 року на суму 3 670,00 грн.;

- акт №НП-013878369 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 28 лютого 2025 року на суму 2295,00 грн.;

- акт №НП-014134516 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31 березня 2025 року на суму 80,00 грн.

Однак вказані акти не підписані замовником, а відтак вимоги за заявою про видачу судового наказу не мають ознак безспірності у розумінні частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України.

Так, заявник посилається на пункт 5.4 договору про надання послуг з організації перевезення відправлень, відповідно до якого замовник протягом двох робочих днів з дати отримання актів наданих послуг повинен підписати їх та повернути експедитору або надати письмову мотивовану відмову від підписання. Непідписання актів у зазначений строк без надання відповідних пояснень вважається погодженням актів та підтвердженням належного надання послуг.

Водночас, як зазначає сам заявник, акти наданих послуг, акт взаєморозрахунків, рахунки-фактури та специфікації цінним листом з описом вкладення були направлені замовнику 29.12.2025 за адресою, зазначеною в договорі та Єдиному державному реєстрі, проте поштове відправлення повернуто.

За таких обставин матеріали заяви не містять підтвердження отримання замовником зазначених актів, а відтак не дають можливості встановити настання передбаченої пунктом 5.4 договору умови щодо їх погодження внаслідок непідписання та ненадання мотивованої відмови.

Крім того, з наданих заявником специфікацій вбачається, що у 2025 році замовник здійснював відправлення з поштових відділень, розташованих у м. Кропивницький.

Водночас, посилання заявника на передбачену пунктом 5.3.2 договору можливість обміну актами в електронному вигляді не підтверджує факту направлення та отримання боржником таких актів у відповідному порядку, попри те, що замовником у заяві про приєднання до договору було надано адресу електронної пошти для обміну документами.

Крім того, відповідно до наведеного в заяві переліку шести актів здачі-приймання робіт (надання послуг) їх загальна вартість становить 16 565,50 грн, тоді як заявлена до стягнення сума заборгованості становить 16 444,63 грн. При цьому заявником не наведено розрахунку, який би пояснював різницю між загальною вартістю послуг, зазначеною в актах, та сумою грошової вимоги.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

Таким чином, з огляду на те, що договір, на якому ґрунтується заявлена вимога, укладено з фізичною особою, а не фізичною особою підприємцем, та з урахуванням відсутності належного підтвердження обставин, з якими заявник пов`язує виникнення обов`язку з оплати послуг, суд дійшов висновку, що з поданої заяви та доданих до неї документів не вбачається виникнення права грошової вимоги ТОВ «Нова Пошта» до ФОП Дорофєєва Богдана Сергійовича у заявленому розмірі в розумінні статей 147, 148 ГПК України.

За таких обставин суд вважає наявними підстави для відмови у видачі судового наказу відповідно до пункту 8 частини 1 статті 152 ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 152 ГПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

Відповідно до ч.1 ст.153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

Також суд зазначає, що у відповідності до частини 2 статі 151 ГПК України, у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 147, 148, 150, 152-154, 232 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" у видачі судового наказу за вимогою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Дорофєєва Богдана Сергійовича заборгованості за договором про надання послуг з організації перевезень відправлень у розмірі 16 444,63 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. ст. 255-257 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу підписано 02.11.2026.

СуддяПономаренко Т.О.