Ухвала суду № 141106239, 29.10.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

УХВАЛА

"29" жовтня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/3118/26

Господарський суд Харківської області у складі:

суддя Погорелова О.В.

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши матеріали справи

за позовомЛозівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави, в особі Лозівської міської ради Харківської області (перший позивач) та Управління житлово-комунального господарства та будівництва Лозівської міської ради Харківської області (другий позивач)доПриватного підприємства "Будівельно-проектна компанія "Форсайт"провизнання недійсними додаткових угод та стягнення штрафних санкційза участю представників учасників справи:

прокурор - Ковпик О.С., Бездітко О.Л.

першого позивача - не з`явився

другого позивача - Голованов І.Ю.

відповідача - Стрикаль М.В.,

ВСТАНОВИВ:

Лозівська окружна прокуратура Харківської області (прокурор) в інтересах держави, в особі Лозівської міської ради Харківської області (перший позивач) та Управління житлово-комунального господарства та будівництва Лозівської міської ради Харківської області (другий позивач) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Будівельно-проектна компанія "Форсайт" (відповідач) в якому просить суд:

- визнати недійсними п.п. 1.1., 1.3. Додаткової угоди № 4 від 25.12.2024 до Договору №534 від 16.10.2023, укладеного між Управлінням житлово-комунального господарства та будівництва Лозівської міської ради Харківської області та Приватним підприємством "Будівельно-проектна компанія "Форсайт";

- визнати недійсними п.п. 1.1., 1.3. Додаткової угоди № 5 від 31.03.2025 до Договору №534 від 16.10.2023, укладеного між Управлінням житлово-комунального господарства та будівництва Лозівської міської ради Харківської області та Приватним підприємством "Будівельно-проектна компанія "Форсайт";

- визнати недійсними п.п. 1.1., 1.2. Додаткової угоди № 6 від 30.05.2025 до Договору №534 від 16.10.2023, укладеного між Управлінням житлово-комунального господарства та будівництва Лозівської міської ради Харківської області та Приватним підприємством "Будівельно-проектна компанія "Форсайт";

- визнати недійсними п.п. 1.1., 1.2. Додаткової угоди № 7 від 15.07.2025 до Договору №534 від 16.10.2023, укладеного між Управлінням житлово-комунального господарства та будівництва Лозівської міської ради Харківської області та Приватним підприємством "Будівельно-проектна компанія "Форсайт";

- визнати недійсними п.п. 1.1., 1.2. Додаткової угоди № 8 від 15.08.2025 до Договору №534 від 16.10.2023, укладеного між Управлінням житлово-комунального господарства та будівництва Лозівської міської ради Харківської області та Приватним підприємством "Будівельно-проектна компанія "Форсайт";

- визнати недійсними п.п. 1.1., 1.2. Додаткової угоди № 9 від 31.08.2025 до Договору №534 від 16.10.2023, укладеного між Управлінням житлово-комунального господарства та будівництва Лозівської міської ради Харківської області та Приватним підприємством "Будівельно-проектна компанія "Форсайт";

- стягнути з Приватного підприємства "Будівельно-проектна компанія "Форсайт" (61011, Харківська область, м. Харків, пров. Лосівський, буд. 2б, кв. 1б, код ЄДРПОУ 44868020) на користь Управління житлово-комунального господарства та будівництва Лозівської міської ради Харківської області (розрахунковий рахунок UA468201720344210018000029619, Державна казначейська служба України м. Київ, МФО 820172, 64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Козацька, 5, код ЄДРПОУ 22682313) штрафні санкції в сумі 2 565 306, 18 грн, з яких: 655 486, 98 грн пеня та 1 909 819, 20 грн штраф.

Витрати по оплаті судового збору прокурор просить суд покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні додаткові угоди до договору укладені з порушенням вимог п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та пп. 4 п. 19 Особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022, та відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України, підлягають визнанню недійсними. Зокрема, вказує, що необґрунтоване продовження строків виконання робіт призвело до незаконного перерахування Управлінням житлово-комунального господарства та будівництва Лозівської міської ради Харківської області бюджетних коштів та не стягнення з ПП "БПК "Форсайт" штрафних санкцій за неналежне виконання зобов`язань за договором.

Ухвалою суду від 08.09.2026 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

22.10.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання в якому він просить суд позов прокурора залишити без розгляду. В обґрунтування клопотання вказує на те, що звернення прокурора до суду у даній справі не відповідає вимогам законодавства щодо підстав та порядку представництва інтересів держави.

28.10.2026 до суду від другого позивача надійшли письмові пояснення, в яких другий позивач просить суд позов прокурора залишити без розгляду та вказує, що Управління житлово-комунального господарства та будівництва Лозівської міської ради Харківської області, в даному випадку не вбачає підстав для представництва органами прокуратури інтересів держави в особі Управління житлово-комунального господарства та будівництва Лозівської міської ради Харківської області та Лозівської міської ради Харківської області, оскільки в даному випадку відсутні факти порушення підрядником - Приватним підприємством "Будівельно-проектною компанією "Форсайт" норм чинного законодавства та положень договору №534 від 16.10.2023 та відповідно відсутні факти порушень інтересів держави.

Прокурором 29.10.2026 до суду були подані заперечення на клопотання відповідача на другого позивача.

У підготовчому засіданні 29.10.2026 прокурор підтримав позов у повному обсязі.

Присутні у підготовчому засіданні представники другого позивача та відповідача просили суд залишити позов прокурора без розгляду.

Представник першого позивача у підготовче засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до ст. ст. 120, 121 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників справи, суд дійшов висновку про залишення позову прокурора без розгляду, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини третя і п`ята стаття 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях частини четвертої статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до абзацу 2 частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання, зокрема, щодо доведення прокурором наявності підстав для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави та наголосила на тому, що встановлена частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Суд враховує сталі та послідовні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 10.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) та наголошує, що суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 сформульовано висновок, зокрема, про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Обставини щодо бездіяльності компетентного органу повинні бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Суд враховує, як резолютивну частину рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025), так і його мотивувальну частину.

Суд зауважує, що згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025), до 1 січня 2027 року положення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" залишаються чинними у редакції, що діяла до ухвалення цього рішення, а тому, підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі і при здійсненні господарського судочинства.

Водночас, слід враховувати, що розв`язуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025) розкриваючи зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням своїх юридичних позицій щодо визначення понять "інтереси держави" та "представництво інтересів держави в суді", наведених, зокрема, у рішеннях від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 та від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, зазначив, що:

"…представництвом інтересів держави в суді, що його здійснює прокурор відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, є правовідносини, у яких прокурор, реалізуючи визначену цим пунктом функцію прокуратури, вчиняє в суді відповідні процесуальні дії у разі, якщо цього вимагає захист інтересів держави.

Визначальним за пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України для представництва прокуратурою інтересів держави в суді є те, що ці інтереси мають узгоджуватись із принципами, закріпленими в Конституції України, включно з тими, які встановлюють спосіб та межі втручання держави у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина. Це випливає із засад конституційного ладу України, зокрема зі статей 1, 8, 19 Конституції України в їх посутньому зв`язку з пунктом 3 частини першої її статті 131-1. Неодмінною умовою для реалізації прокуратурою цієї функції є потреба в захисті інтересів держави".

У пунктах 4.2., 4.3. цього рішення Конституційний Суд України наголосив на тому, що пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури.

Внаслідок внесення Законом № 1401 змін до Конституції України відбулося звуження конституційної функції прокуратури, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, порівняно з тією, яка була визначена в пункті 2 частини першої статті 121 Конституції України до конституційної реформи 2016 року. Таке звуження полягає, зокрема, у встановленні ознаки виключності для випадків здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді, що їх має бути визначено в законі.

У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України також зазначив, що "стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом". Це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання" (перше, третє, четверте речення абзацу дев`ятого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України констатує, що в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прикметник "виключний" означає виняток із загальних правил. З огляду на це словосполучення "у виключних випадках", яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.

Відповідно й припис "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом", який міститься в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов`язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об`єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки.

У цьому аспекті суд враховує сталі та послідовні висновки Верховного Суду, зокрема, що з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва".

Про те, що на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання з метою недопущення свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань, тощо, Конституційний Суд України зазначав у абзаці 9 пункту 2.2 мотивувальної частини рішення від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 у справі № 3-234/2018(3058/18), за конституційною скаргою акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів".

Близький за змістом висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 9901/513/19, відповідно до якого прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

У постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні додаткові угоди до договору укладені сторонами з порушенням вимог п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та пп. 4 п. 19 Особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022, та відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України, підлягають визнанню недійсними.

Водночас системний аналіз судової практики і відомостей ЄДРСР свідчить, що звернення прокурора з вимогами про недійсність правочинів чи їх частин у сфері закупівель та стягнення у зв`язку з цим штрафних санкцій є непоодинокими, а систематичними, що вказує на нездійснення або неналежне здійснення суб`єктами владних повноважень захисту інтересів держави у сфері закупівель і ставить під загрозу можливість ефективного поновлення порушених прав держави, що в свою чергу не може називатись виключним (-ими) випадком (-ами).

Отже, за висновком суду, у даній справі прокурором не доведена наявність виключності випадку для здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірному випадку.

Згідно із ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 4 ст. 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

При вирішенні питання щодо представництва прокурором інтересів держави у суді у цій справі, судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.06.2026 у подібній справі №910/403/26 та постанові від 01.10.2026 у подібній справі №910/6143/26 щодо застосування норм законодавства, що регулюють питання представництва прокурором інтересів держави (статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 №912/2385/18 та у постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 19.02.2019 у справі № 925/226/18.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про залишення без розгляду позову Лозівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави, в особі Лозівської міської ради Харківської області та Управління житлово-комунального господарства та будівництва Лозівської міської ради Харківської області до Приватного підприємства "Будівельно-проектна компанія "Форсайт" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 226 ГПК України, про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Згідно ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Отже, для вирішення питання про повернення сплаченої суми судового збору прокурору слід звернутись до господарського суду з відповідним клопотанням.

Керуючись статтями 226, 232 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена, в порядку ст.ст. 255 - 257 ГПК України до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

Повна ухвала підписана 02 листопада 2026 року.

СуддяО.В. Погорелова