Рішення № 141105602, 27.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/2176/26

Господарський суд Одеської області у складі головуючої судді Демченко Т.І.

За участі секретаря судового засідання: Кастрової М.С.,

За участю представників сторін:

від прокуратури: Бойчук М.М.

від позивача: не з`явився.

від відповідача: не з`явився.

розглянувши справу №916/2176/26

за позовом: керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури (67707, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Незалежності, 39, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської міської ради (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Михайлівська, 56, код ЄДРПОУ 26275763)

до відповідача: Малого підприємства,,Нектар (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, пров. Франко, буд. 12, код ЄДРПОУ 21007526)

про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов`язання,

обставини справи:

28.05.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білгород-Дністровська міської ради до Малого підприємства (далі МП) «Нектар». в якій він просить:

- cтягнути з відповідача на користь Білгород-Дністровської міської ради безпідставно збережені кошти пайової участі у розмірі 49 200 грн, інфляційні нарахування у розмірі 1 536,91 грн, 3 % річних у розмірі 343,73 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що необхідність сплати відповідачем пайової участі обумовлена початком будівництва об`єкта за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Білгород-Дністровська територіальна громада, м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, 70-А у травні 2001 року та здачі останнього в експлуатацію у лютому 2026 року.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 01.06.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №916/2176/26, справу постановив розглядати за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи, підготовче засідання призначив на 17.06.2026.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 18.06.2026 відклав підготовче засідання на 21.07.2026.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 21.07.2026 відклав підготовче засідання на 04.08.2026.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 11.08.2026 відклав підготовче засідання на 08.09.2026.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 08.09.2026 постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів, закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 23.09.2026.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 24.09.2026 оголосив перерву у судовому засіданні на 27.10.2026.

Позивач - Білгород-Дністровська міська рада, пояснень по суті справи не надала, явку представника у судові засідання не забезпечила.

Відповідач своїм правом на судовий захист не скористався, відзив на позовну заяву до суду не надав, явку представника у судові засідання не забезпечив.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 01.06.2026 була направлена на адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та 06.06.2026 отримана наручно, під підпис.

30.07.2026 Господарський суд Одеської області телефонограмою повідомив МП "Нектар" про призначене на 04.08.2026 засідання суду у справі № 916/2176/26. Телефонограму прийняла директор Мельниченко Ірина Віталіївна.

Також ухвали у зазначеній справі суд офіційно оприлюднив у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua.

З огляду на викладене відповідачу надано право бути обізнаним про прийняті у цій справі рішення та можливість реалізувати право на участь у судовому процесі у передбаченому процесуальним законом порядку.

Суд вважає, що ним вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідача про дату, місце та час судових засідань.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

установив:

03.03.2026 Відділом державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста Білгород-Дністровської міської ради на підставі заяви МП «Нектар» зареєстровано декларацію № ОД101260224407 про готовність до експлуатації об`єкта: «Будівництво спеціалізованого магазину «Пчеловодство» місце розташування: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Білгород-Дністровська територіальна громада, м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, 70-А.

Згідно з Національним класифікатором будівель та споруд НК 018-2023, об`єкт будівництва відноситься до будівель торгових центрів, універмагів, окремих магазинів та крамниць, залів для ярмарків, аукціонів, торгових виставок, криті ринки, закладів обслуговування учасників дорожнього руху тощо код ДКБС:1230, тобто до нежитлових будинків.

Відповідно до декларації об`єкт будівництва має такі основні показники: - назва об`єкта будівництва «Будівництво спеціалізованого магазину "Пчеловодство" місце розташування: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Білгород-Дністровська територіальна громада, м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, 70-А»; код ДКБС 1230.1 Торгові центри, універмаги, магазини; дата початку будівництва 15.05.2001; дата завершення будівництва - 20.11.2013; строк введення об`єкта в експлуатацію 16.02.2026; кошторисна вартість будівництва - 1 230 000 грн; місце розташування об`єкта будівництва та адреса - Одеська обл., Білгород Дністровський район, Білгород-Дністровська територіальна громада, м. Білгород Дністровський (станом на 01.01.2021), вулиця Ізмаїльська, 70-А.

Декларація № ОД101260224407 від 03.03.2026 оприлюднена в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за посиланням: https://e construction.gov.ua/document_detail/doc_id=3839448295470532514/optype=100.

Посилаючись на ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (виключену на підставі пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-ІХ від 20.09.2019), прокурор зазначає, що МП «Нектар» безпідставно не сплатило грошові кошти пайової участі замовників будівництва у розвитку інженерно транспортної та соціальної інфраструктури на користь Білгород-Дністровської територіальної громади у зв`язку із будівництвом об`єкта за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Білгород-Дністровська територіальна громада, м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, 70-А.

Оскільки МП «Нектар» договір про пайову участь з Білгород-Дністровською міською радою не укладало, а будівництво об`єкту розпочато 15.05.2001, у нього виник обов`язок протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 звернутися до Білгород-Дністровської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об`єкта будівництва сплатити її прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію, тобто 16.02.2026.

На підставі наведеного прокурор просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти пайової участі у розмірі 49 200 грн.

Крім того, посилаючись на положення ст. 625 ЦК України прокурор нараховує інфляційне збільшення у розмірі 1 536,91 грн та 3% річних у розмірі 343,73 грн.

Також, прокурор наводить обґрунтування підстав для представництва інтересів держави шляхом звернення до суду з позовною заявою.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).

За змістом ч. 2 ст.2 Цивільного кодексу України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (ч. 1 ст. 167 Цивільного кодексу України ). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 Цивільного кодексу України).

Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, у цивільних, правовідносинах. Тому, у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 18.01.2023 у справі №488/2807/17).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанову від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

З наведеного можна виснувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси.Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз.1-3 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру»).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. (абз. 2 ч. 2 ст. 53 ГПК України).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо

Прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

У позовній заяві прокурор вказав, що Білгород-Дністровською окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Білгород-Дністровської міської ради скеровано листи від 16.03.2026 за №55 1610ВИХ-26, від 03.04.2026 за №55-2052ВИХ-26 стосовно вжиття заходів реагування щодо стягнення з МП «Нектар» безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку населеного пункту.

Листами Білгород-Дністровська міська рада № 02-15/21/2164 від 19.03.2026, № 02-15/21/2631 від 06.04.2026 повідомила окружну прокуратуру, що претензійно-позовна робота з цього питання не проводилась, будь-якими документами з цього приводу не володіє.

Бездіяльність Білгород-Дністровської міської ради у розумінні ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наділяє прокурора не тільки правом, а й обов`язком відреагувати на порушення інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом пред`явлення даної позовної заяви.

19.05.2026 Білгород-Дністровська окружна прокуратура на адресу позивача спрямувала повідомлення про намір звернутися до господарського суду в їх інтересах із зазначеним позовом.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в цій справі.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проєктної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що діяла до 01.01.2020) визначала, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону. Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками. У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

З 01.01.2020 набули чинності пункти 10-13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019, якими виключено ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Відповідно до приписів розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020

Починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.

Абзацом 1 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" передбачено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Крім того, у розділі ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" передбачено порядок пайової участі замовника будівництва для:

- об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

- об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

У вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було чітко встановлено у абз. 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Подібні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 та постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21, від 23.05.2024 у справі № 915/149/23, від 20.08.2024 у справі №910/7707/19.

Ураховуючи наведене, відповідач МП «Нектар», зобов`язаний був звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва і до введення об`єкту в експлуатацію сплатити пайові внески.

Подібні висновки також містяться у постанові Верховного Суду від 15.08.2024 у справі №914/2145/23.

Разом з тим, господарський суд зазначає, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20.

Як убачається із матеріалів справи, будівництво спеціалізованого магазину «Пчеловодство» розпочате у 15.05.2001, що підтверджується інформацією з ЄДЕССБ, об`єкт введений в експлуатацію 16.02.2026, відтак застосуванню підлягає абзац другий п. 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким визначено обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" встановлено розмір та порядок перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, зокрема, розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта.

У постанові від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 Верховний Суд виснував, що у випадку, якщо замовниками об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого "Прикінцевими та перехідними положеннями" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов`язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто, зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Подібні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 04.05.2022 у справі №925/683/21.

Отже, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд у Постанові від 02.10.2026 у справі №922/2047/25 наголосив, що ст. 1212 ЦК України передбачає повернення безпідставно збережених коштів, а не компенсацію за прострочення. Розмір пайової участі належить визначати станом на дату набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».

Згідно з розрахунком окружної прокуратури розмір пайової участі МП «Нектар» у зв`язку із будівництвом об`єкта за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, 70-А (будівництво спеціалізованого магазину «Пчеловодство»), складатиме: 1 230 000 грн * 4% = 49 200 грн,

де: 1 230 000,00 грн - загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта;

4% - розмір залучення коштів для об`єктів нежитлового призначення згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».

Перевіривши наданий розрахунок розміру пайової участі, господарський суд установив, що він є арифметично правильним, у зв`язку з чим, позовна вимога про стягнення з МП «Нектар» безпідставно збережених коштів пайової участі у розмірі 49 200 підлягає задоволенню.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 погодилась з цим висновком.

У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми та інфляційні втрати відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач як замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, тобто відповідачем порушено позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд у Постанові від 02.10.2026 у справі №922/2047/25 виснував, що інфляційні втрати і 3 % річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховуються з дня, наступного за днем прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Об`єкта за адресою: Одеська область, м. Білгород Дністровський, вул. Ізмаїльська, 70-А згідно декларації № ОД101260224407 введено в експлуатацію 03.03.2026.

Відтак, першим днем безпідставного збереження відповідачем коштів пайової участі у сумі 49 200,00 грн є 04.03.2026.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд установив, що він є арифметично правильним, у зв`язку із чим наявні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 1 536,91 грн та 3% річних у розмірі 343,73 грн.

За таких обставин та правового регулювання господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

У силу приписів ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 129, 145, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

постановив:

1. Позовну заяву керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської міської ради до Малого підприємства,,Нектар задовольнити.

2. Стягнути з Малого підприємства,,Нектар (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, пров. Франко, буд. 12, код ЄДРПОУ 21007526) на користь Білгород-Дністровської міської ради (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Михайлівська, 56, код ЄДРПОУ 26275763) безпідставно збережені кошти пайової участі у розмірі 49 200 грн, інфляційні нарахування у розмірі 1 536,91 грн та 3 % річних у розмірі 343,73 грн.

5. Стягнути з Малого підприємства,,Нектар (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, пров. Франко, буд. 12, код ЄДРПОУ 21007526) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 993,60 грн на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Італійська, 3, №UA808201720343100002000000564 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, ЄДРПОУ 03528552.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного його тексту і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 02 листопада 2026 р.

Суддя Т.І. Демченко