Рішення № 141104958, 30.10.2026, Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

179/1496/26

2/179/1334/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2026 року с-ще Магдалинівка

Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

в складі: головуючої судді Чорної А.О..,

секретаря судового засідання Пантєлєєвої Д.А.,

за участю представника позивача Дмитренка Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Личківської сільської ради, третя особа Магдалинівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача адвокат Дмитренко Ю.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Личківської сільської ради, третя особа Магдалинівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Позов обґрунтовано тим, що 12.10.2001 матір`ю позивачки ОСОБА_2 було складено заповіт, відповідно до якого вона заповідала сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 5,5 умовних кадастрових гектарів в КДСП ім. Суворова/с. Личкове Магдалинівського району Дніпропетровської області, серії ДП № 0086295 від 03.06.1997, зареєстрований у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 0295, на підставі рішення Магдалинівської районної державної адміністрації від 21.05.1997, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 порівну.

На момент складання заповіту 12.10.2001 ОСОБА_2 була власником сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ДП № 0086295 від 03.06.1997, на підставі якого 20.09.2002 отримано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП № 130765, на земельну ділянку (пай 445), площею 5,720 га, розташованої на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1222384000:01:001:0252. Зазначене підтверджується листом ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 29-4-0.221-4820/2-26 від 23.07.2026.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 . Після її смерті залишилася спадщина, що складається із земельної ділянки, площею 5,720 га, кадастровий номер 1222384000:01:001:0252, розташованої на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області.

Позивачка у встановлений строк звернулась до Магдалинівської державної нотаріальної контори за отриманням свідоцтва про право на спадщину за заповітом, державним нотаріусом було відкрито спадкову справу. ОСОБА_3 (сестра позивача) із заявою про прийняття спадщини не зверталась.

17.07.2026 державний нотаріус Магдалинівської державної нотаріальної контори виніс постанову, якою відмовив позивачу, як спадкоємцю у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , оскільки у заповіті вказано предметом спадкування сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 5,5 умовних кадастрових гектарів в КДСП ім. Суворова/с. Личкове Магдалинівського району Дніпропетровської області, серії ДП № 0086295 від 03.06.1997, зареєстрований у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 0295, на підставі рішення Магдалинівської районної державної адміністрації від 21.05.1997, а нотаріусу надано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП № 130765.

Представник позивача адвокат Дмитренко Ю.В. у позовній заяві просить суд визнати право власності у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку, площею 5,720 га, кадастровий номер 1222384000:01:001:0252, розташованої на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області.

Ухвалою судді від 30.07.2026 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 31.08.2026 задоволено клопотання представника позивача адвоката Дмитренка Ю.В. про витребування доказів, витребувано від Магдалинівської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою суду від 24.09.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

20.10.2026 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та враховуючи складність справи, на підставі абз. 2 ч. 1 ст. 244 ЦК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 30.10.2026.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Дмитренко Ю.В. позовні вимоги підтримав відповідно до зазначених у позові обставин, просив позов задовольнити.

Представник відповідача Личківської сільської ради у судове засідання не з`явився, до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача, позов підтримують.

Представник третьої особи Магдалинівської державної нотаріальної контори у судове засідання не з`явилася, надала заява про розгляд справи без її участі.

Вислухавши доводи представника позивача, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 12.10.2001 ОСОБА_2 було складено заповіт, відповідно до якого вона заповідала сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 5,5 умовних кадастрових гектарів в КДСП ім. Суворова/с. Личкове Магдалинівського району Дніпропетровської області, серії ДП № 0086295 від 03.06.1997, зареєстрований у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 0295, на підставі рішення Магдалинівської районної державної адміністрації від 21.05.1997, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 порівну.

ОСОБА_2 за життя, 20.09.2002 отримано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП № 130765, на земельну ділянку (пай 445), площею 5,720 га, розташованої на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1222384000:01:001:0252.

Згідно листа ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 29-4-0.221-4820/2-26 від 23.07.2026 вбачається, що відповідно до книги реєстрації сертифікатів на земельний пай членів КДСП ім. Суворова Магдалинівського району Дніпропетровської області видано ОСОБА_2 сертифікат на земельну частку (пай) розміром 5,5 умовних кадастрових гектарів, серії ДП № 0086295 від 03.06.1997, зареєстрованого за № 0295 на підставі рішення Магдалинівської районної державної адміністрації від 21.05.1997 № 380-р, у зв`язку з чим отримано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП № 130765, на земельну ділянку (пай 445), площею 5,720 га, розташованої на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1222384000:01:001:0252.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Згідно спадкової справи № 59/2025 щодо спадщини померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 вбачається, що 23.06.2025 з заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_1

17.07.2026 державний нотаріус Магдалинівської державної нотаріальної контори Сушко В.Б. винісла постанову, якою відмовила у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , оскільки у заповіті вказано предметом спадкування сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 5,5 умовних кадастрових гектарів в КДСП ім. Суворова/с. Личкове Магдалинівського району Дніпропетровської області, серії ДП № 0086295 від 03.06.1997, зареєстрований у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 0295, на підставі рішення Магдалинівської районної державної адміністрації від 21.05.1997, а нотаріусу надано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП № 130765. Заповіт викликає сумніви в його змісті, протиріччя, незрозумілості. У даному разі тлумачення заповіту може бути здійснене судом за вимогою зацікавленої особи відповідно до ст. 213 ЦК України.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорено відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Стаття 1217 ЦК України передбачає, що спадкування здійснюється за законом або за заповітом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 2 ст. 1220 ЦК України визначено, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У частинах першій, другій, четвертій статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Судом встановлено, що Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП № 130765 на ім`я ОСОБА_2 був виданий на земельну ділянку, площею 5,720 га, розташовану на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1222384000:01:001:0252, взамін сертифікату на право на земельну частку (пай), розміром 5,5 умовних кадастрових гектарів, серії ДП № 0086295 від 03.06.1997, зареєстрованого за № 0295 на підставі рішення Магдалинівської районної державної адміністрації від 21.05.1997 № 380-р, що підтверджується копією листа ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 29-4-0.221-4820/2-26 від 23.07.2026.

В свою чергу, відповідно до п. 16, п. 17 Перехідних положень Земельного кодексу України власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачою державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Враховуючи викладене, вказаний сертифікат на право на земельну частку (пай) перестав бути дійсними ще за життя спадкодавця ОСОБА_2 при виділенні їй у натурі (на місцевості) земельної ділянки та видачі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП № 130765 від 20.03.2002.

Тобто сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ДП № 0086295 від 03.06.1997 був дійсний до виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки ОСОБА_2 та видачі їй Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП № 130765 від 20.03.2002.

Тому, у відповідності до ст. 1218 ЦК України, права на земельну частку (пай) згідно вказаного сертифікату не увійшли до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 , адже відповідні сертифікати перестали бути дійсними на момент її смерті.

Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_2 на випадок своєї смерті зробила розпорядження у заповіті саме щодо права на земельну частку (пай) згідно сертифікату серії ДП № 0086295 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а розпорядження щодо земельної ділянки, що належала ОСОБА_2 згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП № 130765 від 20.03.2002 до дня смерті не зробила. У свою чергу, спадкоємиця ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом на належну ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 5,7200 га, кадастровий номер: 1222384000:01:001:0252, однак таку земельну ділянку спадкодавець фактично не заповідала при житті, що виключає наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності у порядку спадкування за заповітом на спірну земельну ділянку у судовому порядку.

Беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Під час розгляду справи представник позивача не довів, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

За приписами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Зважаючи, що за наслідком розгляду справи у задоволенні позову відмовлено, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 89, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Личківської сільської ради, третя особа Магдалинівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Личківська сільська рада, код ЄДРПОУ: 04340112, адреса місцезнаходження: вул. Центральна, 103, с. Личківка, Самарівського району Дніпропетровської області.

Третя особа: Магдалинівська державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ: 02890819, адреса місцезнаходження: вул. Центральна, 32, с-ще Магдалинівка, Самарівського району Дніпропетровської області.

Суддя А.О. Чорна