Рішення № 141104938, 22.10.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/7891/26

Номер провадження 2/205/5158/26

Справа № 205/7891/26

Провадження № 2/205/5158/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Федотової В.М.,

при секретарі Волошенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 року представник позивачів адвокат Демченко В.І. звернулася до Новокодацького районного суду міста Дніпра із вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування позову зазначила, що 02.10.2006 року позивачу ОСОБА_1 було видано ордер № 34 на право зайняття житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 . Вказаний ордер було видано на сім`ю у складі двох осіб: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (син). Після отримання ордеру позивачі вселилися до вказаної квартири та постійно проживають у ній по теперішній час. Відомості про реєстрацію права приватної власності на вказану квартиру відсутні, відтак, за відсутності передбачених законом обмежень, вказана квартира може бути об`єктом приватизації. 20.04.2026 року позивач ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 (за довіреністю) звернулася до Департаменту житлового господарства ДМР із заявою про передачу у приватну (спільну часткову) власність квартири АДРЕСА_1 , однак листом № 3/16-9175 від 21.05.2026 року їй було відмовлено, оскільки нібито копія наданого ордеру не оформлена належним чином. При цьому, у вказаній відповіді не зазначено, які саме недоліки має ордер, не наведено конкретних порушень законодавства, не встановлено незаконності вселення позивачі, не оспорюється факт проживання позивачів та їх користування вказаною квартирою. Позивачі вважають вказану відмову незаконною та такою, що порушує їх право на приватизацію житла. На думку позивачів, відсутність ордера встановленого зразка або зауваження щодо його оформлення саме по собі не свідчить про незаконність користування квартирою та не може бути достатньою підставою для відмови у приватизації.

На підставі викладеного, представник позивачів звертається до суду та просить:

-визнати протиправною відмову Департаменту житлового господарства ДМР у листі № 3/16-9175 від 21.05.2026 року щодо приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_2 ;

-зобов`язати Департамент житлового господарства ДМР здійснити приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом передачі її у приватну (спільну часткову) власність позивачам, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 26.06.2026 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

04.08.2026 року від представника відповідача ОСОБА_3 до суду надійшов відзив на позовну заяву у якому вона просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначила, що право позивачів на приватизацію ніким не оспорюється. Листом № 3/16-9175 від 21.05.2026 року позивачам було повідомлено підстави відмови у наданні адміністративної послуги, а саме: ордер № 34 виданий ДП «НВК Електровозобудування», а не виконавчим комітетом районної в місті, міської ради, та не зазначено склад сім`ї. Окрім того, зазначений лист про розгляд заяви позивачів не є рішенням органу приватизації. Окрім того, позивачі просять зобов`язати відповідача здійснити приватизацію вказаної квартири, шляхом передачі її у приватну (спільну часткову) власність, що, відповідно до постанови Верховного Суду від 06.11.2023 року № 296/8558/21, є неналежним способом захисту.

27.07.2026 року до суду від представника позивачів адвоката Демченко В.І. надійшла відповідь на відзив у якій вона із доводами, викладеними у відзиві на позов, не погодилась та просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначила, що відзив не містить належного обґрунтування того, яким чином зауваження до форми ордера припиняють або спростовують право позивачів на користування житлом, набуте внаслідок законного вселення, тривалого проживання, реєстрації місця проживання та виконання обов`язків, пов`язаних з утриманням квартири. Відсутність у документі складу сім`ї не відповідає фактичному змісту ордера та спростовується самим документом, долученим до матеріалів справи, а також випискою з протоколу № 34 спільного засідання адміністрації та первинної профспілкової організації ДП «НВК Електровозобудування» від 02.10.2006 року. Після видачі ордера позивачі були зареєстровані у вказаній квартирі з 23.10.2006 року та безперервно проживають у ній по теперішній час, що не заперечувалось відповідачем у відзиві. При цьому, позивачі не складали ордер, не визначали його форму, не обирали орган, який його видавав, і не могли впливати на порядок його оформлення. Документ був підготовлений та виданий адміністрацією підприємства, у розпорядженні якого на той час перебував житловий фонд. Можливі недоліки оформлення ордера, допущені адміністрацією підприємства, не можуть покладатися у вину позивачам та спричиняти для них втрату права на приватизацію житла, яким вони відкрито, безперервно та добросовісно користуються протягом тривалого часу. За таких обставин, доводи представника відповідача щодо неналежного оформлення ордера № 34 від 02.10.2006 року не спростовують законності вселення позивачів, наявності у них права користування квартирою та права на приватизацію займаного житла. Посилання у відзиві на те, що належним способом судового захисту у цій справі є виключно зобов`язання повторно розглянути заяву позивачів про приватизацію квартири, згідно постанови Верховного Суду від 06.11.2023 року у справі № 296/8558/21, є безпідставними. Проте наведені доводи не враховують ані фактичних обставин цієї справи, ані правових висновків, викладених Верховним Судом у зазначеній постанові. Насамперед, слід звернути увагу, що справа № 296/8558/21 істотно відрізняється від цієї справи за своїми фактичними обставинами. У справі, розглянутій Верховним Судом, спір виник у зв`язку з тим, що особа фактично була позбавлена можливості реалізувати своє право на приватизацію через відсутність належного розгляду її заяви компетентним органом. Саме тому Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача забезпечити розгляд заяви про передачу квартири у приватну власність. Натомість, у даній справі Департамент житлового господарства ДМР прийняв заяву позивачів про приватизацію квартири, перевірив подані документи, розглянув питання по суті та прийняв рішення про відмову у приватизації, викладене у листі від 21.05.2026 року № 3/16-9175. Предметом цього спору є не бездіяльність органу приватизації та необхідність проведення первинного розгляду заяви, а правомірність уже прийнятої відмови у приватизації квартири. При цьому, представником відповідача не заперечується, що позивачами подано всі документи, необхідні для приватизації квартири, квартира належить до державного житлового фонду та підлягає приватизації, позивачі мають право користування квартирою, підстави для відмови, передбачені законом, відсутні. На думку представника позивачів, повторний розгляд заяви позивачів не усуне порушення їхнього права, оскільки всі необхідні фактичні обставини вже встановлені, а єдиною причиною відмови стало неправильне застосування відповідачем норм матеріального права щодо правового значення ордера № 34 від 02.10.2006 року. Направлення позивачів до того самого органу для повторного розгляду тієї самої заяви фактично створить ризик нового прийняття аналогічного рішення та нового судового спору, що суперечить висновкам Верховного Суду щодо ефективності судового захисту та принципу процесуальної економії.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 03.09.2026 року підготовче провадження було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивачів адвокат Демченко В.І. письмово просила судове засідання проводити за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити. Представник відповідача Недосвітна С.В. письмово просила судове засідання проводити без застосування засобів технічної фіксації, позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні з урахуванням заперечень, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, вивчивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що батьками позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (а.с. 12).

Позивачу ОСОБА_1 на сім`ю у складі двох осіб 02.10.2006 року ДП «НВК Електровозобудування» було видано ордер № 34 на право зайняття житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 (а.с. 35).

Видача вказаного ордера на сім`ю у складі двох осіб: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджується випискою з протоколу № 34 спільного засідання адміністрації та первинної профспілкової організації ДП «НВК Електровозобудування» від 02.10.2006 року (а.с. 36). Із зазначеної виписки вбачається, що квартира АДРЕСА_3 ) була надана сім`ї ОСОБА_1 для користування у 1997 році за рішенням адміністрації підприємства. За результатами розгляду питання адміністрацією та профспілковою організацією було погоджено виділення вказаного житлового приміщення сім`ї ОСОБА_1 , дозволено проведення капітального ремонту, відкриття особового рахунку, оформлення приміщення, як житлового, та перереєстрацію сім`ї у складі двох осіб: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер (а.с. 14).

Позивач ОСОБА_1 (наймач) та ОСОБА_2 (син) з 23.10.2006 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією довідки № 2459 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб (а.с. 19), а також копіями листів Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР № 10/5-257 та № 10/5-258 від 30.01.2026 року (а.с. 17, 18).

Як вбачається із копії довідки КП «Жилсервіс-5» ДМР № 39 від 21.04.2026 року, по житловому приміщенню за адресою: АДРЕСА_2 , квартиронаймач ОСОБА_1 , станом на 01.04.2026 року заборгованість відсутня (а.с. 22).

Матеріали справи містять також копію технічного паспорта на вказану квартиру (а.с. 29-33).

Відомості щодо реєстрації права власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутні, що підтверджується відповіддю КП «ДМБТІ» ДМР від 10.03.2026 року № 2741 (а.с. 34). Із вказаної відповіді також вбачається, що житловий будинок ДП «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електропообудування» по АДРЕСА_4 , в який ввійшла квартира АДРЕСА_5 , зареєстрований за Державою, в особі Верховної Ради України на підставі свідоцтва про право власності від 22.12.2004 року, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради згідно рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 06.12.2004р. № 3494, зареєстровано в електронному реєстрі прав власності за реєстраційним № 9237910. Відомості щодо самочинного переобладнання квартири АДРЕСА_5 згідно матеріалів інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_4 відсутні.

20.04.2026 року позивач ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 (за довіреністю), звернулася до Департаменту житлового господарства ДМР із заявою про передачу у приватну (спільну часткову) власність квартири АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована Департаментом житлового господарства ДМР 24.04.2026 року. До вказаної заяви було долучено копії необхідних документів (а.с. 37).

Листом Департаменту житлового господарства ДМР № 3/16-9175 від 21.05.2026 року, розглянувши заяву про приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_2 , позивачів повідомлено, що в поданому пакеті документів копія ордера № 34 від 02.10.2006 року оформлена неналежним чином (а.с. 38).

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами у вказаній справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина 1 статті 4 ЦПК України).

Положеннями ст. 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до вимог ст. 345 ЦK України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому Законом.

Статтею 9 ЖК України передбачено, що громадяни України мають право на приватизацію державного житлового фонду.

Приватизація державного житлового фонду здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон) та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян (далі - Положення), затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року № 396, затвердженим в Міністерстві юстиції України 29.01.2010 року за № 109/17404.

Відповідно до ст. 1 Закону приватизація - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і та ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

За своєю правовою природою приватизація житла є правочином, за яким особа безоплатно, у межах норм, встановлених законом, набуває у власність житлове приміщення, яке перебуває у його правомірному користуванні. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (ВП ВС) від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц провадження №14-165цс18.

Відповідно до ст. 2 Закону до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Згідно із ст. 60 Закону «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до пункту 4 Положення передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.

Пунктом 18 Положення затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації. Так, громадянин подає до органів приватизації такі документи:

- заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі;

- копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним;

- копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

- копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім`ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо); довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі;

- технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок;

- копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку;

- документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду;

- копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності);

- заява-згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.

За змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке, у випадку незгоди з ним заявника, може бути предметом оскарження в суді.

Судом встановлено, що при зверненні позивача ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 до Департаменту житлового господарства ДМР із заявою про приватизацію, серед доданих до неї документів, з поміж усього було надано копію ордеру № 34 від 02.10.2006 року, як то передбачено Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року № 396.

Статтею 58 ЖК України передбачено, що ордер на жиле приміщення може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» саме на органи приватизації покладено обов`язок дотримуватись виконання законодавства під час проведення приватизації громадянами житла.

Відмовляючи в наданні адміністративної послуги щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 , Департамент житлового господарства ДМР у своєму листі від 21.05.2026 року № 3/16-9175 зазначив, що в поданому пакеті документів копія ордера № 34 від 02.10.2006 року оформлена неналежним чином (а.с. 38).

Однак, суд не може визнати підстави для відмови такими, що ґрунтується на положеннях законодавства.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 591/6623/16-ц зазначено, що згідно частини 10 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону, а саме не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках, квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на ЧАЕС.

У пункті 10 статті 8 Закону закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України від 04 вересня 2008 року № 500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»; далі - Закон № 500-VI), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону № 500-VI, частина друга статті 2 Закону № 2482-XII).

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного суду від 20 червня 2018 року у справі № 2018858/16-ц, №14-165цс18.

Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18) від 20 червня 2018 року, вказала, що Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім таких випадків: відсутність в особи права на приватизацію та заборона приватизувати конкретне приміщення.

Квартира АДРЕСА_1 , не відноситься до нерухомого майна, визначеного у п. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Доказів відсутності у позивачів права на приватизацію вказаної квартири матеріали справи не містять.

Таким чином, на думку суду, відмова Департаменту житлового господарства ДМР в приватизації займаного позивачами житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , при наданні передбаченого пакету документів, є неправомірною.

При цьому, позивачі раніше не брали участі у приватизації державного житлового фонду, дотепер не використовували житлові чеки. Доказів протилежного у справі не встановлено.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Проживання особи в житлі тривалий час, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі вселені у спірне приміщення на законних підставах, зареєстровані та постійно проживають у ньому тривалий час, законність їх проживання ніким не спростована та не заперечується. Крім цього, іншого нерухомого майна на праві власності позивачі не мають.

Аналіз приведених вище норм, свідчить про те, що позивачі мають безумовне право на приватизацію вказаного житлового приміщення.

За таких обставин, з урахуванням вищезазначених норм права, з метою ефективного захисту прав позивачів, враховуючи способи захисту цивільних прав, суд дійшов висновку, що відмова Департаменту житлового господарства ДМР у приватизації вказаної квартири, є незаконною та такою, що порушує права позивачів на набуття права власності на житло у встановленому законом порядку.

Можливі недоліки оформлення ордера, допущені адміністрацією підприємства, не можуть покладатися на позивачів та спричиняти для них такі наслідки, як втрата права на приватизацію житла, яким вони безперервно та добросовісно користуються протягом тривалого часу. За таких обставин, доводи представника відповідача щодо неналежного оформлення ордера № 34 від 02.10.2006 року не спростовують законності вселення позивачів, наявності у них права користування квартирою та права на приватизацію займаного житла.

Наведені у відзиві на позовну заяву посилання представника відповідача на те, що відповідачем позивачам не було відмовлено у приватизації, оскільки лист Департаменту житлового господарства ДМР від 21.05.2026 року № 3/16-9175 не є рішенням органу приватизації, суд оцінює критично та до уваги не приймає, оскільки, як вбачається із вказаного листа, відповідач повідомив позивачів, що не має законних підстав для приватизації квартири, тобто фактично відмовив позивачам у наданні адміністративної послуги щодо приватизації квартири.

Таким чином, лист Департаменту житлового господарства ДМР від 21.05.2026 року № 3/16-9175 суд розцінює як рішення про відмову позивачам у праві на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Посилання представника відповідача на те, що вимоги позову про зобов`язання здійснити приватизацію вказаної квартири, шляхом передачі її у приватну (спільну часткову) власність позивачів є неналежним способом захисту, з посиланням на постанову Верховного Суду від 06.11.2023 року у справі № 296/8558/21, суд до уваги не приймає, оскільки наведені доводи не враховують фактичних обставин цієї справи.

Так, справа № 296/8558/21, яка розглянута Верховним Судом, істотно відрізняється за своїми фактичними обставинами. У вказаній справі спір виник у зв`язку з тим, що особа фактично була позбавлена можливості реалізувати своє право на приватизацію через відсутність належного розгляду її заяви компетентним органом. Саме тому Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача забезпечити розгляд заяви про передачу квартири у приватну власність.

Разом з тим, у даній справі Департамент житлового господарства ДМР прийняв заяву позивачів про приватизацію квартири, перевірив подані документи, розглянув питання по суті та листом від 21.05.2026 року № 3/16-9175 прийняв рішення про відмову у приватизації спірної квартири.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 року не сформулював універсального висновку про те, що у кожному спорі щодо приватизації належним способом судового захисту є виключно зобов`язання повторно розглянути заяву. Навпаки, значна частина мотивувальної частини цієї постанови присвячена принципу ефективності судового захисту, закріпленому статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практиці Європейського суду з прав людини та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності застосування такого способу захисту, який реально поновлює порушене право особи. Верховний Суд прямо зазначив, що судове рішення не повинно створювати передумови для нового судового процесу, а застосований спосіб захисту має забезпечувати ефективне поновлення порушеного права та відповідати принципу процесуальної економії.

Суд враховує правові позиції Верховного Суду, висловлені в постанові від 12 березня 2020 року у справі № 483/731/19 (провадження № 61-1845св20), коли Верховний Суд застосував такий спосіб захисту у справі про приватизацію квартири державного житлового фонду, як визнання безпідставною відмови органу приватизації передати у приватну власність квартиру державного житлового фонду з покладанням обов`язку на останнього оформити право власності на приміщення.

У правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 202/3820/19 (провадження № 61-836св21), Верховний Суд вважав обґрунтованими вимоги про зобов`язання департаменту житлового господарства міської ради, як органу приватизації державного житлового фонду, провести приватизацію квартири.

Окрім того, суд враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду висловлені в постанові від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18). У цій справі було визнано неправомірною відмову департаменту житлового господарства міської ради у приватизації і зобов`язано департамент провести приватизацію квартири.

Таким чином, судова практика передбачає такі способи захисту, які зводяться до визнання безпідставною відмови органу приватизації і зобов`язання органу приватизації здійснити приватизацію житла, а тому заперечення сторони відповідача з цього приводу є безпідставними.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд зазначає, що обставини, на які посилався представник позивачів у вказаній справі, знайшли своє підтвердження в ході розгляду вказаної цивільної справи, а тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

При вирішенні питання розподілу судових витрат, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, однак представник позивачів не просила стягувати судовий збір із відповідача, а тому судовий збір у розмірі 1 331,20 грн. суд покладає на позивачів.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст. 15, 16, 345 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною відмову Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради у листі № 3/16-9175 від 21.05.2026 року щодо приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Зобов`язати Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради здійснити приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом передачі її у приватну (спільну часткову) власність ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 1 331,20 грн. покласти на позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

відповідач Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, ЄДРПОУ: 38114671, місце знаходження: м. Дніпро, вул. Воскресенська, буд. 16.

Повний текст рішення складено 02 листопада 2026 року.

Суддя: Федотова В.М.