Рішення № 141104142, 02.11.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2026 р. м. Київ Справа № 911/1139/23 (911/3130/25)

за позовом керуючого реалізацією майна Банкрута Захарчука О.В. - арбітражного керуючого Комлика І.С. (01054, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 33/34, прим. 13)

до відповідача 1 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

відповідача 2 ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 )

та відповідача 3 ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 )

про визнання недійсним правочину боржника та витребування майна

у відокремленому провадженні в межах справи № 911/1139/23

за заявою ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_4 )

про неплатоспроможність

Суддя Наріжний С.Ю.

Без виклику представників сторін.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № 911/1139/23 про неплатоспроможність ОСОБА_4 .

Так, ухвалою Господарського суду Київської області від 16.01.2024 відкрито провадження у справі № 911/1139/23 про неплатоспроможність ОСОБА_4 ; введено процедуру реструктуризації боргів Боржника.

Постановою Господарського суду Київської області від 14.05.2024 визнано фізичну особу ОСОБА_4 банкрутом і відкрито процедуру погашення боргів; керуючим реалізацією майна Банкрута призначено арбітражного керуючого Комлика І.С.

Позивач - керуючий реалізацією майна Банкрута ОСОБА_4 - арбітражний керуючий Комлик І.С. звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою від 07.10.2025 № 02-55/5077 (вх. № 7456) до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину боржника та витребування майна.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду дану позовну заяву було передано судді Наріжному С.Ю. для розгляду в межах справи № 911/1139/23 про неплатоспроможність ОСОБА_4 ; присвоєно єдиний унікальний номер справи № 911/1139/23 (911/3130/25).

Крім того, 09.10.2025 до суду в підсистемі «Електронний суд» надійшло клопотання Позивача від 09.10.2025 № 02-55/5141 (вх. № 13960/25) про залучення доказів до справи.

В позовній заяві Позивач просить суд:

1) Визнати недійсним Договір купівлі-продажу б/№ від 12.12.2017, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

2) Витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 50% частки у статутному капіталі ТОВ «Поділ-Арта» (код ЄДРПОУ 13691282) у розмірі 4900,00 грн.

3) Витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 50% частки у статутному капіталі ТОВ «Поділ-Арта» (код ЄДРПОУ 13691282) у розмірі 4900,00 грн.

В обґрунтування позовної вимоги Позивач зазначає, що оспорюваний правочин є фраудаторним, оскільки Боржник ОСОБА_4 уклав оспорюваний Договір купівлі-продажу б/№ від 12.12.2017 зі своєю колишньою дружиною ОСОБА_1 , яка в подальшому відчужила відповідну частку в статутному капіталі на користь ОСОБА_3 , яка є її донькою та донькою Боржника ОСОБА_4 .

У зв`язку з цим Позивач вважає наявними підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до ст. 203, 215 ЦК України, ст. 42 КУзПБ.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.11.2025 задоволено клопотання Позивача про відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення; відкрито провадження за вказаною вище позовною заявою керуючого реалізацією майна Банкрута ОСОБА_4 - арбітражного керуючого Комлика І.С. від 07.10.2025 № 02-55/5077 (вх. № 7456) про визнання недійсним правочину боржника та витребування майна, у відокремленому провадженні в межах справи № 911/1139/23 про неплатоспроможність ОСОБА_4 ; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін; встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзивів на позов, відповіді на відзив, заперечень та пояснень.

Відповідачі не скористались правом подачі відзивів на позов.

Розглянувши матеріали справи судом встановлено наступне.

Між ОСОБА_4 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу частки №б/н від 12.12.2017 (надалі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.) Продавець зобов`язується передати у власність Покупця належну йому частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділ-Арта», код ЄДРПОУ 13691282 у розмірі 9800,00 грн, що становить 100% Статутного капіталу Товариства та дорівнює 100% від загальної кількості голосів Учасників Товариства (надалі - Частка) та всі свої права та обов`язки як учасника Товариства - право власності на Частку, права на управління, право на отримання прибутку та інші права, пов`язані із статусом Продавця як Учасника Товариства, а Покупець зобов`язується прийняти та сплатити їх вартість, яка становить 9800,00 грн, на умовах, узгоджених сторонами у цьому Договорі.

Пунктами 2.1. та 2.2. Договору визначено, що розрахунки за даним договором проводяться з дати підписання цього Договору. Право власності на Корпоративні права переходять до Покупця з дати підписання даного Договору.

Крім того, відповідно до Протоколу №1-2017 Загальних зборів учасників ТОВ «Поділ-Арта» від 12.12.2017 ОСОБА_4 (відступив) передав свою частку в Статутному (складеному) капіталі Товариства розміром 100% статутного капіталу Товариства, що становить 9800 грн з усіма права та обов`язками учасника на користь ОСОБА_1 .

На даний час керівником ТОВ «Поділ-Арта» є ОСОБА_2 . Засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками є ОСОБА_3 (Розмір частки засновника (учасника): 4900,00) та ОСОБА_2 (Розмір частки засновника (учасника): 4900,00).

Проаналізувавши положення Договору купівлі-продажу частки № б/н від 12.12.2017 вбачається, що вартість 100% частки у статутному капіталі ТОВ «Поділ-Арта» встановлена на рівні 9800,00 грн, що повністю відповідає номінальному розміру статутного капіталу товариства, тобто така ціна має ознаки формального характеру.

Водночас, вказаний Договір не містить конкретних умов, що стосуються порядку, способу чи строків сплати вказаної суми. Тобто у договорі: не передбачено реквізитів для оплати; не визначено форми розрахунку; не визначено граничного строку розрахунку; відсутні будь-які положення щодо підтвердження факту оплати чи санкцій за її невиконання. Матеріали справи не містять доказів оплати вартості Частки.

Відтак слід дійти висновку, що Договір укладено на формальних засадах, без реального наміру здійснення розрахунків, що свідчить про заниження вартості з метою виведення корпоративних прав з майнової маси Боржника на користь пов`язаної особи.

Зокрема, з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України) є донькою ОСОБА_4 , а також донькою ОСОБА_1 , яка була колишньою дружиною ОСОБА_4 .

Таким чином вбачається, що 12.12.2017 ОСОБА_4 відчужив належну йому частку в розмірі 100% у статутному капіталі ТОВ «Поділ-Арта» на користь ОСОБА_1 - тобто колишньої дружини та матері ОСОБА_3 .

У подальшому, відповідно до відомостей з ЄДР, співзасновником та одним з кінцевих бенефіціарних власників ТОВ «Поділ-Арта» стала ОСОБА_3 , яка є донькою ОСОБА_4 .

Отже вказані обставини свідчать про передачу корпоративних прав у межах однієї родини спочатку колишній дружині, а згодом доньці Боржника, що свідчить про очевидну пов`язаність цих осіб з Боржником та збереження контролю над діяльністю ТОВ «Поділ-Арта» з боку родини ОСОБА_4 .

В той же час, з матеріалів справи № 911/1139/23 встановлено, що 29.10.2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено правочин, відповідно до якого ОСОБА_4 взяв на себе зобов`язання повернути кошти в сумі 96000 євро + 12% річних виходячи із суми використовуваних грошей та зазначено графік повернення.

Згідно розписки Боржник зобов`язувався повернути зазначену грошову суму з урахуванням 12% процентів річних в строки: 10.12.2012 року - 7500 євро, 15.01.2013 року - 10000 євро, 15.02.2013 року - 15000 євро, 15.03.2013 року - 15000 євро, 15.04.2013 року - 15000 євро, 15.05.2013 року - 15000 євро, 15.06.2013 року - 15000 євро, 15.07.2013 року - 15000 євро, а всього 107500 євро. Кінцевим строком виконання договору сторони визначили 15.07.2013 року. В порушення своїх зобов`язань по закінченню передбаченого розпискою строку, Боржник всієї суми позики та процентів не повернув.

У березні 2016 року ОСОБА_5 подав позовну заяву до Боржника про стягнення боргу у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань. Під час розгляду справи судом Боржник влітку 2016 року частково повернув суму позики в розмірі 75000 грн.

31.08.2017 Обухівський районний суд Київської області у справі №372/807/16-ц ухвалив рішення, яким присудив до стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 заборгованість за розпискою в сумі 4252500,73 грн та сплачений судовий збір у розмірі 6890,00 грн, а всього 4259390,73 грн.

28.11.2017 Апеляційний суд Київської області у справі №372/807/16-ц постановив рішення, відповідно до якого вирішив: рішення Обухівського районного суду Київської області від 31.08.2017 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 борг з урахуванням процентів в розмірі 3106932,17 грн, 3% річних в розмірі 229113,71 грн та проценти в розмірі 916454,85 грн, а всього 4252500,73 грн; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 6890 грн.

12.02.2018 Обухівським районним судом Київської області було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 вказаного боргу.

Постановою Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 372/807/16-ц рішення Обухівського районного суду Київської області від 31.08.2017 та рішення апеляційного суду Київської області від 28.11.2017 у частині позовних вимог ОСОБА_5 про стягнення із ОСОБА_4 заборгованості по процентам в сумі 916454,85 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. Зменшено загальну суму стягнутих із ОСОБА_4 грошових коштів з 4252500,73 грн до 3336045,88 грн.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 01.08.2024 у справі 372/807/16-ц було замінено стягувача ОСОБА_5 у виконавчому провадженні № 56627397, щодо стягнення з ОСОБА_4 грошових коштів в розмірі 3336045,88 грн на його правонаступника - ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 ).

Отже, ОСОБА_4 здійснив відчуження майна в період, коли його заборгованість перед кредитором ОСОБА_5 вже була підтверджена судовими рішеннями, що свідчить про фраудаторний характер правочину та спрямованість таких дій на приховування активів від стягнення.

Предметом позову в цій справі є вимога про визнання недійсним з підстав фраудаторності Договору купівлі-продажу, укладеного особою, відносно якої у подальшому було відкрито провадження про неплатоспроможність фізичної особи і в подальшому визнано банкрутом.

Договір купівлі-продажу оспорюється Позивачем через наявність у цього договору ознак фраудаторного правочину, оскільки він вчинений на шкоду кредиторам/кредитору, приховуючи справжній намір учасників правочину та не маючи очевидної економічної мети.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України, відповідно до частин першої, третьої якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р (II)/2021 у справі № 3-95/2020 (193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.

Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Так, у постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19) Палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла наступних висновків:

«Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

Підсумовуючи наведене, слід дійти висновків про те, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом.»

Отже, звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочину на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів/кредитора та боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Частиною 3 статті 388 ЦК України встановлено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Дана правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.03.2021 у справі № 726/1554/19, та подібні висновки викладені також в постанові Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 911/3730/16 (911/197/21), від 11.04.2023 у справі № 7/127 (917/1862/21).

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому, зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна (аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/585/18).

Отже, належним способом захисту у даній справі є визнання оскаржуваного Договору недійсним та витребування часток у статутному капіталі.

Враховуючи викладене вище суд дійшов висновку про те, що відчуження Боржником Частки в статутному капіталі Товариства на користь пов`язаної особи, з подальшим відчуженням ще одній пов`язаній особі, не відповідає критерію розумності, не було спрямовано на настання реальних наслідків та свідчить про безпідставне зменшення активів Боржника без отримання зворотного, економічно обґрунтованого ефекту, що свідчить про наявність підстав для визнання правочину недійсним у зв`язку з його фраудаторністю та застосування наслідків недійсності правочину шляхом витребування у Відповідачів 2, 3 часток у статутному капіталі ТОВ «Поділ-Арта» на користь ОСОБА_4 .

Згідно ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтями 76, 77, 79 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що важливим елементом змагальності господарського процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20.

У ст. 79 ГПК України закріплюється стандарт доказування «вірогідності доказів», який підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач. Тобто із введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Іншими словами, тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

Враховуючи все викладене вище суд дійшов висновку про задоволення позову керуючого реалізацією майна Банкрута ОСОБА_4 - арбітражного керуючого Комлика І.С. від 07.10.2025 № 02-55/5077 (вх. № 7456) до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину боржника та витребування майна.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати Позивача у вигляді судового збору у сумі 7267,20 грн, покладаються на Відповідачів 1-3 порівну, по 2422,40 грн (за позовною вимогою про визнання недійсним договору на ОСОБА_1 ; за позовною вимогою про витребування майна на ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ).

При цьому, враховуючи, що при відкритті провадження у даній справі судом було відстрочено Позивачу сплату судового збору до ухвалення рішення по суті спору; судовий збір підлягає стягненню з Відповідачів 1-3 в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст. 129, 233, 238, 240, 241, 256 ГПК України, ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов керуючого реалізацією майна Банкрута Захарчука О.В. - арбітражного керуючого Комлика І.С. від 07.10.2025 № 02-55/5077 (вх. № 7456) до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину боржника та витребування майна задовольнити.

2. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу б/№ від 12.12.2017, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

3. Витребувати у ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) 50% частки у статутному капіталі ТОВ «Поділ-Арта» (код ЄДРПОУ 13691282) у розмірі 4900,00 грн.

4. Витребувати у ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 ) на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) 50% частки у статутному капіталі ТОВ «Поділ-Арта» (код ЄДРПОУ 13691282) у розмірі 4900,00 грн.

5. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_4 ) в дохід Державного бюджету України 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.

6. Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в дохід Державного бюджету України 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.

7. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 ) в дохід Державного бюджету України 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.

8. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

9. Копію рішення надіслати учасникам у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

Дата виготовлення і підписання рішення 02.11.2026.

Суддя С.Ю. Наріжний