Рішення № 141103605, 19.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.10.2026Справа № 910/21682/15 (910/2724/26)

За позовом Державного підприємства "Конярство України" (01001, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, буд. 1)

до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (25009, м. Кропивницький, вул. Княгині Ольги, буд. 2)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9)

про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

В межах справи № 910/21682/15

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ"

до Державного підприємства "Конярство України" (код ЄДРПОУ 37404165)

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін:

Від позивача Нестеришин Т.С. - представник

Від відповідача Гайворонська М.С. - представник

Від третьої особи Ковтяга О.В. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа №910/21682/15 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ" про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.10.2015.

12.03.2026 до Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява Державного підприємства "Конярство України" до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.03.2026 прийнято позов Державного підприємства "Конярство України" до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії до розгляду в межах справи №910/21682/15 про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" та відкрито провадження у справі; залучено Фонд державного майна України до участі у справі №910/21682/15 (910/2724/26) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача; постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 01.06.2026.

03.04.2026 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву.

07.04.2026 до Господарського суду м. Києва надійшла відповідь позивача на відзив відповідача.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено позов Державного підприємства "Конярство України" до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонду державного майна України про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії до судового розгляду по суті на 03.08.2026.

У судовому засіданні 03.08.2026 оголошено перерву до 19.10.2026.

У судовому засіданні 19.10.2026 представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача щодо задоволення позову заперечив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Конярство України» (позивач) засноване згідно з наказом Міністерства аграрної політики від 19.08.2010 №510 «Деякі питання розвитку кінної галузі», на основі державної власності.

В подальшому, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 2305-р від 1 грудня 2010 року «Про деякі питання розвитку конярства» та наказу Міністерства аграрної політики України № 33 від 1 лютого 2011 року «Про реорганізацію державних підприємств, діяльність яких пов`язана з розвитком конярства» Державне підприємство «Онуфріївський кінний завод № 175» реорганізовано шляхом приєднання до Державного підприємства «Конярство України» зі створенням на базі Державного підприємства «Онуфріївський кінний завод № 175» відокремленого підрозділу (філії) без прав юридичної особи. Відповідно до пункту 2 вказаного наказу ДП «Конярство України» визнано правонаступником майнових прав і обов`язків реорганізованих державних підприємств, зокрема ДП «Онуфріївський кінний завод № 175».

11 серпня 2011 року Комісією з реорганізації Державного підприємства «Онуфріївський кінний завод №175» було підписано передавальний акт, відповідно до якого ДП «Конярство України» стає правонаступником всіх майнових та немайнових прав, а також обов`язків Державного підприємства «Онуфріївський кінний завод №175».

На підставі вищевказаного передавального акта до позивача перейшли права щодо користування земельними ділянками, в тому числі на території Онуфріївського району Кіровоградської області, зокрема, на території Онуфріївської селищної ради площею 2138,50 га та Павлиської селищної ради площею 1551,20 га.

Вказані обставини встановлені постановою Вищого господарського суду України від 2 листопада 2015 року у справі № 912/1677/14.

Окрім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 у справі № 910/21682/15 (910/12376/21), залишеним в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 та постановою Верховного Суду від 30.03.2023, було задоволено позов ДП «Конярство України» до Онуфріївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області та встановлено, серед іншого, що ДП «Конярство України» з 2011 року є правонаступником майна, всіх прав і обов`язків ДП «Онуфріївський кінний завод № 175», в тому числі й права постійного користування земельними ділянками площею 2137,59 га на території Онуфріївської селищної ради та 1551,2 га на території Павлиської селищної ради Онуфріївського району Кіровоградської області. Вказане право виникло у правопопередника ДП «Конярство України» - ДП «Онуфріївський кінний завод № 175» до 1990 року.

Більш того, у постановах Кропивницького апеляційного суду від 25.01.2024 у справі № 399/476/22, від 27.02.2024 у справі № 399/188/23, від 14.05.2024 у справі № 399/492/22, від 14.05.2024 у справі № 399/417/22, від 04.06.2024 у справі № 399/179/23 встановлена обставина наявності у ДП «Конярство України» права постійного користування земельними ділянками площею 2137,59 га на території Онуфріївської селищної ради Кіровоградської області.

Окрім того, постановою Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 399/179/23 підтримано позицію судів попередніх інстанцій, якими була встановлена обставина наявності у ДП «Конярство України» права постійного користування земельними ділянками площею 2137,59 га на території Онуфріївської селищної ради Кіровоградської області.

Позивач зазначає, що ним декларується і сплачується плата за землю за земельні ділянки на території Онуфріївської та Павлиської селищних рад Олександрійського (Онуфріївського) району Кіровоградської області площею 3495,1900 га. Також позивачем здійснювалося і здійснюється на даний час засівання земельних ділянок на території Онуфріївської селищної ради Олександрійського (Онуфріївського) району Кіровоградської області, подавалася та подається відповідна статистична звітність про наявність земельних ділянок, про здійснені посіви на них, зібраний врожай.

Тобто, як стверджує позивач, останній з 2011 року є правонаступником майна, всіх прав і обов`язків ДП «Онуфріївський кінний завод № 175», в тому числі й права постійного користування земельними ділянками площею 2137,59 га на території Онуфріївської селищної ради та 1551,2 га та на території Павлиської селищної ради Онуфріївського району Кіровоградської області. Вказане право виникло у правопопередника ДП «Конярство України» - ДП «Онуфріївський кінний завод № 175» до 1990 року.

В свою чергу, для забезпечення своєї господарської діяльності, реалізації статутних завдань, у відповідності з вимогами законодавства, рішеннями органу управління та вказівками Державної аудиторської служби України, позивачем вживаються заходи щодо дооформлення права постійного користування земельними ділянками відповідно до чинного законодавства.

Так, наказом Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області від 9 лютого 2018 року № 11-287/14-18-СГ було надано позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у постійне користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих на території Онуфріївської селищної ради Онуфріївського (Олександрійського) району Кіровоградської області, орієнтовним розміром 1939,8000 га, в тому числі: 1571,3000 га - рілля, 185,6000 га - сіножаті, 98,5000 га - пасовища, 63,3000 га - землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами, 21 га - під господарськими шляхами та прогонами, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Однією з земельних ділянок, що перебуває у постійному користуванні позивача є земельна ділянка з кадастровим номером 3524682500:02:000:0859, площею 3,7907 га, яка розташована на території Онуфріївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області.

Згідно з інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 25.11.2025, земельна ділянка площею 3,7907 га, цільове призначення - 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка віднесена до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Онуфріївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області кадастровий номер - 3524682500:02:000:0859.

Висновком експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 480/09-2025 від 26.11.2025 встановлено, що:

- у фактичному користуванні ДП «Конярство України» перебуває земельна ділянки за кадастровим номером 3524682500:02:000:0859, площею 3,7907 га, яка використовуються ДП «Конярство України» для сінокосіння;

- земельна ділянка за кадастровим номером 3524682500:02:000:0859, площею 3,7907 га, знаходиться в межах Плану землекористування Онуфрієвського «Кінного заводу № 175»;

- земельна ділянка за кадастровим номером 3524682500:02:000:0859, площею 3,7907 га знаходиться в межах Плану землекористування Онуфрієвського «Кінного заводу № 175» та входить в межі постійного землекористування ДП «Конярство України», як правонаступника Державного підприємства «Онуфріївський кінний завод № 175» згідно передавального акта від 11 серпня 2011 року, складеного Комісією з реорганізації Державного підприємства «Онуфріївський кінний завод №175» та витягу з Державної земельної книги за 1973 рік.

Позивач стверджує, що земельною ділянкою, яку згодом було сформовано у земельну ділянку з кадастровим номером 3524682500:02:000:0859, ДП «Конярство України» та його правопопередник Державне підприємство «Онуфріївський кінний завод № 175» використовували у господарській діяльності упродовж багатьох десятків років.

Після розроблення проекту землеустрою та присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру, з метою дооформлення права постійного користування на земельну ділянку 13.01.2026 позивачем було подано заяву до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області щодо передачі у постійне користування земельної ділянки площею 3,7907 га, кадастровий номер 3524682500:02:000:0859, яка зареєстрована за № Д-1/0/16-26.

Проте наказом від 29.01.2026 № 11-1/14-26-СГ «Про відмову у наданні у постійне користування земельної ділянки», прийнятим Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області, було відмовлено позивачу у передачі у постійне користування земельної ділянки площею 3,7907 га з кадастровим номером 3524682500:02:000:0859, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Онуфріївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області.

Вказана відмова мотивована посиланням на статтю 92 Земельного кодексу України якою унормовано, що передача земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної, комунальної власності у постійне користування дозволяється лише для будівництва та обслуговування об`єктів нерухомого майна (будівлі, споруди), а також у випадках передачі у постійне користування державному, комунальному підприємству, установі, організації земельної ділянки, вилученої із постійного користування іншого державного, комунального підприємства, установи, організації).

Тобто, оспорюваним наказом було відмовлено позивачу у дооформленні права постійного користування земельною ділянкою, яка упродовж багатьох років перебуває в постійному користуванні та використовується у господарській діяльності позивача.

Частиною 16 ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення заяви без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування є способом захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, передбаченим п. «г» ч.3 ст. 152 Земельного кодексу України.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Згідно з положеннями статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Відповідно до положень статей 78, 80 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Одним із суб`єктів права власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно з вимогами ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності, це право набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 15-1 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч.8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до пунктів 1, 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографі та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.

Держгеокадастр згідно з покладеними на нього завданнями розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, встановлених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Пунктами 1, 3, 4, 9 Положення про Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 23.12.2021 №603 (в редакції наказів Держгеокадастру від 23.09.2022 № 276 та від 08.03.2023 № 85), Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та йому підпорядковане. Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території міста Києва та Київської області. Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території м. Києва та Київської області.

Згідно ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Пунктом «а» ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України встановлено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

При цьому, передача земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної, комунальної власності у постійне користування дозволяється, зокрема, для будівництва та обслуговування об`єктів нерухомого майна (будівлі, споруди) (ч. 4 ст. 92 Земельного кодексу України).

У відповідності до ч.1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як було зазначено вище, позивач з 2011 року є правонаступником майна, всіх прав і обов`язків ДП «Онуфріївський кінний завод № 175», в тому числі й права постійного користування земельними ділянками площею 2137,59 га на території Онуфріївської селищної ради та 1551,2 га на території Павлиської селищної ради Онуфріївського району Кіровоградської області. Вказане право виникло у правопопередника ДП «Конярство України» - ДП «Онуфріївський кінний завод № 175» до 1990 року.

Земельний кодекс Української РСР 1970 року (стаття 15) встановлював безстрокове і тимчасове користування землею. Землекористувачами визначалися: колгоспи, радгоспи, інші сільськогосподарські державні, кооперативні, громадські підприємства, організації і установи; промислові, транспортні, інші несільськогосподарські державні, кооперативні, громадські підприємства, організації та установи; громадяни.

Відповідно до пункту 5 Постанови Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» від 18 грудня 1990 року № 562- XII громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

За змістом пунктів 1, 7 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки, отримані ними до 1 січня 2002 року у власність, тимчасове користування або на умовах оренди у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством

Згідно із абзацом першим пункту 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Верховний Суд у постановах від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 12.01.2021 у справі № 908/1947/19 дійшов висновку, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється. Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 906/706/19, від 12.02.2020 у справі № 914/748/19, від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, а також від 10.10.2018 у справі № 907/916/17.

Верховний Суд у постанові від 06.10.2020 у справі № 917/1198/16 зазначив, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене тільки з підстав, передбачених у ст. 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Право користування земельною ділянкою, як і будь-яке інше право юридичної особи (яка припиняється в результаті реорганізації) переходить до її правонаступника (постанови Верховного Суду від 10.01.2018 у справі № 922/2310/16, від 15.01.2020 у справі № 925/361/19, від 06.02.2018 у справі № 911/46/15, від 02.04.2018 у справі № 910/3561/16, від 19.04.2018 у справі № 910/9322/16, від 26.04.2018 у справі № 914/1874/17, від 08.05.2018 у справі № 926/2346/16, від 27.06.2018 у справі № 920/676/1739).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16 міститься правовий висновок про те, що відсутність у юридичної особи акта про право постійного користування земельною ділянкою не є достатньою підставою для позбавлення права землекористування. Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою є документом, який посвідчує наявність такого права. Існування права постійного користування земельною ділянкою у відповідного суб`єкта не залежить від наявності чи відсутності у нього такого державного акта.

Аналогічна за змістом правова позиція міститься й у постановах Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 903/704/20, від 30.03.2023 у справі № 910/21682/15 (910/12376/21).

Факт наявності у позивача права постійного користування земельними ділянками площею 2137,59 га на території Онуфріївської селищної ради (до складу яких входить земельна ділянка з кадастровим номером 3524682500:02:000:0859) та 1551,2 га на території Павлиської селищної ради Онуфріївського району Кіровоградської області було неодноразово встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, зокрема постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2015 у справі № 912/1677/14, рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 у справі № 910/21682/15 (910/12376/21), постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 у справі № 910/21682/15 (910/12376/21), постановою Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 910/21682/15 (910/12376/21), постановами Кропивницького апеляційного суду від 25.01.2024 у справі № 399/476/22, від 27.02.2024 у справі № 399/188/23, від 14.05.2024 у справі № 399/492/22, від 14.05.2024 у справі № 399/417/22, від 04.06.2024 у справі № 399/179/23, постановою Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 399/179/23.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України

обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 910/11761/21 викладено висновок про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17.

Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 910/4316/22, від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20, від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16.

Тобто обставина того, що позивач з 2011 року є правонаступником майна, всіх прав і обов`язків ДП «Онуфріївський кінний завод № 175», в тому числі й права постійного користування земельними ділянками площею 2137,59 га на території Онуфріївської селищної ради (в тому числі з кадастровим номером 3524682500:02:000:0859) та 1551,2 га та на території Павлиської селищної ради Онуфріївського району Кіровоградської області в силу ст. 75 ГПК України не підлягає повторному доказуванню.

Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто право постійного користування, яке виникло за законодавством, що діяло до 01.01.2013, визнається дійсним.

З матеріалів справи слідує, що право на нерухоме майно ДП «Конярство України» набуло до 01.01.2013.

Отже, не зважаючи на факт реєстрації чи нереєстрації права постійного користування землею у Державному реєстрі прав, позивач має право постійного користування.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття речового права, а вважається лише засвідченням державою вже набутого особою речового права, що унеможливлює ототожнення факту набуття речового права з фактом його державної реєстрації. Досліджуючи обставини існування в особи речового права, суд має передусім встановлювати підстави, на якій особа набула таке право, оскільки за законом сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення речового права, така підстава виникнення речового права законом не передбачена.

Відповідну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 05.06.2019 у справі № 392/1829/17, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 29.08.2019 у справі № 910/10984/18, від 11.06.2020 у справі № 910/10006/19.

У пункті 8.4. постанови Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 916/2675/15 зауважено, що за змістом норм Земельного кодексу УРСР в редакції закону від 08.07.1971, Земельного кодексу України від 18.12.1990 та від 25.10.2001 з подальшими змінами та доповненнями (до набуття чинності змін з 01.01.2013) порядок передачі та набуття права користування (постійного користування) на землі державної власності сільськогосподарського призначення протягом дії вказаних законів не змінювався - правовстановлюючий характер мало рішення органу, до повноважень якого належало розпорядження відповідними землями, про передачу земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення в користування (постійне користування), яке було підставою для набуття прав на цю ділянку, а оформлення цього права з видачею, зокрема державного акта, мало посвідчувальний характер (зокрема, статті 4, 16, 20 Земельного кодексу УРСР в редакції закону від 08.07.1971 тощо).

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 ЗК України).

Згідно з ч. 4 ст. 92 ЗК України, на яку посилається у своєму Наказі Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, передача земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної, комунальної власності у постійне користування дозволяється лише для будівництва та обслуговування об`єктів нерухомого майна (будівлі, споруди), а також у випадках передачі у постійне користування державному, комунальному підприємству, установі, організації земельної ділянки, вилученої із постійного користування іншого державного, комунального підприємства, установи, організації.

Вказана норма передбачає первинне надання земельної ділянки сільськогосподарського призначення у постійне користування. Тобто тоді, коли у відповідного суб`єкта було відсутнє право постійного користування такою земельною ділянкою і таке право виникає вперше.

В свою чергу позивачем було подано відповідну заяву до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області з метою дооформлення існуючого права постійного користування на земельну ділянку та здійснення належної державної реєстрації вказаного права, а не з метою первісного набуття права постійного користування земельною ділянкою.

Враховуючи викладене, така підстава для відмови в передачі земельної ділянки в постійне користування позивачу, яка вказана в оспорюваному наказі є безпідставною та необґрунтованою.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 29 січня 2026 року № 11-1/14- 26-СГ «Про відмову у надані у постійне користування земельної ділянки».

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (25009, м. Кропивницький, вул. Ольги Княгині, буд. 2; ідентифікаційний код 39767636) передати Державному підприємству «Конярство України» (01001, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, 1; ідентифікаційний код 37404165) у постійне користування земельну ділянку з кадастровим номером 3524682500:02:000:0859 загальною площею 3,7907 га iз земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Онуфріївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області.

4. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (25009, м. Кропивницький, вул. Ольги Княгині, буд. 2; ідентифікаційний код 39767636) на користь Державного підприємства "Конярство України" (01001, м. Київ, вул. Б.Грінченка, буд.1; ідентифікаційний код 37404165) судовий збір в розмірі 5 325 (п`ять тисяч триста двадцять п`ять) грн. 00 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6. Копію рішення направити сторонам, розпоряднику майна, Фонду державного майна України та Київській міській прокуратурі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26.10.2026.

Суддя П.П. Чеберяк