Ухвала суду № 141103599, 27.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaУХВАЛА

27.10.2026Справа № 910/6136/26

розглянувши справу за позовною заявою Заступника керівника Київської міської прокуратури Даракчі Олександра Георгійовича (адреса: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9, код ЄДРПОУ/Умовний код: 02910019)

в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України (адреса: 00024, м. Київ, вул. Академіка Богомольца, буд. 10, код ЄДРПОУ: 00032684)

до відповідача - 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнерні Технології" (адреса: 03134, м. Київ, вул. Дзюби Івана, буд. 11, код ЄДРПОУ: 43895996)

відповідача - 2 Головного мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (адреса: 08711, Київська обл., Обухівський р-н., с-ще Козин, вул. Обухіське шосе, буд. 120, код ЄДРПОУ: 33945453)

про визнання недійсним пункту договору та стягнення коштів,

у складі суду судді Погрібної С.В.

за участю секретаря судового засідання Левчук В.С.

представники сторін згідно протоколу судового засідання.

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника керівника Київської міської прокуратури Даракчі Олександра Георгійовича в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнерні Технології" (далі - відповідач - 1) та до Головного мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - відповідач - 2) про визнання недійсним п. 3.1 Договору про здійснення закупівлі за державні кошти від 18.08.2022 № 356, укладеного між Мобільним рятувальним центром швидкого реагування та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "РОБОТЕНКС", в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 348 150,00 грн та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнерні Технології" на користь Міністерства внутрішніх справ України безпідставно збережених коштів податку на додану вартість у розмірі 348 150,00 грн, що сплачені за вищезазначеним Договором.

Ухвалою суду від 05.06.2026 вказану позовну заяву залишено без руху, надано позивачу час на усунення недоліків.

12.06.2026 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі №910/6136/26 позовну заяву та додані до неї документи повернуто Заступнику керівника Київської міської прокуратури Даракчі Олександру Георгійовичу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2026 задоволено апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі № 910/6136/26, скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі № 910/6136/26 та повернуто матеріали справи № 910/6136/26 до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Північний апеляційний господарський суд в постанові від 16.09.2026, обґрунтовуючи підстави скасування ухвали суду від 18.06.2026, зокрема, зазначив, що на переконання колегії апеляційного господарського суду, повернення позовної заяви заступника прокурора Київської міської прокуратури з підстав, наведених в оскаржуваній ухвалі від 18.06.2026 у справі №910/6136/26, є проявом надмірного формалізму зі сторони Господарського суду міста Києва. Таким чином, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення матеріалів позовної заяви заступника прокурора Київської міської прокуратури.

Водночас, апеляційний суд зазначив, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).

Ухвалою суду від 06.10.2026 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 27.10.2026 о 16:30 год. Крім того, відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про витребування доказів, долучене до заяви про усунення недоліків позовної заяви від 12.06.2026, зобов`язано заступника керівника Київської міської прокуратури Даракчі Олександра Георгійовича в строк до 19.10.2026 включно надати пояснення про обставини, які підтверджують право прокурора на представництво інтересів держави у даному спорі на підставі пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України з урахуванням позиції КСУ у Рішенні від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 щодо необхідності встановлення ознаки виключності для даного випадку здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді та зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України в строк до 19.10.2026 включно надати пояснення щодо реалізації функцій представництва прокурором у даній справі.

16.10.2026 прокурор на виконання вимог ухвали суду від 06.10.2026 подав до суду додаткові пояснення (вх. № 07-11/85632/26).

23.10.2026 відповідач - 2 подав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 07-11/87721/26).

26.10.2026 прокурор подав до суду клопотання про долучення доказів (вх. № 07-11/88559/26).

Представник відповідача - 1 до суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Судом встановлено, що позовні вимоги у зазначеній справі обґрунтовані тим, що положення Договору про закупівлю товарів за державні кошти № 356 від 18.08.2022, укладений за результатами розгляду тендерної пропозиції між Рятувальним центром ДСНС України та ТОВ «Торговий Дім «РОБОТЕНКС» (перейменовано в ТОВ «Контейнерні Технології»), щодо включення до ціни договору суми ПДВ та подальше її перерахування постачальнику не відповідають вимогам чинного законодавства, що є підставою для їх визнання недійсними на підставі статей 203, 215, 217 Цивільного кодексу України та повернення сплаченої покупцем суми ПДВ у розмірі 348 150,00 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор, при зверненні з позовом, зазначив, в чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, зокрема, зазначив, що уповноважений орган (МВС України; ДСНС України) не вживає заходи щодо захисту інтересів держави, а стягнення безпідставно отриманих відповідачем державних коштів безумовно кореспондується з захистом державних інтересів.

У додаткових поясненнях від 06.10.2026 вх. № 07-11/85632/26 прокурор зазначив, що про порушення інтересів держави у зв`язку з безпідставним включенням сторонами договору суми ПДВ до його ціни та фактичних втрат коштів державного бюджету на суму 348 150,00 грн органам Київської міської прокуратури стало відомо під час процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12026100080000565 від 03.03.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

МВС України, будучи уповноваженим органом на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, обізнаним про допущені підконтрольними учасниками бюджетного процесу порушення вимог законодавства та відсутності належних заходів реагування, обмежилось лише наданням відповіді довідкового характеру. При цьому жодних дієвих заходів, спрямованих на відновлення порушених інтересів держави, МВС України не вжито, а про наміри їх вжиття у майбутньому - не заявлено.

Таким чином, звернення прокурора з цим позовом до суду становить виняток із загальних правил (не звернення уповноважених органів до суду з позовами про визнання недійсними правочинів та стягнення безпідставно збережених грошових коштів), обумовлено особливими обставинами (необхідністю повернення коштів головному розпоряднику з метою виконання заходів із забезпечення захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій природного, техногенного та соціального характеру в умовах воєнного стану), а також бездіяльністю уповноваженого органу.

Також, прокурор зазначив, що Конституційний Суд України у рішенні від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025) акцентував на тому, що у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України та введеним в Україні воєнним станом, вагомою є потреба усебічно забезпечити захист інтересів держави Україна, стабільність конституційного правопорядку, а неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в умовах воєнного стану.

Судом встановлено, що 18.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Роботенкс» (далі - Продавець) та Мобільним рятувальним центром швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - Покупець) укладено Договір про закупівлю товарів за державні кошти № 356, відповідно до п. 1.1. якого Продавець зобов`язується надати Покупцю товар, а саме: автономний блок пункту заправочного Мобільна контейнерна заправна станція DES-16 (в подальшому іменовані - «закупівля товарів за державні кошти»), що остаточно погоджується Сторонами в специфікації, яка є невід`ємною частиною Договору, а Покупець зобов`язується прийняти надані товари від Продавця та оплатити їх вартість на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 3.1. зазначеного Договору ціна цього Договору становить 2 088 900,00 грн, в тому числі ПДВ 348 150,00 грн за цінами відповідно до цінової пропозиції та специфікації.

17.04.2026 Київська міська прокуратура в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» звернулася до Державної служби України з надзвичайних ситуацій з листом, в якому просило з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в даному випадку, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», надати до Київської міської прокуратури інформацію щодо вжитих ДСНС України заходів реагування цивільно-правового характеру, спрямованих на визнання пункту Договору про закупівлю товарів за державні кошти № 356 щодо включення до ціни договору суми податку на додану вартість недійсним в судовому порядку та стягнення коштів з урахуванням приписів ст. ст. 203, 215, 217, 1212 Цивільного кодексу України. Одночасно повідомили, що в разі невжиття відповідних заходів, такі заходи будуть вжиті самостійно Київською міською прокуратурою на підставі ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

29.04.2026 Державна служба України з надзвичайних ситуацій листом від 29.04.2026 повідомило Київську міську прокуратуру, що ДСНС не вживала заходів реагування цивільно-правового характеру, спрямованих на визнання пункту Договору про закупівлю товарів за державні кошти № 356 щодо включення до ціни договору суми податку на додану вартість недійсним у судовому порядку та стягнення коштів з урахуванням приписів ст.ст. 203, 215, 217, 1212 Цивільного кодексу України, за фактом закупівлі у 2022 році Мобільним рятувальним центром швидкого реагування ДСНС України мобільної контейнерної заправної станції DES-16.

Разом з тим, Державна служба України з надзвичайних ситуацій повідомило, що не заперечує щодо самостійного вжиття заходів Київською міською прокуратурою.

Крім того, 17.04.2026 Київська міська прокуратура в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» звернулася до Міністерство внутрішніх справи України з листом, в якому просило з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в даному випадку, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», надати до Київської міської прокуратури інформацію щодо вжитих Міністерством заходів реагування цивільно-правового характеру, спрямованих на визнання пункту Договору про закупівлю товарів за державні кошти № 356 щодо включення до ціни договору суми податку на додану вартість недійсним в судовому порядку та стягнення коштів з урахуванням приписів ст. ст. 203, 215, 217, 1212 Цивільного кодексу України. Одночасно повідомили, що в разі невжиття відповідних заходів, такі заходи будуть вжиті самостійно Київською міською прокуратурою на підставі ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

30.04.2026 Міністерство внутрішніх справи України своїм листом повідомило Київську міську прокуратуру, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є окремим центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ, і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

Разом із тим, Міністерство внутрішніх справи України звернуло увагу на те, що відповідно до статей 91, 92 Цивільного кодексу України, статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі», пунктів 1.1., 1.5., 1.9. та 1.10. Статуту Мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій, затвердженого наказом ДСНС від 08.05.2013 № 211 (із змінами), Мобільний рятувальний центр швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій належить до сфери управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій, є юридичною особою публічного права, наділеною цивільною правоздатністю та дієздатністю, розпорядником бюджетних коштів та замовником, що самостійно здійснює закупівлю товарів, робіт і послуг відповідно до законодавства.

Також повідомило про готовність у межах компетенції забезпечити представництво інтересів Міністерства внутрішніх справ України в органах судової влади в разі подання прокуратурою до суду в інтересах держави обґрунтованого позову за наявності підстав, визначених законодавством України.

Згідно з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятій Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012 (далі - Рекомендація CM/Rec (2012)11), обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права.

При цьому обов`язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (пункт 3 Рекомендації CM/Rec (2012)11).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Основного Закону в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно частини 2 цієї статті організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Відповідно до частини 1 статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина 3 статті 41 ГПК України).

Відповідно до частин 3 - 5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про прокуратуру» визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладається, зокрема, така функція як представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та Цивільним процесуальним кодексом України.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» регламентовано особливості представництва інтересів громадянина або держави в суді, що полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до частин 2 - 4, 7 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду (постанови від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21) прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

При цьому, розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 до 01.01.2027 положення частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» залишаються чинними у редакції, що діяла до ухвалення цього рішення, а тому, підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі і при здійсненні господарського судочинства.

В той же час, суд у цій справі враховує як резолютивну частину рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025), так і його мотивувальну частину.

Вирішуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025) розкриваючи зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням своїх юридичних позицій щодо визначення понять «інтереси держави» та «представництво інтересів держави в суді», наведених, зокрема, у рішеннях від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 та від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, зазначив, що:

"…представництвом інтересів держави в суді, що його здійснює прокурор відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, є правовідносини, у яких прокурор, реалізуючи визначену цим пунктом функцію прокуратури, вчиняє в суді відповідні процесуальні дії у разі, якщо цього вимагає захист інтересів держави.

Визначальним за пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України для представництва прокуратурою інтересів держави в суді є те, що ці інтереси мають узгоджуватись із принципами, закріпленими в Конституції України, включно з тими, які встановлюють спосіб та межі втручання держави у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина. Це випливає із засад конституційного ладу України, зокрема зі статей 1, 8, 19 Конституції України в їх посутньому зв`язку з пунктом 3 частини першої її статті 131-1. Неодмінною умовою для реалізації прокуратурою цієї функції є потреба в захисті інтересів держави.".

У п.п. 4.2., 4.3. цього рішення Конституційний Суд України наголосив на тому, що пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури.

На думку Конституційного Суду України, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону уможливлюють виконання прокуратурою функції, установленої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, у спосіб, що зумовлює позасудове оцінювання прокурором ефективності дій чи встановлення бездіяльності інших суб`єктів владних повноважень поза сферою кримінального права, тоді як, зокрема, у сфері кримінального права вже наявні відповідні механізми реагування прокуратури на випадки нездійснення або неналежного здійснення суб`єктами владних повноважень своїх функцій для захисту інтересів держави.

Цим самим створено не передбачений Конституцією України механізм упливу прокуратури на реалізацію повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб`єктів владних повноважень, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, та знівельовано вимогу статті 6 Конституції України щодо самостійного здійснення повноважень кожним органом у визначених Конституцією України межах.

Унаслідок цього винятковий процесуальний інструмент прокуратури, закріплений у пункті 3 частини першої статті 131-1 Основного Закону України, перетворено на універсальний механізм представництва інтересів держави в суді, чим розширено зміст цієї конституційної функції прокуратури.

Наведене підтверджують надані Офісом Генерального прокурора статистичні дані. Зокрема, кількість розпочатих справ щодо представництва прокуратурою інтересів держави в суді, не пов`язаних із кримінальним провадженням, становила: у 2017 році - 6252, у 2018 - 5924, у 2019 - 4905, у 2020 - 5120, у 2021 - 5343, у 2022 - 4775, у 2023 - 7692, у 2024 - 9179.

Аналіз таких даних свідчить, що "виключні випадки" представництва прокуратурою інтересів держави в суді, не пов`язані з кримінальним провадженням, фактично перетворилися на поширену практику, яка є несумісною з конституційно визначеним винятковим характером таких випадків.

Унаслідок унесення Законом № 1401 змін до Конституції України відбулося звуження конституційної функції прокуратури, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, порівняно з тією, яка була визначена в пункті 2 частини першої статті 121 Конституції України до конституційної реформи 2016 року. Таке звуження полягає, зокрема, у встановленні ознаки виключності для випадків здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді, що їх має бути визначено в законі.

У рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України також указував, що "стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом". Це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання" (перше, третє, четверте речення абзацу дев`ятого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України констатує, що в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прикметник "виключний" означає виняток із загальних правил. З огляду на це словосполучення "у виключних випадках", яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.

Відповідно й припис "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом", який міститься в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов`язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об`єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки.

Суд враховує, що визнання правового акта неконституційним означає скасування Конституційним Судом України презумпції конституційності правового акта, яка діяла до цього, при цьому саме рішення не призводить до неконституційності цього акта, воно лише встановлює її.

При цьому, не лише Конституційний Суд України вправі оцінити на відповідність Конституції України той чи інший закон чи інший правовий акт, оскільки статтею 11 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Верховний Суд також неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19). Про це також зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.06.2022 у справі №520/2098/19.

Аналогічна позиція також зазначена у постанові Верховного Суду у справі № 910/16365/25, в якій, зокрема, зазначено, що станом на час звернення прокурора до Департаменту та Адміністрації (04.12.2025) і на момент подання прокурором позову в інтересах цих осіб до господарського суду (29.12.2025), прокурору і місцевому господарському суду було відомо про спростовану Конституційним Судом України презумпцію конституційності окремих приписів абз. 1 ч.3 ст.23 Закону "Про прокуратуру", яка діяла до 03.12.2025, і неможливість розширеного тлумачення повноважень прокурора на рівні правозастосовної практики.

Крім того, суди мають керуватися принципом законності та загальним правилом щодо переваги нормативно-правового акта вищої юридичної сили над нормативно-правовим актом нижчої юридичної сили (виходячи з ієрархії нормативно-правових актів).

Такі висновки викладено у пунктах 41-44 постанови Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №910/15990/23.

Відповідно до частини 6 статті 11 Господарського процесуального кодексу України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Як вбачається з матеріалів справи, повідомлення в порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор направив до МВС України та ДСНС України 17.04.2026, а звернувся з позовом 22.05.2026, тобто після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025.

Отже, прокурору було відомо про спростовану Конституційним Судом України презумпцію конституційності окремих приписів абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону «Про прокуратуру».

Аналогічна позиція суду викладена у постанові Верховного Суду від 08.07.2026 у справі № 910/16365/25.

З урахуванням вищевикладеного суд зазначає, що висновок про відсутність у прокурора підстав для звернення з позовом в інтересах держави ґрунтується не на самій лише підставі визнання неконституційними положень частини 3 статті 23 Закону «Про прокуратуру» (втрата чинності яких передбачена на майбутнє - з 01.01.2027), а й з урахуванням положень частин 6, 7 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, які наділять суд самостійним правом не застосовувати закон, який суперечить Конституції України, незалежно від наявності чи відсутності відповідного висновку Конституційного Суду України (тим більше враховуючи, що у цій справі такий висновок наявний).

Крім того, суд вважає, що даний спір не належить до виключних випадків для представництва прокурором інтересів держави в суді відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України.

Так, Верховний Суд у постанові від 10.06.2026 у справ № 910/403/26 зазначив, що прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, зробленого у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурор не може звертатися до суду лише з підстав наявності порушення інтересів держави, якщо уповноважений орган може самостійно здійснювати захист своїх прав.

Підставою для звернення до суду з даним позовом прокурор зазначив те, що МВС України та ДСНС України було обізнано про порушення інтересів держави, однак не зверталися до суду з позовами та не здійснили захист інтересів держави.

Вказані обставини, на переконання прокурора, становлять виключний випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.

Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017 у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи.

Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

У рішенні Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025Конституційний Суд України зазначив: «приписи "не здійснює" та "неналежним чином здійснює", ужиті в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону, є оцінними. Оскільки Закон не визначає відповідних випадків та критеріїв/ознак для встановлення цих випадків, прокурор отримує дискрецію щодо встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, межі якої чітко і зрозуміло не визначені Законом. Хоча Закон передбачає судовий контроль за застосуванням цього повноваження, відсутність чіткої вказівки на відповідні випадки, критерії/ознаки встановлення цих випадків для визначення меж дискреції, якими мають керуватися і прокурор, і суд, підриває юридичну визначеність приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону.

Невизначення в Законі меж дискреції для прокурора і суду, які розв`язують питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, має наслідком можливість керуватися цим органам фактично лише власним суб`єктивним розумінням того, що означає "не здійснює" або "неналежним чином здійснює". Це вказує на те, що дискреція прокурора та суду, яка випливає зі змісту відповідних приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, є такою, що її межі не визначені Законом чітко і зрозуміло.

Таке нормативне регулювання закладає підґрунтя не лише для різного застосування відповідної норми на практиці та невизначеності ситуацій і правовідносин, а й для можливих зловживань та необґрунтованого втручання прокурора у законну діяльність різних суб`єктів в усіх сферах суспільного життя.

Отже, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не відповідають вимозі юридичної визначеності як складнику конституційного принципу верховенства права (правовладдя).».

Суд зауважує, що до вирішення справи по суті, суд не може вважати доведеними твердження про стверджуванні порушення під час укладення правочинів у публічних закупівлях. При цьому органи прокуратури не належать до осіб, які відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі» здійснюють захист прав і законних інтересів осіб, пов`язаних з участю у процедурах закупівлі. Натомість цей закон містить достатньо заходів захисту, як адміністративних, так і цивільно-правових.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор.

Крім того, системний аналіз судових рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень та судової практики свідчить, що звернення прокурора з вимогами про недійсність правочинів чи їх частин у сфері закупівель є непоодинокими, а систематичними випадками, що вказує на нездійснення та/або неналежне здійснення суб`єктами владних повноважень захисту інтересів держави у сфері закупівель і ставить під загрозу можливість ефективного поновлення порушених прав держави, що в свою чергу не може називатись виключним (-ими) випадком (-ами).

Отже, прокуратура у даній ситуації замінює уповноважений державою орган та систематично здійснює позовну діяльність замість такого органу у правовідносинах, які мають сформовану судову практику та не є унікальними за своєю правовою природою.

Вказане вище йде всупереч статті 131-1 Конституції України, оскільки основними напрямками діяльності прокуратури є підтримання публічного обвинувачення в суді; організація і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку, а не представництво інтересів держави в суді, що має здійснюватися у виключних випадках.

Суд, оцінюючи листи Міністерства внутрішніх справ України та Державної служби України з надзвичайних ситуацій, не знайшов підтвердження того, що останні не здійснили та неналежним чином здійснили захист інтересів держави.

Так, Київська міська прокуратура в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» звернулася до Державної служби України з надзвичайних ситуацій та Міністерства внутрішніх справ України з листами, в яких просило надати інформацію щодо вжитих заходів реагування цивільно-правового характеру, спрямованих на визнання пункту Договору про закупівлю товарів за державні кошти № 356 щодо включення до ціни договору суми податку на додану вартість недійсним в судовому порядку та стягнення коштів з урахуванням приписів ст. ст. 203, 215, 217, 1212 Цивільного кодексу України.

Державна служба України з надзвичайних ситуацій листом від 29.04.2026 та Міністерство внутрішніх справ України листом від 30.04.2026 повідомило Київську міську прокуратуру, що ДСНС не вживала заходів реагування цивільно-правового характеру, спрямованих на визнання пункту Договору про закупівлю товарів за державні кошти № 356 щодо включення до ціни договору суми податку на додану вартість недійсним у судовому порядку та стягнення коштів з урахуванням приписів ст.ст. 203, 215, 217, 1212 Цивільного кодексу України, за фактом закупівлі у 2022 році Мобільним рятувальним центром швидкого реагування ДСНС України мобільної контейнерної заправної станції DES-16.

Разом з тим, Державна служба України з надзвичайних ситуацій зазначило, що не заперечує щодо самостійного вжиття заходів Київською міською прокуратурою, а Міністерство внутрішніх справ України повідомило про готовність у межах компетенції забезпечити представництво інтересів Міністерства внутрішніх справ України в органах судової влади в разі подання прокуратурою до суду в інтересах держави обґрунтованого позову за наявності підстав, визначених законодавством України.

Таким чином, ні ДСНС України, ні МВС України не залишили звернення прокуратури без реагування та надали відповідь на питання, що їм було поставлене прокурором.

В свою чергу, Міністерство внутрішніх справ України також звернуло увагу на те, що відповідно до статей 91, 92 Цивільного кодексу України, статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі», пунктів 1.1., 1.5., 1.9. та 1.10. Статуту Мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій, затвердженого наказом ДСНС від 08.05.2013 № 211 (із змінами), Мобільний рятувальний центр швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій належить до сфери управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій, є юридичною особою публічного права, наділеною цивільною правоздатністю та дієздатністю, розпорядником бюджетних коштів та замовником, що самостійно здійснює закупівлю товарів, робіт і послуг відповідно до законодавства.

Крім того, суд вважає доводи позивача, викладені у пояснення від 16.10.2025 щодо того що певна кількість справ з аналогічним предметом свідчить про нездійснення або неналежне здійснення уповноваженими органами захисту інтересів держави систематично. І навпаки, у випадку належного здійснення уповноваженими органами захисту інтересів держави у вказаній сфері, у прокурора були б відсутні підстави для реагування, а відтак кількість позовних заяв органів прокуратури була б ще меншою беззмістовними, з огляду на наступне.

Саме лише посилання прокурора на те, що компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посади державної служби в органі державної влади та здійснюють встановлені для таких посад повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо.

Аналогічні висновки були зроблені й у інших постановах колегії суддів Верховного Суду: від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16, 17, 18 квітня 2019 року у справах № 925/650/18, № 923/560/18, № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, а також у постанові колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18.

В свою чергу, до позовної заяви не додані докази вчинення прокуратурою дій відповідно до вимог процесуального закону, зокрема, внесення відомостей до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посади державної служби в органі державної влади та здійснюють встановлені для таких посад повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо.

При цьому, посилання прокурора на кримінальне провадження, в межах якого останній дізнався про можливе порушення інтересів держави в цій справі не спростовує вищезазначене.

Частиною 2 статті 185 ГПК України визначено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 викладені правові висновки, згідно з якими якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

З урахуванням вищенаведеного та приймаючи до уваги те, що прокурором не доведено наявності виключності у спірних правовідносинах в розумінні статті 131-1 Конституції України та не обґрунтовано наявності визначених законодавством підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, зокрема не доведено, що уповноважений орган, в інтересах якого він звернувся з позовом, не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів держави, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 та статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку законних підстав для представництва інтересів держави, що свідчить про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності та є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Згідно з ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); 5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Оскільки позов Заступника керівника Київської міської прокуратури Даракчі Олександра Георгійовича в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України залишений без розгляду, у зв`язку з тим, що заяву підписано особою, яка не має права її підписувати наявні, то підстави для повернення Київській міській прокуратурі судового збору, сплаченого за подання цієї позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 53, 185, 226, 232-235 ГПК України, статтею 131-1 Конституції України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву Заступника керівника Київської міської прокуратури Даракчі Олександра Георгійовича в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнерні Технології" та до Головного мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання недійсним договору та стягнення коштів залишити без розгляду.

2. Повернути Київській міській прокуратурі (адреса: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9, код ЄДРПОУ/Умовний код: 02910019) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 6840,20 грн, сплачений відповідно до платіжної інструкції № 1027 від 13.05.2026.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення суддею та підлягає оскарженню (статті 235, 255 ГПК України).

Повний текст ухвали складено 02.11.2026.

Суддя Світлана ПОГРІБНА