Рішення № 141102091, 27.10.2026, Господарський суд Волинської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 жовтня 2026 рокуСправа № 903/360/26

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представника позивача: Годунко М.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/360/26 за позовом Головного управління Державної податкової служби у Волинській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Сатурн Агро, Товариства з обмеженою відповідальністю Золоте Стебло про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

15.04.2026 через систему Електронний суд Головне управління Державної податкової служби у Волинській області звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Сатурн Агро та Товариства з обмеженою відповідальністю Золоте Стебло у якому просить суд визнати договір купівлі-продажу від 03.11.2025 №03/11-2025, укладений між ТОВ Сатурн Агро та ТОВ Золоте Стебло недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається, що між сторонами мають місце безтоварні господарські операції з формальним складенням первинних документів з метою формування безпідставних податкових вигод іншим суб`єктам господарювання, наявність факторів, які свідчать про неможливість вирощування, зберігання, транспортування та реалізації зернових культур соняшнику, ріпаку та сої суб`єктом господарювання ТОВ Сатурн Агро, а відтак доводить, що договір купівлі-продажу від 03.11.2025 №03/11-2025, що укладений з ТОВ Золоте Стебло є таким, що суперечить інтересам держави та спрямований на набуття безпідставних податкових вигод. При цьому, зазначає, що складаючи податкові накладні на адресу контрагента та направляючи їх на реєстрацію в Єдиний реєстр податкових накладних, постачальник ініціює процес, який в подальшому призводить до декларування неправомірних сум та породжує можливість включення їх до складу податкового кредиту та відповідно зменшення податкового навантаження або бюджетного відшкодування таких сум.

Правовою підставою позову ГУ ДПС у Волинській області зазначило, зокрема, норми статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України), доводячи, що договір від 03.11.2025 №03/11-2025 укладено з метою ухилення від оподаткування та отримання незаконної податкової вигоди, що завдає шкоди державі, а відтак правочин між відповідачами суперечить інтересам держави і суспільства.

Ухвалою суду від 20.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 20.05.2026. Запропоновано відповідачам подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України) не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзиви на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзивів надіслати позивачу, докази чого подати суду. Запропоновано позивачу подати суду: відповідь на відзиви та наявні докази в строк 5 днів з дня його отримання, з врахуванням вимог ст. ст. 166, 184 ГПК України, копію відповіді на відзив з додатками надіслати відповідачам, докази надіслання надати суду; відповідачам заперечення на відповідь позивача, протягом 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзиви з доказами надіслання позивачу.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 07.07.2026 закрито провадження у справі № 903/360/26 за позовом Головного управління Державної податкової служби у Волинській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатурн Агро" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Золоте Стебло" про визнання договору недійсним.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.08.2026 апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Волинській області - задоволено. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 07 липня 2026 року у справі № 903/360/26 - скасовано. Справу № 903/360/26 направлено для продовження розгляду до Господарського суду Волинської області. Справу № 903/360/26 повернуто до Господарського суду Волинської області.

04.09.2026 справа № 903/360/26 повернута до Господарського суду Волинської області.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2026 справу розподілено судді Гарбару І.О.

Ухвалою суду від 07.09.2026 справу №903/360/26 прийнято до свого провадження зі стадії підготовчого провадження. Підготовче засідання призначено на 22 вересня 2026 року о 11:45 год. Запропоновано відповідачам не пізніше ніж у 15-ти денний строк з дня вручення ухвали у справі подати суду обґрунтований письмовий відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому статтею 178 ГПК України, з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог та доданням оригіналів для огляду та належним чином завірених копій підтверджуючих документів, на які міститься посилання у відзиві. Звернуто увагу відповідачів, що відзив повинен містити мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство. Звернути увагу відповідача на вимоги ст. 165 ГПК України щодо відзиву. Запропоновано позивачу у п`ятиденний строк з дня отримання відзиву подати до суду відповідь на відзив із врахуванням вимог ст. 166 ГПК України, з урахуванням положень ч. 3-6 ст. 165 ГПК. Надати суду докази направлення відповіді на відзив з доданими до нього документами на адресу відповідачів; відповідачам - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.

Відповідачі ухвалу суду отримали 07.09.2026, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.

Отже, строк для подачі відзиву до 22.09.2026.

21.09.2026 представниця Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатурн Агро" сформувала в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому просила суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Золоте Стебло" на адресу суду не надходив.

Протокольною ухвалою від 22.09.2026 суд відклав підготовче засідання у справі на 13.10.2026 о 11:00 год.

Представниця позивача 28.09.2026 сформувала в системі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій просила суд задовольнити позов повністю.

Протокольною ухвалою від 13.10.2026 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 27.10.2026 о 11.45 год.

Ухвала повідомлення від 13.10.2026 доставлена до електронних кабінетів учасників справи 14.10.2026 об 10:14 год.

Представниця позивача в судовому засіданні просила су позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідачів в призначене судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та дату розгляду справи, що підтверджується довідками про доставкою електронного листа.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву відповідача-2 з відповідними вказівками на незгоду відповідача-2 з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача-2 відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як слідує з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сатурн Агро» (далі ТОВ «Сатурн Агро, відповідач-1) обліковується як платник податків за основним місцем обліку в Головному управлінні ДПС у Волинській області, Луцька державна податкова інспекція, дата взяття на облік в цьому органі: 31.12.2025; основний вид діяльності Змiшане сiльське господарство. Керівник Василенко Надія Олександрівна (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Згідно з даними Єдиного реєстру податкових накладних (далі ЄРПН) ТОВ «Сатурн Агро» у 2025 році подано на реєстрацію податкові накладні №1 від 03.11.2025, №2 від 04.11.2025, №3 від 05.11.2025, №4 від 06.11.2025, №5 від 07.11.2025, №6 від 07.11.2025, №7 від 10.11.2025, №8 від 11.11.2025, №9 від 12.11.2025, №10 від 13.11.2025, №11 від 14.11.2025, №12 від 15.11.2025, №13 від 17.11.2025, №14 від 18.11.2025, №15 від 19.11.2025, №16 від 20.11.2025, №17 від 20.11.2025, №18 від 20.11.2025, №19 від 21.11.2025, №20 від 21.11.2025, №21 від 22.11.2025, №22 від 22.11.2025, №23 від 24.11.2025, №24 від 24.11.2025, №25 від 25.11.2025, №26 від 25.11.2025, №27 від 26.11.2025, №28 від 26.11.2025, №29 від 27.11.2025, №30 від 27.11.2025, №31 від 28.11.2025, №32 від 28.11.2025, №33 від 29.11.2025, №34 від 29.11.2025, №1 від 01.12.2025, №2 від 01.12.2025, №3 від 02.12.2025, №4 від 02.12.2025, №5 від 03.12.2025, №6 від 03.12.2025, №7 від 04.12.2025, №8 від 04.12.2025, №9 від 05.12.2025, №10 від 05.12.2025, №11 від 06.12.2025, №12 від 06.12.2025, виписані на адресу контрагента покупця Товариства з обмеженою відповідальністю «Золоте Стебло» (ЄДРПОУ 44923730, далі ТОВ «Золоте Стебло», відповідач-2) з номенклатурою товару: «ріпак», «соняшник», «соя».

Реєстрацію вказаних податкових накладних контролюючим органом було зупинено, а за результатами розгляду наданих на розгляд Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в ЄРПН (далі Комісія) прийняті рішення про відмову в реєстрації податкових накладних.

З матеріалів адміністративної справи №140/16340/25 встановлено, що господарські взаємовідносини ТОВ «Сатурн Агро» з контрагентом ТОВ «Золоте Стебло» відбувались на підставі договору купівлі-продажу від 03.11.2025 №03/11 2025, предметом вказаного договору є продаж зернової продукції врожаю 2020 року.

Відповідно до пункту 1.1 Договору №03/11-2025 від 03.11.2025 Постачальник зобов`язується передати Покупцеві сільськогосподарську продукцію (надалі по тексту товар) по Специфікаціям, які є невід`ємною частиною даного договору в обумовлені даним Договором строки, визначені Договором та графіком поставки, а Покупець зобов`язується прийняти вказаний Товар і сплатити за нього встановлену грошову суму в розмірі та строки, встановлені цим Договором та додатками до нього.

З метою підтвердження господарських взаємовідносин ТОВ «Сатурн Агро» надано, зокрема, але не виключно, копії договорів про надання послуг, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, договори оренди та суборенди земельних ділянок, договір оренди сушки, договір оренди основних засобів, договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем, акти надання послуг.

ГУ ДПС у Дніпропетровській області за результатами супроводження судової справи з метою належного збирання доказів у справі та перевірки належності й достовірності наданих документів встановлено ряд обставин, які свідчать про безтоварний характер господарських операцій.

Вказані докази та матеріали в межах внутрішньої взаємодії відокремлених підрозділів Державної податкової служби України були направлені на адресу ГУ ДПС у Волинській області як контролюючому органу, на обліку в якому перебуває ТОВ «Сатурн Агро».

З огляду на зазначене ГУ ДПС у Волинській області вважає, що мають місце безтоварні господарські операції з формальним складенням первинних документів з метою формування безпідставних податкових вигод іншим суб`єктам господарювання.

Згідно з пунктом 2.5 Договору №03/11-2025 від 03.11.2025 місце здійснення поставки продукції Постачальником: EXW зі складу Постачальника на склад Покупця за адресою, визначеною в Специфікації.

Відповідно до наданих ТОВ «Сатурн Агро» контролюючому органу документів та пояснень встановлено, що поставка товару на адресу ТОВ «Золоте Стебло» здійснювалась автотранспортом, на підтвердження чого платником податків було надано товарно-транспортні накладні.

Автомобільним перевізником у наданих товарно-транспортних накладних зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроінвесттехнолоджі» (ЄДРПОУ 42293505).

З метою встановлення переміщення ТМЦ на виконання умов Договору №03/11-2025 від 03.11.2025 Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до Головного управління НП у Хмельницькій області (лист №4888/5/04-36 05-03-06 від 11.02.2026) та Головного управління НП у Житомирській області (лист №4879/5/04-36-05-03-06 від 11.02.2026).

Відповідно до наданих товарно-транспортних накладних переміщення ТМЦ з Житомирської області, село Стрибіж, вулиця Миру, будинок 1Ж здійснювалось до пункту розвантаження: м. Бориспіль 2-й Польовий провулок, 11, у період з 20.11.2025 по 06.12.2025, автотранспортом, а саме:

- автомобіль DAF, державний номер НОМЕР_2 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_3 ;

- автомобіль DAF, державний номер НОМЕР_4 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_5 ;- автомобіль МАН, державний номер НОМЕР_6 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_7 ;

- автомобіль МАН, державний номер НОМЕР_7 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_7 ;

- автомобіль МАН, державний номер НОМЕР_8 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_9 ;

- автомобіль МЕРС, державний номер НОМЕР_10 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_11 ;

- автомобіль МАН, державний номер НОМЕР_12 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_13 ;

- автомобіль МАН, державний номер НОМЕР_14 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_15 ;

- автомобіль МАН, державний номер НОМЕР_16 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_17 ;

- автомобіль МАН, державний номер НОМЕР_18 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_19 ;

- автомобіль МАН, державний номер НОМЕР_20 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_21 ;

- автомобіль DAF ХF105,410, державний номер НОМЕР_22 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_23 ;

- автомобіль DAF, державний номер НОМЕР_24 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_25 ;

- автомобіль DAF, державний номер НОМЕР_26 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_27 ;

- автомобіль МАН, державний номер НОМЕР_28 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_29 ;

- автомобіль МАН, державний номер НОМЕР_30 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_31 ;

- автомобіль DAF, державний номер НОМЕР_32 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_33 ;

- автомобіль МАН, державний номер НОМЕР_34 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_35 ;

- автомобіль DAF, державний номер НОМЕР_36 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_37 ;

- автомобіль DAF, державний номер НОМЕР_38 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_39 ;

- автомобіль RENAULT MAGNUM AE430, державний номер НОМЕР_40 , причіп/ напівпричіп державний номер НОМЕР_41 .

Листом з вих. №27603-2026 від 16.02.2026 ГУ НП в Житомирській області повідомило, що фактів фіксації інших транспортних засобів, крім транспортного засобу з державним номерним знаком НОМЕР_42 , за вказаний період часу не встановлено.

При цьому, позивач зазначає, що фіксування транспортного засобу з державним номерним знаком НОМЕР_42 в Житомирській області не відбувалось 21.11.2025, 22.11.2025, 27.11.2025, 28.11.2025, 01.12.2025, 02.12.2025, 05.12.2025, попри те, що відповідними датами було складено товарно транспортні накладні.

Відповідно до наданих товарно-транспортних накладних переміщення ТМЦ з Хмельницька обл., м. Шепетівка, вул. Войкова, 14 здійснювалось до пункту розвантаження: м. Бориспіль 2-й Польовий провулок, 11, у період з 03.11.2025 по 20.11.2025 автотранспортом, а саме:

- автомобіль DAF ХF105,410, державний номер НОМЕР_22 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_23 ;

- автомобіль DAF, державний номер НОМЕР_24 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_25 ;

- автомобіль DAF, державний номер НОМЕР_26 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_27 ;

- автомобіль МАН, державний номер НОМЕР_28 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_29 ;

- автомобіль МАН, державний номер НОМЕР_30 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_31 ;

- автомобіль DAF, державний номер НОМЕР_32 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_33 ;

- автомобіль МАН, державний номер НОМЕР_34 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_35 ;

- автомобіль DAF, державний номер НОМЕР_36 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_43 ;

- автомобіль DAF, державний номер НОМЕР_38 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_44 ;

- автомобіль RENAULT MAGNUM AE 430, державний номер НОМЕР_40 , причіп/напівпричіп державний номер НОМЕР_41 .

Листом з вих. №23235-2026 від 13.02.2026 ГУ НП в Хмельницькій області надало інформацію щодо фіксації автомобільними шляхами в межах Хмельницької області транспортних засобів з державними номерними знаками, що зазначені в запиті у визначений період часу.

Відповідно до вказаної інформації, відбувалось фіксування виключно:

- транспортного засобу з державним номерним знаком НОМЕР_45 : 06.11.2025 та 12.11.2025;

- транспортного засобу з державним номерним знаком НОМЕР_46 : 03.11.2025, 06.11.2025, 14.11.2025, 17.11.2025, 18.11.2025.

При цьому, позивач звертає увагу на те, що фіксування транспортного засобу з державним номерним знаком НОМЕР_45 в Хмельницькій області не відбувалось 03.11.2025 05.11.2025, 07.11.2025, 10.11.2025, 11.11.2025, 13.11.2025 15.11.2025, 17.11.2025, 18.11.2025, 19.11.2025, попри те, що відповідними датами було складено товарно-транспортні накладні.

Крім того, фіксування транспортного засобу з державним номерним знаком НОМЕР_46 в Хмельницькій області не відбувалось 04.11.2025 05.11.2025, 07.11.2025, 10.11.2025 - 13.11.2025, 15.11.2025, 19.11.2025 попри те, що відповідними датами було складено товарно-транспортні накладні.

Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області направлено лист на Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) №4880/5/04-36-05-03-06 від 11.02.2026.

Листом з вих. №31/29/14-2770-2026 від 13.02.2026 РСЦ ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях надано відомості з Єдиного державного реєстру МВС, що свідчать про недостовірність даних, внесених до товарно транспортних накладних, а саме:

1. Посвідчення водія серії НОМЕР_47 від 12.06.2012 р. видано на ім`я ОСОБА_1 на право керування транспортними засобами категорії «А1, А, В1, В, С1, С, ВЕ, НОМЕР_48 », з терміном дії до 12.06.2062. Статус даного посвідчення «вилучений».

2. Посвідчення водія серії НОМЕР_49 від 21.01.2022 р. видано на ім`я ОСОБА_2 на право керування транспортними засобами категорії «В, С1, С, СЕ», з терміном дії до 21.01.2052 р. Статус даного посвідчення «не дійсний».

3. Посвідчення водія серії НОМЕР_50 від 23.12.2020 р. видано на ім`я ОСОБА_3 на право керування транспортними засобами категорії «В1, В, С, СЕ», з терміном дії до 23.12.2050 р. Статус даного посвідчення «загублений».

При цьому, згідно з наданими ТОВ «Сатурн Агро» товарно-транспортними накладними, поруч з серією та номером НОМЕР_50 в ТТН 03/5 від 03.11.2025, 20/5 від 20.11.2025, 22/5 від 22.11.2025, 24/5 від 24.11.2025, 25/5 від 25.11.2025, 26/5 від 26.11.2025, 01/5 від 01.12.2025, 27/5 від 27.11.2025, 29/5 від 29.11.2025, 28/5 від 28.11.2025, 02/5 від 02.12.2025, 03/5 від 03.12.2025, 04/5 від 04.12.2025, 05/5 від 05.12.2025, 06/5 від 06.12.2025, 20/5 від 20.11.2025, 21/5 від 21.11.2025, 07/5 від 07.11.2025, 15/5 від 15.11.2025, 17/5 від 17.11.2025, 19/5 від 19.11.2025, 18/5 від 18.11.2025 зазначено ПІП водія Дудар С.В.

А в ТТН 20/12 від 20.11.2025, 22/12 від 22.11.2025, 20/12 від 20.11.2025, 26/12 від 26.11.2025, 25/12 від 25.11.2025, 24/12 від 24.11.2025, 28/12 від 28.11.2025, 27/12 від 27.11.2025, 01/12 від 01.12.2025, 29/12 від 29.11.2025, 02/12 від 02.12.2025, 04/12 від 04.12.2025, 03/12 від 03.12.2025, 05/12 від 05.12.2025, 06/12 від 06.12.2025, 06/12 від 06.12.2025 поруч з серією та номером КВІ №517591 зазначено ПІП водія Бажулин О.С.

З наведеного вбачається, що в товарно-транспортних накладних за одним посвідченням водія зазначено дві різні особи.

Інформація про видачу посвідчення водія серії НОМЕР_51 відсутня.

Разом з тим, дане посвідчення водія з ПІП Заяць В.М. вказано в ТТН 03/6 від 03.11.2025, 20/6 від 20.11.2025, 22/6 від 22.11.2025, 23/6 від 24.11.2025, 25/6 від 25.11.2025, 26/6 від 26.11.2025, 01/6 від 01.12.2025, 27/6 від 27.11.2025, 29/6 від 29.11.2025, 28/6 від 28.11.2025, 02/6 від 02.12.2025, 03/6 від 03.12.2025, 04/6 від 04.12.2025, 05/6 від 05.12.2025, 06/6 від 06.12.2025, 20/6 від 20.11.2025, 21/6 від 21.11.2025, 07/6 від 07.11.2025, 15/6 від 15.11.2025, 17/6 від 17.11.2025, 19/6 від 19.11.2025, 18/6 від 18.11.2025.

4. Посвідчення водія серії НОМЕР_52 від 21.08.2015 р. видано на ім`я ОСОБА_4 на право керування транспортними засобами категорії «А1, А, В1, В, С1, С, D1, D, ВЕ, НОМЕР_48 , СЕ, НОМЕР_53 , DЕ», з терміном дії до 21.08.2045 р. Статус даного посвідчення «виданий».

При цьому, згідно з наданими ТОВ «Сатурн Агро» товарно-транспортними накладними, поруч з серією та номером ВХХ №884237 в ТТН 03/9 від 03.11.2025, 20/9 від 20.11.2025, 22/9 від 22.11.2025, 24/9 від 24.11.2025, 25/9 від 25.11.2025, 26/9 від 26.11.2025, 01/9 від 01.12.2025, 27/9 від 27.11.2025, 29/9 від 29.11.2025, 28/9 від 28.11.2025, 02/9 від 02.12.2025, 03/9 від 03.12.2025, 04/9 від 04.12.2025, 05/9 від 05.12.2025, 06/9 від 06.12.2025, 20/9 від 20.11.2025, 21/9 від 21.11.2025, 07/9 від 07.11.2025, 15/9 від 15.11.2025, 17/9 від 17.11.2025, 19/9 від 19.11.2025, 18/9 від 18.11.2025 зазначено ПІП водія Назаренко О.І. А в ТТН 20/11 від 20.11.2025, 22/11 від 22.11.2025, 20/11 від 20.11.2025, 26/11 від 26.11.2025, 25/11 від 25.11.2025, 24/11 від 24.11.2025, 28/11 від 28.11.2025, 27/11 від 27.11.2025, 01/11 від 01.12.2025, 29/11 від 29.11.2025, 02/11 від 02.12.2025, 04/11 від 04.12.2025, 03/11 від 03.12.2025, 05/11 від 05.12.2025, 06/11 від 06.12.2025, 06/11 від 06.12.2025 поруч з серією та номером ВХХ №884237 зазначено ПІП водія Андреєв І.М.

З наведеного вбачається, що в товарно-транспортних накладних за одним посвідченням водія зазначено дві різні особи.

Автомобільним перевізником у наданих товарно-транспортних накладних зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроінвесттехнолоджі» (ЄДРПОУ 42293505).

Водночас, ТОВ «Сатурн Агро» до контролюючого органу не надано договір про надання транспортних послуг чи послуг перевезення, укладений з ТОВ «Агроінвесттехнолоджі».

Разом з тим, відповідно до інформації з ІКС ЄДР ТЗ, яка наявна у контролюючого органу, за ТОВ «Агроінвесттехнолоджі» не зареєстровано жодного транспортного засобу.

ТОВ «Агроінвесттехнолоджі» з 2022 року не подає до контролюючих органів жодного звіту. А 26.01.2022 за рішенням контролюючого органу ТОВ «Агроінвесттехнолоджі» було анульовано свідоцтво платника ПДВ. Адреса реєстрації ТОВ «Агроінвесттехнолоджі» згідно даних ЄДРПОУ є адресою масової реєстрації (а саме 1518 компаній на одній адресі), а керівник Садиков Даулєт є одночасно керівником на 93 інших суб`єктах господарювання.

Вказане свідчить, що ТОВ «Агроінвесттехнолоджі» не здійснює господарську діяльність, і відповідно не могло перевозити «ріпак», «сою», «соняшник» на адресу ТОВ «Золоте Стебло».

Крім того, товарно-транспортні накладні, датовані 2020 роком, містять типові недоліки: відсутній підпис водія-експедитора, відсутня інформація про супровідні документи на вантаж, відсутня інформація про вантажно-розвантажувальні операції.

Вказаний у товарно-транспортних накладних транспортний засіб не зареєстровано, відповідно до наявної у контролюючого органу інформації згідно ІКС ЄДР ТЗ, а саме:

а) НОМЕР_26 , який вказано в ТТН №№ 03/3 від 03.11.2025, 04/3 від 04.11.2025, 05/3 від 05.11.2025, 06/3 від 06.11.2025, 07/3 від 07.11.2025, 10/3 від 10.11.2025, 11/3 від 11.11.2025, 12/3 від 12.11.2025, 13/3 від 13.11.2025, 14/3 від 14.11.2025, 22/3 від 22.11.2025, 24/3 від 24.11.2025, 25/3 від 25.11.2025, 26/3 від 26.11.2025, 01/3 від 01.12.2025, 27/3 від 27.11.2025, 29/3 від 29.11.2025, 28/3 від 28.11.2025, 02/3 від 02.12.2025, 03/3 від 03.12.2025, 04/3 від 04.12.2025, 05/3 від 05.12.2025, 06/3 від 06.12.2025, 20/3 від 20.11.2025, 21/3 від 21.11.2025, 07/3 від 07.11.2025, 15/3 від 15.11.2025, 17/3 від 17.11.2025, 19/3 від 19.11.2025, 18/3 від 18.11.2025;

б) BX3884CX, який вказано в ТТН №№ 03/9 від 03.11.2025 04/9 від 04.11.2025, 05/9 від 05.11.2025, 06/9 від 06.11.2025, 07/9 від 07.11.2025, 10/9 від 10.11.2025, 11/9 від 11.11.2025, 12/9 від 12.11.2025, 13/9 від 13.11.2025, 14/9 від 14.11.2025, 20/9 від 20.11.2025, 22/9 від 22.11.2025, 24/9 від 24.11.2025, 25/9 від 25.11.2025, 26/9 від 26.11.2025, 01/9 від 01.12.2025, 27/9 від 27.11.2025, 29/9 від 29.11.2025, 28/9 від 28.11.2025, 02/9 від 02.12.2025, 03/9 від 03.12.2025, 04/9 від 04.12.2025, 05/9 від 05.12.2025, 06/9 від 06.12.2025, 20/9 від 20.11.2025, 21/9 від 21.11.2025, 07/9 від 07.11.2025, 15/9 від 15.11.2025, 17/9 від 17.11.2025, 19/9 від 19.11.2025, 18/9 від 18.11.2025;

в) AT2079BH, який вказано в ТТН №№ 03/10 від 03.11.2025, 04/10 від 04.11.2025, 05/10 від 05.11.2025, 06/10 від 06.11.2025, 07/10 від 07.11.2025, 10/10 від 10.11.2025, 11/10 від 11.11.2025, 12/10 від 12.11.2025, 13/10 від 13.11.2025, 14/10 від 14.11.2025, 20/10 від 20.11.2025, 22/10 від 22.11.2025, 24/10 від 24.11.2025, 25/10 від 25.11.2025, 26/10 від 26.11.2025, 01/10 від 01.12.2025, 27/10 від 27.11.2025, 29/10 від 29.11.2025, 28/10 від 28.11.2025, 02/10 від 02.12.2025, 03/10 від 03.12.2025, 04/10 від 04.12.2025, 05/10 від 05.12.2025, 05/10 від 05.12.2025, 20/10 від 20.11.2025, 21/10 від 21.11.2025, 07/10 від 07.11.2025, 15/10 від 15.11.2025, 17/10 від 17.11.2025, 19/10 від 19.11.2025, 18/10 від 18.11.2025, 06/20 від 06.12.2025;

г) AB1028KH, який вказано в ТТН №№ 20/16 від 20.11.2025, 22/16 від 22.11.2025, 20/16 від 20.11.2025, 26/16 від 26.11.2025, 26/16 від 25.11.2025, 24/16 від 24.11.2025, 28/16 від 28.11.2025, 27/16 від 27.11.2025, 01/16 від 01.12.2025, 29/16 від 29.11.2025, 02/16 від 02.12.2025, 04/16 від 04.12.2025, 03/16 від 03.12.2025, 05/16 від 05.12.2025.

Отже, відомості, які зазначені в товарно-транспортних накладних, що надавалися на розгляд Комісії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та до суду ТОВ «Сатурн Агро» стосовно здійснення перевезень ріпаку, соняшнику та сої, містять неправдиву інформацію, оскільки ці товарно-транспортні накладні складені з порушеннями вимог до їх складення, що регламентуються Законом України від 5 квітня 2001 року №2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» та Правилами перевезень вантажним транспортом в України, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363.

Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 1997 року затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Відповідно до пункту 1 цих Правил товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п.п.1 п.11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, товарнотранспортна накладна повинна містити інформацію про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по-батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричів (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні. За змістом пунктів 1 та 2 вказаного Переліку наявність ТТН є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах.

Таким чином, ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів, документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції (Постанова Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №810/3713/16).

Верховний Суд у Постанові від 30.10.2025 у справі №910/9522/24 зазначив, що товарно-транспортна накладна підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів. Дослідивши подані сторонами докази, з урахуванням положень ст.ст. 73, 74, 86 ГПК України, апеляційним судом встановлено, що в товарно-транспортних накладних вказана недостовірна інформація, товарно-транспортні накладні складені з порушеннями вимог до їх складення, що регламентуються Законом України "Про автомобільний транспорт" та Правилами перевезень вантажним транспортом в України. У зв`язку з чим, суд визнав обґрунтованими доводи позивача про те, що реєстрація податкової накладної без реального здійснення операції, в силу приписів п. 198.6 ст. 198 та п. 201.10 ст. 201 ПК України, призводить до безпідставного формування податкового кредиту та відповідно збитків для бюджету.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного Суду від 24.07.2019 року у справі №405/1820/17 зазначено, що «…однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України)і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах..».

Отримана інформація від Головного управління НП у Хмельницькій, Головного управління НП у Житомирській області, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях, свідчить про те, що товарно- транспортні накладні містять недостовірну інформацію та, як наслідок, не підтверджують факт перевезення ТМЦ.

Таким чином, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Верховним Судом сформовано висновок у постанові від 05.08.2021 у справі №810/393/18:

«Суд погоджується з доводами відповідача про відсутність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Відсутність належних первинних документів унеможливлює прийняття позиції судів попередніх інстанцій про підтвердження реальності здійснення господарських операцій і, як наслідок цього, погодити прийняття до обліку податкових накладних складених по факту недоведеності здійснення цих операцій. Суд погоджується з доводами відповідача про відсутність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні». Згідно з п.44.1. ст.44 Податкового кодексу України 2755-VI від 02 грудня 2010 року (із змінами та доповненнями) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.»

У постанові Верховного Суду від 20.12.2019 по справі №826/16776/18: «…для цілей оподаткування ПДВ операції з постачання (придбання) товарів (послуг) мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку. Наявність у платника ПДВ первинних документів, які складені для оформлення операції з постачання, не є безумовною підставою для визнання за платником права на податковий кредит. Обов`язковою умовою є достовірність цих документів».

У постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №826/9368/15 вказано, що якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Також Верховний Суд у постанові від 26 березня 2019 року по справі №807/3996/13-а зробив висновок, що «… саме суд, який розглядає справу щодо стягнення отриманого за зобов`язанням, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, має встановити факт наявності умислу сторін на вчинення саме такого зобов`язання (правочину).

Правильно зазначаючи про те, що для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин, судами обох інстанцій не надано оцінки цим доводам податкового органу та предмет доведення/спростування саме умислу сторін спірних операцій щодо укладення правочинів, які суперечать інтересам держави й суспільства, зокрема з метою ухилення від оподаткування, отримання незаконної податкової вигоди (наприклад, у вигляді податкового кредиту).

І у позовній заяві, і у касаційній скарзі ГУ ДПС у Черкаській області наполягало на тому, що реального транспортування товару перевізником ТОВ «Добро Логістик» за оспорюваними договорами між ТОВ «Презента Преміум» та ТОВ «Кернел-Трейд» не відбулось, про що свідчить недостатність транспортних засобів у ТОВ «Добро Логістик»; транспортні засоби, зазначені у товарно-транспортних накладних, не були зафіксовані в місцях навантаження та розвантаження товару у вказаних в товарно-транспортних накладних датах; вказаний у товарно-транспортній накладній №152951 автомобіль ДАФ з номерним знаком НОМЕР_54 та у товарно транспортній накладній №152478 автомобіль МАN з номерним знаком НОМЕР_55 є легковими автомобілями, що, поряд з іншими доказами доводить відсутність реального постачання зернових культур та формальне оформлення перевезення, й, у підсумку, підтверджує спрямованість спірних правочинів на отримання ТОВ «Кернел Трейд» необґрунтованої податкової вигоди у вигляді формування непідтвердженого податкового кредиту на суму 34324146,26 грн».

Таким чином, вказані первинні документи не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», вони не складені за результатом реальної господарської операції.

Щодо можливості вирощування та поставки зернової продукції, судом враховано наступне.

Щодо земельних ділянок:

Відповідно до пояснень, наданих ТОВ «Сатурн Агро» на розгляд Комісії, в 2020 році товариство на земельних ділянках, розташованих на території Костопільського району Рівненської області (1715,5175 га); в с. Василівка (432,8673 га) та с. Висока піч (408,4722 га) Житомирської область; на території Чернігівської області Козелецького району, Одинцівської сільської ради (1039,07 га); на території Київської області Тетіївського району (1142,35 га), вирощувало зернові культури «ріпак», «соняшник», «соя».

Жодних документів на підтвердження права користування або володіння земельними ділянками на території вказаних областей ТОВ «Сатурн Агро» надано не було.

Щодо земель на території Чернігівської області Козелецького району, Одинцівської сільської ради (1039,07 га):

Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області направлено лист на Остерську міську раду Чернігівського району Чернігівської області №5152/5/04-36-05 03-06 від 13.02.2026 з проханням надати інформацію щодо передачі земельних ділянок, розташованих на території Чернігівської області Козелецького району, Одинцівської сільської ради у користування ТОВ «Сатурн Агро» з 2020 року.

Остерська міська рада листом з вих. №313/02.03-10 від 18.02.2026 року повідомила про відсутність інформації щодо передачі земельних ділянок загальною площею 1039,07 га в оренду (суборенду) ТОВ «Сатурн Агро» з 2020 року по теперішній час на території Одинцівського старостинського округу Остерської територіальної громади Чернігівського району Чернігівської області (колишня Одинцівська сільська рада Козелецького району Чернігівської області).

Щодо земель на території Київської області Тетіївського району (1142,35 га):

Відповідно до наданих пояснень встановлено, що ТОВ «Сатурн Агро» укладено договір суборенди земельних ділянок з ТОВ «Агрофірма Надія» (ЄДРПОУ 24689710) на території Київської області Тетіївського району в кількості 1142,35 га.

Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області направлено лист на ТОВ «Агрофірма Надія» №9739/5/04-36-05-03-06 від 11.02.2026 з проханням надати інформацію щодо наявності господарських взаємовідносин з ТОВ «Сатурн Агро».

ТОВ «Агрофірма Надія» листом з вих. №1 від 26.02.2026 повідомило про те, що «жодних договорів суборенди з якими небудь фірмами за все існування ТОВ «Агрофірма-Надія» не заключало . При розгляді копій договорів суборенди підтверджуємо, що печатка на договорах похожа на печатку ТОВ «Агрофірма-Надія», а підпис як директора не мій, це підпис іншої людини. Іншого відповідального представника ТОВ «Агрофірма-Надія», який має право підпису договорів оренди ніколи не призначалася».

Крім того, ТОВ «Сатурн Агро» контролюючому органу було надано податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи за 2020 рік, додаток 1 якої містить відомості про наявність земельних ділянок.

Контролюючим органом здійснено аналіз даних декларації та їх порівняння з інформацією, наявною в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, встановлено відсутність реєстрації речових прав на задекларовані земельні ділянки за ТОВ «Сатурн Агро».

На земельні ділянки, зазначені в пунктах №1.1.2276 - №1.1.2798 додатку 1 до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи за 2020 рік, відповідно до відомостей Державного реєстру речових право на нерухоме майно зареєстроване право оренди Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАРТ і КО-1» (ЄДРПОУ 395407136), (частково надано витяги з Державного реєстру щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: №7422080700:28:214:0108, №7422081000:71:057:0276, №7422081000:71:057:2288, №7422081000:71:064:0154, №7422081800:35:071:0314).

На земельні ділянки, зазначені в пунктах №1.1.1812 - №1.1.2277 додатку 1 до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи за 2020 рік, відповідно до відомостей Державного реєстру речових право на нерухоме майно зареєстроване право оренди ТОВ «Агрофірма-Надія» (що додатково підтверджує інформацію, отриману від товариства листом з вих. №1 від 26.02.2026, частково надано витяги з Державного реєстру щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: з кадастровими номерами №3224682000:03:010:0009, №3224682000:05:002:0010, №3224682000:06:001:0011, №3224682000:06:004:0013, №3224687000:03:009:0037).

Крім того, право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером №5623481600:03:005:0434 (пункт №1.1.1543 декларації) зареєстроване за ТОВ «Світанок-Агрозахід 3» (40430017), а відомості щодо земельних ділянок, зазначених в пунктах №1.1.2275 та №1.1.1811 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.

Також ТОВ «Сатурн-Агро» надано до контролюючого органу договір суборенди земельних ділянок №01/04-2020 від 02.04.2020, укладений з ТОВ «Світанок-Агрозахід» (ЄДРПОУ 38059155), відповідно до пункту 1 якого Орендар надає, а Суборендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Костопільського району Рівненської області.

Контролюючим органом здійснено аналіз переліку земельних ділянок, визначених в додатках до договору, та їх порівняння з інформацією, наявною в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, встановлено відсутність реєстрації речових прав на задекларовані земельні ділянки за ТОВ «Сатурн Агро» (частково надано витяги з Державного реєстру щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: №5623481600:03:001:0031, №5623481600:03:001:0556, №5623481600:03:002:0007, №5623481600:03:002:0043, №5623481600:03:002:0352, №5623481600:03:003:0339, №5623481600:03:003:0407).

Вказані обставини прямо суперечать статті 8 Закону України від 06 жовтня 1998 року №161-XIV «Про оренду землі» (далі Закон №161-XIV), яка передбачає, що право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Так, договірні відносини щодо оренди земельних ділянок регулюються Цивільним та Земельним кодексами України, Законом України від 06 жовтня 1998 року №161-XIV «Про оренду землі».

Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади (п. 2 ст. 2 Земельного кодексу України).

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюються відповідно до Закону України 01 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Поряд з тим, відповідно до статей 6, 8 Закону №161-XIV право оренди та право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону №161-XIV орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди

Для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Такі висновки щодо набрання чинності договором оренди земельної ділянки зроблено у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі №570/3056/15-ц (провадження №6-643цс16), у мотивувальній частині якої міститься роз`яснення аналогічного розуміння правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 19 лютого 2014 року у справі №0426/14068/2012 (провадження №6-162цс13).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року №322/1178/17 зазначила, що метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, є фіктивним. Разом з тим реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору.

Із врахуванням вищенаведеного встановлено, що земельні ділянки, зазначені податковій декларації платника єдиного податку четвертої групи ТОВ «Сатурн Агро», фактично не підтверджені правовстановлюючими документами та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Щодо зберігання зернової продукції, судом враховано наступне.

За наданою ТОВ «Сатурн Агро» інформацією зібраний врожай «ріпаку» та «сої» 2020 року було перевезено на зберігання в склад за адресою: Хмельницька обл., м. Шепетівка, вулиця Войкова, будинок 14, орендований на підставі договору оренди основних засобів №1 від 01.07.2020 з наймодавцем Соломка Андрій Олександрович (РНОКПП НОМЕР_56 ).

Згідно з п. 1.1 договору оренди основних засобів №1 від 01.07.2020, Наймодавець зобов`язується надати за цим договором Наймачу в тимчасове користування складське приміщення загальною корисною площею 1113 (тисяча сто тринадцять) квадратних метрів, які розташовані за адресою: м. Шепетівка, вул.. Войкова, 14, далі «орендовані приміщення».

Орендовані приміщення передаються Наймачу для наступних цілей: під склад (п. 1.2 договору оренди основних засобів №1 від 01.07.2020).

Строк оренди приміщень і майна за цим Договором встановлюється з 01 липня 2020 року по 01 липня 2021 року (п. 1.3 договору оренди основних засобів № 1 від 01.07.2020).

Відповідно до п. 2.1 договору оренди основних засобів № 1 від 01.07.2020, наймодавець у п`ятиденний строк після підписання Сторонами цього договору зобов`язаний передати наймачу орендовані приміщення по Акту прийому-передачі, що є невід`ємною частиною цього договору.

Водночас ТОВ «Сатурн Агро» не підтверджено зберігання ріпаку та сої на зазначеному складі жодними первинними документами, оскільки не надано акт прийому-передачі, розрахункові документи, а також докази пролонгації договору до 2025 року (за наданими даними діяв до 01.07.2021 року).

Крім того, Соломка Андрій Олександрович (РНОКПП НОМЕР_56 ) не є платником ПДВ.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 1 розділу І Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 28.01.2016 №21 (далі - Порядок №21), податкова декларація з податку на додану вартість (далі - декларація) відповідно до пункту 46.1 статті 46 розділу II «Адміністрування податків, зборів, платежів» подається контролюючому органу у строки, визначені статтею 203 розділу V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України (далі - Кодекс).

Декларація подається платником у визначений у пункті 2 розділу II цього Порядку строк за формою, встановленою на дату подання. До декларації вносяться дані податкового обліку платника окремо за кожний звітний (податковий) період без наростаючого підсумку (п.1 розділу ІІІ Порядку №21).

У колонці А в усіх необхідних випадках проставляються обсяги постачання (придбання) без урахування податку на додану вартість, сума податку вказується у колонці Б (п.5 розділу ІІІ Порядку №21).

До розділу II «Податковий кредит» (рядки 10, 11 та 13 декларації) включаються обсяги придбання (виготовлення, будівництва, спорудження, створення) з податком на додану вартість (рядки 10.1, 10.2 та 10.3) або без податку на додану вартість (рядок 10.4) товарів/послуг, необоротних активів на митній території України, ввезених на митну територію України товарів, необоротних активів (рядки 11.1, 11.2, 11.3 та 11.4), отриманих на митній території України від нерезидента послуг (рядки 13.1 та 13.2) (п.п. 1 п. 4 розділу V Порядку №21).

Відповідно до наведених вище норм податкового законодавства у разі придбання товару у неплатника податку на додану вартість, що не передбачає визначення суми ПДВ, платник податків зобов`язаний був відобразити відповідні операції в колонці А рядки 10.4 податкової декларації з ПДВ за відповідний звітний період, а саме червень 2019 року.

Відповідний рядок декларації ТОВ «Сатурн Агро» з ПДВ за липень 2020 року та жовтень - листопад 2025 року не заповнений. Тобто, у податковому обліку ТОВ «Сатурн Агро» не відображені операції з неплатником ПДВ - ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_56 ).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта встановлено, що ОСОБА_5 є власником нежитлової будівлі, Склад-овочесховище, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, загальна площа (кв.м): 864,8. Тобто, інформація, вказана в наданому ТОВ «Сатурн-Агро» договорі оренди основних засобів №1 від 01.07.2020, суперечить інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відповідно до якої встановлена значно менша площа приміщення, що перебуває у власності ОСОБА_5 .

За цільовим призначенням вказане складське приміщення не призначене для зберігання зерна, оскільки є овочесховищем.

За наданою ТОВ «Сатурн Агро» інформацією зібраний врожай «соняшника» 2020 року було перевезено на зберігання в склад за адресою: Житомирська область Пулинський район, с. Стрибіж, вул. Миру 1 «Ж» згідно Договору оренди виробничого приміщення №01/03-2020 від 01 березня 2020 року та акту прийому виробничого приміщення від 01.03.2020 року між ТОВ «Сатурн Агро» та ТОВ «Діва-Агролан» (ЄДПРОУ 39268782).

Відповідно до пункту 1.1 договору №01/03-2020 від 01 березня 2020 року Орендодавець зобов`язується надати Орендарю у тимчасове платне користування виробниче приміщення, що знаходяться за адресою: Україна, 12141, Житомирська область, Пулинський район, село Стрибіж, вулиця Миру, будинок 1 «Ж».

Згідно пункту 1.2 договору №01/03-2020 від 01 березня 2020 року загальна площа приміщення складає 433,3 кв.м, що є недостатнім для зберігання соняшника об`ємом 7291 тон.

Так, при середній насипній щільності соняшнику 400 кг/м3 такий обсяг продукції займає понад 18227 метрів кубічних (7291 т/400 кг/м3), що при вказаній площі потребувало б висоти насипу понад 42 метри (18227,5 м3/433 м2). Водночас стандартна висота складських приміщень зазвичай не перевищує 6-12 метрів.

Крім того, згідно положень п. 3.1 договору №01/03-2020 від 01 березня 2020 року, термін дії Договору становить 1 (один) рік з дня підписання Акту. Водночас доказів щодо пролонгації договору до кінця 2025 року надано не було. ТОВ «Сатурн Агро» не надано жодних доказів виконання договору.

Відповідно до інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі судових рішень, постановою Господарського суду Запорізької області від 23.10.2025 року у справі №908/916/25 визнано ТОВ «Діва-Агролан» банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що «як свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за ТОВ «ДІВА АГРОЛАН» зареєстровано право оренди земельних ділянок (60) та суборенди (2)».

Отже, у вказаній постанові не зафіксовано наявність у боржника ТОВ «Діва Агролан» такого виду об`єкту нерухомості як виробниче приміщення.

Крім того, в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено ухвалу Київського апеляційного суду від 25.12.2023 у справі №757/53270/21, зі змісту якої встановлено наступне:

«…06.10.2020 між AT «ПУМБ» в особі керуючого відділенням ОСОБА_18 (кредитодавець) з однієї сторони та ТОВ «Діва-Агролан» в особі директора ОСОБА_15 (позичальник) укладено Кредитний договір №КІЕ ТФ-10395. Згідно зазначеного договору кредитодавець встановлює позичальнику поновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування, що дорівнює 35 000 000,00 грн. Період користування кредитною лінією завершується 26.09.2023 із встановленням окремого порядку повернення частин кредиту відповідно до графіку, передбаченого Кредитним договором.

Крім того, Кредитним договором серед умов надання траншу кредиту визначено, що для надання траншу за Кредитним договором № КІЕ-ТФ-10395 обов`язково має бути укладено: угоди про забезпечення договори застави (біржового товару, прийнятого на зберігання за подвійними складськими свідоцтвами) за кожною додатковою угодою між AT «ПУМБ» та позичальником/ майновим(и) поручителем(ями), угоду про забезпечення -договір поруки між AT «ПУМБ» та ТОВ «Полісся Агроінвестрой», угоду про забезпечення - договір поруки між AT «ПУМБ» та ТОВ «Сатурн Агро», угоди про забезпечення - договір поруки між AT «ПУМБ» та ОСОБА_10 (паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )...

… У подальшому, 30.04.2021 сторонами підписано наступні угоди про забезпечення: договір застави № КІЕ-ТО-10395/8 (Біржового товару, прийнятого на зберігання за подвійним складським свідоцтвом) між AT «ПУМБ» та ТОВ «Діва Агролан» в особі директора ОСОБА_15 про передачу у заставу AT «ПУМБ» Біржового товару: насіння ріпаку, прийнятого на зберігання ТОВ «Юг Агро-Ойл Трейд» за подвійним складським свідоцтвом серії АБ №114434 від 12.04.2021, договір застави № КІЕ-ТО-10395/9 (Біржового товару, прийнятого на зберігання за подвійним складським свідоцтвом) між AT «ПУМБ» та ТОВ «Полісся Агроінвестрой» в особі представника ОСОБА_19 про передачу у заставу AT«ПУМБ» Біржового товару: насіння ріпаку, прийнятого на зберігання ТОВ «Юг Агро-Ойл Трейд» за подвійним складським свідоцтвом серії АБ №114435 від 12.04.2021, договір застави №КІЕ ТО-10395/10 (Біржового товару, прийнятого на зберігання за подвійним складським свідоцтвом) між AT«ПУМБ» та ТОВ «Сатурн Агро» в особі представника ОСОБА_19 про передачу у заставу AT «ПУМБ» Біржового товару: насіння ріпаку, прийнятого на зберігання ТОВ «Юг Агро-Ойл Трейд» за подвійним складським свідоцтвом серії АБ №114436 від 12.04.2021…

… Згідно акту перевірки наявності і стану і умов зберігання товарів в обороті від 25.06.2021 представником АТ «ПУМБ» ОСОБА_20 зафіксовано, що на території, на якій знаходиться зерносховище ТОВ «Юг Агро-Ойл Трейд», на якому зберігається заставне майно - Біржові товари: насіння ріпаку та насіння сої, територія не охороняється, будь-яка діяльність відсутня, жодних працівників ТОВ «Юг Агро-Ойл Трейд» не виявлено. Також жодних робіт на елеваторі із зерном не проводяться, що свідчить про те, що елеватор пустий та зерно вивезено з нього. Майно, яке мало гарантувати виконання зобов`язання з повернення кредитних коштів за кредитним договором, було вивезене з місця зберігання.

При цьому посадові особи та бенефіціари юридичних осіб ТОВ «Діва Агролан», ТОВ «Полісся Агроінвестрой» та ТОВ «Сатурн Агро» не мали легальної можливості отримати у розпорядження предмет застави.

Так, відповідно до статті 18 Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» володілець складського свідоцтва пред`являє сертифікованому складу свідоцтво з письмовою вимогою про видачу товару. Перед видачею товару в обмін на складське свідоцтво сертифікований склад зобов`язаний перевірити, чи не є це складське свідоцтво підробленим, перевірити наявність прав пред`явника складського свідоцтва на володіння цим свідоцтвом та права на одержання товару, після чого сертифікований склад погашає це свідоцтво, про що робиться відповідний запис у реєстрі складських свідоцтв.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад видає зерно володільцеві складського і заставного свідоцтва (подвійного складського свідоцтва) не інакше як в обмін на обидва свідоцтва разом.

Відповідно до Договорів застави всі оригінали складських свідоцтв знаходяться у володінні АТ «ПУМБ». Також, відсутні відомості про рішення будь якого суду, за яким було звернено стягнення на предмет застави-Біржові товари: насіння ріпаку та сої.

Злочинний умисел направлений на заволодіння коштами АТ «ПУБМ» також підтверджується тим, що ТОВ «Діва-Агролан» в лютому-березні 2021 року відчужила все належне товариству нерухоме майно на користь ТОВ «Сат.Сервіс Агро Трейд» (код ЄДРПОУ 37852609) 100% часток у статутному капіталі якої належать ОСОБА_21 (дружина ОСОБА_10).»

Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було направлено лист на ДП «Держреєстри України» №18664/6/04-36-05-03-06 від 11.03.2026 з проханням надати інформацію щодо зберігання насіння ріпаку на зерновому складі ТОВ «Юг Агро-Ойл Трейд» за подвійним складським свідоцтвом серії АБ №114436 від 12.04.2021.

ДП «Держреєстри України» листом №382 від 11.03.2026 надана інформація з основного реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, відповідно до якої в реєстрі наявні відомості щодо подвійного складського свідоцтва серії АБ №114436 від 12.04.2021, дата реєстрації СЗД « 12.04.2021», дата погашення СЗД «не погашено», вага фізична та залікова « 2058700 кг».

З наведеного вбачається, що насіння ріпаку ТОВ «Сатурн Агро» є предметом застави у договірних відносинах між АТ «ПУМБ» та ТОВ «Діва-Агролан» та відповідно до матеріалів кримінального провадження №12021000000001094 від 28.08.2021 було відчужене.

Більше того, згідно з відомостями основного реєстру складських документів на зарно та зерна, прийнятого на зберігання, дане зерно по сьогоднішній день продовжує перебувати на зберіганні.

Крім того, територіальними підрозділами ДПС неодноразово здійснювались спроби контрольно-перевірочних заходів щодо ТОВ «Діва-Агролан».

Головним управлінням ДПС у Вінницькій області здійснено виїзд за податковою адресою ТОВ «Діва-Агролан» (м. Вінниця, вул. Київська, буд. 14) та встановлено відсутність посадових осіб за вказаною адресою, про що складено акт №1474/03-32-07-02/39268782 від 12.12.2023.

Головним управлінням ДПС у Запорізькій області здійснено виїзд за податковою адресою ТОВ «Діва-Агролан» (Запорізька обл., м. Запоріжжя, прос. Соборний, буд. 63, оф. 28) та встановлено, що товариство за вказаною адресою відсутнє, а офісні приміщення будівлі в оренду не здаються, про що складено акт №1625/08-01-07-07/39268782 від 26.06.2025.

Вказані вище обставини свідчать про те, що ТОВ «Діва-Агролан» господарську діяльність не здійснює та ставлять під сумнів можливість надання широкого спектру послуг в адресу ТОВ «Сатурн-Агро».

Правовідносини між власниками зерна та суб`єктами зберігання зерна, зокрема, в частині порядку його зберігання, ведення обліку, оформлення операцій із зерном та продуктами його переробки врегульовані приписами Закону України від 04 липня 2002 року №37-IV «Про зерно та ринок зерна в Україні».

Стаття 5 вказаного Закону визначає суб`єктів ринку зерна, до яких віднесені суб`єкти виробництва зерна, суб`єкти зберігання зерна, акредитовані біржі, Аграрний страховий пул створений відповідно до Закону України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою», Гарантійний фонд, інші суб`єкти господарювання, які діють на ринку зерна.

Відповідно до п. 11 ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», зерно - плоди зернових, зернобобових та олійних культур, які використовуються для харчових, насіннєвих, кормових та технічних цілей.

Тобто, ріпак, соя та соняшник, які нібито були реалізовані ТОВ «Сатурн Агро», підпадають під поняття «зерно».

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», зерно підлягає зберіганню у зернових складах.

Згідно ч. 3 ст. 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», при прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов`язаний здійснити аналіз його якості. Зерновий склад суб`єкт підприємництва, що є власником зерносховища і надає фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з видачею складських документів на зерно та в передбаченому законом порядку отримав право на здійснення такої діяльності шляхом участі в Гарантійному фонді виконання зобов`язань за складськими документами на зерно (п. 15 ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»).

Отже, ТОВ «Сатурн Агро» наданими до контролюючого органу документами не підтвердило фактичну можливість зберігання ріпаку, сої та соняшнику урожаю 2020 року та їх реалізації у 2025 році.

Крім того, відповідно до п. 1.2 договору поставки від 03.11.2025 №03/11-2025 встановлено, що гарантійний строк продукції, яка поставляється за цим договором, складає 1 рік.

Позивач вказує, що рекомендований термін зберігання ріпаку становить до 8 місяців. На зберігання ріпаку впливають такі фактори як вологість (ріпак чутливий до вологи, і оптимальний рівень вологості для зберігання становить 7 8%), температура (для зберігання ріпаку важливо уникати високих температур, оскільки це може спричинити самонагрівання та псування зерна).

Згідно з ДСТУ 4966:2008 «НАСІННЯ РІПАКУ ДЛЯ ПРОМИСЛОВОГО ПЕРЕРОБЛЯННЯ»:

11.2. Насіння ріпаку розміщують і зберігають у зерносховищах відповідно до санітарних правил і умов зберігання, затверджених у встановленому порядку.

11.3 Транспортні засоби та зерносховища мають бути чисті, сухі, без стороннього запаху, не уражені шкідниками хлібних запасів.

11.4 Партії насіння ріпаку вищого, I та II класів розміщають, транспортують і зберігають окремо в умовах, що унеможливлюють їхнє змішування.

11.5 Під час розміщення, транспортування і зберігання насіння ріпаку враховують стани воло гості та засміченості.

11.6 На тимчасове зберігання строком до 1 місяця в зерносховище треба закладати і зберігати насіння ріпаку з вологістю не більше ніж 8,0 %, вмістом сміттєвої домішки не більше ніж 3,0 % та оліїстої домішки не більше ніж 5,0 %.

11.7 На тривале зберігання строком від 1 місяця в зерносховище треба закладати і зберігати насіння ріпаку з вологістю не більше ніж 7,0 %, вмістом сміттєвої домішки не більше ніж 1,0 % та оліїстої домішки не більше ніж 3,0 %.

11.8 Насіння ріпаку з вологістю більше ніж 8,0 % треба зберігати на токах не більше доби.

12.2 Гарантійний термін придатності 2 роки.

Згідно з актуальними ДСТУ, ГОСТ на сайті еlevator.com.ua (ДСТУ 7011:2009) тривале зберігання соняшнику потребує уважного ставлення до очищення й сушіння. Щоб зерно соняшнику зберігалося довго треба дотримуватись певних умов: вологість не має перевищувати 6-8, температура до +10С. Також важливо, щоб смітна домішка в зерні була мінімальною. Гарантійний строк зберігання насіння соняшнику 6 міс. з дня закладання на зберігання. Після закінчення гарантійного строку зберігання якість насіння перевіряють на відповідність вимогам стандарту. У разі позитивних результатів аналізування строк зберігання продовжують. Максимальний термін зберігання обробленого насіння до 3 років.

Відповідно до пунктів 9.1-9.4 ДСТУ 4964:2008 «Соя. Технічні умови», сою перевозять насипом транспортом усіх видів відповідно до правил перевезень вантажів, чинних для транспорту цього виду. Транспортні засоби повинні бути чистими, без сторонніх запахів. Під час навантажування, перевезення і розвантажування насіння сої повинно бути захищене від атмосферних опадів. Сою розміщують і зберігають у чистих, сухих, без сторонніх запахів, не заражених шкідниками зерносховищах відповідно до санітарних правил і умов зберігання, затверджених в установленому порядку в Україні. Під час розміщення, транспортування та зберігання насіння сої враховують її стан. Згідно пункту 7.5, кожну партію насіння сої супроводжують свідоцтвом про вміст пестицидів, токсичних елементів, мікотоксинів, радіонуклідів та посвідченням або сертифікатом про якість. Рекомендований термін зберігання сої до 6 місяців.

З урахуванням наведених вище затверджених державою стандартів та технічних умов існують обґрунтовані сумніви щодо наявності у ТОВ «Сатурн Агро» реальної можливості для тривалого зберігання ріпаку, сої та соняшнику (понад 5 років) з огляду на ненадання товариством будь-яких документів, які б підтверджували наявність належних умов.

Відповідно до показників податкових накладних, направлених на реєстрацію ТОВ «Сатурн Агро», кількість реалізованої сої становить 2471000 кг.

Згідно наданого ТОВ «Сатурн Агро» звіту про реалізацію продукції сільського господарства (форма №21-заг) річний за 2020 рік, в графі «Кількість продукції у наявності безпосередньо у підприємства (власної та прийнятої на зберігання) на кінець року, ц» в рядку «боби сої» вказано 24 716.

Відповідно до інформації, наявної в ЄРПН за період 2021 року, ТОВ «Сатурн Агро» подано на реєстрацію 6 податкових накладних, виписаних на адресу ТРИКУШ НАЗАР ВОЛОДИМИРОВИЧ, з номенклатурою товару «соя врожаю 2020 року» на загальну кількість 185,3999 т.

Враховуючи те, що згідно даних ЄРПН на адресу ТОВ «Сатурн Агро» за період 2020-2025 не виписано жодної податкової накладної з номенклатурою товару «соя» або «соя врожаю 2020 року», ТОВ «Сатурн Агро» не могло згідно договору ТОВ «Золоте Стебло» реалізувати «сою» в обсягах 2471,6 т, оскільки не мало такої кількості відповідної культури на зберіганні (2471,6 т 185,3999 т = 2286,2 т).

Щодо врожайності, позивач доводить: ТОВ «Сатурн Агро» контролюючому органу надано звіт форми 29-сг про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду.

З наданої звітності вбачається, що ТОВ «Сатурн Агро» у 2020 році було здійснено посів ріпаку в межах 841,34 га (відповідно до наданих пояснень в Житомирській області) та зібрано врожаю 30 276,00 ц.

ГУ ДПС у Волинській області було скеровано запит №2363/5/03-20-05-02-05 від 07.04.2026 до Головного управління статистики у Житомирській області щодо середньої врожайності ріпаку, соняшнику, сої у 2020 році у Житомирській області та отримання врожаю даних культур ТОВ «Сатурн Агро».

Головне управління статистики у Житомирській області листом з вих. №08.1 04/51-26 від 09.04.2026 повідомило, що середня врожайність ріпаку у Житомирській області за 2020 рік становить 21,8 ц/га.

Враховуючи показники середньої врожайності ріпаку у Житомирській області, ТОВ «Сатурн Агро» на земельних ділянках площею 841,34 га могло виростити максимум 18341,212 ц ріпаку. Вказане свідчить про невідповідність істотних умов договору щодо можливості постачання ріпаку об`ємом 30276 ц, а також свідчить про надання до податкового органу та до суду завідомо неправдивих відомостей про постачання на адресу ТОВ «Золоте Стебло» ріпаку. Вказана різниця становить 11934,788 ц.

З наданої звітності вбачається, що ТОВ «Сатурн Агро» у 2020 році було здійснено посів сої в межах 1200 га (відповідно до наданих пояснень в Рівненської області) та зібрано врожаю 43200 ц.

ГУ ДПС у Волинській області було скеровано запит №2362/5/03-20-05-02-05 від 10.04.2026 до Головного управління статистики у Рівненській області щодо середньої врожайності ріпаку, соняшнику, сої у 2020 році у Рівненській області та отримання врожаю даних культур ТОВ «Сатурн Агро».

Головне управління статистики у Рівненській області листом з вих. №09 16/2229-26 від 10.04.2026 повідомило, що середня врожайність сої у Рівненській області за 2020 рік становить 26 ц/га.

Враховуючи показники середньої врожайності сої у Рівненській області, ТОВ «Сатурн Агро» на земельних ділянках площею 841,34 га могло виростити максимум 31200 ц сої. Вказане свідчить про невідповідність істотних умов договору щодо можливості постачання сої об`ємом 31200 ц, а також свідчить про надання до податкового органу та до суду завідомо неправдивих відомостей про постачання на адресу ТОВ «Золоте Стебло» сої. Вказана різниця становить 12000 ц.

З наданої звітності вбачається, що ТОВ «Сатурн Агро» у 2020 році було здійснено посів соняшнику:

- в Рівненській області в межах 515,52 га та зібрано врожаю 19 605,00 ц;

- в Київській області в межах 1 142,35 га та зібрано врожаю 42 724,00 ц;

- в Чернігівській області в межах 1 039,07 га та зібрано врожаю 38 446,00 ц.

Проте як вбачається з відкритих джерел інформації, зокрема за посиланням в мережі інтернет: https://latifundist.com/urozhaj-online-2020 середня врожайність соняшнику у Рівненській області у 2020 році склала 28 ц/га, у Київській області 26,10 ц/га, у Чернігівській області 28,80 ц/га.

Враховуючи показники середньої врожайності соняшника у Рівненській області, ТОВ «Сатурн Агро» на земельних ділянках площею 515,52 га могло виростити максимум 14350,56 ц.

Враховуючи показники середньої врожайності соняшника у Київській області, ТОВ «Сатурн Агро» на земельних ділянках площею 1 142,35 га могло виростити максимум 29815,335 ц. Враховуючи показники середньої врожайності соняшника у Чернігівській області, ТОВ «Сатурн Агро» на земельних ділянках площею 1 039,07 га могло виростити максимум 29925,216 ц.

За наданою ТОВ «Сатурн Агро» інформацією, посів, обробку землі та збирання врожаю здійснювало ТОВ «Діва-Агролан», зокрема, відповідно до умов договорів про надання послуг №02/04-2020 від 01.04.2020, №04/05-2020 від 01.04.2020, №01/04-2020 від 01.04.2020. Водночас надані до контролюючого органу документи підтверджують лише послуги посіву, платником не надано жодного документа щодо придбання добрива, ЗЗР, ПММ.

Відповідно до наданої платником податків інформації ТОВ «Сатурн Агро» орендувало обладнання: пересувна сушка для с/г продуктів ТМ «FROTELI REDROTTI», заводський номер № НОМЕР_57 , рік випуску 1989, код УКТ ЗЕД 8419, на підставі договору оренди обладнання №01/07/2020 від 01.07.2020 року з Фізичною особоюпідприємцем Груша М.Д. (Орендодавець).

Відповідно до змісту договору №01/07/2020 від 01.07.2020 року, об`єкт оренди (тут сушарка), не переміщувався, або (п. 6.3.5 договору) мало бути письмове попередження Орендодавця (тут ФОП Груша) не пізніше ніж за 10 днів до зміни місця знаходження.

За наявною у контролюючого органу інформацією ФОП Груша М.Д. для ведення господарської діяльності використовує лише об`єкти, розташовані в Житомирській області.

При цьому, перевезення зібраного врожаю «сої» відбувалось відразу з с. Деражне Рівненської області на склад в Хмельницька обл., м. Шепетівка, вулиця Войкова, будинок 14, а врожаю «соняшника» з с. Деражне Рівненської області та с. Горошків, Київської області на склад за адресою: Житомирська область Пулинський район, с. Стрибіж, вул. Миру 1 «Ж», врожаю «ріпаку» з с. Висока Піч, с. Василівка, Житомирської області на склад в Хмельницька обл., м. Шепетівка, вулиця Войкова, будинок 14.

Жодного документа на підтвердження переміщення вказаних культур спочатку до сушарки на розгляд комісії та до суду не надано. Враховуючи, що вказані як склади приміщення не є зерновими складами (токами) не підтверджено належне зберігання та обробку зерна.

Крім того, договір з ФОП Груша М.Д. строковий, а саме 2 календарних місяці з моменту прийняття об`єкта оренди (п. 3.1. договору) тобто до 01.09.2020. В цей період було зібрано лише врожай «ріпаку», відповідно до наданих ТОВ «Сатурн-Агро» документів. Доказів пролонгації вказаного договору надано не було.

Інформація щодо наявності у ТОВ «Сатурн Агро» трудових ресурсів відсутня, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платникiв податкiв - фiзичних осiб, i сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску підприємством протягом 2025 року до ГУ ДПС у Дніпропетровській області не надано.

ТОВ «Сатурн Агро» контролюючому органу не надано жодних доказів оплати як щодо продукції, яка була реалізована на адресу ТОВ «Золоте Стебло», так і щодо отриманих послуг та товарів від контрагентів (посів, добрива тощо).

Водночас визначальними ознаками договору купівлі-продажу є оплатність і рух активу. Відсутність доказів оплати у поєднанні із сумнівним походженням товару, неможливістю його зберігання свідчить про нереальність такої господарської операції.

Так, відповідно до пункту 3.7 договору купівлі-продажу від 03.11.2025 №03/11 2025 розрахунки за цим Договором здійснюються Покупцем в гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця в банківській установі, протягом 5-ти банківських днів з дня реєстрації податкових накладних в ЄРПН на суму вартості партій поставленого товару, при цьому зобов`язання може бути припинено шляхом зарахування зустрічних вимог.

Незважаючи на те, що пункт 3.7 Договору пов`язує момент оплати з реєстрацією податкових накладних, повна відсутність оплати за товар, який нібито був поставлений та отриманий ТОВ «Золоте Стебло», свідчить про відсутність ділової мети та нереальність операції.

У даному випадку контрагент ТОВ «Золоте Стебло» мав би оплатити хоча б суму товару без врахування податку на додану вартість (86%), в інакшому випадку ТОВ «Сатурн Агро» фактично було передано безоплатно у власність ТОВ «Золоте Стебло» значну кількість зернової продукції, що прямо суперечить принципу ділової мети.

Крім того, ТОВ «Сатурн Агро» не було надано доказів оплати і по іншим договорам: Договір про надання послуг №02/04-2020 від 01.04.2020, №04/05-2020 від 01.04.2020, №01/04-2020 від 01.04.2020 з ТОВ «Діва-Агролан», Договір оренди основних засобів №1 від 01.07.2020 з наймодавцем Соломка Андрій Олександрович, Договір оренди обладнання №01/07/2020 від 01.07.2020 року з ФОП Груша М.Д. Відповідно до пункту 4.2 договору №01/07/2020 від 01.07.2020 року з ФОП Груша М.Д. орендна плата виплачується орендарем щомісячно в безготівковій формі на розрахунковий рахунок Орендодавця.

Відповідно до пункту 4.4 договору оренди основних засобів №1 від 01.07.2020 з наймодавцем Соломка Андрій Олександрович Наймач за згодою з Наймодавцем може внести плату за будь-який строк в межах цього договору достроково.

Відповідно до пунктів 2.2 договорів №02/04-2020 від 01.04.2020, №04/05-2020 від 01.04.2020, №01/04-2020 від 01.04.2020 з ТОВ «Діва-Агролан» оплата за надання послуг здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця на підставі акту приймання-передачі наданих послуг в строк не пізніше ніж через 10 (десять) робочих днів з дати підписання відповідного акту Сторонами.

Таким чином, повна відсутність доказів оплати за всі господарські операції, що відображені ТОВ «Сатурн Агро» в наданих до контролюючого органу поясненнях, додатково підтверджує нереальний характер господарських взаємовідносин.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

З наданих ТОВ «Сатурн Агро» пояснень та документів вбачається, що податкові накладні складені та направлені на реєстрацію у зв`язку з настанням першої події відвантаження товарів.

Ненадання належних доказів щодо реальної можливості здійснити відвантаження зернових культур у сукупністю із обставинами ненадання доказів зарахування коштів на банківські рахунки свідчить про відсутність законодавчих підстав, передбачених пунктом 187.1 статті 187 ПК України, для направлення на реєстрацію податкових накладних.

Отже, з огляду на наявність ряду факторів, які свідчать про неможливість вирощування, зберігання, транспортування та реалізації зернових культур соняшнику, ріпаку та сої суб`єктом господарювання ТОВ «Сатурн Агро» в адресу ТОВ «Золоте Стебло», Головне управління ДПС у Волинській області вважає, що договір купівлі-продажу від 03.11.2025 №03/11-2025 є таким, що суперечить інтересам держави та спрямованим на набуття безпідставних податкових вигод.

ГУ ДПС у Волинській області вважає, що договір купівлі-продажу від 03.11.2025 №03/11-2025 підлягає визнанню недійсним на підставі частин 1, 3 статті 203, статті 215, частини 3 статті 228 ЦК України.

Частина 1 статті 203 ЦК України, стаття 215, частина 3 статті 228 ЦК України договір суперечить інтересам держави.

ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Частиною 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Частинами першою та другою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до приписів частини 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

У частині 3 статті 5 Господарського кодексу України (далі - ГК України) врегульовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини 3 статті 228 ЦК України, можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (висновки Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №910/6271/17).

Відповідно до ст. 67 Конституції України, п. 4.1 ст. 4 та пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України передбачено обов`язок платника податків сплачувати податки і збори в строки та у розмірах, встановлених ПК України та законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата.

Зі змісту пункту 198.6 статті 198 ПК України вбачається, що зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні можуть відносяться до суми податкового кредиту. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, складаючи податкові накладні на адресу контрагента та направляючи їх на реєстрацію в Єдиний реєстр податкових накладних, постачальник ініціює процес, який в подальшому призводить до декларування неправомірних сум та породжує можливість включення їх до складу податкового кредиту та відповідно зменшення податкового навантаження або, навіть, бюджетного відшкодування таких сум.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Водночас пунктом 200.4 вказаної статті передбачено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/ небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Європейський суд з прав людини, зокрема у рішеннях «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) та «Інтерсплав проти України» (заява № 803/02), виходить із того, що у разі, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань.

Поряд з цим, згідно правової позиції Верховного Суду України відображеної у постанові від 11.06.2013 № 21-166а13, суб`єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов`язаний зі сплатою податків і, на думку суб`єкта владних повноважень, спрямований на ухилення від їх сплати, останній за допомогою адміністративних заходів, уповноважений відновити публічний порядок.

Отже, вказаний договір суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки у зв`язку з направленням на реєстрацію податкових накладних має на меті безпідставне формування податкового кредиту з податку на додану вартість, який може вплинути на сплату податкового зобов`язання до Державного бюджету України або на право вимагати бюджетне відшкодування сплаченої суми податку.

Частина 3 статті 203, стаття 215 ЦК України відсутнє реальне настання наслідків. Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Крім того, слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб`єктом господарювання на власний ризик, а відтак, у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість.

Водночас, слід урахувати, що наслідки у податковому обліку платника податків створюють не самі по собі правочини, а вчинювані таким платником господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько правових зобов`язань сторін, але не вичерпується останнім, оскільки господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько правових відносин між платниками податків.

Наявність укладеного між учасниками господарської операції договору сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції. Право платника на відображення в податковому обліку господарських операції виникає в разі реальності задекларованих господарських операцій, наявності ділової мети в розглядуваних операціях, добросовісності платника та дотримання учасниками операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватися виключно на підставі норм податкового законодавства. Якщо ж певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Отже, реальне настання правових наслідків за результатами укладеного договору відсутнє з огляду на те, що сторони не мали реальної можливості виконати його умови, що підтверджується доданими до позовної заяви доказами.

За визначенням у статті 61 Податкового кодексу України (далі - ПК України), податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

У відповідності до пункту 71.1 статті 71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

За приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.

Як закріплено у підпункті 20.1 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право для здійснення функцій, визначених законом, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов`язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом.

Відповідно до п.п. 73.3 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Виходячи із системного тлумачення статей 71, 72, 73 ПК України слідує, що податкова інформація є носієм доказової інформації щодо підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків, та використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу, а отже висновки, що викладені у податковій інформації та визначають нереальний характер господарських операцій з його контрагентами, впливають на права та інтереси позивача.

Більше того, до ознак офіційних документів належить те, що вони містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує/посвідчує події/явища/факти, які спричинили/здатні спричинити наслідки правового характеру, а також дані документи складені уповноваженими особами, зокрема, юридичних осіб, а також громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною/службовою діяльністю складати/видавати/ посвідчувати певні види документів.

До таких документів належать договори, будь-які первинні документи, податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних, податкова звітність, звітність з ЄСВ. А тому висновки податкового органу наведені в даному позові зроблені на підставі офіційних документів та в межах наданих повноважень.

Звертаємо увагу суду, що податок на додану вартість є бюджетоутворюючим податком (близько 40% всіх податкових надходжень) та надходить до загального фонду бюджету, за рахунок якого фінансуються основні захищені видатки бюджету. Це, зокрема, оплата праці працівників бюджетних установ, придбання лікарських засобів, фінансування програми державних гарантій медичного обслуговування населення, поточні трансферти місцевим бюджетам, заходи, пов`язані з обороноздатністю держави тощо.

Таким чином, прийняття до розгляду даної заяви має визначальне значення для недопущення втрат Державного бюджету України.

Така ж позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладеної у постанові від 30.10.2025 у справі №910/9522/24:

«Водночас, необхідно зауважити, що у справі, що розглядається касаційним судом, апеляційним судом було встановлено всі необхідні у даному випадку обставини, з урахуванням поданих доказів, що свідчили про недійсність оспорюваного договору, з підстав викладених у положеннях ст. 228 ЦК України. Крім того, судом було встановлено, що відповідачі усвідомлювали протиправність укладеної угоди, суперечність її мети інтересам держави і суспільства, яка (мета) може проявлятись не лише в ухиленні від сплати податків, скоєнні злочину, а й в отриманні безпідставних преференцій з боку держави, зокрема, формування та відшкодування податку на додану вартість, незаконне заволодіння майном тощо; прагнули настання протиправних наслідків (отримання незаконної податкової вигоди). Отже, у правовідносинах за договором перевезення вантажів укладеного між відповідачами, мають місце безтоварні господарські операції з формальним складенням первинних документів з метою формування безпідставної податкової вигоди, що суперечить інтересам держави та суспільства».

Відповідно до п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 ПК України, контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

У постанові Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 (про скасування рішення загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) та у постанові Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 761/12692/17 (про скасування рішення загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) Верховний Суд зазначив: Тлумачення статей 15, 16 ЦК України свідчить, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Формування незаконної податкової вигоди та отримання податкового кредиту є не єдиними негативними наслідками для держави.

Окрім подання декларації з податку на додану вартість підприємством подається декларація з податку на прибуток, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 2015 року № 897. В свою чергу формою декларації передбачено декларування виключно показників без конкретизації господарських операцій, що унеможливлює дослідження складу витрат відповідного періоду за рахунок яких було зменшено фінансовий результат до оподаткування.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно пункту 44.2 статті 44 ПК України, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Фінансова звітність повинна містити лише доречну інформацію, яка впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скорегувати їхні оцінки, зроблені у минулому. (п.2 розділу ІІІ Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1, далі - ПСБО 1).

Фінансова звітність повинна бути достовірною (правдивою). Інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною (правдивою), якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності. (п.3 розділу ІІІ ПСБО 1).

Зокрема, методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності регулюються ПСБО 16 із змінами і доповненнями.

Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань (п.5 ПСБО 16).

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені (п.6 ПСБО 16).

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені (п.7 ПСБО 16).

Фінансовий результат це різниця між доходами та витратами підприємства. Простіше, кажучи, прибуток або збиток. Фінансовий результат це суто бухгалтерський термін і показує результат арифметичної дії. Фінансовий результат = доходи витрати = прибуток/збиток. Правила бухгалтерського обліку фінансового результату визначаються окремими стандартами: ПСБО 15 «Дохід», ПСБО 16 «Витрати», НПСБО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». Окремого стандарту щодо обліку фінансового результату не існує.

Відповідно до принципу нарахування та відповідності доходів і витрат для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. Операції з продажу готової продукції впливають на фінансовий результат до оподаткування, визначений у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних ПСБО або МСФЗ, у тому звітному періоді, у якому відображаються доходи від реалізації цієї продукції та витрати, здійснені для отримання цих доходів. При цьому нараховані від продажу готової продукції доходи збільшують фінансовий результат до оподаткування, а витрати у сумі собівартості реалізованої продукції зменшують цей показник.

Позивач вказує, що як собівартість реалізованої продукції, так і виробнича собівартість продукції визначаються згідно з нормами ПСБО 16 «Витрати». Тобто вказані витрати, якщо вони були задекларовані відповідачами у своїй бухгалтерській звітності, зменшують фінансовий результат до оподаткування, що завдає збитків державному бюджету.

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 лютого 2026 року у cправі №922/2986/24:

«82. Верховний Суд вважає, що за наслідками здійснення апеляційного провадження у цій справі, господарський суд апеляційної інстанції вказаних висновків місцевого господарського суду належним чином не спростував, оскільки переоцінивши наявні у справі докази поставив під сумнів їх належність лише в частині, що стосувалась показань власника та керівника Товариства "Валео", однак зауважень щодо інших доказів чи застосованих судом першої інстанції стандартів доказування не висловив.

83. За цим, оскільки висновки господарського суду першої інстанції щодо нереальності господарських операцій, оформлених Відповідачами поданими товарно транспортними накладними передусім базувалися на ряді первинних документів з додатковим врахуванням показань власника та керівника Товариства "Валео" (щодо фіктивності цього товариства), виключення цих показань за неналежністю не нівелює доказової основи ухваленого місцевим судом рішення, а відтак і не могло бути підставою для його скасування.

84. Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з доводами Управління та господарського суду першої інстанції про те, що у правовідносинах, які виникли за оспорюваними договорами поставки № 01/07-1 від 01.07.2021 і № 05/25-1 від 25.05.2021, мають місце безтоварні господарські операції з формальним складенням первинних документів та з метою формування безпідставної податкової вигоди, що безумовно суперечить інтересам держави і суспільства та в розумінні частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України є підставою для визнання таких договорів недійсними. Протилежні висновки суду апеляційної інстанції касаційний суд визнає помилковими.

91. З огляду на обставини цієї справи та зміст спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду вважає, що у даному випадку виконуються усі три наведені критерії втручання у право власності, адже: (1) застосовані судом першої інстанції санкції прямо визначені у національному законодавстві, а саме у частині третій статті 228 ЦК України, вони були доступними для Відповідачів, а наслідки їх застосування передбачуваними; (2) втручання здійснюється, в тому числі, для забезпечення сплати податків, що прямо слідує із суті цього спору, тобто переслідує легітимну мету застосованих майнових санкцій; (3) справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами осіб, які зазнають втручання в їх право власності дотримано, адже присуджена до стягнення сума відповідає ціні недійсних договорів і, враховуючи мотив вчинення цих правочинів та їх спрямування (безпідставне формування податкового кредиту з податку на додану вартість з відповідними наслідками), вона сприятиме досягненню мети таких санкцій у майновій сфері державних інтересів та запобігатиме можливості вчинення подальших неправомірних дій з боку Відповідачів.

92. При цьому, колегія суддів також враховує, що стаття 228 ЦК України вже неодноразово згаданою "частиною третьою" була доповнена Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010, тобто її застосування у такому розумінні передусім і спрямовано на правовідносини, які виникають при оспорюванні правочинів, подібних тим, що укладені між Відповідачами у цій справі і з подібних підстав».

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 лютого 2026 року у cправі №912/1769/24:

«66. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дії відповідачів, пов`язані з укладенням оспорюваних правочинів, спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди, які, відповідно, суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки порушують встановлений правовий порядок як у сфері господарської діяльності, так і в податкових правовідносинах, а тому укладені договори не направлені на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

67. При цьому колегія суддів враховує, що висновки судів про безтоварність операцій обґрунтовані не лише посиланнями на зміст ТТН щодо перевезення товару на 429,19 т, а й на обставини, підтверджені іншими наявними у справі доказами про те, що сторони спірного правовідношення не мали реальної можливості виконувати такі зобов`язання. Зокрема, суди установили відсутність у власності чи користуванні постачальника за оспорюваними договорами сільськогосподарської техніки, земельних ділянок, які б могли підтверджувати реальність поставки власної сільськогосподарської продукції, яка є предметом договорів».

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.2026 у справі №905/329/25:

«Під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належним чином встановити наявність чи відсутність обставин, якими позивач обґрунтовує підстави для визнання спірного договору недійсним, зокрема, щодо реальності та товарності здійснення господарських операцій між сторонами (реального руху активів тощо), положення як спірного договору, так і договорів, укладених ТОВ "Кліар Консалтінг" з третіми особами».

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.10.2025 у справі №910/9522/24:

«8. Касаційний суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що головне управління ДПС у Волинській області, як контролюючий орган, наділене законним правом на звернення до суду з позовом про визнання недійсним укладеного відповідачами правочину, оскільки такі вимоги обґрунтовані виявленими обставинами щодо безпідставного формування ПП "Ол Транс Глобал" податкового кредиту з податку на додану вартість, що може вплинути на сплату податкового зобов`язання до Державного бюджету України або на право вимагати бюджетне відшкодування сплаченої суми податку.

49. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

50. Встановлюючи правовий наслідок правочину, який вчинено без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, ч. 3 ст. 228 ЦК України, так само, як і інші правові норми, не визначають ознаки такого правочину. До кола таких правочинів належать, зокрема правочини, які вчинені з метою ухилення від оподаткування, отримання незаконної податкової вигоди.

51. При вирішенні справ у спорах про визнання недійсними договорів відповідно до ст. 228 ЦК України, зокрема частини 3 цієї норми, ознаками недійсного договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

62. Так, норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити.

63. На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій особа повинна мати відповідні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення суб`єктами господарювання відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій.

64. Апеляційним судом встановлено, що на підтвердження факту перевезення товару відповідачем-1 було надано товарно-транспортні накладні (перелік накладних наведено у п. 14 цієї постанови). Відповідно до вищевказаних товарно-транспортних накладних, перевезення здійснювалось 29.02.2024 автомобільним перевізником - ТОВ "Трансконтіненталь ГМБХ" транспортними засобами (за переліком наведеним у п. 15 цієї постанови).

65. Позивач звертався до уповноважених органів з метою встановлення факту здійснення господарських операцій, а саме: до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області про надання відомостей про транспортні засоби, якими здійснювались перевезення згідно товарно-транспортних накладних, а також до власників транспортних засобів з метою підтвердження або спростування надання в оренду, видачі довіреностей на розпорядження чи керування транспортними засобами.

66. Апеляційним судом встановлено, що власники транспортних засобів, які мали б здійснювати перевезення, відповідно до товарно транспортних документів, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 повідомили, що жодних господарських відносин з ПП "Ол Транс Глобал" та ТОВ "Трансконтіненталь ГМБХ" не мали.

67. Дослідивши подані сторонами докази, з урахуванням положень ст.ст. 73, 74, 86 ГПК України, апеляційним судом встановлено, що в товарно-транспортних накладних вказана недостовірна інформація, товарно-транспортні накладні складені з порушеннями вимог до їх складення, що регламентуються Законом України "Про автомобільний транспорт" та Правилами перевезень вантажним транспортом в України. У зв`язку з чим, суд визнав обґрунтованими доводи позивача про те, що реєстрація податкової накладної без реального здійснення операції, в силу приписів п. 198.6 ст. 198 та п. 201.10 ст. 201 ПК України, призводить до безпідставного формування податкового кредиту та відповідно збитків для бюджету.

68. З урахуванням вищезазначеного, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, про те, що склавши первинні документи бухгалтерського обліку, які не підтверджують реальний рух активів, відповідачі діяли узгоджено, переслідуючи мету, створення формальних підстав для виникнення права на податковий кредит з податку на додану вартість. Таким чином, в даному випадку дії відповідачів щодо документального оформлення оспорюваного правочину, направлення відповідачем-1 податкових накладних для реєстрації в ЄРПН, направлення до ГУ ДПС у Волинській області та до суду первинних документів, що містять завідомо неправдиві відомості, свідчать про наявність у діях відповідачів мети щодо створення штучних підстав для незаконного отримання права на податковий кредит і, як наслідок, для зменшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

69. Зважаючи на встановлене, суд апеляційної інстанції задовольняючи позов виснував, що у правовідносинах за договором перевезення вантажів № 31/01-24-1НП від 31.01.2024, укладеного між відповідачами, мають місце безтоварні господарські операції з формальним складенням первинних документів з метою формування безпідставної податкової вигоди, що суперечить інтересам держави та суспільства, а відтак, спірний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України.

70. Таким чином касаційний суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову.»

Контролюючий орган приклав максимум зусиль за для відстоювання своєї позиції, в межах відповідної судової справи, а також інших судових справ з спорідненими позовними вимогами (позов контролюючого органу до адміністративного суду щодо визнання правочину недійсним за період юрисдикційного конфлікту вказаної категорії справ), що в решті принесло результат у вигляді постанови Касаційного адміністративного суду від 01.07.2025 у справі №922/2635/25, де суд зазначив:

«156. Отже, за спірним договором не підтверджено двох визначальних ознак договору поставки: оплатності та передання товарів покупцю.

157. Враховуючи обставини, встановлені судом першої інстанції у цій справі, Суд погоджується, що договір поставки від 27.02.2023 №02-2023/1-23 не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки оплата за видатковими накладними за товар не здійснена, а фактичної поставки товарів за вказаним договором не встановлено, що не відповідає положенням статті 265 ГК України, а отже наявні підстави, визначені частинами першою, третьою статті 215 ЦК України, для визнання такого правочину недійсним.

159. Отже, оскільки виконання Відповідачами оспорюваного правочину фактично не було, а податковий кредит з податку на додану вартість Відповідачі не отримали завдяки діям, які вчиняв Скаржник у цій справі, що підтверджується, зокрема, витягом з Єдиного реєстру податкових накладних, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним договору поставки від 27.02.2023 №02-2023/1-23.»

Суд першої інстанції у вказаній справі дійшов наступного висновку: «За висновком суду, склавши первинні документи бухгалтерського обліку, в тому числі платіжні доручення, які не підтверджують рух товару та оплату такого товару, відповідачі діяли узгоджено, переслідуючи мету: створення формальних підстав виникнення права на податковий кредит з податку на додану вартість, що доводиться оформленням Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНОТРЕЙД ПРОМ» відповідних податкових накладних.

В даному ж випадку наслідки за спірним правочином не настали , однак за наявності наміру у відповідачів настання протиправних наслідків, що було встановлено судом, даний позов про визнання договору недійсним є ефективним способом захисту.»

Згідно позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від у справі 826/4721/15: «господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що мав підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами».

Правовий висновок сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц: «у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом…

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.»

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 22.06.2022 по справі № 120/3875/20-а зазначає наступне: «Формальна наявність договорів, актів, податкових накладних та інших документів сама по собі не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин. Відтак, первинні документи не можуть бути свідченням реального виконання операцій з поставки за наявності обставин, які виключають можливість обміну такими послугами між суб`єктами господарювання.»

У постанові від 29 листопада 2022 року у справі № 911/1245/21 Верховний Суд вказав, «що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Здійснивши аналіз наведених вище приписів Цивільного та Господарського кодексів України Верховний Суд у постанові від 26 березня 2019 року у справі № 807/3996/13-а виснував, що саме суд, який розглядає справу щодо стягнення отриманого за зобов`язанням, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, має встановити факт наявності умислу сторін на вчинення саме такого зобов`язання (правочину).

В постанові від 31.03.2021 року у справі № 201/2832/19 Верховний Суд наводячи критерії фіктивності договору зазначає, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину».

Позиції викладені Верховним Судом у постановах від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 15.12.2021 у справі № 910/6271/17, від 20.07.2022 у справі № 911/2961/19, від 10.04.2020 у справі № 816/4409/15, від 14.02.2020 у справі № 640/18643/18, від 18.11.2020 у справі № 810/2287/17, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 05.12.2023 у справі № 920/659/22, постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19.

Позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 10.08.2023 року у справі № 380/19695/21, суд зазначив наступне:

«Здійснивши аналіз наведених вище приписів Цивільного та Господарського кодексів України Верховний Суд у постанові від 26 березня 2019 року у справі №807/3996/13-а виснував, що саме суд, який розглядає справу щодо стягнення отриманого за зобов`язанням, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, має встановити факт наявності умислу сторін на вчинення саме такого зобов`язання (правочину).

За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів. Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов…

… відсутність в діях службових осіб відповідачів складу злочину (що було б установлено вироком судом в кримінальній справі, ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності) не може свідчити про відсутність мети, з якою вони укладали договори, про які йде мова в цій справі, та яка (мета), як це доводить контролюючий орган, завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, адже така мета може проявлятись не лише в ухиленні від сплати податків, скоєнні злочину, а й в отриманні безпідставних преференцій з боку держави, зокрема, формування та відшкодування ПДВ, незаконне заволодіння майном тощо.».

Аналогічний правовий висновок застосовано Верховним Судом в постанові від 18.06.2025 у справі № 320/5771/23.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, підпункт 5.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

У постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №910/114/19, від 10.06.2021 у справі №910/10055/20, від 16.06.2020 у справі №910/6271/17 та від 24.09.2025 у справі №904/2383/24 зазначено, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення у спорі необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави й суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін та в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 15 липня 2026 року у справі №916/5780/24 , де судом за наявності аналогічних доводів також зазначено наступне:

«За визначенням пунктом 14.1.231 статті 14 ПК розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Економічний ефект, зокрема, але не виключно, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Разом з тим, як встановив суд апеляційної інстанції, у спірних правовідносинах формальне укладення відповідачами спірного договору не мало розумної економічної причини (ділової мети), натомість здійснювалось відповідачами, в особі посадових осіб, що підписали оспорюваний договір, з протиправною метою - створення формальних підстав для виникнення права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Отже, уклавши оспорюваний договір без дійсного наміру на здійснення господарських операцій, відповідачі діяли узгоджено, маючи умисел та переслідуючи мету - незаконне формування податкового кредиту з податку на додану вартість та відповідно, усвідомлювали, що такі дії безумовно суперечать інтересам держави і суспільства.

Доводи скаржника про те, що апеляційний суд мав установити обставини виникнення умислу до моменту укладення договору, натомість суд презюмував умисел із самого факту складення первинних документів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки є очевидним, що укладення договору, який жодна із його сторін, ще до укладення не мала наміру фактично виконувати, та складання первинних документів, начебто на виконання такого договору, з єдиною метою протиправного формування податкового кредиту, свідчить про те, що умисел сторін правочину на досягнення мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, виник у відповідачів до укладення спірного договору, тоді як укладення такого правочину є вираженням об`єктивної сторони протиправних дій відповідачів».

Таким чином, довід відповідача про те, що саме по собі припущення про можливість формування податкового кредиту не доводить протиправної мети договору не спростовує позовних вимог у цій справі.

Вказані обставини є лише одним із елементів загальної поведінки сторін оспорюваного договору, яка підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами, що підтверджують нереальність господарських операцій, відсутність у постачальника об`єктивної можливості здійснити поставку відповідних обсягів сільськогосподарської продукції, формальне документування операцій та спрямованість відповідних дій на створення податкової вигоди.

Саме встановлення сукупності цих обставин дозволяє зробити висновок щодо дійсної мети правочину та наявності умислу сторін, а тому довід відповідача про нібито недоведеність «шести елементів» не спростовує наведених позивачем обставин.

При цьому, судом враховано, що позивач доводить не лише можливість виникнення права на формування податкового кредиту, а й обставини, які у своїй сукупності свідчать про формальний характер документування господарських операцій та відсутність реальної можливості постачання сільськогосподарської продукції.

Крім того, необґрунтованим посилання відповідача на відсутність доказу, який безпосередньо підтверджував би домовленість сторін про незаконне формування податкової вигоди, оскільки законодавство та актуальна судова практика не вимагають наявності доказів фіксування такої домовленості.

Вирішальне значення має саме сукупність доказів, якими підтверджується фактична спрямованість поведінки сторін. Наведені позивачем обставини у своїй сукупності підлягають оцінці судом саме з точки зору того, чи існував реальний намір сторін виконати договір та отримати передбачений ним економічний результат, або ж договір та документи на його виконання використовувалися для створення формальних підстав для виникнення податкової вигоди.

Саме встановлення цих обставин має визначальне значення для вирішення питання про наявність умислу та спрямованість оспорюваного правочину в розумінні частини 3 статті 228 ЦК України.

З врахуванням викладеного, позивачем доведено усі елементи складу правопорушення, що суперечать інтересам держави і суспільства.

Судом враховано, що на підтвердження обґрунтування позовних вимог позивач надає не лише податкову інформацію, а й конкретні докази, зокрема, листи від юридичних осіб щодо обставин, які мають значення для вирішення справи.

Щодо можливості використання податкової інформації як доказу Верховний Суд у Постанові від 15 липня 2026 року у справі №916/5780/24 зазначив, що правила адміністративного та господарського судочинства містять різні стандарти доказування (у Кодексі адміністративного судочинства України існує стандарт доказування "Достатність доказів", тоді як норми ГПК передбачають стандарт доказування "Вірогідність доказів"), а отже навіть інформація, що отримана позивачем на проміжному етапі здійснення перевірки господарської діяльності відповідачів, може узагальнено аналізуватися судом у сукупності з іншими наявними у справі доказами. Також Верховний Суд у зазначеній справі наголосив на тому, що контролюючим органом було подано не лише податкову інформацію, а й інші докази.

Отже, наведені обставини підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами, які характеризують реальність господарських операцій та фактичну можливість їх здійснення.

Таким чином, дослідження податкової звітності, відомостей інформаційних систем ДПС, а також інших обставин господарської діяльності відповідачів не є виходом за межі предмета спору та не свідчить про підміну податкової перевірки господарським позовом.

Суд погоджується з доводами Позивача, що саме встановлення реального характеру господарської операції та перевірка того, чи існували у сторін об`єктивні можливості для виконання договору, є необхідними для встановлення наявності підстав визнання правочину недійсним.

Щодо доводів відповідача про недоліки товарно-транспортних накладних, не підтвердження факту походження та перевезення товару, судом враховано наступне: ГУ ДПС у Волинській області зауважує, що відповідачем не спростовано належним чином докази, надані контролюючим органом.

Частиною третьою статті 13 ГПК визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Верховний Суд у Постанові від 25.02.2026 року у справі №922/2986/24 зазначив, що оскільки позивач, на підставі наявних у нього даних та наданих в судах попередньої інстанції доказів, посилався на фактичну відсутність у відповідача-2 матеріально-технічної бази для організації зберігання значного обсягу товару, який мав би передаватись відповідачу-1 на виконання договору поставки, заперечуючи вказані обставини, саме відповідачі мали б надати докази, які б спростовували доводи контролюючого органу. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, доводи контролюючого органу відповідачі не спростували, а також не надали розумних пояснень щодо того де та яким чином здійснювалося отримання товару, його транспортування тощо.

У Постанові від 28.07.2026 у справі №916/341/25 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що суди наведеного не врахували, внаслідок чого дійшли передчасного висновку про доведеність реальності господарських операцій та безпідставно поклали тягар доказування виключно на позивача. При цьому поза увагою судів залишився той факт, що відповідачі мали спростувати аргументи контролюючого органу шляхом подання належних та допустимих доказів володіння необхідними матеріальними ресурсами, а в оскаржуваних рішеннях не зазначено, які саме докази відповідачів було враховано на спростування доводів позивача.

Відповідач фактично обмежився твердженнями про недостатність та неналежність наданих контролюючим органом доказів, посилаючись на гіпотетичні можливості транспортування товару, однак при цьому не надав належних та допустимих доказів на їх спростування, зокрема не підтвердив фактичні обставини здійснення господарської операції, місце та спосіб отримання товару, його транспортування та інші обставини. Отже, доводи відповідача мають декларативний характер та не спростовують наведених контролюючим органом доводів.

Щодо твердження відповідача: «навіть якщо суд встановить наявність недоліків у частині ТТН, це може впливати на оцінку окремого документа, але не означає автоматичної недійсності всього договору», - зазначені обставини мають доказове значення у взаємозв`язку з іншими встановленими обставинами та підлягають оцінці судом у сукупності.

Більше того, товарно-транспортна накладна підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів, документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів.

Верховний Суд у Постанові від 30.10.2025 у справі №910/9522/24 зазначив наступне: «Дослідивши подані сторонами докази, з урахуванням положень ст.ст. 73 , 74, 86 ГПК України, апеляційним судом встановлено, що в товарно- транспортних накладних вказана недостовірна інформація, товарно транспортні накладні складені з порушеннями вимог до їх складення , що регламентуються Законом України "Про автомобільний транспорт" та Правилами перевезень вантажним транспортом в України. У зв`язку з чим, суд визнав обґрунтованими доводи позивача про те, що реєстрація податкової накладної без реального здійснення операції, в силу приписів п. 198.6 ст. 198 та п. 201.10 ст. 201 ПК України , призводить до безпідставного формування податкового кредиту та відповідно збитків для бюджету.

З урахуванням вищезазначеного, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, про те, що склавши первинні документи бухгалтерського обліку, які не підтверджують реальний рух активів, відповідачі діяли узгоджено, переслідуючи мету, створення формальних підстав для виникнення права на податковий кредит з податку на додану вартість. Таким чином, в даному випадку дії відповідачів щодо документального оформлення оспорюваного правочину, направлення відповідачем-1 податкових накладних для реєстрації в ЄРПН, направлення до ГУ ДПС у Волинській області та до суду первинних документів, що містять завідомо неправдиві відомості, свідчать про наявність у діях відповідачів мети щодо створення штучних підстав для незаконного отримання права на податковий кредит і, як наслідок, для зменшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість».

Відповідач зазначає, що «права могли оформлюватися договорами, додатковими угодами, договорами суборенди, актами передачі, документами попереднього користувача», однак жодних доказів існування таких договорів та первинних документів не надає. Крім того, відповідачем не спростовано жодним чином наявність листа ТОВ «Агрофірма Надія», яке повідомило про відсутність договірних відносин з ТОВ «Сатурн Агро».

Також, відповідачем жодним чином не спростовано обставину того, що насіння ріпаку ТОВ «Сатурн Агро» є предметом застави у договірних відносинах між АТ «ПУМБ» та ТОВ «Діва-Агролан» та відповідно до матеріалів кримінального провадження №12021000000001094 від 28.08.2021 було відчужене, а згідно з відомостями основного реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, дане зерно по сьогоднішній день продовжує перебувати на зберіганні. Не спростовано факт, що згідно з відомостями ЄРПН за 2021 рік ТОВ «Сатурн Агро» було реалізовано в адресу ОСОБА_6 сою врожаю 2020 року загальною кількістю 185,3999 т., у зв`язку з чим товариство не мало такої кількості відповідної культури на зберіганні (2471,6 т 185,3999 т = 2286,2 т).

Доводи відповідача про те, що відсутність платіжних документів на певну дату не може свідчити про фіктивність договору, не спростовують позиції позивача, оскільки останній не ототожнює сам факт відсутності оплати з автоматичною недійсністю правочину, а враховує відсутність розрахунків як одну з обставин, що характеризує реальність виконання договору та фактичну поведінку сторін. У відзиві відповідач посилається на можливість відстрочення платежу, зарахування зустрічних вимог, зміну строків розрахунків, наявність спорів між сторонами, часткове виконання чи заборгованість покупця, водночас кожна з таких обставин потребує конкретного підтвердження належними доказами. Відповідач наводить можливі варіанти виконання господарської операції, однак не надає жодних доказів чи пояснень щодо реальної поведінки сторін у правовідносинах, що розглядаються в межах заявлених позовних вимог.

Доводи відповідача про те, що ГУ ДПС у Волинській області повинно було спочатку провести податкову перевірку, визначити грошові зобов`язання та прийняти податкове повідомлення-рішення, а лише після цього звертатися з позовом про визнання договору недійсним, є безпідставними, оскільки відповідач фактично ототожнює процедуру податкового контролю з порядком судового захисту інтересів держави у справах про недійсність правочинів. Позовні вимоги ГУ ДПС у Волинській області не стосуються правомірності формування податкового кредиту ТОВ «Сатурн Агро» або ТОВ «Золоте Стебло», предмет позову становить визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між вказаними суб`єктами господарювання.

Матеріально-правова вимога позивача спрямована на спростування презумпції правомірності конкретного правочину та застосування передбачених цивільним законодавством правових наслідків його недійсності.

Обставини щодо складення та реєстрації податкових накладних, можливості формування податкового кредиту, отримання неправомірної податкової вигоди наведені позивачем не як самостійний предмет судового розгляду, а як фактичні обставини, що свідчать про мету укладення оспорюваного договору та його невідповідність інтересам держави і суспільства.

Таким чином, можливі податкові наслідки оспорюваного правочину становлять елемент фактичного обґрунтування позовної вимоги за частиною 3 статті 228 ЦК України, однак не змінюють змісту самої позовної вимоги та юридичної природи спору.

Безпідставним є також твердження про те, що відсутність індивідуального податкового рішення щодо спірної операції свідчить про відсутність порушення інтересів держави, оскільки сам факт направлення на реєстрацію податкових накладних уже свідчить про намір відповідачів сформувати незаконний податковий кредит.

Верховний Суд у Постанові від 25.02.2026 року у справі №922/2986/24 зазначив, що дії Відповідачів щодо документального оформлення оспорюваних правочинів, направлення податкових накладних для реєстрації в ЄРПН, направлення до Управління та до суду первинних документів, що містять завідомо неправдиві відомості, свідчать про наявність у Відповідачів мети зі створення штучних підстав для незаконного отримання права на податковий кредит і, як наслідок, для зменшення податкових зобов`язань перед Державним бюджетом України.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Головним управлінням ДПС у Волинській області до позовної заяви долучено витяг з Єдиного реєстру податкових накладних, який підтверджує, зокрема, факт направлення на реєстрацію податкових накладних за спірними операціями та, на думку позивача, є належним підтвердженням наявності у діях відповідачів наміру сформувати протиправний податковий кредит.

Верховний Суд у Постанові від 01.07.2025 у справі №922/2635/25 виснував наступне: оскільки виконання Відповідачами оспорюваного правочину фактично не було, а податковий кредит з податку на додану вартість Відповідачі не отримали завдяки діям, які вчиняв Скаржник у цій справі, що підтверджується, зокрема, витягом з Єдиного реєстру податкових накладних, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним договору поставки від 27.02.2023 №02-2023/1-23.

У даному випадку доводи про передчасність заявлених позовних вимог є необґрунтованими, оскільки сам факт направлення на реєстрацію податкових накладних з недостовірними відомостями є самостійним свідченням того, що відповідачі мали на меті завдати шкоди інтересам держави.

Отже, відсутність фактично сформованого податкового кредиту не свідчить про відсутність охоронюваного законом інтересу держави та не позбавляє ГУ ДПС у Волинській області передбаченого законом права на звернення до суду з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним.

Отже, з урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, шо договір купівлі-продажу від 03.11.2025 №03/11-2025 року підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1, 3 статті 203, статті 215, частини 3 статті 228 ЦК України, оскільки:

1) правочин суперечить інтересам держави та суспільства безпідставне формування податкового кредиту на основі нереальних господарських операцій матиме наслідком зменшення суми податкових зобов`язань та/або виникнення права на бюджетне відшкодування з державного бюджету України.

2) правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним формальне складення первинних документів, зазначення в них неправдивої інформації, свідчить про відсутність у сторін реальної можливості виконати свої зобов`язання і таким чином виконати умови договору.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідачів, то витрати по сплаті судового збору відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на них порівну.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати договір купівлі-продажу від 03.11.2025 №03/11-2025, укладений між ТОВ Сатурн Агро (код ЄДРПОУ 38187493) та ТОВ Золоте Стебло (код ЄДРПОУ 44923730) недійсним.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сатурн Агро (вул.Ковельська, будинок 22, місто Луцьк, Волинська область, 43016, код ЄДРПОУ 38187493) на користь Головного управління Державної податкової служби у Волинській області (Київський майдан,4, місто Луцьк, Волинська область, 43027, код ЄДРПОУ 44106679) 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 92 коп.) витрат по сплаті судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Золоте Стебло (вул.Шевченка, будинок 71, офіс 78, місто Миколаїв, Миколаївська обл., 54001, код ЄДРПОУ 44923730) на користь Головного управління Державної податкової служби у Волинській області (Київський майдан,4, місто Луцьк, Волинська область, 43027, код ЄДРПОУ 44106679) 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 92 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення підписано 02.11.2026.

Суддя І. О. Гарбар