Рішення № 141101934, 27.10.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2026 р. Cправа № 902/346/26(135/923/26)

Господарський суд Вінницької області у складі : головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Шарко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" (вул. Жабинського, 13, м. Чернігів, 14017; код ЄДРПОУ 39700642)

до: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення заборгованості за кредитним договором

в межах справи № 902/346/26

за заявою : ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про неплатоспроможність

Представники сторін в судове засідання не з`явилися

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області (суддя Тісецький С.С.) перебуває справа № 902/346/26 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 26.05.2026 року відкрито провадження у справі № 902/346/26 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 . Введено процедуру реструктуризації боргів боржника - ОСОБА_1 у справі № 902/346/26. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, з 26.05.2026 року. Призначено керуючим реструктуризацією у справі № 902/346/26 арбітражного керуючого Белінську Наталію Олександрівну. Призначено попереднє засідання у справі № 902/346/26 на 05.10.2026 року.

13.08.2026 року до суду від Ладижинського міського суду Вінницької області надійшла за підсудністю справа № 135/923/26 за позовом ТОВ "Таліон Плюс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Так, суд, оглянувши матеріали вказаної справи, встановив, що ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 15.06.2026 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Постановлено розгляд цивільної справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Разом з тим, ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 14.07.2026 року постановлено матеріали цивільної справи № 135/923/26 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором передати до Господарського суду Вінницької області, на розгляді якого перебуває справа № 902/346/26 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/346/26(135/923/26) від 13.08.2026 року, вказану справу передано на розгляд судді Тісецькому С.С..

Ухвалою суду від 18.08.2026 року прийнято до свого провадження справу №902/346/26(135/923/26) за позовом ТОВ "Таліон Плюс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в межах справи № 902/346/26 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .. Призначено справу № 902/346/26(135/923/26) за позовом ТОВ "Таліон Плюс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в межах справи № 902/346/26 про неплатоспроможність ОСОБА_1 - до розгляду в судовому засіданні на 27.10.2026 року.

На визначену дату - 27.10.2026 року в судове засідання представники сторін не з`явились.

Натомість, судом встановлено, що в матеріалах справи наявна заява представника ТОВ "Таліон Плюс" № ТР/26/905/2 від 25.05.2026 про розгляд справи без участі представника Позивача.

Крім того, судом встановлено, що відзиву на позов по цій справі від Відповідача до суду не надходило.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За змістом ч. 4 ст. 252 ГПК України, перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. №475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Слід зазначити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Водночас, суд зважає на те, що ухвала суду від 18.08.2026 року по справі №902/346/26(135/923/26) була надіслана учасникам справи до електронних кабінетів ЄСІТС та на електронні адреси : ТОВ "Таліон Плюс" - assistant@talion-plus.com.ua, представнику ТОВ "Таліон Плюс" Томилко О.Б. - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; арбітражному керуючому Белінській Н.О. - ІНФОРМАЦІЯ_3

Поряд з цим, згідно відомостей з комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", вказана вище ухвала суду була доставлена до електронних кабінетів ЄСІТС ТОВ "Таліон Плюс" та ОСОБА_1 - 18.08.2026 о 20:20 год. та в силу положень ч.6 ст. 242 ГПК України, вважається врученою 19.08.2026 року.

Враховуючи викладене та положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а також беручи до уваги те, що відповідна справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження та сторін належним чином повідомлено про розгляд відповідної справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи за відсутності представників сторін та за наявними матеріалами справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, встановив наступне.

За змістом позову, позовні вимоги мотивовано тим, що 22.07.2025 року між ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" (далі - Товариство) та ОСОБА_1 (далі - Відповідач або Позичальник) було укладено договір кредитної лінії №557270345 (далі - договір), у формі електронного документа відповідно до якого Відповідач отримав від Товариства кредитні коштти (з урахуванням всіх траншів) у розмірі 29900,00 грн, з кінцевою датою повернення кредиту визначеною у п. 7. - 21.08.2030. Договір діє до кінця визначеного строку, або його дострокового виконання чи розірвання, а Позичальник користується кредитними коштами на умовах визначених (п. 8.3, 8.7.2 договору).

При цьому, Дисконтний період визначений в п. 3.1 договору - це лише період з загального строку кредитування, під час якого Позичальник має додаткові можливості (отримання нових траншів, часткове погашення боргу). Після його закінчення, за відсутності продовження з боку Позичальника, договір діє до кінця визначеного строку, або його дострокового виконання чи розірвання, а Позичальник користується кредитними коштами на умовах визначених (п. 8.3, 8.7.2 договору).

Після закінчення Дисконтного періоду кредитування, Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти щоденно (п. 7.4.2. договору).

Таким чином, договір чітко визначає 5-річний термін своєї дії та право Кредитодавця нараховувати проценти протягом усього цього терміну, зокрема, після закінчення Дисконтного періоду на умовах фіксованої Базової щоденної ставки в розмірі - 0,98.

Також, відповідно до умов договору Відповідач, ознайомившись з усіма істотними умовами оферти, надав згоду (акцепт) на укладення договору шляхом направлення повідомлення Товариству, яке підписано відповідно до абзацу 2 статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", а саме: ввів у спеціальному полі під офертою, яка містить усі істотні умови договору, одноразовий ідентифікатор, який відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", та натиснення іконки "відправити/підписати".

Після підпису електронного повідомлення Відповідачем, зазначене повідомлення надійшло в інформаційно-комунікаційну систему Товариства, відповідно з цього моменту Товариство повідомлений про те, що Відповідач надав згоду (акцептував) на пропозицію (оферту) щодо укладання договору.

Так, договір між Товариством та Відповідачем було укладено в електронній формі та підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором накладено на договір та інформація про підпис (дату та час) міститься в Розділі 15 договору.

Разом з цим, на виконання умов договору грошові кошти були перераховані Товариством на банківську карту № НОМЕР_2 , яка була вказана Відповідачем при укладанні договору. Підтвердження перерахування кредитних коштів додається до цієї позовної заяви.

Відповідно до п. 5.3. договору, Позичальник несе відповідальність за правильність наданих Кредитодавцю реквізитів для зарахування суми кредиту, та підтверджує, що за наданими реквізитами сума кредиту буде зарахована на його власний рахунок.

Водночас, нарахування процентів та інших платежів за користування кредитом здійснювалося з дати фактичного надання першого траншу до дня повного погашення заборгованості або до моменту припинення дії договору з будь-яких підстав (п. 7.1. п.7.3, 8.2., 9.2.1.2. договору).

Проценти нараховувалися на фактичний залишок заборгованості Позичальника за кожний день користування кредитом, відповідно до встановленої договором процентної ставки. Процентна ставка визначена Договором як фіксована та застосовується з розрахунку 365 днів у році, незалежно від високосності року (п. 8.10. договору).

Базова процентна ставка складає 0,98 відсотків в день від суми залишку Кредиту, яка знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70 (триста п`ятдесят сім цілих сім десятих) відсотків річних (п. 8.3. договору).

Комісія за надання Кредиту не є платою за додаткові та/або супутні послуги Кредитодавця. Комісія за надання кредиту Позичальнику є іншою складовою плати за послуги, що надаються Кредитодавцем за цим Договором. Комісія за надання кредиту нараховується одноразово при видачі Кредиту в дату видачі першого Траншу за цим Договором. У випадку видачі наступних крім першого Траншів за цим Договором Комісія за надання додаткових грошових коштів у Кредит нараховується у день видачі кожного Траншу (п. 8.5. договору).

Відповідно до Розділу 9 Договору у разі затримання Позичальником сплати процентів за користування Кредитом, частини кредиту або комісії за надання кредиту щонайменше на один місяць Кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, шляхом повідомлення Позичальника про дострокове припинення/розірвання Договору. В тому числі Кредитодаведь має право направляти інформаційні повідомлення, щодо виконання цього Договору (в тому числі під час взаємодії при врегулюванні простроченої заборгованості) Позичальнику в електронному вигляді через Особистий кабінет та/або на електронну пошту та/або у вигляді sms-повідомлень на номер телефону, вказаний у Заявці та/або в месенджері.

Відтак, Відповідач зобов`язання по поверненню кредиту належним чином не виконує, у зв`язку з чим, відповідно до п. 9.1.1.7. договору, ТОВ "Таліон Плюс" було достроково розірвано договір шляхом направлення Відповідачу відповідного повідомлення (додається до позову).

Водночас, з 19.03.2026 припинилося право Позивача щодо нарахування процентів за користування кредитом, передбачених договором.

Так, зобов`язання зі сторони кредитора за договором виконані в повному обсязі, в свою чергу Відповідач свої зобов`язання по поверненню кредиту належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату звернення до суду заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 57 245,92 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості наданим Позивачу від Первісного кредитора (з дати укладання договору по дату відступлення права вимоги) та розрахунком заборгованості Позивача (з дати отримання права вимоги станом на дату розірвання договору).

Разом з тим, загальна сума заборгованості за кредитним договором заявлена до стягнення Позивачем в позовній заяві становить 49 410,16 грн, з них : заборгованість по кредиту - 15 671,52 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом - 31 944,64 грн; заборгованість по комісії за надання кредиту (в наявності) - 1 794,00 грн.

Поряд з цим, розмір штрафних санкцій вказаний в загальному розрахунку заборгованості вказаний, однак, Позивач не включає їх до розміру позовних вимог.

Крім того, у позовній заяві повідомлено, що 21.10.2025 у відповідно до ст. 1077 ЦК України, Товариство відступило право вимоги за договором до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" (далі - Позивач або Новий кредитор) за договором факторингу № МВ-ТП/60 (далі - договір факторингу). Копія договору факторингу та витяг з реєстру прав вимоги додаються.

Відповідно до умов договору факторингу, Фактор зобов`язався сплатити Клієнту суму фінансування відповідно до реєстру переданих прав грошової вимоги. На підтвердження виконання фінансових зобов`язань Фактором, надано разом з позовною заявою платіжну інструкцію, яка свідчить про оплату Фактором Клієнту суми фінансування за договором факторингу. При цьому, повідомлено, що оплата фінансування проводилася Фактором із застосуванням консолідованого підходу до розрахунків за весь реєстр прав вимог одночасно. Таким чином, надана платіжна інструкція відображає оплату фінансування за весь реєстр прав вимог згідно договору факторингу.

На підставі викладеного, Позивач просить суд : стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальні "Таліон Плюс" суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 49 410,16 грн, сплачений судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.

Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 7 КУзПБ, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2021 року у справі № 910/17743/18, Суд зауважив, що розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №911/2548/18).

Як вбачається із матеріалів справи № 902/346/26, Позивач - ТОВ "Таліон Плюс" станом на дату розгляду справи № 902/346/26(135/923/26), не звертався до суду із заявою про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/346/26 про неплатоспроможність Відповідача - ОСОБА_1 .

Водночас, як зауважив Верховний суд у своїй постанові від 23.09.2021 року у справі №904/4455/19, зважаючи на притаманну позовному провадженню автономію в межах справи про банкрутство, незаявлення позивачем грошових вимог до боржника у справі про банкрутство не може вважатися відмовою від таких вимог у позовному провадженні або бути підставою для відмови у задоволенні позову з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача в порядку статті 7 КУзПБ (п. 117).

У разі незаявлення вимог до боржника у справі про банкрутство справа за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство, відповідно до приписів статті 7 КУзПБ має бути розглянута господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача, по суті спору за правилами ГПК України у позовному провадженні в межах справи про банкрутство (п. 118).

Водночас, частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами цієї справи, 22.07.2025 року між ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено договір кредитної лінії № 557270345, на описаних вище умовах, який підписаний останнім електронним підписом одноразовим ідентифікатором BNHZ, відправлено 22.07.2025 20:04:29; введено 22.07.2025 20:05:14.

Водночас, даним договором кредитної лінії, серед іншого, обумовлено, що загальний розмір кредиту за цим договором після його укладення становить 29 900,00 грн та додаткові суми грошових коштів, що можуть бути надані шляхом переказу додаткових Траншів Позичальнику в межах встановленого кредитного ліміту - 29 900,00 грн (п. 2.2. договору, копія наявна у справі).

Разом з цим, Позивачем долучені до позовної заяви, зокрема, копії таких документів:

- Заявка на отримання грошових коштів в кредит від 22.07.2025 року;

- Паспорт споживчого кредиту "Смарт" до договору № 557270345 від 22.07.2025 року (підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 8726, відправлено 22.07.2025 20:04:29; введено 22.07.2025 20:05:14).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Частиною 1 ст. 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За змістом п. 6, п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію", у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні : електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 6, 7, 8, 11, 12, 13 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення.

Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Частиною 1 ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

Згідно п. 11, п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: електронна ідентифікація - процес використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або уповноваженого представника юридичної особи; електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються підписувачем як підпис.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування", договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про споживче кредитування", Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.

Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

Забороняється обмежувати споживача в часі для ознайомлення з інформацією, зазначеною у паспорті споживчого кредиту.

За змістом ч. 1 ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування", договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.

Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 14 Закону України "Про споживче кредитування", договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Визначення кредитодавцем можливості укладення договору про споживчий кредит здійснюється на підставі відповідного запиту (заяви) споживача, у тому числі з використанням засобів дистанційного зв`язку, та оцінки кредитоспроможності споживача.

Кредитодавцю забороняється встановлювати плату за розгляд запиту (заяви) про укладення договору про споживчий кредит.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Суд звертає увагу на те, що матеріали цієї справи не містять заперечень Боржника щодо укладення та підписання згаданого вище договору кредитної лінії № 557270345 від 22.07.2025 року із ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога".

Також, підписання Відповідачем - Мірзояном А.С. електронним підписом одноразовим ідентифікатором договору кредитної лінії № 557270345 від 22.07.2025 року, узгоджується із умовами пунктів 4.10.6, 4.10.7. цього договору та нормами Закону України "Про електронну комерцію".

Отже, зважаючи на викладене, суд, надавши оцінку описаному вище договору кредитної лінії № 557270345 від 22.07.2025 року, дійшов висновку, що останній за свою правовою природою та викладеними у ньому умовами є кредитним договором, який укладений у відповідності, зокрема, до Закону України "Про електронну комерцію".

Також, судом встановлено, що ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" були перераховані ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 29 900,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 22.07.2025 року (копія наявна у справі), із призначенням платежу: перерахування грошових коштів згідно кредитного договору № 557270345 від 22.07.2025 р..

При цьому, суд зважає на те, що згідно цього платіжного доручення, грошові кошти перераховані на картку/рахунок 4731-21хх-хххх-0325, номер якої вказаний у п. 5.1. договору кредитної лінії № 557270345 від 22.07.2025 року.

Слід зазначити, що матеріали цієї справи не містять заперечень Відповідача щодо отримання кредитних коштів від ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" по договору кредитної лінії № 557270345 від 22.07.2025 року в сумі 29 900,00 грн.

Отже, зважаючи на встановлені обставини, матеріалами справи у їх сукупності, підтверджується укладення Відповідачем із ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" зазначеного вище договору кредитної лінії, а також надання цим Товариством кредиту згідно цього договору ОСОБА_1 у сумі 29 900,00 грн.

Також, судом встановлено, що 21.10.2025 року між ТОВ Манівео Швидка Фінансова Допомога" (Клієнт) та ТОВ "Таліон Плюс" (Фактор) укладено договір факторингу №МВ-ТП/60, яким передбачені, зокрема, такі умови :

В порядку та на умовах даного Договору, Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги за переліком в Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором (п. 2.1.).

Розмір (сума) фінансування, що підлягає сплаті Фактором Клієнту, встановлюється у Реєстрі прав вимоги (п. 3.1.).

Наявне Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту укладення Реєстру прав вимоги. Майбутнє Право вимоги вважається переданим з моменту виникнення такого права вимоги до Боржника та додаткового оформлення не потребує (п. 4.1.).

Цей Договір набуває чинності з моменту його укладення та діє до кінця календарного року (до 31 rpyдня включно), в якому його було укладено, але у будь-якому разі до моменту повного виконання Сторонами всіх взятих на себе зобов`язань за ним (п. 8.1.).

Принагідно, суд зважає на те, що вказаний вище договір факторингу підписано та скріплено електронними печатками ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" у сервісі Вчасно.

Також, ТОВ Манівео Швидка Фінансова Допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" у сервісі Вчасно підписано та скріплено електронними печатками Реєстр прав вимоги від 21.10.2025 року (копія наявна у справі) по договору факторингу № МВ-ТП/60 від 21.10.2025 року.

Як вбачається із цього Реєстру прав вимоги від 21.10.2025 року, за порядковим № 312 вказано Боржника - Мірзоян Артем Сергійович (кредитний договір № 557270345 від 22.07.2025, заборгованість по основному боргу (тіло кредиту) - 15 671,52 грн; сума заборгованості за процентами - 9 214,80 грн; сума заборгованості по комісії - 1 794,00 грн; неустойка - 7 835,76 грн). Загальна сума заборгованості 34 516,08 грн.

Принагідно, суд звертає увагу на те, що матеріали цієї справи не містять доказів щодо оспорювання чи недійсності зазначеного вище договору факторингу.

Отже, наявними у справі доказами у їх сукупності, підтверджується набуття ТОВ "Таліон Плюс" права вимоги до Відповідача - ОСОБА_1 по зазначеному вище договору кредитної лінії № 557270345 від 22.07.2025 року, який укладено останнім із ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога".

Згідно ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 1077 ЦК України (в редакції на момент укладення договору факторингу), за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України (в редакції на момент укладення договору факторингу), предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За змістом ч.ч. 1-3 ст. 1079 ЦК України (в редакції на момент укладення договору факторингу), сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.04.2024 року, на підтвердження набуття своїх прав за правочином, новий кредитор має подати відповідні первинні документи, що засвідчують дійсність переданої вимоги та їх розмір, зокрема, відповідні кредитні та забезпечувальні договори, також платіжні документи (подібна правова позиція наводилася Касаційним господарським судом, зокрема, у постановах від 19.09.2023 у справі № 910/14130/16, від 30.11.2023 у справі №916/3711/20).

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.12.2021 року у справі № 911/3185/20, Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 у справі № 5026/886/2012.

Отже, враховуючи викладене, суд, надавши оцінку наявним у справі доказам, дійшов висновку, що Позивач - ТОВ "Таліон Плюс" на підставі описаного вище договору факторингу № МВ-ТП/60 від 21.10.2025 року набуло від ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" відповідні права вимоги до Відповідача - ОСОБА_1 щодо заборгованості, яка виникла на підставі договору кредитної лінії № 557270345 від 22.07.2025 року.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами ч. 2, ч. 5 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" передбачено, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема : доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Відповідно до п. 10, п. 11 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування", у договорі про споживчий кредит зазначаються : порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит.

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.7.2024 року у справі № 910/10895/22, проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачено частиною другою статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Судом встановлено, що згідно наявного у справі розрахунку заборгованості по кредитному договору № 557270345 від 22.07.2025 року (Позичальник - ОСОБА_1 ), який оформлено ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога", заборгованість складає в загальній сумі 34 516,08 грн, з яких : заборгованість по кредиту - 15 671,52 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом - 9 214,80 грн; заборгованість по комісії - 1 794,00 грн; 7 835,76 грн - неустойка.

Слід зазначити, що заборгованість в загальній сумі 34 516,08 грн також вказана і в згаданому вище Реєстрі прав вимоги від 21.10.2025 року по договору факторингу №МВ-ТП/60 від 21.10.2025 року.

Водночас, із цього розрахунку заборгованості вбачається, що ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" були нараховані проценти в загальній сумі 9 956,32 грн, а саме за період з 22.07.2025 року по 21.08.2025 року (включно), за дисконтною процентною ставкою 0,05% від суми кредиту за кожний день, та за період з 22.08.2025 року по 21.10.2025 року (включно), за індивідуальною процентною ставкою 0,98% від суми залишку кредиту за кожний день, що узгоджується із умовами пп. 8.7.1., 8.7.2 договору кредитної лінії №557270345 від 22.07.2025 року.

Також, із даного розрахунку заборгованості вбачається, що Відповідачем 22.08.2025 року було здійснено часткову оплату основного боргу по тілу кредиту в сумі 14 228,48 грн, та часткову оплату процентів в сумі 741,52 грн.

Відтак, з огляду на вказане, у вказаному вище розрахунку заборгованості, який оформлено ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" арифметично вірно визначено залишок несплаченого основного боргу в сумі 15 671,52 грн (29 900,00 грн - 14 228,48 грн) та залишок несплачених процентів в сумі 9 214,80 грн (9 956,32 грн - 741,52 грн), по вказаному кредитному договору.

Також, суд звертає увагу на те, що комісія за надання кредиту у розмірі 1 794,00 грн передбачена умовами п. 8.4., п. 8.5. договору кредитної лінії № 557270345 від 22.07.2025 року, а тому її нарахування ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" у відповідному розмірі згідно даного розрахунку заборгованості є правомірним та узгоджується із наведеними вище приписами законодавства.

Разом з цим, судом встановлено, що відповідно до наявного у справі розрахунку заборгованості по кредитному договору № 557270345 від 22.07.2025 року (Позичальник - ОСОБА_1 ), який оформлено ТОВ "Таліон Плюс", заборгованість складає в загальній сумі 57 245,92 грн, з яких : заборгованість по кредиту - 15 671,52 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом - 31 944,64 грн; заборгованість по комісії за надання кредиту - 1 794,00 грн; 7 835,76 грн грн - неустойка.

Так, із даного розрахунку заборгованості вбачається, що Позивачем нараховані проценти в сумі 22 729,84 грн за період з 22.10.2025 року по 18.03.2026 року (включно), за індивідуальною процентною ставкою 0,98% від суми залишку кредиту за кожний день, що узгоджується із умовами пп. 8.7.2 договору кредитної лінії № 557270345 від 22.07.2025 року.

Отже, згідно описаних вище розрахунків заборгованості, загальна сума нарахованих процентів ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" та Позивачем склала 31 944,64 грн (9 214,80 грн + 22 729,84 грн), яка вказана у розрахунку заборгованості ТОВ "Таліон Плюс", за заявлена останнім до стягнення з Відповідача.

При цьому, проценти в сумі 31 944,64 грн нараховані до відкриття провадження у справі № 902/346/26 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (ухвала суду від 26.05.2026 року у справі № 902/346/26).

Слід зазначити, що Позивачем Повідомленням № ТП/557270345 від 19.03.2026 року (копія наявна у справі) було повідомлено Відповідача про дострокове розірвання кредитного договору № 557270345 від 22.07.2025 року з 19.03.2026 року та необхідність оплати суми заборгованості в розмірі 57 245,92 грн.

Водночас, у позовній заяві Позивач вказав, що не включає штрафні санкції, які зазначені в загальному розрахунку заборгованості до розміру позовних вимог.

Принагідно, суд зважає на те, що згідно ч. 1, ч. 2 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відтак, беручи до уваги викладене, суд перевіривши згадані вище розрахунки заборгованості по кредитному договору № 557270345 від 22.07.2025 року, дійшов висновку, що визначені у цих розрахунках суми заборгованості, які заявлені Позивачем до стягнення, а саме : заборгованість по кредиту - 15 671,52 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом - 31 944,64 грн; заборгованість по комісії за надання кредиту - 1794,00 грн, є правомірними, підтверджені наявними у справі доказами, узгоджуються із умовами цього кредитного договору та наведеними вище приписами закодавства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлена Позивачем у позовній заяві загальна сума заборгованості за вказаним кредитним договором у сумі 49 410,16 грн (15 671,52 грн + 31 944,64 грн + 1 794,00 грн) підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача.

Отже, позов у цій справі підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Виходячи з наведеного Верховний Суд зазначив про те, що суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Враховуючи викладене та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з мотивів наведених вище.

Обґрунтованість та правомірність заявлених і задоволених позовних вимог підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.

Також, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, оскільки, позов у цій справі судом задоволено повністю, судові витрати Позивача зі сплати судового збору в сумі 2 662,40 грн, підлягають покладенню на Відповідача згідно вимог ст. 129 ГПК України.

Також, суд звертає увагу на заявлені до стягнення з Відповідача 5 000,00 грн - витрат на правову допомогу.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Приписами ч. 1, ч. 2 ст. 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ч.ч. 1-4 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом ч.ч. 1, 2, 3 ст. 30 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до додаткової постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.10.2024 року у справі № 911/1041/19(910/4281/23), визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 зазначила, зокрема, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені; відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказане узгоджується з висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Виходячи із системного аналізу законодавства, надання адвокатом правової допомоги та факт оплати таких послуг може підтверджуватися різними доказами, зокрема, наступними: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг; детальний опис виконаних доручень клієнта; акт прийому-передачі виконаних робіт; платіжні доручення, квитанції або касові чеки на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом; інші документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги.

Саме наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що Позивачем в обґрунтування понесених витрат на правову допомогу, надані копії таких документів:

- Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ЧН № 000666 від 22.03.2019 року, видане гр. Колінько Альоні Валеріївні;

- ордер серії СВ 1116266 від 02.12.2024 року про надання правничої допомоги ТОВ "Таліон Плюс" адвокатом Колінько Альоною Валеріївною на підставі договору про надання правничої допомоги № 5 від 02.12.2024 року;

- договір про надання правової допомоги № 5 від 02.12.2024 року, який укладено між Адвокатським об`єднанням "Ліга юридичних технологій та інновацій" (Адвокатське об`єднання) та ТОВ "Таліон Плюс" (Клієнт);

- Додаткова угода № 3232 від 14.04.2026 року про надання правової допомоги до договору № 5 від 02.12.2024 року, яка укладена між Адвокатським об`єднанням "Ліга юридичних технологій та інновацій" (Адвокатське об`єднання) та ТОВ "Таліон Плюс" (Клієнт);

- Акт прийому-передачі наданих послуг від 14.04.2026 року відповідно до договору про надання правової допомоги № 5 від 02.12.2024 року.

Разом з тим, договором про надання правової допомоги № 5 від 02.12.2024 року передбачені, зокрема, такі умови :

Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати професійну правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором (п.1.1.).

Правова допомога, що надається Адвокатським об`єднанням, Клієнтом оплачується в розмірі та обсязі погодженому в додатках до цього договору (Додаткових угодах та/або Реєстрах), в гривнях шляхом переказу коштів на рахунок Адвокатського об`єднання та може бути здійснена в будь-який час за надані послуги та в тому числі авансом за надані послуги у майбутньому (п. 4.1.).

За результатами надання правової допомоги складається акт приймання-передачі наданих послуг (далі - Акт), що підписується представниками кожної зі Сторін. В Акті вказується обсяг наданої Адвокатським об`єднанням правової допомоги і її вартість (п. 4.2.).

Даний договір укладений на строк до 31.12.2026 року та набирає чинності з моменту його підписання та може бути пролонгований за усним погодженням між сторонами (п.7.1.).

Водночас, Додатковою угодою № 3232 від 14.04.2026 року про надання правової допомоги до договору № 5 від 02.12.2024 року, серед іншого, визначено наступне.

Додаток визначає порядок оплати Послуг Адвокатського об`єднання за надання правової допомоги у справі Клієнта до Мірзояна Артема Сергійовича про стягнення заборгованості за кредитним договором № 557270345 від 22.07.2025 року, далі "Справа", згідно Договору (п. 1).

Сторони погодили, що вартість Послуг Адвокатського об`єднання по супроводженню Справи становить: 5 000,00 грн (п 'ять тисяч гривень 00 копійок), що включає в себе: аналіз кредитної справи та формування юридичного висновку - 1000 грн; підготовка та направлення повідомлення Відповідачу про оплату заборгованості (досудова вимога) - 500 грн; збір доказів, перевірка, друк та належне засвідчення копій письмових та електронних доказів у даній справі Адвокатським об`єднанням та підготовка позовної заяви та направлення копії доданих до неї документів до суду - 3 500 грн (п. 2).

Оплата Послуг згідно Додатку здійснюється Клієнтом протягом 3 (трьох) банківських днів з дня отримання рахунку на оплату Послуг від Адвокатського об`єднання шляхом перерахуванням Клієнтом грошових коштів на поточний рахунок Адвокатського об`єднання, що зазначений у реквізитах Договору (п. 3).

Разом з цим, у Акті прийому-передачі наданих послуг від 14.04.2026 року відповідно до договору про надання правової допомоги № 5 від 02.12.2024 року, вказані тотожні відомості, які зазначені Додатковій угоді № 3232 від 14.04.2026 року про надання правової допомоги до договору № 5 від 02.12.2024 року.

Крім того, судом встановлено, що ТОВ "Таліон Плюс" були перераховані Адвокатському об`єднанню "Ліга юридичних технологій та інновацій" грошові кошти у сумі 5000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 286 від 14.04.2026 року (копія наявна у справі) із призначенням платежу : оплата за надання правової допомоги згідно договору № 5 від 02.12.2024 року та Додаткової угоди № 3232 від 14.04.2026 року у справі про стягнення заборгованості.

Отже, наявними у цій справі доказами, підтверджуються судові витрати Позивача на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 908/2702/21 від 12.01.2023 викладено висновок, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України.

Так, за приписами ч. 5 ст. 129 ГПК Українипід час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Враховуючи зміст норм статей 2, 11, 15 ГПК України питання про співмірність заявлених до визнання витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

Також суд звертає увагу на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Крім того, суд зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй додатковій постанові від 19.07.2021 у справі № 910/16803/19.

Суд зазначає, що розмір судових витрат Позивача на правову допомогу у сумі 5 000,00 грн доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, а Відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі.

Дослідивши подані Позивачем докази на підтвердження понесення витрат на професіну правничу допомогу, враховуючи характер спору у цій справі, ступінь її складності, обсяг матеріалів у справі, керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд вважає розмір таких витрат співмірним до заявлених позовних вимог, а тому визнається судом обґрунтованим на суму 5 000,00 грн.

За змістом п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Отже, судові витрати Позивача на правову допомогу в сумі 5 000,00 грн, підлягають покладенню на Відповідача, згідно вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ :

1. Задоволити позов ТОВ "Таліон Плюс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у справі № 902/346/26(135/923/26), в межах справи № 902/346/26 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" (вул. Жабинського, 13, м.Чернігів, 14017; код ЄДРПОУ 39700642; Банк отримувача: AT "ПРИВАТБАНК", п/р НОМЕР_3 , код банку отримувача: 305299) 49 410,16 грн - заборгованості за кредитним договором; а також 2 662,40 грн - витрат на сплату судового збору та 5 000,00 грн - витрат на правову допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати учасникам справи до електронних кабінетів ЄСІТС та на електронні адреси : ТОВ "Таліон Плюс" - assistant@talion-plus.com.ua, представнику ТОВ "Таліон Плюс" Томилко О.Б. - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; арбітражному керуючому Белінській Н.О. - ІНФОРМАЦІЯ_3

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено 02 листопада 2026 р.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. прим.:1 - до справи.