Рішення № 141100031, 02.11.2026, Тетіївський районний суд Київської області

02.11.2026 Провадження по справі № 2/940/795/26

Справа № 940/1175/26

РІШЕННЯ

Іменем України

02 листопада 2026 року Тетіївський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Самсоненка Р.В.

за участю секретаря судових засідань Авілової Т.А.

позивачки ОСОБА_1

представника позивачки ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тетіївської міської ради про встановлення факту спільного проживання на день відкриття спадщини,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить встановити факт спільного проживання ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , із ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини після смерті останньої.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер чоловік позивачки ОСОБА_4 . Після його смерті залишилося спадкове майно, що складається з житлового будинку з надвірними будівлями та знаходиться в селі Черепинка Білоцерківського району Київської області, що належав його матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 .

Документи на житловий будинок виготовляються. Позивачка є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 .

03.06.2026 ОСОБА_1 звернулась до державного нотаріуса Тетіївської державної нотаріальної контори Давидової С.М. з заявою про видачу на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_4 . Вивчивши подані документи, нотаріус повідомила, що вчинити дану нотаріальну дію не можливо, адже спадкове майно належало матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , і після її смерті спадщину він не прийняв, оскільки заяву про прийняття спадщини не подавав, та на момент смерті не був зареєстрований з померлою. В зв`язку з чим нотаріусоь винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 359/02-3/ від 03.06.2026 року.

Проте, позивачка вважає, що за життя її чоловік прийняв спадщину фактично, оскільки на момент смерті своєї матері вони проживали разом.

Крім того, відповідно до заповіту, посвідченого Новіцькою Т.А. 31.07.1991, ОСОБА_5 заповіла належний їй житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 ОСОБА_4 .

Хоча ОСОБА_5 зареєстрвана в с. Черепинка Білоцерківського району Київської області, однак за 3 роки до своє смерті вона переїхала на постійне проживання до сина ОСОБА_4 та позивачки, які проживали за адресою: АДРЕСА_2 .

Оскільки довести факт спільного проживання ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивачка самостійно не може, вона змушена звертатись до суду. Встановити даний факт їй потрібно для успадкування майна, що залишилось після смерті чоловіка.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 07.07.2026 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

23.07.2026 до суду від представника відповідача Тетіївської міської ради Балагури Б.О. надійшов відзив, в якому він просить відмовити в задоволенні позовної заяви, мотивуючи це тим, що в даній справі відсутні будь-які докази того, що чоловік позивачки ОСОБА_4 спільно та постійно проживав зі своєю матір`ю на час її смерті.

Крім того, міська рада констатує, що згідно із наявної у справі копії свідоцтва про смерть ОСОБА_5 остання померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Черепинка Тетіївського району Київської області. Вказаний документ дозволяє міській раді критично оцінювати твердження позивачки, що мати її покійного чоловіка на момент смерті проживала в АДРЕСА_2 .

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 27.07.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Порхун О.П. позовну заяву підтримали в повному обсязі та просили її задовольнити. Представник позивача звернула увагу на те, що спадкова справа на спадкове майно не заводилась, інших спадкоємців не встановлено, спадщина не визнавалась відумерлою, тому вважає, що встановлення факту спільного проживання ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , із ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини після смерті останньої, ніяким чином не порушить права інших осіб чи органу місцевого самоврядування.

Представник відповідача Тетіївської міської ради Гричанюк О.І. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на поданий відзив, вважає, що позивачкою не доведено факт того, що її чоловік ОСОБА_4 спільно та постійно проживав зі своєю матір`ю ОСОБА_5 на час її смерті.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 пояснили суду, що вони є сусідами з позивачкою ОСОБА_1 в м. Біла Церква, проживають разом з нею в одному під`їзді. Підтвердили той факт, що дійсно в період часу з 2000 по 2004 роки в квартирі з позивачкою та її чоловіком ОСОБА_4 проживала матір чоловіка ОСОБА_5 . Вони часто її бачили біля під`їзду, опікувалась нею родина позивачки, останні роки ОСОБА_5 хворіла, а після смерті її поховали в селі Черепинка.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 пояснили суду, що вони були односельчанами з ОСОБА_5 в селі Черепинка Білоцерківського району Київської області та проживали з нею по сусідству. Зазначили, що після хвороби ОСОБА_5 в 2000 році її забрав син ОСОБА_4 з дружиною ОСОБА_1 до себе в квартиру в Білій Церкві, де вона проживала чотири роки до самої смерті. Догляд за нею здійснювали син з невісткою ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_5 син її поховав в селі Черепинка.

Заслухавши пояснення позивачки, її представника, представника відповідача та свідків, вивчивши матеріали справи, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 07 листопада 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану ( а. с . 15).

Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно, що складається з житлового будинку з надвірними будівлями, яке знаходиться в селі Черепинка Білоцерківського району Київської області, що належав його матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Черепинка, Тетіївський район, Київська область, відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 24 лютого 2004 року ( а. с. 16).

Факт родинних відносин ОСОБА_4 з ОСОБА_5 підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_4 серія НОМЕР_3 від 25 грудня 1959 року ( а. с. 14).

Позивачка ОСОБА_1 претендує на спадкове майно після смерті її чоловіка ОСОБА_4 як спадкоємець за законом першої черги.

Факт родинних відносин позивачки та її чоловіка ОСОБА_4 підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 16 березня 1983 року ( а. с. 13).

Відповідно до заповіту, посвідченого Новіцькою Т.А. 31.07.1991, ОСОБА_5 заповіла належний їй житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 ОСОБА_4 ( а. с. 17-18).

ОСОБА_5 згідно із свідоцтвом на право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії КИ-ХХІІІ №2213634 від 01 серпня 2001 року, має право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства КСП «Черепин» ( а. с. 19).

Крім того, позивачкою на підтвердження того, що ОСОБА_5 проживала разом з сином ОСОБА_4 долучено до матеріалів справи фото померлої ОСОБА_5 , копію страхового свідоцтва про страхування будівель і тварин, що належать громадянам, копію трудової книжки ( а. с. 20-26).

Відповідно до листа № 443/01-16 від 11 липня 2026 року державного нотаріуса Тетіївської державної нотаріальної контори Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Давидової С. М. спадкових справа до майна померлих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не заведено. ( а. с. 38).

Державним нотаріусом Тетіївської державної нотаріальної контори Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Давидовою С.М. 03 червня 2026 року винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 359/02-31, якою ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом на житловий будинок під номером АДРЕСА_1 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка - ОСОБА_4 , так як він після смерті матері ОСОБА_5 , спадщину не прийняв, оскільки заяву про прийняття спадщини не подавав, з померлою не був зареєстрований. ОСОБА_4 вважається таким, що пропустив строк для прийняття спадщини ( а. с. 45-46).

Згідно із випискою, виданою 29 червня 2026 року № 54 в.о. старости П`ятигірського старостинського округу виконавчого комітету Тетіївської міської ради Л. Сліпенчук, за ОСОБА_5 , станом на 2000 рік рахувався житловий будинок з господарськими будівлями за адресою АДРЕСА_1 , який розташований на не приватизованій земельній ділянці розміром 0,56 га. ( а. с. 47).

В архівній довідці від 28 квітня 2026 року №104, виданій в.о. старости П`ятигірського старостинського округу виконавчого комітету Тетіївської міської ради Л. Сліпенчук, зазначено, що згідно із документами архівного фонду № 13 опис №3 є відомості про реєстрацію місця проживання до дня смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

В погосподарській книзі №6 за 2001-2005 роки «Черепинська сільська рада село Черепин Тетіївський район Київська область» за ОСОБА_5 обліковувався житловий будинок з господарськими будівлями за адресою АДРЕСА_1 , який розташований на не приватизованій земельній ділянці для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд орієнтовною площею 0,25 га.

Станом на 31.12.2003 за ОСОБА_5 рахувалась земельна ділянка для особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,31 га.

Крім того, на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 за вищевказаною адресою крім померлої ОСОБА_5 ніхто не був зареєстрований ( а. с. 57).

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 нього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до абз. 3 п. 3 роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами ст. 29, ч. 2 ст. 1221 ЦК України. Якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.

Згідно з ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

При цьому, слід враховувати, що чинним законодавством не розкривається поняття постійного місця проживання фізичної особи, тому визнання цього факту розцінюється законом як встановлення факту, що має юридичне значення.

Як випливає із п.3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Згідно роз`яснень, викладених у п.п. 2, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" №7 від 30.05.2008, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Метою встановлення факту спільного проживання заявника зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження».

Згідно з ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

За правилами ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За змістом норми ст. 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Так, відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Чинним законодавством не розкривається поняття постійного місця проживання фізичної особи, тому визнання цього факту розцінюється законом як встановлення факту, що має юридичне значення.

Аналізуючи вказані норми, слід дійти висновку про те, що для підтвердження факту прийняття спадщини особі, яка не подала таку заяву в нотаріальну контору, необхідно доводити саме обставини, що підтверджують факт спільного постійного проживання із спадкодавцем на момент смерті.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду

від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, провадження № 61-44149св18, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

У той же час, у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, провадження 61-15380св20, зазначено, що для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, оскільки проживав разом із спадкодавцем, проживання має бути фактичним.

Статтею 29 ЦК України у редакції, чинній на час відкриття спадщини, встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відтак предметом доказування у даній справі є саме постійне проживання спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

В своїй постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Жодних письмових доказів на підтвердження постійного проживання чоловіка позивачки ОСОБА_4 з його матір`ю ОСОБА_5 на час відкриття спадщини стороною позивача не надано.

Натомість дану обставину спростовує Тетіївська міська рада в наданій суду архівній довідці від 28 квітня 2026 року №104, виданій в.о. старости П`ятигірського старостинського округу виконавчого комітету Тетіївської міської ради Л. Сліпенчук, з якої вбачається, що згідно із документами архівного фонду №13 опис №3 є відомості про реєстрацію місця проживання до дня смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 , на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 за вищевказаною адресою крім померлої ОСОБА_5 ніхто не був зареєстрований.

Крім того, згідно із свідоцтвом про смерть ОСОБА_5 місцем її смерті вказано с. Черепинка Тетіївського району Київської області.

Так, показання свідків, котрі були допитані в судовому засіданні, не дають можливості суду достеменно встановити факт проживання чоловіка позивачки ОСОБА_4 з його матір`ю ОСОБА_5 на час її смерті, оскільки свідки вказували про те, що бачили ОСОБА_5 у квартирі позивачки, то біля будинку, де проживав чоловік позивачки, що не може бути безумовним та беззаперечним доказом постійного чи періодичного проживання чоловіка позивачки ОСОБА_4 з його матір`ю ОСОБА_5 до її смерті.

Разом з тим, зі свідчень цих свідків неможливо достовірно встановити характер проживання (постійний чи тимчасовий).

Суд критично оцінює усні свідчення свідків, якщо вони не підкріплені документально, бо свідки можуть помилятися щодо юридичного статусу проживання (регулярність візитів, ведення спільного господарства, тощо).

Більше того, без належних достовірних письмових доказів показання свідків не можуть розцінюватися як достовірні і достатні докази факту саме постійного проживання чоловіка позивачки із матір`ю і являтись достатньою підставою для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_4 зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).

Правозастосовна практика стосовно вирішення порушеного позивачкою питання про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем є остаточно сформованою і усталеною.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Інших доказів під час розгляду справи в суді не здобуто, тоді як рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, суд дійшов висновку, що позивачкою ОСОБА_1 не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту спільного проживання її чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини після смерті останньої, тому в задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання на день відкриття спадщини, слід відмовити.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір, у разі відмови в позові, покладається на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 1220, 1223, 1261, 1268 ЦК України, ст.ст. 258, 259, 263-265, 268, 273, 294, 315, 319, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

В задоволені позову ОСОБА_1 до Тетіївської міської ради про встановлення факту спільного проживання на день відкриття спадщини відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Р.В. Самсоненко