Рішення № 141099927, 28.10.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/24107/25

Провадження № 2/369/8403/26

РІШЕННЯ

Іменем України

28.10.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі головуючого судді Хацько Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (письмове провадження) без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 16.04.2025 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 , за допомогою Веб-сайту (navse.in.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1541-2066, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов кредитного договору, товариство взяло на себе зобов`язання надати відповідачці кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту 18 000,00 грн.; строк кредитування 300 днів; базовий період 14 днів; комісія за видачу кредиту 20,00% від суми кредиту; знижена % ставка 0,90% в день; стандартна % ставка 1,00 % в день.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Укр Кредит Фінанс» свої зобов`язання по видачі відповідної суми кредиту виконав повністю. Відповідачка свої зобов`язання за вищевказаним договором не виконала, внаслідок чого станом на 21.10.2025 утворилась заборгованість на загальну суму 54 727 грн. 54 коп., з яких: 18 000,00 грн.- заборгованість за кредитом; 27 548,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами, 8 640,00 грн. заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦПК, 539,54 грн. - заборгованість за комісією.

На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 54 727,54 грн, з яких: 10 974,31 грн - заборгованість за основним боргом; 18 000,00 грн.- заборгованість за кредитом; 27 548,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами, 8 640,00 грн. заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦПК, 539,54 грн. - заборгованість за комісією., а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.12.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначив, що позовні вимоги не визнають, оскільки неспівмірність договірних процентів сумі кредиту та наслідкам порушення зобов`язання. Позивач заявляє до стягнення 27 548,00 грн договірних процентів при сумі кредиту 18 000,00 грн, тобто розмір процентів істотно перевищує суму фактично отриманих коштів. Такий фінансовий результат не відповідає природі процентів як плати за користування грошовими коштами та не перебуває у розумному співвідношенні з розміром кредиту, строком користування ним і характером порушення зобов`язання. Непрозорість і складність механізму нарахувань як ознака несправедливості умов для перечісного споживача. Також, одночасне стягнення договірних процентів і сум за ст. 625 ЦПК України створює ризик подвійної відповідальності. За відсутності чіткого розмежування таких нарахувань відповідальність боржника стає необмеженою, що суперечить компенсаційній, а не каральній природі цивільно-правової відповідальності. Розрахунок сум за ст. 625 ЦПК України не дозволяє суду перевірити правільність нарахувань. Позивач подає підсумкове число, яке без деталізації та формули не може бути перевірене судом., тому не відповідає стандарту доказування у цивільному процесі. Комісія заявлена до стягнення не як первинна величина, передбачена договором, а як залишок. Це означає, що частина комісії вже була погашена або перекрита здійсненими платежами, однак матеріали справи не містять деталізованого розподілу кожного платежу між тілом кредиту, процентами та комісією. У матеріалах справи наявні докази, які підтверджують лише факт отримання відповідачем тіла кредиту у розмірі 18 000,00 грн. Інші складові заявленої заборгованості сформовані на підставі розрахунку, який не містить прозорого та перевірюваного механізму нарахувань, не дозволяє розмежувати правову природу окремих сум і не відповідає засадам справедливості, добросовісності та пропорційності. За таких обставин розрахунок позивача є юридично необґрунтованим і не може бути покладений в основу судового рішення в частині процентів, комісії та інших додаткових платежів. На підставі викладеного, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості з нарахування процентів у розмірі 27 548,00 грн, заборгованості за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України у розмірі 8 640, 00 грн, заборгованості по комісії у розмірі 539,54 грн, позов задовольнити частково в межах тіла кредиту у розмірі 18 000 грн 00 коп., та судові витрати розподілити пропорційно до задоволеної частини позову.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16 квітня 2025 року між ТОВ "Укр Кредит Фінанс" та ОСОБА_1 був укладений електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1541-2066, згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 18 000,00 грн зі строком кредитування - 300 календарних днів (до 09.02.2026 року) (п. 4.10 договору), базовим періодом 14 днів (п. 4.4 договору), стандартною процентною ставкою 1,00% в день (п. 4.6 договору), зниженою відсотковою ставкою 0,90% (п. 10.2 договору), комісією за видачу кредиту 20,00% від суми виданого кредиту (п. 4.7 договору), який підписано відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатору A0847.

З довідки ТОВ «Укр Кредит Фінанс» вбачається, що грошові кошти за кредитним договором № 1541-2066 від 16.04.2025 укладеним з ОСОБА_1 у розмірі 18 000,00 грн. за допомогою системи EasyPay, платіж від 16 квітня 2025 року № 1591350897, на платіжну карту НОМЕР_1 .

З метою до судового врегулювання спору ТОВ «Укр Кредит Фінанс» відповідачці направив письмову вимогу від 28.10.2025 року з вимогою сплатити заборгованість за договором № 1541-2066 від 16.04.2025 у розмірі 54 727,54 грн., протягом 30 календарних днів з дня отримання цієї вимоги.

З розрахунку заборгованості за договором № 1541-2066 від 16.04.2025 вбачається, що ОСОБА_1 не виконала у повному обсязі умови взятих на себе зобов`язань, не погашала позику, внаслідок чого станом на 21.10.2025 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 54 727 грн. 54 коп., з яких: 18 000,00 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 27 548 грн. 00 коп. - прострочена заборгованість за нарахованими відсотками; 8640 грн. 00 коп. заборгованість за відсотками за ст. 625 ЦПК України; 539 грн. 54 коп. заборгованість за комісією.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання недопустима.

Статтями 526, 527, 530 ЦК України передбачені загальні умови виконання зобов`язання, а саме: зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як встановлено ч.1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договори є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним договором.

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України та частини 2 статті 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідачка ОСОБА_1 ознайомилася з наданою в договорі інформацією, що засвідчила електронним підписом, вибрала та погодилася з конкретними умовами щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та уклала кредитний договір підписавши їх особистим електронним підписом, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора. Тобто таким чином висловила своє волевиявлення щодо укладання кредитного договору за конкретних умов.

За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Отже, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем були погоджені умови договору про відкриття кредитної лінії.

Крім того, вбачається, що позивач частково сплачувала кошти, що вказує на те, що остання погодилась на істотні умови Договору та прийняла їх.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 127/23910/14-ц дійшов висновку, що часткова сплата боржником основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 30 квітня 2025 року, 13 травня 2025 року та 27 травня 2025 року здійснила часткове погашення заборгованості у загальному розмірі 8974,46 грн, що свідчить про визнання нею боргу за кредитним договором, які позивачем були спрямовані згідно до умов договору на погашення нарахованих відсотків та комісії.

Зважаючи на викладені вище обставини справи та норми закону, суд вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є чітким, повним та розгорнутим по окремим категоріям, тому він є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчить як про отримання відповідачем кредитних коштів так і користування ними.

Правильність зазначеного розрахунку відповідачкою не спростовано, контррозрахунок заборгованості до матеріалів справи не подано, тому суд вважає, що доводи відповідачки стосовно того, що розрахунок є необґрунтованим не заслуговує на увагу.

Таким чином, суд доходить висновку про доведеність виникнення у позивача права вимоги до відповідачки про стягнення заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії № 1541-2066 від 16.04.2025 року, оскільки відповідачкою прострочено виконання грошового зобов`язання в строки, передбачені умовами зазначеного кредитного договору.

Щодо нарахування позивачем процентів, суд зазначає наступне.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, відповідачка не скористалася своїм правом споживача на відмову від надання йому кредиту без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів, протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня укладення.

Велика Палата Верховного Суду зазначила у своїй постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, що відповідно до частини першої ст. 1048 та частини першої ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Разом з тим, відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року. Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Ураховуючи, що самим Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набрав чинності 24 грудня 2023 року, тобто після набрання чинності цим Законом, нарахування процентної ставки слід розраховувати у відповідності до чинного законодавства у розмірі 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Перехідні положення Закону застосовуються у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності Законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень закону. Частиною другою розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Договір про відкриття кредитної лінії № № 1541-2066 укладено 16.04.2025 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому на нього поширюється дія частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», де максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідно до умов Договору про відкриття кредитної лінії № № 1541-2066 від 16.04.2025 року, відповідачці ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 18 000,00 грн на наступних умовах: строк, на який надається кредит 300 календарних днів, зі сплатою зі строком кредитування - 300 календарних днів, стандартною процентною ставкою 1,00% в день, зниженою відсотковою ставкою 0,90%. Дата повернення кредиту 09.02.2026 року.

Разом з тим, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

28.10.2025 року позивач на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, звернувшись до відповідачці з вимогою дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів та комісії.

Відтак, позивачем розраховано проценти включно до 20.10.2025 року у відповідності до умов укладеного кредитного договору, прострочена заборгованість на час звернення до суду складає 18 000,00 грн за тілом кредиту, прострочена заборгованість за процентами 27 548,00 грн.

Доказів оспорення відповідачкою ОСОБА_1 , або певних його умов, зокрема, щодо порядку нарахування процентів за користування кредитом, суду не надано; клопотання про витребування відповідних доказів судом не заявлено, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, суд приходить до висновку, що застосований позивачем розмір процентної ставки для розрахунку процентів по кредиту не перевищує максимальний розмір (1%) денної процентної ставки, тому проценти нараховані позивачем не суперечать вимогам ч. 5 ст .8 Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо твердження відповідачки про неспівмірність нарахованих процентів, несправедливість умов для споживача, суд вважає, що такі не можуть бути взяті до уваги, зважаючи на таке.

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» під назвою «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Наведене законодавче формулювання «може бути визнано недійсним» прямо вказує на те, що недійсність несправедливої умови договору не настає в силу самого закону (як це притаманно нікчемним правочинам відповідно до частини другої статті 215 ЦК України), а встановлюється судом за результатом розгляду відповідної вимоги заінтересованої сторони. Це є визначальною ознакою оспорюваного, а не нікчемного правочину (його частини) оспорюваний правочин є дійсним, доки його недійсність не встановлена судом (частина третя статті 215 ЦК України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 виснувала: «суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору; «натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

За таких обставин, з урахуванням викладеного, Об`єднана палата вважає за необхідне відступити від висновків, які сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження 61-92св24)».

Вищенаведений висновок свідчить про те, що оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд не може застосовувати без відповідної позовної вимоги споживача. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом до розміру заборгованості за тілом кредиту.

Отже, при вирішенні вимоги про стягнення кредитної заборгованості суд не може оцінювати положення кредитного договору на предмет їх справедливості, вирішувати питання чи є нараховані проценти непропорційно великими та чи відповідають вони засадам справедливості, добросовісності й розумності, за відсутності окремої позовної заяви споживача про оспорення відповідних умов договору.

Судом встановлено, що відповідачкою ОСОБА_1 не було пред`явлено відповідних зустрічних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, тому підстав зменшувати розмір відсотків до розміру тіла кредиту немає.

Крім того, суд зазначає, що відповідачка не надала суду доказів того, що розмір нарахованих відсотків є несправедливим або таким, що суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості. Сам по собі факт перевищення розміру нарахованих відсотків над сумою тіла кредиту не свідчить про несправедливість умов договору, оскільки такий розмір був визначений сторонами добровільно.

Отже, розмір процентів за користування кредитними коштами був визначений сторонами договору за їх взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідачка, укладаючи кредитний договір, мала можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище. Крім того, згідно з умовами договору, вона мала право відмовитися від договору протягом 14 днів з дня його укладення без пояснення причин, у тому числі після отримання грошових коштів (п. 6.9. договору), однак таким правом не скористалася.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що у справі, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

У постанові Верховного Суду від 07.02.2022 у справі 758/2575/17 зазначено, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 нього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 623/2936/19 вказав, що виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату процентів за користування кредитом, є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договору, оскільки вказаний розмір процентної ставки погоджено за домовленістю сторін у заяві-анкеті.

Такий висновок теж підлягає застосуванню і до спірних правовідносин.

Отже, вказані умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.

При цьому проценти за кредитним договором, згідно статті 1056-1 ЦК України, не мають компенсаційного характеру та є платою за користування чужими грошима, їх розмір визначається сторонами договору, тому положення пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до умов договору про встановлення розміру процентів не може застосовуватись.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем розраховано проценти у розмірі 27 548,00 грн у повній відповідності до умов укладеного кредитного договору, й правові підстави для зменшення такого розміру відсутні.

Разом з тим, суд погоджується з доводами відповідача про відсутність підстав для стягнення процентів річних, передбачених ст. 625 ЦК України в сумі 8640,00 грн з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пункт 8.2 укладеного між сторонами кредитного договору передбачає, що у разі прострочення виконання позичальником грошового зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитом та/або комісії за видачу у кредит додаткових грошових коштів (якщо умови додаткової угоди до цього договору передбачають сплату комісії за видачу у кредит додаткових грошових коштів) та/або суми кредиту у визначені цим договором терміни, позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 401500 % процентів річних від суми заборгованості в силу положень ст. 625 ЦК України. Проценти річних нараховуються за кожен день прострочення на суму заборгованості, що включає прострочені проценти за користування кредитом та/або суму простроченої комісії за видачу кредиту (якщо умови цього договору передбачають сплату комісії за видачу кредиту), та/або комісії за видачу у кредит додаткових грошових коштів (якщо умови додаткової угоди до цього договору передбачають сплату комісії за видачу у кредит додаткових грошових коштів) та/або суму неповернутого кредиту, та не нараховуються на раніше нараховані проценти на підставі ст. 625 ЦК України. При цьому проценти річних нараховуються на суму заборгованості за кожен день прострочення у сумі, що не перевищує 2 (два) відсотки від неповернутої позичальником суми кредиту.

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02. 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05.30 год 24.02.2022 року строком на 30 діб, який було в подальшому неодноразово продовжено відповідними Указами Президента України та який діє на теперішній час.

Відповідно п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідачки процентів за порушення виконання грошового зобов`язання на підставі ст. 625 ЦК України в сумі 8640,00 грн задоволенню не підлягають.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до розрахунку заборгованості, позивачем 30.04.2025 року було нараховано відповідачці проценти по ст. 625 ЦПК України у розмірі 360,00 грн.

В цей період відповідачкою 30.04.2025 року було внесено на погашення заборгованості 4158,23 грн., з якої позивачем віднесено зокрема на погашення нарахованих процентів на підставі ст. 625 ЦК України в сумі 360,00 грн, відтак їх слід відрахувати від суми нарахованих процентів у розмірі 27 548,00 грн (27 548,00 360,00) грн, тому сума процентів становить 27 188,00 грн.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення нарахованих процентів підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідачки ОСОБА_1 , необхідно стягнути проценти за прострочення заборгованості у розмірі 27 188,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за комісією, суд встановив наступне.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами, просить стягнути заборгованість за комісією в розмірі 539,54 грн.

Розмір комісії за надання кредиту визначений пунктом 4.7 Договору становить 20% від суми виданого кредиту.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Тобто Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Таким чином, така форма витрат як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожною фінансовою установою індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідачки (зокрема, і в судовому порядку).

За такого, включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачкою комісії за надання кредиту у розмірі 20% від суми виданого кредиту, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідачки, суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Відповідно до розрахунку заборгованості, позивачем 16.04.2025 року було нараховано відповідачці ОСОБА_1 комісія за надання кредиту у розмірі 3600,00 грн.

Відповідачкою 30.04.2025 року було внесено на погашення заборгованості у розмірі 4158,23 грн, 13.05.2025 року у розмірі 3816,23 грн, з яких віднесено на погашення зокрема комісії у загальному розмірі 3060,46 грн, тому залишок нарахованої не погашеної комісії складає у розмірі 539,54 грн.

Отже, вимоги позивача про стягнення комісії є правомірними, що є підставою для їхнього задоволення.

За такого доводи відповідачки про недоведеність нарахування позивачем заборгованість з комісії не є слушним.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії № 1541-2066 від 16.04.2025 року у загальному розмірі 45 727,54 грн, з яких: 18 000,00 грн - заборгованість за основним боргом; 27 188,00 грн заборгованість за нарахованими процентами, 539,54 грн. - заборгованість за комісією.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а тому з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2023,92 грн (2442,40 грн - сплачений судовий збір * 83,55 % - процентне співвідношення задоволених вимог).

Керуючись ст. ст. 1, 3, 207, 509, 525, 526, 530, 536, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 81, 141, 265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії № 1541-2066 від 16.04.2025 року у загальному розмірі 45 727 (сорок п`ять тисяч сімсот двадцять сім) грн 54 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» витрати по сплаті судового збору у розмір 2023 (дві тисячі двадцять три) грн 40 коп.

В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», код ЄДРПОУ 38548598, що розташовується за адресою: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 407.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Рішення виготовлено 28.10.2026 року.

Суддя Наталя Хацько