Рішення № 141096428, 02.11.2026, Ярмолинецький районний суд Хмельницької області

Справа № 689/494/26

2/689/461/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 листопада 2026 року селище Ярмолинці

Ярмолинецький районний суд Хмельницької області у складі:

головуючого - судді Кульбаби А.В.,

з участю: секретаря судового засідання Лебеденко О.М.,

розглянувши в судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в залі суду в селищі Ярмолинці цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом, зазначив, що 3 лютого 2017 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № Z70.981.777240, відповідно до умов якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 26 000 грн. строком на 36 місяців зі сплатою процентів за користування коштами 9, 50 % річних. Банк свої зобов`язання по віддачі кредиту виконав повністю. Водночас, відповідач взяті на себе зобов`язання виконував з істотним порушенням умов Договору, сплачуючи щомісячні платежі не в повному обсязі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості. 26 листопада 2020 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладено Договір факторингу, за яким АТ «Ідея Банк» відступило Права вимоги, а позивач набув право вимоги за первинним Договором в розмірі заборгованості боржників перед АТ «Ідея Банк». В тому числі, за даним Договором факторингу було відступлено право вимоги за заборгованостями ОСОБА_1 перед АТ «Ідея Банк» за договором № Z70.981.777240 від 3 лютого 2017 року. Згідно з розрахунком заборгованості по Кредитному договору № Z70.981.777240 від 3 лютого 2017 року заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем станом на дату подачі позову становить 45 396, 24 грн., яка складається із: заборгованості за основним боргом 15 203, 41 грн., заборгованості за відсотками 7477, 83 грн., заборгованість за комісією 22 715 грн.

Представник відповідача адвокат Польовий В.А. подав до суду заперечення, в яких зазначив, що положення договору кредиту від 3 лютого 2017 року щодо обов`язку сплати позичальником комісії в сумі 22 715 грн. є такими, що суперечать інтересам споживача і порушують його права, є незаконними та нікчемними на підставі абз. 3 ч. 4 ст. 11; ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»; рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013. Також зазначив, що позовні вимоги з 2 лютого 2020 року по 2 квітня 2020 року заявлені позивачем за період кредиту з 2 лютого 2017 року по 1 квітня 2017 року із пропуском позовної давності, що є підставою для відмови в цій частині у позові. Мова йде про тіло кредиту в сумі 565 грн. 93 коп. та процентів в сумі 252 грн. 17 коп., нараховані з 3 березня 2017 року по 1 квітня 2017 року 28 днів: тіло кредиту 511 грн. 28 коп. та 227 грн. 64 коп. процентів. Просив суд відмовити у стягненні заборгованості за комісією в розмірі 22 715 грн.; застосувати строки позовної давності та відмовити в позові у стягнення нарахованих з 3 березня 2017 року по 1 квітня 2017 року за 28 днів тіло кредиту в сумі 511 грн. 28 коп. та 227 грн. 64 коп. процентів.

В судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача. Просив задоволити позов.

Відповідач в судове засідання не зявився, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Суд, дослідивши письмові докази у справі в їх сукупності, приходить до висновку, що позов слід задоволити частково.

Судом встановлено, що 3 лютого 2017 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № Z70.981.777240, відповідно до умов якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 26 000 грн. строком на 36 місяців зі сплатою процентів за користування коштами 9, 50 % річних. Ця обставина підтверджується копією кредитного договору № Z70.981.777240 від 3 лютого 2017 року, копією заяви на приєднання до договору добровільного страхування життя № ДСЖ001 від 25 травня 2026 року, а також оригіналами цих доказів (а.с. 6-7, 97-99). Копією ордеру-розпорядження № 1 про видачу кредиту підтверджується факт видачі кредитних коштів в сумі 20 521, 74 грн., (а.с. 10). Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості по Кредитному договору № Z70.981.777240 від 3 лютого 2017 року заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем станом на дату подачі позову становить 45 396, 24 грн., яка складається із: заборгованості за основним боргом 15 203, 41 грн., заборгованості за відсотками 7477, 83 грн., заборгованість за комісією 22 715 грн. (а.с. 11 зворот). Випискою по рахунку ОСОБА_1 за період з 1 січня 2000 року по 26 листопада 2020 року підтверджується погашення ним боргу за кредитним договором № Z70.981.777240 (а.с. 10-11).

26 листопада 2020 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладено Договір факторингу, за яким АТ «Ідея Банк» відступило Права вимоги, а позивач набув право вимоги за первинним Договором в розмірі заборгованості боржників перед АТ «Ідея Банк». Зазначена обставина підтверджується копією Договору факторингу № 12/84 від 26 листопада 2020 року (а.с. 12-14).

В тому числі, за даним Договором факторингу відповідно до Реєстру Боржників до договору факторингу № 12/84 від 26 листопада 2020 року було відступлено право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 перед АТ «Ідея Банк» за договорами № Z70.981.777240 від 3 лютого 2017 року Ця обставина підтверджується копією Витягом з Реєстру Боржників до договору факторингу № 12/84 від 26 листопада 2020 року (а.с. 15).

Відповідно до платіжного доручення № 20281 від 26 листопада 2020 року ТОВ «ФК «КЕРЕДИТ-КАПІТАЛ» сплатило АТ «Ідея Банк» 3 102 412, 74 грн. згідно Договору факторингу № 12/84 від 26 листопада 2020 року (а.с. 15-16).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі, відповідно до статті 1055 Цивільного кодексу України.

Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору, що підтверджується відповідними доказами, які додані до позовної заяви.

Станом на сьогоднішній день заборгованість відповідача за основним боргом та за відсотками не погашена, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 ЦК України).

Згідно ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним Договором.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Не виконуючи належним чином зобов`язання за договором, відповідач порушив зазначені норми законодавства та умови договору.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року по справі № 496/3134/19 в п.п. 26-30 зробила наступні правові висновки: «Відповідно до пункту 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства. Поняття зобов`язання належить до фундаментальних понять доктрини цивільного права. Розумне тлумачення законодавства можливе лише з врахуванням правової природи зобов`язання. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таким чином, за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання)».

Згідно з частинами 1 і 3 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Таким чином, ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» наділено правом вимоги до відповідача.

Так, судом встановлено, що твердження представника відповідача про те, що позовна вимога про стягнення комісії за обслуговування кредиту суперечить ЗУ «Про захист прав споживачів», є слушним.

За розрахунком позивача за кредитним договором відповідачу була нарахована комісія в сумі 22 715 грн.

Суд вважає неправомірним нарахування комісії з таких підстав.

Згідно з положеннями абзацу 3 частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до пунктів 17, 23 статті 1 цього Закону послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними.

В силу вимог частини 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 зазначено, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

До цих засад віднесено свободу договору (пункт 3), справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

Відповідно до статті 18 Закону №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з частинами першою, другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Свобода договору не є абсолютною (необмеженою): вона існує в рамках норм чинного законодавства, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору.

Норми чинного законодавства також закріплюють презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Умовами кредитного договору можуть визначатися додаткові (акцесорні) зобов`язання сторін. При цьому правові та організаційні засади споживчого кредитування встановлюють право споживача на справедливі умови кредитного договору.

Закон України № 1734-VІІІ «Про споживче кредитування» визначає право кредитодавця отримувати винагороду за супутні з наданням кредиту послуги, зокрема комісію за обслуговування кредиту, у разі якщо такі послуги дійсно були надані банком позичальнику. Водночас, банкам забороняється встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку. Також на позивача не може бути покладений обов`язок сплачувати платежі, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Загальною підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо його дійсності, які встановлені статтею 203 ЦК України. Нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом.

Умови договору про надання споживчого кредиту, що передбачають здійснення платежів за дії, які не є послугою, або здійснення платежів, які заборонені законом, є нікчемними.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 9 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 6 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 зазначив, що якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Умовами кредитного договору № Z70.981.777240 від 3 лютого 2017 року, передбачена сплата комісі в сумі 22 715 грн.

При цьому, у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, що пов`язані з наданням кредиту, за які встановлена комісія. Відтак умова кредитного договору про сплату відповідачем на користь кредитодавця комісії за надання кредиту є нікчемною, внаслідок чого сума нарахованої комісії у розмірі 22 715 грн. не може бути стягнута з відповідача на користь позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 582/202/22.

З огляду на викладене, суд вважає, що положення договору № Z70.981.777240 від 3 лютого 2017 року, який укладений з ОСОБА_1 щодо обов`язку сплати позичальником комісії, є таким, що суперечать інтересам споживача і порушують його права, є незаконними та як наслідок нікчемними.

Отже, заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями в розмірі 22 715 грн. за кредитним договором № Z70.981.777240 від 3 лютого 2017 року стягненню з відповідача на користь позивача не підлягають, тому в цій частині позовних вимог необхідно відмовити.

Доводи представника відповідача про застосування строку позовної давності за період з 2 лютого 2020 року по 2 квітня 2020 року знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 2 липня 2025 року по справі № 903/602/24 в п.п. 79-96 зробила наступні правові висновки: «Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19),невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову. Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22). Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року. Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану».

Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судом обґрунтованих позовних вимог про стягнення тіла кредиту та відсотків спливла за період з 2 лютого 2020 року по 2 квітня 2020 року за період кредиту з 2 лютого 2017 року по 1 квітня 2017 року, що є підставою для відмови в позові в частині стягнення нарахованих з 3 березня 2017 року по 1 квітня 20017 року за 28 днів заборгованості за тілом кредиту в сумі 511 грн. 28 коп. та заборгованості за відсотками в сумі 227 грн. 64 коп.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У позові представник позивача просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 грн.

На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав: копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 1 липня 2025 року, ордер адвоката Усенка Михайла Ігоровича, Акт наданих послуг № 513 від 9 березня 2026 року, детальний опис наданих послуг до Акту № 513 від 09.03.2026р. Відповідно до п. 3 Акту № 513 наданих послуг від 9 березня 2026 року сума наданих послуг відповідно до договору складає 8 000 грн. (18-20).

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Так, позивачем надано суду належні і допустимі доказів, які свідчать про надання професійної правничої допомоги адвокатом Усенком М.І. по цивільній справі № 689/494/26 про стягнення з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором.

Судом встановлено, що позовна заява, клопотання про підтримання позовних вимог подані та підписані представником позивача адвокатом Усенком Михайлом Ігоровичем (а.с. 1-5, 70, 83, 91-92).

Отже, відповідно до припису п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України представником позивача надано суду докази того, що адвокат Усенко М.І. надавав наступні послуги позивачу, які перелічені в детальному описі наданих послуг (а.с. 20).

Таким чином, представником позивача надано докази надання адвокатом Усенком М.І. позивачу професійної правничої допомоги по даній справі, а також дійсність понесених витрат на правничу (правовому) допомогу в розмірі 8000 грн.,

Зазначені витрати в розмірі 8 000 грн. відповідають критерію реальності адвокатських витрат, є дійсними та потрібними, а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини цієї справи.

Таким чином, необхідно стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, будинок № 1, корпус № 28; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 35234236; НОМЕР_2 , банк отримувача АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) заборгованість за Кредитним договором №Z70.981.77240 від 3 лютого 2017 року в розмірі 21 942 грн. 05 коп. (двадцять одна тисяча дев`ятсот сорок дві гривні 05 копійок), яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 14 691, 86 грн., заборгованості за відсотками 7250, 19 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позов задоволено на 48, 34 % (21 942, 32 грн. * 100 % : 45 396, 24 грн.), тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 1287 грн. (48, 34 % * 2 662, 40 грн. : 100 %).

Так, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов позивача задоволено на 48, 34 %, тому відповідно до припису п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, будинок № 1, корпус № 28; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 35234236; НОМЕР_2 , банк отримувача АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 867, 20 грн. (8 000 грн. * 48, 34 % : 100 %).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 77-81, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України,

вирішив:

Позов задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, будинок № 1, корпус № 28; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 35234236; НОМЕР_2 , банк отримувача АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) заборгованість за Кредитним договором №Z70.981.77240 від 3 лютого 2017 року в розмірі 21 942 грн. 05 коп. (двадцять одна тисяча дев`ятсот сорок дві гривні 05 копійок), яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 14 691, 86 грн., заборгованості за відсотками 7250, 19 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, будинок № 1, корпус № 28; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 35234236; НОМЕР_2 , банк отримувача АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) судовий збір в розмірі 1 287 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, будинок № 1, корпус № 28; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 35234236; НОМЕР_2 , банк отримувача АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 867, 20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.В. Кульбаба