Рішення № 141095483, 29.10.2026, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

29.10.2026

ЄУН 334/5078/26

Провадження№ 2/337/3151/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року Хортицький районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Сидорової М.В.,

за участю секретаря Коваленко В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

29.05.2026 через систему «Електронний суд» до Дніпровського районного суду міста Запоріжжя надійшов вказаний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, який позивачка мотивує тим, що вона та відповідач ОСОБА_3 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зареєстрованому шлюбі сторони не перебували, сімейні відносини з відповідачем були припинені у березні 2022 року. Відповідач добровільно матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Просила стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 25 відсотків з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з березня 2022 року і до повноліття дитини.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 29.05.2026 позовну заяву було залишено без руху, позивачці було надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

02.06.2026 через систему «Електронний суд» до Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від позивачки ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків, в якій вона зазначила, що малолітній син сторін постійно проживає разом з нею та перебуває повністю на її утриманні. Починаючи з 2022 року вона разом з дитиною постійно проживає на території Федеративної Республіки Німеччина. Звернення до суду здійснено з метою захисту прав та законних інтересів дитини. Уточнюючи позовні вимоги в певній частині, просить стягнути з відповідача аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 з дати звернення до суду із вказаним позовом і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 02.06.2026 матеріали позовної заяви передано на розгляд до Хортицького районного суду міста Запоріжжя за підсудністю.

01.07.2026 матеріали позовної заяви надійшли до Хортицького районного суду міста Запоріжжя.

Ухвалою суду від 02.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом і призначено відкрите судове засідання.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не прибула, подала заяву про розгляд справи у її відсутність, позов підтримує повністю, просить його задовольнити. Додатково зазначила, що малолітня дитина проживає з нею, вона самостійно забезпечує його утримання, виховання, догляд, організацію відвідування дитячого садка та вирішення повсякденних питань, пов`язаних з життям у Німеччині. Батько дитини проживає в Україні та не себе належної та регулярної участі в утримання дитини.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не прибув, від адвоката Пінаєва В.В., який діє в інтересах відповідача, надійшла заява, в якій він зазначив, що проти задоволення позовних вимог не заперечує та просить розглянути справу без його участі за наявними документами в цивільній справі.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін за наявними у суду матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.

Так, відповідно до ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Суд встановив, що сторони: позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з позивачкою та знаходиться на її утриманні.

Згідно з Конвенцією ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.02.1991р. та набула чинності для України 27.09.1991, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини, за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (ст.8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно ізст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з ч.2 ст.150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За змістом ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частина 1 ст.182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ч.1 ст.183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви (ч.1 ст.191 СК України).

Згідно з ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

З`ясувавши повно та всебічно обставини справи, оцінивши надані докази, суд прийшов до висновку, що позов про стягнення аліментів на утримання дитини слід задовольнити через наступне.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Обов`язок батьків утримувати свою неповнолітню дитину є беззаперечним. Способи виконання такого обов`язку повинні визначатись за спільною домовленістю між батьками. За відсутності такої домовленості, той з них, з ким проживає дитина, вправі звернутись до суду з відповідним позовом про стягнення аліментів.

При цьому, за змістом вимог ст.181 СК України право вибору способу стягнення аліментів - у частці від заробітку або в твердій грошовій сумі належить одержувачу аліментів, тобто позивачці.

В даному випадку обставини справи однозначно свідчать, що між сторонами не досягнуто домовленості щодо утримання їх малолітнього сина, у зв`язку з чим позивачка звернулась до суду з цим позовом, визначивши спосіб стягнення аліментів у відсотковому розмірі - 25 відсотків доходу відповідача, що тотожно 1/4 частці доходу. Вимогу про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі позивачкою не заявлено.

Визначаючи конкретний розмір аліментів, які підлягають стягненню на користь позивачки, суд відповідно до ст.182 СК України, враховує вік дитини, якій виповнилося п`ять років, те, що дитина достатньо матеріально не забезпечена, а також стан здоров`я і матеріальне становище відповідача, який працездатного віку, даних про наявність інших утриманців, про свій незадовільний стан здоров`я не повідомив.

Беручи до уваги, що аліменти за своїм характером та суттю це кошти, що забезпечують нормальні повсякденні матеріальні умови життя дитини, обидва батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, законодавчо визначений розмір прожиткового мінімуму на дитину, виходячи з принципу розумності та справедливості, з урахуванням сукупності усіх вищевказаних обставин, суд вважає необхідним визначити розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки на утримання малолітнього сина в розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку.

Такий розмір аліментів буде відповідати інтересам дитини, дотримання її права на забезпечення матеріальних потреб, не поставить в скрутне матеріальне становище відповідача.

При цьому суд враховує, що відповідач ОСОБА_2 позов визнав повністю і таке визнання не суперечить закону, не порушує чиї-небудь права, свободи чи інтереси.

На підставі викладеного, підлягає повному задоволенню.

Згідно зі ст.430 ЦПК України суд вважає можливим допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до ст. 141, ч. 1 ст. 142 ЦПК України, з урахуванням того, що позивач звільнена від сплати судового збору за подання даного позову до суду, а відповідач визнав позов повністю, суд вважає необхідним стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 50% від ставки судового збору за подання позову майнового характеру в електронному вигляді із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, а саме у розмірі 532,48 грн.

Щодо клопотання позивачки ОСОБА_1 про повернення сплаченої нею суми судового збору в сумі 2662,00 грн суд зазначає наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначається Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір», судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Перевірку зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України реалізовано за допомогою комп`ютерної програми документообігу загальних судів «Д-3». Дані, щодо підтвердження сплати (повернення) судового збору надходять в автоматичному режимі до КП «Д-3» відповідного суду, при цьому виконується автоматичне поєднання записів про сплату (повернення) судового збору, які зазначаються в картці справи, з записами підтверджень про оплату (повернення) судового збору, які надійшли з Державної казначейської служби України.

Разом з тим, відповідно до п.3 ч.1 ст.5 вказаного Закону, позивачі у справах про стягнення аліментів звільн ені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Пунктом 1 ч.1 ст.7 вказаного Закону визначено, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі , зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Позивачкою ОСОБА_1 до заяви про усунення недоліків надано квитанцію №4241-3466-4319-1487 від 01.06.2026 про сплату нею судового збору за подання даного позову до Дніпровського районного суду міста Запоріжжя у розмірі 2662,00 грн.

Водночас, інформація про зарахування вказаної суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України в матеріалах справи відсутня.

Так, перевірка Хортицьким районним судом міста Запоріжжя факту зарахування таких коштів є неможливою, оскільки у наданій платіжній квитанції зазначені реквізити для сплати судового збору Дніпровського районного суду міста Запоріжжя. Підтвердження зарахування судового збору за даною квитанцією попереднім судом (Дніпровським районним судом міста Запоріжжя) матеріали справи не містять. У супровідному листі Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 26.06.2026 зазначено, що при поданні позову судовий збір не сплачується.

Таким чином, суд позбавлений можливості вирішити питання про повернення судового збору без підтвердження факту його зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України за реквізитами відповідного суду.

При цьому позивачка не позбавлена права повторно звернутись до суду із клопотанням про повернення судового збору, надавши підтвердження зарахування вказаних коштів до Державного бюджету України (зокрема, довідку Дніпровського районного суду міста Запоріжжя або відповідного органу Державної казначейської служби України про зарахування судового збору).

Щодо клопотання позивачки ОСОБА_1 про повернення їй комісії за сплату судового у розмірі 47,92 грн.

Сума сервісного збору (комісії) у розмірі 47,92 грн, зазначена у квитанції №4241-3466-4319-1487 від 01.06.2026, є платою за надання фінансових (банківських) послуг з переказу коштів, проведеного банківською установою (або платіжною системою), та не зараховується до Державного бюджету України.

Оскільки комісія за здійснення платежу не є складовою судового збору та не утримується на користь держави, вона не підлягає поверненню з Державного бюджету України в порядку ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

За таких обставин у задоволенні клопотання позивачки про повернення комісії за сплату судового збору у розмірі 47,92 грн слід відмовити.

Розглядаючи клопотання позивачки ОСОБА_1 про стягнення з відповідача ОСОБА_2 витрат у розмірі 99,84 грн за доступ до запису судового засідання та 3,00 грн банківської комісії, суд зазначає наступне.

Порядок розподілу судових витрат визначено у статтях 141-142 ЦПК України.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати про стягнення з відповідача коштів за виготовлення технічних копій звукозаписів судових засідань є судовим збором, пов`язаним з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи. Такою є правова позиція Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2021 року у справі №308/1992/16.

Пунктом 4 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено сплату судового збору у розмірі 0,03 розміру мінімальної заробітної плати за видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання, у зв`язку з чим сплачена позивачкою сума 99,84 грн, що підтверджується квитанцією від 16.10.2026, є судовим збором та входить до складу судових витрат, передбачених ст. 133 ЦПК України, а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Водночас щодо вимоги про стягнення комісії за здійснення платежу в розмірі 3,00 грн, суд зазначає, що вказані кошти є платою за послуги банківської установи (платіжної системи) та не відносяться до судових витрат відповідно до ст. 133 ЦПК України, тому в цій частині вимог слід відмовити.

Керуючись ст.2,4,5,12,13,76-82,89,141, 206,259,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання неповнолітнього дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29.05.2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь держави (Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Отримувач: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; Код ЄДРПОУ отримувача: 37993783; Номер рахунку отримувача: UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в сумі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 , судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 99 (дев`яносто дев`ять) гривень 84 копійки.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В. Сидорова