Рішення № 141091524, 20.10.2026, Чернівецький районний суд міста Чернівців (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд м. Чернівців)

Єдиний унікальний номер 725/8269/26

Номер провадження 2/725/2185/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 року.Чернівецький районний суд міста Чернівців

в складі:

головуючої судді Вольської-Тонієвич О.В.

при секретарі Заяц Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (Київська обл., м.Бровари, вул.Симона Петлюри, буд. 21/1) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до Чернівецького районного суду міста Чернівців із позовом.

Посилався на те, що 16.06.2024 між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №260464. Відповідно до умов договору, відповідачу було надано грошові кошти в розмірі 3000грн., зі сплатою процентів за користування кредитом.

23.12.2024 між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" укладено договір факторингу №23122024/1.

Згідно даного Договору факторингу 23.12.2024 відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №260464, розмір заборгованості 12690,60грн., із якої: заборгованість за тілом кредиту - 3000грн.; заборгованість за відсотками - 2940,6грн.; заборгованість за комісіями -750грн.; заборгованість за пенею - 6000грн.

Оскільки відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, просив стягнути із нього на користь позивача заборгованість у розмірі 12690,60грн.; 2662,40грн. судового збору за подання позовної заяви, а також 6000грн. витрат на правничу допомогу.

Ухвалою суду від 20.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

03.09.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача адвоката Трифаненко А.І. надійшов відзив на позов.

Зазначила, що її довіритель позовні вимоги не визнає. Зокрема із тих підстав, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів того, що право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 260464 дійсно було включено до вимог, які відступалися, та що процедура відступлення була завершена. Сам по собі факт підписання тексту договору факторингу №23122024/1 від 23.12.2024 не свідчить про перехід права вимоги до конкретного боржника, оскільки умови та ідентифікація боржників визначаються виключно у невід`ємних додатках (Реєстрах прав вимоги) та підтверджуються актами приймання-передачі й платіжними документами про оплату за договором факторингу. Однак їх до матеріалів позову надано не було.

Крім того, нарахований позивачем розмір заборгованості за відсотками є несправедливим, оскільки у розумінні ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду Позичальнику, як споживача послуг, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційної великої суми компенсації за невиконання зобов`язань за вказаним договором.

Поряд із цим зазначила, що її довіритель у період з 17.07.2024 по 18.06.2026 перебував на військовій службі по мобілізації, у зв`язку із чим, відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» звільнений від сплати відсотків та пені.

Більше того, заявлена сума витрат на правничу допомогу є явно завищеною та неспівмірною, так як не вимагала складної юридичної підготовки. Відповідні витрати на правничу допомогу мають компенсуватися не механічно, а з урахуванням конкретних дій адвоката, їхньої обґрунтованості, складності та необхідності. Вказані витрати є такими, що не відповідають принципам справедливості, добросовісності, пропорційності та співмірності. У справі, що має незначну складність та яка завершилася без фактичного розгляду по суті, компенсація витрат у заявленому розмірі є невиправданим тягарем для позивача і по суті покаранням за реалізацію його права на звернення до суду.

Таким чином, з урахуванням реального обсягу наданих правничих послуг, тривалості участі представника у судовому засіданні, а також характеру справи, яка є типовою та не потребувала значної юридичної підготовки, просила відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

08.09.2026 від представника позивача адвоката Романенка М.Е. через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив.

Посилався, що доводи представника відповідача про те, що право вимоги за Договором про надання фінансового кредиту № 260464 від 16.06.2024 недоведене, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Підпунктом 4.1 Договору факторингу №23122024/1 від 23.12.2024 передбачено, що право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог у формі наведеної в Додатку № 1 до цього Договору.

Враховуючи, що Додаток № 1 до Договору факторингу №23122024/1 від 23.12.2024 містять у собі інформацію щодо великої кількості боржників, що становить таємницю фінансової послуги (відповідно до ч. 1-2 ст. 10 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії»), до позовної заяви позивачем було долучено саме витяг з Додатків № 1 до Договорів факторингу, що не суперечить вимогам п. 2 ст. 95 ЦПК України та містить лише дані Відповідача.

Звертав увагу суду, що в законодавстві України не передбачено обов`язку нового кредитора мати письмове підтвердження відправлення чи отримання боржником повідомлення про відступлення права вимоги. До того ж, дані листи ніяким чином не змінюють умов кредитних договорів, а носять лише інформаційний характер.

Отже, неотримання повідомлення про відступлення права вимоги не припиняє зобов`язань сторін за договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь Нового кредитора - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».

При цьому, відповідачем заборгованість ні новому, ні первісному кредитору не сплачувалась, внаслідок чого утворилася заборгованість у заявленій до стягнення сумі.

Крім того, укладаючи договір про надання фінансового кредиту № 260464 від 16.06.2024, відповідач був належним чином ознайомлений із його умовами, Правилами надання грошових коштів у позику, розміром процентної ставки, порядком її нарахування, строками повернення кредиту, а також наслідками порушення взятих на себе зобов`язань, що підтверджується фактом підписання Договору в електронній формі та подальшим отриманням кредитних коштів.

Не заслуговують і на увагу суду доводи представника відповідача з приводу відсутності належних доказів на підтвердження заборгованості за кредитним договором.

Водночас із наданих документів безпосередньо вбачається, що відповідач був призваний на військову службу лише 18.07.2024, тоді як кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором було укладено 23.06.2024. Таким чином, на момент укладення Кредитного договору Відповідач ще не проходив військової служби та не мав статусу військовослужбовця, оскільки його призов відбувся лише майже через місяць після виникнення спірних договірних правовідносин. Зазначене має принципове значення, оскільки передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільги пов`язані саме з наявністю у особи відповідного статусу та встановлених законом обставин. Відтак набуття особою статусу військовослужбовця після укладення кредитного договору не може автоматично змінювати умови договору, які існували на момент його укладення, та поширювати передбачені законом пільги на договірні правовідносини, що виникли до набуття такого статусу.

Також вважає, що розмір витрат на правничу допомогу є співвмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Просив позов задовольнити.

09.09.2026 представник ОСОБА_1 адвокат Трифаненко А.І. подала до суду письмові заперечення. Вказувала про те, що відповідач звільнений від сплати процентів та пені, так як у період 17.07.2024 по 18.06.2026 перебував на військовій службі по мобілізації. При цьому доводи позивача про те, що вказана пільга до відповідача не застосовується, так як кредитний договір був укладений раніше, аніж відповідач почав проходити військову службу не заслуговують на увагу суду та суперечать усталеній судовій практиці. Просила у задоволені позову відмовити.

14.09.2026 представник позивача - адвокат Романенко М.Е. подав додаткові пояснення, де звертав увагу суду на обставини аналогічні тим, які зазначені ним у відповіді на відзив. Просив позов задовольнити.

18.09.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача - адвоката Романенка М.Е. надійшла заява, де він просив розглядати справу у його відсутність. Позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник ОСОБА_1 адвокат Трифаненко А.І. просила у задоволені позову відмовити з підстав, викладених нею у відзиві та письмових запереченнях.

Дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований, однак підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав:

Так, судом встановлено, що 16.06.2024 між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №260464 (а.с.33-38).

Відповідно до умов договору, відповідачу було надано фінансовий кредит в розмірі 3000 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності (далі кредит), а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Кредит надається строком на 90 днів, тобто до 13.09.2024.

За користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 445,3 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 1,22% (процентів) на добу. Тип процентної ставки фіксована. Без письмової згоди Клієнта Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за Договором.

За послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням Кредиту, юридичне оформлення Клієнт сплачує Товариству 25% від суми фінансового кредиту. Послуги надаються протягом дії цього договору та вважаються виконаними у день повного виконання Клієнтом свої зобов`язань за цим Договором (п.п.1.3-1.4 Договору).

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Позичальник підтвердив, що отримав від Товариства до укладання цього Договору інформацію, зазначену в ст.7 ЗУ «Про фінансові послуги та фінансові компанії» (п.п.8.8 Договору).

Отже, що відповідач, уклавши кредитний договір в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, погодився з умовами, які вважав зручними для себе та підтвердив умови отримання кредиту, відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, а тому, на думку суду, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Судом встановлено, що ТОВ «Клай Інваст» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 3000,00грн., шляхом перерахування на банківську картку Позичальника (номер якої вказано при заповнені анкетних даних).

Факт належності відповідачу вказаної банківської карти та отримання ним кредитних коштів підтверджується довідкою АТ «Ощадбанк», згідно якої на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 .

Більше того, як вбачається із змісту кредитного договору, в ньому зазначено номер особистого електронного платіжного засобу відповідача, а саме № НОМЕР_1 . Зазначену інформацію про банківські реквізити платіжної картки вказано у відповідному вигляді, зважаючи на ту обставину, що, така інформація згідно з чинним законодавством України становить банківську таємницю та, відповідно, позивач за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від самого відповідача або за її згодою (стаття 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).

Суд враховує, що первинні банківські документи по рахунку клієнта, належать до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений законом.

Як вбачається із ч.3 ст12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд враховує, що відповідач має доступ до своїх карткових рахунків, зазначених в договорах, відтак мав можливість надати суду виписки зі своїх рахунків на підтвердження як надходження/ненадходження кредитних коштів, так і стану виконання своїх зобов`язань за даним договором, а також внесення коштів на погашення заборгованості, провести власні контррозрахунки.

Така процесуальна поведінка, яка полягає у запереченні доказів позивача без фактичного спростування основного предмету доказування та без використання передбачених ЦПК України процесуальних механізмів для доведення своєї позиції, свідчить про недобросовісне здійснення відповідачем своїх процесуальних прав.

Статтею 5 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що до фінансових платіжних послуг належать такі послуги, зокрема, послуги з переказу коштів без відкриття рахунку.

У відповідності до частини першої статті 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено на іншу особу, якщо з умов договору або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто і в такому разі Відповідач має прийняти виконання зобов`язання за Кредитним договором, запропоноване за Позивача третьою особою.

ТОВ «Клай Інвест» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність». Отже, у відповідності до вимог ст.5 ЗУ «Про платіжні послуги», Товариство не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Оскільки, ТОВ «Клай Інвест» є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати будь-який первинний бухгалтерський документ стосовно рахунку відповідачки фінансова установа не може, оскільки не володіє такою інформацією.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про доведеність обставини перерахування відповідачу кредитних коштів за договором №260464

Крім того, представник відповідача адвокат Трифаненко А.І. не заперечувала факт укладання кредитного договору 16.06.2026 між ТОВ «Клай Інвест» та відповідачем ОСОБА_1 та отримання останній кредитних коштів.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання.

Разом з тим, відповідач належним чином своїх зобов`язань за договором не виконав.

23.12.2024 між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" укладено договір факторингу №23122024/1 (а.с.24-28,40-42).

Згідно Витягу з Додатку №1 до Договору факторингу №23122024/1 від 23.12.2024, позивач набув права вимоги за Кредитним договором № 260464 від 16.06.2024, розмір заборгованості 12690,60грн.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц.

Копії договору факторингу, реєстр прав вимоги та платіжна інструкція про оплату фінансування за відступлення прав вимог є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. Відтак, позивач набув право вимоги до відповідача на підставі та у порядку, передбаченому чинним законодавством, за договором факторингу №23122024/1 від 23.12.2024.

Матеріали справи не містять доказів визнання судом договору факторингу, укладеного між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" недійсним. За таких обставин, діє презумпція правомірності правочину, оскільки його недійсність прямо законом також не встановлена.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач належним чином своїх зобов`язань за договором не виконав, у зв`язку з чим, у нього виникла заборгованість за наданим кредитом у розмірі 12690,60грн., із якої: заборгованість за тілом кредиту - 3000грн.; заборгованість за відсотками - 2940,6грн.; заборгованість за комісіями -750грн.; заборгованість за пенею - 6000грн. (а.с.16-17).

Наданий позивачем розрахунок заборгованості є чітким, зрозумілим, узгоджується з умовами кредитного договору, містить розмір відсоткової ставки, суми нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі окремо по відсотках, тілу кредиту, суму нарахувань по кожному з видів зобов`язань, а тому приймається судом як належний та допустимий доказ заборгованості за договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, тощо.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК України).

За таких обставин, дослідивши та проаналізувавши подані письмові докази, враховуючи те, що відповідач неналежно виконує взяті зобов`язання за укладеним договором й відповідно не надав суду доказів на спростування вказаного, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню у частині стягнення з нього на користь позивача заборгованості по тілу кредиту у розмірі 3000грн.

Щодо стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом та неустойки (пені) за невиконання умов договору, то суд вважає зазначити наступне:

Частиною 2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина другастатті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3ст.549 ЦК України).

Згідно умов кредитного договору, сторонами було погоджено 445,3 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 1,22% (процентів) на добу.

Обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний Клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариство) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.

Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про надання фінансового кредиту, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін (п.п.3.3 Договору).

Так, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

У статті 1, 2 даного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч.15 ст.14 вказаного Закону, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Вищевказаний пункт Закону є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення, що повністю спростовує доводи представника позивача у цій частині.

Відповідно до Указу Президента від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого у встановленому порядку Верховною Радою, в Україні оголошено часткову мобілізацію, у зв`язку з чим настав особливий період, який, відповідно дозакону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», припиняється тільки згідно рішення Президента про демобілізацію із внесенням такого указу на затвердження Верховною Радою України. На цей час відповідних рішень про демобілізацію з березня 2014 року Президентом України не приймалося. Отже, в Україні з 17 березня 2014 року по даний час настав і діє особливий період відповідно дозакону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до пункту 18 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України, який доповнений Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану" від 15 березня 2022 року № 2120-IX та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд неодноразово наводив висновки щодо застосування п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі №706/68/23(провадження № 61-8279св23).

Тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

У договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, тощо.

У встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У даній справі, встановлено, що позивач (позикодавець) просив стягнути з позичальника неустойку (пеню) за час прострочення повернення позики під час дії в Україні воєнного стану та несення відповідачем військової служби.

Відповідно до розділу ІІ статті3 Закону України «Про Збройні Сили України» організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового Управління, з`єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, які мають право видавати довідки, що підтверджують факт перебування на військовій службі у Збройних Силах України.

Як вбачається із копії військового квитка, ОСОБА_1 з 18.07.2024, на підставі Указу Президента України №69/2022, призваний у Збройні Сили України по мобілізації (а.с.64-70). ОСОБА_1 перебував на військовій службі з 18.07.2024 по 18.06.2026.

Таким чином, дана пільга поширюється та діє для військовослужбовця ОСОБА_1 з моменту його призову під час мобілізації, тобто з 18.07.2024.

Враховуючи те, що відповідач не звільняється від обов`язку повернути Банку суму процентів, нарахованих до часу його мобілізації, з нього підлягають до стягнення відсотки за користування кредитом за період з 16.06.2024 по 17.07.2024 (включно) у розмірі 1171,20грн. (36,60 (сума відсотків на добу) х 32 (кількість днів)=1171,20).

Разом з тим, у період виконання умов кредитного договору, а також станом на момент ухвалення судом рішення, відповідач звільнений від сплати пені за неналежне виконання зобов`язань за користування кредитом, у зв`язку із чим позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо стягнення з відповідача комісії, то суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Згідно ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.

Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк неуповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі №204/224/21, провадження №61-4202сво22 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з п. 1.4 Договору, комісія за надання, обслуговування і повернення кредиту становить 25% від суми фінансового кредиту.

З умов договору вбачається, що до «обслуговування (управління) Кредиту» Банк відносить, зокрема: надання інформації, довідок, що пов`язані з надання та обслуговування кредиту, юридичне оформлення.

Однак сам факт включення Банком таких дій до переліку «обслуговування кредиту» не доводить їх статусу як окремих додаткових чи супутніх послуг, за які споживач повинен сплачувати встановлену комісію.

Більше того, значна частина таких дій становить звичайне адміністрування кредитних правовідносин та виконання Банком власних обов`язків у межах кредитного договору.

Особливо це стосується надання інформації про стан кредитної заборгованості, оскільки відповідна інформація один раз на місяць має надаватися споживачу безоплатно відповідно до статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, включення зазначених дій до складу платного «обслуговування кредиту» саме по собі не створює законної підстави для стягнення щомісячної комісії.

Вказані обставини вже були предметом розгляду Верховним Судом у спорі з тим самим кредитодавцем. У постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 450/126/20, провадження № 61-5149св22. Спір стосувався, зокрема, щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування кредиту. Верховний Суд також зазначив, що до таких послуг не може бути віднесене щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно відповідно до статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», споживач має право на отримання інформації про стан кредитної заборгованості безоплатно один раз на місяць. Умова договору про споживчий кредит щодо оплатності такої інформації є нікчемною.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 дійшов висновку, що в кредитному договорі має бути зазначено перелік додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику та за які встановлено комісію. До таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно.

Кредитний договір №281211 укладено 20.04.2025, тобто після 10 червня 2017 року (дата набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування»).

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення заборгованості по сплаті комісії не підлягають задоволенню.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір в розмірі 875грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, то суд зазначає наступне:

Так, згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Саме такого висновку дійшла Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду по справі №922/445/19 від 03.10.2019 року.

Судом встановлено, що 01.06.2026 між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та адвокатом Білецьким Б.М. було укладено договір про надання професійної правової допомоги №42649746/02.

Відповідно до детального опису робіт, акту про підтвердження факту надання правничої допомоги, адвокатом Білецьким Б.М. було надано позивачу послуги з правничої допомоги на загальну суму 6000грн.

Таким чином, з огляду на приписи ЦПК України вказані документи є належним документальним підтвердженням розміру понесених позивачем судових витрат.

При цьому, пунктом 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справ №755/9215/15-ц, зазначено що, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальних адвокатських витрат (встановлення їхньої доцільності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України).

Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а також клопотання представника відповідача про неспівмірність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в даній справі зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, зокрема, рівень складності юридичної кваліфікації спірних правовідносин, обсяг та обґрунтованість підготовлених позивачем документів, їх значення для розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача такі витрати у розмірі 1500грн.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 536, 549, 550, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 12, 76, 89, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ: 42649746, адреса для листування: 07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_3 в АТ «ПУМБ», МФО: 334851) заборгованість за кредитним договором №260464 від 16.06.2024 у розмірі 4171 (чотири тисячі сто сімдесят одна)грн. 20коп., а також судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 875 (вісімсот сімдесят п`ять)грн. та 1500 (одна тисяча п`ятсот)грн. витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Вольська-Тонієвич О. В.