Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" жовтня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2852/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовомФізичної особи-підприємця Куйдіної Ірини Олександрівни, м. Харківдо 3 - я особа, яка неГоловного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, м. Харків , заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідача - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мангушева Ольга Степанівна, м. Харківпровитребування 145 000,00 грнбез виклику учасників справи
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець Куйдіна Ірина Олександрівна (надалі - Позивач) звернулася до Господарського суду Харківської області 12 серпня 2026 року із позовною заявою до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області (надалі - Відповідач), в якій просить суд стягнути з Державного бюджету України 145 000,00 грн, внесених 17 лютого 2022 року ліквідатором Калашніковим Володимиром Олександровичем у депозит приватного нотаріуса Мангушевої Ольги Степанівни на ім`я ФОП Куйдіної Ірини Олександрівни та перерахованих приватним нотаріусом Мангушевою Ольгою Степанівною до Державного бюджету України, як кошти, що утримуються Державою Україна без достатньої правової підстави, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн (орієнтовно).
Крім того, Позивач просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мангушеву Ольгу Степанівну ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що спірні кошти відповідали розміру її визнаних кредиторських вимог до фізичної особи - підприємця Калашнікова Володимира Олександровича у справі про банкрутство № 5023/10192/11, були внесені ліквідатором у депозит нотаріуса саме для задоволення цих вимог, однак Позивач фактично не отримала інформації про внесення коштів у депозит і не мала реальної можливості своєчасно звернутися за їх одержанням.
Позивач також посилається на те, що на дату внесення коштів у депозит - 17.02.2022 - підпункт 10.2 пункту 10 глави 21 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачав трирічний строк зберігання невитребуваних депозитних сум, який було скорочено до одного року лише після внесення спірних коштів у депозит. На думку Позивача, застосування скороченого строку до вже прийнятого депозиту не могло погіршувати її майнове становище та припиняти право на одержання коштів.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.08.2026 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Куйдіної Ірини Олександрівни (вх. №2852/26 від 12.08.2026) залишено без руху. Встановлено Позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви не пізніше 10 (десятого) дня з дня отримання цієї ухвали для подання до Господарського суду Харківської області:
- документальних доказів сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону;
- документальних доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та зазначені у позовній заяві, а саме: запиту арбітражного керуючого Віскунова О.В. від 3 листопада 2021 року та доказів внесення приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою Ольгою Степанівною грошової суми у розмірі 145 000,00 грн до Державного бюджету України, що були попередньо внесені у депозит на ім`я ФОП Куйдіної Ірини Олександрівни;
- документу, що підтверджує наявність банківського рахунку.
18 серпня 2026 року, в межах строку встановленого судом, представником Фізичної особи-підприємця Куйдіної Ірини Олександрівни - адвокатом Мица Ю.В. подано до суду заяву про усунення недоліків (вх. №20278), якою усунуто недоліки позовної заяви, що були зазначені в ухвалі суду від 17.08.2026.
Ухвалою від 24.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №922/2852/26, розгляд, якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Також, судом залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідача - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мангушеву Ольгу Степанівну.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Частиною 11 статті 242 ГПК України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Судом встановлено, що Позивач не має зареєстрований електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Відтак, для надання можливості Позивачу реалізувати власні процесуальні права, останній був повідомлений відповідно до параграфу 1 та ст. 251 - 252 ГПК України, суд направив ухвалу суду про відкриття провадження по справі № 922/2852/26 від 24.08.2026 засобами оператора поштового зв`язку АТ «Укрпошта» на зазначену адресу .
Проте, зазначені ухвали повернулась на адресу суду з відміткою поштового відділення.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Відповідач - Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, а також третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мангушева Ольга Степанівна належить до осіб, які в силу ст.6 ГПК України зобов`язані реєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Як встановлено судом, на час подання позову та відкриття провадження у справі, як Відповідач так і третя особа мають зареєстровані електронні кабінети в системі «Електронний суд» та отримали ухвалу суду у справі №922/2852/26, що підтверджується інформацією з Комп`ютерної програми 'Діловодство спеціалізованого суду ".
Так, 26 серпня 2026 року через систему «Електронний суд» від Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області надійшов відзив (вх. №20918) у якому заперечує проти задоволення позовних вимог.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що кошти Державного бюджету України належать державі, а Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області не є власником спірних коштів та не набуло їх для себе. На думку Відповідача, Казначейство та його територіальні органи здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів та виконання судових рішень, а тому Головне управління визначено Позивачем неналежним відповідачем.
Відповідач також зазначає, що Позивач безпосередньо не здійснювала перерахування 145 000,00 грн до Державного бюджету України, а тому, на думку Відповідача, не є особою, за рахунок якої Держава могла набути відповідне майно у розумінні статті 1212 ЦК України. Крім того, Відповідач посилається на положення законодавства про нотаріат, відповідно до яких невитребувані з депозиту суми підлягають перерахуванню до Державного бюджету України, та вказує, що органи Казначейства діяли в межах наданих їм повноважень.
Окремо Відповідач заперечує проти заявленого Позивачем орієнтовного розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн та просить зменшити їх розмір.
З боку третьої особи, до суду не було надано доказів, пояснень, заперечень тощо.
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).
З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
Постановою Господарського суду Харківської області від 20.12.2011 у справі № 5023/10192/11 фізичну особу - підприємця Калашнікова Володимира Олександровича визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
У межах зазначеної справи були визнані кредиторські вимоги ФОП Куйдіної Ірини Олександрівни у розмірі 145 000,00 грн.
Як вбачається з підсумкового звіту ліквідатора та ухвали Господарського суду Харківської області від 05.09.2022 у справі № 5023/10192/11, 03.11.2021 ліквідатором на адресу ФОП Куйдіної І.О. було направлено запит про надання у строк до 20.11.2021 банківських реквізитів для перерахування належних їй грошових коштів. У встановлений строк банківські реквізити ліквідатору не надано, у зв`язку з чим ліквідатором вжито заходів для внесення належної кредитору суми на депозитний рахунок нотаріуса.
17.02.2022 ліквідатор Віскунов О.В. у межах ліквідаційної процедури вніс у депозит приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мангушевої О.С. грошову суму 145 000,00 грн на ім`я ФОП Куйдіної І.О. Факт внесення суми підтверджується, зокрема, квитанцією № 03 від 17.02.2022, підсумковим звітом ліквідатора та ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.09.2022 у справі № 5023/10192/11. При цьому рахунок приватного нотаріуса № 37 від 24.12.2021 підтверджує нарахування плати за вчинення нотаріальної дії і також є доказом внесення 145 000,00 грн у депозит.
Таким чином, на момент прийняття у депозит спірна сума була чітко індивідуалізована: визначено кредитора ФОП Куйдіну І.О., розмір коштів - 145 000,00 грн, підставу їх виплати погашення визнаних кредиторських вимог та справу про банкрутство, у межах якої здійснено внесення спірної суми з метою погашення кредиторських вимог позивачки.
Матеріали справи вказують на те, про оформлення нотаріусом Мангушевою О.С. було оформлено повідомлення на ім`я ФОП Куйдіної І.О. про прийняття грошових коштів на депозит та зідйснено реєстрацію вихідної кореспонденції.
Так само матеріали справи не містять доказів того, що приватний нотаріус Мангушева О.С. повідомила про надходження депозитної суми Господарський суд Харківської області, який визнав ФОП Калашнікова В.О. банкрутом та визнав кредиторські вимоги ФОП Куйдіної І.О.
21.03.2023 приватним нотаріусом Мангушевою О.С. спірну суму 145 000,00 грн було перераховано до Державного бюджету України як невитребувану депозитну суму.
09.04.2025 представник Позивача адвокат Мица Ю.В. звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області із заявою про повернення ФОП Куйдіній І.О. 145 000,00 грн та зазначив її банківські реквізити.
Листом від 18.04.2025 Головне управління повідомило, що повернення коштів із бюджету можливе, зокрема, за судовим рішенням про стягнення коштів із бюджету, а для повернення коштів без такого рішення необхідне подання відповідного органу, що контролює справляння надходжень бюджету. Фактичного повернення Позивачу 145 000,00 грн після цього звернення не відбулося.
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, з урахуванням фактичних та правових підстав заявлених вимог, суд виходить з такого.
Предметом розгляду у даній справі є наявність правових підстав для подальшого збереження Державою Україна грошових коштів у розмірі 145 000,00 грн, внесених у депозит нотаріуса для передачі ФОП Куйдіній І.О. та в подальшому перерахованих нотаріусом до Державного бюджету України.
Оцінюючи правовий режим спірних коштів та дії приватного нотаріуса, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 537 ЦК України боржник у передбачених законом випадках має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних кредиторові грошей у депозит нотаріуса. Внесення боргу у депозит є спеціальним способом виконання зобов`язання та не змінює цільового призначення коштів - їх передачу визначеному кредитору.
Статтею 85 Закону України «Про нотаріат» передбачено прийняття нотаріусом від боржника у депозит грошових сум для передачі їх кредитору.
На дату внесення спірних коштів підпункт 2.2 пункту 2 глави 21 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зобов`язував нотаріуса повідомити кредитора про надходження грошових сум і на його вимогу видати йому належну суму. Підпункт 2.3 цього ж пункту встановлював спеціальне правило для коштів, внесених ліквідатором громадянина-підприємця: про їх надходження нотаріус повідомляє господарський суд, що визнав громадянина-підприємця банкрутом, і за рішенням такого суду видає їх з депозиту.
Отже, законодавець поклав на нотаріуса активний обов`язок щодо належного інформування як кредитора, так і господарського суду. Метою такого повідомлення є не формальне створення документа чи здійснення поштового відправлення, а забезпечення реальної можливості належного одержувача дізнатися про внесення коштів та реалізувати право на їх одержання.
Сам по собі факт направлення ліквідатором у листопаді 2021 року запиту про банківські реквізити не підтверджує обізнаності Позивача про подальше внесення 17.02.2022 конкретної суми в депозит нотаріуса та не замінює самостійного обов`язку нотаріуса повідомити кредитора про вже здійснену депозитну операцію.
Суд зауважує, що створення та реєстрація вихідного листа нотаріуса самі по собі не підтверджують факт направлення такого листа на адресу позивачки. Поданий нотаріусом Мангушевою О.С. разом із відзивом на позов у справі № 922/715/25, яка раніше розглядалася господарським судом Харківської області, поштовий документ (чек) не дозволяє ідентифікувати його як такий, що опосередковував фактичне відправлення приватним нотаріусом Мангушевою О.С. відповідного повідомлення на адресу ФОП Куйдіної І.О.
Крім того, на дату внесення коштів - 17.02.2022 - підпункт 10.2 пункту 10 глави 21 розділу II Порядку № 296/5 передбачав зберігання невитребуваних депозитних сум протягом трьох років. Наказом Міністерства юстиції України від 11.03.2022 № 1118/5, який набрав чинності 19.03.2022, зазначений строк було скорочено до одного року.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Частина друга статті 5 ЦК України передбачає, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Наказ № 1118/5 не містив спеціального правила, за яким уже розпочатий трирічний строк зберігання депозитних сум підлягав перерахунку або скороченню щодо коштів, прийнятих нотаріусом до набрання цим наказом чинності. Застосування нового однорічного строку до депозиту, прийнятого 17.02.2022, фактично призвело до погіршення вже сформованого майнового становища кредитора та скорочення строку, протягом якого відповідна сума мала зберігатися для її одержання.
За таких обставин суд дійшов висновку, що приватний нотаріус Мангушева О.С. не мала достатніх правових підстав вважати 145 000,00 грн такими, щодо яких 17.02.2023 закінчився строк зберігання, та перераховувати їх 21.03.2023 до Державного бюджету України як невитребувані. Крім того, суд вважає встановленим та довелденим, що приватний нотаріус Мангушева О.С. не повідомила ФОП Куйдіну І.О. про внесення ліквідатором Віскуновим О.В. у депозит приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мангушевої О.С. грошової суми 145 000,00 грн на ім`я ФОП Куйдіної І.О.
Сукупність установлених обставин свідчить про порушення третьою особою приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О.С. порядку проведення депозитної операції: не забезпечено належного повідомлення позивачки про внесення коштів в депозит на її ім?я, не не виконано обов`язок щодо повідомлення господарського суду, а також безпідставно застосовано скорочений строк зберігання депозиту, прийнятого до встановлення відповідного скороченоо строку. Суд оцінює такі дії та бездіяльність приватного нотаріуса як протиправні та недбалі.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про нотаріат» шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується в повному розмірі. Отже, за шкоду, яка перебуває у причинному зв`язку із встановленими у цій справі порушеннями порядку вчинення нотаріальної дії, законом передбачена майнова відповідальність приватного нотаріуса.
Разом з тим позивачка в межах розглядуваної справи не заявляла до приватного нотаріуса Мангушевої О.С. позовної вимоги про відшкодування збитків. Відповідно до принципу диспозитивності господарського судочинства суд розглядає справу в межах заявлених вимог і не вправі виходити за межі позову. Тому питання про конкретний склад, розмір та стягнення шкоди з приватного нотаріуса у цій справі не вирішується, що не змінює встановленої судом правової оцінки допущених нею порушень.
Надаючи оцінку доводам Відповідача та застосуванню до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. Такий обов`язок виникає також тоді, коли підстава, на якій майно було набуте, згодом відпала.
Для виникнення кондиційного зобов`язання необхідним є встановлення набуття або збереження майна однією особою, здійснення такого набуття або збереження за рахунок іншої особи та відсутність достатньої правової підстави для відповідного майнового переміщення або подальшого утримання майна.
Матеріалами справи підтверджено, що спірні 145 000,00 грн були призначені саме для задоволення визнаних кредиторських вимог ФОП Куйдіної І.О., внесені у депозит на її ім`я та в подальшому зараховані до Державного бюджету України. Отже, внаслідок такого зарахування Держава Україна отримала майнову вигоду у тому самому розмірі, у якому Позивач втратила можливість одержати належне їй виконання.
Довід відповідача про те, що позивачка особисто не формувала платіжного документа та не перераховувала кошти до бюджету, не спростовує ознаки набуття майна за рахунок іншої особи. Для статті 1212 ЦК України визначальним є економічний і майновий зв`язок між приростом майна набувача та зменшенням майнової сфери потерпілого, а не технічна особа, яка здійснила платіж.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21, провадження № 12-36гс22, сформульовано висновок про можливість стягнення з Державного бюджету України на підставі статті 1212 ЦК України коштів, які перебувають у бюджеті без достатньої правової підстави. Для цієї справи наведений висновок має значення у частині того, що бюджетний режим коштів сам по собі не усуває кондиційного обов`язку держави повернути майно, для подальшого утримання якого відсутня належна правова підстава.
Суд окремо зазначає, що неправомірність дій приватного нотаріуса та можливість її деліктної відповідальності не усувають самостійного кондиційного обов`язку набувача повернути майно, яке на момент вирішення спору утримується без достатньої правової підстави. Позивач обрала спосіб захисту шляхом повернення самої майнової вигоди з Державного бюджету України, а не шляхом стягнення збитків з Третьої особи.
Заперечуючи проти позову, Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області також зазначає, що воно не є власником коштів Державного бюджету України та не набуло спірну суму для себе, а тому є неналежним відповідачем.
Відповідно до статей 167 та 170 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через органи державної влади у межах їх компетенції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, провадження № 14-36цс19, виходила з того, що держава бере участь у справі як сторона через відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Такий самий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17, провадження № 14-514цс19.
Суд погоджується з Відповідачем у тому, що Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області не є власником Державного бюджету України та не набуло 145 000,00 грн у власність для себе. Однак із цього не випливає відсутність матеріального обов`язку Держави повернути безпідставно утримувану суму.
Із змісту позовної заяви та її прохальної частини вбачається, що вимога Позивача звернена не до власного майна чи бюджетних асигнувань Головного управління, а безпосередньо до Державного бюджету України. Отже, матеріальним учасником кондиційного зобов`язання є Держава Україна, яка у судовому процесі діє через відповідний державний орган.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18, зазначено, що у разі стягнення коштів з Державного бюджету України немає необхідності визначати у резолютивній частині рішення орган, через який кошти мають перераховуватися, або конкретний рахунок, з якого має бути здійснено списання, оскільки такі відомості стосуються порядку виконання рішення, а не підстав відновлення порушеного права.
Таким чином, доводи Відповідача щодо відсутності у Головного управління права власності на спірну суму, відсутності його протиправних дій та необхідності участі іншого державного органу не спростовують заявленої вимоги про стягнення коштів саме з Державного бюджету України.
Суд також враховує, що листом від 18.04.2025 саме Головне управління повідомило Позивача про можливість повернення коштів за судовим рішенням про стягнення надходжень бюджету. Отже, звернення до суду у цій справі спрямоване на усунення тієї правової невизначеності, за якої кошти фактично перебувають у бюджеті, належний кредитор встановлений, однак позасудовий механізм їх повернення не реалізований.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність передбачених статтею 1212 ЦК України підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь ФОП Куйдіної І.О. 145 000,00 грн як коштів, що утримуються Державою без достатньої правової підстави.
Позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.
Згідно зі ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.
Звертаючись до категорії стандарту доказування, суд відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 902/1038/21, від 25.06.2020 у справі N 924/233/18, від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). При цьому, важливим стає те, не скільки доказів буде надано за кількістю, а їх змістовна вага, тобто домінування не у кількісному, а у якісному вимірі.
Суд ще раз звертає увагу, що всім учасникам справи було надано достатньо часу для здійснення свого процесуального обов`язку шляхом подання пояснень чи заперечень з посиланням на певні докази.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При ухваленні рішення в справі суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (п.5 ч. 1 ст. 237 ГПК України).
Відповідно до ч.2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, що підтверджується банківською квитанцією, поданою 18.08.2026 разом із заявою про усунення недоліків. Оскільки позов задовольняється повністю, витрати зі сплати судового збору підлягають покладенню на Відповідача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що у позовній заяві Позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок таких витрат у розмірі 20 000,00 грн та прямо зазначено, що остаточний розрахунок і докази понесення відповідних витрат будуть подані у строк, визначений частиною восьмою статті 129 ГПК України.
Враховуючи наведене, питання про розподіл витрат Позивача на професійну правничу допомогу у цьому рішенні не вирішується. У разі подання Позивачем відповідних доказів та заяви у строки, передбачені частиною восьмою статті 129 ГПК України, таке питання підлягатиме вирішенню судом у порядку статті 244 ГПК України з урахуванням заперечень Відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, статтями 5, 11, 15, 16, 167, 170, 537, 1212 Цивільного кодексу України, статтями 27, 85 Закону України «Про нотаріат», суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця Куйдіної Ірини Олександрівни ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) 145 000 (сто сорок п`ять тисяч) грн 00 коп., внесених 17 лютого 2022 року ліквідатором Віскуновим Олександром Віталійовичем у депозит приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мангушевої Ольги Степанівни на ім`я ФОП Куйдіної Ірини Олександрівни та в подальшому перерахованих до Державного бюджету України, як кошти, що утримуються Державою Україна без достатньої правової підстави.
Стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області (61166, м. Харків, вул. Євгена Єніна, буд. 18; код ЄДРПОУ 37874947) на користь Фізичної особи - підприємця Куйдіної Ірини Олександрівни 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "29" жовтня 2026 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
СуддяІ.П. Жигалкін
Судове рішення № 141088360, Господарський суд Харківської області було прийнято 29.10.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 922/2852/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: