Рішення № 141088132, 21.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/2410/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.

при секретарі судового засідання: Степанюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 40121452)

до відповідача: Акціонерного товариства «Херсонгаз» (73036, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Поповича, буд. 3, код ЄДРПОУ 03355353)

про стягнення 15316870,51 грн., -

за участю учасників справи:

від позивача: Єгоров В.С., адвокат, діє на підставі довіреності

від відповідача: не з`явився

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства «Херсонгаз» про стягнення 15316870,51 грн., з яких: 9389075,86 грн. пені, 1015167,53 грн. 3% річних та 4912627,12 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» обґрунтовані сплатою відповідачем обсягів отриманого природного газу за період березня-квітня 2022 року з порушенням строку, встановленого договору.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2410/24; визначено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 21.06.2024 о 12:50.

21.06.2024 за вх.№24345/24 до суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах в іншій справі №908/1162/23 у касаційному порядку Об?єднаною палатою КГС у складі Верховного Суду.

Ухвалою суду від 21.06.2024 клопотання Акціонерного товариства «Херсонгаз» за вх.№24345/24 задоволено; зупинено провадження у справі №916/2410/24 до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду справи №908/1162/23; зобов`язано сторін повідомити суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі №916/2410/24.

14.10.2025 за вх.№32093/25 до суду від відповідача надійшло повідомлення про прийняття Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду постанови від 03.10.2025 у справі №908/1162/23.

Ухвалою суду від 20.10.2025, зокрема, поновлено провадження у справі №916/2410/24 з 13.11.2025; призначено підготовче засідання на 13.11.2025 о 14:00; запропоновано сторонам у строк до 13.11.2025 надати до суду письмові пояснення, з урахуванням постанови Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23.

12.11.2025 за вх.№35977/25 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення, які залучено судом до матеріалів справи. У поданих поясненнях відповідач із посиланням на постанову Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 зазначив, що Верховний Суд фактично встановив, що у період тимчасової окупації переміщення товарів, робіт і послуг між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, у тому числі трубопровідним транспортом, є забороненим, а тому, на думку відповідача, наявні підстави для відмови у задоволенні позову.

13.11.2025 за вх.№36149/25 до суду від позивача надійшли письмові пояснення, які залучено судом до матеріалів справи. У поданих поясненнях позивач зазначив, зокрема, наступне:

- постановою Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 фактично ототожнено сам факт окупації території з підставою для автоматичного застосування обмежень, визначених статтями 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»; водночас законодавство на момент виникнення спірних правовідносин, в умовах воєнного стану передбачає обов`язкову наявність рішення Кабінету Міністрів України про поширення зазначених норм на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями;

- одномоментно припинити постачання газу непобутовому споживачу неможливо; процедура припинення (обмеження) постачання газу регламентована Кодексом газорозподільних систем, Правилами постачання природного газу тощо; військова агресія російської федерації на територію України була неочікуваною, а отже завчасно неможливо було передбачити чи буде територія, де знаходиться контрагент (споживач), окупованою після 24.02.2022 чи ні;

- відповідачем належних та допустимих в розумінні ст.ст. 77, 78 ГПК України актів про припинення як споживання, так і розподілу, та, як наслідок, постачання природного газу на об`єкти відповідача, до матеріалів справи не представлено; саме відповідач мав оперативно припинити споживання газу та звернутися до відповідних органів з питання можливості врегулювання взаємовідносин, які виникли між сторонами, на законодавчому рівні;

- відповідач мав виконувати свої зобов`язання, в тому числі припинити споживання газу, уникнувши нарахувань та сплати судового збору за вирішення спору в судовому порядку.

Підготовче засідання 13.11.2025 о 14:00 не відбулось у зв`язку з відсутністю енергопостачання в адміністративній будівлі суду, приймаючи до уваги також зміщення графіку судових засідань. Ухвалою суду від 19.11.2025 підготовче засідання призначено на 02.12.2025 о 16:10.

27.11.2025 за вх.№37839/25 до суду від позивача надійшло клопотання, в якому заявник просив суд зупинити провадження у справі №916/2410/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23.

Ухвалою суду від 02.12.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» за вх.№37839/25 задоволено; зупинено провадження у справі №916/2410/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23.

Ухвалою суду від 13.04.2026, враховуючи, що ухвалою від 22.01.2026 Велика Палата Верховного Суду повернула справу №280/5808/23 відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду, судом було поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 14.05.2026 о 14:30.

13.05.2026 за вх.№16689/26 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, які залучено судом до матеріалів справи. У поданих поясненнях позивач зазначив, зокрема, наступне:

- при вирішенні справи №908/1162/23 суд застосовував норми Закону України про ТОТ у редакції Закону №2217-IX від 21.04.2022, яка набрала чинності 07.05.2022 та діяла на момент виникнення спірних правовідносин щодо постачання електричної енергії у листопаді-грудні 2022 року, натомість у справі №916/2410/24 предметом спору є правовідносини щодо постачання природного газу у березні та квітні 2022 року, тобто в період, коли підлягає застосуванню інша редакція зазначеного Закону зі змінами, внесеними Законом №2138-IX від 15.03.2022, що набрав чинності 20.03.2022; таким чином, враховуючи відмінність у часових межах виникнення та перебігу спірних правовідносин, правові висновки, викладені у справі №908/1162/23, не можуть бути застосовані у справі №916/2410/24 без урахування особливостей нормативно-правового регулювання, чинного у відповідний спірний період; зокрема, при розгляді справи №908/1162/23 суд касаційної інстанції здійснював правову оцінку спірних відносин із застосуванням положень Закону України про ТОТ у редакції Закону №2217-IX від 21.04.2022, тоді як у межах справи №916/2410/24 підлягають застосуванню приписи цього Закону в редакції Законів України від 01.07.2021 №1618-IX та №2138-IX від 15.03.2022, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин;

- редакція Закону №1618-IX визначала тимчасово окупованими виключно територію Автономної Республіки Крим, міста Севастополя та пов`язані з ними території, без поширення такого режиму на інші регіони України, зокрема м. Херсон;

- редакція Закону №2138-IX не визнавала автоматично всі території України, окуповані після 24.02.2022, тимчасово окупованими, а лише передбачала спеціальний механізм такого визнання - виключно на підставі рішення РНБО України, введеного в дію указом Президента України; у спірний період щодо населеного пункту - м. Херсон було відсутнє відповідне рішення Ради національної безпеки і оборони України, введене в дію указом Президента України, про визнання цієї території тимчасово окупованою у розумінні статті 3 Закону про ТОТ;

- за відсутності такого нормативно визначеного рішення правовий режим тимчасово окупованої території та пов`язані з ним спеціальні обмеження, передбачені Законом про ТОТ, на м. Херсон у березні та квітні 2022 року не поширювалися;

- постачання природного газу до м. Херсон у спірний період не суперечило чинному на той момент законодавчому регулюванню та не підпадало під обмеження, встановлені Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

14.05.2026 за вх.№16809/26 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, які залучено судом до матеріалів справи. У поданих поясненнях відповідач зазначив, що висновок Верховного Суду про те, що для застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» достатнім є поширення дії цього Закону на спірні правовідносини з огляду на приписи статті 2 Закону, підлягає застосуванню і у справі №916/2410/24, зважаючи на те, що спірні правовідносини виникли у період березня-квітня 2022 року.

Ухвалою суду від 14.05.2026 підготовче засідання відкладено на 04.06.2026 о 16:30.

01.06.2026 за вх.№18859/26 до суду від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження по справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №916/1218/23.

Ухвалою суду від 04.06.2026 підготовче засідання відкладено на 25.06.2026 о 12:55.

Ухвалою суду від 25.06.2026 зупинено провадження у справі №916/2410/24 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду справи №916/1218/23.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.08.2026 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Херсонгаз» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.06.2026 про зупинення провадження по справі №916/2410/24 задоволено; ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.06.2026 про зупинення провадження по справі №916/2410/24 скасовано; справу №916/2410/24 направлено до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.

17.08.2026 до Господарського суду Одеської області від Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/2410/24.

Листом від 19.08.2026 сторін повідомлено про те, що питання щодо поновлення провадження по справі №916/2410/24 після повернення матеріалів справи №916/2410/24 до Господарського суду Одеської області буде вирішене після виходу судді з відпустки.

Ухвалою суду від 01.09.2026 поновлено провадження у справі №916/2410/24 з 22.09.2026; призначено підготовче засідання на 22.09.2026 о 14:30. Ухвалою суду від 22.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.10.2026 о 12:45.

У судовому засіданні 21.10.2026 представник позивача просив суд задовольнити позов.

Відповідач у судове засідання 21.10.2026 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався, зокрема, Указом Президента України від 13.07.2026 №596/2026, затвердженим Законом України від 14.07.2026 №4928-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 02 серпня 2026 року строком на 90 діб.

Справа №916/2410/24 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Жодних заяв та/або клопотань, пов`язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв`язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від учасників справи не надійшло.

У відповідності до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

В судовому засіданні 21.10.2026 господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 21.10.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, господарський суд встановив:

22.03.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (продавець, позивач) та Акціонерним товариством «Херсонгаз» (покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу природного газу №101/ПГ-3158-ОГРМ.

Відповідно до п.1.4 договору продавець зобов`язується передати у власність покупцю природний газ в обсягах та у строки, що погоджені сторонами у цьому договорі, а покупець зобов`язується прийняти і своєчасно сплатити вартість такого обсягу газу у розмірі, строки та у порядку, що визначені відповідним цим договором.

Згідно з п.п. 2.1, 2.2 договору продавець передає покупцеві на умовах цього договору замовлений обсяг (об`єм) природного газу у період з 1 березня 2022 року по 30 квітня 2022 року (включно); загальний обсяг природного газу за цим договором складається з сум загальних обсягів на всі періоди передачі протягом строку дії цього договору, а саме: 6860,310 тис.куб.метрів.

За п.п. 3.10, 3.11 договору після закінчення періоду передачі, у якому була здійснена передача газу, але не пізніше 14-го числа місяця, наступного за періодом передачі, якщо інше не передбачено договором, продавець складає, підписує, скріплює своєю печаткою комерційні акти щодо обсягу І, обсягу II та обсягу III та направляє на підпис покупцю: на поштову адресу покупця вказану у розділі 11 цього договору рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення або поштовим відправленням з оголошеною вартістю (цінним листом), або надаються нарочно під підпис в отриманні, або шляхом направленням комерційних актів, скріплених кваліфікованим електронним підписом продавця, шляхом електронного документообігу із направленням копії такого акту на електронну адресу покупця, вказану у розділі 11 цього договору; при цьому для підписання та обміну електронними документами сторони цього договору використовують систему обміну електронним документами «М.E.Doc»; сторони цим підтверджують, що визнають форми електронних документів, в яких підтверджені описані в них господарські операції, з використанням спеціалізованих програмних рішень, та зобов`язується слідкувати за надходженням електронних документів та своєчасно здійснювати їх приймання, перевірку, підписання з використанням КЕП та повернення інший стороні; електрони документи вважаються підписаними і набирають чинності з моменту, зазначеного в конкретному електронному документі, іншому документі, на виконання якого він підписується, або в порядку, передбаченому чинним законодавством; сторони на підставі ч.3 ст. 207 та ст. 627 ЦК України домовилися про можливість підписання в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису комерційних актів, первинної бухгалтерської документації, актів звірки взаєморозрахунків та інших документів, пов`язаних із виконанням договору.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.3, 4.4 договору ціна на природний газ, який передається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна обсягів природного газу, визначених в пункті 2.2.1 цього договору як обсяг І (фіксований), за 1000 куб.м газу без ПДВ складає - 6183,33 грн., крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, всього ціна природного газу за 1000 куб.м з ПДВ складає - 7420 грн; покупець зобов`язаний здійснити оплату за реалізовані обсяги природного газу у періоді передачі не пізніше ніж через 45 (сорок п`ять) календарних днів після закінчення періоду передачі, а саме: за ресурс березня 2022 року - 15 травня 2022 року, за ресурс квітня 2022 року - 15 червня 2022 року; моментом оплати вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок продавця.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що продавець має право, зокрема, отримувати від покупця своєчасну оплату за природний газ відповідно до умов договору.

За п.6.3 договору за порушення покупцем строків проведення розрахунків за природний газ, визначених договором, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, покупець, на письмову вимогу продавця не пізніше ніж 30 днів з моменту її отримання, зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до п.7.7 договору покупець, підписуючи цей договір, підтверджує, що введення воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», не може бути підставою для відмови від виконання взятих на себе зобов`язань в частині оплати за передані обсяги природного газу.

Згідно з п.9.1 договору у відповідності до ст. 631 ЦК України та на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 №222, зі змінами, умови цього договору поширюються на відносини, що фактично склалися між сторонами до його укладення, а саме з 01 березня 2022 року та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до їх повного та належного здійснення, а в частині передачі природного газу покупцю по 30 квітня 2022 року (включно).

Договір №101/ПГ-3158-ОГРМ підписано сторонами в електронній формі електронними підписами, що підтверджується наявною в матеріалах справи роздруківкою.

В матеріалах справи наявні підписані сторонами в електронній формі електронними підписами акти приймання-передачі природного газу по договору №101/ПГ-3158-ОГРМ, а саме: №5948 від 31.03.2022 на суму 37460686,18 грн. (за березень 2022 року); №5975 від 31.03.2022 на суму 86,29 грн. (за березень 2022 року); №5976 від 31.03.2022 на суму 246,43 грн. (березень 2022 року); №7525 від 30.04.2022 на суму 13442810,88 грн. (за квітень 2022 року); №7526 від 30.04.2022 на суму 30,79 грн. (за квітень 2022 року).

З наявних в матеріалах справи реєстрів надходжень коштів на рахунки ТОВ «Нафтогаз України» від АТ «Херсонгаз», наданих позивачу АТ «Державний ощадний банк України» листами від 30.11.2022, від 15.04.2024 та розрахунку заборгованості по договору №101/ПГ-3158-ОГРМ вбачається здійснення АТ «Херсонгаз» оплат за зобов`язаннями, які виникли на підставі актів за березень, квітень 2022 року впродовж квітня 2022 року - травня 2023 року. При цьому в наданому позивачем розрахунку зазначено, що станом на 13.06.2023 заборгованість АТ «Херсонгаз» по договору №101/ПГ-3158-ОГРМ складає 0 грн.

Позивачем здійснено розрахунки неустойки, 3% річних та інфляційних нарахувань АТ «Херсонгаз», нарахованих в зв`язку з порушенням строків оплати за природний газ, поставлений у період з березня-квітня 2022 року згідно з договором купівлі-продажу природного газу 101/ПГ-3158-ОГРМ від 22.03.2022, в якому наведені суми заборгованостей, враховані оплати відповідача, а також детально розраховано в загальному розмірі: 9389075,86 грн. пені, 1015167,53 грн. 3% річних та 4912627,12 грн. інфляційних втрат.

У вимозі від 15.02.2024 позивач вимагав від відповідача не пізніше 30 днів з дня отримання даної вимоги сплатити на користь Товариства зазначену у цій вимозі заборгованість у загальному розмірі 15316870,51 грн., в тому числі: пеня - 9389075,86 грн.; 3% річних - 1015167,53 грн.; інфляційні втрати - 4912627,12 грн. Вказана вимога була направлена відповідачу 15.02.2024 засобами поштового зв`язку та отримана відповідачем 04.03.2024, про що свідчать наявні в матеріалах справи опис вкладення, реєстр поштових відправлень та роздруківка відстеження поштового відправлення.

Несплата відповідачем заявлених до стягнення сум стала підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно з ч.1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

За ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно зі ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.

За ст.ст. 627, 628 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтями 525, 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За ч.1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч.1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами.

Згідно з п.2 ч.2 ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно з приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За вимогами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обгрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. З огляду на встановлену імперативну заборону щодо надання послуг на окуповані території, інші аргументи позивача не спростовують висновків суду та не впливають на кінцевий результат вирішення спору.

Господарський суд зазначає, що предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача 9389075,86 грн. пені, 1015167,53 грн. 3% річних та 4912627,12 грн. інфляційних втрат, нарахованих внаслідок сплати відповідачем обсягів отриманого природного газу за період березня-квітня 2022 року з порушенням строку.

Як встановлено судом, на підставі укладеного договору купівлі-продажу природного газу №101/ПГ-3158-ОГРМ від 22.03.2022 сторонами були підписані акти приймання-передачі природного газу за березень, квітень 2022 року, які виходячи з наявних матеріалів справи, а саме: реєстрів надходжень коштів та розрахунку заборгованості, були сплачені відповідачем впродовж квітня 2022 року - травня 2023 року та станом на 13.06.2023 заборгованість АТ «Херсонгаз» по договору №101/ПГ-3158-ОГРМ була відсутня.

Разом з тим, вирішуючи питання про наявність/відсутність підстав для стягнення з відповідача нарахованих сум, господарський суд звертає увагу на наступне.

Відповідачем у справі та покупцем за договором є Акціонерне товариство «Херсонгаз» (73036, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Поповича, буд. 3, код ЄДРПОУ 03355353).

Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», який був чинним з 27.12.2022 по 19.03.2025, Херсонська міська територіальна громада визначена як тимчасово окупована російською федерацією з 01.03.2022 по 11.11.2022. Аналогічні відомості також вказані у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, який набрав чинності 20.03.2025.

При цьому суд враховує, що спірним періодом у цій справі є березень, квітень 2022 року. Тобто, позивач просить суд стягнути нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення сплати вартості переданого природного газу у період, за який місцезнаходженням відповідача була тимчасово окупована територія України.

Відповідно до ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII (далі - Закон №1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Водночас, виходячи зі ст. 2 Закону №1207-VII, метою цього закону є визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Частиною 2 ст. 13 Закону №1207-VII передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст. 13-1 Закону №1207-VII на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.

Наведені положення Закону №1207-VII дозволяють господарському суду зробити висновок про заборону здійснення господарської діяльності з переміщення товарів, зокрема природного газу, трубопровідним транспортом на тимчасово окуповану територію України.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23 постановою від 03.10.2025, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема виснувала, що:

- Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану» від 16.11.2022 №2764-ІХ частину третю статті 1 Закону №1207-VII було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України;

- чинна редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» №3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;

- як зазначила Об`єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону №1207-VII не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

- 06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій;

- однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні п.1 ч.1 ст. 3 Закону №1207-VII не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у п.1 ч.1 ст. 3 Закону №1207-VII, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася;

- таким чином, Об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України;

- Об`єднана палата, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі №908/1162/23 про відмову в позові, зазначила про те, що підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.

Верховний Суд у постанові від 23.10.2025 у справі №916/1650/23, застосувавши висновки Об`єднаної палати у справі №908/1162/23, залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію за період з березня до червня 2022 року, яка передавалася відповідачу на територію Херсонської області.

Господарський суд в силу положень частини четвертої статті 236 ГПК України враховує зазначені вище висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, оскільки правовідносини у даній справі та у справі №908/1162/23 є подібними за змістовим критерієм.

Окрім того, господарський суд зазначає, що тимчасова окупація відповідної території та встановлені державою обмеження господарської діяльності є обставинами публічно-правового характеру, які безпосередньо впливають на можливість належного виконання зобов`язання. Обмеження, встановлені законом щодо переміщення товарів та здійснення господарських операцій на тимчасово окупованій території, мають імперативний характер і спрямовані на захист національної безпеки. Правові висновки, викладені Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23, свідчать про необхідність врахування спеціального правового режиму тимчасово окупованої території при оцінці правових наслідків господарських правовідносин, що виникли у відповідний період.

Отже, з урахуванням факту окупації території м. Херсон з 01.03.2022 по 11.11.2022, а також приймаючи до уваги, що зазначена територія належала до територій, визначених п.1 ч.1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», господарський суд виходить з того, що правовий режим, встановлений ст. 13-1 цього Закону, поширювався на відповідну територію, а тому позивач не мав передавати природний газ відповідачу на тимчасово окуповану територію у березні та квітні 2022 року.

Господарський суд зазначає, що у період дії спеціального правового режиму тимчасово окупованої території воля сторін не могла реалізовуватися поза межами встановлених державою обмежень. Отже, покладення на боржника відповідальності за невиконання зобов`язання в період, коли виконання фактично унеможливлювалося імперативними заборонами, є неправомірним.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, враховуючи вищевстановлені судом обставини, зокрема щодо того, що позивач не мав права передавати природний газ відповідачу на тимчасово окуповану територію у березні та квітні 2022 року, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за зобов`язаннями, які виникли у вказаний період. Окрім того, господарський суд дійшов висновку, що факт оплати відповідачем вартості природного газу за спірний період жодним чином не спростовує висновків суду, узгоджених з позицією, викладеною Верховним Судом у справі №908/1162/23 щодо заборони передачі природного газу відповідачу в період тимчасової окупації, що прямо впливає на оцінку суду в частині можливості нарахування та стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за зобов`язаннями, які фактично не мали виникнути.

Враховуючи встановлені судом обставини справи і наведені норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, з урахуванням правової позиції, викладеної Верховним Судом у справі №908/1162/23, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 9389075,86 грн. пені, 1015167,53 грн. 3% річних та 4912627,12 грн. інфляційних втрат є необґрунтованими, безпідставними та задоволенню не підлягають.

Іншого позивачем не доведено.

Інші наявні в матеріалах справи документи вищевикладених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено 30 жовтня 2026 р.

Суддя Ю.С. Бездоля