Рішення № 141088066, 30.10.2026, Кобеляцький районний суд Полтавської області

532/1117/26

2/532/925/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2026 р. м. Кобеляки

Кобеляцький районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Тесленко Т. В.

за участю секретаря

судового засідання Климченко А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН», представник позивача - Пархомчук Сергій Валерійовича, до ОСОБА_1 , представник відповідача - адвокат Бердніченко Оксана Павлівна, про стягнення заборгованості за кредитним договором

В С Т А Н О В И В:

30 квітня 2026 року до Кобеляцького районного суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН», представник позивача - Пархомчук Сергій Валерійовича, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач вказував, що через невиконання ОСОБА_1 умов укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ВЕРОНА» та відповідачем кредитного договору № 368767 від 19.12.2018, в неї утворилася заборгованість за кредитом на загальну суму 76 872,00 грн, яку позивач прохав стягнути з відповідача на підставі договору факторингу № 1-01/12/2023 від 01.12.2023 та понесені ним судові витрати.

Ухвалою суду від 11.05.2026 відкрито провадження в справі та призначено її розгляд у порядку спрощеного провадження на 15.06.2026.

08.06.2026 від представника відповідача надійшов до суду відзив на позов, в якому сторона відповідача наполягала на відмовленні в задоволенні позову повністю, оскільки ОСОБА_1 кредитний договір добровільно не укладала, а дізнавшись про його існування повідомила правоохоронні органи та первісного кредитора про незаконне оформлення кредитних зобов`язань від її імені. З метою доведення обставин, які входять у предмет доказування у справі та неможливість самостійного отримання стороною відповідача доказів, представником відповідача - адвокатом Бердніченко О. П. заявлено клопотання про витребування доказів, яке за ухвалою суду від 15.06.2026 було задоволено, а розгляд справи відкладено на 10 вересня 2026 року.

12.06.2026 стороною позивача подано до суду відповідь на відзив, в якому представник наполягав на задоволенні позовних вимог. Зазначивши, що заяву про вчинення злочину за ознаками кримінального правопорушення необхідно розглялдадати як припущення, яке не підтвердене жодними належними доказами, тому цей факт не може бути підставою для визнання недійсності або неукладеності кредитного договору.

12.06.2026 стороною відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначено, що позивач не навів жодного нового доказу, який би спростував позицію відповідача, тому наполягав на відмові в задоволенні позовних вимог.

19.06.2026 ухвала суду про витребування доказів виконана.

19.06.2026 від представника позивача Пархомчука С. В. надвйшло клопотання про витребування доказів у первісного кредитора.

Ухвалою суду від 10.09.2026 клопотання представника позивача задоволено та витребувано докази з АТ «АКЦЕНТ-БАНК», зокрема інформацію щодо наявності у ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) карткових рахунків, відкритих у банку станом на 19.12.2018, розгляд справи відкладено на 26.10.2026.

21.09.2026 за відповіддю з АТ «АКЦЕНТ-БАНК» у ОСОБА_1 відкриті рахунки відсутні.

Сторонами подано клопотання про розподіл судових витрат що стосується правничої допомоги.

Представник позивача прохав стягнути 13 000,00 грн витрат на правничу допомогу, надавши на це підтвердження (а.с.59-67).

Представник відповідача надав суду підтвердження суми гонорару на 12 000,00 грн ( а.с.156-160).

26.10.2026 сторони в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про час і місце слухання справи, однак надали суду клопотання про розгляд справи за їхньої відсутності, залишивши в силі свої позиції щодо позовних вимог.

В порядку ст. 244 ЦПК України суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення 30.10.2026.

Суд, перевірив та дослідив матеріали справи, повно з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінює докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов такого висновку.

Позивач у позові вказував, що 19.12.2018 між ТОВ «ФК «ВЕРОНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 368767 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису, що був відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) та надісланий на номер мобільного телефону відповідача.

Підписуючи договір Відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст.641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання договору.

Згідно з умовами кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором на наступних умовах:

Сума виданого кредиту: 3000,00 грн.

Дата надання кредиту: 19.12.2018 року.

Строк кредиту : днів

Валюта кредиту: UAH

Відсоткова ставка 1,9 % (процентів) на добу.

Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором, станом на 20.02.2026 року загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 76872,00 грн, яка складається з:

Прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 3000,00 грн; Прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 73872,00 грн.

Згідно з нормами кредитного договору, Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом.

На підтвердження видачі Первісним кредитором кредитних коштів позивач надає інформаційну довідку, відповідно до якої 19.12.2018 року на картковий рахунок Відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 3000,00 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 , що, у свою чергу, є доказом видачі кредитних коштів.

01.12.2023 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» та ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» укладено договір відступлення права вимоги №1-01/12/2023 відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників від 01.12.2023 року до договору відступлення права вимоги № 1-01/12/2023, ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .

У відзиві на позов зазначається, що за позицією позивача кредитний договір № 368767 був укладений 19.12.2018 року шляхом використання одноразового ідентифікатора, направленого на номер телефону відповідача НОМЕР_3 . Разом із тим матеріалами справи підтверджується, що ще у грудні 2018 року ОСОБА_1 стала жертвою шахрайських дій третіх осіб. Так, 29.12.2018 ОСОБА_1 звернулася до правоохоронних органів із заявою про шахрайські дії після виявлення втрати контролю над своїм номером телефону та персональними даними. За результатами перевірки цієї заяви 03.01.2019 було внесено відомості до ЄРДР, а самі події стосувалися незаконного оформлення кредитів на ім`я потерпілих без їх відома. В межах цього кримінального провадження встановлюються обставини оформлення кредитів, зокрема у ТОВ «ФК «Верона». Номер кримінального провадження - 12019170190000025. У витязі прямо зазначено, що невідомими особами були оформлені кредитні договори без відома потерпілих. Крім того, ОСОБА_1 ще 11.01.2019 письмово повідомила ТОВ «ФК «Верона», що у період з 14.12.2018 по 21.12.2018 невідомими особами було заблоковано її SIM-картку оператора Vodafone, зламано електронні поштові скриньки та здійснено несанкціоноване використання її персональних даних. Саме в цей період, коли відповідач фактично втратила контроль над своїм номером телефону та електронними засобами зв`язку, від її імені було оформлено спірний кредит. Більше того, згідно з довідкою позивача одноразовий ідентифікатор G1046 був направлений саме на номер телефону НОМЕР_3 , який на той момент вже перебував під контролем невстановлених осіб.

Сукупність доказів свідчить про те, що шахраї, отримавши контроль над SIM-карткою та електронними засобами зв`язку відповідачки, використали їх для оформлення одразу кількох кредитів у різних фінансових установах, що підтверджується також даними кредитної історії.

За таких обставин позивач повинен довести не лише факт направлення SMS-повідомлення на певний номер телефону, а й факт того, що цей номер у момент укладення договору перебував під контролем саме відповідача. Жодного такого доказу суду не подано.

Ще 11.01.2019 ОСОБА_1 вже повідомила саме ТОВ «ФК «Верона» про шахрайство, але кредитор, попри отримання такої інформації ще сім років тому, не надав суду жодного доказу проведення внутрішньої перевірки, не звернувся до правоохоронних органів і фактично переклав наслідки власної неналежної ідентифікації клієнта на потерпілу особу.

ОСОБА_1 не ухилялася від захисту своїх прав, а негайно повідомила про шахрайство. Особливістю цієї справи є те, що відповідачка не почала заперечувати кредит лише після подання позову через сім років. Навпаки, ще у грудні 2018 року вона стала жертвою злочинних дій невстановлених осіб. Як вбачається з її письмового звернення до ТОВ «ФК «Верона», у період з 14.12.2018 по 21.12.2018 невідомими особами було заблоковано її SIM-картку оператора Vodafone, зламано електронні поштові скриньки та вчинено дії щодо незаконного використання її персональних даних і банківських рахунків. Після виявлення цих обставин ОСОБА_1 не залишила ситуацію без реагування.

21.12.2018 року нею було заблоковано викрадений номер телефону та відмовлено від його подальшого використання.

29.12.2018 року вона звернулася із заявою до поліції.

03.01.2019 року після отримання інформації з бюро кредитних історій про оформлення кредиту на її ім`я, вона повторно звернулася до поліції із заявою про шахрайські дії.

Також про дані обставини було письмово повідомлено ТОВ «ФК «Верона». Відповідач прямо зазначила, що особисто до компанії не зверталася, свої паспортні дані не надавала та кредит не оформлювала. Отже, поведінка відповідача є добросовісною, послідовною та логічною: одразу після виявлення шахрайських дій вона звернулася до правоохоронних органів та безпосередньо до кредитора. Такі дії повністю спростовують будь-які твердження про добровільне отримання кредиту.

03.01.2019 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне провадження №12019170190000025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. У витязі з ЄРДР прямо зазначено, що до поліції звернулися мешканці Кобеляцького району з повідомленням про те, що без їх відома були оформлені кредити у ФК «Верона», ФК «Дінеро», CreditUP, «Ваша Готівочка» та інших фінансових установах. Тобто правоохоронним органом уже станом на січень 2019 року встановлювалися обставини масового оформлення кредитів із використанням персональних даних потерпілих без їх відома. Таким чином, факт шахрайського використання персональних даних відповідача не є її пізнім вигаданим запереченням, а був заявлений ще до виникнення будь-якого спору з позивачем. Особливої уваги заслуговує та обставина, що ТОВ «ФК «Верона» отримало від відповідача письмове повідомлення про шахрайське оформлення кредиту ще 11.01.2019 року, тобто фактично одразу після виникнення спірної ситуації. Незважаючи на це, первісний кредитор не надав доказів проведення службового розслідування, не надав доказів перевірки належності банківської картки відповідачу, не надав доказів звернення до правоохоронних органів та продовжив облік спірної заборгованості як безспірної. Така поведінка свідчить про покладення ризиків неналежної ідентифікації клієнта на особу, яка сама заявила про вчинення щодо неї шахрайських дій.

Із наданої кредитної історії вбачається, що протягом 17-18 грудня 2018 року від імені ОСОБА_1 одночасно подавалися заявки до значної кількості мікрофінансових організацій. Зокрема, до «Авентус Україна», «Лайм Мані», «Верона», «Прості Займи», «Дінеро», «Веллфін», «Бізнес Капітал» та інших.

Для звичайного добросовісного споживача фінансових послуг така поведінка є абсолютно нетиповою. Натомість саме масове одночасне подання заявок до багатьох МФО є характерною ознакою шахрайських схем із використанням викрадених персональних даних.

Єдиним доказом позивача щодо ідентифікації особи є внутрішня довідка ТОВ «ФК «Верона», відповідно до якої одноразовий ідентифікатор був направлений на номер телефону НОМЕР_3 . Проте дана довідка підтверджує лише факт надсилання SMS-повідомлення на певний номер телефону. Вона не підтверджує: хто фактично володів цим номером у момент оформлення кредиту; хто отримав одноразовий пароль; хто ввів цей пароль; з якого пристрою здійснювався вхід; з якої IP-адреси подано заявку; хто фактично користувався особистим кабінетом. Будь-які журнали подій, лог-файли, IP-адреси, MAC-адреси пристроїв, результати фотоідентифікації чи відеоверифікації суду не надані.

За відсутності доказів належної ідентифікації особи позичальника ризик недоведеності факту укладення електронного договору покладається саме на кредитора як професійного учасника ринку фінансових послуг, який організував відповідну систему дистанційного кредитування. Таким чином позивач не довів, що електронний підпис було використано саме ОСОБА_1 .

Позивач посилається на інформаційний лист ТОВ «САНРАЙЗ ФІНАНС», згідно з яким кошти були перераховані на картку № НОМЕР_2 . Проте вказаний документ не підтверджує належність цієї картки ОСОБА_1 .

У матеріалах справи відсутні: виписка банку-емітента; договір банківського рахунку; довідка банку про власника картки; відомості про зарахування коштів саме на рахунок відповідача.

Більше того, сам по собі факт перерахування коштів на картковий рахунок із маскованим номером не підтверджує, що такий рахунок належав відповідачці станом на 19.12.2018 року.

Відсутність відомостей банку-емітента щодо власника рахунку унеможливлює встановлення факту отримання кредитних коштів саме ОСОБА_1 . Отже, позивач не довів ані факту належності картки відповідачу, ані факту отримання нею грошових коштів.

Позивач просить стягнути 76 872 грн, з яких 73 872 грн становлять проценти. При цьому розрахунок заборгованості фактично складається з односторонньо сформованої довідки нового кредитора. Жодних первинних бухгалтерських документів, які підтверджували б порядок нарахування такої суми процентів за більш ніж сім років, до суду не подано. Тому навіть сам по собі розрахунок не може визнаватися належним і достатнім доказом існування боргу.

Позивач посилається на договір відступлення права вимоги від 01.12.2023 року. Водночас новий кредитор набув лише той обсяг прав, який фактично існував у первісного кредитора. Оскільки сам факт виникнення зобов`язання між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Верона» є спірним і не доведеним належними доказами, відсутні правові підстави для стягнення будь-яких коштів на користь нового кредитора.

На підставі викладеного вище, сторона відповідача прохала суд у задоволенні позову ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №368767 від 19.12.2018 року - відмовити повністю.

У відповіді на відзив, представник позивача Пархомчук С. В. зазначає, що Відповідач, діючи добровільно та усвідомлено, без жодного зовнішнього тиску чи примусу, скористався доступом до мережі Інтернет та перейшов на офіційний веб-сайт Первісного кредитора, де самостійно, з використанням інтегрованого калькулятора, обрав бажану суму кредиту та строк кредитування. Після цього ним було надано персональні дані, зокрема реквізити банківської картки, на яку в подальшому були зараховані кошти. У процесі укладення правочину Відповідач пройшов передбачені етапи ідентифікації та підтвердження наміру укласти кредитний договір, за результатами чого між сторонами було укладено договір у встановленому законом порядку.

Введення одноразового персонального ідентифікатора і є вчиненням дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, а саме - акцептом в розумінні ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

У конкретному випадку Відповідач здійснив усі передбачені дії - отримав одноразовий ідентифікатор, надісланий на номер мобільного телефону, введений ним під час оформлення заявки, ввів його у відповідне поле інформаційної системи та підтвердив акцепт натисканням кнопки «ТАК».

Ці дії зафіксовані в електронній системі Первісного кредитора та відображені у матеріалах справи як належний доказ укладення електронного договору.

Вищевказаний електронний договір укладений сторонами шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами законодавства.

Без здійснення всіх цих дій договір між Відповідачем та Первісним кредитором не був би укладений. Тобто, для укладання кредитного договору, Відповідачем вчинено ряд дій без здійснення яких договір був б не укладеним, що в свою чергу підтверджує укладання вказаного договору в електронній формі.

Обставини укладення вказаного договору Відповідач не спростував належними та допустимими доказами.

Відповідач був належним чином ознайомлений з умовами вищевказаного договору. Відтак, з огляду на свободу договору, яка передбачена ст. 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили умови вищезазначеного договору.

Тому, доводи Відповідача щодо неукладеності кредитного договору є безпідставними та спростовуються наявними у справі доказами, що підтверджують факт укладення договору в електронній формі відповідно до вимог законодавства.

За умовами укладеного кредитного договору, кошти надаються Позичальнику в безготівковій формі на банківську картку вказану Позичальником при укладанні кредитного договору. Первинний кредитор у своїй господарській діяльності з метою переказу та приймання грошових коштів за договорами позики користується фінансовими послугами платіжних провайдерів. Верифікація банківської картки відбувається за допомогою сертифікованих платіжними системами Visa та MasterCard сервісів, зокрема WayForPay, Ipay, Platon, а також ТОВ «САНРАЙЗ ФІНАНС». Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту PCI DSS. Під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на вебсайті первинного кредитора, для надання платіжних реквізитів Товариству, кожен клієнт після натискання кнопки «Додати карту» автоматично перенаправляється на сайт відповідного платіжного провайдера, де вводить необхідні дані для проведення розрахунків та надає свої платіжні реквізити. Після блокування коштів клієнт повертається на вебсайт Товариства. До бази даних Товариства від платіжного сервісу надходить виключно частина номеру картки та токен, згенерований платіжним сервісом, що забезпечує безпеку збереження інформації.

Ні Первісний кредитор, ні Позивач не мали і не мають доступу до повного номера банківської картки Відповідача, оскільки ця інформація є банківською таємницею. Отже, доступ до повного номера банківської картки, а також до виписки по картковому рахунку, на який були зараховані кредитні кошти, має виключно банк-емітент та безпосередньо власник зазначеної картки, тобто Відповідач.

Відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може самостійно отримати виписку по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів.

Однак Відповідачем не надано суду належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що зазначений картковий рахунок йому не належить.

Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, Відповідач не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані чи інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний і повний доступ до таких.

Отже, на виконання пункту 2.1. Договору, перерахування коштів було здійснено первісним кредитором через платіжного провайдера - ТОВ «САНРАЙЗ ФІНАНС», яке надає первісному кредитору послуги з переказу коштів, зокрема на банківський рахунок Відповідача за реквізитами банківської картки, зазначеної ним під час реєстрації.

Зазначені обставини підтверджуються листом ТОВ «САНРАЙЗ ФІНАНС» з якого вбачається, що 19.12.2018 було проведено транзакцію на суму 3 000,00 грн, маска картки - НОМЕР_2 .

За таких обставин Первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання відповідно до умов кредитного договору, здійснивши перерахування кредитних коштів на банківську платіжну картку( НОМЕР_2 ), реквізити якої були надані самим Позичальником.

В обґрунтування своїх вимог Позивач надав суду інформаційну довідку ТОВ «САНРАЙЗ ФІНАНС» (технологічного оператора платіжних послуг), яка підтверджує зарахування кредитних коштів.

Зазначений документ містить відомості щодо суми перерахованих кредитних коштів, дати їх зарахування, а також реквізитів карткового рахунку, що повністю узгоджується з нормами Закону.

Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання Відповідача на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 12.06.2023 року у справі № 263/3470/20, провадження № 61-7018св21.

Посилання Відповідача, з яких можна зробити висновок про начебто обов`язок Позивача надати суду виписку з особового рахунку клієнта, є помилковими. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, регулює питання бухгалтерського обліку виключно в банках України. Оскільки первісний кредитор та Позивач не є банківськими установами, дія зазначеного Положення на них не поширюється, а отже - формування виписок по особових рахунках клієнтів у їхній діяльності не передбачено.

Щодо факту подання заяви про вчинення злочину, то він сам по собі не є підтвердженням відсутності волевиявлення Відповідача на укладення кредитного договору. Заява є лише підставою для початку досудового розслідування, а не встановлення факту злочину чи визнання угоди недійсною.

Внесення відомостей до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, не означає автоматичного підтвердження обставин, викладених у заяві. Досудове розслідування є лише етапом встановлення істини, а не доведеним фактом шахрайства.

Тому, заяву відповідача про вчинення злочину за ознаками кримінального правопорушення потрібно розглядати виключно як припущення, яке не підтверджується жодними належними доказами. Тому цей факт не може бути підставою для визнання недійсності або неукладання кредитного договору.

Взявши до уваги викладене вище, позивач проха суд позовні вимоги ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі.

У запереченні на відповідь на відзив зазначалося, що позивач не надав суду жодного доказу того, що саме відповідач: проходила реєстрацію в системі; отримувала одноразовий ідентифікатор; вводила цей ідентифікатор; користувалася особистим кабінетом; подавала заявку на кредит; отримувала кредитні кошти. Натомість суду вкотре пропонується зробити припущення, що якщо кредитний договір був технічно оформлений, то його автоматично оформила саме відповідач. Такий підхід суперечить статтям 12 та 81 ЦПК України.

Позивач навіть не пояснив суду, чому після отримання такого повідомлення первісний кредитор не провів внутрішньої перевірки, не перевірив належність карткового рахунку, не звернувся до правоохоронних органів та продовжив облік спірної заборгованості як безспірної. Позивач не довів належність банківської картки відповідачу.

З одного боку позивач просить суд вважати доведеним факт отримання відповідачем кредитних коштів. З іншого боку сам визнає, що не має інформації про власника карткового рахунку, не має доступу до повного номера картки та не може надати суду відомості про особу власника такого рахунку. Таким чином позивач фактично просить суд стягнути кошти з відповідача, не маючи жодного доказу того, що картка № НОМЕР_2 належала саме ОСОБА_1 . Інформаційний лист ТОВ «САНРАЙЗ ФІНАНС» лише підтверджує факт здійснення певної транзакції на картку з маскованим номером. Водночас він не підтверджує ані власника картки, ані особу фактичного отримувача коштів.

Позивач не надав жодного доказу того, що саме ОСОБА_1 проходила відповідні етапи ідентифікації. В матеріалах справи відсутні: IP-адреси; журнали авторизації; лог-файли; дані пристрою; результати фотоідентифікації; результати відеоверифікації; будь-які інші технічні дані, які дозволяли б встановити особу користувача. Фактично позивач просить суд визнати доведеними обставини, які підтверджуються виключно внутрішніми документами самого кредитора.

Сторона відповідача вважає, що позивач повторно навів загальні положення законодавства про електронні договори, однак так і не довів, що саме ОСОБА_1 укладала спірний кредитний договір та отримувала кредитні кошти. Тому прохала суду у задоволенні позову ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 відмовити повністю.

За письмовими доказами, що є у матеріалах справи, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

За матеріалами копії кримінального провадження № 12019170190000025, відомості про яке внесеного до ЄРДР 03.01.2019 за ч. 1 ст. 190 КК України, встановлено, що ДО Кобеляцького ВП ГУНП в Полтавській області 03.01.2019 звернулася мешканці м. Кобеляки, зокрема ОСОБА_1 з заявами про те, що в грудні 2018 року без її відому були оформлені договори кредиту та позики з ТОВ ФК «Верона» та ТОВ ФК «Дінеро». У цьому кримінальному провадженні ОСОБА_1 визнано потерпілою особою. Під час досудового розслідування встановлено, що згідно з кредитною історією ОСОБА_1 , зокрема 19.12.2018 було видано онлайн кредит на інші споживчі цілі (договір № 36888767) в розмірі 3000 грн ФК «Верона». Під час досудового розслідування були проведені всі необхідні слідчі та процесуальні дії, але не здобуто достатніх та об`єктивних даних для повідомлення особі про підозру. 03.01.2020 постановою слідчого Богуна М. В. кримінальне провадження закрито за закінченням строків досудового розслідування (а.с.131-140).

Однак у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідачки в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, отримання нею логіну та паролю в даній системі.

Крім того, в матеріалах справи відсутній формуляр заяви на отримання кредиту, який би мав бути складеним і підписаним електронним підписом відповідачки, електронна ідентифікація (автентифікація) якої здійснена з дотриманням вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», та який би був підтверджений.

Будь-які документи, що підтверджують особу відповідачки, позивачем не було долучено до позовної заяви.

Саме тільки зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідачки не підтверджує проходження нею верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача.

Окремо слід зазначити, що ні в позовній заяві, ні в доданих до неї документах не зазначено та не підтверджено електронну адресу відповідачки, яка б використовувалася при укладенні спірного електронного кредитного договору.

Також матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідачка підтвердила номер мобільного телефону НОМЕР_4 , на який нібито був направлений одноразовий ідентифікатор G1046.

Тому позивачем не доведено належними, допустимими, достатніми доказами факт укладання кредитного договору Кредитним договором № 368767 від 19.12.2018 року між ТОВ «ФК «ВЕРОНА» та ОСОБА_1 і використання нею одноразового ідентифікатора G1046.

На підтвердження факту надання відповідачеві кредитних коштів, позивачем надано інформаційну довідку ТОВ «САНРАЙЗ ФІНАНС» від 19 березня 2026 року № 1903/2026-3, відповідно до якої, 19 грудня 2018 року відповідачці було перераховано кредитні кошти в сумі 3000,00 гривень за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 (а.с.23).

Однак дана інформаційна довідка не є первинним бухгалтерським документом, оскільки не містить даних щодо власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, що позбавляє можливості вважати доведеним факт переказу ТОВ «ФК «ВЕРОНА» коштів у розмірі 3000,00 гривень на картковий рахунок, який належить саме ОСОБА_1 .

У відповідь на запит суду у справі стосовно ідентифікації карткового рахунку, на який було первісним кредитором перераховано кошти за Кредитним договором № 368767 від 19.12.2018 року, то АТ «АКЦЕНТ-БАНК» надало відомості, що у особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відкриті рахунки відсутні (а.с.129).

Тобто банківської картки № НОМЕР_2 у відповідачки ніколи не було.

Одним з основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін (ст. 12 ЦПК України), згідно якого, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, кожна сторона в силу статті 81 ЦПК України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вимогами статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 21 липня 2021 року в справі 287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2022 року в справі 857/7/22).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц ( провадження № 14-400 цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

За змістом частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами виникнення в ОСОБА_1 зобов`язань щодо повернення кредиту за Кредитним договором № 368767 від 19.12.2018 року, позов є необґрунтованим та безпідставним, тому задоволенню не підлягає.

Оскільки в задоволенні позову позивачу відмовлено в повному обсязі, судовий збір та інші витрати до стягнення з відповідача не підлягають.

Щодо стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 12 000,00 гривень.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу.

У статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частинами 1, 2, 3 статті 137 ЦПК визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем, надано:

- договір № 29/25 про надання правничої допомоги від 28.05.2026 року, відповідно до пункту 3 якого, сторони домовилися, що вартість однієї години роботи адвоката при наданні правничої допомоги становить 50 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день оплати, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на поточний рік;

- розрахунок витрат на правничу допомогу клієнтки ОСОБА_1 по цивільній справі № 532/1117/26, відповідно до якого, загальна вартість наданих послуг становить 14 144,00 гривень та складається з: 832,00 гривень за 30 хв. зустріч з клієнтом, ознайомлення з документами, первинну правову консультацію; 3328,00 гривень за 2 год. вивчення відповідної нормативно-правової бази та судової практики з подібних спірних правовідносин; 4992,00 гривень за 3 год. підготовки і складання відзиву на позов; 3328,00 грн - 2 год підготовка, складання заперечення на відповідь на відзив; 1664,00 - 1год підготовка, складання додаткових пояснень щодо позову. Всього адвокатом витрачено 9 год. 30 хв. часу для надання правничих послуг. Згідно з пунктом 3 договору № 29/25 про надання правничої допомоги від 28.05.2026, за домовленістю сторін розмір гонорару зменшений до 12 000,00 гривень;

- акт № 29/26 приймання-передачі правничих послуг від 26.10.2026 року.

- квитанцію № 29/26 від 26.10.2026 про сплату адвокату гонорару в розмірі 12 000,00 гривень.

Частиною 3 статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року по справі № 826/15063/18, додатковій постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц.

Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності.

За змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто в розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони в разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Втручання суду в договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц суд звернув увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, в положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Сторона позивача заперечень щодо заявленої вартості виконаних представником відповідача робіт не надавав.

Враховуючи складність справи, обсяг та характер виконаної адвокатом відповідача роботи, принципи співмірності, реальності цих витрат та розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат, пов`язаних з правничою допомогою, в розмірі 12 000,00 гривень.

Керуючись статтями 12, 133, 137, 141, 259, 263-265, 354-356 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН», представник позивача - Пархомчук Сергій Валерійовича, до ОСОБА_1 , представник відповідача - адвокат Бердніченко Оксана Павлівна, про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (код ЄДРПОУ 44002941, юридична адреса: 01042, м. Київ, вул. Саперне Поле, 12, інше нежитлове приміщення 1008) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , витрати на правничу допомогу в розмірі 12 000,00 (дванадцять тисяч) гривень.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Полтавського апеляційного суду

30.10.2026 складено повне судове рішення.

Суддя