Рішення № 141087965, 19.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/2459/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвій Г.В. розглянувши справу №916/2459/25

за позовом Виконувача обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси (65059, м. Одеса, вул. Краснова, 10) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Біржова, 1, код ЄДРПОУ 26597691)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Шамара Лариса Миколаївна ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 )

про скасування держреєстрації права власності та зобов`язання вчинити певні дії

Представники сторін:

Від прокуратури: Терлецька І.І. посвідчення;

Від позивача: Явченко Д.В. самопредставництво;

Від відповідача: Стоянов М.М. ордер;

Виконувач обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Шамари Лариси Миколаївни про скасування держреєстрації права власності та зобов`язання вчинити певні дії.

Разом з позовною заявою, Виконувачем обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси було подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборонити Шамарі Ларисі Миколаївні проведення будь-яких будівельних робіт (реконструкції, демонтажу, знесення тощо) на самовільно зайнятій земельній ділянці що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо об`єкта нерухомого майна будівлі магазину загальною площею 100,2 кв.м, за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер нерухомого майна 2111587351101).

Ухвалою суду від 25.06.2025р. заяву Виконувача обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову за вх.суду№2-957/25 від 23.06.2025р. по справі №916/2459/25 було повернуто заявнику.

Ухвалою від 30.06.2025р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Виконувача обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси було залишено без руху.

02.07.2025р. за вх. №1022/25 до суду від Виконувача обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони Шамарі Ларисі Миколаївні проведення будь-яких будівельних робіт (реконструкції, демонтажу, знесення тощо) на самовільно зайнятій земельній ділянці що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо об`єкта нерухомого майна будівлі магазину загальною площею 100,2 кв.м, за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер нерухомого майна 2111587351101).

Ухвалою суду від 03.07.2025р. заяву Виконувача обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову за вх.суду№2-1022/25 від 02.07.2025 було задоволено, вжито заходи забезпечення позову, а саме: заборона Шамарі Ларисі Миколаївні (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) проведення будь-яких будівельних робіт (реконструкції, знесення тощо) на самовільно зайнятій земельній ділянці що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дмитріївська (колиш. - вул, Донського Дмитрія), 2/15, заборона органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо об`єкта нерухомого майна будівлі магазину загальною площею 100,2 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Дмитріївська (колиш. - вул, Донського Дмитрія), 2/15, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2111587351101).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.07.2025р. провадження по справі №916/2459/22 було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

06.10.2025р. за вх. №30995/25 до суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження по справі, згідно якого останній просить суд провадження по справі №916/2495/25 зупинити до набрання законної сили судовим рішення у кримінальній справі №947/12120/25, що розглядається Київським районним судом міста Одеса.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.10.2025 у справі №916/2459/25 клопотання Фізичної особи-підприємця Шамари Лариси Миколаївни про зупинення провадження по справі задоволено. Провадження у справі №916/2459/25 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальній справі №947/12120/25.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2026р. апеляційну скаргу Київської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.10.2025 про зупинення провадження у справі №916/2459/25 було задоволено, ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.10.2025 у справі №916/2459/25 скасовано, справу №916/2459/25 передано для продовження розгляду до Господарського суду Одеської області.

03.02.2026р. матеріали господарської справи №916/2459/25 були повернуті до Господарського суду Одеської області.

Ухвалою суду від 11.02.2026р. провадження по справі було поновлено із призначенням до розгляду в засіданні суду.

23.02.2026р. за вх. №6397/26 до суду від відповідача надійшло клопотання про залучення співвідповідача, згідно якого останній просить суд залучити до участі у справі в якості як співвідповідача державного реєстратора прав на нерухоме майно Турецького Олександра Сергійовича.

Судом з урахуванням положень ст. 48 ГПК України в задоволенні відповідного клопотання було відмовлено.

23.02.2026р. за вх. №6404/26 до суду від відповідача надійшло клопотання про призначення повторної експертизи, згідно якого останній просить суд призначити повторну судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручити експерту Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз або будь-якій іншій державній експертній установі.

Судом в задоволенні відповідного клопотання було відмовлено, оскільки згідно частини другої статті 107 ГПК України за наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити повторну експертизу, доручивши її проведення іншим експертам. Поряд з цим в рамах дійсної справи судом жодних експертиз не призначалось.

23.02.2026р. за вх. №6429/26 до суду від відповідача надійшло клопотання в порядку ст. 50 ГПК України, відповідно до якого останній просить суд залучити державного реєстратора прав на нерухоме майно Турецького Олександра Сергійовича як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Судом в задоволенні відповідного клопотання було відмовлено з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Згідно з ч. 2 ст. 50 ГПК України, якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 50 ГПК України, у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Отже, зі змісту положень ст. 50 ГПК України вбачається, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може бути залучена до участі у справі виключно у разі, якщо рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки такої особи.

Поряд з цим, відповідачем не доведено та необґрунтовано яким чином відповідне рішення по даній справі може вплине на права та обов`язки державного реєстратора.

При цьому суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Таким чином, в силу закону відповідальність за проведення державної реєстрації права власності на спірний об`єкт на підставі документів, які не підтверджували заявлених прав, лежить саме на відповідачі.

31.03.2026р. за вх. №11093/26 до суду від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просить суд призначити у справі №916/2459/25 судову будівельно-технічну експертизу та на вирішення експерта поставити такі питання: чи є будівля магазину, площею 100,2 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Дмитра Донського, 2/15 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2111587351101) капітальною будівлею? у випадку, якщо це капітальна будівля, яка площа забудови об`єкта нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Дмитра Донського, 2/15 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2111587351101)?

В обґрунтування необхідності в призначенні судової експертизи відповідача вказує про наявність сумнівів у правильності висновку експерта № 24/2025 від 03.03.2025 з огляду на те, що на його думку, експертом не зазначено розрахунків, креслень та інших необхідних для проведення експертного дослідження дій; не вказано, які виступаючі частини включено до площі забудови, враховуючи, що сама будівля має площу 100,2 м2; не конкретизовано положення Постанови КМУ №488 від 12.05.2023, якими останній керувався при визначенні обмірів

Судом в задоволенні відповідного клопотання було відмовлено, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Згідно з пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №4 Про деякі питання практики призначення судової експертизи судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Прокурором при зверненні до суду надано висновок судової будівельно-технічної експертизи № 24/2025 від 03.03.2025 проведеної в рамках кримінального провадження судовим експертом Чорної Юлії Петрівни по об`єкту дослідження: будівлі магазину, загальною площею100,2 м2, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Донського Дмитрія, 2/15 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2111587351101).

На вирішення судової експертизи було поставлено два питання: 1) чи є будівля магазину загальною площею100,2 м2, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Донського Дмитрія, 2/15 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2111587351101) капітальною будівлею; 2) яка плаща забудови об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Донського Дмитрія, 2/15 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2111587351101).

По-першому питанню встановлено, що зазначений об`єкт є об`єктом нерухомого майна та капітальною будівлею.

По-другому питанню судовим експертом зазначено: площа забудови будівлі магазину, загальною площею100,2 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Донського Дмитрія,2/15, складає 120,0 м2.

Висновок судового експерта Чорної Ю.П. № 24/2025 від 03.03.2025 містить не тільки зазначення нормативних актів, методик, науково-технічних та довідкових джерел, які використовувались та взяті за основу експертом при здійсненні вказаного дослідження та зазначені у 16 пунктах, але і методи опису, аналізу, візуально-інструментального обстеження, виміру, фіксації, зіставлення (порівняння), розрахунків, узагальнення. У тому числі креслення схем розташування будівель та споруд, плану магазину, місця розташування, вказано якими приладами проводилось дослідження (електронний лазерний далекомір Nivel System HDM-50, металева рулетка Fisco, фотофіксація). Крім цього, експертом здійснено детальний опис основних конструкцій та елементів об`єкту, фундаменту, стін, перекриття, даху, покрівлі, вікон, внутрішнього та зовнішнього оздоблення.

Отже з урахуванням наявних в матеріалів справи доказів, суд доходить висновку про відсутність дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування в рамках дійсної справи.

При цьому суд зазначає, що з урахуванням приписами ч.1 ст.101 ГПК України позивач був не обмежений та мав право надати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.03.2026р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.

03.09.2025р. за вх. №27205/25 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими, безпідставними у зв`язку з чим в задоволенні позову просить суд відмовити повністю.

10.09.2025р. за вх. №27997/25 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив, згідно якої прокурор вважає що заперечення відповідача є безпідставними, не підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

За посиланнями прокурор, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецьким О.С. прийнято рішення від 30.06.2020, індексний номер 52894137 (з відкриттям розділу 2111587351101) про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна будівлю магазину, загальною площею 100,2 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Підставою для проведення державної реєстрації зазначено: технічний паспорт від 27.03.2020, виданий ТОВ «АБТІ»; договір купівлі-продажу № 6950 від 13.09.1998, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Рюміною О.О., лист-погодження Київської районної державної адміністрації ОМР № 01-15/1269 від 18.07.2003.

Прокурор зазначає, що інші документи, окрім вищезазначених, подані для проведення державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 100,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , в реєстрі відсутні.

Згідно з договором купівлі-продажу № 6950 від 13.08.1998, посвідченим приватним нотаріусом ОМНО Рюміною О.О., ТОВ «Росія» продало ОСОБА_1 торговий павільйон, загальною площею 30 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

Разом з цим, як вказує прокурор, державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було додано сертифікат, виданий Інспекцією ДАБК в Одеській області № ОД 001248 від 14.06.2010, в якому зазначено про відповідність закінченого будівництвом об`єкта громадського будинку з господарськими будівлями та спорудами, будівля магазину, одноповерховий, загальною площею 100,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , державним стандартам, будівельним нормам і правилам. В подальшому згідно власноручно написаної письмової заяви ОСОБА_1 (без зазначення дати), поданої реєстратору з заявою про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 41106725 від 25.08.2020, державним реєстратором Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Мерзлікіним Д.В. 25.08.2020 прийнято рішення з індексним номером 53750575. Опис змін: видалено сертифікат № ОД 001248 від 14.06.2010, виданий ІДАБК в Одеській області.

Як вказує прокурор, в заяві Шамари Л.М. зазначено: прошу вилучити з ДРРП відомості про сертифікат № ОД 001248 від 14.06.2010 як помилково внесені, з огляду на що зазначений сертифікат не може бути документом, який засвідчує законність введення об`єкта в експлуатацію.

За посиланнями прокурора встановлено, що у 1998 році об`єкт за вказаною адресою, загальною площею 30 кв.м мав статус павільйону. Вказане підтверджується інформацією з ТОВ «ІНФОКС» Філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» за №201-04/12401 від 15.01.2025. Так, між ТОВ «Інфокс» та ФОП Шамара Л.М. був укладений договір на послуги водопостачання та водовідведення № 4620/3 від 01.11.2000 по об`єкту за адресою: АДРЕСА_3 та Чубаївська. В додатку № 1 до договору на послуги водопостачання та водовідведення № 4620/3 від 01.11.2000 зазначено: найменування об`єкту ФОП Шамара, адреса - Дмитра Донського та Чубаївська, форма діяльності павільйон.

Поряд з цим, як вказує прокурор у 2020 році державним реєстратором прийнято рішення та зареєстровано право власності на будівлю магазину як об`єкта нерухомості загальною площею 100,2 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

У технічному паспорті від 27.03.2020, виданому ТОВ «АБТІ» зазначається, що будівля магазину розташована на земельній ділянці загальною площею 120 кв.м. Будівля одноповерхова та фактично складається з трьох приміщень: торговий зал площею 91,4 кв.м, склад площею 7,5 кв.м, туалет площею 1,3 кв.м. Загальна площа 100,2 кв.м.

На думку прокурора, договір купівлі-продажу № 6950 від 13.09.1998, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Рюміною О.О жодним чином не відноситься до нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 , оскільки за вказаним договором предметом купівлі-продажу був торговий павільйон, загальною площею 30 кв.м, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Дмитра Донського/вулиця Чубаєвська.

За посиланнями прокурора, згідно п. 1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене Наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002, реєстрації підлягають права власності тільки на об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об`єкти. Не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов`язані фундаментом із землею.

Прокурор звертає увагу, що не підлягали реєстрації торгівельні павільйони, збудовані та реконструйовані у період 1998-2003 років.

Прокурор зазначає, що відповідно до п.3.11 Державних будівельних норм А.3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» Підписаний та затверджений акт державної технічної комісії є підставою для включення даних про його введення в державну статистичну звітність, а також для оформлення права власності на збудований об`єкт.

Як вказує прокурор з листа Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради № 1666-11.1-31 від 03.10.2024 встановлено, що надати копію сертифікату, виданого Інспекцією ДАБК в Одеській області №ОД 001248 від 14.06.2010 щодо відповідності закінченого будівництвом об`єкта - громадського будинку з господарськими будівлями та спорудами, будівлі магазину, загальною площею 100,2 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Дмитріївська (стара назва вул. Донського Дмитрія), 2/15 Департамент не має можливості в зв`язку з відсутністю документа на зберіганні. В перевірених документах Київської районної адміністрації Одеської міської ради за 1997-2013 роки розпоряджень щодо об`єкта будівництва за адресою: м. Одеса, вул. Дмитрія Донського/вул. Чубаєвська, м. Одеса, вул. Дмитрія Донського, 2/15, не знайдено.

Крім того, прокурор зазначає, що з листа Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради № 615- 11.1-31 від 03.04.2025 вбачається, що на зберіганні в архіві наявний акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкту (торгового павільйону) до експлуатації за адресою: м. Одеса, вул. Дмитрія Донського/вул. Чубаєвська від 04.03.1998. Замовник ТОВ «Росія». В п. 1 вказаного акту зазначено, що комісії пред`явлений закінчений будівництвом торгівельний павільйон ТОВ «Росія». Загальна площа 30 кв.м (п. 4). Згідно рішення комісії, торгівельний павільйон готовий для введення в експлуатацію. В перевірених документах Київської районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради за 1998 рік розпорядження про затвердження акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкту (торгового павільйону) до експлуатації за адресою: м. Одеса, вул. Дмитрія Донського/вул. Чубаєвська, не знайдено. Надати копію дозволу Інспекції Держархбудконтролю від 08.12.1997 № 297 щодо дозволу на проведення будівництва торгівельного павільйону за адресою: м. Одеса, вул. Дмитрія Донського/вул. Чубаєвська Департамент не має можливості у зв`язку з відсутністю на зберіганні.

Крім того, як зазначає прокурор з відповідей КП «БТІ» Одеської міської ради № 4309/03.01-09 від 29.10.2024, № 1792/03.01-09 від 30.04.2025 вбачається, що станом на 31.12.2012 за адресою: АДРЕСА_2 інформація про зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна відсутня, у тому числі: за фізичною особою - Шамара Лариса Миколаївна; на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 ; на торговий павільйон площею 30 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Дмитра Донського, 2; на об`єкти нерухомого майна за Товариством з обмеженою відповідальністю «РОСІЯ». У Комунальному підприємстві «БТІ» Одеської міської ради станом на 16.10.2024 інвентаризаційно-реєстраційні справи на об`єкт нерухомого майна за вказаною адресою, відсутні.

Отже, відомості про затвердження акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкту (торгового павільйону) до експлуатації за адресою: м. Одеса, вул. Дмитрія Донського/вул. Чубаєвська від 04.03.1998, відсутні. Як і відсутні відомості про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості за ТОВ «Росія» у відповідних органах реєстрації, про наявність свідоцтва про право власності на об`єкт, площею 30 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Дмитрія Донського/вул. Чубаєвська.

Прокурор звертає увагу, що станом дату отримання дозволу на проведення будівельно-монтажних робіт, виданого Інспекцією Держархбуд контролю № 297 від 08.12.1997, дату початку будівництва, а також підписання акту про готовність об`єкту від 04.03.1998 у ТОВ «Росія» була відсутня у власності (користуванні) земельна ділянка під торгівельним павільйоном за адресою: м. Одеса, вул. Дмитрія Донського/вул. Чубаєвська.

На переконання прокурора, ТОВ «Росія» в особі директора Парфенова С.І. не оформлювало право власності на об`єкт по-перше, оскільки об`єкт не мав ознак капітальності тимчасовий торгівельний павільйон, а по-друге, оскільки ТОВ «Росія» не мала у власності/користуванні земельної ділянки під об`єктом за адресою: м. Одеса, вул. Дмитрія Донського/вул. Чубаєвська, а тому ТОВ «Росія» не мала підстав для реалізації прав власника нерухомого майна, у тому числі права відчуження, оскільки на дату укладання договору купівлі-продажу, законодавство передбачало умовою виникнення права власності державну реєстрацію, що не було виконано, через те, як вже зазначалося, що об`єкт мав статус рухомого майна павільйону, площею 30 кв.м.

Також прокурор вказує, що станом на дату реєстрації у 2020 році, права на торгівельні павільйони, відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» також не підлягали державній реєстрації.

Поряд з цим, як зазначає прокурор, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецьким О.С. 30.06.2020, зареєстровано право власності за Шамарою Ларисою Миколаївною на об`єкт нерухомого майна будівлю магазину, загальною площею 100,2 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Прокурор звертає увагу, що відповідно до документів, що додані реєстратором до реєстраційної справи 2111587351101 на вказаний об`єкт нерухомості, документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, відсутній, як і документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, враховуючи те, що сертифікат № ОД 001248 від 14.06.2010 помилково внесений.

Так, листом Комунального підприємства «Право» від 09.10.2024 № 738 окружну прокуратуру повідомлено, що в Адресному реєстрі міста Одеси відсутня запитувана адреса АДРЕСА_2 .

Зазначене, на переконання прокурора, свідчить про проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно за відсутності документа, що підтверджує присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна.

Також прокурор вказує, що відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради № 01- 19/1426 від 23.10.2024 та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 10-15-0.3-6362/2-24 від 17.10.2024 інформація щодо набуття будь-якою особою права власності чи користування на земельну ділянку по АДРЕСА_2 , у тому числі ФОП Шамарою Л.М., відсутня. Рішення про передачу земельної ділянки, на якій розташований торгівельний павільйон у власність або користування Одеською міською радою не приймались.

Прокурор наголошує, будь-які дозвільні документи на земельну ділянку у ТОВ «Росія», ОСОБА_1 відсутні, з чого вбачається, що будівництво будівлі магазину за адресою: АДРЕСА_2 проведено за рахунок земельної ділянки комунальної власності Одеської міської ради.

Так, за посиланнями прокурора, Одеським районним управлінням поліції № 1 ГУНП в Одеській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025163010000008 від 13.01.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 197-1, ч. 4 ст. 358 КК України. В межах кримінального провадження 26.02.2025 слідчим ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області проведено огляд будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Встановлено, що будівля одноповерхова, складається з торгового залу (основне приміщення), підсобне приміщення (туалет), склад. Основні конструктивні елементи: фундамент 20 см., стіни газобетоні блоки, дах односкатний з дерев`яною конструктивною системою, покрівля шифер. В ході огляду здійснено дві виїмки ґрунту, в результаті чого встановлено глибина фундаменту 20 см.

Також в межах вказаного кримінального провадження отримано висновок експерта Чорної Ю.П. № 24/2025 від 03.03.2025 за результатом проведення судової будівельно- технічної експертизи, яким по-першому питанню встановлено, що будівля магазину, загальною площею 100,2 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 є об`єктом нерухомого майна та капітальною будівлею. По-другому питанню: площа забудови будівлі магазину, загальною площею 100,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , складає 120 кв.м.

Таким чином, як вказує прокурор, встановлено, що за вказаною адресою Шамарою Л.М. збудовано об`єкт капітального будівництва, загальною площею 100,2 кв.м на який у 2020 році державним реєстратором зареєстровано право власності. Шамарою Л.М., виконані будівельні роботи, після чого торгівельний павільйон став об`єктом нерухомого майна - будівлею магазину, загальною площею 100,2 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Як зазначає прокурор, від Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради отримано листи № 01-6/302-Пр від 06.11.2024, № 01-6/45-Пр від 13.02.2025 зі змісту яких встановлено, що в Реєстрі наявна інформація щодо реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 04.08.2020 № ОД051200804976, назва об`єкта - «Реконструкція будівлі магазину з внутрішнім переплануванням без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів в плані» за адресою: м. Одеса (станом на 01.01.2021), вул. Донського Дмитрія, 2/15, замовник Шамара Л.М.

У повідомленні про початок виконання будівельних робіт від 04.08.2020 № ОД051200804976, розділ «Об`єкти будівництва» зазначено: «Назва об`єкту» - реконструкція будівлі магазину з внутрішнім переплануванням без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів в плані, «Вид будівництва» - реконструкція без зміни зовнішніх геометричних розмірів, «Тип об`єкта» - споруда, код ДКБС:1230.1, торгові центри, універмаги, магазини.

Прокурор вказує, що вказаний документ зареєстровано Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради вже після прийняття рішення державного реєстратора № 52894137 від 30.06.2020 про державну реєстрацію прав з відкриттям розділу № 2111587351101.

Отже на переконання прокурора, рішення державного реєстратора про реєстрацію прав № 52894137 від 30.06.2020 прийняте за відсутності документа, що засвідчує прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва.

Крім того, прокурор вказує, що від Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради № 1197/01-16 від 10.10.2024 отримано інформацію про відсутність договорів на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд за адресою прив`язки до вулиці Дмитрія Донського, 2 (також з урахуванням дробів та літер), а також про відсутність відповідних договорів з Шамарою Ларисою Миколаївною.

З листа Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради № 01- 15/280п від 04.10.2024 вбачається, що за даними Системи автоматизації діловодства і електронного документообігу «Діло 8.9» ОСОБА_1 не зверталася до Департаменту з метою отримання будівельного паспорту забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 (з дробами та літерами).

Також прокурор зазначає, що на запит Шамари Лариси Миколаївни до Департаменту (від 05.08.2020 № 01-13/294/о), Департаментом надано відповідь від 06.08.2020 № 01-13/294/о-228оп про те, що згідно плану зонування території (зонінгом) затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 №1316-VІІ, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 розташована в зоні транспортної інфраструктури ТР-2 (в червоних лініях вул. Донського Дмитрія), в охоронній зоні ЛЕП. До зони ТР-2 входять території вулиць, майданів та доріг, які за містобудівною документацією знаходяться в межах червоних ліній. Розташування магазинів в зоні ТР-2 не передбачено. Можливо використання земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0128 га за адресою: АДРЕСА_2 , вид використання для експлуатації та обслуговування магазину, до реалізації планувальних рішень території, з урахуванням містобудівних обмежень зони ТР-2.

Прокурор вказує, що від Київської районної адміністрації Одеської міської ради надійшла відповідь № 2499/01-11 від 21.10.2024 отримано інформацію про те, що 11.10.2024 проведено комісійне обстеження за адресою: АДРЕСА_2 . Під час комісійного обстеження підготовчі або будівельні роботи не проводилися, об`єкт - магазин «Кактус», орієнтовною площею 100 кв.м, що є одноповерховою будівлею, який експлуатується. За результатом складено відповідний акт з фотофіксацією. Також від Київської районної адміністрації Одеської міської ради отримано лист № 221/01-11 від 30.01.2025 про проведення 29.01.2025 обстеження, за результатами якого складено акт.

Поряд з цим, як зазначає прокурор, з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру встановлено, що земельна ділянка під об`єктом за адресою: АДРЕСА_2 не сформована, у власність/користування забудовнику не передана.

Прокурор наголошує, що в результаті проведення реєстрації права власності на перебудований торгівельний павільйон під будівлю магазину за адресою: м. Одеса, вул. Дмитріївська (колиш. - вул, Донського Дмитрія), 2/15, загальною площею 100,2 кв.м, без дозвільних документів на будівництво та документів на земельну ділянку, з комунальної власності вибула земельна ділянка під вказаним об`єктом. Вказаними діями Шамари Лариси Миколаївни, порушено право власності територіальної громади міста Одеси на земельну ділянку під об`єктом нерухомості, площею 100,2 кв.м (площа забудови згідно вказаного технічного паспорту складає 120 кв.м), оскільки реєстрація права власності проведена на об`єкт самочинного будівництва без будь-яких документів на земельну ділянку, без отримання документа, що містить відомості про присвоєння вказаному об`єкту адреси, за відсутності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Прокурор звертає увагу, що станом на теперішній час на земельній ділянці територіальної громади м. Одеси за адресою: м. Одеса, вул, Донського Дмитрія, 2/15, розміщена будівля магазину, на який зареєстровано право власності за Шамарою Л.М. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно без дозвільних документів на будівництво, без присвоєння об`єкту адреси та за відсутності права користування земельною ділянкою.

На переконання прокурора, зважаючи на відсутність у Фізичної особи - підприємця Шамари Л.М. будь- яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку по АДРЕСА_3 , з огляду на відсутність відповідного дозволу на будівництво, введення об`єкту в експлуатацію, об`єкт нерухомості, загальною площею 100,2 кв. м за вказаною адресою є об`єктом самочинного будівництва.

Існування зареєстрованого права власності на будівлю магазину, загальною площею 100,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 , як вважає прокурор з огляду на приписи статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, обмежує право власності територіальної громади м. Одеси на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . у м. Одесі, в частині її права розпоряджатись своїм майном на власний розсуд. Адже звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення майна, яке на них встановлене, можливо лише після скасування державної реєстрації права приватної власності на будівлю магазину.

Прокурор наголошу, що державна реєстрація права приватної власності на спірне майно підлягає припиненню з огляду на те, що здійснено державну реєстрацію прав на об`єкт самочинного будівництва.

Отже посилаючись на вищенаведені обставини, Виконувач обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до суду з відповідним позовом за захистом порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України „Про судоустрій і статус суддів є, зокрема, забезпечення гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів кожного.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003р.).

В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є принцип верховенства права.

Як вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В силу частини першої статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19), а право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), відтак суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки" Європейський суд з прав людини зауважив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, оскільки обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Неналежність або неефективність обраного позивачем способу захисту права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд повинен встановити на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту в обраний позивачем спосіб.

Так, звертаючись з відповідним позовом до суду прокурор вказує, що зазначений позов направлено на захист інтересів територіальної громади, як власника незаконно забудованої земельної ділянки.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55)). Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з приписами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В силу статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до ч. 5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до ч. 6 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

Відповідно до ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 15.11.2023 року у справі №916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що ст. 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 Право власності на землю (земельну ділянку), тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Так, знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника, істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 916/1608/18).

Відтак, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим, сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду вказала, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим ст. 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово нагадувала, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Крім того, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

У певних випадках спосіб захисту імперативно прив`язаний до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін встановлений законом означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення ч. 1 ст. 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені ст. 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Відповідно ч. 3-5 цієї статті встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Проте, спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 19.03.2024 року у справі №915/1439/21, застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними правочинів щодо відчуження майна. Визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом (такі висновки викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі № 442/302/17 та від 02.06.2021 у справі № 509/11/17 відповідно)

Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2025 року у справі № 522/18134/20 (провадження № 61-13136св24) зазначив, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Отже, з урахуванням наведеного суд доходить висновку, що вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на об`єкт нерухомого майна - будівлю магазину загальною площею 100,2 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Дмитріївська, 2/15 (колишня назва вул. Донського Дмитрія, 2/15) із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 211587351101 є неналежним способом захисту.

Вказані висновки є застосовними до спірних правовідносин з огляду на предмет та підстави позовних вимог та на твердження позивача про те, що спірний об`єкт має характер самочинного.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 904/4339/21, від 05 червня 2024 року у справі № 521/13158/19, від 23 квітня 2024 року у справі № 904/994/22, від 19 березня 2024 року у справі № 915/1439/21, від 21 вересня 2022 року у справі № 461/3490/18, від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16, від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16 (пункт 77), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 148)).

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні відповідних позовних вимог з підстав неправильності та неефективності обраного позивачем способу захисту.

При цьому, беручи до уваги те, що заявлені прокурором у цій справі позовні вимоги не відповідають належним та ефективним способам захисту, останні, відповідно, не підлягають і розгляду по суті, адже обрання неналежного способу захисту вже є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.

Даний висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.12.2020 у справі №5017/1221/2012 та від 18.05.2022 у справі №914/1191/20.

При цьому, суд зазначає, що відмовляючи у позові через неналежний спосіб захисту суд має утриматися від встановлення фактів та надання правових оцінок, які створять преюдицію для сторін конфлікту у разі звернення з іншим позовом (постанови Верховного Суду від 11.09.2025 у справі №916/4532/24, від 13.06.2024 у справі №924/620/23 та від 07.02.2024 у справі №925/1368/22).

Щодо позовних вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 (колишня назва вул. Донського Дмитрія, 2/15), площею 120 кв.м шляхом знесення будівлі магазину загальною площею 100,2 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2111587351101), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (колишня назва вул. Донського Дмитрія, 2/15) суд зазначає наступне.

Так, звертаючись з відповідним позовом до суду прокурор вказує, що Шамарою Ларисою Миколаївною, порушено право власності територіальної громади міста Одеси на земельну ділянку під об`єктом нерухомості, площею 100,2 кв.м (площа забудови згідно вказаного технічного паспорту складає 120 кв.м), оскільки реєстрація права власності проведена на об`єкт самочинного будівництва без будь-яких документів на земельну ділянку, без отримання документа, що містить відомості про присвоєння вказаному об`єкту адреси, за відсутності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Верховний Суд зазначив, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Застосував судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд зазначав, що стандарт доказування вірогідність доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Так, як вбачається з матеріалів справи згідно з договором купівлі-продажу № 6950 від 13.08.1998, посвідченим приватним нотаріусом ОМНО Рюміною О.О., ТОВ «Росія» продало ОСОБА_1 торговий павільйон, загальною площею 30 кв.м, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Дмитра Донського/вулиця Чубаєвська.

Прокурор вказує, що «ТОВ «Росія» в особі директора Парфенова С.І. не оформлювало право власності на об`єкт по-перше, оскільки об`єкт не мав ознак капітальності - тимчасовий торгівельний павільйон», і що «об`єкт мав статус рухомого майна - павільйону, площею 30 кв.м».

З копії акта державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації (березень 1998 року, зареєстрований 04.03.1998) вбачається, що комісію призначено органом державного архітектурно-будівельного контролю. До її складу входили начальник інспекції ГАСК, представник замовника ТОВ «Росія», генеральний проектувальник. санітарно-епідеміологічна служба, орган пожежного нагляду та заступник голови Київської райадміністрації. Комісія встановила, що торговий павільйон збудовано відповідно до дозволу інспекції Держархбудконтролю від 08.12.1997 № 297, будівельно-монтажні роботи виконано відповідно до державних будівельних норм, порушень не виявлено, і прийняла рішення про прийняття павільйону загальною площею 30 кв.м в експлуатацію. В акті зазначено, що він може бути підставою для реєстрації об`єкта як колективної чи приватної власності.

З наведеного вбачається, що об`єкт площею 30 кв.м збудовано за наявності дозволу на будівництво і прийнято в експлуатацію в порядку, встановленому для закінчених будівництвом об`єктів.

З листа Департаменту архівної справи та діловодства ОМР від 03.04.2025 № 615-11.1-31 що дозвіл Держархбудконтролю від 08.12.1997 № 297 існував: архів називає його дату і номер і лише зазначає, що копії дозволу немає на зберіганні.

18.07.2003р Київською районною адміністрацією Одеської міської ради надіслано ОСОБА_1 лист, в якому зазначено про те, що Київська районна адміністрація не заперечує проти реконструкції магазину Кактус зі збільшенням площі до 55 мІ.

14.06.2010р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області видано сертифікат ОД 001248.

04.08.2020р. ОСОБА_1 повідомила Управління ДАБК Одеської міської ради про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1).

06.08.2020р. ОСОБА_1 . Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради надіслано лист, в якому зазначено, що земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_2 знаходиться в зоні транспортної інфраструктури ТР-2, проте останній може бути виділено земельну ділянку для експлуатації та обслуговування магазину.

10.08.2020 відповідач зверталась до Одеської міської ради з клопотанням щодо оформлення земельної ділянки та як вбачається з матеріалів справи рішення щодо відведення земельної ділянки радою не приймалось.

Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована.

Господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Подібні висновки щодо застосування статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статтею першою якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом уведення в дію "законів". Більше того, верховенство права як один з фундаментальних принципів демократичного суспільства є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (див. рішення ЄСПЛ у справах: від 20.05.2010 "Україна-Тюмень" проти України"; від 25.06.1996 "Амюр проти Франції"; "Колишній Король Греції та інші проти Греції"; "Малама проти Греції".

ЄСПЛ у рішенні в справі "Рисовський проти України" виклав правову позицію, відповідно до якої принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.

Як зазначалось, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального ("суспільного", "публічного") інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004).

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки пропорційності, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

Також, можна зробити висновки про те, що будь-яка вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва має оцінюватися на предмет додержання позивачем вимог добросовісності та розумності.

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

З цих причин не може бути задоволений також відповідний позов землевласника і в тому випадку, коли прямо він не давав згоди здійснення самочинного будівництва на належній йому земельній ділянці, що перебувала у сфері його володіння та актуального контролю, але, будучи обізнаним про таке будівництво (а також у разі, коли він повинен був знати про це), протягом розумного строку не вжив заходів щодо перешкоджання йому.

Як встановлено судом, власник спірної земельної ділянки в особі його органу протягом тривалого часу не вживав жодних дій з метою усунення стверджуваного прокурорам порушення прав територіальної громади міста Одеси у володінні та розпорядженні земельною ділянкою. Більш того, як зазначено вище ще в 2003р. надавав згоду на реконструкцію спірного об`єкту нерухомого майна розташованого на відповідній земельній ділянці.

Крім того, станом на момент придбання спірного нерухомого майна у відповідача не було закономірних припущень щодо наявності будь-яких перешкод, котрі могли б унеможливити придбання та подальше використання нерухомого майна.

Європейський суд з прав людини у справі "Іванова і Черкезов проти Болгарії" [Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria] (№46577/15) від 21.04.2016р., вказав, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Отже, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

У постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18 (провадження № К/9901/5732/19) та від 10.04.2020 у справі № 344/4319/16-а (провадження № К/9901/18858/18) зроблено висновки про те, що "…правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. За змістом частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі (1) істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, (2) істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва".

Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проєкту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

Під час вирішення питання про те, чи є відхилення від проєкту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18), а також у постанові Верховного Суду від 17.01.2022 у справі № 442/4338/17 (провадження № 61-1460св21).

У постанові Верховного Суду від 23.07.2024 у справі № 359/1365/22 зазначено: "Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінена на предмет пропорційності такого втручання.

Передумовами для пред`явлення позову про знесення самочинно збудованого об`єкта передують такі дії: 1) виявлення факту самочинного будівництва об`єкта; 2) визначення такого об`єкту таким, що його перебудова з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб є неможливою; 3) винесення припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності; 4) встановлення факту невиконання припису протягом встановленого строку.

Господарський суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази, що органами державного архітектурно-будівельного контролю буди складені протоколи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності та винесені відповідні приписи.

Враховуючи вищевикладене, з матеріалів даної справи не вбачається, що втручання держави у право на мирне володіння відповідачем належним йому майном має легітимну мету та здійснюється з метою захисту суспільного, публічного чи загального інтересу, а також є пропорційним між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами відповідача, який втрачає належне йому майно без будь-якої компенсації.

Отже, позивач зобов`язаний довести не лише факт самочинності будівництва та порушення його права, але й необхідності захисту його прав виключно у такий спосіб, як знесення самочинного будівництва. Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінена на предмет пропорційності такого втручання.

Проте, прокуор звертаючись з даним позовом до суду, жодним чином не зазначив та не довів, чи можливо відновити права власника земельної ділянки без знесення об`єкта самочинного будівництва.

Разом з тим встановлення обставин щодо можливості проведення перебудови об`єкта самочинного будівництва, зокрема, а також позиція відповідача у справі з цього питання мають важливе значення для правильного вирішення справи. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 363/702/17, від 22.05.2024 у справі № 591/5429/18, від 22.06.2022 у справі № 442/7551/18.

Отже, оцінивши подані докази в порядку ст. 86 ГПК України, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог Виконувача обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про зобов`язання ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 (колишня назва вул. Донського Дмитрія, 2/15), площею 120 кв.м шляхом знесення будівлі магазину загальною площею 100,2 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2111587351101), що знаходиться за адресою: м. Одеси, вул. Дмитріївська, 2/15 (колишня назва вул. Донського Дмитрія, 2/15) а відтак про відмову у задоволенні таких позовних вимог.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Інші посилання сторін не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, аналізуючи норми законодавства та наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Виконувача обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на прокуратуру згідно ст.129 ГПК України.

Крім того, відповідно до ч. 9 ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 03.07.2025р. заяву Виконувача обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову за вх.суду№2-1022/25 від 02.07.2025 було задоволено, вжито заходи забезпечення позову, а саме: заборона Шамарі Ларисі Миколаївні (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) проведення будь-яких будівельних робіт (реконструкції, знесення тощо) на самовільно зайнятій земельній ділянці що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дмитріївська (колиш. - вул, Донського Дмитрія), 2/15, заборона органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо об`єкта нерухомого майна будівлі магазину загальною площею 100,2 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Дмитріївська (колиш. - вул, Донського Дмитрія), 2/15, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2111587351101).

Враховуючи відмову у задоволенні заявленого Виконувачем обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси позову суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.07.2025р. у справі №916/2459/25.

Керуючись ст.ст. 129, 145, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позову Виконувача обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси (65059, м. Одеса, вул. Краснова, 10) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Біржова, 1, код ЄДРПОУ 26597691) до Фізичної особи-підприємця Шамара Лариса Миколаївна ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) відмовити повністю.

2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на Одеську обласну прокуратуру (65026, м. Одеса, вул. Італійська 3, код ЄДРПОУ 03528552)

3. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.07.2025р. у справі №916/2459/25.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Повний текст рішення складено 29 жовтня 2026 р.

Суддя К.Ф. Погребна