Ухвала суду № 141087184, 30.10.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ,01032,тел.(044)235-95-51,е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"30" жовтня 2026 р. м. Київ Справа № 911/3168/26

Суддя Господарського суду Київської області Подоляк Ю.В. розглянувши

заявуТовариства з обмеженою відповідальністю «Муріна» від 27.10.2026 (вх. № суду 9983 від 27.10.2026)прозабезпечення позовуу справіГосподарського суду Київської області № 911/3168/26за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Муріна»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Перше швейне підприємство «Козак»простягнення 1425418,50 грн.без повідомлення (виклику) учасників справи

встановив:

В провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № 911/3168/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Муріна» (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перше швейне підприємство «Козак» (далі відповідач) про стягнення 1425418,50 грн., з яких 835305,00 грн. пеня, 317467,50 грн. штраф, 272646,00 грн. реальні збитки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами поставки від 04.02.2026 № 08 та від 13.01.2026 № RM-10022-VDK-26 щодо поставки товару у встановлені строки, у зв`язку з чим позивачем нараховано пеню та штраф у заявлених до стягнення розмірах. Крім того, внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач порушив строки поставки аналогічного товару та в аналогічному обсязі перед державним замовником за державним контрактом від 13.01.2026 № RM-10022-VDK-26, через що сплатив на користь вказаного замовника штрафні санкції в розмірі 272646,00 грн. Вказані витрати є збитками позивача, які мають бути відшкодовані відповідачем.

В порядку ст. 137 Господарського процесуального кодексу України Товариство з обмеженою відповідальністю «Муріна» подало заяву від 27.10.2026 (вх. № суду 9983 від 27.10.2026) про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просить накласти арешт на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Перше швейне підприємство «Козак» (ЄДРПОУ 38036672) та перебувають на рахунках у банках або інших фінансових установах, у межах загальної суми 1425418,50 грн. У разі недостатності грошових коштів, фактично охоплених арештом, накласти арешт на належне відповідачу на праві власності інше майно лише в межах різниці між ціною позову 1425418,50 грн та сумою фактично арештованих грошових коштів, із дотриманням єдиного сукупного ліміту арешту 1425418,50 грн та без подвійного забезпечення.

Подана заява мотивована тим, що з огляду на тривале прострочення виконання двох самостійних зобов`язань, відсутність задоволення неодноразово направлених претензій, істотний для майнового спору розмір стягнення та необхідність забезпечити відшкодування вже здійсненої позивачем виплати державному замовнику, існує ризик, що до завершення судового розгляду обсяг ліквідних активів відповідача може виявитися недостатнім для виконання рішення про стягнення 1425418,50 грн. Заявник просить взяти до уваги, що ціна пред`явленого позову 1425418,50 грн. становить значно більший розмір ніж зареєстрований статутний капітал відповідача 10000,00 грн, що підтверджується реєстраційними відомостями щодо юридичної особи (ЄДРПОУ 38036672). Заявник зазначає, що вказане має бути врахована не як доказ безумовної неплатоспроможності, а як обставина, що актуалізує необхідність збереження реальної майнової бази відповідача, за рахунок якої може бути виконане майбутнє рішення суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перше швейне підприємство «Козак» подало заперечення від 28.10.2026 (вх. № суду 19932/26 від 29.10.2026) на заяву про забезпечення позову, в яких відповідач просить суд відмовити в задоволенні заяви ТОВ «Муріна» про забезпечення позову, з підстав, які зводяться до того, що арешт рахунків призведе до порушення прав третіх осіб - працівників товариства, чим буде порушено гарантоване статтею 43 Конституції України та статтею 115 Кодексу законів про працю України право громадян на своєчасну оплату праці, а також інтересів держави щодо надходження податкових платежів. Наслідки від вжиття заявленого забезпечення позову суттєво переважають потенційні ризики позивача, адже наявність регулярного господарського обороту трудового колективу прямо свідчить про те, що підприємство працює і має поточні джерела надходження коштів, за рахунок яких рішення суду (у разі його задоволення) може бути виконане в загальному порядку без ризиків ускладнення чи блокування господарської діяльності відповідача. Відповідач зазначає, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження наявності реальних ризиків того, що відповідач здійснює чи має намір здійснити відчуження майна, виведення активів або умисне ухилення від виконання зобов`язань. Ведення господарської діяльності, виплата заробітної плати та розрахунки з орендодавцями та контрагентами не можуть прирівнюватися до протиправних дій чи свідчити про загрозу невиконання майбутнього рішення суду. Блокування фактично місячного фонду оплати праці та операційних рахунків діючого швейного підприємства об`єктивно несе за собою ризик заподіяння істотних збитків у вигляді штрафних санкцій за затримку оренди, штрафів за оплату праці, порушення строків поставок продукції та зупинення виробництва. На думку відповідача застосування арешту рахунків без зустрічного забезпечення за таких обставин залишає відповідача без жодних гарантій компенсації шкоди, спричиненої необґрунтованим блокуванням активів та понесення наслідків збитків та штрафних санкцій.

Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, заперечення проти заяви, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з п. 1 ч. 1. ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 № 5-рп/2011 у справі № 1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Інститут забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання у майбутньому рішення суду, і тільки у разі необхідності, є засобом, що призначений гарантувати виконання майбутнього рішення господарського суду та реалізації кожним права на судовий захист. Безпідставне застосування таких заходів може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, у розумінні зазначених положень обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано позитивне вирішення питання про забезпечення позову. З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Звертаючись з вимогою про вжиття заходів до забезпечення позову, заявник не зазначає та не подає жодних доказів, які підтверджували б наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заявленого заходу до забезпечення позову у даній справі (доказів які б свідчили про витрачання ТОВ «Перше швейне підприємство «Козак» коштів, укладення договорів поруки чи застави, реалізації майна чи підготовчих дій до його реалізації, доказів які б свідчили про ліквідацію ТОВ «Перше швейне підприємство «Козак» тощо) та доказів, що їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, а саме лише припущення та посилання в поданій ним заяві на потенційну можливість ухилення ТОВ «Перше швейне підприємство «Козак» від виконання судового рішення та існування загрози того, що виконання прийнятого господарським судом рішення буде неможливим, без наведення належного обґрунтування та без підтвердження таких посилань відповідними доказами не є достатньою підставою для задоволення такої заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договорів поставки від 04.02.2026 № 08 та від 13.01.2026 № RM-10022-VDK-26. Заявник зазначав, що відповідач не поставив товар, залишив без відповіді претензії та ухиляється від досудового врегулювання спору. Проте ці обставини є підставою позовних вимог про стягнення, зокрема штрафних санкцій, збитків і підлягають оцінці під час розгляду справи по суті. Самі по собі вони не свідчать про те, що на момент виконання рішення у відповідача може бути відсутнє майно чи кошти. Порушення договорів, яке стало причиною звернення до суду, притаманне будь-якому спору про стягнення коштів і не може саме по собі обумовлювати вжиття заходів забезпечення позову.

Суд зауважує, що допущення відповідачем прострочення виконання договірних зобов`язань з поставки товару, не свідчить про ухилення відповідача від виконання судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог.

Заявник не надав доказів того, що відповідач після отримання претензії чи подання позову вчиняє дії, спрямовані на зменшення обсягу свого майна. Немає й доказів відчуження майна, виведення коштів, перебування відповідача в процедурі припинення чи банкрутства, відсутності в нього коштів на рахунках чи будь-якого майна, а також інших обставин, які б свідчили про реальну загрозу невиконання майбутнього рішення. Саме лише припущення позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Суд не погоджується з доводами заявника про те, що можливість відповідача розпорядитися коштами чи майном сама по собі є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову про стягнення грошових коштів. Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Можливість розпоряджатися власним майном притаманна будь-якому суб`єкту господарювання. Якби лише ця обставина обумовлювала вжиття заходів забезпечення, арешт майна відповідача мав би застосовуватися в кожному спорі про стягнення коштів незалежно від обставин справи. Це суперечило б винятковому характеру забезпечення позову як тимчасового обмеження прав відповідача до вирішення спору по суті.

Суд враховує правові позиції Верховного Суду, на які посилається заявник, зокрема викладену в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22. Разом з цим, ці позиції не скасовують обов`язку суду в кожному конкретному випадку оцінити наявність обґрунтованого припущення про утруднення виконання рішення з урахуванням обставин справи. Не скасовують вони і обов`язку заявника навести такі обставини та підтвердити їх доказами (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Посилання на незначний статутний капітал відповідача не може свідчити про те, що невжиття заявлених заявником заходів про забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та/або істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд бере також до уваги те, що наявність у відповідача незначного статутного капіталу, що на переконання заявника є підставою для вжиття заходів до забезпечення позову, не зупинило його вступити у господарські відносини з відповідачем щодо купівлі в нього товару без додаткових гарантій того, що зобов`язання відповідача з поставки товару буде виконано.

Крім того суд бере до уваги, що предметом позову, на забезпечення якого заявник просить вжити заходів, є стягнення штрафних санкцій за договором та понесених позивачем збитків, обґрунтованість яких встановлюється під час вирішення спору по суті, а не боргових зобов`язань - основного боргу за підписаними накладними, актами.

З огляду на вищезазначене, суд, дослідивши подані заявником докази, здійснивши оцінку обґрунтованості його доводів щодо необхідності вжиття заявлених заходів до забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, дійшов висновку про недоведеність його вимог, а відтак відмовляє в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Муріна» від 27.10.2026 (вх. № суду 9983 від 27.10.2026) про забезпечення позову, з огляду на відсутність правових підстав для вжиття заходів до забезпечення позову.

Частиною 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст. 136-140, 232-234 Господарського процесуального кодексу України суд,

постановив:

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Муріна» від 27.10.2026 (вх. № суду 9983 від 27.10.2026) про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Перше швейне підприємство «Козак» (ЄДРПОУ 38036672) та перебувають на рахунках у банках або інших фінансових установах, у межах загальної суми 1425418,50 грн. У разі недостатності грошових коштів, фактично охоплених арештом, накласти арешт на належне відповідачу на праві власності інше майно лише в межах різниці між ціною позову 1425418,50 грн та сумою фактично арештовани грошових коштів, із дотриманням єдиного сукупного ліміту арешту 1425418,50 грн та без подвійного забезпечення відмовити.

Дана ухвала набирає законної сили у строк та в порядку передбачених ч. 2 ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена у строк визначений ст. 256 ГПК України в порядку передбаченому ст. 257 ГПК України з врахуванням пп. 17.5 п. 17 ч. 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України.

Суддя Ю.В. Подоляк