Рішення № 141084707, 23.10.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/538/26

Провадження № 2/345/2571/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.10.2026 м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Юрчака Л.Б., з участю секретаря судового засідання Пилипів Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-

В С Т А Н О В И В:

30.01.2026 року через підсистему "Електронний суд" системи ЄСІТС до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області позивач звернувся з вищевказаним позовом, а саме просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами № 3700510822-170260 від 01.01.2022 у розмірі 3 366,00 грн., № 1200454720510 від 04.01.2022 у розмірі 3 413,00 грн., № 555161626555002 від 05.01.2022 у розмірі 11 507,00 грн. та № 3826843 від 10.11.2021 у розмірі 20 161,77 грн., що у загальному розмірі становить 38 447 (тридцять вісім тисяч чотириста сорок сім) гривень 77 копійок, а також 2662.40 грн., сплаченого судового збору та 25 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 01.01.2022 між ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАСО ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено Договір № 3700510822-170260.

Крім цього, 04.01.2022 між ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВІВА КАПІТАЛ» та ОСОБА_1 укладено Договір № 1200454720510.

Крім того, 05.01.2022 між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» та позичальником, яким є ОСОБА_1 на підставі заявки на пролонгацію від 05.01.2022 до договору позики 555161626555001, підписаної Позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, був укладений Договір позики № 555152499910001 (пролонгація), відповідно до якого Сторони домовились продовжити строк виконання зобов`язання Позичальника по погашенню заборгованості за попереднім Договором № 555161626555002 в сумі 5 000.00 грн. на новий строк 20 днів під проценти, вказані в п. 1.1.1. Договору, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю позику та сплатити зазначені проценти.

Також, 10.11.2021 між Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН" та ОСОБА_1 (далі позичальник та/або відповідач) укладено Договір № 3826843.

ОСОБА_1 здійснив дії, спрямовані на укладання Договору позики шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, Кредитодавцем (ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс») було перераховано грошові кошти у розмірі 1 500,00 гривень, що підтверджується квитанцією та Довідкою.

07.03.2023 було укладено договір № 07/03/23 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАСО ФІНАНС» відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3700510822-170260.

18.02.2025 було укладено договір № 18-02/25 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3700510822-170260. Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 3700510822-170260.

29.05.2023 року укладено договір № 29-05/23 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВІВА КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛНІСТЮ «КОЛЕКТ ЦЕНТР» право вимоги за кредитиними договорами, в тому числі за договором № 1200454720510.

18.02.2025 було укладено договір № 18-02/25 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 1200454720510. Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 1200454720510.

18.12.2023 було укладено договір № 18/12-2023 відповідно до якого ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 555161626555002. Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 555161626555002.

26.07.2024 було укладено договір № 26-07/2024 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МІЛОАН" відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3826843. Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 3826843.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором № 3700510822-170260 від 01.01.2022 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 3 366,00 грн., з яких: - заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) - 1 500,0 грн.; - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 1 866,00 грн.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором № 1200454720510 від 04.01.2022 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 3 413,00 грн., з яких: - заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) - 1 000.00 грн.№ - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 2 413,00 грн.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором № 555161626555002 від 05.01.2022 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 11 507,00 грн., з яких: - заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) - 5 000.00 грн.» - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 6 507,00 грн.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором № 3826843 від 10.11.2021 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 20 161,77 грн., з яких: - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 6 943,00 грн.; - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 12 858,77 грн.; - заборгованість за комісіями - 360,00 грн.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за вищевказаними Договорами, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 38 447,77 грн., з яких: - заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) - 14 443,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 23 644,77 грн.; - заборгованість за комісіями - 360,00 грн.

На підставі зазначених обставин, представник позивача просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за кредитними договорами у загальному розмірі 38 447,77 грн., судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду в розмірі 2662,40 грн., та 13 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.02.2026 було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10.03.2026 позов ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за чотирма кредитними договорами в загальному розмірі 38 447,77 грн., витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

28.05.2026 через систему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_2., подана в інтересах ОСОБА_1 , про перегляд заочного рішення та поновлення строку на її подання у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором. В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 10.03.2026 Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області у справі №345/538/26 ухвалено заочне рішення, яким задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Зазначає, що заявник не була належним чином повідомлена про розгляд справи, оскільки судова кореспонденція надсилалась за адресою її зареєстрованого місця проживання, за якою вона фактично не проживає з 2024 року, у зв`язку з чим не отримувала жодних процесуальних документів та не була обізнана про наявність судового провадження. Вказує, що заявник фактично проживає за іншою адресою, що підтверджується відповідними доказами, а також не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС, у зв`язку з чим не отримувала процесуальних документів і в електронній формі. Зазначає, що про наявність заочного рішення заявник дізналася лише 12.05.2026 після отримання інформації з Єдиного реєстру боржників, після чого звернулася за правовою допомогою до адвоката та отримала доступ до матеріалів справи 20.05.2026. Посилається на те, що строк на подання заяви про перегляд заочного рішення пропущено з поважних причин, оскільки заявник не отримувала копії заочного рішення та не була належним чином повідомлена про розгляд справи. Також зазначає, що неявка заявника у судові засідання була зумовлена поважними причинами, які не залежали від її волі, а саме відсутністю належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи. Крім того, представник заявника вказує, що заочне рішення ухвалено без повного та всебічного з`ясування обставин справи, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів фактичного отримання заявником кредитних коштів, а також здійснено неправомірне нарахування процентів та інших платежів поза межами строку кредитування.

08.10.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло заперечення на заяву про перегляд заочного рішення, яке обґрунтовує тим, що подана відповідачем заява є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підтверджена належними і допустимими доказами. Позивач зазначає, що відповідач була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи, однак у судове засідання не з`явилася, причин неявки суду не повідомила та відзиву на позовну заяву не подала. Крім того, позивач звертає увагу, що відповідач не довела наявності поважних причин неявки у судове засідання та неможливості повідомити суд про такі причини, а також не надала жодних доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та могли б вплинути на висновки суду, викладені у заочному рішенні. Також у запереченні зазначено, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача, у тому числі шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України, а також що відповідач мала можливість отримувати інформацію про розгляд справи та прийняті рішення через відповідні електронні сервіси. Позивач додатково вказує, що доводи відповідача зводяться виключно до незгоди з прийнятим рішенням та не містять нових обставин чи доказів, які не були предметом дослідження суду під час ухвалення заочного рішення. Окрім цього, позивач зазначає про відсутність підстав для поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, оскільки пропуск такого строку зумовлений виключно поведінкою відповідача та не є наслідком об`єктивних і непереборних обставин. У зв`язку з наведеним позивач просить суд відмовити у поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, залишити заяву відповідача без задоволення, а заочне рішення суду залишити без змін

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10.06.2026 року заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10.03.2026 року скасовано. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з викликом сторін.

15.06.2026 року від позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про витребування доказів, згідно з яким позивач просить поновити строк для подання клопотання про витребування доказів та витребувати у АТ КБ «ПриватБанк» інформацію та документи щодо банківської картки № НОМЕР_1 . Клопотання мотивовано тим, що представник відповідача у заяві про перегляд заочного рішення заперечує факт отримання відповідачем кредитних коштів та посилається на відсутність первинних документів, які б підтверджували факт їх перерахування та отримання. Позивач зазначає, що на підтвердження факту видачі кредитних коштів ним до позовної заяви долучено квитанцію щодо переказу 10.11.2021 року на номер картки відповідача № НОМЕР_1 грошових коштів у розмірі 12 000,00 грн., лист від платіжної системи щодо підтвердження переказу 01.01.2022 року на вказаний номер картки грошових коштів у розмірі 1 500,00 грн. та довідку щодо підтвердження переказу 04.01.2022 року грошових коштів у розмірі 1 000,00 грн. При цьому позивач посилається на те, що відповідно до умов договорів кредитні кошти надавалися у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої були надані позичальником кредитодавцю з метою отримання кредиту. Необхідність витребування додаткових доказів позивач обґрунтовує виникненням у процесі розгляду справи спору щодо факту отримання відповідачем кредитних коштів. На думку позивача, банківські виписки за відповідними рахунками можуть підтвердити факт зарахування кредитних коштів на платіжну картку, реквізити якої були надані відповідачем при оформленні кредитних договорів. Позивач зазначає, що самостійно отримати такі докази не має можливості, оскільки відповідна інформація перебуває у володінні АТ КБ «ПриватБанк» та містить банківську таємницю. За твердженням позивача, за першими шістьма цифрами номера картки (BIN 414943) встановлено, що відповідна картка емітована АТ КБ «ПриватБанк». У зв`язку з цим позивач просить витребувати у АТ КБ «ПриватБанк» ідентифікаційні дані власника картки № НОМЕР_1 та її повний номер, інформацію про те, чи відкривалася така картка на ім`я ОСОБА_1 , а також виписки за вказаною карткою за періоди з 10.11.2021 року по 14.11.2021 року та з 01.01.2022 року по 08.01.2022 року на підтвердження зарахування грошових коштів у розмірах 12 000,00 грн., 1 500,00 грн. та 1 000,00 грн. Крім того, позивач просить витребувати інформацію щодо фінансового номера телефону, на який надсилалася інформація про підтвердження операцій за вказаною платіжною карткою, та інформацію про те, чи зазначений номер телефону НОМЕР_2 міститься в анкетних даних ОСОБА_1 . Необхідність поновлення строку для подання клопотання позивач обґрунтовує тим, що на момент подання позовної заяви вважав надані ним докази достатніми для підтвердження факту перерахування кредитних коштів, а необхідність у витребуванні банківської виписки виникла лише після того, як відповідач у заяві про перегляд заочного рішення заперечила факт отримання кредиту.

19.06.2026 року від представника відповідача ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС надійшли заперечення на клопотання позивача про витребування доказів, згідно з якими представник відповідача просить відмовити у задоволенні вказаного клопотання. У запереченнях зазначено, що обов`язок доведення факту надання відповідачу кредитних коштів покладається на позивача, а тому саме позивач при зверненні до суду мав надати належні докази на підтвердження обставин, на які посилається як на підставу своїх позовних вимог, або своєчасно повідомити суд про неможливість самостійного отримання таких доказів. Представник відповідача звертає увагу, що у позовній заяві позивач не зазначав про наявність доказів, які він не може подати разом із позовною заявою, не повідомляв про причини неможливості їх подання та не порушував питання про витребування відповідних доказів. При цьому клопотання про витребування доказів позивач подав лише 15.06.2026 року, тобто через декілька місяців після звернення до суду з позовом. Представник відповідача вважає, що позивач пропустив строк для подання такого клопотання та не навів об`єктивних причин, які перешкоджали йому звернутися з ним своєчасно. Зазначає, що посилання позивача на виникнення необхідності у витребуванні банківської виписки лише після подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення є безпідставним, оскільки факт надання кредитних коштів є однією з основних обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, і був відомий позивачу ще до звернення до суду. Представник відповідача також зазначає, що позивач при поданні позовної заяви вже посилався на документи, які, на його думку, підтверджують факт перерахування кредитних коштів на банківську картку відповідача, а тому необхідність у підтвердженні цієї обставини додатковими доказами існувала ще на момент звернення до суду. На думку представника відповідача, позивач не довів наявності об`єктивних обставин, які унеможливлювали своєчасне подання клопотання про витребування доказів, а тому підстав для поновлення строку та витребування зазначених доказів немає. У зв`язку з наведеним представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні клопотання ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» про витребування доказів.

02.07.2026 року через підсистему «Електронний суд» від позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» надійшли письмові пояснення щодо заперечень відповідача проти клопотання про витребування доказів. У поданих поясненнях позивач не погоджується з доводами відповідача про пропуск строку на подання клопотання про витребування доказів та зазначає, що на момент звернення до суду позовні вимоги були підтверджені наявними у позивача доказами, зокрема квитанціями та довідками платіжних організацій про перерахування кредитних коштів на банківську картку відповідача. У зв`язку з цим необхідності у витребуванні додаткових доказів на той час позивач не вбачав. Позивач зазначає, що після скасування заочного рішення та вступу відповідача у судовий розгляд остання поставила під сумнів факт отримання кредитних коштів. У зв`язку з цим виникла необхідність у витребуванні виписок з банківського рахунку відповідача для підтвердження факту зарахування кредитних коштів. Також позивач звертає увагу, що за трьома кредитними договорами кредитні кошти були перераховані на один і той самий номер банківської картки № НОМЕР_1 , реквізити якої, за його твердженням, відповідач самостійно зазначила при оформленні кредитів. На підтвердження перерахування коштів позивач посилається на квитанцію та довідки відповідних платіжних організацій, долучені до позовної заяви, та вважає їх належними доказами видачі кредитних коштів. Крім того, позивач зазначає, що не має можливості самостійно отримати виписку з банківського рахунку відповідача, оскільки така інформація є банківською таємницею. Відтак, на думку позивача, отримати відповідні відомості можливо лише шляхом їх витребування судом. Позивач також вказує, що необхідність у витребуванні зазначених доказів виникла саме під час розгляду справи після того, як відповідач заперечила факт отримання кредитних коштів, а тому вважає причини пропуску строку для подання відповідного клопотання поважними. У зв`язку з наведеним позивач просить визнати поважними причини пропуску строку, поновити строк на подання клопотання про витребування доказів від 15.06.2026 року та задовольнити вказане клопотання.

Судом 06.08.2026 року постановлено ухвалу, якою поновлено ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» строк для подання клопотання про витребування доказів та задоволено зазначене клопотання. Ухвалою витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» шляхом надання відповідних банківських документів та інформації:

-ідентифікаційні дані власника банківської картки № НОМЕР_1 та її повний номер;

-банківські виписки за періоди з 10.11.2021 по 14.11.2021 року та з 01.01.2022 по 08.01.2022 року на підтвердження зарахування коштів у розмірах 12 000,00 грн, 1 500,00 грн та 1 000,00 грн;

-інформацію про те, чи відкривалася зазначена картка на ім`я ОСОБА_1 ;

-інформацію про фінансовий номер телефону, прив`язаний до картки у відповідні періоди;

- інформацію про наявність номера телефону НОМЕР_2 в анкетних даних відповідача.

30.08.2026 року через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від позивача ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» надійшла заява, у якій позивач повідомив про виконання АТ КБ «ПриватБанк» ухвали суду від 06.08.2026 року та надання банком інформації про те, що на ім`я відповідача ОСОБА_1 емітовано банківську картку № НОМЕР_3 (IBAN НОМЕР_4 ), а також виписок за вказаною карткою за періоди з 10.11.2021 по 14.11.2021 року та з 01.01.2022 по 08.01.2022 року. Посилаючись на надані банком виписки, позивач зазначив, що вони містять відомості про зарахування на картку відповідача 10.11.2021 року коштів у розмірі 12 000,00 грн за договором № 3826843 від 10.11.2021 року, 01.01.2022 року коштів у розмірі 1 500,00 грн за договором № 3700510822-170260 від 01.01.2022 року та 04.01.2022 року коштів у розмірі 1 000,00 грн за договором № 1200454720510 від 04.01.2022 року. У зв`язку з цим позивач наголосив, що надані АТ КБ «ПриватБанк» документи підтверджують факт отримання відповідачем кредитних коштів за зазначеними договорами. Також позивач просив провести судове засідання, призначене на 21.09.2026 року, за відсутності його представника, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

У судове засідання представник позивача ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» не з`явився, однак через підсистему «Електронний суд» подав заяву, у якій просив проводити судове засідання без участі представника позивача. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник у судове засідання також не з`явилися, однак у поданих раніше заявах та запереченнях просили здійснювати розгляд справи за їх відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечували та просили відмовити у їх задоволенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з вимог частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата його складання.

Суд дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання, як електронного підпису або електронного цифрового підпису вiдповiдно до законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Частиною 1 статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Згідно з приписами ст. 12, ч.ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Щодо Договору № 3700510822-170260 від 01.01.2022 року.

01.01.2022 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАСО ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 3700510822-170260, відповідно до умов якого відповідачу надано позику в розмірі 1 500,00 грн. строком на 14 днів, з 01.01.2022 року по 15.01.2022 року, зі сплатою процентів за користування позикою відповідно до умов договору.

Факт укладення зазначеного договору підтверджується наявною у матеріалах справи копією електронного договору, умови якого погоджені сторонами шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

07.03.2023 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАСО ФІНАНС» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір відступлення права вимоги № 07/03/23, відповідно до якого первісний кредитор відступив останньому право вимоги за кредитними договорами, зокрема за договором № 3700510822-170260 від 01.01.2022 року.

Надалі, 18.02.2025 року між ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір № 18-02/25, відповідно до якого право вимоги за вказаним кредитним договором було відступлено позивачу. Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло право вимоги до відповідача за договором № 3700510822-170260 від 01.01.2022 року.

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло право вимоги до відповідача за Договором № 3700510822-170260 від 01.01.2022 року.

Щодо факту надання відповідачу кредитних коштів суд зазначає таке.

На виконання ухвали Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06.08.2026 року АТ КБ «ПриватБанк» листом від 19.08.2026 року № 20.1.0.0.0/7-260810/69867-БТ надало суду інформацію та документи щодо банківського рахунку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ). Зокрема, банк підтвердив, що на ім`я відповідача емітовано банківську картку № НОМЕР_3 (IBAN НОМЕР_4 ), власником якої є ОСОБА_1 .

Згідно з наданою банком випискою за період з 01.01.2022 року по 08.01.2022 року на зазначений рахунок 05.01.2022 року зараховано грошові кошти в розмірі 1 500,00 грн. Отже, надані АТ КБ «ПриватБанк» документи підтверджують факт зарахування на банківський рахунок, відкритий на ім`я відповідача, грошових коштів у сумі 1 500,00 грн., що відповідає розміру позики, визначеному умовами договору № 3700510822-170260.

Оцінивши зазначені докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що факт надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 1 500,00 грн. знайшов своє підтвердження належними та допустимими доказами, а тому у відповідача виник обов`язок повернути отримані кошти та сплатити проценти за користування ними відповідно до умов договору.

Водночас, вирішуючи питання щодо розміру заборгованості за вказаним договором, суд враховує таке.

Як убачається з умов договору та графіка розрахунків, сторони погодили строк кредитування 14 днів, протягом якого за користування позикою підлягали нарахуванню проценти в розмірі 112,00 грн. Таким чином, загальний розмір грошового зобов`язання відповідача за договором у межах погодженого сторонами строку кредитування становив 1 612,00 грн., з яких 1 500,00 грн. - основна сума позики та 112,00 грн. - проценти за користування нею.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за цим договором у розмірі 3 366,00 грн., з яких 1 500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 1 866,00 грн. - заборгованість за процентами.

Однак суд не погоджується з розміром нарахованих позивачем процентів з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За змістом зазначеної норми право кредитодавця нараховувати договірні проценти за користування кредитом обмежується погодженим сторонами строком кредитування. Після закінчення такого строку кредитодавець втрачає право нараховувати проценти за користування кредитом на умовах відповідного договору, якщо інше прямо не передбачено законом або договором.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, відповідно до якого право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Крім того, суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25), відповідно до якого нечіткі або двозначні положення договору про споживчий кредит щодо розміру процентної ставки та періодів її застосування підлягають тлумаченню на користь споживача відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Верховний Суд наголосив, що за наявності декількох можливих варіантів тлумачення умов договору такі положення не можуть тлумачитися виключно на користь кредитодавця, а суд повинен застосовувати найбільш сприятливе для споживача тлумачення, зокрема під час визначення розміру процентів, які підлягають сплаті за користування кредитом.

Як встановлено судом, строк кредитування за договором № 3700510822-170260 становив 14 днів та закінчився 15.01.2022 року. Водночас із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що проценти продовжували нараховуватися після закінчення погодженого сторонами строку кредитування, зокрема до 23.02.2022 року включно, внаслідок чого розмір процентної заборгованості було збільшено до 1 866,00 грн.

За таких обставин суд вважає, що нарахування процентів за користування кредитом після 15.01.2022 року не ґрунтується на умовах укладеного договору та суперечить положенням статті 1048 ЦК України, а тому відповідні нарахування не можуть бути покладені в основу судового рішення про стягнення заборгованості.

При цьому суд бере до уваги, що відповідно до розрахунку заборгованості, наданого самим позивачем, первісним кредитором було визначено суму до сплати в розмірі 1 612,00 грн., яка складалася з 1 500,00 грн. основної суми позики та 112,00 грн. процентів за користування нею в межах погодженого строку кредитування. Водночас у розрахунку позивача розмір заборгованості, що підлягає стягненню, визначено в сумі 1 611,00 грн.

Таким чином, з урахуванням відображеного позивачем у розрахунку зменшення заборгованості на 1,00 грн., суд визначає її розмір таким чином: основна сума позики - 1 500,00 грн.; проценти за користування позикою в межах строку кредитування - 112,00 грн.; сума, на яку зменшено заборгованість згідно з розрахунком позивача, - 1,00 грн.

Загальний розмір заборгованості: 1 500,00 грн. + 112,00 грн. - 1,00 грн. = 1 611,00 грн.

Отже, суд доходить висновку, що позовні вимоги за договором № 3700510822-170260 від 01.01.2022 року підлягають частковому задоволенню в розмірі 1 611,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог за цим договором, а саме щодо стягнення 1 755,00 грн., які становлять різницю між заявленою до стягнення сумою 3 366,00 грн. та сумою, визнаною судом обґрунтованою, слід відмовити.

Щодо Договору № 1200454720510 від 04.01.2022 року.

04.01.2022 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВІВА КАПІТАЛ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 1200454720510, відповідно до умов якого відповідачу надано позику в розмірі 1 000,00 грн. строком на 14 днів, з 04.01.2022 року по 18.01.2022 року, зі сплатою процентів за користування позикою відповідно до умов договору.

Факт укладення зазначеного договору підтверджується наявною у матеріалах справи копією електронного договору, умови якого погоджені сторонами шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

29.05.2023 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВІВА КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір відступлення права вимоги № 29-05/23, відповідно до якого первісний кредитор відступив останньому право вимоги за кредитними договорами, зокрема за договором № 1200454720510 від 04.01.2022 року.

Надалі, 18.02.2025 року між ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір № 18-02/25, відповідно до якого право вимоги за вказаним кредитним договором було відступлено позивачу. Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло право вимоги до відповідача за договором № 1200454720510 від 04.01.2022 року.

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло право вимоги до відповідача за Договором № 1200454720510 від 04.01.2022 року.

Щодо факту надання відповідачу кредитних коштів суд зазначає таке.

На виконання ухвали Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06.08.2026 року АТ КБ «ПриватБанк» листом від 19.08.2026 року № 20.1.0.0.0/7-260810/69867-БТ надало суду інформацію та документи щодо банківського рахунку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ). Зокрема, банк підтвердив, що на ім`я відповідача емітовано банківську картку № НОМЕР_3 (IBAN НОМЕР_4 ), власником якої є ОСОБА_1 .

Згідно з наданою банком випискою за період з 01.01.2022 року по 08.01.2022 року на зазначений рахунок 04.01.2022 року зараховано грошові кошти в розмірі 1 000,00 грн.

Отже, надані АТ КБ «ПриватБанк» документи підтверджують факт зарахування на банківський рахунок, відкритий на ім`я відповідача, грошових коштів у сумі 1 000,00 грн., що відповідає розміру позики, визначеному умовами договору № 1200454720510 від 04.01.2022 року.

Оцінивши зазначені докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що факт надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 1 000,00 грн. знайшов своє підтвердження належними та допустимими доказами, а тому у відповідача виник обов`язок повернути отримані кошти та сплатити проценти за користування ними відповідно до умов договору.

Водночас, вирішуючи питання щодо розміру заборгованості за вказаним договором, суд враховує таке.

Як убачається з умов договору та графіка платежів, сторони погодили строк кредитування 14 днів, з 04.01.2022 року по 18.01.2022 року. За користування позикою протягом зазначеного строку передбачено нарахування процентів у розмірі 1,40 грн.

Таким чином, загальний розмір грошового зобов`язання відповідача за договором у межах погодженого сторонами строку кредитування становив 1 001,40 грн., з яких 1 000,00 грн. - основна сума позики та 1,40 грн. - проценти за користування нею.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за цим договором у розмірі 3 413,00 грн., з яких 1 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 2 413,00 грн. - заборгованість за процентами.

Однак суд не погоджується з розміром нарахованих позивачем процентів з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За змістом зазначеної норми право кредитодавця нараховувати договірні проценти за користування кредитом обмежується погодженим сторонами строком кредитування. Після закінчення такого строку кредитодавець втрачає право нараховувати проценти за користування кредитом на умовах відповідного договору, якщо інше прямо не передбачено законом або договором.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, відповідно до якого право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Як встановлено судом, строк кредитування за договором № 1200454720510 становив 14 днів та закінчився 18.01.2022 року. Водночас із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитом нараховані в розмірі 2 413,00 грн, тобто значно перевищують суму процентів, погоджену сторонами за весь строк кредитування.

Крім того, суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25), відповідно до якого нечіткі або двозначні положення договору про споживчий кредит щодо розміру процентної ставки та періодів її застосування підлягають тлумаченню на користь споживача відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Верховний Суд наголосив, що за наявності декількох можливих варіантів тлумачення умов договору такі положення не можуть тлумачитися виключно на користь кредитодавця, а суд повинен застосовувати найбільш сприятливе для споживача тлумачення, зокрема під час визначення розміру процентів, які підлягають сплаті за користування кредитом.

За таких обставин суд вважає, що нарахування процентів за користування кредитом після 18.01.2022 року не ґрунтується на умовах укладеного договору та суперечить положенням статті 1048 ЦК України, а тому відповідні нарахування не можуть бути покладені в основу судового рішення про стягнення заборгованості.

Таким чином, суд доходить висновку, що заборгованість за договором № 1200454720510 від 04.01.2022 року підлягає стягненню в такому розмірі: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) - 1 000,00 грн.; проценти за користування позикою в межах погодженого строку кредитування - 1,40 грн.

Загальний розмір заборгованості:

1 000,00 грн. + 1,40 грн. = 1 001,40 грн.

Отже, суд доходить висновку, що позовні вимоги за договором № 1200454720510 від 04.01.2022 року підлягають частковому задоволенню в розмірі 1 001,40 грн.

У задоволенні решти позовних вимог за цим договором, а саме щодо стягнення 2 411,60 грн., які становлять різницю між заявленою до стягнення сумою 3 413,00 грн. та сумою, визнаною судом обґрунтованою, слід відмовити.

Щодо договору про споживчий кредит № 3826843 від 10.11.2021 року.

10.11.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 3826843, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 12 000,00 грн. строком на 15 днів, з 10.11.2021 року по 25.11.2021 року, зі сплатою процентів за користування кредитом відповідно до умов договору.

Факт укладення зазначеного договору підтверджується наявною у матеріалах справи копією електронного договору, умови якого погоджені сторонами шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

26.07.2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір відступлення права вимоги № 26-07/2024, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, зокрема за договором про споживчий кредит № 3826843 від 10.11.2021 року.

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло право вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит № 3826843 від 10.11.2021 року.

Щодо факту надання відповідачу кредитних коштів суд зазначає таке.

На виконання ухвали Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06.08.2026 року АТ КБ «ПриватБанк» листом від 19.08.2026 року № 20.1.0.0.0/7-260810/69867-БТ надало суду інформацію та документи щодо банківського рахунку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ). Зокрема, банк підтвердив, що на ім`я відповідача емітовано банківську картку № НОМЕР_3 (IBAN НОМЕР_4 ), власником якої є ОСОБА_1 .

Згідно з наданою банком випискою за період з 10.11.2021 року по 14.11.2021 року на зазначений рахунок 10.11.2021 року зараховано грошові кошти в розмірі 12 000,00 грн.

Отже, надані АТ КБ «ПриватБанк» документи підтверджують факт зарахування на банківський рахунок, відкритий на ім`я відповідача, грошових коштів у сумі 12 000,00 грн., що відповідає розміру кредиту, визначеному умовами договору № 3826843 від 10.11.2021 року.

Оцінивши зазначені докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що факт надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 12 000,00 грн. знайшов своє підтвердження належними та допустимими доказами, а тому у відповідача виник обов`язок повернути отримані кошти та сплатити проценти за користування ними відповідно до умов договору.

Водночас, вирішуючи питання щодо розміру заборгованості за вказаним договором, суд враховує таке.

Як убачається з умов договору та графіка розрахунків, сторони погодили строк кредитування 15 днів, протягом якого за користування кредитом підлягали нарахуванню проценти за ставкою 0,38 % на день, загальний розмір яких за весь період кредитування становить 684,00 грн.

Таким чином, загальний розмір грошового зобов`язання відповідача за договором у межах погодженого сторонами строку кредитування становив 12 684,00 грн., з яких 12 000,00 грн. - основна сума кредиту та 684,00 грн. - проценти за користування ним.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за цим договором у розмірі 20 161,77 грн., з яких 6 943,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 12 858,77 грн. - заборгованість за нарахованими процентами та 360,00 грн. - заборгованість за комісіями.

Однак суд не погоджується із заявленим позивачем розміром заборгованості з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За змістом зазначеної норми право кредитодавця нараховувати договірні проценти за користування кредитом обмежується погодженим сторонами строком кредитування. Після закінчення такого строку кредитодавець втрачає право нараховувати проценти за користування кредитом на умовах відповідного договору, якщо інше прямо не передбачено законом або договором.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, відповідно до якого право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Як встановлено судом, строк кредитування за договором № 3826843 становив 15 днів та закінчився 25.11.2021 року.

Водночас із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що кредитором після спливу погодженого сторонами строку кредитування було продовжено нарахування процентів, унаслідок чого розмір процентної заборгованості було збільшено до 12 858,77 грн.

При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач звертався до кредитодавця із заявою про продовження строку кредитування або що сторонами було погоджено новий строк кредитування. Так само відсутні докази погодження сторонами відповідних змін до договору та оформлення нового графіка платежів.

Крім того, суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25), відповідно до якого нечіткі або двозначні положення договору про споживчий кредит щодо розміру процентної ставки та періодів її застосування підлягають тлумаченню на користь споживача відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Верховний Суд наголосив, що за наявності декількох можливих варіантів тлумачення умов договору такі положення не можуть тлумачитися виключно на користь кредитодавця, а суд повинен застосовувати найбільш сприятливе для споживача тлумачення, зокрема під час визначення розміру процентів, які підлягають сплаті за користування кредитом.

За таких обставин суд вважає, що нарахування процентів за користування кредитом після 25.11.2021 року не ґрунтується на умовах укладеного договору та суперечить положенням статті 1048 ЦК України, а тому відповідні нарахування не можуть бути покладені в основу судового рішення про стягнення заборгованості.

Крім того, суд критично оцінює заявлену позивачем до стягнення суму комісії в розмірі 360,00 грн. з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку щодо погашення заборгованості та іншу передбачену законом інформацію.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням наведеного комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту лише у випадках, коли споживач вимагає таку інформацію частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач має право отримувати один раз на місяць, є нікчемною відповідно до положень частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19.

Також у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі має бути визначено перелік додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту та за які встановлена відповідна плата. При цьому кредитодавець повинен надати докази наявності таких послуг, їх фактичного надання споживачу та погодження сторонами відповідних умов.

Як убачається з матеріалів справи, у договорі № 3826843 від 10.11.2021 року не зазначено належним чином конкретного переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту та за які ТОВ «МІЛОАН» встановило комісію за обслуговування кредиту. Також позивачем не надано належних доказів фактичного надання відповідачу таких послуг.

За таких обставин суд доходить висновку, що заявлена до стягнення комісія в розмірі 360,00 грн. не підтверджена належними доказами та не може бути включена до складу заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, суд враховує, що відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором про споживчий кредит № 3826843 від 10.11.2021 року, відповідачем на виконання зобов`язань за вказаним договором було здійснено платежі на загальну суму 12 410,00 грн., що підтверджується відображеними у розрахунку позивача відомостями про погашення заборгованості. Таким чином, факт здійснення відповідачем платежів у зазначеному розмірі підтверджується самим позивачем та не потребує додаткового підтвердження доводами відповідача.

Відповідно до умов договору загальний обсяг належних до сплати зобов`язань відповідача в межах погодженого строку кредитування становив 12 684,00 грн., з яких 12 000,00 грн. - основна сума кредиту та 684,00 грн. - проценти за користування кредитом.

Отже, з урахуванням здійснених відповідачем платежів у розмірі 12 410,00 грн. залишок заборгованості за договором становить:

12 684,00 грн. - 12 410,00 грн. = 274,00 грн.

Таким чином, суд бере до уваги, що відповідачем фактично сплачено 12 410,00 грн. на виконання зобов`язань за договором, тоді як загальний розмір кредитних коштів та процентів, які підлягали сплаті в межах погодженого сторонами строку кредитування, становив 12 684,00 грн.

При цьому, оскільки умови щодо стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості не підтверджені належними доказами надання відповідних послуг, а нарахування процентів після закінчення строку кредитування є безпідставним, суд вважає, що при визначенні дійсного розміру заборгованості необхідно враховувати виключно погоджену сторонами суму кредиту, проценти за користування ним у межах строку кредитування та фактично здійснені відповідачем платежі.

За таких обставин суд доходить висновку, що належний до стягнення з відповідача розмір заборгованості за договором про споживчий кредит № 3826843 від 10.11.2021 року становить 274,00 грн.

Отже, позовні вимоги за договором про споживчий кредит № 3826843 від 10.11.2021 року підлягають частковому задоволенню в розмірі 274,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог за цим договором, а саме щодо стягнення 19 887,77 грн., які становлять різницю між заявленою до стягнення сумою 20 161,77 грн. та сумою, визнаною судом обґрунтованою, слід відмовити.

Щодо договору позики № 555161626555002 від 05.01.2022 року.

05.01.2022 року між ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» та ОСОБА_1 на підставі заявки на пролонгацію від 05.01.2022 року до договору позики № 555161626555001, підписаної позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, укладено договір позики № 555152499910001 (пролонгація).

18.12.2023 року між ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір відступлення права вимоги № 18/12-2023, відповідно до якого первісний кредитор відступив позивачу право вимоги за кредитними договорами до позичальників, зокрема за договором № 555161626555002.

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло право вимоги за зазначеним договором, однак сам по собі факт переходу права вимоги не свідчить про доведеність існування відповідного грошового зобов`язання та його розміру.

Так, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 555161626555002 від 05.01.2022 року в розмірі 11 507,00 грн., з яких 5 000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу та 6 507,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами.

Разом з тим, оцінюючи обґрунтованість заявлених вимог, суд враховує таке.

Як убачається зі змісту наданих позивачем документів, договір позики № 555152499910001 від 05.01.2022 року фактично є договором пролонгації (продовження строку виконання зобов`язання) за попереднім договором позики, а не самостійним правочином, за яким відповідачу надавалися нові кредитні кошти.

Зокрема, відповідно до умов договору пролонгації сторони домовилися продовжити строк виконання зобов`язання щодо погашення заборгованості в сумі 5 000,00 грн. за попереднім договором. Отже, виникнення обов`язку відповідача повернути зазначену суму безпосередньо пов`язане з існуванням первісного договору позики та фактом отримання за ним грошових коштів.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, для підтвердження виникнення у відповідача обов`язку повернути позичені кошти позивач повинен надати належні та допустимі докази не лише оформлення відповідного договору, а й фактичного передання позичальнику грошових коштів.

Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів укладення між ОСОБА_1 та первісним кредитором попереднього договору позики № 555161626555001, на який посилається позивач як на первісне зобов`язання, строк виконання якого було продовжено.

Також позивачем не надано доказів фактичного перерахування відповідачу грошових коштів у розмірі 5 000,00 грн. за договором, який нібито було продовжено, зокрема банківської виписки, платіжного документа або іншого належного підтвердження зарахування відповідної суми на рахунок чи платіжну картку відповідача.

При цьому сам договір пролонгації, який містить відомості про продовження строку виконання зобов`язання щодо повернення 5 000,00 грн., не підтверджує факту передання відповідачу цієї суми первісним кредитором.

Крім того, відсутність у матеріалах справи первісного договору позики унеможливлює перевірку його істотних умов, зокрема предмета договору, строку кредитування, розміру процентної ставки, порядку нарахування процентів, а також факту виникнення та обсягу заборгованості, яка, за твердженням позивача, була предметом пролонгації.

Суд також враховує, що відповідно до умов договору пролонгації № 555152499910001 від 05.01.2022 року йдеться саме про продовження строку виконання раніше виниклого зобов`язання, а не про надання відповідачу нової позики. За таких обставин належне підтвердження існування первісного зобов`язання та факту передання коштів за ним має істотне значення для вирішення питання про наявність у відповідача обов`язку сплачувати заявлену позивачем заборгованість.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтями 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові від 22.04.2021 року у справі № 904/1017/20 Верховний Суд зазначив, що обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц наголосила, що принцип змагальності покладає тягар доказування на сторони та не створює для суду обов`язку вважати доведеною обставину лише з огляду на те, що одна зі сторін стверджує про її існування. Така обставина має бути доведена таким чином, щоб висновок про її існування з урахуванням поданих доказів був більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний підхід викладено у пункті 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 року у справі № 904/2104/19.

Оцінюючи наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд зазначає, що такий розрахунок сам по собі не є первинним документом бухгалтерського обліку та не підтверджує факту здійснення господарської операції з перерахування кредитних коштів позичальнику.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отже, розрахунок заборгованості, складений кредитором в односторонньому порядку, може бути доказом розміру заявлених ним вимог, однак не звільняє позивача від обов`язку надати первинні документи, які підтверджують фактичне надання коштів та виникнення відповідного зобов`язання.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, щодо необхідності оцінки розрахунку заборгованості у сукупності з іншими доказами та неможливості вважати його безумовним підтвердженням існування боргу.

Таким чином, надані позивачем документи не дають можливості достовірно встановити, що між первісним кредитором та відповідачем було укладено попередній договір позики № 555161626555001, за яким відповідач фактично отримав грошові кошти в розмірі 5 000,00 грн., а також що саме це зобов`язання було належним чином продовжено договором пролонгації від 05.01.2022 року.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту виникнення у відповідача грошового зобов`язання за договором № 555161626555002 від 05.01.2022 року, а відтак і наявності заборгованості в заявленому розмірі 11 507,00 грн.

При цьому сам факт укладення договору відступлення права вимоги № 18/12-2023 від 18.12.2023 року не може свідчити про виникнення у відповідача обов`язку сплатити кошти, якщо не доведено існування первісного зобов`язання, за яким таке право вимоги виникло.

Отже, враховуючи відсутність належних доказів укладення первісного договору позики № 555161626555001, фактичного надання відповідачу кредитних коштів та виникнення заборгованості, суд доходить висновку про недоведеність позовних вимог за договором № 555161626555002 від 05.01.2022 року.

За таких обставин позовні вимоги ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» у цій частині задоволенню не підлягають, у зв`язку з чим у стягненні з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 11 507,00 грн. за зазначеним договором слід відмовити повністю.

Таким чином, за результатами розгляду заявлених позовних вимог суд доходить висновку, що позов ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» підлягає частковому задоволенню.

Зокрема, за договором № 3700510822-170260 від 01.01.2022 року обґрунтованим є стягнення заборгованості в розмірі 1 611,00 грн.; за договором № 1200454720510 від 04.01.2022 року - 1 001,40 грн.; за договором про споживчий кредит № 3826843 від 10.11.2021 року - 274,00 грн.

Водночас у задоволенні позовних вимог за договором № 555161626555002 від 05.01.2022 року в розмірі 11 507,00 грн. слід відмовити повністю у зв`язку з недоведеністю факту виникнення відповідного грошового зобов`язання.

Отже, загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», становить 2 886,40 грн.

Інші доводи та міркування сторін, які не наведені у мотивувальній частині рішення, судом оцінені, однак вони не спростовують встановлених судом обставин та зроблених висновків.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з приписами ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із матеріалів справи встановлено, що позовна заява подана через систему «Електронний суд» та відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачено позивачем із застосуванням понижуючого коефіцієнту відповідного розміру ставки судового збору - 0,8, що становить 2 662,40 грн.

Сума майнової вимоги була визначена позивачем в розмірі 38 447,77 грн. Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог на суму 2 886,40 грн. А тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 199,86 грн. (2 662,40 грн. х 2 886,40 грн. / 38 447,77 грн.) сплаченого судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу

Вирішуючи питання щодо розподілу між сторонами витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000,00 грн., тоді як відповідачем заявлено вимогу про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, питання розподілу судових витрат підлягає вирішенню відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у разі часткового задоволення позову.

Згідно з частинами першою та другою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані такі витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, складності справи, поведінки сторін під час розгляду справи, а також вчинених ними процесуальних дій (частина третя статті 141 ЦПК України).

При цьому, відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критеріїв реальності таких витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначаючи, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише за умови доведення того, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Такий підхід, зокрема, викладений у рішеннях ЄСПЛ у справах «Двойних проти України» від 12.10.2006 року, «Гімайдуліна та інші проти України» від 10.12.2009 року, «East/West Alliance Limited проти України» від 23.01.2014 року та «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, а також у постановах Верховного Суду від 02.12.2020 року у справі № 742/2585/19 та від 03.02.2021 року у справі № 522/24585/17.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 року у справі № 910/14524/22 звернула увагу на те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, керуючись відповідними критеріями, має право не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі заявлені нею витрати на професійну правничу допомогу, а присудити їх частково. При цьому оцінка реальності та розумності таких витрат здійснюється з урахуванням конкретних обставин справи.

Оцінюючи заявлені сторонами витрати на професійну правничу допомогу, суд враховує, що ця цивільна справа стосувалася стягнення заборгованості за чотирма договорами позики та споживчого кредиту, а її розгляд вимагав дослідження умов відповідних договорів, розрахунків заборгованості, обставин відступлення права вимоги, доказів перерахування кредитних коштів, а також правових підстав нарахування процентів та комісій.

Водночас справа не відзначалася надмірною складністю, розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження, а обсяг правничої допомоги, необхідної для представництва інтересів кожної зі сторін, не вимагав значних часових і трудових затрат.

Суд також бере до уваги результат розгляду справи, за яким позовні вимоги задоволено лише частково, а в задоволенні окремих вимог позивача відмовлено повністю. Відповідач, у свою чергу, скористався правом на захист від заявлених вимог, надав заперечення щодо розміру заборгованості та обґрунтував підстави для відмови у задоволенні частини позову.

З огляду на викладене, враховуючи предмет спору, ціну позову, категорію та складність справи, обсяг фактично наданої правничої допомоги, характер виконаної представниками сторін роботи, результат розгляду справи, а також критерії реальності, необхідності, розумності та співмірності судових витрат, суд доходить висновку, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000,00 грн. та відповідачем у розмірі 8 000,00 грн. є завищеними з огляду на обставини цієї справи.

При цьому суд вважає, що відшкодування кожній зі сторін витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн. відповідатиме критеріям розумності, співмірності та справедливості, забезпечить належний баланс процесуальних прав та інтересів сторін і не становитиме для жодної з них надмірного тягаря.

За таких обставин суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення заявлених сторонами вимог щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 3 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а з позивача на користь відповідача - 3 000,00 грн. таких витрат.

На підставі ст.ст. 207, 509, 512, 525, 526, 530, 610, 625, 628, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1077 - 1078 ЦК України та, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 81, 89, 137, 141, ч.2 ст. 247, ст.ст. 263-265, 268, 273, 280-289, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) заборгованість за кредитними договорами № 3700510822-170260 від 01.01.2022 у розмірі 1 611,00 грн., № 1200454720510 від 04.01.2022 у розмірі 1 001,40 грн., № 3826843 від 10.11.2021 у розмірі 274,00 грн., що у загальному розмірі становить 2 886,40 грн.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 199,86 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) понесені витрати на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Стягнути з ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ) понесені витрати на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 28 жовтня 2026 року.

Головуючий: