Рішення № 141083833, 29.10.2026, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/3089/26

Єдиний унікальний № 742/4652/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої - судді Короткої А.О.,

при секретарі судового засідання Бурмаці Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», представник позивача Романенко Михайло Едуардович, до ОСОБА_1 , представник відповідачки адвокат Вихор Ігор Іванович, про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, -

В С Т А Н О В И В :

Представник ТОВ «Він Фінанс» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 177895,55 грн, а також просив стягнути судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн, мотивуючи свої вимоги тим, що спірна заборгованість виникла через невиконання відповідачкою умов вказаного кредитного договору.

21.09.2026 представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Вихор І.І. подав відзив на позовну заяву, у якому заперечував проти задоволення позовних вимог ТОВ «Він Фінанс», посилаючись на їх необґрунтованість та відсутність належних доказів на підтвердження заявлених вимог.

Представник відповідачки зазначав, що відповідачка не погоджується з твердженнями позивача про непогашення заборгованості за кредитним договором №11379636000 від 01.08.2008, за яким рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30.06.2010 у справі №2-930/2010 було стягнуто заборгованість на користь ПАТ «УкрСиббанк» у розмірі 576493,12 грн, оскільки матеріали справи не містять належних доказів існування на теперішній час непогашеної заборгованості відповідачки.

Крім того, представник відповідачки наголошував на відсутності доказів переходу до ТОВ «Він Фінанс» права вимоги за вказаним кредитним договором, зокрема належним чином оформлених договорів про відступлення права вимоги, реєстрів договорів із зазначенням відповідного кредитного договору та доказів оплати за договорами факторингу на кожному етапі передання права вимоги, у зв`язку з чим вважав, що позивач не довів набуття статусу кредитора та наявності у нього права вимагати стягнення коштів із відповідачки.

Також представник відповідачки звернув увагу на те, що рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 30.06.2010 у справі №2-930/2010 було вирішено питання про солідарне стягнення заборгованості з двох боржників, а тому сам факт ухвалення такого рішення не підтверджує наявності актуальної заборгованості саме відповідачки перед позивачем, при цьому позивач не надав відомостей щодо виконання судового рішення іншим солідарним боржником, що, на думку представника, має істотне значення для визначення наявності та розміру можливих невиконаних зобов`язань.

Окремо представник відповідачки зазначав, що виконавче провадження №52117926 завершено, а станом на 17.09.2026 відомості про відповідачку були відсутні в Єдиному реєстрі боржників та Автоматизованій системі виконавчого провадження щодо відкритих виконавчих проваджень, що, на його переконання, додатково свідчить про недоведеність наявності непогашеної заборгованості.

З огляду на викладене представник відповідачки вважав відсутніми підстави для застосування до відповідачки положень статті 625 ЦК України та стягнення на користь позивача коштів як відповідальності за несвоєчасне виконання судового рішення у справі №2-930/2010, у зв`язку з чим просив відмовити в задоволенні позову.

Суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши всі матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до переконання про обґрунтованість заявлених вимог і можливість задоволення позову з наступних підстав.

01.08.2008 між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11379636000.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30.06.2010 у справі № 2-930/2010 з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором №11379636000 від 01.08.2008 у розмірі 576493,12 грн

Вказане судове рішення набрало законної сили, на його виконання було видано виконавчий документ.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31.07.2015 у справі №742/2847/15-ц здійснено заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання рішення Прилуцького міськрайонного суду від 30.06.2010 у справі №2-930/2010 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №11379636000 від 01.08.2008 на правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

Надалі ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» змінило своє найменування на ТОВ «ВІН ФІНАНС», що підтверджується, зокрема, відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

05.09.2016 за зверненням ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» Прилуцьким міськрайонним відділом державної виконавчої служби ГТУЮ у Чернігівській області було відкрито виконавче провадження №52117926 з примусового виконання виконавчих листів, виданих на підставі рішення Прилуцького міськрайонного суду від 30.06.2010 у справі №2-930/2010, при цьому, згідно з відомостями Автоматизованої системи виконавчого провадження, зазначене виконавче провадження станом на час звернення до суду є завершеним, водночас позивач зазначає, що заборгованість за вказаним судовим рішенням не була погашена ані в добровільному, ані в примусовому порядку, у зв`язку з чим вважає судове рішення таким, що залишається невиконаним.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, інфляційні втрати, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, є складовою грошового зобов`язання та спеціальною мірою відповідальності за прострочення його виконання.

Разом з тим саме по собі встановлення факту невиконання судового рішення не є достатньою правовою підставою для безумовного стягнення інфляційних втрат за будь-який визначений кредитором період.

Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі 754/511/23 зазначила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних за невиконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що у зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, відмовою суду у поновленні цього строку і у видачі дубліката виконавчого листа, немає і обов`язку відповідача у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України.

Також у даній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.

У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач посилається на невиконання відповідачкою рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30.06.2010 у справі №2-930/2010 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №11379636000 від 01.08.2008, зазначаючи, що присуджена сума заборгованості не була погашена ані в добровільному, ані в примусовому порядку, при цьому на підтвердження своїх доводів посилається на відкриття 05.09.2016 виконавчого провадження №52117926, яке згідно з відомостями Автоматизованої системи виконавчого провадження є завершеним.

У даному випадку позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, не надав суду належних доказів невиконання солідарними боржниками, у тому числі відповідачкою, рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30.06.2010 у справі №2-930/2010, при цьому позовна заява не містить достатніх відомостей про перебіг виконавчого провадження, зокрема щодо вжитих заходів примусового виконання, фактично стягнутих сум та результатів виконання судового рішення, що унеможливлює встановлення факту й періоду прострочення виконання зобов`язання. Крім того, суд враховує, що зазначеним рішенням заборгованість за кредитним договором було стягнуто солідарно з двох відповідачів, однак у цій справі позивач фактично ставить питання про стягнення коштів у зв`язку з невиконанням цього рішення лише з однієї відповідачки, не надаючи доказів того, яка частина присудженої суми залишилася непогашеною, чи здійснювалося виконання іншим солідарним боржником та чи зберігається заборгованість у заявленому розмірі. За таких обставин саме посилання позивача на невиконання судового рішення без належного документального підтвердження стану розрахунків між стягувачем і солідарними боржниками не є достатнім для висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки заявлених сум.

Надані суду докази підтверджують лише факт ухвалення рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30.06.2010, яким із двох відповідачів у солідарному порядку стягнуто заборгованість за кредитним договором, а також факт заміни сторони виконавчого провадження на правонаступника первісного кредитора, проте самі по собі не підтверджують факту та періоду невиконання зазначеного судового рішення, за які позивач просить стягнути з відповідачки інфляційні втрати, як і наявності заборгованості в заявленому розмірі.

При цьому суд враховує, що відомості про відкриття виконавчого провадження та його подальше завершення не дають змоги встановити, чи було фактично виконано судове рішення повністю або частково, які суми були стягнуті в межах виконавчого провадження та який залишок заборгованості, за наявності такого, зберігся після його завершення. Крім того, з огляду на солідарний характер стягнення, позивач не надав доказів щодо виконання зобов`язання іншим солідарним боржником, що має значення для встановлення фактичного залишку невиконаного грошового зобов`язання.

За таких обставин суд позбавлений можливості достовірно встановити, чи залишилося невиконаним грошове зобов`язання відповідачки, у якому розмірі та протягом якого періоду тривало його невиконання, а відтак - визначити наявність правових підстав для стягнення інфляційних втрат за заявлений позивачем період. Отже, сам факт ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості не є достатнім доказом подальшого невиконання грошового зобов`язання та не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги.

У п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

При цьому в силу приписів ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановленихцим Кодексом.

Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Позивачем не було заявлено клопотань щодо витребування доказів.

З огляду на викладене, позивачем у своїх доводах не підтверджено прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.

Таким чином, саме на позивача покладено обов`язок довести не лише наявність судового рішення про стягнення заборгованості та своє правонаступництво, а й ті обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування частини другої статті 625 ЦК України, а саме: наявність невиконаного грошового зобов`язання, розмір невиконаної суми боргу та період прострочення його виконання.

Натомість подані позивачем докази підтверджують лише факт ухвалення рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30.06.2010 у справі №2-930/2010 про солідарне стягнення заборгованості та заміни сторони виконавчого провадження, однак не містять належних відомостей про результати виконання рішення, фактично стягнуті суми та розмір непогашеної заборгованості за період нарахування інфляційних втрат.

При цьому представник відповідачки надав інформацію про відсутність станом на 17.09.2026 відомостей про неї в Єдиному реєстрі боржників та відкритих виконавчих проваджень щодо неї в Автоматизованій системі виконавчого провадження. Хоча ці обставини самі по собі не підтверджують повного виконання судового рішення, вони не дають підстав вважати доведеним факт наявності непогашеної заборгованості в заявленому розмірі.

За таких обставин суд позбавлений можливості встановити факт і період прострочення виконання грошового зобов`язання, а також перевірити правильність нарахування інфляційних втрат за період з 25.02.2019 до 23.02.2022, з огляду на те, що заборгованість за первісним рішенням була стягнута солідарно з двох боржників, а доказів виконання зобов`язання іншим солідарним боржником позивач не надав.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем не доведено наявності підстав для стягнення з відповідачки інфляційних втрат за заявлений період, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати, понесені позивачем, відповідно до статті 141 ЦПК України, відшкодуванню за рахунок відповідачки не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (код ЄДРПОУ 38750239, юридична адреса: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8, м.Київ, 04112), представник позивача Романенко Михайло Едуардович (РНОКПП НОМЕР_1 , юридична адреса: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8, м.Київ, 04112), до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення інфляційних втрат та 3% річних - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29.10.2026.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Анна КОРОТКА