Рішення № 141077529, 19.10.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 932/18199/25

Номер провадження2/205/2771/26

Справа № 932/18199/26

Провадження № 2/205/2771/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Федотової В.М.,

при секретарі Волошенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних за невиконання рішення суду,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року до Новокодацького районного суду міста Дніпра із Шевченківського районного суду міста Дніпра за підсудністю надійшли матеріали вищевказаної позовної заяви.

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що 20.05.2005 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNK0GK00000065, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 17 700 доларів США на термін до 19.05.2025 року, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. В забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № DNK0GK00000065 від 20.05.2005 року, між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.04.2016 року по справі № 2-4957/11 стягнуто солідарно із відповідачів на користь позивача 25 249,73 доларів США. На підставі зазначеного рішення банком отримано виконавчий лист. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозовим О.М. від 09.11.2021 року було відкрито виконавче провадження. На теперішній час рішення суду не виконане. Таким чином, з винесенням рішення суду в 2016 році та його невиконанням відповідачами, у позивача виникло право на отримання компенсації, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України. Згідно розрахунку заборгованості за період з 02.04.2017 по 03.07.2025 року заборгованість відповідачів у вигляді 3% річних від суми невиконаного грошового зобов`язання складає 6 252,94 доларів США.

Враховуючи викладене, представник позивача звертається до суду та просить стягнути солідарно із відповідачів 3 % річних від простроченої суми у розмірі 6 252,94 доларів США, а також судові витрати по справі.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 27.03.2026 року вказану позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 13.04.2026 року прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 12.06.2026 року підготовче провадження по справі було закрито справу призначено до судового розгляду по суті.

28.09.2026 року від представника позивача Кізими О.В. до суду надійшли письмові пояснення у яких він звернув увагу суду на правову позицію, викладену в постанові КЦС ВП від 05.11.2025 року у справі № 754/9673/24, щодо можливості нарахування 3% та інфляційних втрат (ч. 2 ст. 625 ЦК України) під час дії воєнного стану по заборгованості за рішеннями суду. Також зазначив, що незважаючи на відкриті виконавчі провадження, грошове зобов`язання залишається невиконаним.

Представник позивача Коробков С.М. проти проведення судового засідання без застосування засобів технічної фіксації, задоволення позовних вимог та заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, що підтверджується інформацією з сайту Укрпошта (причини повернення «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою», про причини своєї неявки суду не повідомили, відзив не подали, будь-яких заяв від них до суду не надходило. Також виклик до суду відповідачів було здійснено шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, відповідно приписів ч. 11 ст. 128 ЦПК України.

Суд у зв`язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

У рішеннях у справах «DomboBeheer B.V. v. theNetherlands» від 27 жовтня 1993 року та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 року також визначено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Створення рівних можливостей учасникам процесу в доступі до суду та до реалізації та захисту їхніх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Суд, враховуючи ту обставину, що сторонам по справі були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення по справі на підставі наявних матеріалів.

На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим розглядати справу за відсутності відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 20.05.2005 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNK0GK00000065, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 17 700 доларів США на термін до 19.05.2025 року, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № DNK0GK00000065 від 20.05.2005 року, між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № DNK0GK00000065/1 від 20.05.2005 року.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.04.2016 року по справі № 2-4957/11 стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № DNK0GK00000065 від 0.05.2005 року у загальному розмірі 25 249,73 доларів США та вирішено питання розподілу судових витрат. Вказане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 18.04.2016 року.

На підставі зазначеного рішення було видано виконавчий лист, що підтверджується матеріалами справи.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозовим О.М. від 09.11.2021 року було відкрито виконавче провадження № 67444927 про стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості у розмірі 25 249,73 доларів США.

На теперішній час рішення суду не виконане.

Згідно розрахунку заборгованості за період з 02.04.2017 по 03.07.2025 року, заборгованість відповідачів у вигляді 3% річних від суми невиконаного грошового зобов`язання складає 6 252,94 доларів США.

До правовідносин, що виникли між сторонами підлягають застосуванню наступні норми законодавства.

Положеннями ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина 1 статті 509 ЦК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до вимог статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Звернення банку з вимогою про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором платежі припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як встановлено судом, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.04.2016 року по справі № 2-4957/11 стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № DNK0GK00000065 від 0.05.2005 року у загальному розмірі 25 249,73 доларів США та вирішено питання розподілу судових витрат.

При цьому, як свідчать матеріали справи, судове рішення щодо стягнення кредитної заборгованості відповідачами не виконане.

Таким чином, встановивши, що боржниками основного зобов`язання, визначеного умовами кредитного договору та договору поруки не виконано, суму боргу, визначену судовим рішенням кредитору сплачено не було, суд вважає, що позивач має право вимоги про стягнення трьох відсотків річних у порядку ст. 625 ЦК України.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі ст. 1050 ЦК України. Разом з тим, права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень ст. 526, 599, 611,625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (ст. 625 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач, маючи статус кредитора, реалізував своє право на звернення у встановлені законом строки до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості та до примусового виконання даного рішення суду.

Враховуючи наявність судового рішення про стягнення кредитної заборгованості суд вважає, що вимоги позивача про стягнення трьох відсотків річних за ст. 625 ЦК України не можуть вважатися задавненою вимогою, як і не можуть вважатися такими, що набули характеру натурального зобов`язання.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23.11.2022 року у справі № 285/3536/20.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум.

Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16 (п. 141) Велика Палата Верховного Суду уточнює вказаний вище висновок таким «У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором».

Приписи частини 2 статті 625 та частини 1 статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються за статтею 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за статтею 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).

Велика Палата Верховного Суду акцентує увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

У зв`язку з невиконанням позичальником та поручителем рішення суду, відповідно до ст. 625 ЦК України, банк має право вимоги від позичальника/боржника та поручителя/боржника сплатити три проценти річних від простроченої суми.

Як вбачається із наданого розрахунку позивача, 3% річних за період з 02.04.2017 по 03.07.2025 року становить 6 252,94 доларів США.

Суд також зазначає, що у правовій позиції, викладеній у постанові КЦС ВП від 05.11.2025 року у справі № 754/9673/24, вказано щодо можливості нарахування 3% та інфляційних втрат (ч. 2 ст. 625 ЦК України) під час дії воєнного стану по заборгованості за рішеннями суду.

Спірні правовідносини стосуються наслідків невиконання судових рішень, а не стягнення заборгованості, а також 3 % річних та інфляційних втрат за договорами позики. Ці питання уже вирішено судом, і саме невиконання відповідних судових рішень стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у справі, яка переглядається.

Вказане також узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 04 червня 2025 року у справі № 752/30967/21 (провадження № 61-134св25).

Відповідачі, всупереч положенням статті 81 ЦПК України, не надали суду жодних доказів, які б спростовували факт існування вказаної заборгованості або її погашення у повному обсязі.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи зазначені обставини та надані суду докази, а також те, що вимоги позивача є законними, обґрунтованими, у повному обсязі доведеними з її боку, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, тому сплачений позивачем судовий збір у розмірі 3 137,23 грн. необхідно стягнути у рівних частках із відповідачів на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 598, 599, 610, 611, 615, 625 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 77,80, 81, 89,141, 247, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних за невиконання рішення суду задовольнити.

Стягнути солідарно із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) заборгованість за період з 02.04.2017 року по 03.07.2025 року у розмірі 6 252,94 (шість тисяч двісті п`ятдесят два) долари США 94 центи, з яких: 6 252,94 доларів США 3% річних від простроченої суми.

Стягнути у рівних частках із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, адреса листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) судовий збір у загальному розмірі 3 137,23 грн. (три тисячі сто тридцять сім) гривень 23 копійки.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д;

відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 29 жовтня 2026 року.

Суддя: Федотова В.М.