Ухвала суду № 141073715, 28.10.2026, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа №208/7249/22

Провадження №1-кп/209/306/26

У Х В А Л А

Іменем України

28 жовтня 2026 року Дніпровський районний суд м. Кам`янського у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

помічника судді, який за дорученням судді виконує функції секретаря судового засідання, ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022041160000740 від 18.09.2022 року та клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, громадянина України, маючого середню освіту, не одруженого, не маючого на утриманні малолітніх дітей, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, суд -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Дніпровського районного суду м. Кам`янського перебуває вищевказане кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 , яке знаходиться на стадії судового розгляду.

В судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою, мотивуючи яке зазначив, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, запобіжний захід необхідно продовжити з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків для розгляду кримінального провадження у розумні строки, що попередить настання ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, - переховування від органів досудового розслідування та/або суду. Вказує, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, полягає у можливості обвинуваченим ОСОБА_4 переховуватися від суду з метою ухилення кримінальної відповідальності. Інкриміноване йому кримінальне правопорушення є особливо тяжким злочином, за вчинення якого передбачено суворе покарання у виді позбавлення волі на значний строк, що істотно підвищує мотивацію до ухилення від правосуддя. Усвідомлюючи невідворотність покарання обвинувачений може вжити заходів щодо зміни місця перебування, виїзду або тривалого переховування від суду з метою уникнення вироку. Вважає, що застосування більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не буде достатнім для запобігання встановленому ризику кримінального провадження, відповідно до ст. 178 КПК України.

Крім того, звертає увагу на те, що обвинувачений належними доказами не підтвердив, що до затримання мав офіційні джерела доходу, займався суспільно-корисною працею, мав міцні соціальні зв`язки; відсутні відомості про незадовільний стан його здоров`я, які б унеможливлювали застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на даний час.

В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання, просив його задовольнити; обвинувачений ОСОБА_4 поклався на розсуд суду, його захисник адвокат ОСОБА_5 поклався на розсуд суду, в подальшому висловив заперечення проти задоволення клопотання прокурора, просив застосувати до обвинуваченого більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою.

Суд, заслухавши думки учасників судового провадження, перевіривши матеріали та обговоривши доводи клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою, дійшов наступного висновку.

З`ясовано, що ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30.09.2026 року обвинуваченому ОСОБА_4 продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 01.11.2026 року.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-3 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

За змістом ст.ст. 131-132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, в тому числі: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Окрім того, ст. 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про запобіжний захід, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, необхідно враховувати в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність його соціальних зв`язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.

Статтею 199 КПК України передбачений порядок продовження строку тримання під вартою, зокрема ч. 3 даної статті передбачає, що клопотання про продовження строків тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Системний аналіз положень ст.ст. 194, 199 КПК України, які регулюють загальні підстави і порядок застосування та продовження запобіжного заходу, дають суду підстави вважати, що під час розгляду клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, необхідно перевірити існування ризиків, які були заявлені прокурором відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України та чи є обставини, що обґрунтовують необхідність продовження строку дії цього запобіжного заходу.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до практики ЄСПЛ, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов`язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, передбачених законом (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»).

Крім цього, суд враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Водночас, в кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного/обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

В обґрунтування клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжує існувати ризик, визначений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд відповідно до приписів ст. 178 КПК України враховує тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, вік, стан його здоров`я, а також наявність соціальних зв`язків.

Встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення проти життя та здоров`я людини, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до 15 років, офіційно не працевлаштований, не одружений, докази того, що обвинувачений має міцні соціальні зв`язки стороною захисту не надані, такі докази матеріали кримінального провадження не містять, маючий місце реєстрації та постійного місця проживання, раніше не судимий, може переховуватися від суду, тобто існує ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, на який аргументовано посилається прокурор у своєму клопотанні, який на сьогоднішній день не зменшився.

Наявність ризику переховування від суду у відповідності до КПК України не означає, що обвинувачений обов`язково здійснюватиме переховування, однак достатньо встановити, що він має реальну можливість здійснити такі дії у цьому кримінальному провадженні в майбутньому.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суворість можливого покарання є релевантною обставиною при оцінці ризику того, що обвинувачений може переховуватися від органів правосуддя, проте тяжкість обвинувачення та суворість можливого покарання самі по собі не можуть слугувати достатньою підставою для тримання особи під вартою («Ідалов проти Росії», § 145; «Гарицький проти Польщі», § 47; «Храїді проти Німеччини», § 40). Ризик переховування має оцінюватися з урахуванням конкретних обставин, що характеризують особу, її місця проживання, роду занять, майнового стану, сімейних та інших зв`язків із державою, в якій вона піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови», § 58).

Із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» № 31315/96 від 25.04.2000, § 76, відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.

Як додаткову обставину в підтвердження ризику переховування суд враховує введення в Україні воєнного стану через агресію російської федерації проти України, яка суттєво погіршує криміногенну обстановку, зокрема, ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.

Матеріали провадження не містять даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою.

В даному випадку, зважаючи на стадію судового провадження при встановленні судом продовження існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою є виправданим, а підстави для обрання менш обтяжливого запобіжного заходу, як на це вказує захисник, відсутні.

Таким чином, продовження існування зазначених вище обставин у їх сукупності виправдовують подальше перебування обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою, що відповідає і є співрозмірним тяжкості і характеру діянь, які інкримінуються останньому, в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та більш м`які запобіжні заходи не забезпечать належної його процесуальної поведінки, а тому продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою є найбільш прийнятним за даних умов.

Європейський Суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Будь-які інші обставини, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого судом, на даному етапі, не встановлено та стороною захисту не доведено.

Суд звертає увагу, що на даний час судовий розгляд триває, разом з цим, з огляду на положення ст. 28, ч. 1 ст. 318 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тривалість перебування ОСОБА_4 під вартою має місце, проте з незалежних від суду обставин. Сам по собі факт тривалого розгляду кримінального провадження не є безумовною підставою для зміни запобіжного заходу, якщо наявні ризики, передбачені кримінальним процесуальним законом, не зменшилися та продовжують існувати.

З урахуванням викладеного, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання встановленому вище ризику, суд вважає за необхідне продовжити ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою.

На підставі викладеного, керуючись ст. 177, 178, 183, 331, 372 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - задовольнити.

Продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 26 грудня 2026 року включно.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Суддя ОСОБА_1