Рішення № 141073489, 30.10.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

30.10.2026 р. справа №520/23058/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)доГоловне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації, ГУ, Управління)провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати належних ОСОБА_2 страхових виплат (компенсації втраченого заробітку внаслідок професійного захворювання або нещасного випадку на виробництві) за період з квітня 2022 року по серпень 2023 року; 2) стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 належні ОСОБА_2 , але не виплачені за життя страхові виплати за період з квітня 2022 року по серпень 2023 року.

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що ОСОБА_2 отримував страхові виплати у зв"язку із професійним захворюванням у вигляді компенсації втраченого заробітку. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Заявник як вдова померлого чоловіка подав звернення про нарахування і виплату неотриманих за життя застрахованої особи страхових виплат. Твердив, що суб"єкт владних повноважень вчинив протиправну відмову у виплаті належних спадкодавцеві, але не отриманих за життя грошових сум, за період 01.04.2022р.-12.08.2023р.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що з 31.03.2022р. страхова виплата ОСОБА_2 за рішенням відповідного територіального органу системи Фонду соціального страхування України була припинена. Твердив, що з цієї календарної дати жодні нарахування на користь ОСОБА_2 не проводились.

Оскільки здобуті судом докази із достатньою повнотою та всебічністю висвітлюють обставини спірних правовідносин; незмінне завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав учасника суспільних відносин від незаконних управлінських волевиявлень субєкта владних повноважень, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тож суд, вивчив доводи усіх наявних у справі процесуальних документів, повно виконав процесуальний обов`язок зі збору доказів, дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозвязку, проаналізував зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевірив обгрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами і вирішуючи спір по суті, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ) до 31.03.2022р. отримував від Управління Фонду соціального страхування України в Харківській області страхові виплати у розмірі - 8.335,57грн.

31.03.2022р. ці виплати були припинені, після 31.03.2022р. жодні призначення страхових виплат не відбувались, жодні нарахування страхових виплат не проводились, борг з страхових виплат не утворювався.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_2 ; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 ; отримав р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_3 ; згідно з свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 з 11.088.1973р. знаходився у шлюбі з гр. ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Рішенням Основ"янського районного суду міста Харкова від 29.06.2026р. у справі №646/7792/26 за заявою заявника було встановлено факт смерті гр. ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) у м.Макіївка Донецької області - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зв"язку із цим було складено свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 про смерть гр. ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) у м.Макіївка Донецької області - 12.08.2023р.

09.07.2026р. заявник подав звернення про одержання страхових платежів, нарахованих і належних за життя гр. ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) за період 01.04.2022р. - 12.088.2023р.

За цим зверненням суб"єктом владних повноважень було вчинено відмову, оформлену листом від 20.07.2026р. №47873-48677/М-03/8-2000/26 та умотивовану відсутністю нарахованої заборгованості по проведенню страхових виплат гр. ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), позаяк з 31.03.2022р. страхова виплата ОСОБА_2 за рішенням територіального органу системи Фонду соціального страхування України була припинена.

Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень у формі бездіяльності, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

При цьому, суд відзначає, що у п.46 постанови Верховного Суду від 24.03.2026р. по справі №640/9010/22 сформульований правовий висновок, за суттю якого принцип правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020р. у справі №495/5105/17, постанова від 13.03.2020р. у справі №805/2340/17-а) є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

Однак, за правовим висновком постанови Верховного Суду від 30.07.2020р. по справі №824/875/19-а вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень, унаслідок чого має бути забезпечене право особи, зокрема, на обґрунтування органом влади прийняття несприятливих актів.

Відтак, мотиви вчинення управлінських волевиявлень субєктів владних повноважень (у тому числі і тексти правозастосовчих індивідуальних рішень органів публічної адміністрації) повинні відповідати критеріям за ч.2 ст.2 КАС України і забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.1 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998р. №16/98-ВР загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Як то указано у ст.6 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998р. №16/98-ВР суб`єктами загальнообов`язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Суспільні відносини з приводу соціального страхування у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання регламентовані нормами Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХІV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

За наведеними у ч.1 ст.1 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХІV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначеннями: загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - соціальне страхування) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі - кошти соціального страхування), коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством; об`єкт соціального страхування - страховий ризик та страховий випадок, із настанням яких у застрахованих осіб (членів їхніх сімей, інших осіб) виникає право на страхові виплати та соціальні послуги відповідно до цього Закону залежно від видів соціального страхування.

Згідно з ч.2 ст.1 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХІV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" термін "застрахована особа" підлягає застосування у розумінні норм Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", за ч.1 ст.1 якого застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Підпунктом 2 ч.1 ст.9 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХІV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що застрахована особа має право на отримання у разі настання страхового випадку страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.30 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХІV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що за загальним правилом (окрім спеціально визначених національним законом України винятків) суспільні відносини з приводу страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання мають індивідуальний (персональний) характер, котрий виключає правонаступництво прав та обов"язків застрахованої особи і закріплює право на отримання страхових виплат саме за застрахованою особою.

У межах спірних правовідносин відсутні об"єктивні дані, котрі б засвідчували перехід до заявника саме права померлого чоловіка на соціальне страхування у формі отримання страхових виплат у зв`язку із професійних захворюванням.

Згідно з ч.4 ст.41 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХІV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.

Відповідно до ч.10 ст.41 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХІV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" належні суми страхових виплат, що з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті таких осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності включаються до складу спадщини.

Частиною 1 ст.1218 Цивільного кодексу України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 ст.1228 Цивільного кодексу України передбачено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що член сім"ї померлої застрахованої особи або спадкоємець померлої застрахованої особи набуває публічного права на отримання відповідної суми страхових виплат за померлу застраховану особу виключно у разі, коли за життя застрахованої особи ці страхові виплати призначались, нараховувались, унаслідок чого був утворений борг (заборгованість) з страхових виплат.

Приєднані до справи докази засвідчують відсутність такого випадку у межах спірних правовідносин.

Натомість, матеріалами справи підтверджено, що призначення чоловіку заявника (тобто застрахованій особі) страхових виплат з 01.03.2022р. було припинено, такі страхові виплати з цієї календарної дати не нараховувались, борг за цими страховими виплатами не формувався.

Матеріали справи не містять доказів визнання протиправним відповідного управлінського волевиявлення територіального органу системи Фонду соціального страхування України з приводу припинення призначення і нарахування страхових виплат ОСОБА_2 з 31.03.2022р.

Ці обставини згідно з ч.2 ст.73 КАС України не входять до предмету доказування у даному спорі.

Тож, у розумінні ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року у заявника не виникло ані "майна", ані права на майно за непризначеними і ненарахованими померлому чоловіку після 01.04.2022р. страховими виплатами.

Суд відмічає, що у межах спірних правовідносин померлому чоловіку заявника належало право на звернення до суду зі вимогою про присудження (як у формі стягнення, так і у формі нарахування і виплати) відповідних страхових виплат з 01.04.2022р.

Згадане право не було реалізовано, а відтак, права померлого чоловіка заявника на отримання непризначених і ненарахованих страхових виплат у розумінні "майна" згідно з ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року у межах спірних правовідносин не виникало.

Відсутність права на "майно" у розумінні ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року за страховими виплатами у застрахованої особи виключає існування такого права і у члена сім"ї застрахованої особи чи у спадкоємця застрахованої особи.

Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб`єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений, насамперед, на суб`єкта владних повноважень шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи, що між тим, у силу правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21 не виключає ані визначеного ч.1 ст.77 КАС України обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, ані використання судом стандартів доказування згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, адже реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути кваліфікована у якості доведеної виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин субєктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі відмови у виплаті заявнику непризначених і ненарахованих її померлому чоловіку страхових виплат з 01.04.2022р.

Факт вчинення суб"єктом владних повноважень бездіяльності за зверненням заявника спростований приєднаними до справи доказами, що є підставою для відмови у позові за цим епізодом.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин були з"ясовані із достатньою повнотою, зміст належної норми права був витлумачений правильно, реально вчинене управлінське волевиявлення не спричинило погіршення правового становища заявника, адже суб"єкт владних повноважень у даному конкретному випадку не мав підстав для виплати заявнику непризначених і ненарахованих за життя померлої застрахованої особи (чоловіка заявника) страхових виплат.

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого субєктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-78, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко