Рішення № 141073252, 29.10.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/12985/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги :

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 під час призначення пенсії всіх періодів роботи згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 17.06.1981.

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 всі періоди роботи згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 17.06.1981 та призначити пенсію за віком з 21.05.2026.

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі також відповідач-1, ГУ ПФУ в м. Києві), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі також відповідач-2, ГУ ПФУ в Полтавській області) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.09.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Аргументи учасників справи

В якості підстави для звернення до суду заявник вказувала на протиправну, як на її думку, поведінку відповідача, який, обчислюючи страховий стаж позивача, не зарахував до загального страхового стажу всі періоди роботи згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 17.06.1981.

Зазначала, що трудовий стаж у спірний період підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 17.06.1981, трудова книжка має усі кваліфікуючі ознаки, які відносять таку роботу (навчання, військову службу) до страхового стажу, а отже додаткові документи за відповідні періоди стажу не є обов`язковими для призначення пенсії.

При цьому, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки про підтвердження трудового стажу містять неправдиві або недостовірні відомості.

Неможливість отримання позивачем уточнюючих довідок ОСОБА_1 пояснювала об`єктивними обставинами, пов`язаними з тимчасовою окупацією відповідної території, а не відсутністю факту її трудової діяльності. При цьому факт роботи позивача у зазначений період підтверджується записами трудової книжки.

Щодо відсутності інформації про нарахування заробітної плати та сплату страхо вих внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування позивач зазначала, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Внаслідок невиконання обов`язку по сплаті внесків працівник позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. У свою чергу, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення працівника права на призначення чи перерахунок пенсії.

Відповідач-1 проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. У відзиві на позов зазначав, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не приймало рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії за віком, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення в даному випадку є визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області. Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не є суб`єктом прийняття рішення. Проживання позивача на території, яку обслуговує Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не може бути підставою для зобов`язання цього органу вчиняти певні дій.

Відтак, на думку представника відповідача, дії Головного управління Пенсійного фонду України с правомірними, у спірних правовідносинах Головне управління діяло у відповідності до чинного законодавства та в межах своєї компетенції.

Відповідач-2 правом подання відзиву на позов не скористався, копію ухвали з пропозицією подання відзиву отримав 01.10.2026 шляхом доставки в електронний кабінет, зареєстрований в системі Електронний суд.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 21.05.2026 звернулась зі заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про призначення пенсії за віком.

З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи ОСОБА_1 було передано на розгляд ГУПФУ в Полтавській області.

Рішенням ГУПФ України в Полтавській області від 28.05.2026 №262440034242 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу на дату звернення.

Головне управління Пенсійного фонду в Полтавській області в рішенні від 28.05.2026 №262440034242 зазначило, що:

вік заявника 63 років;

страховий стаж позивача становить 14 років 06 місяців 12 днів;

необхідний страховий стаж від 23 років до 33 років.

До загального стажу роботи не враховано періоди згідно трудової книжки від 17.06.1981 НОМЕР_1 , а саме:

з 14.02.1990 по 20.06.1994, оскільки відсутній наказ при звільненні з роботи;

з 21.06.1994 по 02.01.1997, оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу;

з 03.01.1997 по 26.02.2001, оскільки відсутній наказ на прийняття на роботу та згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня сплата страхових внесків. Даний запис трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки;

період отримання матеріальної допомоги з 30.10.2002 по 11.04.2003, оскільки не зазначено, що виплата матеріальної допомоги по безробіттю здійснювалася у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації;

з 01.07.2003 по 21.10.2003, оскільки згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня сплата страхових внесків. Даний запис трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Норми права, які підлягають застосуванню

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За приписами частини першої статті 9 Закону №1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Статтею 26 Закону №1058-IV встановлені умови призначення пенсії за віком. Зокрема, за загальним правилом особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності відповідного страхового стажу, визначеного у даній статті.

Згідно частини першої статті 26 Закон №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

А відповідно до частини третьої наведеної статті Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Висновки щодо правозастосування

У даному адміністративному спорі відповідач-2 піддав сумніву періоди роботи позивача ОСОБА_1 у зв`язку з вирішенням питання про зарахування їх до трудового стажу:

з 14.02.1990 по 20.06.1994, оскільки відсутній наказ при звільненні з роботи;

з 21.06.1994 по 02.01.1997, оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу;

з 03.01.1997 по 26.02.2001, оскільки відсутній наказ на прийняття на роботу та згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня сплата страхових внесків. Даний запис трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки;

період отримання матеріальної допомоги з 30.10.2002 по 11.04.2003, оскільки не зазначено, що виплата матеріальної допомоги по безробіттю здійснювалася у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації;

з 01.07.2003 по 21.10.2003, оскільки згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня сплата страхових внесків. Даний запис трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки.

Надалі суд наводить свої міркування щодо зазначених груп аргументів окремо.

Щодо незарахування до страхового стажу періоду з 01.07.2003 по 21.10.2003, суд зазначає таке.

Поняття "страховий стаж" вперше було запроваджено Законом №1058-IV, який набув чинності з 01.01.2004. До цього цей стаж називався трудовим.

Статтею 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Визначення поняття "трудовий стаж" чинне законодавство не містить, однак з аналізу норм Закону №1058-IV можна дійти висновку, що це періоди офіційної трудової діяльності особи до 01.01.2004, що підтверджуються записами у трудовій книжці.

При цьому періоди трудової діяльності до 01.01.2004, які зараховуються до страхового стажу, визначаються законодавством, яке діяло до прийняття Закону №1058-IV, а саме - статтею 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

Тобто, весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, враховується до страхового стажу на умовах раніше діючого законодавства, а з 01.01.2004 до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески, і в розмірах пропорційно сплаченим внескам.

Як свідчать матеріали справи, відповідач-2 не заперечував період трудової діяльності з 01.07.2003 по 21.10.2003, однак не зарахував їх до страхового стажу, оскільки відсутні дані про сплату внесків в реєстрі застрахованих осіб.

Судом досліджено копію трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 17.06.1981 та встановлено, що у період з 01.07.2003 по 21.10.2003 позивач працювала у ТОВ "Хліб Донбасу" (код ЄДРПОУ згідно печатки 31727376) на посаді робітниці току (записи 23-24).

Внаслідок невиконання страхувальником обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлена соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи з 01.07.2003 по 21.10.2003, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Несплата страхувальником за позивача страхових внесків протягом періоду з 01.07.2003 по 21.10.2003 не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періоду роботи і сум заробітку, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе роботодавець-страхувальник, в якому працює застрахована особа.

Аналогічна правова позиція зазначена, наприклад, у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправність рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 28.05.2026 в частині незарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 01.07.2003 по 21.10.2003.

Щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи з 14.02.1990 по 20.06.1994, з 21.06.1994 по 02.01.1997, з 03.01.1997 по 26.02.2001, суд зазначає таке.

У спірному рішенні зазначено, що вказані періоди неможливо зарахувати до страхового стажу, оскільки відсутні номера та дати наказів, на підставі яких внесено записи.

Судом досліджено копію трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 17.06.1981 та встановлено, що трудова книжка має усі кваліфікуючі ознаки, які відносять таку роботу до страхового стажу. При цьому, відсутність у трудовій книжці записів про дату та номер наказу про прийняття на роботу, номер наказу про звільнення з роботи - не є тими недоліками, які можуть позбавити особу права на пенсійне забезпечення.

Так, згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 17.06.1981 у період:

з 14.02.1990 по 20.06.1994 позивач працювала у Донецькій ордена Леніна залізничній станції Артемівськ, на посаді оператора поста централізації (записи 9-10);

з 21.06.1994 по 02.01.1997 позивач працювала у Малому державному підприємстві "Партнер" на посаді продавця (записи 13-14);

з 03.01.1997 по 26.02.2001 позивач працювала у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Близнята" на посаді експедитора (записи 15-16).

Щодо аргументів відповідача-2 у рішенні від 28.05.2026 про доцільність підтвердити страховий стаж додатковими документами, суд зазначає таке.

З метою підтвердження періоду трудової діяльності з 14.02.1990 по 20.06.1994 позивач самостійно звернулася до АТ "Українська залізниця", регіональної філії «Донецька залізниця» зі запитом щодо надання архівної довідки про підтвердження роботи на станції Артемівськ І Донецької залізниці.

У відповідь на звернення позивача АТ "Українська залізниця", регіональна філія "Донецька залізниця" листом повідомило, що надати архівну довідку про підтвердження стажу роботи з 01.12.1989 на станції Артемівськ І та з 14.02.1990 на станції Артемівськ ІІ Донецької залізниці не має можливості, оскільки архівні документи станцій Артемівськ І та Артемівськ ІІ зберігалися на станції Бахмут Донецької залізниці, а відповідна територія наразі включена до Переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, що підтверджено листом АТ "Укрзалізниця" від 15.07.2026.

Записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи за періоди з 14.02.1990 по 20.06.1994, з 21.06.1994 по 02.01.1997, з 03.01.1997 по 26.02.2001 заповнені без виправлень/підтирань і містять підпис уповноваженої особи.

Відповідачем-2 не надано жодних доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки про підтвердження трудового стажу містять неправдиві або недостовірні відомості.

Більш того, суд зазначає, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11.05.2022 у справі №120/1089/19-а.

Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Також Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 11 липня 2019 року у справі №607/14795/16-а, від 31 липня 2019 року у справі №750/10916/16-а, від 19 вересня 2019 року у справі №229/1905/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а та від 15 листопада 2019 року у справі №495/5161/17, від 27.02.2020 у справі №545/4197/16-а.

За встановлених судом обставин, твердження Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про наявність вказаних вище недоліків як підстава для незарахування періодів роботи з 14.02.1990 по 20.06.1994, з 21.06.1994 по 02.01.1997, з 03.01.1997 по 26.02.2001, до страхового стажу позивача, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

Щодо незарахування до страхового стажу періоду отримання матеріальної допомоги з 30.10.2002 по 11.04.2003, оскільки не зазначено, що виплата матеріальної допомоги по безробіттю здійснювалася у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, суд зазначає таке.

Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 17.06.1981 у період з 30.10.2002 по 11.04.2003 позивач перебувала на обліку в Артемівському міському центрі зайнятості та отримувала матеріальну допомогу по безробіттю (записи 21-22).

Законом України від 25.03.2005 "Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України» (далі - Закон №2505-IV) частину 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" доповнено абзацом такого змісту:

«Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу".

Зазначеним законом також виключено абзац 5 частини 1 статті 7 та статтю 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", тобто всі норми про матеріальну допомогу по безробіттю.

Разом з тим, частина четверта статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачає, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено такі види забезпечення за цим Законом:

- допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

- допомога по частковому безробіттю;

- матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

- матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

- допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Стаття 28 Закону "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", передбачала, що безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, матеріальна допомога по безробіттю надається за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім`ї не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Матеріальна допомога по безробіттю надається протягом 180 календарних днів у розмірі 75 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, на момент отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю правові норми передбачали зарахування періоду отримання такої до загального трудового стажу.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 20.04.2022 у справі №638/7217/16-а.

Тому період отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю з 30.10.2002 по 11.04.2003 підлягають зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 .

Таким чином, суд дійшов висновків, що на момент звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зі заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 мала необхідний страховий стаж понад 23 роки.

Враховуючи фактичні обставини даної справи, суд вважає, що зарахування періодів з 14.02.1990 по 20.06.1994, з 21.06.1994 по 02.01.1997, з 03.01.1997 по 26.02.2001, з 30.10.2002 по 11.04.2003, з 01.07.2003 по 21.10.2003 до страхового стажу - є єдиним варіантом правомірної поведінки, від якого відповідач безпідставно ухилився, тому це питання не може бути віднесено до дискреційних повноважень органу пенсійного фонду з огляду на приписи чинного пенсійного законодавства.

Права позивача порушені рішенням відповідача-2 від 28.05.2026 №262440034242 про відмову у призначенні пенсії, а не його діями (як стверджує позивач).

За таких обставин суд, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає належним та необхідним способом захисту порушеного права позивача визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 28.05.2026 №262440034242.

Також, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно з частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, незважаючи на те, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України), подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина четверта статті 159 КАС України) як і доводити правомірність свого рішення. Суд не наділений процесуальними важелями впливу на учасників процесу, щоб змусити їх, в тому числі суб`єкта владних повноважень, вчиняти вказані дії.

Відповідно до положень частини четвертої статті 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Вказана норма, не містить імперативних приписів щодо дій суду в разі неподання суб`єктом владних повноважень відзиву. В той же час ця норма наділяє суд повноваженнями на власний розсуд вирішувати як діяти в зазначеній ситуації.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем-2 до суду не подано відзив на позов, також не зазначено про причини такої бездіяльності.

Таким чином, суд дійшов висновку про можливість кваліфікувати таку пасивну поведінку відповідача-2 як визнання позову.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до пункту 1.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 №22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

За змістом частини першої статті 83 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку. Пенсії за віком призначаються з дня досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку.

У спірному випадку ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 досягла 63 років, 21.05.2026 звернулася за призначенням пенсії, тобто пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку. Отже, пенсія за віком позивачу має бути призначена з дня звернення 21.05.2026.

Оскільки суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача-2 щодо відмови у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного стажу, враховуючи те, що оскаржувана відмова у призначенні пенсії не містить інших підстав відмови ніж ті, що зазначались вище; та приймаючи до уваги, що судом обраховано загальний страховий стаж позивача (який є більшим за 23 необхідні роки), - належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача-2 призначити позивачу пенсію за віком з 21.05.2026 (з дати звернення).

Водночас відповідач-1 заяву позивача не розглядав та не приймав жодного рішення стосовно призначення/відмови у призначенні пенсії позивачу.

Враховуючи викладене, ГУПФУ в м. Києві не є належним відповідачем у справі, оскільки не порушувало права та інтереси позивача, не опрацьовувало заяви про призначення пенсії за віком та не приймало оскаржуваних рішень.

Отже, позовна вимога, звернута саме до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, задоволенню не підлягає.

Оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви ОСОБА_1 від 21.05.2026 було визначено ГУПФ України в Полтавській області, то саме останнє має завершити процедуру призначення позивачу пенсії.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи статті 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 21.05.2026, зарахувавши до страхового стажу періоди з 14.02.1990 по 20.06.1994, з 21.06.1994 по 02.01.1997, з 03.01.1997 по 26.02.2001, з 30.10.2002 по 11.04.2003, з 01.07.2003 по 21.10.2003.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Оскільки за результатами розгляду справи позовні вимоги до відповідача задоволено, суд вважає за необхідне присудити до стягнення судовий збір у розмірі 1064,96 грн з відповідача у справі.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії за віком від 28.05.2026 №262440034242.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 21.05.2026, зарахувавши до страхового стажу періоди з 14.02.1990 по 20.06.1994, з 21.06.1994 по 02.01.1997, з 03.01.1997 по 26.02.2001, з 30.10.2002 по 11.04.2003, з 01.07.2003 по 21.10.2003.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяІ.С. Шевяков