Ухвала суду № 141068831, 29.10.2026, Оболонський районний суд міста Києва

29.10.2026 Справа № 756/16547/26

Унікальний номер 756/16547/26

Номер провадження 2-з/756/184/26

УХВАЛА

про забезпечення позову

29 жовтня 2026 року суддя Оболонського районного суду міста Києва Белоконна І.В., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сосєдка Максима Олександровича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні житлом, відновлення доступу до житла та вселення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_1 через свого представника звернулася до суду з позовом, в якому просить суд усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та відновити становище, яке існувало до порушення 29 липня 2026 року, шляхом її вселення до квартири та зобов`язання ОСОБА_2 відновити безперешкодний доступ до квартири, передати їй діючий комплект ключів від вхідних дверей, а у разі використання інших технічних засобів контролю доступу - відповідні діючі засоби доступу.

Одночасно з позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову, в якій просить: заборонити ОСОБА_2 та особам, які діють за її дорученням або в її інтересах, до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі вчиняти дії, пов`язані зі зміною існуючого технічного режиму доступу до квартири АДРЕСА_1 , у тому числі змінювати замки вхідних дверей, встановлювати, замінювати, або змінювати налаштування систем сигналізації, електронного контролю доступу, охоронних пристроїв чи інших технічних засобів контролю доступу до квартири; заборонити ОСОБА_2 та особам, які діють за її дорученням або в її інтересах, до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі вивозити за межі квартири АДРЕСА_1 , знищувати, відчужувати або іншим чином розпоряджатися особистими речами та документами ОСОБА_1 , які залишилися у квартирі після 29 липня 2026 року; заборонити ОСОБА_2 до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі особисто вселятися до квартири АДРЕСА_1 та використовувати зазначену квартиру як місце свого постійного проживання.

В обгрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що до 29 липня 2026 року ОСОБА_1 фактично проживала у спірній квартирі, мала ключі та безперешкодний доступ до неї, зберігала там особисті речі і документи, систематично несла витрати на утримання квартири та використовувала її як місце свого проживання. Разом з нею квартира фактично використовувалася як місце проживання її онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

29 липня 2026 року приблизно о 17.00 год ОСОБА_1 на нетривалий час вийшла з квартири, а після повернення встановила, що ключ, яким вона постійно до цього користувалася, більше не відчиняє вхідні двері. Добровільно квартиру вона не звільняла, особисті речі та документи з неї не вивозила, від подальшого проживання та користування житлом не відмовлялася. Судове рішення про її виселення зі спірної квартири не ухвалювалося. Доступ до квартири після 29 липня 2026 року ОСОБА_1 відновлено не було.

Дослідивши матеріали позовної заяви та матеріали поданої заяви про забезпечення позову, суд уважає, що заяву позивача про забезпечення позову необхідно задовольнити частково з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Згідно з частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Забезпечення позову є тимчасовим процесуальним заходом, спрямованим на збереження існуючого стану речей (status quo) до вирішення спору по суті. Розглядаючи таку заяву, суд не вирішує спір по суті та не дає остаточної оцінки доказам і доводам сторін. Суд перевіряє, чи існує зв`язок між конкретним заходом забезпечення та предметом позову; чи підтверджені доводи заявника про реальну (а не гіпотетичну) загрозу ускладнення чи неможливості виконання майбутнього рішення або ефективного захисту прав позивача; чи є запропонований захід адекватним і співмірним із заявленими вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України); чи дотримано баланс інтересів сторін та чи не порушуються права третіх осіб; чи не є захід за змістом тотожним задоволенню позовних вимог за умови, що спір по суті не вирішується (частина десята статті 150 ЦПК України). Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду, яку суд враховує відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України.

З доданих до позовної заяви документів вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_1 з 31.10.2018 та була передана нею в іпотеку ОСОБА_4 за договором від 30.09.2019.

Договором купівлі-продажу від 09.09.2024, укладеним іпотекодержателем у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» та посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куліковою Я.В., квартиру відчужено ОСОБА_2 . Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_1 припинено, а власником квартири з 09.09.2024 зареєстровано ОСОБА_2 .

У позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що після зміни зареєстрованого власника вона продовжувала проживати у квартирі, а 29.07.2026 втратила доступ до неї, оскільки ключ перестав відчиняти вхідні двері, при цьому її особисті речі та документи залишилися всередині. Законність договору купівлі-продажу від 09.09.2024 та набуття відповідачем права власності оспорюються позивачем в окремому провадженні - у цивільній справі № 756/12884/26.

На цій стадії суд не вирішує питань про законність набуття відповідачем права власності, про наявність чи відсутність у позивача права користування квартирою після припинення права власності, про правомірність дій щодо зміни режиму доступу до житла та про наслідки застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» до цих правовідносин. Ці питання підлягають вирішенню під час розгляду справи по суті. Водночас, оцінюючи заяву, суд враховує, що право власності на квартиру зареєстровано за відповідачем і не скасоване, а тому заходи забезпечення, які обмежують правомочності зареєстрованого власника (статті 316, 317, 319 ЦК України, стаття 41 Конституції України, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), мають бути особливо ретельно обґрунтовані й не можуть підміняти собою вирішення спору по суті.

За змістом заяви режим доступу до квартири було змінено до звернення до суду: ключ позивача перестав відчиняти двері 29.07.2026, а ким і коли змінено замки, заявнику невідомо, про що вона прямо зазначає. Отже, запропонований захід не усуває вже наявної перешкоди і не запобігає її виникненню, а фіксує існуючий стан, за якого позивач доступу до квартири не має.

У разі задоволення позову ефективність відновлення прав позивача забезпечується обов`язком відповідача передати їй діючі ключі та засоби доступу, які існуватимуть на момент виконання рішення. Те, що до цього моменту замки можуть бути замінені, саме по собі не унеможливлює і не істотно ускладнює виконання такого рішення. Доказів реального наміру відповідача чи пов`язаних з нею осіб повторно змінити замки або системи доступу, як і доказів того, що така зміна матиме для позивача незворотні наслідки, заявником не надано; твердження про таку можливість є припущенням.

Натомість повна заборона зміни замків, сигналізації та інших пристроїв контролю доступу позбавила б зареєстрованого власника можливості забезпечувати збереження й безпеку належного їй майна, зокрема у разі поломки замка, аварійної ситуації чи втрати ключів. За відсутності підтвердженої загрози це не відповідає вимозі співмірності, встановленій частиною третьою статті 150 ЦПК України, і порушує баланс інтересів сторін.

Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 644/3734/21 суд не вважає підставою для іншого висновку. За описом самого заявника, у тій справі заходи були застосовані для запобігання майбутньому припиненню доступу особи, яка продовжувала проживати в квартирі, тоді як у цій справі доступ було втрачено до звернення до суду, а доводи про загрозу його подальшого погіршення не підтверджені належними доказами. Правовідносини у цих справах не є подібними у релевантній частині.

Заявник стверджує, що її особисті речі та документи залишилися в квартирі після 29.07.2026. Цю обставину, за її доводами, зафіксовано в акті про неможливість потрапляння до житлового приміщення від 29.07.2026 та в письмових поясненнях, поданих 13.08.2026 до Шевченківського управління поліції. Тієї ж доби о 19.00 год у квартирі перебували сторонні особи, які, за твердженням заявника, посилалися на домовленості з відповідачем. Таким чином, квартира перебуває у фактичному володінні та користуванні відповідача або залежних від її волі осіб, а позивач, позбавлена доступу, не може контролювати збереження належного їй майна.

Втрата, знищення чи вивезення особистих документів і речей є наслідком, який не може бути усунутий судовим рішенням про вселення та усунення перешкод у користуванні житлом, і за такої обставини невжиття заходу може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача (частина друга статті 149 ЦПК України). Зв`язок заходу з предметом позову вбачається з того, що позивач просить відновити становище, яке існувало до 29.07.2026, тобто за умови проживання у квартирі та наявності там її особистих речей і документів. Збереження цих речей до вирішення спору є складовою збереження такого становища.

Захід є співмірним. Він не позбавляє відповідача права власності на квартиру, не обмежує її правомочності щодо самої квартири, не змінює режиму доступу до неї і не вирішує питання про право позивача на користування житлом. Він зобов`язує відповідача лише утримуватися від дій щодо майна, яке їй не належить і розпоряджатися яким без згоди власника вона не вправі. Крім того, захід не перешкоджає відповідачу передати такі речі та документи позивачу. Негативних наслідків для відповідача захід не створює, а тому баланс інтересів сторін не порушується. За змістом цей захід не є тотожним задоволенню позовних вимог (частина десята статті 150 ЦПК України).

Те, що акт від 29.07.2026 та пояснення від 13.08.2026 самі по собі не свідчать про вчинення відповідачем протиправних дій щодо майна позивача, на висновок суду не впливає: суд не вирішує питання про вину чи протиправну поведінку, а оцінює лише наявність реальної небезпеки втрати майна за умов, коли квартира перебуває поза контролем позивача.

Щодо заборони відповідачу вселятися до квартири та використовувати її як місце постійного проживання.

Запропонований захід за змістом є забороною зареєстрованому власнику користуватися належним їй майном за призначенням, тобто обмежує основне правомочність власника. Підстави для такого обмеження на стадії забезпечення позову відсутні. Право власності відповідача зареєстровано, а питання про його підставність є предметом окремого спору, який у цій справі не вирішується. Сама заявниця у заяві зазначає, що забезпечення позову не може використовуватися для дострокового вирішення питання про межі здійснення відповідачем права власності.

Доказів того, що відповідач має намір вселитися до квартири, не надано. За матеріалами справи вона зареєстрована за адресою в м. Полтаві. Доводи про те, що її вселення створить конфлікт щодо одночасного користування житлом і потребуватиме вирішення додаткових питань під час виконання рішення, ґрунтуються на припущеннях. Такий захід не забезпечує і не гарантує відновлення доступу позивача до квартири, а фактично лише обмежує права відповідача, наслідки чого для неї є істотними, тоді як ризики для позивача не підтверджені. Тому він не відповідає вимогам співмірності та збалансованості інтересів (частина третя статті 150 ЦПК України) і не може бути застосований.

Суд також бере до уваги, що, за доводами заявника, ухвалою цього суду від 08.09.2026 у справі № 756/12884/26 вже заборонено відповідачу передавати квартиру або право користування нею іншим особам, а тому збереження правового режиму квартири певною мірою забезпечено в іншому провадженні.

Зустрічне забезпечення (стаття 154 ЦПК України) суд не застосовує. Вжитий захід має немайновий характер і не завдає відповідачу майнових втрат, які потребували б відшкодування. Підстав, за яких застосування зустрічного забезпечення є обов`язковим відповідно до частини третьої статті 154 ЦПК України, не встановлено.

Відповідно до частини шостої статті 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Ураховуючи наведене, заява про забезпечення позову підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 149, 150, 153, 154, 157, 258-261, 353 ЦПК України, суддя

УХВАЛИЛА:

Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сосєдка Максима Олександровича про забезпечення позову задовольнити частково.

Заборонити ОСОБА_2 та особам, які діють за її дорученням або в її інтересах, до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 756/16547/26 вивозити за межі квартири АДРЕСА_1 , знищувати, пошкоджувати, відчужувати або іншим чином розпоряджатися особистими речами та документами ОСОБА_1 , які залишилися у зазначеній квартирі станом на 29 липня 2026 року. Ця заборона не обмежує права ОСОБА_2 передати такі речі та документи ОСОБА_1 .

В іншій частині заяви про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя І.В. Белоконна